КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Аналіз прямих та непрямих

податків України”

ПЛАН

ВСТУП

1. ПОДАТОК ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ

АНАЛІЗ ПРЯМИХ ПОДАТКІВ В УКРАЇНІ

ПРИБУТКОВЕ ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

ПРИБУТКОВИЙ ПОДАТОК З ГРОМАДЯН

ЗЕМЕЛЬНИЙ ПОДАТОК

ФІКСОВАНИЙ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИЙ ПОДАТОК

ПОДАТОК З ВЛАСНИКІВ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ ТА ІНШИХ САМОХІДНИХ МАШИН І
МЕХАНІЗМІВ

АНАЛІЗ НЕПРЯМИХ ПОДАТКІВ В УКРАЇНІ

ПОДАТОК НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ

АКЦИЗНИЙ ЗБІР

МИТО

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Податки, виражаючи більш обмежену сферу виробничих відносин, є частиною
розподільчих, а, точніше, перерозподільчих відносин. Беручи участь у
перерозподілі національного доходу, податкові відносини підлеглі
первинним відносинам матеріального виробництва, змінюються в залежності
від вимог продуктивних сил і обміну, в цілому носять похідний, вторинний
характер. Беручи участь у перерозподілі нової вартості, податки
виступають частиною єдиного процесу відтворення, специфічною формою
виробничих відносин. Специфічна форма виробничих відносин податків
формує їхній суспільний зміст. Об’єктами оподаткування є доходи, додана
вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг),
у тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне використання
природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти,
визначені законами України про оподаткування.

Податки в Україні є основним видом державного доходу.

Податки в Україні виконують дві основні функції – фіскальну та
економічну. За допомогою фіскальної функії здійснюється формування
бюджетного фонду країни, реалізація економічної функції дає змогу
державі безпосередньо впливати на процес суспільного відтворення в
цілому, стимулюючи або стримуючи розвиток тих чи інших галузей народного
господарства, посилюючи чи послаблюючи нагромадження капіталу, а також
впливаючи на платоспроможний попит населення.

Основне призначення системи оподаткування полягає в тому, щоб
максимально сприяти розвиткові підприємництва, тобто різних форм
власності, й тим самим досягти максимально можливого росту дохідної
частини Державного бюджету.

Податкова система України визначена Законом „Про систему
оподаткування”, який був прийнятий уперше в 1991 р. У 1994 р. цей Закон
був ухвалений у новій редакції з урахуванням змін та доповнень, які мали
місце в 1992 – 1993 рр. Нині діє редакція з доповненнями до Закону,
прийнята в 1997 р. Він містить перелік податків та інших обов’язкових
платежів, що стягуються в Україні, з поділом їх на загальнодержавні та
місцеві.

Загальнодержавні податки та обов’язкові платежі включають чотири групи:
прямі й непрямі податки, платежі за ресурси та інші обов’язкові платежі,
внески у цільові фонди.

До місцевих податків та зборів належать: податок з реклами, комунальний
податок, готельний збір і так далі.

Крім установленого переліку податків, допускається спрощена уніфікована
система оподаткування у вигляді фіксованого і єдиного податків для
суб’єктів підприємницької діяльності та фіксованого
сільськогосподарського податку.

Чинне в Україні податкове законодавство передбачає, по суті, дворівневу
систему їх встановлення: загальний закон, у якому встановлюється
сукупність податків, та закони з конкретних видів податків. При цьому
окремі види податків і обов’язкових платежів у законодавчому порядку не
були відрегульовані. У зв’язку з цим розроблено і підготовлено до
затвердження „Податковий кодекс”, як єдиний законодавчий акт, що регулює
усю податкову систему.

1. ПОДАТОК ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ

Податки — це встановлені вищим органом державної законодавчої влади
обов’язкові платежі, що сплачують фізичні і юридичні особи в бюджет у
розмірах і в терміни, передбачені законом. Історично вони виникли з
поділом суспільства на класи і появою держави. Економічна природа
податку заключається у визначенні призначення податку, об’єкту
оподаткування і джерела сплати, а також визначення того впливу, який
чинить податок в кінцевому рахунку на суб’єктів оподаткування і на все
народне господарство, як одне ціле.

Податки, виражаючи більш обмежену сферу виробничих відносин, є частиною
розподільчих, а, точніше, перерозподільчих відносин. Беручи участь у
перерозподілі національного доходу, податкові відносини підлеглі
первинним відносинам матеріального виробництва, змінюються в залежності
від вимог продуктивних сил і обміну, в цілому носять похідний, вторинний
характер. Беручи участь у перерозподілі нової вартості, податки
виступають частиною єдиного процесу відтворення, специфічною формою
виробничих відносин. Специфічна форма виробничих відносин податків
формує їхній суспільний зміст.

Суспільний зміст податків дає можливість проникнути в їхню глибинну
сутність, дозволяє розкрити внутрішній зміст і еволюцію, найважливіші
ознаки й особливості, а також механізм взаємодії базису і надбудови.

При перерозподілі національного доходу податки забезпечують присвоєння
державою частини нової вартості в грошовій формі. Ця частина
національного доходу, мобілізована примусово у формі податків з
юридичних і фізичних осіб, перетворюється в централізований фонд
фінансових ресурсів держави, тобто в основу його життєдіяльності.
Присвоєна державою через податки частина вартості національного доходу
перетворюється в суспільну власність, що частково повертається населенню
через систему трансфертів.

Податки, крім суспільного змісту, мають матеріальну основу. Вони —
частина грошових доходів суспільства, відчужена і привласнена державою.
Це видиме на поверхні економічного життя явище виступає як матеріальний
зміст податків. Збільшення податкових доходів означає усе більше
усуспільнення національного доходу. Держава в такий спосіб через податки
і їхнє використання вносить серйозні зміни в розподільчі відносини на
користь того чи іншого регіону, тієї чи іншої галузі, соціальної групи.

Таким чином, податки мають подвійний характер: з одного боку, вони
виступають специфічною формою виробничих відносин, у чому складається
їхній суспільний зміст і, з іншого боку, є частиною вартості
національного доходу в грошовій формі, що характеризує їхній
матеріальний зміст.

Джерелом податків виступає новостворена вартість — національний дохід,
створений у сфері матеріального виробництва, котрий включає вартість
необхідного продукту і вартість додаткового продукту, чи додану
вартість, що є абстрактними економічними категоріями, а в реальному
житті здобувають специфічні форми вираження: вартість необхідного
продукту — форму ціни робочої сили, чи заробітну плату, і вартість
додаткового продукту — форму прибутку, ренти, відсотка, тобто виступають
у виді конкретних грошових доходів. Це первинний розподіл національного
доходу, що доповнюється вторинним розподілом, чи перерозподілом, де
податкам належить важливе місце. Податки як частина нової вартості
примусово мобілізуються державою. Характерними ознаками податків як
фінансової та економічної категорії є їх примусовий характер,
безеквівалентність та відсутність цільового призначення.

Підсистема оподаткування юридичних осіб передбачає поділ податків і
зборів на три групи: непрямі податки, прямі податки та інші податки,
збори і платежі.

Прямі податки характеризуються тим, що вони встановлюються безпосередньо
на дохід чи майно платників податку, непрямі — включаються у вигляді
додатку до ціни товару чи тарифу на послуги і сплачуються споживачами
цих товарів.

При прямому оподаткуванні грошові відносини виникають між державою та
самим платником податку, при непрямому – суб’єктом податку стає
продавець товару (послуги), який виступає посередником між державою та
виробником, споживачем товару чи послугами.

Об’єктом оподаткування прямими податками є дохід, прибуток або майно. Ці
податки накладають безпосередньо на платників, і їх розмір прямо
залежить від розмірів об’єктів оподаткування.

До прямих податків належать: податок на прибуток підприємств;
прибутковий податок з громадян; плата за землю; податок на транспортні
засоби.

До непрямих: податок на додану вартість; акцизний збір; мито.

Податок — універсальна категорія, яка виражає основні суттєві риси і
властивості фінансів в будь-якій економічній системі. Не випадково, в
умовах функціонування ринкової економіки податкова форма в системі
фінансових відносин стає провідною. Аналіз податків як вихідної
категорії, в якій проглядаються основні суттєві риси і властивості
фінансів, дає правильний орієнтир для розгляду різних фінансових понять
і категорій в чіткій відповідності до розвитку економічного процесу.

2. АНАЛІЗ ПРЯМИХ ПОДАТКІВ В УКРАЇНІ

Прямi податки – їх розмір залежить від масштабів об’єкта оподаткування
(податок на прибуток пiдприємств, на землю, з власникiв транспортних
засобiв та iнших самохiдних машин i механiзмiв, на нерухоме майно
(нерухомiсть)).

В свою чергу, прямі податки поділяються на дві групи: особисті та
реальні.

Особисті податки встановлюються персонально для конкретного платника.
Видами особистих податків є прибутковий, майновий, на спадщину та
дарування.

Реальні податки передбачають оподаткування майна за зовнішніми ознаками.
До них належать земельний, домовий, промисловий, на грошовий капітал.

1.1. Прибуткове оподаткування підприємств

Основною формою прямого оподаткування є прибутковий податок. Залежно від
платників податку він поділяється на два види:

з юридичних осіб;

з фізичних осіб.

Прибуткове оподаткування підприємств може ґрунтуватись на двох об’єктах
оподаткування: валовому доході й прибутку. Податок на дохід справлявся в
Україні у 1993 – 1994 рр. З 1995 р. відновлено податок на прибуток.

Платником податку на прибуток є юридичні особи – суб’єкти
підприємницької

діяльності, а також бюджетні організації в частині комерційної
діяльності.

Об’єктом оподаткування є балансовий прибуток (з відповідними
корективами), який визначається як різниця між валовими доходами і
валовими витратами. Ставка податку на прибуток встановлена на рівні 25%.

Порядок обчислення і сплати. За перший і другий місяці кожного кварталу
податок сплачується у вигляді авансових платежів, виходячи з фактично
отриманої суми прибутку (за оперативними даними). Після закінчення
кварталу складається перерозрахунок виходячи з фактичного балансового
прибутку, установленого на основі бухгалтерського і податкового обліку.

1.2. Прибутковий податок з громадян

Прибутковий податок з громадян є видом особистого прибуткового
оподаткування. Він визначається в такому порядку, як на схемі:

Структурно – логічна схема

прибуткового податку з громадян

Платниками податку є фізичні особи незалежно від віку, громадянства та
інших ознак, які мають самостійне джерело доходів.

Об’єктами оподаткування є:

у громадян, що постійно проживають в Україні, — сукупний річний дохід,
одержаний з різних джерел на території України та за її межами;

у громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, — дохід,
отриманий з джерел в Україні.

Ставки прибуткового оподаткування громадян установлені за прогресивною
шкалою (станом на 1 січня 2001 р.):

Неоподатковувані

мінімуми

від 1 до 5

від 5 до 10

від 10 до 60

від 60 до 100

понад 100 Ставка податку

в даному інтервалі

10%

15%

20%

30%

40%

Прогресія шкали ставок є ступінчастою: весь сукупний дохід
розкладається на частини, до кожної з яких застосовується встановлена
для даного інтервалу ставка. Сума податку обчислюється як складова цих
частин.

Порядок обчислення і сплати залежить від виду доходів. Доходи від
роботи за наймом оподатковуються біля джерела: за місцем основної роботи
– при виплаті доходу за ставкою 20% (станом на 1 січня 2001 р.). за
підсумками року проводяться перерахунки податку за місцем основної
роботи, а для тих, хто мав кілька джерел доходів, також у податковій
інспекції за місцем проживання на підставі декларації.

Податок з доходів від підприємницької діяльності (без створення
юридичної особи) може сплачуватись двома способами. По – перше, за
декларацією про доходи – щоквартально авансовими платежами (на підставі
обчисленої податковими інспекціями очікуваної суми податку на рік) з
перерозрахунком відповідно до фактично одержаного за рік доходу. По –
друге, у вигляді фіксованого податку шляхом придбання патента. Ставки
фіксованого податку встановлюються місцевими органами влади у розмірі
від 20 до 100 грн. за календарний місяць. Вибір способу сплати
здійснюється платником.

Єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва запроваджено з 1999
р. з метою спрощення системи їх оподаткування (один податок замість
усіх, передбачених законодавством). Право вибору системи оподаткування
(єдиний податок чи сукупність усіх податків) надається платникам.

Платниками податку можуть бути фізичні особи, що займаються
підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, у яких
середньорічна чисельність залучених працівників не перевищує 10 осіб, а
річний обсяг реалізації 500 тис. грн., та юридичні особи, у яких
середньорічна чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, а обсяг
реалізації за рік – 1 млн. грн.

Ставка податку для фізичних осіб установлюється місцевими органами
влади залежно від виду діяльності в розмірі від 20 до 200 грн. на
місяць. Для юридичних осіб ставки встановлено у розмірі 6% від обсягу
виручки від реалізації, якщо платник окремо сплачує ПДВ, або 10%, якщо
ПДВ не сплачується.

Податок сплачується щомісячно. Ніяких перерозрахунків, виходячи із
загальної суми усіх належних до сплати податків, не проводиться.

У світовій практиці податок на прибуток є однією з основних частин
бюджету будь-якої країни.

У більшості країн ставка не є єдино визначеною, існують знижені,
мінімальні й максимальні ставки податку. Так, максимальні ставки податку
становлять в: Німеччині – 50%, Греції – 49%, Франції – 42%, Бельгії та
Ірландії – 43%, Італії – 36%, Великобританії, Нідерландах, Іспанії,
Португалії – 35%, Люксембурзі – 34%.

У США прибутковий податок на корпорації, тобто податок на прибуток,
встановлено: з перших 50 тис. дол. прибутку стягується податок за
ставкою 15%, з наступних 25 тис. дол. прибутку податок стягується за
ставкою 25%, понад 75 тис. дол. прибутку – 35%.

Така методика оподаткування прибутку спонукає підприємців до збільшення
продуктивності праці і максимального одержання прибутку, що зрештою
призводить до збільшення надходжень до державного бюджету.

В Україні ставка податку на прибуток залишається незмінною – 30%, але
змінюється підхід до визначення об’єкту оподаткування, тобто прибутку.

До введення нового Закону “Про оподаткування прибутку підприємств
об’єктом оподаткування вважався балансовий прибуток підприємства, що
являв собою загальну суму прибутку підприємства від усіх видів
діяльності за звітний період, який включав прибуток від реалізації
продукції (робіт, послуг), в тому числі продукцію допоміжного та
обслуговуючих виробництв. Зараз прибуток визначається як сума
скоригованого валового доходу, одержаного шляхом зменшення суми валового
доходу (виручки у натуральній та грошовій формах) звітного періоду на
суму валових витрат виробництва, суму амортизаційних відрахувань,
нарахованих згідно із ст.8 і 9 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” № 283/97 ВР. Тобто податок до оподаткування
визначають за формулою:

Пдо=Вдс-Ввс-Ас, де

Пдо – прибуток до оподаткування

Вдс – скоригований валовий дохід

Ввс – скориговані сукупні валові витрати

Ас – скоригована сума амортизації

Платниками податку є:

1. З числа резидентів – суб’єкти господарської діяльності та інші
підприємства, установи, організації, які здійснюють діяльність,
спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її
межами.

2. Філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку,
що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж
такий платник податку, територіальної громади.

3. З числа нерезидентів – юридичні особи, створені у будь-якій
організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх
походження з України.

Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, а саме:

органи державної влади

благодійні фонди і організації

пенсійні фонди

спілки і асоціації

релігійні організації

інші юридичні особи, діяльність яких не передбачає одержання прибутку.

1.3. Земельний податок

Платниками є юридичні та фізичні особи, котрим земля надана у власність
або користування. Він сплачується в порядку, наведеному на схемі (див.
далі).

Об’єктом оподаткування є площа земельної ділянки.

Ставки податку диференціюються залежно від призначення земель:

сільськогосподарського;

несільськогосподарського. Структурно – логічна схема земельного податку

У свою чергу, для земель сільськогосподарського призначення ставки
диференціюються:

залежно від напрямів використання:

рілля і багаторічні насадження;

сінокоси і пасовища;

від родючості ґрунтів (у відсотках від грошової оцінки одного гектара).

Для земель несільськогосподарського призначення ставки встановлюються
або у відсотках від грошової оцінки одиниці земельної площі, або з
одного м^2 залежно від класу населеного пункту та місцезнаходження
земельної ділянки в межах населеного пункту (центр, серединна зона,
периферія).

Порядок обчислення і сплати. Юридичні особи самостійно обчислюють суму
податку і сплачують його щомісячно (до 15 числа наступного місяця). Для
фізичних осіб нарахування податку здійснює податкова інспекція. Сплата
податку проводиться рівними частками до 15 серпня і 15 листопада.

1.4. Фіксований сільськогосподарський податок

Фіксований сільськогосподарський податок установлено з 1999 р. для
спрощення та уніфікації системи оподаткування підприємств, що займаються
виробництвом, переробленням і збутом сільськогосподарської продукції та
з метою зниження рівня їх податкового навантаження. Він може вноситись
як у грошовій, так і в натуральній формах.

Платниками податку можуть бути сільськогосподарські підприємства різних
організаційно – правових форм, якщо обсяг реалізації продукції власного
виробництва та продуктів її перероблення перевищує 50% загального
валового доходу підприємства.

Об’єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, що
перебуває у власності чи користуванні платника.

Ставки податку встановлюються з одного гектара сільськогосподарських
угідь, розрахованих у відсотках до грошової оцінки одного гектара угідь
з диференціацією для ріллі, сіножатей та пасовищ (0,5%) і багаторічних
насаджень (0,3%). Для гірських зон та поліських територій ставки
розраховуються за нижчими нормативами – відповідно 0,3% і 0,1 %.

Сплата податку у грошовій формі проводиться щомісячно на основі
розподілу річної суми за кварталами у таких пропорціях (l квартал –
10%, ll квартал – 10%, lll квартал – 50%, lV квартал – 30%).

Поставка зерна в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку
здійснюється не пізніше 15 жовтня з ранніх зернових культур і не пізніше
1 грудня з продукції пізніх зернових та технічних культур. Поставка
продукції тваринництва проводиться щомісячно.

1.5. Податок з власників транспортних засобів

та інших самохідних машин і механізмів

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів є видом майнового оподаткування. Порядок його обчислення
наведено на схемі:

Структурно – логічна схема податку

Податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин є
джерелом фінансування будівництва, реконструкцій, ремонту та утримання
автомобільних шляхів загального користування, проведення
природоохоронних заходів на водоймищах. Цей податок впливає на
формування доходів місцевого самоврядування, ефективність використання
наземних і водних транспортних засобів. Податок сплачують з прибутку.

Платником податку є юридичні особи (резиденти і нерезиденти), які мають
на балансі транспортні засоби.

Відповідно до гармонізованої системи опису та кодування товарів,
об’єктом оподаткування є транспортні засоби, які наведені нижче:

автомобілі для перевезення не менше як 10 осіб, у т.ч. водія (3,60 грн з
100 см.куб.)

автомобілі легкові (3,00-20,00 грн. з 100 см.куб, залежно від об’єму
циліндрів двигуна)

автомобілі вантажні (10,00-20,00 грн. з 100 см.куб.)

автомобілі спеціального призначення (3,60 грн з 100 см.куб.)

мотоцикли, мопеди (3,00 грн з 100 см.куб.).

Не є об’єктом оподаткування:

а) трактори на гусеничному ходу

б) мотоцикли з об’ємом двигуна до 50 куб.см.

в) вантажні та самохідні транспортні засоби, які використовуються на
території заводу, складах для перевезення вантажів на короткі відстані

г) машини і механізми для сільськогосподарських робіт.

Податок з власників наземних транспортих засобів об’єктів господарювання
обчислюють, виходячи з об’єму циліндрів та потужності двигуна кожного
виду і марки транспортних засобів, які є на їх балансі:

ПТз=Оц*Ст, де

ПТз – податок із власників транспортних засобів

Оц – об’єм циліндрів у куб.см.

Ст – ставка податку на рік з 100 куб.см.

Податок сплачується перед реєстрацією (перереєстрацією) або технічним
оглядом транспортних засобів. Податок може сплачуватись рівними
частинами чотири рази на рік.

Від сплати податку звільняються підприємства автомобільного транспорту
загального користування. На 50% — сільськогосподарські
підприємства-товаровиробники за трактори колісні, автобуси та спеціальні
автомобілі для перевезення людей з кількістю місць не менше 10.

Аналіз непрямих податків в Україні

Непрямi податки — встановлюються як надбавка до ціни товарів і послуг,
їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.

У світовій практиці існують три види непрямих податків: акцизи,
фіскальна монополія і мито. Нині в Україні стягуються акцизи, які в свою
чергу складаються з універсального та специфічних акцизів. Непрямі
податки на відміну від прямих:

— ефективніші в фіскальному аспекті, оскільки оподатковують споживання,
яке в свою чергу є більш стабільною і негнучною величиною, ніж прибутки;

— від них важко ухилитись і досить легко контролювати їх сплату;

— регресивні в соціальному аспекті і здійснюють досить значний вплив на
загальні процеси ціноутворення.

Специфічні акцизи виникли раніше, ніж універсальні. Характерними їх
рисами є обмежений перелік товарів, по яких вони стягуються, та
диференційовані ставки по окремих групах товарів. Універсальні акцизи
відрізняються від специфічних універсальними ставками на всі групи
товарів та ширшою базою оподаткування.

Податок на додану вартість

Система податку на додану вартість розроблена у Франції в 1954 р.
економістом М.Лорс. Починаючи з 60-х років вона набула великого
поширення у західноєвропейських, а згодом і в інших країнах.

ПДВ є частиною новоствореної вартості і сплачується до Державного
бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання
послуг. Додана вартість – це прибуток, заробітна плата з нарахуваннями
на неї та інші витрати, пов’язані з власне виробничим процесом.

Зарубіжні країни використовують ПДВ, встановлюючи не одну ставку, а цілу
систему: знижену, стандартну та підвищену. Знижена ставка застосовується
до товарів першої необхідності, медикаментів та медичних послуг.
Предмети розкоші оподатковуються за підвищеною ставкою. Розмір зниженої
ставки у країнах ЄЕС коливається від 0% до 17%, стандартної – від 12% до
23% і підвищеної – від 25% до 33%. Нульова ставка у країнах ЄЕС
встановлена на всі експортні товари. Це дає право експортерові на
компенсацію ПДВ і дає змогу не включати його до ціни, що значно підвищує
конкурентоспроможність товарів.

Податок на додану вартість (ПДВ) є видом універсального акцизу, який
установлюється за єдиною ставкою до всього обороту. Це основний вид
непрямого оподаткування, який забезпечує основну масу податкових
надходжень бюджету. Така його роль визначається тим, що ПДВ властива
висока еластичність: зміна кон’юнктури ринку і рівня цін мало
відбивається на податковій базі, оскільки ПДВ установлюється у вигляді
процентної надбавки до цін.

Платниками податку є всі юридичні й фізичні особи, які здійснюють від
свого імені виробничу чи іншу підприємницьку діяльність на території
України. Фізичні особи, обсяг продажу в яких за рік не перевищує 1200
неоподаткованих мінімумів, звільняються від сплати податку.

Структурно – логічна схема ПДВ

Об’єкт оподаткування. У податку на додану вартість розрізняють
номінальний і реальний об’єкти оподаткування. Номінальний, як визначено
законодавством, — це виручка від реалізації товарів, робіт, послуг.
Реальним об’єктом оподаткування є додана вартість – сума заробітної
плати і прибутку, оскільки при сплаті податку вираховується та його
сума, що сплачена платником своїм постачальникам.

В Україні встановлена єдина ставка ПДВ. Вона має два вираження: 20% —
включення в ціни товарів, робіт, послуг; 16,667% — визначення суми ПДВ в
реалізації товарів, робіт, послуг за цінами, що включають ПДВ. Крім
того, для окремих випадків передбачена так звана нульова ставка.

Включення ПДВ у ціни проводиться за такою формулою (С – собівартість, П
– прибуток, АЗ – акцизний збір):

ПДВ = (С + П + АЗ)20 / 100

Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість. ПДВ, що належить
до сплати, обчислюється як різниця між податковим зобов’язанням (сумою
ПДВ з реалізації товарів, робіт, послуг) і податковим кредитом (сумою
ПДВ в придбаних матеріальних ресурсах, енергії, оплачених послугах
тощо). ПДВ сплачується до бюджету місячними і квартальними платежами
залежно від річного обсягу оподатковуваних операцій.

Платниками податку є підприємства, в яких обсяг оподаткованих операцій з
продажу товарів (робіт, послуг), протягом будь-якого періоду з останніх
дванадцяти місяців перевищує 3600 неопопдатковуваних мінімумів доходів
громадян.

Підприємства, які продають товари (роботи, послуги) на митній території
Україні за готівкові кошти, сплачують податок незалежно від обсягів
продажу. Звільнені від оподаткування такі операції з продажу: продаж
вітчизняних продуктів дитячого харчування, товарів спеціального
призначення для інвалідів, лікарських засобів і виробів медичного
призначення та ін.

Ставки оподаткування для обчислення податку на додану вартість. Законом
України визначено дві ставки податків – 20% та нульова ставка. Нульову
ставку оподаткування застосовують при виконанні операцій з продажу
відтчизняних товарів платниками податку за межі митної території
України, продажу товарів і послуг, призначених для використання і
споживання за межами митної території України та ін.

Податкове зобов’язання – це загальна сума податку на додану вартість,
нарахована платником податку в податковому періоді.

Податкове зобов’язання = База оподаткування Х Ставка оподаткування

База оподаткування = Собівартість+ прибуток+акцизний збір+податки, що
входять в ціну виробу

Податковий кредит – це сума, на яку підприємство-платник податку має
право зменшити податкове зобов’язання у звітному періоді.

Сума податку, яку належить сплатити до бюджету визначають як різницю між
загальною сумою податкових зобов’язань протягом податкового періоду і
сумою податкового кредиту в податковому періоді.

, де

— сума податку на додану вартість, яку належить сплатити до бюджету

— сума податкових зобов’язань

— сума податкового кредиту

— сума податку, сплаченого у звітному періоді в зв’язку з придбанням
товарів

— сума податку, сплаченого у звітному періоді в зв’язку з придбанням
необігових активів.

Для платників податку, в яких обсяг оподатковуваних операцій з продажу
товарів (робіт, послуг) перевищує 7200 неоподатковуваних мінімумів
громадян, податковий (звітний) період дорівнює календарному місяцю.

Платники податків, які мають обсяг продажу продукції менший, ніж
вказаний вище, можуть на свій розсуд використовувати податковий період,
який дорівнює календарному місяцю або кварталу.

Суб’єкти господарювання, які сплачують єдиний податок у розмірі 10% від
обсягу продажу продукції (робіт, послуг) за мінусом сум акцизного збору,
не є платниками податку на додану вартість.

2.2. Акцизний збір

Акцизний збір є видом специфічних акцизів, що встановлюються за
індивідуальними ставками для кожного товару. Перелік підакцизних товарів
і ставки акцизного збору встановлюються Верховною Радою. Схематично
акцизний збір може бути подано у такому вигляді:

Платниками акцизного збору є національні виробники підакцизних товарів
та суб’єкти, що імпортують чи реалізують ці товари.

Об’єктом оподаткування є оборот з реалізації підакцизних товарів, а для
імпортних – їх митна вартість.

Ставки акцизного збору встановлюються у процентах та твердих розмірах.
Процентні ставки застосовуються відносно до обсягу реалізації в цінах,
що включають цей податок (умовно процентна ставка акцизного збору може
бути зіставлена зі ставкою 16,667% ПДВ). Включення акцизного збору у
відпускні ціни товарів (ВЦ) проводиться за такою формулою (А – ставка
акцизного збору):

ВЦ = (С + П) : (100 – А) 100. Тверді ставки встановлені в євро на
одиницю товару чи певну величину його виміру.

Структурно – логічна схема акцизного збору

Акцизний збір – це непрямий податок на окремі товари (продукцію),
визначені законом як підакцизні, що входить до ціни цих товарів
(продукції).

Об’єкти оподаткування:

— обсяги реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції)
шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги),
безоплатної передачі товарів (продукції) або з частковою їх оплатою а
також обсяги відвантажених підакцизних товарів (продукції), виготовлених
з давальницької сировини

— обсяги реалізації (передачі) товарів (продукції) для власного
споживання, промислової переробки (крім обсягів реалізації), передачі
(для виробництва підакцизних товарів), а також для продажу своїм
працівникам

— митна вартість товарів (продукції), які імпортуються (ввозяться,
пересилаються) на митну територію України, у тому числі в межах
бартерних (товарообмінних) операцій або без оплати їх вартості, чи з
частковою оплатою.

Обчислення акцизного збору: за ставками у відсотках до обороту з продажу
товарів, що реалізуються за вільними цінами, виходячи з їхньої вартості
за цими цінами, без урахування акцизного збору, без податку на додану
вартість:

Аз = (ВЦва — ПДВ) х Са : 100 ,де

Аз – сума акцизного збору

ВЦва – вільна відпускна ціна на підакцизний виріб

Са – ставка акцизного збору, %

ПДВ – сума податку на додану вартість.

Суми акцизного збору з ввезених на територію України товарів
зараховуються до державного бюджету, а з товарів, вироблених в Україні,
— до місцевого бюджету за місцем їх виробництва і державного бюджету у
співвідношеннях, установлених Верховною Радою України.

Обчислення і сплата акцизного збору проводиться двома методами. Для
вино– горілчаних і тютюнових виробів установлено стягнення податку за
допомогою спеціальних акцизних марок. Для решти товарів обчислення
проводиться за встановленими ставками до обсягу реалізації за
відповідний період (декаду, місяць).

2.3. Мито

Мито є непрямим податком, що стягується з товарів, які переміщуються
через митний кордон країни. Воно характеризується за такою схемою:

Структурно – логічна схема мита

Платниками мита є декларанти товарів, які переміщуються через державний
кордон.

Об’єктом оподаткування є митна вартість товарів, або їх кількісна
оцінка, що залежить від виду встановлених ставок.

Ставки мита встановлюються:

у процентах до митної вартості;

у грошовому вимірі в євро на одиницю товару чи певну одиницю його
характеристики.

Процентні ставки мита встановлено на трьох рівнях:

повні;

пільгові;

преференційні.

Їх застосування залежить від того, який митний режим установлено в
Україні для тієї чи іншої країни походження товарів.

Порядок обчислення та сплати мита. Обчислення мита проводиться за
встановленими ставками за товарними групами. Сплата проводиться
декларантом і є підставою для випуску товарів з митниці.

Мито є непрямим податком, що стягується за товари та інші предмети, які
перетинають митний кордон України (ввезення, вивезення, транзит через
територію країни товарів, предметів будь-яким способом, враховуючи
використання трубопровідного транспорту, мереж електропередач), і
вноситься до ціни товару.

Платниками мита є юридичні (фізичні) особи, які переміщують через митний
кордон України товари і предмети, що підлягають обкладанню митом.

Об’єктом обкладання митом є митна вартість або фізична одиниця
імпортованих (експортованих) товарів і предметів, які перетинають митний
кордон України.

Єдиним митним тарифом України передбачено три пільгові ставки:
переференційні, пільгові та повні.

Переференційні ставки, застосовують до товарів з країн, які входять
разом з Україною до митних союзів, до товарів, які проходять з країн, що
розвиваються, або при встановленні спеціального митного режиму згідно з
міжнародними угодами.

Пільгові ставки застосовують до товарів з країн, що розвиваються, та до
країн з режимом найбільшого сприяння – Австрія, Великобританія, Італія,
США, Франція та ін.

Повні ставки застосовують до товарів з країн, які не належать до
вищезазначеної категорії країн (близько 40 країн світу, в основному
бідних острівних держав).

В Україні використовують такі види мита: ввізне, вивізне, сезонне,
спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне.

Вивізне мито – інструмент регулювання структури експорту. Вводиться з
метою скорочення переліку товарів, експорт яких підлягає нетарифному
регулюванню.

Ввізне мито – інстумент регулювання структури імпорту. Вводиться з метою
одержання товарів, які не виготовляються на території України або
товарів високого гатунку.

Сезонне мито (ввізне і вивізне) – вводиться на окремі товари та інші
предмети на термін, не більше чотирьох місяців з моменту встановлення.

Спеціальне мито – запобіжний засіб, що застосовується до тих товарів які
загрожують вітчизняному виробнику, шкодять його інтересам.

Антидемпінгове мито – запобіжний засіб, що застосовується у випадках
коли ввізний товар набагато нижче за конкурентну ціну в країні експорту,
або за ціни інших експортерів.

Компенсаційне мито – запобіжний засіб, що застосовують у випадках коли
ввезення або вивезення за митну територію України товарів при
виробництві або експорті яких використовували субсидію. Ставка такого
мита не може перевищувати виявлений розмір субсидії.

Від сплати мита звільняються: транспортні засоби, що здійснюють
міжнародні перевезення вантажів і пасажирів, предмети
матеріально-технічного постачання для промислової переробки на
українських підприємствах, валюта України, іноземна валюта, цінні
папери, товари та предмети, що стали непридатними для використання
внаслідок пошкодження до пропуску через митний кордон та ін.

Митні збори – це вид митних платежів, які сплачуються за вантажну митну
декларацію суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Митні збори сплачуються за кожну вантажну митну декларацію при митному
оформленні вантажу. Платниками митних зборів є юридичні особи, які
виконують митне оформлення вантажів.

Висновки

Підсистема оподаткування юридичних осіб передбачає поділ податків і
зборів на три групи: непрямі податки, прямі податки та інші податки,
збори і платежі.

Прямі податки характеризуються тим, що вони встановлюються безпосередньо
на дохід чи майно платників податку, непрямі — включаються у вигляді
додатку до ціни товару чи тарифу на послуги і сплачуються споживачами
цих товарів.

Практика оподаткування використовує кілька видів непрямих податків —
універсальні та специфічні акцизи, а також мито. Специфічні акцизи
встановлюються на обмежений перелік товарів. У цьому разі застосовуються
диференційовані ставки для окремих груп, видів товарів.

Універсальні акцизи виникли на початку нашого століття. Вони
відрізняються від специфічних тим, що мають ширшу базу оподаткування та
уніфіковані ставки на всі товари. У податковій практиці використовуються
три форми універсальних акцизів.

Податок з продажу. Застосовується у сфері оптової та роздрібної
торгівлі. Об’єктом оподаткування є реалізація товарів на заключному
етапі. При цьому оподаткування здійснюється один раз. Ця форма
використовувалась нетривалий час в останній період існування Радянського
Союзу.

Податок з обороту. Стягується з валового обороту на всіх стадіях руху
товарів. При цьому допускається подвійне оподаткування, оскільки у
валовий оборот включаються податки, що були сплачені раніше. Ставки
податку з обороту диференційовано за видами товарів. Цей податок широко
і протягом тривалого періоду (з початку 30-х і до початку 90-х років)
використовувався у Радянському Союзі.

Податок на додану вартість. Сплачується на всіх етапах руху товарів,
робіт, послуг.

Об’єктом оподаткування є не валовий оборот, а додана вартість. При цьому
застосовуються уніфіковані ставки. Це полегшує обчислення податку і
контроль за його надходженням. Обчислення і стягнення податку на додану
вартість потребує чіткого визначення об’єкта оподаткування — доданої
вартості. Можливі два способи її визначення: заробітна плата + прибуток;
виручка від реалізації — матеріальні витрати. Цей податок набув значного
поширення в країнах Західної Європи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Закон України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року зі
змінами.

Закону України «Про єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992р.

Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. — К.: Вища школа,
1997.

Василик О.Д. Теорія фінансів. – Київ, — НІОС, 2000.

Василик О.Д., Павлюк Н.В. Державні фінанси України: Підручник. –
К.:НІОС, 2002р.

Костюк Д. Что и как проверяет налоговый инспектор. – 2000.

Погашення зобовязань платників податків. – Харків, 2001р.

Тега П.Т., Доля Л.М. Основи податкового права: Навч. посібник. – Київ:
“Знання”, 2001р.

Бондаренко Ю., Бюджет і прибутковий податок //Праця і зарплата — 1995 —
№6 — с.7

Василик О. Податки в системі регулювання доходів юридичних і фізичних
осіб //Економіка України — 1993 — №4 — с. 20-25.

Єлісеєв А.В. ПДВ по-новому як традиційний спосіб поповнення бюджету. //
Галицькі контракти. — 1997 №11.

Користин О.Є. Податкове стимулювання розвитку малого бізнесу. // Фінанси
України. — 1997 №12.

Крисоватий А.І. Державна податкова політика і система податків //Фінанси
України — 1998 — січень — с.64-69.

Марцин В.С., Солдатенко О.В. Податкова політика держави та її вплив на
ефективність господарської діяльності торгових підприємств //Фінанси
України — 1997 — серпень — с.29-38.

Опарін В. М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. – 2 – ге вид.,
доп. і перероб. – К.: КНЕУ, 2001. – 240 с.

Податкова система України: Підручник / Федосов В. М., Опарін В. М.,
П’ятаченко Г. О. та ін.; За ред. В. М. Федосова. – К.: Либідь, 1994.

PAGE

PAGE 6

Похожие записи