Реферат на тему:

Застосування кримінального покарання у вигляді штрафу в зарубіжних
країнах

У науці кримінального права існує багато підходів до визначення поняття
„покарання” і його суті, що ставить досить непросту проблему вибору його
теоретичних дефініцій. У зв’язку з цим законодавець часто ухиляється від
визначення поняття „покарання”, залишаючи це питання відкритим для
дискусій серед науковців-криміналістів. Тому ці питання неодноразово
займали провідне місце у наукових працях зарубіжних і вітчизняних вчених
на міжнародних конгресах і симпозіумах з проблем кримінального права.

Над питанням застосування покарань працювали або працюють такі
вітчизняні вчені, як П.П. Андрушко, Ю.В. Александров, М.І. Бажанов,
Л.В.Багрій-Шахматов, М.Й. Коржанський, П.С. Матишевський, В.В. Сташис,
С.С. Яценко та інші, а також зарубіжні вчені В.М. Веселова, Р.Р.
Гюальалієва, В.Н. Дерендяєв, В.К. Дуюнов, Ю.М. Загудаєв, Н.П. Лумпова,
І.Л. Марогулова. У працях цих авторів розглядаються або всі кримінальні
покарання, або їх окремі види як альтернатива позбавлення волі, тобто
такі як: штраф, конфіскація, виправні роботи, громадські роботи та інші.

Наукові дослідження та судова практика обґрунтовано роблять висновок про
низьку ефективність найрозповсюдженішого виду покарання, яким є
позбавлення волі. Воно обходиться „дорого” як у фінансовому, так і в
соціальному аспектах. Місця позбавлення волі залишаються своєрідною
школою злочинного світу, у них йде процес удосконалення злочинної
діяльності. У даний час в Україні виникають труднощі щодо трудового
використання праці осіб, які знаходяться у місцях позбавлення волі. Так,
у 2003 році працею було забезпечено тільки 74,5 % таких осіб [1].

Тому виникає гостра проблема пошуку альтернатив позбавлення волі. Так,
ще у матеріалах VII конгресу ООН 1985 року як альтернативи позбавлення
волі називали штраф, виправні роботи без обмеження волі, умовне
засудження та інші.

Динаміка застосування судами України такого виду кримінального
покарання, як позбавлення волі, складає: 1998 р. – 37,7 %; 1999 р. –
73,5 %; 2000 р. – 35,9 %; 2001 р. –34, 9 %; 2003 р. – 34,0 %. Географія
застосування цього покарання найбільш суттєво проявилася в 2002 р. у
наступних регіонах: м. Київ – 42,5 %; Дніпропетровська обл. – 41,2 %;
Автономна Республіка Крим – 40,0 %, а найменше – Івано-Франківська
область – 18,3 %. [2, С. 36, 39] Разом з тим, кримінальний закон України
передбачає у відповідних статтях дванадцять різних видів кримінальних
покарань. Це дозволяє судам більш диференційовано підходити до обрання
того чи іншого виду.

В українській кримінально-правовій літературі, присвяченій проблемам
покарання і особливо питанням їх класифікації, широко відоме поняття
„майнові покарання”. Його використовують часто, коли йдеться про штраф
як засіб боротьби зі злочинністю.

Покарання у вигляді штрафу використовується у законодавчій і судовій
практиці багатьох зарубіжних держав. Тому метою даної статті є спроба
описати досвід деяких зарубіжних країн щодо законодавчого регулювання
такого виду кримінального покарання майнового характеру, як штраф, та
зробити відповідну порівняльну характеристику із кримінальним
законодавством України.

Штраф за кримінальним законодавством Великобританії. Кримінальне
законодавство в сучасній Англії характеризується великою кількістю
джерел. Джерелами права є судові прецеденти і статути, тобто
парламентське законодавство. Кримінальне законодавство Англії продовжує
розвиватися шляхом підготовки та видання окремих нормативних актів, у
зв’язку з тим, що відсутній єдиний кримінальний кодекс Великобританії.
Такими актами, наприклад, є Закон про кримінальну юстицію 1991 року,
Закон про поліцію 1997 року, Закон про злочин (покарання) 1997 року та
інші.

Штраф у Великобританії є найбільш розповсюдженим заходом кримінального
покарання. За загальним правилом, він призначається на розсуд суду,
причому суд може призначити штраф як основну, так і додаткову санкції
щодо особи, яка винна в скоєнні злочину, за який передбачено відповідний
строк позбавлення волі. Розмір штрафу передбачається відповідними
законами і залежить від тяжкості скоєного злочину. У зв’язку з цим судді
наділені правом альтернативно застосовувати той чи інший вид
кримінального покарання, за винятком, умисних вбивств, де передбачено
довічне ув’язнення, і злочинів, де санкції чітко зазначені в законі [3,
С. 106].

Перед тим як визначити конкретну суму штрафу як кримінального покарання
винній особі, суд завжди повинен встановити її фінансовий стан, причому
конкретна сума штрафу визначається на основі внутрішнього переконання
суду та залежно від ступеня суспільної небезпеки злочину. Визначаючи
розмір штрафу суд повинен брати до уваги обставини скоєння злочину, а
також матеріальний стан звинуваченого (причому, як той, що був відомий
до судового засідання, так і той, який був виявлений у суді).

Якщо в майбутньому буде виявлено, що призначений підсудному штраф не
ґрунтується на інформації про його фінансовий стан, то сума штрафу може
бути зменшена або він може бути повністю або частково відмінений, а
строк тюремного ув’язнення за тим же вироком може бути пропорційно
скорочений (ст. 21 Закону про кримінальну юстицію 1991 р., з
доповненнями).

За несплату штрафу у визначений термін в Англії застосовується тюремне
ув’язнення, яке залежить від його суми. Відповідно до § 31 Закону про
повноваження кримінальних судів 1973 р. суд має право видавати накази:
про встановлення строку сплати штрафу; визначити, що сплата може
проводитися шляхом внесків у такому розмірі і по таких датах, як
визначено судом, або звільнити від внесення завдатку, або зниження його
розміру.

При призначенні штрафу суди в кожному конкретному випадку зобов’язані
видати наказ, який визначає строк позбавлення волі, що має відбути
засуджена особа, якщо вона не сплатила штраф в установлений строк.
Встановлений судом за несплату штрафу строк не може перевищувати 12
місяців, а особа, щодо якої був виданий наказ про призначення штрафу, не
може бути позбавлена волі за винятком: 1) коли особа немає достатніх
засобів для сплати зазначеної суми; 2) коли суд прийде до висновку, що
особа не буде довго проживати в Англії, щоб встигнути виплатити належну
суму; 3) наказ виданий судом, що засудив особу до негайного позбавлення
волі або поміщення у центр затримання, або особа відбуває строк
позбавлення волі чи поміщена в центр затримання.

За своїм розсудом суд може надати підсудному час для сплати штрафу
(відстрочити сплату) залежно від його розміру за винятком випадків,
коли: 1) злочинна дія передбачає позбавлення волі, а підсудний може
сплатити штраф негайно; 2) у підсудного немає постійного місця
проживання і він вірогідно виїде з Англії; 3) щодо нього уже є рішення
про взяття під варту.

Штраф може бути відмінений у зв’язку з такими обставинами: умовного або
абсолютного виправдання, відбуття покарання, госпіталізації.

Призначення неповнолітнім злочинцям штрафу як кримінального покарання у
Великобританії має певні особливості. Суд має право застосувати до
неповнолітніх і молодих злочинців наказ про сплату штрафу, відшкодування
збитків, судових витрат тощо. Якщо особи не досягли 17 років і скоїли
злочин, за який передбачено покарання у вигляді штрафу, суд має право
видати наказ про обов’язковість сплатити певну суму як самими
неповнолітніми, так і їх батьками чи опікунами, причому максимальний
розмір штрафу вказаний у Законі. Державний секретар має право (шляхом
видання наказу) збільшити розмір штрафу у випадках девальвації
національної валюти.

У випадках, коли суд має право осудити особу, яка не досягла 21 року до
позбавлення волі або помістити її у місця позбавлення волі за несплату
штрафу, то він має право видати наказ про відправлення її в центр
відвідувань. Такі накази видаються, як правило, щодо осіб, які не мали
раніше судимості. Відповідно до Закону про кримінальну юстицію 1991 р.
строк перебування неповнолітніх у таких центрах складає 12 годин. Але
суди мають право збільшити строк відвідування таких центрів до 24 годин
особам у віці до 17 років, і до 36 годин до осіб, які не досягли 21 року
[4, С. 12–13].

На нашу думку, доцільно застосувати одинакові положення про штраф як в
Англії, так і в Україні.

В англійському і українському кримінальному законодавствах штраф може
призначатися судами як у випадку основного, так і додаткового покарання
(ч. 3 ст. 52 Кримінального кодексу України). Але англійські суди
необмежені законом у частині призначення штрафу як додаткового
покарання, а в українському кримінальному законодавстві штраф може бути
призначений як додаткове покарання лише у випадках, які спеціально
передбачені у відповідних статтях Особливої частини (ч. 3 ст. 52
Кримінального кодексу України).

Відмінності в кримінальному законодавстві про штраф у Великобританії та
Україні полягають у наступному.

Законодавство Великобританії передбачає обрання розміру штрафу на основі
певної фінансової суми національної валюти. Кримінальний кодекс України
щодо цього передбачає розмір штрафу, який залежить від одного
неоподаткованого мінімуму доходів громадян (17 гривень), що з часом може
змінитись і становити від тридцяти до тисячі, якщо інше непередбачено
відповідними статтями Особливої частини Кримінального кодексу України.

Кримінальний кодекс України як і англійське законодавство передбачає, що
розмір штрафу визначається судом з урахуванням тяжкості вчиненого
злочину та майнового стану винної особи. Але кримінальне законодавство
України не покладає на органи дізнання та досудового слідства
відповідальності за не виявлення таких обставин, як це має місце у
Великобританії.

За законодавством України, якщо засуджений не сплатив штраф, то
відповідно до статті 26 Кримінально-виконавчого кодексу він замінюється
громадськими або виправними роботами (ч. 3 ст. 26 КВКУ). Якщо засуджений
ухиляється від сплати штрафу, він притягується до кримінальної
відповідальності згідно з статтею 389 Кримінального кодексу України (ст.
27 КВКУ).

Враховуючи складні обставини з працевлаштування населення в нашій
державі заміна штрафу громадськими та виправними роботами є нереальною.
На нашу думку, доцільно використовувати досвід Англії, де суд відразу
визначає строк позбавлення волі, який має відбути засуджений, якщо штраф
не був належним чином сплачений.

Позитивним і відмінним моментом українського законодавства є те, що
неповнолітнім засудженим особам штраф може бути призначений тільки за
наявності у них самостійного заробітку або майна, на яке може бути
звернуто стягнення (ч. 1 ст. 99 ККУ). За англійським законодавством,
якщо неповнолітні скоїли злочин, штраф за них мають сплатити особи, які
займаються їх вихованням, що, на нашу думку, не дозволяє досягнути мети
покарання.

Штраф за кримінальним законодавством США. Серед розповсюджених видів
кримінальних покарань як за законодавством, так і в судовій практиці в
США є штраф. Найчастіше він передбачається разом з позбавленням волі і
може бути призначений як основне покарання з іншими видами покарань. У
кримінальному законодавстві США штрафи поділяються на три види: штрафи
для фізичних осіб, для корпорацій та альтернативні штрафи, засновані на
прибутку чи збитку [5, с. 31].

Згідно з § 3571 підрозділу С Зводу законів Сполучених Штатів Америки
підсудний, визнаний винним у здійснені злочину, може бути засуджений до
виплати штрафу. Фізична особа, визнана винною в злочині, може бути
притягнута до штрафу в розмірі не більше:

1) cуми, встановленої в законі, що передбачає злочин;

2) суми, згідно з пунктом „d” даного параграфа;

3) за порушення – не більше 5 000 доларів.

Пункт „d” § 3571 Зводу законів говорить про альтернативні штрафи.
Альтернативний штраф, заснований на прибутку чи збитку, якщо особа мала
вигоду із злочину або злочин завдав збитки іншій особі, крім
звинуваченого, то останній може бути притягнутий до сплати штрафу не
більше подвійного розміру суми прибутку чи збитку [4, С. 84–85].

При розгляді питання про те, призначати покарання у вигляді штрафу чи
ні, і у випадку позитивного рішення, при визначенні розміру штрафу
строку і способу його виплати, суд повинен брати до уваги такі додаткові
обставини: прибутки, здібності заробити, фінансовий стан підсудного,
матеріальні збитки, спричинені іншим у результаті здійсненого посягання;
необхідність вилучення у підсудного незаконної вигоди від злочину,
можливість реституції і її розмір, можливість сплати штрафу іншою
особою. Особа, засуджена до сплати штрафу або іншого грошового
стягнення, включаючи реституцію, повинна провести такий платіж негайно,
якщо тільки суд не вкаже в інтересах правосуддя здійснити його у
визначений день або частинами. Якщо суд вкаже, сплатити частинами, то
вони повинні бути рівними і виплачуватися помісячно протягом строку,
встановленого судом, за умови, що судом не визначений інший графік
платежу.

Особа, якій призначено штраф, виявила добросовісність у його виплаті,
дотримувалася строків виплати, може в будь-який час подати заяву до суду
про продовження графіка виплати штрафу частинами, але не більше ніж на 2
роки. Засуджений може клопотати і про відміну виплати всієї або частини
невиплаченої суми. Якщо особа добровільно провела реституцію або
відшкодувала шкоду потерпілому, то суд може скоротити невиплачену
частину штрафу на суму реституції.

При винесенні вироку про виплату штрафу суд не може призначити
альтернативне покарання, що підлягає виконанню в разі невиплати штрафу.

Ні в якому разі засуджений не може бути позбавлений волі, якщо
неможливість виплати обумовлена тільки його бідністю (§ 3614 Зводу
законів США).

Приблизно більше третини засуджених до штрафу в США в наступному
позбавляються волі за несплату. Заміна проводиться із розрахунку: один
невиплачений долар дорівнює одному дню позбавлення волі. Разом з тим
позбавлення волі, призначене в порядку штрафу, не може перевищувати
одного року.

Кримінальне законодавство США передбачає можливість надання розстрочки
виплати штрафу, яку суд може потім подовжити ще на два роки.

У США суд не може призначити альтернативне штрафу покарання, що підлягає
виконанню у випадках невиплати засудженим штрафу. Але якщо засуджений не
сплатив штраф після закінчення передбаченого законодавством строку, суд
може переглянути винесений вирок і присудити його до будь-якого
покарання, яке могло бути призначене спочатку. При цьому в законодавстві
США чітко обговорені обставини, за наявності яких суд може призначити
засудженому замість штрафу позбавлення волі.

Отже, в кримінальному законодавстві США є багато позитивного та
гуманного. Законодавство не пов’язує можливість призначення штрафу з
характером і тяжкістю покарання. Штрафні санкції передбачені також і за
злочини, спрямовані на здобуття матеріального прибутку або пошкодження
майна, і за посягання на особу, на державне управління та інші. Проявом
гуманізму є розстрочка виплати штрафу з подовженням строків виплати, що
може бути запозичено українським законодавством.

До позитивних сторін кримінального законодавства можна віднести і те, що
воно досить чітко наводить обставини, які потрібно враховувати суду при
призначенні цього покарання – фінансовий стан, прибуток, здібності
заробити, можливість реституції і її розмір, можливість сплати штрафу за
підсудного та інше. Однак, зазначимо, що деякі обставини навряд чи можна
визнати справедливими, оскільки винна особа повинна нести кримінальну
відповідальність відповідно до тяжкості вчиненого злочину.

Штраф за кримінальним законодавством Японії. Свої особливості має
застосування штрафу в кримінальному законодавстві Японії. Відповідно до
Кримінального кодексу Японії від 24 квітня 1907 року штраф може
призначатися від десяти і більше тисяч ієн і носить назву великого. А
штраф у розмірі від одного до десяти тисяч ієн називається малим (ст. 15
КК Японії). [6, С. 17].

Якщо особа не може сплатити повністю штраф, то вона підлягає утриманню в
робітничому будинку на термін від одного дня до двох років. А особа, яка
не може сплатити малий штраф, підлягає утриманню в робітничому будинку
на строк від одного до тридцяти днів.

Коли суди призначають разом декілька штрафів або разом великий і малий
штраф, то строк утримання в робітничому будинку не може перевищувати
трьох років. За умови, що особі призначається декілька малих штрафів, то
строк утримання не може перевищувати 60 днів. Як правило, у вироку суд
визначає і оголошує строк утримання в робітничому будинку. Якщо особа
засуджена до штрафу або до малого штрафу, сплачує його частково, то
утримання в робітничому буднику скорочується на число днів відповідно до
цієї суми, виходячи із співвідношення між загальною сумою штрафу чи
малого штрафу і числом днів утримання за вироком суду (ч. 6 ст. 18 КК
Японії).

Не може стягуватись менша сума, що відповідає одному дню утримання за
несплату.

Відповідно до статті 53 КК Японії малий штраф може призначатися разом з
іншими видами кримінального покарання, за винятком смертної кари.

На відміну від українського японське кримінальне законодавство, крім
великого штрафу, передбачає і малий. Також суди мають можливість
призначати декілька штрафів разом, тобто великий і малий штраф.

Як за законодавством України, так і в Японії при призначенні штрафу суд
має право передбачити покарання, яке має понести засуджений у випадку
несплати штрафу, але КК України не передбачає такого виду покарання, як
тримання в робітничому будинку. Доречно б було ввести до
Кримінально-виконавчого кодексу України відбування покарання за
невиплату штрафу в арештних домах, що є позитивним у Японії.

Так, згідно зі ст. 53 КК України штраф – це грошове стягнення, яке
накладається у випадках і межах, передбачених в Особливій частині
Кодексу. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого
злочину та майнового стану винної особи і у межах від тридцяти до тисячі
неоподаткованих мінімумів доходів громадян, якщо вищий розмір не
передбачений відповідними статтями Особливої частини кримінального
закону.

Як додаткове покарання, штраф може бути застосований лише тоді, коли це
безпосередньо вказано у відповідній статті КК України.

У випадках, коли винна особа не може сплатити штраф, то їй покарання
може замінятися громадськими роботами із розрахунку десять годин
громадських робіт за один неоподаткований мінімум доходів громадян, або
виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири
неоподатковані мінімуми доходів громадян, але на строк не більше двох
років.

Досягнення цілей цього виду покарання здійснюється шляхом впливу на
матеріальне становище засудженого так, що він втрачає частину свого
майна, виражену у визначеній сумі грошових коштів.

Штраф займає перше місце у переліку кримінальних покарань України. Це
означає, що він є найм’якішим видом кримінального покарання і завжди
виступає як альтернатива позбавлення волі у випадках, коли
відповідальність встановлена за скоєні злочини невеликої та середньої
тяжкості. У статті 53 КК України немає вказівки на те, до яких
засуджених покарання у вигляді штрафу не доцільне або не допустиме. Тому
пропонуємо ст. 53 КК України доповнити положенням про те, що штраф
призначається тільки за наявності у засудженого постійного заробітку або
іншого прибутку чи наявності майна, на яке може бути звернене стягнення.

У Кримінальному і Кримінально-виконавчому кодексі України встановлено
складний і мало ефективний порядок виконання штрафу, а також у них
відсутні дійові правові засоби примусити засудженого до своєчасної і
повної суми сплати штрафу. Тому, на нашу думку, доцільно було б
запозичити із кримінального законодавства зарубіжних країн порядок,
згідно з яким при призначенні покарання у вигляді штрафу суд одночасно
визначає строк позбавлення волі, який має відбути засуджений, якщо сума
штрафу призначена вироком суду, не буде ним відповідним чином сплачена.
Така вказівка у вироку суду була б вагомим стимулом для засудженого щодо
своєчасної сплати призначеної суми штрафу у визначений термін.

Отже, із зазначеного вище можна зробити висновок, положення
кримінального законодавства про штраф тих країн, які були описані, мають
свої особливості. Деякі положення є більш прогресивними, ніж положення
українського кримінального законодавства щодо застосування та виконання
такого кримінального покарання, як штраф. Але, взагалі, можна сказати,
що практично усі розглянуті законодавчі положення про штраф мають багато
загального, яке доцільно використовується в кримінальному законодавстві
України.

Література:

1. Комсомольская правда. – 28.01.2004. – № 17.

2. Вісник ВСУ. – 2003. – № 4. – С. 36, 39.

3. English Legal System. Textbook 17th edition. Edited by D.G.
Cracknell, LLB, Barrister HLT Publications, The HLT group Ltd, 1995, 200
greyhound Road, London W 149KY. P. 205.

4. Уголовное законодательство зарубежных стран (Англия, США, Франция,
Германия, Япония): Сборник законодательных материалов / Под ред. И.Д.
Козочкина. – М.: Издательство „Зерцало”, 1999. – 352 c.

5. Малиновский А.А. Уголовное право зарубежных государств: Учебное
пособие. – М.: Новый юрист, 1998. – 128 c.

6. Уголовный кодекс Японии / Под. ред. и с предисловием проф. А.И.
Коробеева: Пер. с японского. – Владивосток: Изд. Дальневосточного
университета, 2000. – 84 c.

Похожие записи