КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Бухгалтерський облік:

суть і значення”

ПЛАН

ВСТУП

І. БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК, ЙОГО СУТЬ І ЗНАЧЕННЯ

1.1. Роль бухгалтерського обліку в управлінні і контролі

1.2. Завдання бухгалтерського обліку

1.3. Вимоги до бухгалтерського обліку

1.4. Види господарського обліку

1.5. Вимірники, які застосовуються в обліку

ІІ. ПРЕДМЕТ І МЕТОД БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

2.1. Предмет бухгалтерського обліку

2.2. Класифікація господарських засобів і джерел їх формування

2.3. Господарські процеси як об’єкт бухгалтерського обліку

2.4. Метод бухгалтерського обліку

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Тема даної курсової роботи є вкрай актуальною для дослідження, оскільки
невід’ємною складовою розвитку ринкових відносин в Україні є адекватне
відображення (облік) господарської діяльності суб’єктів господарювання.
Його зміст і завдання обумовлені способом виробництва, рівнем розвитку
продуктивних сил та станом виробничих відносин.

Для адаптації до загальноприйнятих у світовій практиці принципів та
методів ведення обліку в Україні здійснюється його реформування,
започатковане “Програмою реформування системи бухгалтерського обліку із
застосуванням міжнародних стандартів”, затвердженою Постановою Кабінету
Міністрів України від 28.10.98 р. № 1706.

Необхідність цього процесу  в Україні викликана:

— об’єктивними факторами реформування всього економічного сектора
держави;

— формуванням нових економічних стосунків між суб’єктами господарювання;

— підтримкою курсу України, як європейської держави, на всебічну
інтеграцію у світове товариство.

Останнє і стало головним чинником розробки і прийняття законодавчих
актів, направлених на реформування системи бухгалтерського обліку в
Україні та приведення її до міжнародних стандартів.

За Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні” від 16 липня 1999 р. № 291 бухгалтерський облік — це процес
виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення,
зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім
та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Разом з галузевими курсами, в яких висвітлюються особливості організації
обліку в окремих ланках народного господарства (промисловість, сільське
господарство, будівництво, торгівля тощо), теорія бухгалтерського обліку
розкриває економічну сутність фактів господарської діяльності, зміст і
взаємозв’язок між економічними і юридичними категоріями, за допомогою
яких ці факти пізнаються.

Бухгалтерський облік можна визначити як організований цілеспрямований
процес одержання і передавання інформації про факти господарської
діяльності. Мета цього процесу — надання інформації користувачам для
прийняття оптимальних управлінських рішень. Отже, бухгалтерський облік
має як науковий (теоретичний), так і практичний (прикладний) бік.
Бухгалтерський облік є одночасно і наукою і мистецтвом, яке опирається
на певні принципи та методи.

В даній роботі планую дослідити головні засади, принципи та методи
бухгалтерського обліку.

І. БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК, ЙОГО СУТЬ І ЗНАЧЕННЯ

1.1. Роль бухгалтерського обліку в управлінні і контролі

Становлення ринкової економіки в Україні, поява нових господарських
структур різних форм власності, розвиток міжнародних економічних
зв’язків зумовлюють необхідність удосконалення обліку і контролю як
складових частин економічної інформації, необхідної для управління на
всіх рівнях.

Управління будь-яким підприємством вимагає систематичної інформації про
здійснювані господарські процеси, їх характер і обсяг, про наявність
матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, їх використання, про
фінансові результати діяльності. Основним джерелом такої інформації є
дані поточного бухгалтерського обліку, які систематизуються у звітність.
Така звітність має велике значення, оскільки використовується не тільки
для економічного аналізу діяльності окремого підприємства з метою
одержання інформації, необхідної для управління, а й для узагальнення
результатів у масштабі галузей і народного господарства в цілому.

Розвиток господарських зв’язків в умовах ринку значно розширює кількість
користувачів обліковою і звітною інформацією. Ними є не тільки
працівники управління, безпосередньо пов’язані з підприємництвом, а й
зовнішні користувачі інформації, які мають прямий фінансовий інтерес:
банки — при вирішенні питання про надання кредитів; постачальники — при
укладенні договорів на поставку товарно-матеріальних цінностей;
інвестори, засновники, акціонери, яких інтересує рентабельність
вкладеного капіталу і можливість одержання доходів (дивідендів). Значний
інтерес облікова інформація має також для працівників податкових і
фінансових служб, органів державної статистики й управління.

Підкреслюючи значення бухгалтерського обліку в управлінні господарською
діяльністю, німецький вчений-економіст І. Ф. Шерр ще наприкінці XIX
століття писав, що «Бухгалтерський облік — непогрішний суддя минулого,
необхідний керівник сучасного і надійний консультант майбутнього кожного
підприємства».

У цьому зв’язку важливе значення набуває вивчення теоретичних основ,
тобто змісту основних категорій і принципів організації бухгалтерського
обліку, знання яких є невід’ємною умовою для чіткого розуміння питань
практики бухгалтерського обліку.

Теорія бухгалтерського обліку є наукою про завдання, предмет, метод,
техніку, форми й організацію бухгалтерського обліку.

Основні завдання теорії бухгалтерського обліку полягають у розробленні
загальних методологічних основ організації бухгалтерського обліку на
підприємствах, в організаціях і установах; науковому узагальненні
сучасної практики організації обліку і контролю; удосконаленні діючих і
створенні нових прогресивних способів облікової реєстрації і форм
організації бухгалтерського обліку.

Разом з галузевими курсами, в яких висвітлюються особливості організації
обліку в окремих ланках народного господарства (промисловість, сільське
господарство, будівництво, торгівля тощо), теорія бухгалтерського обліку
розкриває економічну сутність фактів господарської діяльності, зміст і
взаємозв’язок між економічними і юридичними категоріями, за допомогою
яких ці факти пізнаються.

Економічний бік бухгалтерського обліку дає можливість розкрити
ефективність господарських процесів, юридичний — законність і
доцільність їх здійснення. Таким чином, бухгалтерський облік встановлює
взаємозв’язок між економікою і правом у процесі господарської
діяльності.

Бухгалтерський облік (практичну діяльність) можна визначити як
організований цілеспрямований процес одержання і передавання інформації
про факти господарської діяльності. Мета цього процесу — надання
інформації користувачам для прийняття оптимальних управлінських рішень.
Отже, бухгалтерський облік має як науковий (теоретичний), так і
практичний (прикладний) бік [3].

З погляду теорії облік має зміст і форму. Зміст охоплює те загальне, що
є за будь-якої організації обліку, зокрема вивчення предмета, методу,
техніки, форм і організації бухгалтерського обліку (те, що становить
зміст теорії бухгалтерського обліку). До форми належать особливості
практичної реалізації методу бухгалтерського обліку в окремих галузях
народного господарства, виходячи із специфіки їхньої діяльності.

Наука про бухгалтерський облік, розробляючи властиву їй систему
конкретних способів відображення фактів господарської діяльності
підприємств і організацій, ґрунтується на діалектичному методі та
економічній теорії. Використання наукових принципів Забезпечує
економічно, обґрунтовану методологію відображення обліковуваних об’єктів
залежно від їхньої ролі у господарських процесах і вимог управління
діяльністю підприємств.

Критерієм наукового рівня обліку є його дієвість, тобто здатність
своєчасно надавати вичерпну інформацію, необхідну для управління,
контролю й аналізу. При цьому показники обліку повинні забезпечувати
інформацію не тільки для внутрішнього управління, а й для зовнішніх
споживачів (податкових і фінансових органів, банків, інвесторів, ділових
партнерів тощо).

За своїм змістом бухгалтерський облік тісно пов’язаний з плануванням,
економічним аналізом, аудитом, ревізією, правом. Так, за даними
бухгалтерського обліку здійснюється контроль за виконанням планових
завдань за звітний період і забезпечується інформація для планування і
прогнозування розвитку господарства. Економічний аналіз ґрунтується на
показниках плану і бухгалтерського обліку, вивчає причини відхилень від
плану, виявляє резерви підвищення ефективності господарської діяльності.
Відображаючи господарські процеси, бухгалтерський облік контролює
дотримання законодавчих актів, юридичних норм, що регулюють господарські
взаємовідносини. Для контролю за розвитком економіки країни показники
обліку широко використовуються для статистичних узагальнень.

Впровадження сучасної обчислювальної техніки ставить нові проблеми перед
теорією і практикою бухгалтерського обліку (використання математичного
програмування, моделювання .господарських процесів тощо).

Перехід України до ринкової економіки, розвиток міжнародних економічних
зв’язків зумовлюють необхідність удосконалення обліку відповідно до
вимог міжнародних стандартів. Створенню інформаційної бази для
забезпечення переходу від діючої системи бухгалтерського обліку до
системи, орієнтованої на, ринкові умови господарювання, підвищенню
ефективності облікової інформації сприяє прийняття національного Плану
рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, .зобов’язань і
господарських операцій підприємств і організацій, Закону України «Про
бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», відповідних
положень (стандартів) з бухгалтерського обліку [1].

1.2. Завдання бухгалтерського обліку

Господарська діяльність кожного виробничо-комерційного підприємства
базується на найбільш раціональному використанні матеріальних і грошових
ресурсів, а також робочого часу у процесі виробництва.

Головне завдання кожного підприємства — випуск продукції, торгівля
товарами високої якості з найменшими витратами. Тому основним завданням
бухгалтерського обліку є: виявлення обсягу випущеної з виробництва
продукції, придбаних товарів, їх реалізації, виявлення фактичних витрат
з виготовлення продукції чи придбання товарів, аналіз і контроль за
собівартістю виробленої продукції та її зниженням, визначення кінцевих
результатів діяльності підприємства.

Виходячи з цього, завданнями бухгалтерського обліку є:

— додержання Положень (стандартів) бухгалтерського обліку 1-6 (накази
Міністерства фінансів України № 87 від 31.03.99 р. і № 137 від 28.05.99
р.) та ін.;

— облік, аналіз і контроль за необоротними активами;

— облік, аналіз і повсякденний контроль за виконанням завдань
виробництва в розрізі кількості, якості та асортименту продукції згідно
з вимогами замовників;

— облік, аналіз і контроль за оборотними активами, за правильними й
економними витратами ресурсів;

— облік, аналіз і контроль за власним капіталом, за забезпеченням
наступних витрат і платежів;

— облік, аналіз і визначення витрат за елементами та витрат діяльності
підприємства;

— облік, аналіз і контроль за мірою праці та її оплати;

— своєчасне документальне оформлення випущеної з виробництва продукції;

— облік, аналіз і контроль за довгостроковими зобов’язаннями:

— облік, аналіз і контроль за поточними зобов’язаннями;

— облік, аналіз і контроль за коштами, розрахунками та іншими активами;

— облік, аналіз і контроль за формуванням доходів і результатів
діяльності підприємства;

— контроль за станом рентабельності виробництва продукції і
рентабельності підприємства;

— виявлення резервів подальшого збільшення ефективності виробництва;

— забезпечення наявності первинної документації щодо кожної
господарської операції та своєчасної обробки первинних документів, яка б
давала змогу в будь-який момент визначити кількість, терміни надходження
й витрат сировини, матеріалів, палива та інших матеріальних цінностей,
випуск і реалізацію готової продукції тощо, відповідність фактичних
даних бухгалтерського обліку завданням;

— забезпечення повного відображення всіх витрат підприємства за їхніми
складовими частинами, а також всіх доходів підприємства і повсякденне
співставлення витрат з доходами, виявлення результатів кожного
господарського процесу і загальних фінансових результатів діяльності
підприємства;

— побудова обліку на кожному підприємстві відповідно до особливостей
його технології та організації виробництва, особливостей його
організаційної структури;

— ведення обліку кожного виду господарських коштів, закріплених за
матеріально відповідальними особами [2].

Бухгалтерський облік у промисловості, як і в інших галузях народного
господарства, є одним з найважливіших джерел економічної інформації,
засобом контролю за роботою підприємства і знаряддям охорони власності.

Дані поточного бухгалтерського обліку (облікові документи, записи)
потрібні насамперед працівникам самих підприємств у їхній повсякденній
роботі; також вони є основою для складання фінансової звітності
підприємств.

1.3. Вимоги до бухгалтерського обліку

На виконання Програми реформування бухгалтерського обліку із
застосуванням міжнародних стандартів, затвердженої постановою Кабінету
Міністрів України № 1706 від 28 жовтня 1998 р., бухгалтерський облік має
задовольняти певним вимогам.

Перша вимога — раціональність та економічність побудови бухгалтерського
обліку.

Раціонально організований і добре поставлений облік -основа правильного
ведення господарства.

Для виконання вимог бухгалтерського обліку облікові працівники мають
бути добре обізнані у своїй справі, набуваючи для цього необхідні
теоретичні та практичні знання й постійно підвищуючи кваліфікацію.

Облікові працівники мають бути вимогливими до себе, до якості своєї
роботи, постійно здійснювати самоконтроль, перевіряти свою роботу. Без
цього не можливо додержуватися вимог своєчасності, точності та ясності
обліку, вимог використання Програми реформування бухгалтерського обліку
із застосуванням міжнародних стандартів та впровадження національних
стандартів.

Друга вимога — ясність і зрозумілість обліку.

Третя вимога — простота, -чіткість, точність і повнота поточних і
звітних даних, попередження всілякого роду спроб перекручування
дійсності, усунення серйозних недоліків в організації бухгалтерського
обліку і посилення його ролі в здійсненні контролю за господарською
діяльністю; надання користувачам повної, правдивої та неупередженої
інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності
підприємства за звітний період (згідно з Положенням (стандартом)
бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» № 87 від 31
березня 1999 р ).

Четверта вимога — дійовість і достовірність поточних і звітних даних
згідно з Положенням (стандартом) 6 «Виправлення помилок і зміни у
фінансових звітах», схваленим Методологічною радою з бухгалтерського
обліку при Міністерстві фінансів України.

Помилки, породжувані неуважним ставленням працівників бухгалтерського
обліку до своїх обов’язків, призводять до заплутування облікових даних,
а це створює можливість для зловживань та крадіжок власності
підприємства.

П’ята вимога — порівнювання звітних даних останнього періоду з даними за
минулі звітні періоди, планами, прогнозами, даними бізнес-планів
підприємства. При цьому необхідна єдина оцінка об’єктів, єдність
показників за об’єктами обліку та фінансової звітності тощо [3].

1.4. Види господарського обліку

Для відображення різнобічної діяльності підприємств і організацій з
метою одержання інформації, необхідної для управління і контролю,
використовують три види господарського обліку: оперативний,
бухгалтерський і статистичний. Кожен з них має свої завдання, об’єкти
обліку, способи одержання та опрацювання інформації і виконує свою роль
у здійсненні функцій, покладених на господарський облік в суспільстві.

Оперативний (оперативно-технічний) облік використовується для
спостереження і контролю за окремими операціями і процесами на
найважливіших ділянках господарської діяльності з метою керівництва ними
в міру їх здійснення. Так, за допомогою оперативного обліку здійснюється
контроль за виконанням договорів поставки товарно-матеріальних
цінностей, використанням робочого часу, обладнання і техніки, випуском
та реалізацією продукції та ін.

Певної системи первинної документації оперативний облік не має. В ньому
використовують в основному дані документів бухгалтерського обліку, і
тільки в окремих випадках підприємства створюють свої форми документів.

Відмітною особливістю оперативного обліку є оперативність отримання
інформації, оскільки управляти виконанням господарських операцій,
активно впливати1 на них можна тільки володіючи своєчасною інформацією.

Залежно від характеру обліковуваних об’єктів у оперативному обліку
використовують натуральні, трудові та грошовий вимірники. Проте,
оскільки цей вид обліку відображає в основному однорідні операції, в
ньому використовуються переважно натуральні й трудові вимірники.
Грошовий вимірник використовують не як узагальнюючий, а лише у випадках,
коли цього вимагає характер обліковуваних об’єктів (наприклад, для
контролю за виконанням договорів поставки, обсягів реалізації продукції
та ін.).

Оперативний облік має велике значення, оскільки без своєчасної
конкретної інформації неможливо управляти діяльністю підприємства.
Особливо зростає значення обліку в ринкових умовах господарювання, коли
потрібне гнучке маневрування ресурсами, повсякденний контроль за їх
використанням, виробництво саме тієї продукції (послуг), яка
користується попитом у споживачів (покупців).

Бухгалтерський облік відображає діяльність підприємств, організацій,
установ. Він охоплює всі засоби господарства і джерела їх формування,
всі господарські процеси і результати діяльності. Важлива особливість
бухгалтерського обліку полягає в тому, що господарські операції,
облічені в натуральних і трудових вимірниках, обов’язково узагальнюються
в грошовому вимірнику. Завдяки цьому одержують такі узагальнюючі
показники, як загальну вартість основних і оборотних засобів (майна)
підприємства, їхній рух і використання в процесі господарської
діяльності,» собівартість продукції, обсяг реалізації, фінансові
результати та інші аспекти діяльності підприємства, які не можуть дати
ні оперативний облік, ні статистичний.

У бухгалтерському обліку господарські операції відображаються
систематично і послідовно, в міру їх здійснення, чим забезпечується
суцільне і безперервне спостереження і контроль за господарською
діяльністю. Цим бухгалтерський облік відрізняється від оперативного і
статистичного, які застосовують метод часткового (вибіркового)
спостереження і контролю.

Обов’язковою умовою відображення господарських операцій у
бухгалтерському обліку є їхнє документальне обґрунтування, завдяки чому
показники обліку набувають особливого доказового, юридичного значення.
Економічний бік бухгалтерського обліку дає змогу оцінити ефективність
господарських процесів, юридичний — законність і доцільність рішень, що
приймаються керівництвом.

Таким чином, бухгалтерський облік встановлює взаємозв’язок між
економікою і правом у процесі господарської діяльності.

Для забезпечення систематичного і взаємопов’язаного відображення
господарських засобів і процесів у бухгалтерському обліку застосовують
особливі, тільки йому властиві способи опрацювання облікової інформації
— рахунки, подвійний запис операцій на рахунках, балансові узагальнення
та ін.

Отже, бухгалтерський облік є системою безперервного, суцільного,
документально обґрунтованого і взаємопов’язаного відображення
господарських засобів, їхніх джерел, господарських процесів і
результатів діяльності в грошовому вираженні для забезпечення
інформації, необхідної для управління і контролю(.

Статистичний облік вивчає і контролює масові суспільно-економічні та
окремі типові явища і процеси. При цьому їхні кількісні аспекти
статистика досліджує в нерозривному зв’язку з якісним змістом
(наприклад, динаміка виробництва і собівартості продукції,
продуктивності та оплати праці тощо) і виявляє закономірності їхнього
розвитку. Об’єктом статистичного обліку можуть бути окреме підприємство,
галузь, народне господарство в цілому. Предметом статистичного обліку є
не тільки процеси матеріального виробництва, а й інші
соціально-економічні явища (чисельність і склад населення, рівень
добробуту, охорони здоров’я тощо).

При дослідженні явищ і процесів статистика застосовує різні вимірники
(натуральні, трудові, грошовий), а також властиві їй способи опрацювання
інформації (масові та вибіркові спостереження, відносні та середні
величини, динамічні ряди тощо). Для одержання зведеної інформації
статистикою широко використовуються дані оперативного і бухгалтерського
обліку. Дані статистичного обліку застосовують також для перспективного
планування і прогнозування галузевого і соціально-економічного розвитку
країни в цілому. Тому оперативний і бухгалтерський облік
підпорядковуються завданням державної статистики.

Усі три види обліку — оперативний, бухгалтерський, статистичний — тісно
взаємопов’язані, доповнюють один одного і утворюють єдину систему
народногосподарського обліку. Так, бухгалтерський облік використовує
дані оперативного табельного обліку для нарахування заробітної плати
працівникам з погодинною оплатою праці, а в окремих випадках з ним
об’єднується (наприклад, оперативно-бухгалтерський облік матеріальних
цінностей); статистика за даними бухгалтерського обліку про виробіток,
нараховану заробітну плату, витрати на виробництво визначає показники
рівня і динаміки продуктивності та оплати праці, обсягу і рентабельності
виробництва тощо. Узагальнюючи показники бухгалтерського обліку,
статистика вивчає розміщення і використання матеріальних та трудових
ресурсів країни, забезпечує інформацією для прогнозування їх розвитку.

Предметом господарського обліку є процес розширеного суспільного
відтворення. Окремі види обліку відображають тільки різні боки цього
процесу. Мета всіх видів обліку — своєчасне забезпечення керівництва
всебічною інформацією, необхідною для управління. ;

Усі три види обліку ґрунтуються на єдиній первинній документації для
отримання потрібної інформації.

Їхній взаємозв’язок забезпечується також державним регулюванням питань
обліку та звітності в Україні. Таке регулювання здійснюється
Міністерством фінансів України, яке затверджує План рахунків
бухгалтерського обліку, національні Положення (стандарти)
бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення
бухгалтерського обліку та складання звітності. Правила ведення
бухгалтерського обліку та складання звітності в банках встановлюються
Національним банком України, а в бюджетних установах — Державним
казначейством України відповідно до законодавства.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, у межах своїх
компетенції, .відповідно до галузевих особливостей розробляють на базі
національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку методичні
рекомендації щодо їх застосування.

Державне керівництво обліком забезпечує єдність документації, форм
обліку і звітності; єдину методику визначення облікових показників і
оцінки господарських засобів, що забезпечує достовірність і повноту
облікової інформації, одержаної за допомогою окремих видів обліку.

Удосконалення системи управління народним господарством, впровадження
сучасної обчислювальної техніки сприяють зближенню (інтеграції) та
підвищенню оперативності всіх видів обліку. Так, значна частина
інформації бухгалтерського обліку за умови її більшої деталізації
перетворюється на елемент оперативного управління виробництвом
(наприклад, щоденний облік випуску та реалізації продукції, витрат
матеріалів, втрат від браку, простоїв та інших невиробничих втрат).
Підвищується оперативність статистичного обліку, більш глибока і
аналітична інформація якого може замінити оперативний облік на окремих
ділянках управління. Отже, інтегрована система господарського обліку дає
можливість одержувати більший обсяг інформації на якісно новій
організаційній основі автоматизованої системи управління [4].

1.5. Вимірники, які застосовуються в обліку

Для відображення господарських засобів і процесів, що здійснюються на
підприємстві, їхніх кількісних і якісних характеристик в обліку
застосовують різні вимірники: натуральні, трудові і грошовий.

Натуральні вимірники дають змогу отримати інформацію про господарські
засоби і процеси в їх натуральному вираженні — в одиницях ваги, об’єму,
площі, потужності та ін. Використання тих або інших натуральних
вимірників залежить від особливостей обліковуваних об’єктів. Так,
земельні угіддя обліковують в гектарах, заготовлену деревину — в
кубічних метрах, виготовлену продукцію — в штуках, метрах, тоннах,
центнерах, кілограмах тощо. Застосовують і комбіновані натуральні
вимірники. Наприклад, роботу вантажного автотранспорту вимірюють у
тонно-кілометрах, що характеризують одночасно масу (вагу) вантажу і
відстань, на яку його перевозять; використання обладнання — в
машино-годинах тощо.

Натуральні вимірники забезпечують не тільки кількісне відображення
обліковуваних об’єктів (наприклад, виготовленої продукції), а й їхню
якісну характеристику (за видами, сортами, розмірами тощо), що має
велике значення для збереження господарських засобів. Без натуральних
вимірників неможливо скласти виробничий план, здійснити контроль за його
виконанням, перевірити правильність використання матеріальних і трудових
ресурсів та ін. Дані натурального обліку використовують для складання
матеріальних балансів по окремих галузях і народному господарству в
цілому.

Проте натуральні вимірники можна застосовувати для обліку тільки
однорідних об’єктів. Вони не дають узагальненого уявлення про
господарську діяльність підприємства в цілому, оскільки неможливо за
допомогою натуральних вимірників відобразити сукупність господарських
засобів підприємства або випуск всієї різноманітної продукції, якщо
навіть її обліковують в одному вимірнику (не можна, наприклад, додавати
кількість виготовлених або реалізованих верстатів і двигунів тощо).

Трудові вимірники використовують для визначення кількості затраченої
праці в одиницях робочого часу — днях, годинах, хвилинах. За допомогою
трудових вимірників у поєднанні з натуральними встановлюють і
контролюють норми виробітку, визначають продуктивність праці (наприклад,
за кількістю часу, витраченого на виробництво одиниці продукції),
контролюють використання робочого часу і фонду оплати праці. На відміну
від натуральних, трудові вимірники дають можливість певною мірою
узагальнювати і порівнювати між собою різнорідні величини (наприклад,
при визначенні показників нормування часу на виробництво продукції).
Проте в умовах існування товарно-грошових відносин трудові вимірники не
можуть бути узагальнюючим показником.

Грошовий вимірник застосовують для узагальненого відображення наявності
та руху засобів (майна) підприємства, джерел їхнього формування,
господарських процесів і результатів діяльності в єдиному грошовому
вимірнику (національній валюті України). За допомогою грошового
вимірника визначають, наприклад, загальну вартість наявних у
господарстві основних засобів (будівель, споруд, машин, устаткування
тощо), виробничих запасів, собівартість виготовленої та реалізованої
продукції (виконаних робіт, послуг). Цей вимірник використовують при
плануванні та обліку процесів виробництва й обігу, визначенні фінансових
результатів і рентабельності діяльності, а також для здійснення
розрахунків між підприємствами, організаціями, установами.

Часто грошовий вимірник використовують в обліку поряд з натуральними і
трудовими вимірниками і на їхній основі. Так, вартість матеріалів або
готової продукції визначають множенням їх кількості (в штуках,
кілограмах, тоннах та інших натуральних вимірниках) на ціну за одиницю
виміру; суму заробітної плати розраховують за даними про кількість
витраченого часу (трудовий вимірник) і розцінками (тарифами) за одиницю
часу (грошовий вимірник).

Застосування в обліку всіх трьох вимірників у взаємозв’язку забезпечує
повне і різнобічне відображення обліковуваних об’єктів, отримання
узагальненої інформації щодо діяльності як окремого підприємства,
галузі, так і народного господарства в цілому [1].

ІІ. ПРЕДМЕТ І МЕТОД БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

2.1. Предмет бухгалтерського обліку

Як уже зазначалося, господарський облік відображає процес розширеного
суспільного відтворення, а його окремі види — різні сторони цього
процесу. Для визначення предмета бухгалтерського обліку треба з’ясувати
економічний зміст його об’єктів, тобто сутність сторін процесу
суспільного відтворення, які він відображає і контролює.

У широкому розумінні предметом бухгалтерського обліку є процес створення
суспільного продукту в тій його частині, яка може бути охоплена
інформацією в єдиному грошовому вимірнику, а також його розподіл, обмін
і споживання.

Бухгалтерський облік здійснюється в усіх ланках народного господарства —
на підприємствах, в організаціях, установах як виробничої, так і
невиробничої сфери і служить для спостереження і контролю за їхньою
діяльністю. Кожне підприємство (організація, установа) має певне майно —
господарські засоби (будівлі, споруди, устаткування, матеріальні та інші
ресурси), які утворюються за рахунок певних джерел (сукупності вкладень
засновників, прибутку, позикових коштів тощо). Контроль за наявністю і
рухом, а також доцільним використанням засобів у кожному господарстві
здійснюється за допомогою бухгалтерського обліку. Отже, господарські
засоби, що перебувають у розпорядженні окремих підприємств, і джерела їх
формування є об’єктом бухгалтерського обліку і належать до змісту його
предмета.

Процес розширеного суспільного відтворення ґрунтується на єдності
виробництва суспільного продукту (необхідних суспільству матеріальних
благ), його розподілу, обміну (обігу) і споживання. Процес виробництва,
тобто створення суспільного продукту, здійснюється у ланках виробничої
сфери (промисловість, сільське господарство, будівництво тощо). В
бухгалтерському обліку відображаються матеріальні, трудові та фінансові
затрати на виробництво цього продукту. Таким чином, суспільний продукт і
затрати на його виробництво є об’єктом бухгалтерського обліку і належать
до змісту його предмета.

Створений у процесі виробництва суспільний продукт підлягає розподілу.
Частина його спрямовується на відтворення спожитих у процесі виробництва
предметів праці (сировини, матеріалів, палива тощо), а також на
відтворення засобів праці (основних засобів) шляхом повного їх
відновлення. Друга частина суспільного продукту спрямовується для оплати
праці робітників і службовців; на створення загальнодержавних фондів
споживання (у вигляді відрахувань до Пенсійного фонду, Фонду соціального
страхування, сплати податків від прибутку та інших платежів до бюджету
тощо); на створення фонду накопичення (прибутку підприємства). Розподіл
суспільного продукту суворо контролюється за допомогою бухгалтерського
обліку. В обліку відображаються затрати праці і винагорода, що належить
кожному працівникові, контролюються розрахунки з бюджетом по податках та
інших платежах, з Пенсійним фондом та Фондом соціального страхування по
відрахуваннях, з фінансовими та іншими органами.

Отже, процес розподілу суспільного продукту і зобов’язання та
розрахунки, що виникають при цьому, є об’єктом бухгалтерського обліку і
належать до змісту його предмета.

Для забезпечення безперервності процесу виробництва створений суспільний
продукт підлягає обміну (реалізації). Цей обмін здійснюється у формі
купівлі-продажу. Обмін — це процес передачі суспільного продукту від
виробника до споживача і є формою взаємозв’язку різних господарюючих
суб’єктів. У процесі купівлі-продажу виникають певні витрати, пов’язані
з транспортуванням, зберіганням, реалізацією тощо. Крім того,
товарно-грошовий обіг зумовлює різні розрахункові взаємовідносини між
постачальниками, покупцями, банками по кредитах, з бюджетом та ін.

Звідси, процес обігу суспільного продукту, грошові кошти та
розрахунково-кредитні операції, що виникають при цьому, є об’єктами
бухгалтерського обліку і належать до змісту його предмета.

Із сфери товарного обігу суспільний продукт надходить у сферу споживання
(завершальна стадія розширеного суспільного відтворення). Споживання
поділяються на виробниче, невиробниче і особисте. Виробниче споживання
характеризує використання частини суспільного продукту у вигляді засобів
виробництва (засобів праці і предметів праці) для потреб виробництва
(створення матеріальних благ) і в бухгалтерському обліку відображається
як органічна частина процесу виробництва.

Невиробниче споживання здійснюється у ланках невиробничої сфери,
призначених для задоволення потреб суспільства (державне управління й
оборона країни, освіта, культура, охорона здоров’я тощо). Суспільний
продукт у цій сфері споживається повністю і вибуває із кругообігу
засобів у народному господарстві. Об’єктами бухгалтерського обліку у
невиробничій сфері є бюджетні асигнування, тобто кошти, виділені із
державного бюджету для забезпечення діяльності цих ланок народного
господарства, і контроль за доцільністю їх використання.

Ознайомлення з основними об’єктами бухгалтерського обліку в процесі
розширеного суспільного відтворення дає змогу узагальнити їх і дати
визначення предмета бухгалтерського обліку в широкому його розумінні.

Предметом бухгалтерського обліку є процес розширеного суспільного
відтворення (виробництва, обміну і невиробничого споживання суспільного
продукту), а також використання господарських засобів у цих процесах,
які узагальнюються у грошовому вимірнику, для надання інформації,
необхідної для управління і контролю.

В окремих ланках народного господарства (підприємствах, організаціях,
установах) об’єкти бухгалтерського обліку визначаються виконуваними ними
функціями у процесі суспільного відтворення. Так, на підприємствах
виробничої сфери об’єктами бухгалтерського обліку є господарські засоби
та їх використання в процесі постачання, виробництва і реалізації,
розрахунково-кредитні відносини, що виникають при цьому, а також
фінансові результати діяльності.

Керівництво будь-яким господарством неможливе без добре налагодженого
обліку і насамперед — бухгалтерського. Тому кожне господарство має
закінчену систему бухгалтерського обліку, який охоплює всі засоби і
процеси, забезпечує необхідною інформацією всі рівні управління [2].

2.2. Класифікація господарських засобів

і джерел їх формування

Для управління діяльністю підприємства необхідно знати, якими
господарськими засобами воно розпоряджається, де ці засоби розміщені, як
вони функціонують в процесі діяльності, а також за рахунок яких джерел
утворилися і для чого призначені.

Тому господарські засоби прийнято групувати:

за функціональною участю в процесі діяльності;

за джерелами утворення (формування) і цільовим призначенням.

Класифікація господарських засобів за функціональною участю в процесі
діяльності. За функціональною участю в процесі діяльності господарські
засоби (ресурси) підприємства поділяються на необоротні й оборотні
активи. Згідно з міжнародними стандартами, під активами розуміють
ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій,
використання яких, як очікується, призведе до надходження економічних
вигод у майбутньому (тобто активи — це ресурси підприємства, які мають
активно працювати і давати прибуток).

До необоротних активів належать:

основні засоби — матеріальні активи, які функціонують у натуральній
формі як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері
протягом тривалого часу (більше одного року);

нематеріальні активи — необоротні довгострокові активи, які не мають
матеріальної форми, але мають вартість і можуть приносити підприємству
дохід. До них належить вартість придбаних підприємством прав на
користування природними ресурсами, промисловими зразками, товарними
знаками, об’єктами промислової інтелектуальної власності (патентами,
винаходами тощо), вартість права на використання програмного
забезпечення для ЕОМ та інші права, які визнані об’єктом права власності
підприємства;

довгострокові фінансові інвестиції — фінансові вкладення в цінні папери
(акції, облігації тощо) інших підприємств на період більше одного року з
метою одержання доходів (дивідендів, відсотків), збільшення власного
капіталу та інших вигод для підприємства;

інші необоротні активи (зокрема, довгострокова дебіторська
заборгованість юридичних і фізичних осіб, отримання якої очікується
підприємством після 12 місяців з дати балансу) та ін.

До оборотних активів належать грошові кошти та їх еквіваленти, які не
обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації
чи споживання протягом операційного циклу (або протягом 12 місяців з
дати балансу).

Під операційним циклом розуміють проміжок часу між придбанням запасів
для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої
з них продукції (товарів, робіт, послуг).

Виходячи з цього, до складу оборотних активів належать’

грошові кошти в касі та на рахунках в банках, якщо вони можуть бути
вільно використані для поточних операцій. Кошти, заблоковані на рахунках
(наприклад, заморожені в іноземних банках), до оборотних активів не
включаються;

короткострокові фінансові інвестиції. Включаються до складу оборотних
активів за умови, якщо вони є ринковими (тобто ІСНУЄ активний ринок,
який дає змогу встановлювати їх ринкову вартість) і, як очікується,
будуть реалізовані протягом строку, що не перевищує один рік;

дебіторська заборгованість, пов’язана з реалізацією продукції (товарів,
робіт, послуг), належить до оборотних активів, якщо, як очікується, буде
погашена протягом операційного циклу;

виробничі запаси (сировини, матеріалів, палива, готової продукції,
товарів тощо), які є частиною звичайного операційного циклу
підприємства. Відносять до оборотних активів, якщо навіть не очікується,
що вони будуть використані (спожиті) або реалізовані протягом 12 місяців
з дати балансу.

Витрати майбутніх періодів, тобто витрати, які мали місце в поточному
або попередніх звітних періодах, але відносяться до наступних звітних
періодів (наприклад, витрати на освоєння нових видів продукції, оплачена
наперед орендна плата, передплата періодичних видань тощо), можуть
включатися відповідно до складу як оборотних, так і необоротних активів.

Класифікація господарських засобів (активів) підприємства за
функціональною участю в процесі діяльності наведена на с. 19.

Класифікація джерел формування господарських засобів підприємства.
Джерела формування господарських засобів (активів) підприємства
поділяються на дві групи:

джерела власних засобів;

джерела залучених (позикових) засобів.

До джерел власних засобів належать: власний капітал, забезпечення
зобов’язань, нерозподілений прибуток, цільове фінансування і цільові
надходження.

До власного капіталу належать: статутний капітал, пайовий капітал,
додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток.

Статутний капітал утворюється за рахунок сукупності внесків (у грошовому
вимірнику) власників (учасників) у майно підприємства для забезпечення
його діяльності, передбаченої установчими документами (статутом).

У підприємствах державної форм власності статутний капітал утворюється
за рахунок частини виділеного державного національного майна (у вигляді
необоротних і оборотних активів) для забезпечення статутної діяльності і
в подальшому збільшується за рахунок власного прибутку.

Господарські засоби (активи) підприємства

Статутний Капітал підприємств з іноземними інвестиціями формується за
рахунок внесків засновників до його статутного капіталу (валютних
коштів, основних засобів, нематеріальних активів тощо). Статутний
капітал, зареєстрований в установчих документах такого підприємства,
може змінюватися тільки за рішенням його засновників про збільшення або
зменшення капіталу, а відповідно, — і частки прибутку кожного з них.
Збільшення статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями
може бути або за рахунок додаткових внесків засновників, або за рахунок
відрахувань до нього частини прибутку; зменшення — в результаті виходу
одного або кількох засновників із підприємства, або при рписанні
збитків, які засновники не зможуть покрити майбутніми прибутками.

Статутний капітал акціонерного товариства утворюється за рахунок
реалізації акцій власної емісії і має дорівнювати сумі, зареєстрованій в
установчих документах. Збільшення (зменшення) статутного капіталу
акціонерного товариства може відбуватися в результаті збільшення (або
зменшення) номінальної вартості акцій, їх кількості (додаткової емісії
або анулювання частини акцій, викуплених у акціонерів). Всі зміни
статутного капіталу акціонерного товариства вносять до державного
реєстру.

Пайовий капітал утворюється за рахунок пайових внесків членів спілок та
інших підприємств (колективного сільськогосподарського підприємства,
споживчого товариства, житлово-будівельного кооперативу, кредитної
спілки тощо), що передбачені установчими документами, для здійснення
господарсько-фінансової діяльності.

Додатковий капітал утворюється за рахунок дооцінки необоротних активів,
вартості безоплатно одержаних від інших юридичних і фізичних осіб
активів тощо.

Резервний капітал створюється для усунення можливих в майбутньому
тимчасових фінансових затруднень і забезпечення нормальної роботи
підприємства.

Нерозподілений прибуток — сума чистого прибутку, яка залишилася в
обороті підприємства після сплати податків до бюджету та інших
обов’язкових платежів і розподілу прибутку між власниками (учасниками)
підприємства.

Доходи майбутніх періодів — джерело коштів, одержаних підприємством в
поточному або попередніх звітних періодах, але належать до доходів
наступних звітних періодів (одержана в рахунок майбутніх періодів
орендна плата від орендарів тощо). Вони підлягають зарахуванню до
доходів того звітного періоду, до якого належать.

До джерел залучених (позикових) коштів належать зобов’язання по
розрахунках, які виникають у підприємства в процесі господарської
діяльності і є тимчасовим джерелом утворення певної частини ресурсів
(активів) підприємства.

Під зобов’язаннями розуміють заборгованість підприємства, яка виникла
внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до
зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Підприємства, організації та особи, перед якими дане підприємство має
заборгованість по розрахунках, називаються кредиторами, а сама
заборгованість — кредиторською.

Зобов’язання поділяються на: довгострокові зобов’язання і поточні
зобов’язання.

До довгострокових зобов’язань належать:

довгострокові кредити банків — заборгованість підприємства банкам по
отриманих від них кредитах, строк погашення яких не припадає на звітний
період;

інші довгострокові фінансові зобов’язання — сума довгострокової
заборгованості підприємства щодо зобов’язання із залученням позикових
коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки;

інші довгострокові зобов’язання (заборгованість по довгострокових
векселях, по фінансовій оренді, відстрочених податкових зобов’язаннях
тощо).

До складу поточних зобов’язань належать зобов’язання, що підлягають
погашенню на вимогу кредиторів, а також та частина зобов’язань, яка буде
погашена протягом операційного циклу або протягом 12 місяців, починаючи
з дати балансу. До таких зобов’язань належать:

короткострокові кредити банків — сума поточних зобов’язань перед банками
за отримані від них короткострокові кредити; ,

кредиторська заборгованість за товари, роботи і послуги — сума
заборгованості постачальникам і підрядчикам за одержані матеріальні
цінності та надані послуги;

поточні зобов’язання по розрахунках з бюджетом та позабюджетних
платежах, по оплаті праці, по страхуванню (по соціальному страхуванню,
пенсійному забезпеченню, страхуванню майна тощо), з учасниками по
нарахованих дивідендах та інших операціях;

інші поточні зобов’язання (по векселях виданих, одержаних авансах,
внутрішньовідомчих та інших розрахунках).

Розглянуті дві класифікації господарських засобів (за складом і
розміщенням господарських засобів та за джерелами їх формування)
характеризують майновий стан підприємства. При цьому, оскільки кожен вид
засобів має відповідне джерело утворення, загальні підсумки першого і
другого групування повинні бути рівні між собою. Ця рівність служить
основою для складання бухгалтерського балансу. Крім того, класифікація
господарських засобів та їх джерел значною мірою визначає організацію
системи поточного бухгалтерського обліку і характер одержуваної
інформації про стан і рух майна підприємства та складання звітності [2].

Класифікація джерел формування господарських засобів (активів)
підприємства

2.3. Господарські процеси як об’єкт бухгалтерського обліку

Основним призначенням сфери матеріального виробництва є виробництво
суспільно необхідного продукту. Створення цього продукту відбувається в
процесі виробництва. Для забезпечення виробництва має здійснюватися
процес постачання необхідними предметами праці (сировиною, матеріалами,
паливом тощо). За виробництвом продукції відбувається процес її
реалізації. Всі три процеси взаємопов’язані і взаємозумовлені, постійно
змінюють один одного і на підприємстві відбувається безперервний
кругообіг господарських засобів. Бухгалтерський облік, відображуючи
господарські процеси, забезпечує інформацію, необхідну для управління
цим кругообігом.

Процес виробництва належить до основної фази кругообігу господарських
засобів: у ньому відбувається створення матеріальних благ. У процесі
виробництва відбувається споживання предметів праці (сировини,
матеріалів, палива тощо) і засобів праці (у формі їх зносу), а також
живої праці робітників (у формі оплати праці). Затрати праці у
вартісному вимірнику (нарахованої оплати праці) поряд з вартістю
спожитих засобів праці і предметів праці включаються до собівартості
випущеної із виробництва готової продукції. Отже, в бухгалтерському
обліку відображається як процес виробничого споживання, з одного боку,
так і процес створення продуктів праці — з іншого боку.

Вартість заново створеного продукту відрізняється від вартості
продуктів, з яких він створений, не тільки якістю і призначенням, а й
збільшеною вартістю, оскільки крім вартості спожитих засобів виробництва
до неї входить нова вартість, створена працею робітників — національний
дохід.

Об’єктами бухгалтерського обліку в процесі виробництва є затрати
підприємства на виробництво продукції, що дає змогу визначити її
собівартість, а також обсяг виготовленої продукції (в натуральних і
вартісному вимірниках).

Дві інші фази кругообігу засобів (постачання виробничих запасів і
реалізація готової продукції) відбуваються у сфері обігу. Обіг залежить
безпосередньо від виробництва і водночас має певне самостійне значення:
він є сполучною ланкою між виробництвом і споживанням.

У процесі постачання підприємство витрачає грошові кошти, а натомість
придбаває у постачальників предмети праці, необхідні для виробництва
продукції. Об’єктами бухгалтерського обліку в процесі постачання є
затрати на цей процес (що дає змогу визначити фактичну собівартість
придбаних виробничих запасів), обсяг придбаних предметів праці (в
натуральних і вартісному вимірниках), а також розрахунки з
постачальниками та іншими підприємствами й організаціями, які виникають
у процесі постачання.

Процес реалізації полягає у передачі готової продукції, створеної у
процесі виробництва, споживачам (покупцям). Така передача здійснюється
шляхом купівлі-продажу за укладеними угодами. Внаслідок реалізації
підприємство одержує від покупців грошові кошти (виручку від продажу),
але в більшому розмірі, ніж їх було витрачено на виробництво і
реалізацію продукції на суму чистого доходу (прибутку), що входять до
відпускної (продажної) вартості продукції. Отже, прибуток, створений у
процесі виробництва, набуває грошової форми у процесі реалізації.
Реалізація, завершуючи виробничий процес, забезпечує відновлення і
розширення виробництва.

Об’єктами бухгалтерського обліку в процесі реалізації є: обсяг
реалізованої продукції (в натуральних і вартісному вимірниках), витрати,
пов’язані з реалізацією, фінансовий результат від реалізації (як
правило, прибуток), а також розрахунки з покупцями (за реалізовану
продукцію), бюджетом (за і податками), банками (по кредитах) та іншими
господарюючими суб’єктами, що виникають у процесі реалізації. Отже,
бухгалтерський облік відображає не тільки господарські процеси, та й їх
результати.

У процесі кругообігу господарські засоби постійно змінюють свою форму: у
процесі постачання вони із грошової форми перевтілюються у виробничі
запаси; у процесі виробництва предмети праці (під дієш засобів праці і
самої праці) набувають форми продуктів праці; у процесі реалізації
продукти праці (готова продукція) набувають знову грошової форми.

Перехід засобів підприємства з однієї форми в іншу називається
кругообігом господарських засобів. Кругообіг господарських засобів можна
показати за допомогою схеми.

Схема кругообігу господарських засобів

Умовні позначення: Г — грошові кошти; Вз — виробничі запаси; Пп —
предмети праці; Зп — засоби праці; Зв — засоби виробництва; Рс — робоча
сила; Пв — процес виробництва; Т — готова продукція (товар) за
собівартістю; ТІ — готова продукція (товар) за ціною реалізації; Г1 —
грошові кошти, що надійшли від реалізації продукції за цінами продажу.

З наведеної схеми видно, що господарські засоби в процесі кругообігу
набувають різних форм і водночас перебувають у всіх трьох формах. Це є
обов’язковою умовою безперебійності виробництва: порушення в будь-якій
ланці процесу кругообігу господарських засобів призводить до погіршення
роботи підприємства. Важливе значення для підвищення ефективності
використання господарських засобів має скорочення часу їх перебування у
кожній стадії кругообігу, тобто прискорення їх обіговості. Збільшення
обсягу виробництва і реалізації продукції зумовлює одержання більшого
прибутку господарством.

У ланках невиробничої сфери (державне управління, оборона країни,
освіта, культура, охорона здоров’я тощо) до об’єктів бухгалтерського
обліку належать бюджетні асигнування (виділені із бюджету кошти для
здійснення їхньої діяльності) і контроль за правильністю їх
використання.

Таким чином, господарські засоби і процеси, пов’язані з виробництвом і
обігом суспільного продукту, а також його невиробничим споживанням, є
конкретними об’єктами бухгалтерського обліку і у своїй сукупності
складають його предмет [1].

2.4. Метод бухгалтерського обліку

Бухгалтерський облік як невід’ємна частина системи народногосподарського
обліку ґрунтується на наукових основах — діалектичному методі й
економічній теорії. Науковий зміст методу бухгалтерського обліку
визначається підходом до явищ господарської діяльності підприємств,
розгляду всіх засобів і процесів у безперервному їх русі і розвитку,
єдності, взаємозв’язку і взаємозумовленості. Разом з тим, бухгалтерський
облік має свої, властиві тільки йому способи дослідження, що зумовлені
особливостями його предмета, тобто об’єктів, що відображаються і
контролюються, а також завдань і вимог, що ставляться до обліку. До цих
особливостей передусім треба віднести безперервність кругообігу
господарських засобів в процесі діяльності підприємства. Для
забезпечення безперервного і суцільного спостереження за господарськими
операціями в бухгалтерському обліку застосовується документація — спосіб
первинної реєстрації об’єктів обліку. При цьому кожна господарська
операція обов’язково оформляється відповідним документом, який служить
письмовим доказом її здійснення. Документи (у тому числі складені за
допомогою обчислювальної техніки на машинозчитувальних носіях —
магнітних, паперових) служать обґрунтуванням для відображення
господарських операцій в бухгалтерському обліку. Тому вони повинні
містити всю необхідну інформацію, бути своєчасно складені і підписані
посадовими особами, відповідальними за здійснення операції.

Проте в процесі господарської діяльності можуть мати місце такі події,
які в момент їх виникнення неможливо оформити відповідним документом
(наприклад, природні втрати або псування матеріальних цінностей при
зберіганні, несправність ваговимірних приладів, зловживання матеріально
відповідальних ; осіб, помилки в обліку тощо), що призводить до
розбіжностей між фактичною наявністю цінностей і показниками обліку. Для
виявлення таких розбіжностей періодично проводять інвентаризацію(, під
час якої перевіряють фактичну наявність матеріальних цінностей; одержані
дані порівнюють з показниками обліку, а виявлені розбіжності (нестачі,
лишки) документують і відображають в обліку. Поряд з документацією
інвентаризація служить важливим засобом контролю за достовірністю
показників обліку, збереженням господарських засобів, законністю
здійснюваних операцій.

Бухгалтерський облік відображає велику кількість різноманітних об’єктів
— засобів, джерел їх формування, господарських процесів, для
узагальнення яких вимагається єдиний вимірник — оцінка. Оцінка — це
спосіб грошового вимірювання засобів і процесів. За допомогою оцінки
натуральні і трудові вимірники переводять у грошовий. В результаті
грошової оцінки підприємство може визначити загальну вартість основних і
оборотних засобів, що перебувають в його розпорядженні, контролювати їх
використання в процесі господарської діяльності. Грошова оцінка є
необхідною передумовою для відображення господарських операцій в обліку.

Основні принципи оцінки господарських засобів встановлюються державними
органами і є обов’язковими для підприємств і організацій всіх форм
власності, чим забезпечується єдність оцінки засобів у всьому народному
господарстві. В окремих випадках оцінка може бути здійснена тільки після
відображення всіх затрат, пов’язаних з певним господарським процесом
(наприклад, фактичну собівартість готової продукції можна визначити
тільки після відображення в обліку всіх затрат, пов’язаних з процесом її
виробництва). Собівартість об’єктів обліку (придбаних матеріалів,
виготовленої продукції, виконаних робіт) визначають за допомогою
калькуляції, яка служить обґрунтуванням для їх грошової оцінки. Отже,
оцінка і калькуляція потрібні для вартісного вимірювання об’єктів
бухгалтерського обліку.

Господарські операції, оформлені відповідними документами, мають
розрізнений характер. Тому виникає необхідність у групуванні операцій за
певними однорідними ознаками, щоб отримати потрібну інформацію про
наявність і рух окремих видів засобів та джерел їх формування, про
здійснення окремих господарських процесів і одержаних по них
результатах. Таке групування в бухгалтерському обліку забезпечується за
допомогою системи рахунків.

Рахунки бухгалтерського обліку є способом групування господарських
операцій, оформлених відповідними документами, за економічно однорідними
ознаками для систематичного контролю за змінами засобів та їх джерел в
процесі господарської діяльності. На кожен об’єкт бухгалтерського обліку
відкривається окремий рахунок, записи на якому здійснюють тільки на
підставі відповідних документів. В результаті отримують систематизовану
інформацію, необхідну для управління, аналізу і контролю за діяльністю
господарства.

Господарські операції, що безперервно здійснюються на підприємстві,
спричинюють взаємопов’язані і взаємозумовлені зміни в засобах та
джерелах їх формування. Це зумовлює необхідність відображати
господарські операції в системі рахунків способом подвійного запису, при
якому суму кожної операції записують в певному порядку на двох рахунках.
Наприклад, операція придбання матеріалів призводить, з одного боку, до
збільшення виробничих запасів, а з іншого — до зменшення грошових коштів
на рахунку підприємства, сплачених постачальнику за придбані цінності.
Тому операцію по придбанню матеріалів записують на двох рахунках: на
одному з них відображають надходження матеріальних цінностей, а на
другому — витрачання грошових коштів. Відповідно, відпуск матеріалів на
виробництво продукції за допомогою подвійного запису відображається як
збільшення затрат виробництва і зменшення запасів матеріалів на складах.
Такий спосіб запису господарських операцій в системі рахунків розкриває
їх економічний зміст і забезпечує контроль за використанням ресурсів.

Таким чином, оцінені об’єкти бухгалтерського обліку підлягають
економічному групуванню в системі рахунків із застосуванням способу
подвійного запису, що забезпечує взаємозв’язок показників господарської
діяльності.

Порядок відображення господарських операцій на рахунках, а також перелік
самих рахунків (план рахунків) встановлюється Міністерством фінансів
України і є обов’язковим для підприємств усіх форм власності.

Для одержання інформації про наявність і склад майна підприємства
періодично складають бухгалтерський баланс, в якому порівнюють
сукупність засобів господарства в грошовій оцінці з джерелами їх
формування і цільовим призначенням. Оскільки кожний вид засобів
господарства має певне джерело утворення, то загальна вартість засобів
дорівнює джерелам їх формування. Ця рівність зберігається після
будь-якої господарської операції. Обґрунтуванням для складання балансу
служать записи на рахунках. Щоб забезпечити достовірність показників
балансу, записи на рахунках періодично уточнюють за допомогою
інвентаризації. Періодичне складання балансу дає змогу здійснювати
контроль за змінами у складі засобів та їх джерелах, визначати
фінансовий стан підприємства.

Для одержання інформації про результати діяльності підприємства за
звітний період, крім балансу, на підставі записів на рахунках складають
інші форми звітності (звіт про фінансові результати, звіт про власний
капітал тощо). Звітність завершує поточний облік у системі рахунків і
повністю зумовлена його даними. Показники балансу та інших форм
звітності аналізують для одержання інформації, необхідної для управління
і контролю. Склад звітності, порядок заповнення звітних форм
розробляється і затверджується Міністерством фінансів України за
погодженням з Держкомстатом України.

Таким чином, основними способами (або елементами) методу бухгалтерського
обліку є:

документація й інвентаризація;

оцінка і калькуляція;

система рахунків і подвійний запис;

баланс та інші форми звітності.

При цьому, окремі елементи методу не виступають самостійно, ізольовано
від інших, а навпаки, тісно взаємопов’язані між собою і становлять метод
бухгалтерського обліку тільки у своїй єдності. Так, документація в
бухгалтерському обліку служить способом первинного спостереження за
господарськими операціями і є єдиною підставою для відображення їх в
системі рахунків; узагальнення об’єктів обліку на рахунках зумовлює
необхідність грошової оцінки; взаємозв’язок обліковуваних об’єктів
вимагає їх подвійного запису на рахунках; за даними поточного обліку в
системі рахунків складають баланс та інші форми звітності. Реальність
показників обліку перевіряється й уточнюється за допомогою
інвентаризації. Таке поєднання елементів методу бухгалтерського обліку
забезпечує суцільне, безперервне і взаємопов’язане відображення
господарських операцій, а також одержання узагальненої інформації,
необхідної для управління.

Отже, метод бухгалтерського обліку — це система способів, що
забезпечують суцільне, безперервне і взаємопов’язане відображення і
узагальнення у грошовій оцінці об’єктів обліку для контролю за
збереженням господарських засобів і забезпечення інформацією, необхідною
для управління.

За умов впровадження автоматизованих систем управління, використання
сучасної високопродуктивної обчислювальної техніки всі елементи методу
бухгалтерського обліку (рахунки, подвійний запис, оцінка, калькуляція,
балансове узагальнення) зберігаються, проте відбуваються докорінні зміни
в техніці збирання, реєстрації та опрацювання облікової інформації.
Підвищення оперативності й аналітичності облікової інформації має велике
значення для посилення стратегічних і регулюючих функцій управління [3].

ВИСНОВКИ

З вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Управління будь-яким підприємством вимагає систематичної інформації про
здійснювані господарські процеси, їх характер і обсяг, про наявність
матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, їх використання, про
фінансові результати діяльності. Основним джерелом такої інформації є
дані поточного бухгалтерського обліку, які систематизуються у звітність.
Така звітність має велике значення, оскільки використовується не тільки
для економічного аналізу діяльності окремого підприємства з метою
одержання інформації, необхідної для управління, а й для узагальнення
результатів у масштабі галузей і народного господарства в цілому.

Економічний бік бухгалтерського обліку дає можливість розкрити
ефективність господарських процесів, юридичний — законність і
доцільність їх здійснення. Таким чином, бухгалтерський облік встановлює
взаємозв’язок між економікою і правом у процесі господарської
діяльності.

Перехід України до ринкової економіки, розвиток міжнародних економічних
зв’язків зумовлюють необхідність удосконалення обліку відповідно до
вимог міжнародних стандартів. Бухгалтерський облік у промисловості, як і
в інших галузях народного господарства, є одним з найважливіших джерел
економічної інформації, засобом контролю за роботою підприємства і
знаряддям охорони власності.

Дані поточного бухгалтерського обліку (облікові документи, записи)
потрібні насамперед працівникам самих підприємств у їхній повсякденній
роботі; також вони є основою для складання фінансової звітності
підприємств.

Для відображення різнобічної діяльності підприємств і організацій з
метою одержання інформації, необхідної для управління і контролю,
використовують три види господарського обліку: оперативний,
бухгалтерський і статистичний. Кожен з них має свої завдання, об’єкти
обліку, способи одержання та опрацювання інформації і виконує свою роль
у здійсненні функцій, покладених на господарський облік в суспільстві.

Для відображення господарських засобів і процесів, що здійснюються на
підприємстві, їхніх кількісних і якісних характеристик в обліку
застосовують різні вимірники: натуральні, трудові і грошовий.

У широкому розумінні предметом бухгалтерського обліку є процес створення
суспільного продукту в тій його частині, яка може бути охоплена
інформацією в єдиному грошовому вимірнику, а також його розподіл, обмін
і споживання.

Бухгалтерський облік здійснюється в усіх ланках народного господарства —
на підприємствах, в організаціях, установах як виробничої, так і
невиробничої сфери і служить для спостереження і контролю за їхньою
діяльністю. Кожне підприємство (організація, установа) має певне майно —
господарські засоби (будівлі, споруди, устаткування, матеріальні та інші
ресурси), які утворюються за рахунок певних джерел (сукупності вкладень
засновників, прибутку, позикових коштів тощо). Контроль за наявністю і
рухом, а також доцільним використанням засобів у кожному господарстві
здійснюється за допомогою бухгалтерського обліку. Отже, господарські
засоби, що перебувають у розпорядженні окремих підприємств, і джерела їх
формування є об’єктом бухгалтерського обліку і належать до змісту його
предмета.

Об’єктами бухгалтерського обліку в процесі виробництва є затрати
підприємства на виробництво продукції, що дає змогу визначити її
собівартість, а також обсяг виготовленої продукції (в натуральних і
вартісному вимірниках).

Бухгалтерський облік як невід’ємна частина системи народногосподарського
обліку ґрунтується на наукових основах — діалектичному методі й
економічній теорії. Науковий зміст методу бухгалтерського обліку
визначається підходом до явищ господарської діяльності підприємств,
розгляду всіх засобів і процесів у безперервному їх русі і розвитку,
єдності, взаємозв’язку і взаємозумовленості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бутинець Ф.Ф. Теорія бухгалтерського обліку. Підручник для студентів
вузів спеціальності 7.050106 “Облік і аудит”./ Вид. 2-е, доп. і перероб.
– Житомир, ЖТІ, 2000. – 640 с.

2. Бухгалтерський облік та фінансова звітність в Україні.
Навчально-практичний посібник / За ред. С.Ф.Голова. – Дніпропетровськ,
ТОВ “Баланс-Клуб”, 2000. 768 с.

3. Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник / За ред. проф. Бутниця
Ф.Ф.- Житомир : ЖІТІ, 2000. – 608 с.

4. Велш Глен А., Шорт Деніел Г. Основи фінансового обліку / Пер. з англ.
О.Мінін, О.Ткач. – К.: Основи, 1999. — 943 с.

5. Грабова Н.Н., Домбровский В.Н. Бухгалтерский учет в производственных
и торговых предприятиях,2000. : Учеб.пособие для студ.вузов / Под ред.
Н.В.Кужельного. – К.: А.С.К. 2000. –624 с.

6. Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні” від 16 липня 1999 р. № 291// Бухгалтерський облік і аудит, № 9,
1999

7. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня
1997 р. №283/97-ВР (із наступними доповненнями і змінами)// Баланс, №37,
2000.

8. Закон України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 р. №
168/97-ВР

9. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку
активів, капіталу, зобов’язань і господарський операцій підприємств і
організацій, затверджена наказом МФУ від 30.10.99 р. № 291//
Бухгалтерський облік та аудит.- 2000.- № 1.- С. 14-64.

10. Кузмінський А.М., Кузьмінський Ю.А. Теорія бухгалтерського обліку :
Підручник. – К.: Все про бухгалтерський облік, 1999. – 288 с.

11. Нидлз В. и др. Принципы бухгалтерского учета // В. Нидлз, Х.
Андерсон, Д Колдуэл. — 2-е изд.- М.: Финансы и статистика.- 1994.- С.496
.

12. Партин Г.О. Бухгалтерський облік : основи теорії та практики : Навч.
посібник. – К.: Т-во “Знання”. КОО,2000, 245 с.

13. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 “Загальні вимоги до
фінансової звітності” // Все про бухгалтерський облік.- 2002, — № 84. –
с. 3-5

14. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 “Баланс”.// Все про
бухгалтерський облік.- 2002, — № 84. – с. 5-10

15. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 “Звіт про фінансові
результати”// Все про бухгалтерський облік.- 2002, — № 84. – с. 10-14

16. Програма реформування системи бухгалтерського обліку із
застосуванням міжнародних стандартів фінансової звітності, затверджена
Постановою КМУ від 28.10.1998 р. № 1706// Бухгалтерський облік та аудит.
– 1998.- № 11.- С. 5-7.

17. Системи обліку в Україні: трансформація до міжнародної практики / За
ред.проф. М.П.Войнаренка. – Київ: Наукова думка, 2002. – 718 с.

( Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в
Україні» дано визначення бухгалтерського обліку як процесу виявлення і
реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації
про діяльність підприємства внутрішнім і зовнішнім користувачам для
прийняття рішень.

( Термін “інвентаризація” походить від лат. inventarium, що означає опис
майна.

PAGE

PAGE 41

Основні засоби

Інші необоротні матеріальні активи

Нематеріальні активи

Довгострокові фінансові інвестиції

Інші необоротні активи

Необоротні активи

Грошові кошти та їх еквіваленти

Короткострокові фінансові інвестиції

Дебіторська заборгованість покупців (замовників)

Виробничі запаси

Готова продукція, товари та ін.

Оборотні активи

Господарські засоби (активи) підприємства

Витрати

майбутніх

періодів

Статутний капітал

Пайовий капітал

Додатковий капітал

Резервний капітал

Прибуток нерозподілений

Власний капітал

Довгострокові кредити банків

Довгострокові фінансові зобов’язання

Інші довгострокові зобов’язання

Короткострокові кредити банків

Кредиторська заборгованість за товари, роботи і послуги

Довгострокові зобов’язання

Господарські засоби (активи) підприємства

Доходи майбутніх періодів

Поточні зобов’язання за розрахунками

Інші поточні зобов’язання

Поточні

зобов’язання

Джерела залучених (позикових) коштів

Джерела власних засобів

Виробництво

Пп Зв

Зп Рс

} Пв…Т

Вз

Постачання

Г

Т1

Реалізація

Г1

Похожие записи