Звільнення від цивільно-правової відповідальності

При відсутності однієї чи кількох умов відповідальності вона не може
настати. Так, якщо інше не передбачено законом чи договором, відсутність
вини боржника звільняє його від відповідальності за порушення
зобов’язання.

Всі підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності можна
поділити на декілька груп: загальні, спеціальні та інституційні
(окремі). Перші встановлені в загальних положеннях про зобовязання,
спеціальні – містяться в окремих інститутах цивільного права, окремі в
його нормах. Так, володілець джерела підвищеної небезпеки звільняється
від відповідальності якщо джерело підвищеної небезпеки вибуло з його
володіння внаслідок протиправних дій третії осіб. При тому не виключене
в позитивному праві перетинання загальних, спеціальних і окремих підстав
звільнення від цивільно-правової відповідальності, що ускладнює їх
систематику та взаємо обумовленість.

Стаття 617 ЦК України встановлює загальні підстави звільнення від
відповідальності за порушення зобов’язання. До підстав звільнення від
цивільно-правової відповідальності відноситься:

непереборна сила;

вина кредитора;

випадок (казус);

інші обставини, що спричиняють неможливість виконання зобов’язання, якщо
вони виникли не з вини боржника.

Так, особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від
відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це
порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається
випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язків контрагентом
боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання
зобов’язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Питання про непереборну силу заслуговує на окреме визначення. Під
непереборною силою розуміють надзвичайні та невідворотні за умовами, що
склалися, обставини. Ці обставини поділені на дві групи:

а) природні стихійні явища (землетрус, повінь, пожар, тайфун, різкі
температурні коливання, що спричиняють загибель врожаю чи пізнє
визрівання хлібів тощо. Вони характеризуються тим, що є надзвичайними –
виходять за межі повсякденних звичайних природних явищ та є
невідворотними – не можуть бути попереджені в результаті профілактичних
заходів та подолані за стану сучасного розвитку науки та техніки і
можливостей МНС (Міністерства з надзвичайних ситуацій) України;

б) деякі обставини суспільного життя (військові дії, масові захворювання
(епідемії), національні та галузеві страйки). Сюди ж слід віднести й
забороняючі акти державних органів.

В той же час розрізняється власне непереборна сила та форс-мажор.
Оскільки чітко визначений та остаточний перелік форс-мажорних обставин у
законі не встановлено, сторони мають максимально визначити в договорі
перелік тих обставин, що вони для відносин, що виникають між ними,
вважають обставинами непереборної сили.

Це питання вирішене на рівні міжнародного законодавства де форс-мажорні
обставини визначні підставами для звільнення від відповідальності за
невиконання чи неналежне виконання зобов’язань за зовнішньоекономічним
контрактом. Так в Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів
(контрактів), що затверджене наказом МЗЕЗторгу України від 5 жовтня
1995р. № 75 форс-мажор визнано обставиною, яка звільняє сторони договору
від відповідальності у випадках невиконання або неналежного виконання
ними зобов’язань. Зважаючи на поширення Правил Інкотермс й на внутрішні
договірні господарські зобов’язання це в рівній мірі застосовуваних у
підприємництві й внутрішніх договорів.

Принциповими положеннями конструкції форс-мажору є:

з настанням обставин форс-мажору строк виконання контракту для сторони,
що підвернена його впливу відсувається на весь період їх дії до моменту
усунення;

обумовлене форс-мажором неналежне виконання зобов’язання не визнається
його простроченням і не призводить до штрафних санкцій
(відповідальності);

форс-мажор – юридичний факт, що спричиняє неможливість виконання
зобов’язання у встановлений зовнішньоекономічним контрактом строк;

форс-мажор повинен настати після укладення контракту;

якщо одна із сторін заздалегідь знала про неможливість виконання
договірних зобов’язань але приховала ці відомості від контрагента, то
договір визнається недійсним із наслідками визнання право чину
недійсним.

Отже форс-мажор – зовнішня обставина яку як правило не можна передбачити
в момент виникнення зобов’язання, запобігти її виникненню та не можна
уникнути, або ж попередити її наслідки, не зв’язана з винними діями
сторін і призводить до неможливості виконання зобов’язань. Він є
підставою для звільнення від відповідальності не взагалі, а лише на час
дії форс-мажору. Відповідно форс-мажор застосовується у договорах і є
відтак ними передбачувані у вигляді особливих умов контракту (договору).

Так зване форс-мажорне застереження – достатньо серьозна умова договору.
Воно повинно бути невелики за обсягом але передбачати мжливі реальні
ситуації, що можуть виникнути за час виконання договору і спричинити
неможливість подальшого виконання сторонами своїх зобов’язань. В
Постанові КМУ “Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій” від 15
липня 1998р. визначенго перелік передбачуваних подій техногенного,
природного, соціально-політичного та воєнного характеру. Звичайно, що
такі форс-мажорні обставини повинні мати свою чітку правову оцінку:
забазтовка в одному місці не є форс-мажором для іншого.

На підставі наведеного форс-мажор – виключні умови, які закріплюються
в договорі як підстава звільнення від відповідальності на час їх
існування і в установленому законом чи сторонами порядку підлягают
осінці і застосуванню. Сторони у договорі погоджують ті обставини. Які
вони відносять до форс-мажорних через встановлення їх переліку. Це може
бути неврожай при укладенні договорів на продаж (контрактацію)
сільськогосподарської сировини.

Разом з тим форс-мажор останнім часом трактується доволі широко, у тім
числі як обставина яка ускладнює діяльність суб’єкта чи призводить до
непередбачених витрат. Зокрема зміна дизайну купюр призводить до
необхідності перепрограмування банкоматів з тим що вони могли
ідентифікувати нові купюри. Ці витрати лягають на банки, що впливає
негативно на результати їх діяльності.

Відповідно до ст. 616 ЦКУ якщо порушення сталося з вини кредитора, суд
відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з
боржника. Суд також вправі зменшити розмір збитків та неустойки, що
стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяла
в збільшенню розмірів збитків, завданих порушенням зобов’язання, або не
вжив заходів щодо їх зменшення.

&

F

AE

gdAGV мислом або необережністю кредитора новий ЦК такого розмежування не
провів. Його можна вивести із загального правила про вину у ст. 614 ЦКУ
та положень окремих статей. Так відповідно до ч.1 ст.1193 ЦКУ шкода,
завдана потерпілому внаслідок його умислу не відшкодовується. Це означає
що володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за заподіяну
ним шкоду особі яка навмисно діяла з м такою метою.

Випадок – обставина, яку модна та слід було б передбачити, і запобігти,
але це не було зроблено. Казус здебільше зв’язується з психічним станом
особи, що учинила правопорушення але не усвідомлювала або не могла
усвідомлювати його протиправність і передбачувати негативні наслідки.
Випадок (казус) має місце тоді, коли психічний стан порушника
характеризується відсутністю його вини. Відповідно до п.1 ч.2ст. 614 ЦКУ
особа визнається невинною, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від
неї заходів для належного виконання зобов’язання.

Так відповідно, до ч.1 ст.1186 шкода, завдана фізичною особою, яка в
момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла
керувати ними не відшкодовується.

Казус слід відмежовувати від вини у формі необережності за моментом
передбачення. Якщо вина зв’язується з за відомим наперед передбаченням
певного негативного наслідку то при казусі нема навіть і можливості
настання негативних наслідків. Ні самі дії ні їх наслідки не
охоплюються свідомістю порушника.

Відповідно до закону не вважається випадком, зокрема,
недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника, відсутність
на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання, відсутність
у боржника необхідних коштів.

Досить цікавими і полісекмічними є інші випадки звільнення від
відповідальності. Вони можуть бути передбачені безпосередньо законом або
договором. Так, відповідно до ч.3 ст. 1187 ЦК України особа, яка
неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим
об’єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання
або утримання зобов’язана відшкодувати її на загальних підставах.
Одночасно це означає, що володілець джерела підвищеної небезпеки
звільняється від відповідальності.

Від відповідальності звільняється особа, якщо в договорі буде
встановлена відповідна клаузула, наприклад виконавець не гарантує
досягнення стовідсоткового результату за договорами на тнадання
медичних послуг, надання косметичних чи інших послуг.

Підвищена алеаторність договорів на виконання науково-пошукових,
дослідно-конструкторських та технологічних робіт теж може звільняти
виконавця від відповідальності в разі недосягнення позитивного
результату.

У зв’язку з тим в договірній практиці виникає питання про арбітражне
застереження: щодо обсробливостей притягнення до відповідальності, місця
розглядання спору в разі його виникнення, застосування того чи іншого
закону. Самі застереження є самі різноманітні. Вони розглядаються
спеціальними галузями законодавства. Особливо про зовнішньоекономічну
діяльність. Але ігнорувати ними не варто.

Зміна розміру цивільно-правової відповідальності

Як правило, закон передбачає можливість відійти від принципу повного
відшкодування нанесеного контрагенту збитку. Частина 3 ст. 22 ЦК України
встановлює, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо
договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або
більшому розмірі. Таким чином можливість зменшити чи збільшити розмір
відповідальності може бути передбачена договором і законом. Якщо така
умова є договірною то це може слугувати кабальності договору – завідомо
гіршому правовому становищу однієї, здебільше економічно слабкої
сторони.

Підставою для зміни розміру цивільно-правової відповідальності є вказані
у законі чи передбачені в договорі, зокрема його застереженнях, юридичні
факти. Серед них насамперед є вина кредитора. Як вже вказувалось
відповідно до ст. 616 ЦКУ в разі порушення зобов’язання з вини
кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які
стягуються з боржника.

Крім вини кредитора такою підставою є й матеріальний стан потерпілого та
особи, яка завдала збитку чи шкоди. Відповідно до ст.1193 передбачено
можливість урахування вини потерпілого і матеріального становища
фізичної особи, яка завдала шкоди Так, якщо груба необережність
потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від
ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, —
також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується,
якщо інше не встановлено законом.

Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат,
у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі
відшкодування витрат на поховання.

Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою,
залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди
завдано вчиненням злочину.

Альтернативна і виняткова неустойки є випадками обмеження розміру
відповідальності (коли в першому випадку потерпілий вибирає, чи
стягувати йому тільки неустойку чи тільки збитки; в другому випадку
особа сплачує тільки штраф і не відшкодує збитки).

В окремих випадках закон обмежує відшкодування збитків розмірами
реального збитку. Обмеження відповідальності використовуються головним
чином у підприємницьких договорах і не є характерним для договорів із
громадянами.

Відповідно до статей 1 і 3 Закону України «Про відповідальність за
несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22 листопада 1996 p.
платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за
прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та вона не може
перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що
діяла у період, за який стягується пеня.

Законом допускається встановлення обов’язку причинителя шкоди в
позадоговірних відносинах виплатити потерпілому компенсацію понад
установлений законом відшкодування шкоди. Зменшенню розмір
позадоговірної відповідальності, як правило, не підлягає.

Література

Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданському праву.

М., 1940., Годэмэ Е. Общая терия обязательств. –М., 1948.

Зобов’язальне право /За ред. проф. О.В.Дзери. К., Юрінком Інтер. 1999.
980с.,

Йоффе О.С. Обязательственное право. М.. Юрид. лит. 1975,

Брагинский М. И. Общее учение о хозяйственных договорах. Минск, 1967,

Кодифікація приватного (цивільного права) України. /За ред. проф.
А.Довгерта. –К.: Юринком Інтер. 2000. –292с.,

Саватье Р. Теория обязательств. М., 1972.

Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации – части первой
(постатейный)/ Отв.ред. О.Н.Садиков. М.: С. 394

Слід мати на увазі, що в більшості відомих нам видань непереборна сила
та форс-мажор ототожнюються.

Похожие записи