КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Аудиторський контроль:

його зміст, класифікація і організація»

ПЛАН

Вступ

1. Зміст і функції аудиторського контролю

2. Класифікація організаційних форм аудиторського контролю

3. Мета і методи аудиту фінансового стану підприємства

4. Зміст і основні процедури аналізу фінансово-господарської діяльності

5. Організація аудиторського контролю, методика проведення аудиту
фінансового стану підприємств

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Аудит у сучасному розумінні існує багато років. Зародився він тоді, коли
вперше виникло розмежування інтересів між особами, які безпосередньо
займаються управлінням підприємством (менеджерами) і вкладниками коштів
у його діяльність (власниками). Разом з тим почали зароджуватися
акціонерні товариства, і аудитор зайняв центральне місце громадського
контролера зовнішньої звітності правління компанії, обстоюючи інтереси
сторін (передусім акціонерів), заінтересованих у об’єктивних
бухгалтерських показниках. Таким чином формується в основному зміст
сучасного аудиту, який набув широкого застосування у країнах із
розвиненою ринковою економікою.

Метою аудиту фінансового стану клієнта є:

• визначення суті та змісту ділової активності;

• виявлення зон можливих навмисних помилок у звітності;

• оцінка фінансово-господарських перспектив клієнта, його функціонування
в майбутньому;

• оцінка стану бізнесу.

Аудит є незалежною експертизою фінансової звітності комерційних
підприємств уповноваженими на те особами (аудиторами) з метою
підтвердження її достовірності для державних податкових органів і
власників.

Іншими словами, аудит — це надання практичної допомоги керівництву й
економічним службам підприємства щодо ведення справ і управління його
фінансами, а також щодо налагодження бухгалтерського фінансового і
управлінського обліку, надання різних консультацій. Аудит також дає
змогу дати оцінку майна під час приватизації і при акціонуванні
підприємств різних форм власності.

Аудит, крім того, охоплює такими основними питаннями: перевірка
комерційної і господарсько-фінансової діяльності суб’єктів
господарювання, фінансової звітності з погляду правильності складання і
реальності оголошення оподаткованого прибутку, а також дотримання ними
чинного законодавства.

Ринкова економіка висуває нові завдання у сфері контролю, від
правильного вирішення яких залежать його подальший розвиток і
удосконалення.

В даній роботі планую дослідити такі питання як:

поняття аудиторського контролю та його зміст;

класифікація аудиторського контролю;

організація і методика проведення аудиту фінансового стану підприємств

оцінка оборотності майна підприємства

оцінка виробничого потенціалу

оцінка фінансової стабільності

оцінка ліквідності (платоспроможності) підприємства

аналіз рентабельності.

Дослідження цих питань, на нашу думку, дозволить якнайкраще розкрити
основну тему курсової роботи.

При написанні роботи були використані спеціалізовані літературні
джерела, підручники, нормативно-правові матеріали тощо.

1. ЗМІСТ І ФУНКЦІЇ АУДИТОРСЬКОГО КОНТРОЛЮ

Фінансово-господарський контроль діяльності підприємств при ринкових
відносинах і різних формах власності наповнюється іншим змістом. Виникла
нова форма фінансово-господарського контролю — аудиторський контроль. Це
езалежний контроль, який здійснюють аудиторські організації (фірми) за
договорами з підприємствами і підприємцями. Виконують його аудитори (від
лат. аиаііог — слухач-учень, якого призначив вчитель для вислуховування
урокіп інших учнів, перевіряючий).

Державна податкова адміністрація та її органи на місцях мають право
вимагати від підприємств і підприємців при поданні річних звітів про
фінансово-господарську діяльність представляти висновки (акти) про
перевірку аудиторами (аудиторськими організаціями) достовірності
бухгалтерського обліку і звітності. Аудиторські висновки відповідно до
законодавства України мають право вимагати від підприємств і підприємців
установи Національного банку України при наданні кредитів, використанні
державного фінансування в їх діяльності. Цим же правом користуються
комерційні банки, органи державної статистики з питань їх компетенції.
Аудит у сучасному розумінні існує багато років. Зародився він тоді, коли
вперше виникло розмежування інтересів між особами, які безпосередньо
займаються управлінням підприємством (менеджерами) і вкладниками коштів
у його діяльність (власниками). Разом з тим почали зароджуватися
акціонерні товариства, і аудитор зайняв центральне місце громадського
контролера зовнішньої звітності правління компанії, обстоюючи інтереси
сторін (передусім акціонерів), заінтересованих у об’єктивних
бухгалтерських показниках. Таким чином формується в основному зміст
сучасного аудиту, який набув широкого застосування у країнах із
розвиненою ринковою економікою.

Аудит у країнах із розвиненою ринковою економікою пройшов у своєму
розвитку певний еволюційний шлях.

Спочатку аудит був лише знаряддям перевірки і підтвердження
достовірності бухгалтерських документів і звітів, потім він стає
системно-орієнтованим на активізацію економічної діяльності. При цьому з
метою запобігання помилкам основні зусилля було спрямовано на підвищення
ефективності системи управління підприємством і передусім системи його
внутрішнього контролю, що позитивно вплинуло на точність обліку і
достовірність звітних даних. Таким чином, системний підхід зумовив нові
якості аудиту, його консультативну діяльність. За умови системного
підходу здійснюється формалізація аудиторських процедур, що дає змогу
оптимізувати проведення перевірок, починаючи з підготовчої стадії і
закінчуючи складанням аудиторського висновку. Третій етап розвитку
аудиту — це його орієнтація на запобігання можливому ризику під час
проведення перевірок або консультацій, уникнення ризику. Особливе
значення ризику аудитора пояснюється не лише можливістю втрати репутації
аудитором або аудиторською фірмою і втрати клієнта, а й великими
штрафами, коли через непорядність і неправильний висновок аудитора
замовнику-клієнту завдано матеріального збитку.

Заявляючи про помилки та інші виявлені порушення, аудитор повинен
додержувати конфіденційності, оскільки порушення його може завдати
збитків замовнику. Аудитор може частину роботи не виконувати, якщо він
довіряє системі внутрішнього контролю, що діє на підприємстві.
Наприклад, він може використати дані інвентаризацій товарно-матеріальних
цінностей, проведених ревізорами підприємства-замовника, якщо упевнений,
що перевірки проведені правильно. Крім того, аудитор виявляє довіру
висновкам інших аудиторів, які перевіряли організації і дочірні філії
компанії, при аудиті зведеного (консолідованого) фінансового звіту
материнського підприємства.

Аудиторська перевірка провадиться з використанням аудиторських
стандартів (норм аудиту), розроблених практикою у країнах із розвиненою
вільною економікою. Аудиторські стандарти — це основні принципи
виконання аудиторських процедур. Вони мають виконуватися незалежно від
умов, в яких проводиться аудит. До аудиторських стандартів включають
пояснення і норми аудиту, що є керівництвом до виконання аудиторських
процедур, застосування їх до окремих об’єктів перевірки, підготовки
аудиторських звітів.

В аудиторській практиці виділилися два основних напрями діяльності:
приватний аудит і аудит за законом. Під терміном «приватний аудит»
розуміють аудит, який здійснюється за замовленням заінтересованої
сторони (партнерів по компанії), приватне за домовленістю, незалежно від
того, чи передбачена така перевірка законом. Аудит за законом
(обов’язковий) є необхідною мірою захисту інтересів засновників
(акціонерів, учасників капіталу) і держави від навмисного викривлення у
звітності показників підприємницької Діяльності. Кожна компанія з
обмеженою відповідальністю за законом зобов’язана щороку запрошувати
кваліфікованого аудитора для перевірки своїх бухгалтерських рахунків.
Характер і масштаби приватного аудиту залежать в основному від
заінтересованості клієнта. Масштаби аудиту за законом чітко визначені і
змінювати їх ні директори, ні акціонери, ні навіть самі аудитори
компанії-клієнта не мають права.

Аудит є моральним стимулом для чесної роботи службовців фірми. Розуміння
того, що всі записи і звіти будуть проаналізовані незаінтересованими
особами, змушує службовців акуратно і чітко вести облік і складати
звітність про господарську діяльність підприємств і підприємців.

Провадять аудит здебільшого після завершення звітного періоду і
відображення діяльності підприємця у бухгалтерському обліку і звітності.
На практиці таке чітке розмежування аудиторської і бухгалтерської роботи
не завжди можливе, особливо при приватному аудиті в невеликих компаніях.
Малі фірми часто не завантажують себе веденням бухгалтерських книг і
складанням звітів, покладають це на аудиторів. Слід зазначити, що в
таких ситуаціях підготовка або складання бухгалтерських звітів не є
складовою аудиту. Скоріше навпаки, для об’єктивної перевірки цьому
аудитору не слід виконувати контрольні функції.

Зміст аудиторського контролю як однієї з форм фінансово-господарського
контролю складається з експертної оцінки фінансово-господарської
діяльності підприємства за даними бухгалтерського обліку, балансу і
звітності, а також аудиторських послуг з питань обліку, звітності,
внутрішнього

аудиту.

Поширена думка про те, що аудит необхідний лише для великих підприємств
із складною структурою або компаній, в яких акціонери потребують захисту
своїх інтересів. Проте дуже часто проведення аудиторської перевірки має
переваги навіть у тих випадках, коли з погляду закону вона не
обов’язкова.

Відомо, що власник неохоче сприймає контроль його
фінансово-господарської діяльності, але в проведенні аудиту він
заінтересований, оскільки це забезпечує можливості для правильного
розподілу прибутків між державою і підприємством у формі податків, що
підлягають сплаті у бюджет; обгрунтований розподіл прибутку за акціями і
позиками у вигляді дивідендів та інших форм між членами колективу
підприємства, інвесторами тощо; залучення капіталу нового партнера у
діяльність підприємства і забезпечення його частки прибутку; зміни умов
партнерства та відображення їх у бухгалтерському обліку (вартість
основних засобів, переоцінка їх). Така переоцінка прямо впливає на
частку власності кожного з партнерів, тому їм доцільно провести
аудиторську перевірку бухгалтерських рахунків після цих змін. Крім того,
одержання кредитів банків в умовах ринкових відносин грунтується на
висновках аудитора, який перевірив бухгалтерські рахунки підприємства.
Аудиторської перевірки потребує і вирішення спорів, які розглядаються в
арбітражних і народних судах, між підприємствами, банками, податковими
органами та іншими суб’єктами права.

Отже, в сучасних умовах розвитку ринкових відносин функцією незалежного
аудиторського контролю є сприяння встановленню економічних зв’язків між
виробничими підприємствами і торгівлею, розвитку маркетингу.

Ринкові відносини, конкурентність у господарюванні у високорозвинених
країнах зумовили виникнення внутрішнього аудиту, організованого
власниками внутрішньоакціонер-них товариств, концернів, корпорацій.
Після досягнення високого рівня якості товарів і послуг у компаніях
відбувається постійна боротьба не лише за просування їх до споживача, а
й за подальше нарощування товарної маси для задоволення попиту покупців.
У конкурентній боротьбі важливим засобом є внутрішній аудит, який
допомагає утриматися на ринку. На підприємствах створюються відділи, що
відповідають за формування, координацію і виконання планів внутрішнього
аудиту. Його здійснюють співробітники спеціального відділу і суміжних з
ним служб (бізнесу, маркетингу).

Якість товарів, робіт і послуг установлює не аудит, а стандарти і попит
на них клієнтів. Тому першочерговим завданням внутрішнього аудиту є
визначення клієнта, якому потрібні послуги аудиту. Такими клієнтами
можуть бути ради директорів компанії, головний інженер (технолог),
головний бухгалтер та ін. Клієнт, обираючи внутрішній аудит, має бути
впевнений, що він вирішує важливі для нього питання найбільш ефективним
способом, а результати корисні для корпорації.

Внутрішній аудит вирішує для клієнта такі завдання: вивчає систему
контролю за активами; перевіряє відповідність діючого контролю політиці
компанії; аналізує ситуації ризику і запобігання від банкрутства;
використовує ноу-хау для збільшення прибутку і ефективності нової
технології та вживає інших заходів, що сприяють розвитку компанії у
фінансовому бізнесі. Внутрішній аудит здійснюється на попередній стадії
виконання комерційної, технологічної або фінансової угоди, у процесі її
проходження і після завершення, дає експертну науково обгрунтовану
оцінку господарським операціям і процесам, але він не підміняє
внутрішньогосподарського контролю. За завданням власника функціями
контролю є збереження цінностей, виявлення конкретних винуватців випуску
бракованої продукції через порушення технології виробництва та інші
негативні явища, що є першопричиною збитків.

У світовій практиці бізнесу аудиторський контроль грунтується на
взаємній заінтересованості підприємств (фірм) з боку власників
(акціонерів), держави в особі податкової служби аудиту в реалізації
своїх послуг. У своїй діяльності аудиторська організація (фірма)
керується законодавством і власними госпрозрахунковими відносинами. В
умовах конкуренції в аудиторському бізнесі це економічно сприяє якісному
проведенню контрольних перевірок. У свою чергу, підприємство має
можливість вибору кваліфікованого незалежного від будь-якого відомства
контролера-ревізора (аудитора), а держава — забезпечити контроль за
достовірністю фінансової звітності і як наслідок — правильністю
оподаткування, не витрачаючи на це коштів державного бюджету.

Аудиторська форма контролю передусім поширюється на міжгалузеві
концерни, асоціації, об’єднання, акціонерні, орендні, спільні, а також
інші підприємства, які не входять до підпорядкування міністерств і
відомств, комерційні банки, кооперативи і громадські організації.

Отже, аудит фінансово-господарської діяльності у сфері виробництва,
обігу і споживання суспільна необхідного продукту в умовах ринку сприяє
задоволенню попиту покупців активним впливом на збільшення випуску
конкурентоспроможних товарів на ринку, зростанню прибутку підприємств і
через систему податків збільшенню відрахувань до державного бюджету.

2. КЛАСИФІКАЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ФОРМ АУДИТОРСЬКОГО КОНТРОЛЮ

Аудиторський контроль — аудит — залежно від завдань замовника виконує
функції запобіжного, перманентного (оперативного), ретроспективного
(післяопераційного) і стратегічного видів фінансово-господарського
контролю. Аудит має єдиний предмет і метод з іншими видами контролю,
тому використовує ті самі джерела інформації, методичні прийоми і
контрольно-ревізійні процедури, які застосовуються у
контрольно-ревізійному процесі. При цьому висновки аудиту на поставлені
запитання обґрунтовуються всіма видами доказів, які мають підтвердження
достовірними документальними даними бухгалтерського обліку. Разом з тим
аудит відрізняється від інших форм фінансово-господарського контролю
передусім організаційними принципами і класифікаційними ознаками.

Класифікацію аудиторського контролю фінансово-господарської діяльності
подано на рис. 1.

Рис. 1. Класифікація аудиторські іго контролю фінансово-господарської
діяльності підприємства

За організаційними ознаками аудит поділяють на регламентований,
договірний, внутрішній (відомчий) і державний.

Регламентований — проведення його регламентується законодавством і
нормативними актами, де визначено категорії підприємців, які підлягають
обов’язковому аудиту, наприклад, за даними річного звіту про
фінансово-господарську діяльність перед поданням його до податкової
адміністрації або у строки, встановлені органами державного управління;
при одержанні банківського кредиту — обов’язкове представлення
позичальником висновку аудитора. Перед емісією цінних паперів емітент
зобов’язаний згідно з правилами Національного банку України подати
висновок аудитора про його фінансовий стан. Зокрема, за даними
бухгалтерського обліку, балансу і звітності суб’єкта підприємницької
діяльності у висновку аудитора повинні знайти відображення такі
показники: загальний розмір прибутку та джерела його формування; сума
сплачених податків; прибуток, який підлягає розподіленню між
акціонерами; розмір капіталізованого прибутку (з розбиванням за
фондами); сума прибутку, що відраховується до резервного фонду; інші
напрями використання прибутку (підлягають розшифруванню).

Договірний — об’єкт аудиту, обсяг робіт та період і строки їх виконання
обумовлюються угодою між суб’єктами підприємницької діяльності і
аудиторською організацією.

Внутрішній (відомчий) — провадиться власником залежно від потреб
управління маркетингом, визначення платоспроможності та запобігання
банкрутству.

Запроваджується він як на підприємствах, так і в середині компаній,
концернів та ін.

Державний — аудиторські підрозділи державних податкових адміністрацій,
які безпосередньо у платників податків юридичних і фізичних осіб
перевіряють стан обліку господарських операцій та відображення їх у
фінансовій звітності, повноту і своєчасність нарахування та сплати
податків до державного і муніципального бюджетів, фінансових фондів
тощо.

За процесуальними ознаками, тобто участю в процесі проведення аудиту
різних фахівців і аудиторських організацій, аудит поділяють на одно-,
багатопредметний (комплексний), комісійний.

Однопредметний — досліджуються питання одного виду (предмета) аудиту —
платоспроможності, емісії цінних паперів та ін.

Багатопредметний — комплексний аудит стратегії управління маркетингом,
виконання народногосподарських програм, тому в них беруть участь фахівці
різних спеціальностей, а також різних аудиторських організацій.
Комплексний аудит може здійснюватися локально, коли кожний аудитор
досліджує питання, що стосуються його компетенції (предмета). Свої
висновки вони передають замовнику для узагальнення і комплексної оцінки
залежно від його потреб.

Комісійний аудит провадиться кількома фахівцями різних спеціальностей,
але однієї аудиторської організації, тому узагальнення роблять в одному
висновку, який підписують усі аудитори, що брали у ньому участь. Цей
аудит здійснюється, як правило, аудиторськими фірмами, що призначають
одного з аудиторів керівником. Обов’язком його є синтезування
результатів дослідження різних аудиторів, що брали участь у комісійному
аудиті. Керівник аудиторської групи повинен мати найбільші пізнання в
галузі методології фінансово-господарського контролю, методики
економічних досліджень, уміти синтезувати висновки інших аудиторів
(економістів, соціологів, технологів), які стосуються однієї програми
дослідження, тобто класифікувати аудиторську ідентифікацію їх.

Викладена класифікація за процесуальними ознаками передбачена нормами
процесуального права, що стосуються економічних експертиз, тому їх можна
застосовувати в теорії і практиці аудиту.

За змістом і функціями в управлінні фінансово-господарською діяльністю
аудит поділяють на запобіжний, перманентний, ретроспективний
(післяопераційний) і стратегічний.

Запобіжний — це аудит, який має запобігати різного роду конфліктним
ситуаціям у фінансово-господарській діяльності до виникнення їх, тобто
на стадії підготовки технології виробництва, до проведення маркетингових
операцій тощо. Провадиться він здебільшого внутрішнім аудитом, який діє
у структурі підприємства як спеціальний підрозділ або цими функціями
наділено контрольно-ревізійний підрозділ.

Перманентний — це аудит, який проводиться безперервно у процесі
фінансово-господарської діяльності підприємства. Метою його є
забезпечення менеджерів інформацією про відхилення виробничих процесів
від заданих параметрів, фінансову стабільність у маркетинговій
діяльності, конкурентоспроможність виготовлюваної продукції, робіт та
послуг на внутрішньому і зарубіжному ринках. Перманентний аудит
здійснюється внутрішнім аудиторським підрозділом підприємства або
зовнішнім аудитом на договірних засадах.

Ретроспективний — це аудит, який здійснюється після виконання
господарських операцій здебільшого за минулий рік. Проводиться він
зовнішніми аудиторськими організаціями.

Зовнішній аудит виконують аудиторські фірми за договорами із
замовниками, підприємствами і підприємцями. Відповідно до цих договорів
замовник надсилає аудиторській фірмі замовлення, в якому визначає
конкретні питання для вирішення аудитом. Питання ці стосуються перевірки
стану фінансово-господарської діяльності за даними бухгалтерського
обліку, балансу і звітності. При цьому аудит визначає відповідність
такої діяльності законодавству, а також достовірність її відображення в
системі бухгалтерського обліку і звітності. На договірних засадах
аудиторська фірма надає підприємству-замовнику різні аудиторські послуги
щодо удосконалення бухгалтерського обліку і контролю
фінансово-господарської діяльності, консультації і рекомендації з питань
бізнесу.

Аудит на сучасному етапі його розвитку поділяють на добровільний і
обов’язковий для підприємств, річні звіти яких за чинним законодавством
підлягають обов’язковому аудиту. Перелік підприємств, що підлягають
обов’язковій аудиторській перевірці, визначають згідно із законодавством
України органи державного управління за дорученням уряду залежно від
певних економічних критеріїв — виду власності і форми діяльності
підприємства, підприємця, розміру виробництва і реалізації продукції
(робіт, послуг), чисельності працюючих тощо.

При обов’язковому аудиті суб’єкту господарської діяльності надається
право самостійного вибору аудиторської фірми. Разом з тим до виконання
аудиту не можна залучати осіб, які є родичами керівника підприємства,
діяльність якого перевіряють.

Розвиток незалежного зовнішнього аудиту через аудиторські фірми залежить
від якості аудиторських перевірок і відповідальності аудиторів за
кваліфіковане і сумлінне виконання своїх договірних зобов’язань перед
клієнтом.

За результатами перевірки при зовнішньому аудиті аудитор складає
висновок, в якому дає оцінку стану обліку, внутрішньогосподарського
контролю і достовірності звітності підприємства, а також іншим сторонам
його діяльності. Ретроспективний аудит провадиться за участю керівника
підприємства, відповідального за його діяльність, і головного
бухгалтера, на якого покладено відповідальність за відображення цієї
діяльності в системі бухгалтерського обліку і звітності. На підставі
акта аудиторської перевірки аудитор складає висновок, у якому зазначає
достовірність річного бухгалтерського звіту і відповідність його
нормативним актам. На підставі аудиторського висновку власник приймає
рішення про затвердження річного звіту підприємства. В разі негативного
висновку аудитора підтвердити достовірність річного звіту підприємство
зобов’язане усунути вказані недоліки і подати виправлений звіт на
повторну аудиторську перевірку.

Стратегічний — це аудит, який вирішує питання стратегії розвитку фірми,
компанії на перспективу. Передусім це стосується маркетингової
діяльності. Маркетинг — це динамічна система прогнозного бізнесу, тому
компанії періодично здійснюють так звану ревізію маркетингу.

Ревізія маркетингу — це комплексне, системне, неупереджене і регулярне
аудиторське дослідження маркетингового середовища фірми, її завдань,
стратегії і оперативної діяльності з метою виявлення проблем, які
виникають, а також можливостей, що відкриваються, розробки рекомендацій
відносно плану дій щодо удосконалення маркетингової діяльності фірми.

Аудитор, який провадить ревізію маркетингу, повинен ознайомитися з
поточними і перспективними планами фінансово-господарської діяльності
фірми, бухгалтерськими балансами і звітами за ряд років. На основі
зібраної інформації він складає план ревізії маркетингу, який дає змогу
розробити рекомендації щодо стратегічного розвитку фірми.

План ревізії маркетингу включає такі частини: маркетингове середовище
(демографічні, економічні, природні, науково-технічні, політичні,
культурні фактори); мікросередовище (ринки, клієнтура, конкуренти,
постачальники); стратегію маркетингу (програма діяльності фірми,
ефективність менеджменту); результативність маркетингу (маркетинговий
контроль, аналіз прибутковості, товари, ціни, реклама, стимулювання
збуту, пропаганда). Такий план дає змогу аудитору провести дослідження
планування фірми, виявити ринкові можливості у сферах, де фірма матиме
явні конкурентні переваги. Резерви можна виявити, інтенсивно збільшуючи
масштаби товарно-ринкової діяльності (більш глибоке проникнення на
ринок, розширення меж свого ринку, удосконалення якості товару). На
практиці фірми застосовують три типи маркетингового контролю своєї
діяльності: виконання річних планів, прибутковості і стратегічний
контроль.

Іншими словами, стратегічний аудит — це перевірка оптимальності
стратегії і програми розвитку фірми відповідно до прогнозного
маркетингового середовища та розробки рекомендацій щодо удосконалення
їх.

Отже, всі види аудиту взаємопов’язані в єдиній системі
фінансово-господарського контролю, спрямовані на вдосконалення
підприємницької діяльності незалежно від форм власності і господарювання
в умовах ринкових відносин.

3. МЕТА І МЕТОДИ АУДИТУ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

Аудит фінансового стану передбачає оцінку облікової та іншої економічної
інформації через вивчення реально існуючих зв’язків та взаємозв’язків
між показниками.

Метою аудиту фінансового стану клієнта є:

• визначення суті та змісту ділової активності;

• виявлення зон можливих навмисних помилок у звітності;

• оцінка фінансово-господарських перспектив клієнта, його функціонування
в майбутньому;

• оцінка стану бізнесу.

Перед безпосереднім проведенням аналізу аудитор повинен визначити його
мету та завдання, а потім розробити програму аналізу:

• вибір методу аналізу, оптимального для досягнення поставлених завдань
та цілей;

• визначення інформаційної бази аналізу;

• встановлення критерію для прийняття рішення у разі виявлення
незвичайних коливань.

Методи аналізу фінансового стану

Розглянемо окремі методи аналізу, які використовуються в практиці
аудиту, та дії аудитора щодо використання результатів аналізу.

Метод читання зовнішньої звітності полягає у вивченні абсолютних значень
показників зовнішньої звітності з метою визначення основних джерел
коштів компанії (підприємства) та напрямів їх використання за минулий
період, а також прибуткової та дивідендної політики. Особливу увагу
звертають на наявність у звітності незвичайних показників і сум, а також
на інформацію, що міститься у виносках та примітках.

Метод галузевого порівняльного аналізу застосовують для порівняння
фінансових показників із середньогалузевими та використання їх як основи
для проведення аудиту. Позитивними рисами галузевого порівняльного
аналізу є те, що в результаті його проведення аудитор може глибше
оцінити стійкість фінансових позицій підприємства, його плато- та
кредитоспроможність.

Метод порівняльного аналізу облікових і звітних даних клієнта за кілька
минулих періодів часу передбачає вивчення аудитором відхилень (у
абсолютному та відносному вираженні) обраних ним показників, а також
процентних співвідношень між проміжними та звітними показниками
звітності.

Метод порівняльного аналізу фактичних даних клієнта з розрахунками
самого аудитора полягає в тому, що аудитор перелічує ті чи інші
показники звітності, особливо розрахункові, та порівнює їх з
результатами клієнта. Частіше це стосується процентів, амортизаційних
відрахувань за об’єктами, витрат майбутніх періодів, індексації основних
засобів та інших об’єктів обліку. При цьому аудитор критично оцінює
інформацію, яку він перевіряє, щодо її достовірності та об’єктивності.
Аудитор повинен визначити мінімальну й максимальну межу можливої
різниці, наявність якої не потребує додаткового тестування. Вирішення
цього завдання залежить від ступеня суттєвості (матеріальності)
виявленої різниці щодо пов’язаних з нею показників всієї звітності в
цілому. Якщо значення виявленої різниці неприпустиме, аудитор
намагається знайти реальне пояснення чи провести додаткове тестування.

Метод коефіцієнтного аналізу ґрунтується на визначенні залежностей між
окремими показниками звітності. Коефіцієнтний аналіз може здійснюватися
як внутрішньогосподарський, так і зовнішній. Наприклад, з погляду
акціонера чи потенційного інвестора велике значення має розрахунок
коефіцієнтів прибутку на акцію, дивідендних виплат, дивідендної
прибутковості, розподіл майна тощо.

Використовуючи різноманітні методики економічного аналізу, аудитор
повинен орієнтуватися на застосування персональних комп’ютерів та
прикладних спеціалізованих програм.

В умовах формування ринкових відносин та різноманітності форм власності
виникла необхідність удосконалення функцій управління процесом
виробництва, що викликало потребу створення госпрозрахункових органів
фінансового контролю, тобто аудиту.

У світовій практиці аудит набув значного поширення. Основною передумовою
аудиту є взаємна зацікавленість підприємства (фірми) в особі його
власників (акціонерів), держави в особі податкової адміністрації і
самого аудитора в забезпеченні реальності та достовірності обліку і
звітності.

Аудит є обов’язковою частиною цивілізованого функціонування ринкової
економіки кожної країни.

Для вирішення непорозумінь між податковими органами і керівними
структурами, що представляють інтереси власників щодо підвищення
ефективності виробництва, державного контролю уже було недостатньо, адже
він захищав лише інтереси держави. Це стало поштовхом до виникнення
незалежного контролю, який дістав назву аудиту (від. лат. ашііо — той,
що вислуховує), тобто такого, що вислуховує звіти посадових осіб.
Аудитори стали потрібні й незацікавленій стороні — суду, арбітражу, які
відстоювали справедливість.

Розвиткові аудиту сприяло також розмежування функцій та інтересів
підприємців (менеджерів, адміністрації, управлінців), коли власник для
керівництва своїми підприємствами почав наймати спеціальний апарат
управління. Для попередження недоліків, зловживань, приховування витрат
і доходів, неправильного розподілу прибутків, навмисного присвоєння їх
найманими керуючими власники змушені вдаватись до перевірки фінансової
звітності незалежним аудитором [2].

Аудит є незалежною експертизою фінансової звітності комерційних
підприємств уповноваженими на те особами (аудиторами) з метою
підтвердження її достовірності для державних податкових органів і
власників. Іншими словами, аудит — це надання практичної допомоги
керівництву й економічним службам підприємства щодо ведення справ і
управління його фінансами, а також щодо налагодження бухгалтерського
фінансового і управлінського обліку, надання різних консультацій. Аудит
також дає змогу дати оцінку майна під час приватизації і при
акціонуванні підприємств різних форм власності.

Аудит, крім того, охоплює такими основними питаннями: перевірка
комерційної і господарсько-фінансової діяльності суб’єктів
господарювання, фінансової звітності з погляду правильності складання і
реальності оголошення оподаткованого прибутку, а також дотримання ними
чинного законодавства.

За визначенням Роя Доджа, «аудит — це захоплюючий предмет; шкода тільки,
що великий обсяг офіційних публікацій АРС* настільки його ускладнив…
Аудитор не повинен бути детективом або заздалегідь бути упевненим, що
щось неправильно. Він не відповідає за недбалість відповідального
керівника, який передав йому інформацію за відсутності підозрілих
обставин».

Видатний американський вчений і практик Роберт Монтгомері одним із
перших усвідомив необхідність видання практичних посібників і
підручників з аудиту. У 1912 р. він опублікував першу в СИТА книгу з
теорії і практики аудиту, яка витримала одинадцять видань.

Аудитор — надзвичайно цікава і популярна професія. Відомо, що пальма
першості з питань обліку належить Італії; а з аудиту — Англії, де було
створено інститут контролерів (аудиторів). Його основна мета —
гарантування фінансової звітності.

Р. Адамс, автор книги «Основи аудиту», наводить класичне висловлення, що
стосується аудиту. Воно неодноразово цитоване багатьма ученими, але
заслуговує на те, щоб згадати його ще раз: «Без аудиту немає надійності
рахунків. Без надійності рахунків немає контролю. А без контролю що
вартує влада?».

Фірми ведуть між собою конкурентну боротьбу. Кожна з них має зв’язок із
фірмами в інших країнах, а тому має міжнародний потенціал.

До організаційної ієрархії в типовій аудиторській фірмі належать
партнери, менеджери, контролери, старші або відповідальні аудитори і
помічники. Новий працівник (службовець) звичайно починає як помічник і
працює впродовж двох-трьох років на кожному ступені, доки не одержить
статусу партнера.

Розпочинаючи перевірку на підприємстві, незалежний аудитор отримує від
його керівництва фінансові та інші звіти, які містять прогноз
керівництва про економічні події. Аудитор розпочинає свою роботу з
аналізу цих прогнозів. Завдання аналізу — підтвердити або спростувати
дані.

Зарубіжний досвід показує, що аудит є обов’язковим атрибутом ринкової
економіки будь-якої країни. Розвиток аудиту в Україні почався після
прийняття Закону «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р.
Відповідно до цього Закону, аудит — це перевірка публічної
бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої
інформації про фінансово-господарську діяльність суб’єктів
господарювання з метою визначення достовірності їхньої звітності,
обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству й
установленим нормативам. Однак, на жаль, аудит в Україні ще не набув
широкого впровадження. Тому в період становлення ринкових відносин слід
старанно аналізувати зарубіжний досвід і застосовувати його на практиці
з урахуванням конкретних національних інтересів. Вивченню цієї проблеми
має допомогти як зарубіжна, так і вітчизняна література, яка акумулює
такий досвід західних і вітчизняних аудиторських фірм.

Обов’язковий аудит в Україні було проведено за 1994, 1995 рр. всіма
суб’єктами підприємницької діяльності. Це певною мірою позитивно
вплинуло на вирішення проблеми адаптації аудиторства в Україні. Однак,
починаючи з 1996 р., проведення обов’язкового аудиту було скасовано на
більшості суб’єктів господарювання.

Певний досвід проведення аудиту у нас уже накопичено. Це стосується
насамперед підприємств, що приватизуються, а також кор-поратизації,
експертної оцінки майна суб’єктів підприємницької діяльності, перевірок
фінансового стану суб’єктів господарювання, що переходять на емісію
цінних паперів або беруть банківські кредити тощо.

Відповідно до прийнятого у 1995 р. Закону України «Про наукову та
науково-технічну експертизу» аудитори повинні дати науково обґрунтовану
оцінку результатів аудиторського дослідження та науково-технічної
експертизи.

До проблемних питань аудиту слід віднести:

• недостатню кількість методичних розробок з аудиторського контролю;

• брак достатнього досвіду аудиторської діяльності;

• недостатню кількість кваліфікованих аудиторських кадрів, а звідси — і
неосвоєний ринок аудиторських послуг;

• відсутність типових форм документів з аудиту;

• відсутність методичних рекомендацій з питань комп’ютеризації аудиту
тощо.

Разом із тим впровадження аудиту в сферу підприємницької діяльності має
в цілому для держави істотні переваги порівняно з іншими формами
фінансово-господарського контролю, зокрема:

• значна економія державних коштів, які витрачаються на утримання
контрольно-ревізійного апарату;

• надходження додаткових коштів до бюджету за рахунок сплати
аудиторськими фірмами (аудиторами-підприємцями) податків;

• незалежність, конкурентна боротьба, професіоналізм аудиторів, що
сприяє підвищенню якості перевірок;

• можливість вибору аудитора замовником тощо.

Аудит покликаний надавати допомогу представникам страхових компаній,
бірж, акціонерних товариств, спільних підприємств, комерційних банків,
різних іноземних фірм [10].

Мета аудиту — сприяння ефективності роботи, раціональному використанню
матеріальних, трудових і фінансових ресурсів у підприємницькій
діяльності для отримання максимального прибутку.

Основними завданнями аудиту є:

• перевірка фінансової звітності, розрахунків, декларацій та інших
документів для встановлення їх достовірності й відповідності здійснених
господарських і фінансових операцій чинному законодавству;

• виявлення і попередження (профілактика) порушень у
фінансово-господарській діяльності підприємств;

• реальність визначення фінансових результатів;

• оцінка ефективності внутрішнього контролю;

• надання консультаційних послуг з питань обліку, аналізу, права,
менеджменту, маркетингу, фінансів тощо.

4. ЗМІСТ І ОСНОВНІ ПРОЦЕДУРИ АНАЛІЗУ

ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Особливе значення у роботі аудитора має читання та аналіз балансу,
оскільки використання інформації, отриманої за результатами аналізу, дає
можливість прийняти обґрунтовані управлінські рішення, оцінити динаміку
та перспективи зміни прибутку (доходу) підприємства, ресурси
підприємства, зміни, що відбулися в них, а також ефективність їх
використання.

Деталізація аналізу бухгалтерської звітності може бути різною.

У межах експрес-аналізу здійснюється розрахунок, контроль та аналіз у
динаміці невеликої кількості основних показників.

Поглиблений фінансовий аналіз більш трудомісткий: разом із розрахунком
та оцінкою в динаміці низки показників будується система
взаємопов’язаних аналітичних таблиць, а також можуть використовуватися
простіші моделі жорстко детермінованого факторного аналізу.

Розглянемо докладніше поглиблений аналіз фінансово-господарської
діяльності. У загальному вигляді програма поглибленого аналізу може бути
представлена такими процедурами:

1. Попередній огляд економічного та фінансового стану підприємства.

1.1. Характеристика загальної спрямованості фінансово-господарської
діяльності.

1.2. Виявлення «хворих» статей балансу.

2. Оцінка та аналіз економічного потенціалу підприємства.

2.1. Оцінка майнового стану.

2.2. Оцінка фінансового стану.

3. Оцінка та аналіз результативності фінансово-господарської діяльності
підприємства.

3.1. Оцінка ділової активності.

3.2. Аналіз рентабельності.

3.3. Оцінка ринкової та інвестиційної активності.

Інформаційною базою цієї програми є річний бухгалтерській звіт. Отримані
аналітичні показники та коефіцієнти мають бути розглянуті у
просторово-часових порівняннях, а аналітична робота побудована за
принципом від загального до одиничного.

Порівнюючи динаміку підсумків розділів активу балансу, можна виявити
тенденції зміни майнового стану. Результативність і перспективність
діяльності підприємства можуть бути узагальнені оцінками за даними
аналізу динаміки прибутку, а також порівняльного аналізу темпів
зростання коштів підприємства, обсягів його виробничої діяльності та
прибутку.

Важливою аналітичною процедурою є вертикальний аналіз, тобто подання
балансу у вигляді відносних показників.

Останнє дає змогу простежити за часткою кожної статті балансу, його
загальним підсумком. Обов’язковий елемент аналізу — динамічні ряди
величин, за допомогою яких можна прогнозувати структурні зміни в складі
активів та джерел їх покриття.

Крім того, за допомогою відносних показників можна здійснити
міжгосподарські порівняння підприємств, згладжувати негативні впливи
інфляційних процесів.

Горизонтальний аналіз балансу полягає в побудові однієї або кількох
таблиць, в яких абсолютні балансові показники доповнюються відносними
темпами зростання (зниження). Як правило, Досліджують базисні темпи
зростання за ряд років, що дає змогу не тільки аналізувати зміни окремих
балансових статей, а й прогнозувати їх значення.

Горизонтальний і вертикальний аналізи взаємодоповнюють один одного. Тому
нерідко будують таблиці, які характеризують і структуру звітної
бухгалтерської форми, і динаміку окремих її показників.

Велике значення аналізу бухгалтерської звітності надається в умовах
ринкової економіки. Методика такого аналізу зводиться до виконання
обов’язкових процедур:

1) ознайомлення із звітом аудитора;

2) ознайомлення з основними обліковими принципами та методами, що
використовуються на підприємстві;

3) нормативна база визначення фінансового стану підприємств.

Основні документи, які регламентують проведення аналізу фінансового
стану підприємства, такі:

1. Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського
стану підприємств та організацій, затверджена наказом Агентства з питань
запобігання банкрутству підприємств та організацій від 27 червня 1997 р.
№ 81 [135];

2. Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану
підприємств, що підлягають приватизації, затверджене наказом Мінфіну
України, Фонду державного майна України від 26 січня 2001 p. M 49/121
[94];

3. Методичні рекомендації щодо підготовки аудиторського висновку при
перевірці відкритих акціонерних товариств та підприємств — емітентів
облігацій (крім комерційних банків), схвалені Аудиторською палатою
України від 23 лютого 2001 р. протокол № 99 [128];

4. Положення про порядок створення і державної реєстрації банків,
відкриття їх філій, представництв, відділень, затверджене постановою
Правління Національного банку України від 31 серпня 2001 р. № 375 [145];

5. Методичні рекомендації щодо аналізу фінансово-господарської
діяльності підприємств і організацій, викладені в листі Державної
податкової адміністрації України від 27 січня 1998 р-M 759/10/20-247
[126].

5. ОРГАНІЗАЦІЯ АУДИТОРСЬКОГО КОНТРОЛЮ, МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ АУДИТУ
ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВ

При визначенні тенденції зміни оборотності коштів підприємства, крім
зміни показника загальної оборотності, вивчають співвідношення динаміки
необігових та обігових коштів, а також використовують показники
мобільності усіх коштів підприємства й обігових коштів.

Коефіцієнт мобільності коштів підприємства визначають із співвідношення
вартості обігових коштів до вартості усіх коштів.

Коефіцієнт мобільності обігових коштів підприємства розраховують
діленням найбільш мобільної їх частини (грошей та фінансових вкладень)
на вартість обігових коштів.

Збільшення коефіцієнтів мобільності цих коштів підприємства та обігових
коштів свідчить про тенденцію прискорення обіговості коштів
підприємства.

Низька мобільність обігових коштів не завжди означає негативну
тенденцію. Висока рентабельність виробництва та продукції дають змогу
підприємству цілеспрямовано спрямовувати вільні кошти на розширення
виробництва.

Фінансовий стан підприємства значною мірою зумовлюється його виробничою
діяльністю. Тому аналізуючи фінансовий стан підприємства, особливо за
попередній період, слід оцінити його виробничий потенціал.

Для характеристики виробничого потенціалу використовують такі показники:

• наявність, динаміка та частка всіх виробничих активів у загальній
вартості майна;

• наявність, динаміка й частка основних засобів у загальній вартості
майна;

• коефіцієнт зносу основних засобів (амортизації);

• середня норма амортизації;

• наявність, динаміка і частка капітальних вкладень та їх співвідношення
з фінансовими вкладеннями.

Виробничі активи визначають додаванням основних засобів виробничих
запасів та незавершеного виробництва. На промислових підприємствах цей
показник, як правило, не повинен бути нижчим за 50%. Однак за основу
порівняння треба брати галузеві стандартні показники.

Показник частки вартості основних фондів у загальній вартості коштів
підприємства розраховують як відношення залишкової вартості основних
фондів до суми балансу. Розрахункові показники порівнюють із
стандартними значеннями підприємств галузі, а також із показниками
високорентабельних виробників.

Коефіцієнт зносу (амортизації) розраховують із співвідношення суми зносу
основних засобів та нематеріальних активів до їх первісної вартості.
Зменшення цього показника не слід оцінювати негативно, якщо воно
відбулося в результаті надходження нового обладнання.

Для оцінки інтенсивності накопичення зносу (амортизації) основних
засобів слід використовувати, крім того, показник середньої норми
амортизації, який розраховують відношенням суми амортизаційних
відрахувань за звітний період до первісної вартості основних засобів на
початок періоду.

Розрахований показник середньої амортизації порівнюють з показниками
інших підприємств та стандартними значеннями цього показника.

Певні висновки про виробничу та фінансову політику підприємства можна
зробити за співвідношенням капітальних вкладень і авансів та
довгострокових фінансових вкладень. Вищі темпи зростання фінансових
вкладень можуть суттєво знизити виробничі можливості підприємства.

Важливим показником фінансового стану підприємства є наявність власних
обігових коштів. Розраховуючи його, слід мати на увазі, що частина
основних засобів та капітальних вкладень, відображених у розділі І
активу балансу, може бути відтворена за рахунок довго- і
середньострокових кредитів та інших довгострокових позичених коштів.
Тому при розрахунку власних обігових коштів до підсумку розділу І пасиву
балансу додають довго та середньострокові кредити і довгострокові
позичені кошти, а від одержаної суми віднімають підсумок розділу І
активу балансу. Зменшення власних обігових коштів оцінюють звичайно
негативно, особливо, якщо вони не покривають матеріальних обігових
коштів.

Дані про структуру джерел господарських коштів використовують також для
оцінки фінансової стабільності підприємства та його платоспроможності.

Фінансова стабільність підприємства характеризується такими
коефіцієнтами: власності, позичених коштів, співвідношення позичених і
власних коштів, мобільності власних коштів, співвідношення необігових та
власних коштів, співвідношення необігових і власних коштів та
довгострокових фінансових вкладень, окупності процентів, співвідношення
видатків з виплати процентів та позичених коштів.

Коефіцієнт власності визначають відношенням власних коштів до загальної
величини коштів підприємства. Особливе значення цей показник має для
інвесторів і кредиторів. Для країн Західної Європи та США нормальним
значенням цього коефіцієнта є 0,6, хоча за останні роки воно знизилося.
В Японії цей показник знизився з 0,61 у 1936 р. до 0,19 — у 1979 р.
Однак останніми роками цей показник почав підвищуватися.

Коефіцієнт позичених коштів розраховують відношенням позичених коштів до
загальної величини коштів підприємства. Він характеризує структуру
коштів підприємства з погляду частки позичених коштів і пов’язаний з
попереднім показником. Його також можна обчислити відніманням від 1
(одиниці) коефіцієнта власності.

Коефіцієнт співвідношення позичених та власних коштів розраховують
діленням позичених коштів на власні. Він показує, скільки позичених
коштів припадає на 1 грн. власних. За критичне значення цього показника
приймають одиницю. Якщо показник перевищує одиницю, то фінансова
стійкість підприємства ставиться під сумнів.

Коефіцієнт мобільності власних коштів визначають як частку від ділення
власних обігових коштів (розрахункова величина) на загальну величину
власних коштів. Отриману величину доцільно порівняти із стандартними
значеннями показника.

Коефіцієнт співвідношення необігових та власних і довгострокових
позичених коштів розраховують як відношення величини необігових коштів
до сукупної величини власних і довгострокових позичених коштів.

Коефіцієнт окупності процентів за кредити визначають із такого
співвідношення: в чисельнику сума чистого прибутку та витрат на сплату
процентів, у знаменнику — витрати на сплату процентів за кредити. Він
показує, скільки разів упродовж року підприємство заробляє кошти для
сплати процентів, і характеризує ступінь захищеності виданих кредитів.

Коефіцієнт співвідношення витрат на виплату процентів і залучених коштів
характеризує частку процентів у позичених коштах і показує, скільки
коштує підприємству залучення позикових коштів.

Під платоспроможністю підприємства розуміють його готовність погасити
короткострокову заборгованість власними коштами.

Розрізняють три показники платоспроможності: коефіцієнт абсолютної
ліквідності, проміжний коефіцієнт покриття та загальний коефіцієнт
покриття.

При розрахуванні цих показників використовують загальний знаменник —
короткострокові зобов’язання. Вони розраховуються як сукупна величина
короткострокових кредитів, позик, не погашених у строк, короткострокових
позичених коштів та кредиторської заборгованості.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності — це співвідношення коштів та
короткострокових фінансових вкладень до короткострокових зобов’язань.
Теоретичне значення коефіцієнта становить приблизно 0,2-0,25.

Цей показник має особливе значення для постачальників матеріальних
ресурсів та банків, які кредитують підприємство.

Проміжний коефіцієнт покриття визначають як частку від ділення сукупної
суми коштів, короткострокових фінансових вкладень та дебіторської
заборгованості до короткострокових зобов’язань.

Теоретичне значення цього показника визнається достатнім на рівні
0,7-0,8. Особливий інтерес цей показник становить для власників акцій
підприємства.

Загальний коефіцієнт покриття розраховують як відношення сукупної
величини запасів та витрат (без витрат майбутніх періодів) і коштів,
короткострокових фінансових вкладень, а також дебіторської
заборгованості до короткострокових зобов’язань.

Теоретично величина цього показника становить 2,0-2,5. За високої
обіговості коштів його величина може бути і меншою, але обов’язково
повинна перевищувати одиницю.

Показник має особливо велике значення для власників облігацій
підприємства.

Для характеристики платоспроможності підприємства можна використовувати
коефіцієнт чистої виручки, який розраховують як відношення суми чистого
прибутку та амортизаційних відрахувань до виручки від реалізації
продукції, товарів, послуг. Він показує ступінь чистого прибутку та
амортизаційних відрахувань на кожну одиницю одержаної від реалізації
продукції чистої виручки.

Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від рентабельності
підприємства.

Розрізняють дві групи показників рентабельності:

1) вкладених коштів (майна) підприємства та їх окремих видів;

2) продукції.

За першою групою показників розраховують показники рентабельності —
всього майна, власних коштів, виробничих фондів, Фінансових вкладень.

Перші три показники визначають із відношення балансового або чистого
прибутку до середньої вартості відповідного майна за звітний період. При
цьому вартість виробничих фондів визначають додаванням вартості основних
коштів і матеріальних обігових коштів.

Рентабельність фінансових вкладень — це відношення доходів, отриманих за
цінними паперами та від участі у статутних фондах інших підприємств, до
середньої вартості фінансових вкладень.

Рентабельність продукції визначають як відношення прибутку, отриманого
від реалізації продукції, до повної її собівартості чи виручки від
реалізації продукції. Рентабельність окремих видів розраховують як
відношення різниці між продажною вартістю та собівартістю виробу до його
продажної вартості.

У процесі аналізу фінансового стану підприємства слід докладно
проаналізувати обіговість усього майна підприємства, обігових коштів,
матеріальних і нематеріальних обігових коштів, їх окремих видів
виробничих запасів, готової продукції, незавершеного виробництва.
Наведені показники обчислюють порівнянням виручки та середніх залишків
майна підприємства і відповідних обігових коштів.

Аналіз фінансового стану підприємства завершується комплексною оцінкою.
Пропонуються заходи щодо поліпшення фінансового стану (прискорення
реалізації продукції, реалізації залишків виробничих запасів та основних
засобів, зниження дебіторської та кредиторської заборгованості).

ВИСНОВКИ

З вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Аудиторський контроль — аудит — залежно від завдань замовника виконує
функції запобіжного, перманентного (оперативного), ретроспективного
(післяопераційного) і стратегічного видів фінансово-господарського
контролю. Аудит має єдиний предмет і метод з іншими видами контролю,
тому використовує ті самі джерела інформації, методичні прийоми і
контрольно-ревізійні процедури, які застосовуються у
контрольно-ревізійному процесі. При цьому висновки аудиту на поставлені
запитання обґрунтовуються всіма видами доказів, які мають підтвердження
достовірними документальними даними бухгалтерського обліку. Разом з тим
аудит відрізняється від інших форм фінансово-господарського контролю
передусім організаційними принципами і класифікаційними ознаками.

Метою аудиту фінансового стану клієнта є:

• визначення суті та змісту ділової активності;

• виявлення зон можливих навмисних помилок у звітності;

• оцінка фінансово-господарських перспектив клієнта, його функціонування
в майбутньому;

• оцінка стану бізнесу.

Методи аналізу фінансового стану

Розглянемо окремі методи аналізу, які використовуються в практиці
аудиту, та дії аудитора щодо використання результатів аналізу.

Метод читання зовнішньої звітності полягає у вивченні абсолютних значень
показників зовнішньої звітності з метою визначення основних джерел
коштів компанії (підприємства) та напрямів їх використання за минулий
період, а також прибуткової та дивідендної політики. Особливу увагу
звертають на наявність у звітності незвичайних показників і сум, а також
на інформацію, що міститься у виносках та примітках.

Метод галузевого порівняльного аналізу застосовують для порівняння
фінансових показників із середньогалузевими та використання їх як основи
для проведення аудиту. Позитивними рисами галузевого порівняльного
аналізу є те, що в результаті його проведення аудитор може глибше
оцінити стійкість фінансових позицій підприємства, його плато- та
кредитоспроможність.

Метод порівняльного аналізу облікових і звітних даних клієнта за кілька
минулих періодів часу передбачає вивчення аудитором відхилень (у
абсолютному та відносному вираженні) обраних ним показників, а також
процентних співвідношень між проміжними та звітними показниками
звітності.

Метод порівняльного аналізу фактичних даних клієнта з розрахунками
самого аудитора полягає в тому, що аудитор перелічує ті чи інші
показники звітності, особливо розрахункові, та порівнює їх з
результатами клієнта. Частіше це стосується процентів, амортизаційних
відрахувань за об’єктами, витрат майбутніх періодів, індексації основних
засобів та інших об’єктів обліку. При цьому аудитор критично оцінює
інформацію, яку він перевіряє, щодо її достовірності та об’єктивності.
Аудитор повинен визначити мінімальну й максимальну межу можливої
різниці, наявність якої не потребує додаткового тестування. Вирішення
цього завдання залежить від ступеня суттєвості (матеріальності)
виявленої різниці щодо пов’язаних з нею показників всієї звітності в
цілому. Якщо значення виявленої різниці неприпустиме, аудитор
намагається знайти реальне пояснення чи провести додаткове тестування.

Метод коефіцієнтного аналізу ґрунтується на визначенні залежностей між
окремими показниками звітності. Коефіцієнтний аналіз може здійснюватися
як внутрішньогосподарський, так і зовнішній. Наприклад, з погляду
акціонера чи потенційного інвестора велике значення має розрахунок
коефіцієнтів прибутку на акцію, дивідендних виплат, дивідендної
прибутковості, розподіл майна тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Закон України “Про аудиторську діяльність”.

Аудит і аудиторська діяльність / За редакцією Маяковської М.С. – К. :
Урожай, 2001.

Андреев В.Д. Практический аудит: Справочное пособие.-М.:Экономика,
2003.-366с.

Аудит. Учебник для вузов/ В.И.Подольский, Г.Б.Поляк, А.А.Савин,
Л.В.Сотников; Под ред. проф. В.И.Подольского.-М.:Аудит, ЮНИТИ,1997.-432
с.

Білуха М.Т. Курс аудиту: Підручник. – К.: Вища школа. – Знання. 1998.

ГалаганА.М. Основы бухгалтерского учета / Под ред. проф. С.К. Татура и
A.C. Маргулиса. — М.; Л.: Госпланиздат, 1939. — 304 с.

Грабова H.M. Теорія бухгалтерського обліку. — К.: Вища шк., 1973. — 344
с.

Дембинский Н.В. Теория советского бухгалтерского учета. — Мн.:
Государственное издательство БССР, 1957. — 312 с.

Додонов АА. Организация учета в условиях АСУ. — М.: Легкая индустрия,
1973. — 210 с.

Дорош Н.І. Аудит: методологія і організація.-К.:Т-во “Знання”, НОО,
2001.- 402 с.

Завгородній В.П. Автоматизація бухгалтерського обліку, контролю, аналізу
та аудиту. — К.: А.С.К., 1998. — 768 с.

Зубілевич С.Л., Голов С.Ф. Основи аудиту. – Київ: Ділова України, 2001.-
с.276.

Кузьминский А.І. Аудит. Практичний посібник.-К., 2002.

Національні нормативи аудиту. — К.: Основа, 2000.-274 с.

Шеремет А.Д. та ін. Аудит. М.:Інфра, 2001.- 240 с.

Шадилова С.Н. Бухгалтеру о внутреннем аудите. – М.: АО ДИС, 1995.- 144
с.

PAGE

PAGE 36

Похожие записи