Реферат на тему:

Застосування Сімейного кодексу України

до іноземців та осіб без громадянства

ПЛАН

1. Порядок укладення шлюбів громадян України з іноземними громадянами та
іноземних громадян між собою в Україні

2. Порядок розірвання шлюбу громадян України з іноземними громадянами і
шлюбів іноземних громадян між собою в Україні

3. Порядок усиновлення дітей, які є громадянами України і проживають в
Україні або за межами України, іноземними громадянами

4. Вирішення питання опіки (піклування), які ускладнені іноземним
елементом. Порядок реєстрації актів громадянського стану громадян
України, що проживають поза межами України

5. Застосування іноземних законів і міжнародних договорів

Використана література

1. Порядок укладення шлюбів громадян України з іноземними громадянами
та іноземних громадян між собою в Україні

Згідно з Кодексом про шлюб та сім’ю України іноземні громадяни та особи
без громадянства, які постійно проживають в Україні, користуються в
Україні правами та несуть обов’язки в шлюбних і сімейних відносинах
нарівні з громадянами України.. Окремі випадки можуть бути встановлені
законами України.

Іноземні громадяни користуються в Україні такою ж шлюбно-сімейною
правоздатністю, як і громадяни України. В той же час іноземці не можуть
вимагати визнання за ними яких-небудь прав, не наданих нашим законом
громадянам України.

КпШС України (частина І стаття 195) встановлює, що шлюби громадян
України з іноземцями і шлюби іноземців між собою на території України
укладаються за законодавством України. Це означає, що як порядок, так і
умови укладення шлюбу регулюються КпШС України. Так, іноземець, який не
досяг за даним Кодексом шлюбного віку, не вправі вимагати реєстрації
шлюбу, хоч за законом своєї країни він вже вправі вступити в шлюб. Також
іноземець не може вимагати реєстрації другого шлюбу за наявності першого
нерозірваного шлюбу, хоча за законом його країни допускається
багатоженство. Але в той же час, якщо витримані умови вступу до шлюбу,
передбачені КпШС України, шлюб може бути укладеним навіть в тих умовах,
коли за законами громадянства іноземця він не має права вступити до
шлюбу.

Так, наприклад, не приймаються до уваги ті перешкоди до вступу в шлюб,
які мають місце в національному законодавстві іноземця, але не
визнаються нашим Кодексом, такі як національні і релігійні, расові
обмеження, згода батьків на вступ до шлюбу тощо.

Такі шлюби можуть визнаватися дійсними в Україні, але це не означає, що
вони будуть обов’язково визнані дійсними в інших країнах. Тому при
реєстрації шлюбів громадян України з іноземцями, органи ЗАГСу за
наявності перешкод до укладення шлюбу за законом чоловіка-іноземця
роз’яснюють особам, які вступають до шлюбу, що дійсність шлюбу в іншій
країні може бути оскаржена, шлюб може бути визнаний недійсним, що тягне
за собою порушення прав одного з подружжя і народжених в цьому шлюбі
дітей.

КпШС України (частина 2 статті 195) встановлює для іноземців можливість
іншої форми укладення шлюбу (в посольствах, консульствах, а не в органах
ЗАГСу).

Ці шлюби як по формі, так і за умовами їх дійсності здійснюються згідно
із законами держави посла або консула. Це означає, що консульські шлюби
можуть бути здійсненні як в світській, так і в церковній формі, і з
дотриманням умов, прийнятих в державі консула (посла).

Шлюби, що укладені іноземцями в посольстві або консульстві їх країн на
території України, визнаються дійсними на «умовах взаємності». Це
означає, що якщо за законами держави призначеного посла (консула) на
території цієї держави не визнаються дійсними шлюби, укладені
громадянами України в Українському посольстві (консульстві), то в
Україні також не будуть визнаватися дійсними шлюби, укладені в
посольстві (консульстві) даної держави.

Громадяни України, що проживають за кордоном, як правило, укладають
шлюби в консульствах України, але в деяких випадках звернення в
консульство України для них буває важким по причині віддаленості або
відсутності консульської установи. Тому, в силу частини 2 статті 196
КпШС України, шлюби громадян України з іноземцями, а також шлюби
громадян України між собою визнаються дійсними і в тих випадках, коли
вони були укладені не в консульстві України, а у відповідних органах
країни їх перебування, з додержанням форми шлюбу, встановленої законом
місця його укладення.

Так, наприклад, якщо в даній країні визнаються дійсними шлюби, які
відбулися за релігійною церемонією, то немає підстав для визнання таких
шлюбів недійсними в Україні.

Але громадяни України, незалежно від умов встановлених іноземним
законом, в усіх випадках повинні дотримуватись тих умов вступу до шлюбу,
які передбачені українським законом. Тому частина 2 статті 196 КпШС
України зазначає, що такі шлюби визнаються дійсними за умови, що їх
визнанню немає перешкод, які випливають із статей 15, 16,17 і 45 КпШС
України. Так, якщо громадянин України вступив до шлюбу за кордоном,
оформив його за законом місця здійснення, але не розірвав у
встановленому порядку раніше зареєстрований шлюб, новий шлюб визнається
недійсним, хоча за законом країни, де він був зареєстрований,
допускаються полігамні шлюби.

Частина 3 статті 196 КпШС України встановлює правило про визнання шлюбів
іноземців, зареєстрованих за межами України за законами відповідних
країн. Ці шлюби визнаються у нас дійсними як по формі (процедурі
оформлення), так і по матеріальних умовах навіть тоді, коли ця форма
(наприклад, релігійне оформлення шлюбу) і умови дійсності (шлюбний вік,
ступінь родства, стан здоров’я) не співпадають з нашою процедурою
оформлення шлюбу і матеріальними умовами вступу до шлюбу.

2. Порядок розірвання шлюбу громадян України з іноземними громадянами і
шлюбів іноземних громадян між собою в Україні

Частина 1 статті 197 КпШС України встановлює порядок розірвання шлюбів
громадян України з іноземцями, а також шлюбів іноземних громадян між
собою на території України. Ці шлюби розриваються за законодавством
України, за такою ж процедурою (в органах ЗАГСу або суді), на тих же
мотивах і з тими ж правовими наслідками, які встановлені в Кодексі про
шлюб і сім’ю України. Нашим законодавством при розірванні іноземних
шлюбів не передбачено ніяких обмежень і виключень. Тому при розлученні
іноземці не вправі посилатися на свої національні закони, наприклад, на
ті, які забороняють розірвання шлюбу або обмежують його визначеними
умовами, або навпаки, примушують розірвати шлюб, виходячи з расових,
релігійних і інших забобон. Вони повністю підпорядковуються в цьому
відношенні українським правилам розлучення.

Але розірвання шлюбу через суд України може мати значні перешкоди, коли
один з подружжя проживає за кордоном, так як закон України за всіх умов
не може заборонити іноземцю звертатися з вимогами про розірвання шлюбу в
суд держави, в якій він проживає. Невизнання розірвання шлюбу,
проведеного в цих випадках іноземним судом, привело б до того, що
іноземець вважався б розведеним, а громадянин України продовжував би
перебувати в шлюбі. Тому, якщо в момент розірвання шлюбу хоч би один з
подружжя (іноземець або громадянин України) проживав за межами України,
КпШС України (стаття 197) визнає дійсним розірвання шлюбу, проведене
іноземним органом за законом відповідної держави.

В тих випадках, коли обидва з подружжя проживають за межами України,
розірвання шлюбу в суді України може спричинити для них непереборні
труднощі. Примусити таке подружжя приїхати в Україну для здійснення
розлучення значило б поставити їх в тяжке становище і порушити їх права.
Тому КпШС України (частина 3 статті 197) встановлює, що розірвання
шлюбу, здійснене за межами України за законами відповідних держав,
визнається дійсним в Україні, якщо обидва з подружжя, які є громадянами
України, проживають за її межами.

В той же час громадяни України, які постійно проживають за кордоном, не
можуть бути в силу цього позбавлені права розірвати шлюб в суді України.
Тому КпШС України (частина 6 статті 197) надає громадянам України, які
проживають за кордоном, право звертатися з вимогою про розірвання шлюбу
в суди України. В цих випадках Верховний Суд України дає обраному ним
суду, яким може виявитись будь-який суд України, доручення розглянути
справу про розірвання шлюбу між громадянами України, які постійно
проживають за межами України.

Законодавство України передбачає можливість в окремих випадках розірвати
шлюб шляхом реєстрації розлучення в органах ЗАГСу без попереднього
звернення до суду. Оскільки консульство України надало право реєструвати
всі акти громадянського стану, то в силу частини 5 статті 197 КпШС
України громадяни України, які постійно проживали за кордоном, мають
право за наявності передбачених умов розірвати шлюб шляхом реєстрації
розлучення в консульській установі України. Якщо подружжя є іноземцями,
то незалежно від місця їх проживання розірвання їх шлюбу, проведене за
межами України за законами відповідних держав, визнається дійсним в
Україні.

3. Порядок усиновлення дітей, які є громадянами України і проживають в
Україні або за межами України, іноземними громадянами

Законодавство в цьому питанні направлено на захист дітей України, які в
силу складних обставин залишились без батьківського піклування поза
межами своєї Батьківщини.

Усиновлення дітей, які мають громадянство України і проживають за її
межами, як правило, проводиться в консульській установі України При
усиновленні консульська установа України керується загальними правилами
про усиновлення. В тих випадках, коли усиновитель не має громадянства
України, крім дотримання всіх встановлених законом умов для усиновлення
потребується одержання в кожному окремому випадку дозволу на усиновлення
дитини від Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України.

В ряді випадків неможливо оформити усиновлення у відповідному
представництві України за кордоном. Оформлення усиновлення в органах
держави, де проживає дитина, необхідно іноді і тому, що дана держава не
визнає дійсним усиновлення, проведене в консульській установі іншої
держави. Тому КпШС України (частина 2 статті 199) визнає дійсним таке
усиновлення, яке проведено в органах держави, на території якої проживає
дитина, однак при неодмінній умові отримання на це попередньої згоди від
Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України. Отримання
такого дозволу обов’язкове в усіх випадках, а не тільки в тих, коли
усиновитель не має громадянства України.

Усиновлення дітей, які є громадянами України, іноземними громадянами на
території України провадиться відповідно до глави 14 КпШС України у
випадках, коли вичерпані всі можливості щодо усиновлення, взяття під
опіку (піклування) чи на виховання цих дітей в сім’ї громадян України та
коли ці діти перебувають на обліку в Центрі по усиновленню при
Міністерстві освіти не менше одного року (стаття 199-1 КпШС).

Бувають випадки, коли діти, які усиновлюються, перебувають у родинних
стосунках з іноземними громадянами або коли ці діти мають захворювання,
зазначені в Переліку, затвердженому Міністерством охорони здоров’я, то
тоді усиновлення здійснюється без дотримання термінів перебування дітей
на обліку в Центрі по усиновленню.

Якщо іноземний громадянин перебуває в шлюбі з громадянином України на
території України, бажає усиновити дитину, яка є громадянином України,
то усиновлення проводиться в порядку, який передбачений для громадян
України (стаття 199-1 КпШС).

Іноземні громадяни, виявивши бажання усиновити дитину, яка є
громадянином України, звертаються з письмовою заявою до Центру про
взяття їх на облік кандидатами в усиновителі та видачу направлення на
відвідування відповідного дитячого закладу для підбору, знайомства та
встановлення контакту з дитиною.

Крім заяви ці особи повинні подавати певні документи, перекладені на
українську мову, перелік яких встановлює пункт 41 Постанови Кабінету
Міністрів України про «Порядок передачі дітей, які є громадянами України
на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення
контролю за умовами їх проживання у сім’ях усиновителів». Це висновок,
який видає компетентний орган країни, в якій проживає кандидат в
усиновителі, що підтверджує його можливість бути усиновителем, із
зазначенням житлово-побутових умов, складу сім’ї та інше; дозвіл
компетентного органу країни проживання кандидата в усиновителі на в’їзд
і постійне проживання усиновлюваної дитини; документ про доходи,
медичний висновок про стан здоров’я кандидата в усиновителі; копія
спідоцтва про шлюб (якщо перебуває в шлюбі), копія документа, який
засвідчує особу кандидата в усиновителі, відомості про те, що дана особа
не притягувалась до кримінальної відповідальності; зобов’язання
усиновителів у разі усиновлення дитини в місячний термін поставити її в
консульській установі України в країні проживання та надання цій
установі періодичної інформації про умови проживання і виховання дитини,
а також про збереження усиновленій дитині громадянства України до
досягнення 18-річного віку.

Центр розглядає подані кандидатами в усиновителі документи, становить їх
на облік. Якщо центр встановить, що особа, яка подала документи, не може
бути усиновителем, то заявнику надається обгрунтована відмова у його
клопотанні.

Для вирішення питання про можливість усиновлення конкретної дитини
іноземні громадяни подають заяву до відділу освіти за місцем проживання
дитини. Орган опіки та піклування за місцем проживання усиновлюваної
дитини на підставі заяви кандидата в усиновителі і поданих документів
готує висновок про доцільність усиновлення та відповідність його
інтересам дитини.

Усиновлення дитини, яка є громадянином України, іноземними громадянами
проводиться рішенням районного (міського) суду. Усиновлення іноземними
громадянами дитини, яка є громадянином України і проживає за межами
України, проводиться в консульській установі України за умови одержання
в кожному окремому випадку дозволу Центру.

Для здійснення нагляду за станом утримання і виховання дітей, які
усиновлені іноземними громадянами, Центр надсилає до Міністерства
закордонних справ документи про усиновлення.

Міністерство закордонних справ після отримання зазначеної інформації з
Центру надсилає до відповідної консульської установи України в країні
проживання усиновленої дитини доручення щодо постанови її на
консульський облік та організації нагляду за умовами проживання та
виховання усиновленої дитини.

Нагляд за межами України за станом утримання та виховання дітей, які
усиновлені іноземними громадянами, здійснюється за дорученням
Міністерства закордонних справ

України відповідною консульською установою до досягнення цими дітьми
18-річного віку.

4. Вирішення питання опіки (піклування), які ускладнені іноземним
елементом. Порядок реєстрації актів громадянського стану громадян
України, що проживають поза межами України

В силу статті 200 КпШС України опіка (піклування) над неповнолітніми
недієздатними або обмеженими в дієздатності громадянами України, які
проживають поза межами України, а також над іноземними громадянами, які
проживають в Україні, встановлюється за законодавством України.

Опіка (піклування) встановлена над громадянами України, які проживають
поза межами України, за законами відповідних держав, визнається дійсною
в Україні, якщо проти встановлення опіки (піклування) чи проти її
визнання немає заперечень консульської установи України.

Опіка (піклування), встановлена над іноземними громадянами поза межами
України за законами відповідних держав, визнається дійсною в Україні.

В силу статті 201 КпШС України реєстрація актів громадянського стану
(народження, смерті, вступу до шлюбу) громадян України, які проживають
поза межами України, провадиться в консульських установах України.

При реєстрації актів громадянського стану в цих випадках застосовується
законодавство України, якщо зацікавлені особи є громадянами України.
Якщо вони є громадянами інших держав чи не встановлено, громадянами якої
держави вони є, то з їх згоди застосовується законодавство однієї з
держав, а в випадку незгоди — за рішенням консула, який реєструє акти
громадянського стану.

Документи, які посвідчують акти громадянського стану, здійснені поза
межами України за законами відповідних держав відносно громадян України,
іноземних громадян і осіб без громадянства, які видані компетентними
органами іноземних держав, визнаються дійсними в Україні за наявності
консульської легалізації (визнання законним) в силу статті 202 КпШС
України.

5. Застосування іноземних законів і міжнародних договорів

В окремих випадках на території нашої держави допускається застосування
іноземного закону і визнаються акти громадянського стану, здійснені за
кордоном за законами відповідних держав. Але КпШС України (частина 1
статті 203) встановлює правило, в силу якого застосування іноземного
закону або визнання на підставі цих законів актів громадянського стану
не може мати місця, якщо таке застосування або визнання суперечило б
основам державного устрою України.

Так, якщо громадянин X. прибув в Україну з іншої держави, де дозволено
багатожонство, в супроводі чотирьох дружин і спільних дітей на тривале
проживання, то такий шлюб визнається в Україні, але його заява в орган
ЗАГСу про реєстрацію наступного шлюбу не може бути задоволена, так як в
нашій країні діє принцип одношлюбності. В той же час не виключена
можливість розгляду судом справи про стягнення з X. аліментів на своїх
неповнолітніх дітей.

В силу частини 2 статті 203 КпШС України при застосуванні законодавства
України до іноземців або при застосуванні іноземного закону про шлюб і
сім’ю необхідно спочатку встановити, чи не укладений державою,
громадянином якої є зацікавлена особа, відповідна міжнародна угода. За
наявності такої угоди питання про застосування законодавства України або
іноземного законодавства повинне вирішуватись відповідно до правил
міжнародної угоди.

Використана література

Кодекс України про шлюб і сім’ю.

Сімейне право / За ред. Дзери О.В. – К., 1998.

Словник-довідник з сімейного права. – Харків, 2002.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи