Злочинність і її показники

Поняття злочинності.

Показники злочинності.

Латентна злочинність.

Поняття злочинності

Оскільки злочинність є одним із центральних об’єктів дослідження науки
кримінології, важливого й актуального значення набирає питання про
визначення поняття «злочинність» у кримінології. Серед
вчених-кримінологів як України, так і Росії не існує єдиної думки щодо
визначення цього поняття. Розглянемо найпоширеніші з них і аргументи,
які наводять для їх обґрунтування.

Якщо виключити ідеологічні елементи, то до 90-х років XX ст. за часів
існування СРСР тривалий час у радянській кримінології панувало таке
визначення поняття злочинності: це соціально-правове явище, яке
змінюється й охоплює сукупність злочинів, що вчинені в суспільстві за
певний період і характеризуються певними кількісними та якісними
показниками.

Піддаючи критиці наведене визначенняг А. Зелінський [8] обґрунтовує свою
думку так:

1. У наведеному формулюванні визначення злочинності як
соціально-правового явища є «логічним монстром», оскільки
словосполучення «соціально-правове явище» позбавлене сенсу через те, що
все правове, тобто те, що регулюється правом, є соціальним, бо як
правова норма є різновидом соціальних норм. Водночас усі аномалії в
житті суспільства (техногенні катастрофи і природні катаклізми)
набувають соціального значення і можуть вважатися соціальними явищами.

Точнішим буде визначення злочинності не як «сукупностізлочинів», а як
системи, що підпорядковується статистичнимзакономірностям, тобто
ймовірнісної системи.

Наведене формулювання не розкриває змісту поняття злочинності.

Кримінальну злочинність, що складається з діянь, які каралися в усі часи
і в усіх країнах, не можна не визнати найне-безпечнішим проявом
деструктивних сил людини.

Злочинність, що складається з великої кількості різнихзлочинів, вчинених
у суспільстві, є не механічною сумою анти-суспільних вчинків, а
множиною, якій притаманні ознаки ймовірнісної системи — певна
цілісність, сталість параметрів, взаємодія підсистем, що є складовими
цієї множини.

Як загальне поняття злочинність існує через окреме, тобто через
конкретні вчинки винних осіб. У кожному конкретному випадку виявляються
ознаки, що притаманні злочинності,тобто загальному. До цих ознак
належать злісність, проти-правність, винність, караність. Водночас
кожний окремий злочин за змістом має множину ознак, що перебувають за
межеюзагального поняття злочинності. Окремий злочин •— подія завжди
випадкова, а злочинність є закономірною й неминучою.

На підставі наведених аргументів А. Зелінський пропонує таке визначення
злочинності [8]: це масовий прояв деструк-тивності в поведінці людей, що
виявляється в системі передбачених кримінальним законом діянь, які
вчинені на конкретній території або серед членів певних соціальних груп
протягом одного року або певної його частини.

Відомий вчений-кримінолог Н. Кузнєцова пропонує інше визначення
злочинності: це соціальне і кримінально-правове явище, що змінюється
історично й становить систему злочинів [19]. Це визначення ґрунтується
на таких основних положеннях:

1. Історична змінюваність злочинності адекватно простежується у
кримінальному законодавстві різних соціально-економічних формацій і
режимів. Так, принаймні в Росії (і в Україні) протягом XX ст.
кримінальне законодавство кардинально змінювалося відповідно до
політичних та соціально-економічних революцій, а також режимів влади
щонайменше п’ять разів: у період військового комунізму, нової
економічної політики, державно-партійного монополізму й тоталітаризму,
початку демократизації суспільства у 50-х роках, коли було прийнято
Основи законодавства Союзу РСР 1958 року і Кримінальні кодекси республік
1959-1961 рр., і в пострадянський період, коли набрав чинності
Кримінальний кодекс Російської Федерації (проект Кримінального кодексу
України).

Злочинність — це не механічна множина конкретних злочинів, які входять у
неї, а соціальне явище, що як підсистемавходить у систему відповідного
суспільства і світової спільнотизагалом. Злочинність є соціальною за
походженням, суб’єктами злочинів, потерпілими громадянами, суспільством
і державою, причинами й умовами.

Система злочинів як первинних елементів злочинностізумовлює її
кримінально-правовий характер і системну взаємодію всередині
кримінальної системи між злочинами (наприклад,між хуліганством і
насильницькими діяннями, між кримінальним обігом зброї і насиллям).

Кримінально-правова властивість злочинності перешкоджає заміні поняття і
явища злочинності на поняття «відхиленняу поведінці», яке часто
застосовують у зарубіжній кримінології. Виключно кримінальний закон
визначає, що є злочинним.Не існує «власне кримінологічних» понять
злочинів, і томуспроби внести кримінологічні категорії у Кримінальний
Кодексне мають перспективи.

Поширене серед кримінологів і таке визначення злочинності: це
соціально-правове, відносно стійке антагоністичне явище, що
самодетермінується й охоплює сукупність злочинів, вчинених у конкретному
суспільстві в певний період, що характеризуються кількісними та якісними
показниками.

Розкриємо детальніше зміст останнього лропонованого визначення поняття
злочинності.

1. Згідно з першою соціологічною ознакою злочинність є соціальним
явищем, наслідком причин і умов, що мають соціальний характер.

Позиція соціального детермінізму у кримінології зумовлює важливі
висновки, основний з яких полягає в тому, що неможливо намагатися
вплинути на злочинність, не змінивши соціальних умов, що породжують її.
Якщо в основі злочинності лежать об’єктивні фактори, то ні жорстокі
покарання, ні найдосконаліше кримінальне законодавство самі по собі не
зможуть радикально вплинути на стан злочинності.

Другою соціологічною ознакою є специфічний спосіб посягання на
встановлений у суспільстві соціальний порядок. Він охоплює тільки ті
дії, що об’єктивно порушують або можуть порушити домінуючі суспільні
зв’язки.

Третя соціологічна ознака розкриває особливості суб’єкта суспільне
небезпечного діяння.

Отже, злочинність є наслідком конфліктів у суспільстві, соціальних
відносин, взаємовідносин людей.

Злочинність має також правову характеристику, оскількиколо злочинів, з
яких вона складається, визначається чиннимкримінальним законодавством.
Тому криміналізація або декри-міналізація тих чи інших діянь суттєво
впливає на всі показники злочинності.

Злочинність виявляється в сукупності злочинних діянь,вчинених на
конкретній території за певний період. Зміна хочаб одного з аспектів
злочинності неминуче спричиниться до зміни інших її аспектів і
відповідно злочинності взагалі.

Злочинність як соціальне явище характеризується відносною самостійністю,
що виявляється насамперед в її походженні.

Стан злочинності залежить від загальних закономірностей розвитку
суспільства. Але ця залежність не позбавляє злочинність елементів
стихійності та сталості.

На відміну від окремого злочину злочинності притаманнасамодетермінація,
тобто самовідтворення, що особливо характерно для злочинності з боку
неповнолітніх і рецидивістів.

Відносна масовість злочинності означає, що вона виявляється не в окремих
ексцесах, а у множині діянь (сукупності),кількість яких постійно
змінюється. Тому одиничні ексцеси неможна вважати злочинністю.

Сталість як ознака злочинності полягає в тому, що не можна очікувати
різкої зміни структури і стану злочинності черезневеликі проміжки часу
(місяць, квартал, рік). Такі відносніявища не можуть змінюватися дуже
швидко. Коливання деякихпоказників злочинності з великою вірогідністю
може свідчитипро недоліки в обліку злочинів, ніж про реальні зміни у
злочинності.

З наведеного аналізу випливає, що пропоновані найпоширеніші визначення
поняття злочинності і аргументи, що їх обґрунтовують, мають багато
спільних рис і ознак, проте водночас і суттєві розбіжності.

Показники злочинності

Стан злочинності характеризують кількісні та якісні показники.

Кількісні показники стану злочинності визначаються кількістю злочинів,
зареєстрованих на певній території за певний час, і кількістю виявлених
осіб, які вчинили злочини на певній території за певний час. Ці
показники характеризують два основних аспекти злочинності —
правопорушення їх «авторів», тобто осіб, які їх вчинили. Кількісне
вираження цих показників не збігається, оскільки не всі злочини
розкриваються і відповідно не всі особи, які їх вчинили, виявляються. Ці
кількісні показники є абсолютними й іноді їх ще називають показниками
рівня злочинності. Проте останні доцільно використовувати лише в аналізі
стану злочинності та її динаміки в межах одного регіону, оскільки їх
неможливо порівняти з відповідними показниками в інших регіонах через
те, що вони однобічні, тобто враховують географічні й часові межі, проте
не враховують чисельності населення регіону. З метою усунення цього
недоліку і уможливлення співвіднесення абсолютних показників з
чисельністю населення регіону для кількісної характеристики стану
злочинності застосовують відносні показники — коефіцієнти (індекси)
інтенсивності злочинності й злочинної активності населення.

Коефіцієнт (індекс) інтенсивності злочинності — це кількість
зареєстрованих злочинів на 10000 або 100000 населення регіону, яке
досягло віку кримінальної відповідальності. Розраховують цей коефіцієнт
так:

Кі = (3/Н) • 10000 (або 100000),

де 3 — кількість злочинів; Н — чисельність населення регіону віком
старше 14 років (вік, з якого настає кримінальна відповідальність).

Коефіцієнт злочинної активності населення відображує частоту вчинення
кримінальних правопорушень мешканцями регіону, іншими словами, це
кількість виявлених осіб, що вчинили злочини, з розрахунку на 10000 або
100000 населення регіону, яке досягло віку кримінальної
відповідальності, тобто

Ка = (Оз/ Н)

10000 (або 100000),

де 03 — кількість виявлених осіб, що вчинили злочини.

Наприклад, щоб визначити в яких областях України рівень злочинності
найвищий, необхідно розрахувати відповідні коефіцієнти інтенсивності
злочинності й порівняти їх. Рівень злочинності різних груп населення в
певних регіонах можна визначити за допомогою коефіцієнтів, які
розраховують стосовно відповідної групи і порівнюють з рівнем
злочинності в регіоні загалом. Наприклад, можна визначити коефіцієнти
інтенсивності злочинності серед неповнолітніх, чоловіків і жінок,
міських і сільських мешканців, серед осіб, що раніше були засуджені.

До кількісних показників злочинності можна зарахувати і так звану ціну
злочинності.

Ціна злочинності — це економічні, соціальні, моральні, фізичні й інші
шкідливі наслідки вчинених злочинів. Обчислюється цей показник за
кількістю вбитих і покалічених потерпілих, пограбованих, обкрадених і
принижених внаслідок вчинення злочинів; розмірами матеріальної шкоди,
завданої злочинами, і витратами держави на лікування потерпілих і
поновлення їх здоров’я; витратами на утримання відповідних установ і
правоохоронних органів, що здійснюють боротьбу із злочинністю. Ціну
злочинності необхідно визначати для характеристики її суспільної
небезпечності, а також для розрахунку бюджетних асигнувань на боротьбу
із злочинністю. Без відповідного фінансового забезпечення програми
попередження злочинності неможливо реалізувати.

Структура злочинності є її якісним показником. Сутність структури
злочинності полягає в описі співвідношення між групами й видами
злочинів, вчинених різними категоріями правопорушників. Цей показник
відображує співвідношення часток цілого. Найпоширенішими підставами для
виокремлення певних груп злочинів у структурі злочинності є
соціально-демографічні ознаки засуджених, юридичні властивості злочинів
і кримінологічна класифікація злочинів. Згідно з цими критеріями
розрізняють три основних типи структур злочинності:
соціально-демографічну, кримінально-правову та кримінологічну.

Соціально-демографічна структура розкриває співвідношення між кількістю
злочинців за статтю, віком, родом занять (жінки, чоловіки, повнолітні,
неповнолітні, службовці, робочі, працівники сільського господарства,
підприємці, особи, які не працюють, та ін.).

Кримінально-правова структура охоплює такі критерії, як спрямованість,
тяжкість злочинів, форма вини, мотивація злочинів.

За спрямованістю розрізняють злочини, передбачені відповідними главами
Особливої частини КК України: злочини проти особи, власності,
громадського порядку, посадові, господарчі та ін.

За тяжкістю розрізняють злочини тяжкі, менш тяжкі і такі, що не
становлять значної суспільної небезпеки.

За формою вини злочини бувають умисні та з необережності.

За мотивацією розрізняють злочини, вчинені з корисливих мотивів, із
хуліганських спонукань і антидержавні.

A

Ae

0 4 6 i -

Ae

7 через зловживання службовим становищем, а також крадіжки на
виробництві; посадові корисливі злочини, що не є розкраданням
(хабарництво); господарчі злочини, що вчиняються без використання
службового становища; вбивства і тілесні ушкодження, що вчиняються
умисно; статеві злочини; хуліганство й інші агресивні посягання на
порядок управління і громадський порядок; умисні насильницькі порушення
порядку управління і громадського порядку; умисні посягання на особу, що
вчиняються без застосування насилля; умисне знищення і пошкодження
матеріальних та культурних цінностей (вандалізм); злочини проти держави;
злочини з необережності.

О. Литвак [26] пропонує розрізняти чотири відносно однорідних блоки
злочинності:

загальнокримінальна корислива (крадіжки, шахрайство,пограбування,
розбої, вимагання);

агресивна некорислива (умисні вбивства, тілесні ушкодження й інші, які
вчиняють без корисливих спонукань);

економічна (корупція посадових осіб, розтрата, привласнення чужого
майна, контрабанда, наркобізнес);

неагресивна і некорислива (усі інші некорисливі й ненасильницькі
злочини, у тому числі й ті, які вчиняють з необережності).

Підставами для такої класифікації вибрано особу винного, особливості
мотивації і способи вчинення злочинів.

У кримінологічній структурі виокремлюють ще й такі кримінологічні групи:
злочинність професійна, організована, рецидивна, побутова, пов’язана з
наркотиками і алкоголізмом, транснаціональна та ін.

Географія злочинності — це поширеність злочинності на певній території,
що характеризується кількісними та якісними (структурними) показниками
злочинності в різних регіонах. Географія злочинності може зумовлюватись
економічними, історичними, етнічними особливостями регіонів,
концентрацією міського населення й іншими особливостями (наприклад,
наявність транспортних вузлів, безпосереднє розташування поблизу
державного кордону).

Динаміка злочинності — це рух злочинності в часі в бік її зменшення,
збільшення або стабілізації. Динаміку характеризують зміна рівня і
структури злочинності в часі, тобто зміна кількісних та якісних
показників злочинності на певній території за певний час.

На динаміку злочинності впливає багато детермінант, які за механізмом
дії і змістом можна згрупувати у три напрями:

правового характеру;

соціально-демографічні;

соціально-економічні, політичні, управлінські.

Детермінанти правового характеру пов’язані зі станом кримінального
законодавства і правозастосовчою практикою. Р°3~ ширення або звуження
сфери кримінальної відповідальності, криміналізація або декриміналізація
діянь неминуче впливають на рівень і структуру злочинності. Недоліки у
правоза-стосовчій практиці органів, що здійснюють боротьбу із
злочинністю, нереагування на окремі нетяжкі злочинні прояви так само
позначаються на динаміці злочинності.

Демографічні зміни справляють не причинний, а функціональний вплив на
злочинність. Так, низька питома вага злочинності неповнолітніх у країні
в 1958 р. — 5 % пояснюється ще й тим, що після війни серед населення
країни значнозменшилася кількість неповнолітніх осіб.

Соціально-економічні, політичні та управлінські детермінанти чинять
найістотніший, причинне зумовлений вплив на злочинність і її динаміку як
у країні загалом, так і в окремих її регіонах. Проаналізувавши ці
детермінанти, можна спрогно-зувати динаміку злочинності.

Латентна злочинність

Дані про злочинність отримують зі статистичної звітності відповідних
правоохоронних органів. Проте загальновідомо, що кримінальна статистика
не відбиває повністю справжнього стану злочинності, оскільки не всі
злочини, що вчинені, а також особи, які їх вчинили, реєструються
відповідними державними органами. Незареєстрована частина злочинності
створює так звану латентну злочинність. В юридичній літературі латентну,
тобто приховану, злочинність визначають як частину всієї злочинності,
інформація про яку не надійшла до органів, що реєструють злочини і
злочинців.

Реальний рівень латентної злочинності визначається кількістю злочинів,
що залишилася поза сферою застосування кримінального закону, і кількістю
злочинців, яких не було притягнуто до кримінальної відповідальності.

Латентна злочинність — це сукупність злочинів, які не ввійшли у процесі
аналізу злочинності до статистичних даних через відсутність до певного
моменту інформації про них.

А. Зелінський [8] пропонує таке визначення латентної злочинності: це
сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які з різних причин
не були враховані органами внутрішніх справ, прокуратурою, службою
безпеки, судом.

Латентну злочинність розраховують за формулою

де Зф, 33 — злочинність відповідно фактична і зареєстрована. Рівень
латентної злочинності визначають так:

В юридичній літературі розрізняють три види латентності: природну
(об’єктивну); граничних ситуацій; штучну (приховану).

Природна латентність — це сукупність випадків, коли правоохоронним
органам не були відомі факти вчинення злочинів (неповідомлення
потерпілими та іншими особами про вчинений злочин).

Латентність граничних ситуацій — це випадки, коли факт злочину
виявляється певною особою, але з різних причин не сприймається нею як
злочин (пожежі, кишенькові крадіжки).

Штучна латентність — це сукупність випадків, коли правоохоронний орган,
маючи інформацію про вчинений злочин, не реєструє його і не ставить на
облік з будь-яких причин.

Практика діяльності правоохоронних органів дає підстави виокремити три
рівня латентності:

низький — очевидно вчинені тяжкі злочини, інформаціяпро які швидко
поширюється (вбивства, розбійні напади,пограбування тощо);

середній — злочини, вчинення яких не є таким очевидним,як при низькому
рівні латентності. Потерпілі з різнихпричин не звертаються за захистом
до правоохоронних органів, хоча й не приховують факт вчиненого злочину
(незначна шкода, завдана злочином; відсутність віри у можливість
розкриття злочину правоохоронними органами;злочини проти особи тощо);

високий — злочини, про вчинення яких в більшості випадків відомо тільки
злочинцю й потерпілому, причому останній зацікавлений у приховуванні
факту злочину з різних мотивів (сором’язливість, наявність хвороби,
корисливі мотиви — шахрайство, хабарництво, статеві злочини тощо). Ця
категорія злочинів через їх неочевидність і практично «нульову»
активність з боку потерпілого має найменшу інформативність і найвищу
латентність. Під причинами латентності злочинів необхідно розуміти
сукупність обставин соціального, правового, особистого та іншого
характеру, що перешкоджають виявленню, реєстрації й обліку злочинів, а
також їх розкриттю, у тому числі й забезпеченню повноти та всебічності
їх розкриття. Під обставинами соціального характеру необхідно також
розуміти й недоліки у діяльності правоохоронних і судових органів, в
обов’язки яких входить виявлення, реєстрація злочинів і осіб, які їх
вчинили, а також здійснення правосуддя.

Фактори, які впливають на латентність злочинів, можна в певний спосіб
класифікувати, якщо взяти за основу вивчення поведінки суб’єктів
кримінально-правових відносин. Головними їх учасниками є суб’єкт
злочину, потерпілий, особи, що причетні до злочину, і державні органи
кримінального переслідування та правосуддя. Саме від цих учасників
залежить, чи буде виявлено злочин і покарано злочинця.

Фактори природної латентності злочинів, що пов’язані з поведінкою
злочинця, мають різноманітний і різноплановий характер. Необхідно
враховувати, що ретельне маскування, винахідливість і конспірація
злочинів, що вчиняються, є важливими факторами латентності, що набагато
ускладнює розкриття і розслідування злочинів, особливо тих, що
вчиняються у кредитно-фінансовій та банківській сферах. Важливою
складовою латентності злочинів, що безпосередньо пов’язана з якостями
особи злочинця, є вмілий вибір злочинцем жертви. Об’єктом злочинного
посягання в таких випадках стають особи, які незаінтересовані в
оприлюдненні факту вчиненого злочину. Злочинець враховує, що для такої
жертви завдана їй шкода буде незначною порівняно з тим, що вона
опиниться в центрі уваги правоохоронних органів.

На латентності окремих злочинів істотно позначається психологічний тиск
на потерпілих з боку злочинця: умовляння, підкуп, шантаж, погрози,
залякування. При вчиненні тяжких злочинів або настанні тяжких наслідків
злочинці можуть застосовувати матеріальні стимули. Факт неповідомлення
жертвою злочину у правоохоронні органи про злочинне посягання на її
права й інтереси, а також про заподіяння їй матеріальної чи іншої шкоди
у кримінологічній літературі дістав назву латентної віктимності.

Мотивами, що утримують потерпілих від заяви про вчинений злочин, можуть
бути небажання оприлюднення інтимного боку життя, страх, відсутність
віри у професіоналізм правоохоронних органів і їх здатність розкрити
злочин, бажання уникнути зайвих проблем тощо. Іноді характер вчиненого
злочину обумовлює причетність до нього потерпілого, який за
несприятливого вирішення справи опиняється в ролі жертви. До таких
злочинів належать, зокрема, шахрайство і хабарництво. Причетність
потерпілого до вчиненого злочину в таких випадках є основною причиною їх
латентності.

Одним з важливих факторів латентності злочинів, який безпосередньо
стосується поведінки свідків, осіб, причетних до злочинів, а також
потерпілих, є відсутність дієвого механізму забезпечення безпеки осіб,
які сприяють розкриттю злочинів і здійсненню правосуддя. Незахищеність
цих осіб від протиправного впливу, який може здійснюватись у вигляді
підкупу, умовляння, погроз, шантажу, тимчасової ізоляції й навіть
фізичного усунення, спонукає їх ухилятися від виконання громадянського
обов’язку.

До факторів об’єктивного характеру, що сприяють латентності злочинів,
належать також незадовільна матеріально-технічна забезпеченість як
оперативно-розшукових підрозділів, так і правоохоронних органів взагалі.
На ефективність їх діяльності істотно впливає недостатність спеціальних
технічних засобів, автомототранспорту, сучасних засобів інформаційного
забезпечення, криміналістичної техніки.

На особливу увагу заслуговує штучна латентність, що зумовлюється як
недоліками у реєстрації, обліку і статистичній звітності, так і
суттєвими прорахунками й недоліками в діяльності правоохоронних органів,
а також зловживанням і халатністю з боку посадових осіб, на яких
покладено функції розкриття й розслідування злочинів. Особливу небезпеку
становлять дії посадових осіб, які умисно приховують інформацію про
злочинну діяльність підлеглих, а також умисна нереєстрація заяв і
повідомлень про злочини, що надійшли до правоохоронних органів, під
різними приводами, що здійснюється з метою створення уявної ефективності
діяльності правоохоронних органів, пов’язаної з розкриттям і
розслідуванням злочинів. На латентність злочинів впливають також
однобічність і неповнота у розкритті й розслідуванні злочинів
правоохоронними та судовими органами, внаслідок чого не встановлюються
всі епізоди злочинної діяльності й не всі винні особи притягуються до
кримінальної відповідальності. Одним з факторів, що впливають на
латентність злочинів, є також неправильна юридична кваліфікація злочинів
(умисна або помилкова) відповідним органом розслідування або судом. Так,
пограбування кваліфікується як крадіжка, злісне або особливо злісне
хуліганство — як звичайне хуліганство.

Належний рівень організації реєстрації й обліку злочинів є однією з
центральних організаційно-управлінських проблем боротьби із злочинністю,
оскільки відіграє важливу роль у забезпеченні повноти й об’єктивності
інформації про показники стану злочинності та реального контролю за нею.

Досліджують латентну злочинність за допомогою прийомів і методів, які
умовно можна поділити на дві групи.

До першої, соціологічної групи належать соціологічні прийоми і способи
вимірювання латентної злочинності й визначення латентності окремих видів
злочинів. Це спостереження, опитування, анкетування, експертні оцінки,
огляди віктимізації населення, контент-аналізи матеріалів преси.

До другої, оперативно-слідчої групи входить сукупність прийомів і
способів виявлення прихованих злочинів, які застосовують в оперативній
та слідчій діяльності правоохоронні органи. Серед них вирізняють способи
виявлення латентних злочинів, які тією чи іншою мірою пов’язані з
господарською діяльністю юридичних осіб. З огляду на важливість об’єкта
дослідження вони створюють підгрупу методів економіко-правового аналізу.

Необхідно також ураховувати сучасні розробки методики вимірювання
латентної злочинності на основі модульного аналізу конструювання
соціуму, в основу якого покладено системний підхід до дослідження
суспільства загалом і, зокрема, такого соціального явища, як
злочинність. При цьому широко використовують сучасні комп’ютерні
технології, за допомогою яких можна не тільки розраховувати показники,
що стосуються латентних злочинів і латентних злочинців, а й визначати
тенденції розвитку латентної злочинності.

Похожие записи