Реферат на тему:

Законодавство України про статус депутатів місцевих рад

Досвід демократичних країн засвідчує, там, де розвинене місцеве
самоврядування, панує і демократичне врядування, держава і влада
підконтрольні громадянам, а не навпаки.

Як відомо, управління місцевими справами в демократичних країнах може
здійснюватись як посадовими особами та органами державної влади, так і
через представницькі та виконавчі органи, які обираються безпосередньо
населенням адміністративно-територіальної одиниці.

Світовий досвід свідчить, що виборні органи являють собою основну
організаційно-правову форму місцевого самоврядування і є головними
носіями самоврядних повноважень [2]. Представницька демократія є більш
професійною, ніж безпосередня демократія. І відповідно до змісту статті
5 Конституції України саме ради як виборні органи є органічним елементом
системи народовладдя і однією із активних форм участі громадян в
управлінні суспільними та державними справами.

Проблема з’ясування статусу представницьких органів місцевого
самоврядування була актуальною і в роки радянського будівництва, про що
свідчать наукові розробки, у яких досліджувалися як загальні питання
організації влади на місцях, так і конкретні питання, зокрема
нормотворча діяльність місцевих рад; удосконалення системи та
внутрішньої структури органів місцевих рад; дослідження проблеми
вдосконалення форм і методів діяльності місцевих рад.

У період 1970–1980 рр. зазначеними проблемами активно займалися такі
вчені, як В.Є. Бражников, І.П. Бутко, М.І. Корнієнко, В.Ф. Погорілко,
М.О.Пухтинський та ін.

Так, основними напрямами наукових досліджень В.Ф. Погорілка були в ті
роки питання визначення статусу та функцій місцевих рад, організації,
діяльності і розвитку органів місцевого самоврядування зарубіжних країн
[5].

У 1980–1995 рр. з’являються молоді талановиті вчені, серед яких
необхідно назвати М.О. Пухтинського, В.В. Кравченка, В.Ф. Мелащенка,
А.О. Селіванова та ін. [5].

Як відомо, головним суб’єктом представницьких органів місцевого
самоврядування є депутати місцевих рад і з’ясування їх статусу є не
тільки важливою політичною, але й правничою проблемою.

Відповідно до ст. 5 Конституції України єдиним представницьким органом
територіальних громад є відповідні місцеві ради. У системі місцевого
самоврядування тільки радам належить провідна роль, адже це ті органи,
які безпосередньо працюють з людьми. Саме місцеві представницькі органи
являють собою одну з головних підвалин демократичного ладу та найближчий
до громадян рівень управління.

З цього і випливає та значна роль, яку відіграють депутати місцевих рад
у життєдіяльності територіальної громади. Адже для вирішення конкретних
питань місцевого значення, ураховуючи їх багатогранність і
різноплановість, використовувати інститути безпосередньої демократії є
недоцільно, а у деяких випадках і неможливо. Саме цим пояснюється
необхідність обрання демократичним шляхом представницьких органів
місцевого самоврядування – сільських, селищних і міських рад з
визначеними повноваженнями.

Правовою основою діяльності органів місцевого самоврядування є стаття 7
Конституції України, у якій зазначено: „В Україні визнається і
гарантується місцеве самоврядування”. Розділ ХІ Конституції України
окремо присвячено організації місцевого самоврядування, у якому вперше
на конституційному рівні закріплюється ідея місцевого самоврядування в
нашій державі, яка передбачає децентралізацію державної влади та
фактично нову організацію влади на місцях.

В Україні реформа місцевого самоврядування розпочалася лише після
прийняття

7 грудня 1990 року Закону „Про місцеві ради народних депутатів
Української РСР та місцеве самоврядування”. Ухвалення Верховною Радою
цього закону стало першою спробою трансформувати місцеві ради всіх
територіальних рівнів в органи місцевого самоврядування. При цьому закон
фактично виходив з положень теорії дуалізму місцевого самоврядування, що
знайшло своє відображення у визначеному ним статусі місцевих рад – вони
мали подвійну природу: визнавалися як органи місцевого самоврядування і
органи державної влади.

У результаті дії цього Закону було втрачено певною мірою управління
державними справами на місцях. Стало очевидним, що суміщати в одних
органах функції державної влади і місцевого самоврядування неможливо. За
таких умов у 1992 році були прийняті закони про місцеві ради, місцеве та
регіональне самоврядування і закон про представника Президента.

У лютому 1994 року Верховна Рада прийняла закон про формування місцевих
органів влади і самоврядування, за якими відновила систему рад зразка
1990 року.

Новообрана Верховна Рада у червні 1994 року прийняла нову редакцію
закону про формування місцевих органів влади і самоврядування і наділила
ради всіх рівнів винятково функціями органів місцевого самоврядування.
Даний закон у новій редакції передбачав відхід від дуалістичної теорії
та встановлення інституту місцевого самоврядування в класичному вигляді.

Прийняття зазначених законів було сприйнято як позитивний акт, так як
вони конструктивно вплинули на організацію та діяльність органів і
посадових осіб системи місцевого самоврядування.

Таким чином, днем відродження місцевого самоврядування в Україні можна
вважати вищезгаданий Закон „Про місцеві ради народних депутатів та
місцеве самоврядування” в редакції від 7 грудня 1990 року, у якому
вживається сам термін „місцеве самоврядування” і визначаються принципи,
на яких базується таке самоврядування. Даний закон вніс суттєві зміни і
в структуру місцевих рад як представницьких органів місцевого
самоврядування.

Остаточно конституційно-правову систему органів місцевого самоврядування
в Україні визначає Конституція України від 28 червня 1996 року.
Положення Конституції України конкретизуються в Законі України „Про
місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року, який був
розроблений у рамках „Європейської хартії про місцеве самоврядування”.
Саме ратифікація Україною Європейської хартії в листопаді 1996 року
значно вплинула на розвиток системи місцевого самоврядування. Згідно з
положеннями Європейської хартії наявність представницьких виборних
органів є обов’язковою. Згідно із законодавством держава гарантує
місцеве самоврядування як право і реальну здатність територіальних
громад вирішувати питання місцевого значення безпосередньо або через
представницькі місцеві органи. Даний закон окреслює засади організації
та діяльності, правовий статус та відповідальність органів і посадових
осіб місцевого самоврядування.

Особливе місце в системі органів місцевого самоврядування займають
представницькі органи всіх рівнів: сільські, селищні, міські, а також
районні й обласні ради, які обираються за принципами загального рівного
прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Головним суб’єктом місцевих рад як представницьких органів є депутати
сільських, селищних, міських рад. Правовий статус депутатів місцевих рад
у загальних рисах закріплює Конституція України.

Конституційно-правове регулювання статусу депутатів місцевих рад на
сьогодні здійснюється Законами України: „Про місцеве самоврядування в
Україні” від 21 травня 1997 року, „Про статус депутатів місцевих рад”
від 11 липня 2002 року.

Розглянемо деякі аспекти конституційно-правового статусу депутатів
місцевих рад. Згідно з Конституцією України (ст.140) та Законом України
„Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року (ст.1,
10), провідну роль у здійсненні функцій місцевого самоврядування
відіграють представницькі органи.

Представницькі органи місцевого самоврядування – це виборні органи, які
наділені правом представляти інтереси населення і приймати від їх імені
рішення, що діють у межах відповідної адміністративно-територіальної
одиниці. Такими представницькими органами є сільські, селищні, міські
ради, які обираються за принципами загального, рівного, прямого
виборчого права шляхом таємного голосування. Депутати місцевої ради є
головними суб’єктами у представницькому органі і, відповідно, їх статус
буде пов’язаний зі статусом місцевої ради в цілому.

Представницькі органи місцевого самоврядування здійснюють свою
діяльність на підставі певних принципів.

Одним із провідних принципів місцевого самоврядування є принцип
виборності, суть якого полягає в загальнодемократичних засадах
формування і функціонування влади та її підзвітності територіальній
громаді. Практичне втілення цього принципу є чинником мобілізації
населення в здійсненні влади, а отже, засобом подолання відчуженості між
владою і народом.

Згідно з Конституцією України та чинним законодавством депутати місцевих
рад обираються за принципом загального рівного прямого виборчого права
шляхом таємного голосування.

Цей принцип закріплений у Конституції України та Законі „Про вибори
депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів”. Виборчий
процес здійснюється на засадах рівного і рівноправного висування
кандидатів, рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні
виборчої компанії, неупередженості до кандидатів з боку органів
державної влади, контролю за джерелами фінансування та витратами на
виборчу компанію, гласності та відкритості виборчого процесу, свободи
агітації.

Лише за умови дотримання вищезгаданих принципів виборчого права можливе
справжнє волевиявлення, дійсно демократичні вибори як форма
безпосередньої демократії. Проголошення цих засад виборчого процесу на
конституційному рівні робить їх обов’язковими для виборів будь-якого
виду в цілому і виборів депутатів місцевих рад зокрема.

Профільне чинне законодавство містить основоположні вимоги (цензи) до
кандидатів у депутати місцевих рад. Відповідно до Закону України „Про
вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від
14 січня 1998 року депутатом місцевої ради може бути обраний громадянин
України, який має право голосу і на день виборів досяг 18 років.

Відповідним законом також передбачені випадки, коли громадянин не може
бути обраний депутатом місцевої ради: якщо він має судимість за вчинення
умисного злочину, якщо ця судимість непогашена або не знята у
встановленому законом порядку.

Депутати місцевих рад здійснюють свої повноваження відповідно до
Конституції України та законів.

Юридичним фактом, з яким закон пов’язує момент виникнення повноважень
депутатів місцевих рад, є день відкриття першої сесії відповідної Ради
(ст. 4 Закону „Про статус депутатів місцевих рад” від 11 липня 2002
року).

Законодавством регулюється також питання припинення повноважень
депутатів місцевих рад. Повноваження депутатів місцевих рад закінчуються
у день відкриття першої сесії ради наступного скликання. Зокрема, ст. 5
Закону „Про статус депутатів місцевих рад” визначає підстави
дострокового припинення повноважень у разі: відкликання депутата
виборцями у встановленому законом порядку; втрати депутатом громадянства
України; обрання або призначення його на посаду, зайняття якої за
законом не сумісне з виконанням депутатських повноважень; обрання його
депутатом іншої ради; визнання судом депутата недієздатним або безвісно
відсутнім; набрання чинності обвинувальним вироком суду про позбавлення
волі особи, яка є депутатом, та у випадку смерті.

У Законі також передбачено дострокове припинення повноважень депутатів
місцевих рад за рішенням відповідної ради у зв’язку: 1) з набранням
законної сили обвинувальним вироком суду, за яким його засуджено до
покарання, не пов’язаного з позбавленням волі; 2) з особистою заявою
депутата про складання ним депутатських повноважень.

Важливим аспектом правового статусу депутатів місцевих рад є положення,
що передбачають здійснення своїх повноважень депутатами на постійній
основі чи на громадських засадах. Досвід країн Західної Європи свідчить
про те, що депутати працюють, як правило, на непостійній основі. Народні
обранці Німеччини, Норвегії та ряду інших країн працюють на громадських
засадах. У Франції та Великобританії депутати поєднують свою діяльність
у муніципальній раді з постійним місцем роботи за спеціальністю.

Відповідно до ст. 6 Закону „Про статус депутатів місцевих рад” депутати
місцевих рад здійснюють свої повноваження, не пориваючи з виробничою або
службовою діяльністю, тобто на громадських засадах. Винятком є виборчі
посади, на яких депутати працюють на постійній основі . Це може бути
голова постійної комісії з питань бюджету, якщо таке рішення прийме
обласна рада (ст. 47 част. 13 закону про місцеве самоврядування).

Відповідно до чинного законодавства депутат сільської, селищної, міської
ради є головною фігурою у представницькому органі і користується
правами, передбаченими законами [3 ].

Місцеві ради зі свого складу утворюють постійні комісії. Відповідний
закон покладає обов’язок на депутата бути членом в одній із постійних
комісій.

Депутати місцевих рад на час роботи сесій, засідань комісій і виконання
інших завдань, пов’язаних з реалізацією депутатських обов’язків,
звільняються від виробничої і службової діяльності й отримують
компенсацію у розмірі середнього заробітку за основним місцем роботи.

Депутат місцевої ради є представником усієї територіальної громади.
Виходячи з цього, відповідно до ст. 49. част. 2 Закону про місцеве
самоврядування, депутат звітує про свою діяльність перед виборцями,
радою та її органами. У разі невиконання своїх депутатських повноважень
законом встановлена можливість відкликання депутата виборцями за
поданням ради в таких випадках:

– пропуск протягом року більше половини пленарних засідань ради або
засідань постійної комісії;

– невиконання депутатом без поважних причин рішень і доручень ради та її
органів (ст. 49 част. 5 Закону про місцеве самоврядування).

Термін повноважень представницьких органів місцевого самоврядування в
різних країнах визначений по-різному. В Італії представницький орган
місцевого самоврядування вибирається терміном на 5 років, у Польщі – на
4 роки [2]. Відповідно до законодавства України депутати місцевих рад
обираються терміном на 4 роки.

Кількість депутатів місцевої ради залежить від кількості населення, яке
проживає у відповідному населеному пункті. Законодавець не встановлює
конкретну кількість депутатів для кожної ради. Він передбачає тільки
граничну кількість депутатів місцевих рад залежно від кількості
населення.

Необхідною правовою умовою для ефективного здійснення депутатами
місцевих рад своїх повноважень є правові норми, що закріплюють основні
гарантії депутатської діяльності, тобто ті умови, які можуть забезпечити
права депутатів місцевих рад.

Гарантії – це певні умови та засоби, які забезпечують повну та ефективну
реалізацію функцій і повноважень депутата місцевої ради. Гарантованість
прав депутата місцевої ради є найбільш важливою умовою ефективності
здійснення повноважень.

У науковій літературі розглядають певну систему гарантій місцевого
самоврядування, серед яких можна виділити такі: загальні гарантії,
обумовлені особливостями соціально-політичного ладу, ступенем розвитку
економіки, духовної сфери тощо; конституційні гарантії, які визначаються
у Конституції і присвячені безпосередньо принципам організації місцевого
самоврядування; організаційно-правові гарантії, що забезпечують
організаційну та правову автономію територіальних громад та органів
місцевого самоврядування [5].

Основні гарантії діяльності депутатів місцевих рад закріплено в розділі
ІV Закону про статус депутатів місцевих рад, серед яких можна виділити
організаційні, матеріальні, гарантії трудових прав депутатів, гарантії
прав депутатів при розгляді питання про його відкликання, гарантії
судового захисту прав тощо.

Таким чином, аналіз законодавства дозволяє встановити концептуальні
положення статусу депутатів місцевих рад, зокрема:

– депутат – це виборна особа;

– депутат – це представник територіальної громади, який обирається за
принципами загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного
голосування і уповноважений представляти та захищати інтереси всього
населення, тобто як і виборців, так і тих людей, які проживають на
відповідній території;

– депутат є головним суб’єктом представницького органу і наділений
повноваженнями щодо вирішення питань місцевого значення, виходячи з
потреб та інтересів населення, яке він представляє у складі
колегіального органу відповідно до цілей соціально-економічного і
культурного розвитку відповідної територіальної одиниці і на підставі
законодавства, а також нормативно-правових актів органів місцевого
самоврядування;

– депутат не може бути депутатом інших державних органів або органів
місцевого самоврядування і поєднує свою депутатську діяльність з
виконанням виробничих або службових обов’язків, тобто депутат місцевої
ради здійснює депутатські повноваження на громадських засадах;

– депутатський мандат має імперативний характер, тобто депутат є
відповідальним перед своїми виборцями і у випадку невиправдання довіри
виборців може бути відкликаний у передбаченому законом порядку.

Література:

1. Бюлетень законодавства і юридичної практики України // Місцеве
самоврядування в Україні. – 2002. – № 10.

2. Ємельянов Н.А. Местное самоуправление: проблемы, поиски, решения. –
М., 1997. – С. 47.

3. Кампо В.М. Місцеве самоврядування в Україні. – К.: Ін Юре, 1997. – С.
15.

4. Ключковський Ю. Проблеми місцевого самоврядування // Вісник програми
сприяння парламентові України. – 1999. – № 41. – С. 16.

5. Муніципальне право України: Підручник / За ред. В.Ф. Погорілка, О.Ф.
Фрицького. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 41, 42, 110.

Похожие записи