Законність і шляхи її зміцнення в Україні

Зміст

1. Вступ.

2. Поняття законності та її принципи.

3. Гарантії законності та їх закріплення.

4. Проблеми зміцнення законності в діяльності органів внутрішніх справ.

5. Висновок.

1. Вступ

Здобуття Україною незалежності відкрило шлях до кардинальних
перетворень у всіх сферах суспільного життя. Все це знайшло своє
відображення у чинній Конституції України, яка вперше за тисячолітню
історію української держави лю-дину, її життя, здоров’я, честь і
гідність, недоторканість і безпеку визнала найви-щою соціальною
цінністю. Україна, обравши шлях незалежного розвитку, проголо-сила
однією із своїх головних цілей побудову держави на принципах
верховенства права і демократії, де втілюватиметься принцип – держава
для людини, забезпечуватимуться права і свободи кожного згідно з
європейськими нормами і стандартами.

Перша Конституція України датується 5 квітня 1710 року. Її створили
гетьман України Пилип Орлик і козацька старшина. Ми пишаємося тим, що
дана Конститу-ція – одна з перших в Європі й світі. Адже Конституцію США
було схвалено 1787 року , Конституції Франції та Польщі – 1791 року,
Конституцію Росії – 1905 року.

Конституція України – це єдиний нормативно-правовий акт найвищої
юридичної сили, який є Основним Законом суспільства і держави, регулює
найваж-ливіші суспільні відносини, містить норми прямої дії, має
особливий порядок прийняття, внесення до нього змін і доповнень.
Конституція України виражає волю українського народу і політику держави.
Чинне законодавство передбачає спеціальний механізм правового захисту,
гарантування Конституції.

Держава всіма засобами повинна боронити життя й безпеку своїх громадян.
В статті 68 Конституції України записано: “Кожен зобов’язаний неухильно
додержуватись Конституції України та законів України, не посягати на
права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не
звільняє від юридичної відповідальності”. Україна прагне стати правовою
державою, в якій всі підкоря-ються законам. Це – одна з головних ознак
розвиненої демократії.

З правом та законом тісно пов’язане таке юридичне явище, як законність.
Як уже зазначалось, закони є обов’язковими для всіх. І держава приймає
їх для того, щоб вони виконувалися, втілювалися в життя. Коли органи
держави, посадові особи, громадяни та їх об’єднання виконують закони,
тоді у суспільстві панує законність. При цьому слід особливо
підкреслити, що дотримуватись законів повинні всі суб’єкти суспільного
життя. Всі рівні перед законом і ніхто не може бути звільнений від
безумовного підкорення його вимогам. Що ж таке законність?

Законність – це стан суспільного життя, який характеризується
неухильним дотриманням і виконанням законів всіма суб’єктами . Тоді, як
закон закріплює загальнообов’язкові правила поведінки, законність
“прокладає” шлях до повного і безперешкодного їх здійснення, інакше
кажучи, вона є неодмінною умовою реального втілення в життя законів.
Отже, дотримання законів приводить до встановлення законності у
суспільстві, а законність, в свою чергу, забезпечує їх реалізацію.
Принцип законності є одним із принципів сучасної концепції правової
держави.

Як зазначено в частині 2 статті 19 Конституції України, органи
державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи
зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що
передбачені Конституцією та законами України. Тобто всі органи державної
влади мають спиратися у своїй діяльності на санкціоновані державою
норми. Варто вказати і на те, що вони не тільки самі діють відповідно до
законів, а й виконують, так би мовити, зворотню функцію – забезпечують
додержання законності як окремими громадянами, так й різними
організаціями, установами тощо. У період переходу України до ринкових
відносин набирає реального змісту формула: дозволено все, що не
заборонено законом. Відповідно до положень цивільного законодавства
власник має дотримуватись законодавчого встановлення порядку здійснення
суб’єктивного права приватної власності й використовувати при цьому
допустимі способи і засоби.

В повсякденній роботі юристів питання законності та шляхів її зміцнення
займають одне з провідних місць. Практична спрямованість теорії
законності зумовлюється її безпосередньо прикладним характером. Важливе
значення законність має як для держави в цілому, так і для кожного її
громадянина зокрема. В умовах молодої української держави, яка прагне
стати правовою, вирішення проблем законності та шляхів її зміцнення є
надзвичайно важливим.

В даній роботі предметом дослідження виступають:

поняття законності та її принципи;

гарантії законності та їх закріплення;

проблеми зміцнення законності в діяльності органів внутрішніх справ.

Поняття законності та її принципи

Законність – основа нормальної життєдіяльності цивілізованого
суспільства, всіх ланок його політичної системи. Охоплюючи своєю дією
найбільш важливі сфери людського суспільства (особисту та публічну),
законність вносить в нього відповідну гармонію, забезпечує справедливу
диференціацію інтересів людей.

Як стійке явище громадського життя законність виникає і формується в
умовах цивілізованого суспільства, здатного забезпечити реальну рівність
громадян перед законом. Такі вимоги в значній мірі створюються ринковими
економічними відносинами, при яких свобода приватної власності стає
рівною можливістю для всіх. Забезпечити рівність в галузі виробництва
матеріальних благ, поставити виробників в однаково вигідні умови –
головна ціль закону правової держави. Майнова ж нерівність створюється
не юридичними законами, а природними можливостями кожної людини.

Вимога додержуватись виданих державою законів сформувалась давно. Ще
римські юристи говорили про безумовну необхідність додержуватись законів
(закон суворий, але це закон – dura lex, sed lex). Система римського
права стала юридичною базою в сфері регулювання майнових відносин, які
згодом рецептувались в більш цивілізовані форми, постійно наповнюючись
реальною рівністю перед законом всіх учасників суспільних відносин.
Формально можна говорити і про законність у феодальному суспільстві.
Так, в період виникнення централізованих феодальних держав прагнення
центральної державної влади забезпечити суворе виконання виданих
державою законів було природним. Петро І наступним чином сформулював
свою думку про суть законності в Російській державі: “ Ніщо так до
управління державою не є потрібним, як міцне збереження прав
громадянських, навіщо закони писати, коли їх не охороняти, чи ними
грати, як в карти, прибираючи масть до масті…”1 .

Законність, як необхідна вимога гармонійного функціонування людського
суспільства, стає реальною силою в той час, коли суспільні відносини
набувають нової якості, тобто коли із відносин залежності, пригніченості
та гноблення вони поступово перетворюються у відносини відносно
незалежних і вільних виробників матеріальних благ. Цим створюється
необхідна база для дії справедливих правових законів, що в однаковій
мірі захищають інтереси всіх членів суспільства, приймають участь в його
відтворенні.

В суспільстві, яке функціонує в режимі міцної законності, реально існує
чіткий поділ і гармонійна взаємодія законодавчої, виконавчої і судової
влади. Ж. Ж. Руссо, наприклад, вбачав головне завдання законності в
тому, щоб забезпечити щастя і благо всім громадянам, свободу і рівність
перед законом для всіх. Ці загальні ідеї, висловлені не тільки Руссо, а
й багатьма іншими мислителями минулого, знаходять своє втілення в
сучасному цивілізованому світі.

Що ж таке законність?

Законність – це суворе і повне здійснення приписів правових законів і
основаних на них юридичних актів всіма суб’єктами права. Саме факт
практичного здійснення суспільних відносин, врегульованих наявними в
різних нормативних актах нормами права, складає зміст принципу
законності. В цьому проявляються такі властивості права, як
загальнообов’язковість, забезпечення реалізації права можливістю вжити
заходи державного примусу.

В теорії законності багато дискусійних проблем. Значні розбіжності
викликає визначення законності. В науковій літературі запропоновано
декілька десятків варіантів її визначення, що обумовлено як
об’єктивними, так і суб’єктивними причинами. Законність розуміють і як
ідею, і як вимогу загальнообов’язковості права, і як принцип (один з
основних принципів права), і як властивість юридичної діяльності, що
виражається в її відповідності правовим нормам, і як метод державного
керівництва суспільством ( держава здійснює управління суспільством
шляхом видання різних нормативно-правових актів та забезпечення
реалізації закріплених в них норм права), і як режим суспільного життя.

В якості основних вимог (принципів) законності, тобто положень, які
пояснюють, конкретизують, розвивають головну ідею законності, називають
всезагальність, верховенство закону щодо всіх інших нормативно-правових
актів, єдність розуміння і застосування законів на всій території їх
дії, рівність всіх перед законом, недопустимість протиставлення
законності й доцільності, невідворотність відповідальності за
правопорушення.

Найбільш важливою рисою законності є її всезагальність .

Вимога дотримуватись юридичних норм стосується всіх, хто перебуває в
межах дії права. Ніхто не може ухилятися від виконання встановлених
державою нормативно-правових актів точно так, як і держава не повинна
ухилятися від забезпечення і захисту законних прав особи. Пріоритетним
суб’єктом правового регулювання є громадянин держави. Держава повинна
створювати найбільш сприятливий режим для задоволення різнобічних
інтересів своїх громадян.

Всезагальність, як необхідна риса законності, в однаковій мірі
стосується і держави, і її громадян. Держава відповідальна перед
громадянином, а громадянин перед державою. Якщо в законах держави
виражаються дійсні інтереси її громадян, то правові приписи реалізуються
без примусових заходів державного впливу. Зрозуміло, що держава не може
і не зобов’язана врахувати всі індивідуальні інтереси, але через
законодавчу діяльність вона може і повинна надати своїм громадянам
можливість самостійно розпоряджатися власними благами і свободою
діяльності.

Забезпечення всезагальності дотримання правових приписів – завдання
держави і її органів. Володіючи необхідними організаційними,
матеріальними і примусовими засобами, вона покликана надійно охороняти
законні права й інтереси громадян. Самі громадяни поза
державно-правовими структурами не можуть встановити режим законності в
суспільному житті. Щоб бути творцем і “охоронцем” законності, держава
повинна здійснювати свої владні функції виключно на основі і в рамках
чинних законів. Одночасно вона повинна карати за будь-які
правопорушення, як із сторони державних органів й посадових осіб, так
із сторони громадян.

Всезагальність, як найбільш важлива ознака законності, означає, що
суворе здійснення законодавчих приписів є основним й загальним принципом
діяльності всіх державних органів, громадських і господарських
організацій та громадян.

Другим принципом законності є принцип верховенства закону щодо всіх
інших правових актів.

В правовій державі закон володіє вищою юридичною силою. Він виступає
головним, основоположним регулятором суспільних відносин. Ті відносини,
які в силу об’єктивних умов повинні знаходитись у сфері правового
впливу, регулюються, як правило, законом. Підзаконні акти діють лише в
тому разі, коли які-небудь відносини законодавчо не врегульовані. При
цьому вони повинні видаватись у суворій відповідності із законом і на
основі закону.

Наступний принцип законності – єдність розуміння і застосування законів
на всій території їх дії.

Закони є єдиними для всієї держави, всіх її регіонів. Вони пред’являють
однакові вимоги до всіх суб’єктів, що заходяться у сфері їх часової і
територіальної дії. Єдине розуміння суті й конкретного змісту законів
забезпечує законність правозастосувальної діяльності, однаковість
застосування юридичних норм до всіх суб’єктів права. Єдність законів не
виключає, а навпаки, припускає різноманітність в правотворчості й
правозастосуванні. Кожний орган держави, громадська чи комерційна
організація конкретизують і застосовують закони з врахуванням свого
функціонального призначення і місцевих особливостей. Однак конкретизація
і застосування проходять в рамках закону і у відповідності з ним.

Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність
Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради
України, актів Президента України й Кабінету Міністрів, а також правових
актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Закони, інші правові
акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають
чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх
неконституційність. Єдність законності, крім Конституційного суду,
покликані забезпечувати також суди загальної юрисдикції та органи, що
мають право на офіційне тлумачення правових норм.

Четвертим принципом законності можна назвати рівність всіх перед
законом.

Перед законом всі повинні бути рівними. У кожного повинен бути рівний
обов’язок дотримуватись правових приписів, у рівних умовах всі повинні
володіти рівними правами і не мати переваг, всі права повинні бути
однаково захищеними. Цей принцип проповідував ще Ціцерон, стверджуючи,
що “під дію закону повинні підпадати всі”2. Інакше кажучи, в життя
необхідно запроваджувати втілену в праві ідею справедливості, гарантії
особистості від зловживань із сторони інших суб’єктів, в тому числі
представників влади.

Недопущення протиставлення законності і доцільності – п’ятий принцип
законності.

Чому не можна протиставляти законність і доцільність? Перш за все тому,
що правові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю. В них
максимально відображаються як суспільні, так й індивідуальні інтереси
людей. Доцільність закону не може ігноруватися життєвою доцільністю.
Порушуючи вимоги закону, деякі посадові особи і громадяни оправдовують
свої протиправні дії місцевою або індивідуальною доцільністю. Вони
стверджують, що в даних конкретних умовах додержання закону недоцільно,
і підмінюють його суб’єктивними протизаконними діями, з їх точки зору
більш корисними і потрібними для даного випадку.

Законність передбачає, що місцеві інтереси в повному об’ємі можуть і
повинні задовільнятися в рамках закону. І закон надає такі можливості.
Наприклад, при визначенні кримінального покарання судді, керуючись
законом, призначають ту міру покарання, яка найбільш доцільна для даного
випадку із врахуванням тяжкості злочину й особи злочинця. Таким чином,
доцільність у правовій державі реалізується на основі і на виконання
закону. В кожному окремому випадку закон повинен додержуватися, але в
рамках закону повинна застосовуватись та міра, яка є найбільш доцільною
для даного конкретного випадку. Закон володіє вищою доцільністю, тому
він дозволяє врахувати всю різноманітність місцевих й індивідуальних
інтересів людей.

Необхідність точного і неухильного виконання правових приписів
незалежно від суб’єктивного ставлення до них окремих осіб обумовлена
презумпцією доцільності чинного закону. Ця презумпція, в свою чергу,
диктує необхідність неухильної, точної реалізації правових приписів
незалежно від суб’єктивного ставлення суб’єктів реалізації права до його
норм. Тільки політико-правовий режим законності, оснований на
доцільності, може огородити суспільство від випадковостей, волюнтаризму
і суб’єктивізму окремих осіб.

В силу формальної визначеності закон не може змінюватися одночасно із
змінами життя і тому нерідко відстає від його вимог, стає застарілим.
Закони можуть бути неефективними, недосконалими з технічної сторони.
Бувають випадки, коли такі закони порушуються саме з міркувань їх
застарілості, недосконалості, тобто недоцільності. З точки зору
принципів законності, будь-які відхилення від вимог закону, чим би вони
не мотивувались, припустимими бути не можуть. Законність, точніше,
виконання приписів закону завжди доцільні. Звичайно, в окремо взятому
випадку виконання застарілих або неефективних правових приписів може
викликати негативні результати, однак відступ від вимог такого закону
потягне за собою невизначеність, нестабільність правового регулювання,
нанесе шкоду суспільству і правопорядку. Інакше кажучи, з точки зору
мети правового регулювання в будь-якій ситуації доцільно виконувати
приписи закону, а повсюдний відступ від них недоцільний. Законність
завжди доцільна, і доцільність виступає як принцип, основа законності.
Засноване на принципі законності, право саме являє собою можливість
враховувати фактор доцільності в ході правозастосувальної діяльності.
Норми права часто передбачають індивідуальне регулювання, коли неминуче
врахування суб’єктами особливості окремого випадку – вибір доцільного
рішення. Не випадково правові норми носять переважно відносно визначений
характер. Наприклад, норми Кримінального кодексу не мають абсолютно
визначених санкцій.

Останнім принципом законності можна назвати невідворотність
відповідальності за правопорушення. Цей принцип означає своєчасне
розкриття будь-якого протиправного діяння. Правоохоронні органи
покликані як відвертати правопорушення, так і вести ефективну боротьбу з
ними. В цьому полягає реальність законності – досягнення фактичного
виконання правових приписів у всіх видах діяльності і невідворотність
відповідальності за будь-яке їх порушення.

Тут важливо відзначити, що завдячуючи своїм принципам, законність
виступає як найбільш ефективний, гуманний, справедливий режим
суспільно-політичного життя, а всякий відступ від цих принципів, їх
недооцінка приводять до порушень законності, приниженню її соціальної
цінності, ефективності правового регулювання в цілому.

Потрібно розрізняти законність як систему формальних вимог і реальну
законність. На практиці принципи законності в тій чи іншій мірі
порушуються, часто спостерігаються відступи від правових приписів. Таким
чином, реальна законність має кількісні показники, які визначають її
рівень в конкретному суспільстві.

Кожний з принципів законності може бути розгорнутий в сукупність її
вимог. Так принцип верховенства закону розгортається в наступні вимоги:
всі закони повинні відповідати Конституції та іншим законам; підзаконні
нормативно-правові акти повинні відповідати законам; акти
правозастосування і правозастосувальна діяльність повинні відповідати
законам і виданим на їх підставі підзаконним нормативним актам. Важливо,
що кожна з цих вимог, в свою чергу, може бути розгорнута в сукупність
положень, які або прямо зафіксовані в законі, або випливають з його
тексту. Таким чином, від загальних принципів законності через її вимоги
можна перейти до конкретних правових норм.

Суть законності полягає в суворому і неухильному дотримані й
виконанні всіма суб’єктами права чинних законів. Її не можна тлумачити
буквально, а слід розглядати як цільову установку суспільного розвитку,
яка зводиться до одного – досягнення законопослушності зі сторони членів
суспільства. Тому законність характеризує процес формування правової
держави і реалізації ідеї соціальної справедливості. Таке розуміння
законності дозволяє розглядати її як системне утворення і наперед
вирішує елементну структуру. З допомогою неї в категорії узагальнюються
конкретні предмети – носії ознак. Вони складають об’єм законності. До
структурних елементів законності відносятся: ціль – досягнення суворого
і неухильного додержання і виконання всіма учасниками суспільних
відносин норм права; погляди і принципи – зміст і теоретико-світоглядна
основа законності; система засобів, прийомів і умов, з допомогою яких
відбувається здійснення ідей і основ законності, яка визначає її
соціальну природу; категорії оцінки поведінки суб’єктів суспільних
відносин – чинне законодавство; юридична основа законності – право і
правомірна поведінка учасників суспільних відносин.

Можна виділити основні властивості законності: по-перше, її
причинно-наслідкову залежність від соціально-моральних і
державно-правових процесів; по-друге, загальнообов’язковість вимог
законності для всіх суб’єктів правовідносин; по-третє, високу ступінь
абстрактності і системності, що пояснюється сукупністю узагальнюючих
цією категорією політико-правових думок; по-четверте, об’єктивність як
наслідок перерахованих вище рис законності.

В підсумку можна сформулювати загальне визначення законності.

Законність – політико-правове явище, що характеризує процес
вдосконалення державно-правової форми організації суспільства і
реалізації ідеї соціальної справедливості шляхом суворого і неухильного
дедержання і виконання чинного законодавства.

На сьогоднішній день загальні гарантії законності мають ледь не
протилежний зміст. Яка може бути законність в умовах тяжкого
економічного стану, в нестабільній політичній ситуації при відсутності
позитивної ідеології – наукової, релігійної чи навіть псевдонаукової?
Теорія законності, таким чином, повинна подолати свій в деякій мірі
ідеалістичний характер: адже стопроцентної законності, як показують
дослідження, не було ні в одній країні ні в минулому, ні в даний час.

Головне у змісті законності щодо сфери відомчої нормотворчості полягає
не тільки в його повноті, відсутності прогалин та протиріч і т. д., як
це підкреслюється в юридичній літературі, а й в оцінці його з точки зору
послідовності реалізації і втілення в ньому права, адекватно
відображеного в нормах Конституції та інших законів, спрямованих на
забезпечення невід’ємних прав і свобод людини, на досягнення соціальної
справедливості, поєднання особистих, громадських та інших інтересів.

В традиційному розумінні законності і її принципів містилось відоме
протиріччя: з однієї сторони утверджувалось верховенство закону, а з
іншої – принижувалось його значення, так як у сфері правозастосування
мова вже йшла про норми всіх правових актів, безвідносно до їх
походження. Розуміння законності, як виконання всіх нормативно-правових
актів, всіх правових норм, встанволених або санкціонованих державою,
об’єктивно принижувало значення закону в системі нормативно-правових
актів держави. Закон опускався до рівня підзаконного акту. І не
випадково в літературі отримало поширення поняття законодавства в
широкому значенні слова, що охоплювало не тільки закони, які приймались
вищими органами державної влади, але й інші акти.

Закон займає особливе місце в системі нормативно-правових актів. Він
володіє рядом юридичних та інших властивостей, що не властиві іншим
нормативним актам. Нівелювання закону в системі нормативно-правових
актів держави слід подолати і визнати, що законність є виконання закону
і тільки закону. Ця вимога в рівній мірі стосується як органів державної
влади, так і органів місцевого самоуправління, які приймають у рамках
своєї компетенції акти, а також безпосередніх виконавців законів –
посадових осіб.

Професор М.С. Строгович вважав, що суть законності складає дотримання і
виконання саме законів. З цього, на його думку, й випливає необхідність
дотриман-ня і виконання підзаконних актів, що відповідають законам та
видані на основі закону, у відповідності із законом і на виконання
закону3 .

Враховуючи викладене, можна дати наступне визначення законності.
Законність – це суспільно-політичний режим, що полягає в пануванні права
й зако-ну в суспільному житті, неухильному здійсненні приписів правових
норм всіма учасниками суспільних відносин, послідовній боротьбі з
правопорушеннями і свавіллям в діяльності посадових осіб та
забезпеченні порядку і організованості.

Гарантії законності та їх закріплення

Незважаючи на свою значимість, принципи законності не втілюються в життя

автоматично, стихійно. Щоб правові приписи не залишились на папері, і
тим більше, не порушувались, необхідні відповідні умови та визначений
комплекс організацій-них, політичних і юридичних заходів, які би
забезпечували реалізацію, тобто гаран-тії законності.

Гарантії законності – це об’єктивні умови і суб’єктивні фактори, а
також спеціальні засоби, що забезпечують режим законності і стабільність
правопорядку в суспільстві. Серед даних гарантій потрібно чітко
розрізняти загальні умови і спеціальні засоби.

Загальні умови – це умови суспільного життя, в якому здійснюється
правове регулювання. Ці умови створюють макросередовище реалізації
права, його функціонування, визначаючи в певній мірі й спеціальні засоби
по зміцненню законності. Часто в літературі загальні умови, як гарантії
законності, трактуються надзвичайно широко. Під економічними гарантіями
розуміється існуюча система господарювання, форма власності, під
політичними – політична система, під соціальними – класова структура
суспільства і т. д. Таке розуміння гарантій не може задовільняти потреби
практики, бо їх вплив на стан законності неодно-значний, деколи вони
здійснюють на неї негативний вплив. Тому загальні умови необхідно
розглядати конкретно, виділяти в них ті фактори, що позитивно впливають
на реалізацію права.

Важливою передумовою найкращого використання сприятливих умов в
діяльності по зміцненню законності є їх максимально можлива
конкретизація. Економічний лад, політична система, пануюча ідеологія
навряд чи можуть розглядатися як фактори, що забезпечують законність.
Проаналізуємо це положення на прикладі власності. Довгий час вважалось,
що соціалістична власність (на відміну від приватної) сама по собі є
умовою забезпечення законності. Такий висновок випливав з припущення, що
вона породжує у людини почуття господаря, власника засобів виробництва,
сприяючи їх збереженню, примноженню, захисту. Однак, як ми всі
переконались, соціалістична власність стала причиною народження й інших,
чужих законності явищ – безгосподарності, розкрадань і т. д.

Мова, отже, йде про те, щоб виділити з умов суспільного життя ті, які
сприяють зміцненню законності, створити передумови для їх розвитку і
впливу на людей, а також шляхом використання організаційних заходів,
спеціальних засобів нейтралізувати дію негативних факторів. Розглянемо
ці загальні умови, що вистуапють гарантіями законності.

Економічні умови. Це стан економічнонго розвитку суспільства,
організація системи господарювання і т. д. Умовами, що забезпечують
законність, тут виступають такі фактори, як міра організованості в
економічнній сфері, ритмічна робота всього господарського організму,
постійний ріст продуктивності праці і об’єму виробництва, стійка грошова
система і т. д. Подібні фактори безпосереднім чином впливають на стан
законності. Так, в умовах нестабільності економіки, падіння виробництва,
розриву господарських зв’язків, росту цін, інфляції зростає соціальна
напруженість в суспільстві, що веде до анархії, дезорганізації, росту
числа злочинів, причому не тільки господарських.

Політичні умови. Основною політичною умовою стабільної законності є
сильна державна влада. Сила державної влади визначається не величиною
армії, не потужністю репресивного апарату. Сильна державна влада – це
стійка, легітимна влада, що користується підтримкою суспільства, здатна
забезпечити реалізацію прийнятих нею правових приписів. Сильна держава
гарантує стабільний розвиток суспільства, безпеку людей, ефективну
боротьбу із злочинністю, корупцією й іншими антисоціальними явищами. В
умовах дезорганізації державно-владних структур, боротьби за владу,
нездатності держави забезпечити реалізацію прийнятих рішень, низького
рівня виконавчої дисципліни, розквіту бюрократизму, корупції законність
не тільки не підвищується, але й знижується, причому до небезпечної
межі. Сильна держава ні в якій мірі не означає централізацію державної
влади, авторитарний режим, який не забезпечує, а, навпаки, заперечує
законність. Важливою умовою зміцнення держави, забезпечення законності і
правопорядку є демократія. Демократична держава не слабка, аморфна
влада. Це система сильної і в той же час цілком відповідальної перед
народом влади, основаної на демократичних принципах формування і
функціонування (розподіл влад, парламентаризм, гласність, верховенство
Конституції і т. д.).

Ідеологічні умови. Стан законості в значній мірі визначається рівнем
політичної, правової і загальної культури населення. Законність
передбачає такий рівень правової культури, коли повага до права, закону
є особистим переконанням людини, причому не тільки рядового громадянина,
а й в першу чергу державного службовця, законодавця.

Необхідний рівень культури забезпечується організацією правової
пропаганди, чіткою системою виховання в громадян високих моральних
якостей, патріотизму, відповідальності, почуття права і законності. В
умовах руйнування системи виховання ідеологічний вакуум заповнюється
чужими суспільству поглядами, що негативно впливають на стан дисципліни,
організованості, законності (розповсюдження порнографії, панування сили
та ін.), сприяють росту правопорушень, злочинності, що загрожують режиму
законності.

Соціальні умови. Законопослушність громадян, їх повага до закону,
реалізація його приписів в значній мірі залежать від становища, що
склалося в соціальній сфері. Падіння життєвого рівня населення, ріст
безробіття, вартості життя, соціальних послуг безпосереднім чином
впливають на рівень законності, провокуючи громадян на пошуки шляхів
незаконного збагачення, обхід закону, породжують національні й соціальні
конфлікти і т. д. Міцна законність можлива тільки в умовах соціальної
стабільності, впевненості громадян в непорушності своїх соціальних прав
і свобод.

Правові умови. Стан законності як політико-правове явище обумовлений
станом самого права, системи законодавства. Чинне законодавство повинно
бути достатньо повним, стабільним, забезпечуватися високим рівнем
юридичної техніки, необхідними механізмами реалізації й охорони. Важливе
значення для реалізації права і рівня законності мають правові засоби,
що використовуються законодавцем, методи, способи і типи правового
регулювання, принципи, на яких будується законодавство. Так,
законодавство, що відстає від динамічного розвитку суспільних відносин,
утруднює боротьбу із злочинністю.

Гарантіями законності є також відповідні суб’єктивні фактори. Серед них
можна відзначити стан правової науки, повноту і розвиток в ній
прогресивних гуманістичних ідей, положень, науково-теоретичних
конструкцій. Безпосередній вплив на рівень законності здійснюють пануючі
в науці науково-теоретичні концепції. Наприклад, безперечну шкоду у
справі забезпечення законності нанесло ігнорування таких “буржуазних”
(так їх називали до недавнього часу) теорій, як ідея правової держави,
розподіл влад, параментаризм і т. д. Навпаки, науково-теоретична
розробка ідеї правової держави, впровадження основних її полождень в
законодавчу і правозастосувальну практику дозволяє зміцнити законність в
діяльності державних органів. Проявом беззаконня і сваволі в їх
діяльності сприяли теоретичні положення про посилення класової боротьби
з побудовою соціалізму, про відмирання держави, про скорочення сфери
правового регулювання і т. д.

Рівень законності визначається й ефективною діяльністю політичного
керівництва, правильним вибором лідерами пріоритетів при прийнятті
політичних рішень, готовністю й умінням відповідних органів вести
боротьбу за зміцнення законності. Економічні, політичні, ідеологічні
гарантії законності – це реальна матеріальна основа для нормального
функціонування громадянського суспільства.

Спеціальні засоби забезпечення законності – це юридичні й організаційні
засоби, призначені виключно для забезпечення законності. Серед них можна
виділити юридичні й організаційні гарантії (засоби).

Юридичні гарантії – сукупність закріплених в законодавстві засобів, а
також організаційно-правова діяльність по їх застосуванню, спрямовані
на забезпечення законності, на безперешкодне здійснення, захист прав і
свобод. Юридичні гарантії пов’язані із загальними умовами і визначаються
ними. Вони юридично опосередковують їх, виступаючи в якості їх юридичної
форми, не зливаючись, однак, з ними і не втрачаючи своєї юридичної
якості (формально-нормативне закріплення, процесуальний порядок
реалізації, державне забезпечення). При цьому юридичні гарантії
немислимі без свого соціального змісту.

Серед юридичних гарантій розрізняють наступні.

Засоби виявлення (викриття) правопорушень. До них відноситься
діяльність прокуратури, органів досудового слідства, Конституційного
Суду і т. д. Ці гарантії пов’язані з роботою компетентних державних
органів, спрямованою на виявлення правопорушень з метою їх припинення й
усунення їх наслідків. Деякі гарантії пов’язані з діяльністю громадян.
Так, наприклад, конституційне право на оскарження незаконних дій
посадових осіб в суд.

Засоби попередження правопорушень. Це закріплені в праві засоби, що
дозволяють запобігти можливим правопорушенням. Наприклад, ст. 43 КЗпП
України передбачає, що розірвання трудового договору з ініціативи
власника або уповноваженого ним органу (ст. 40 КЗпП) можливе тільки за
попередньою згодою профспілкового органу. Подібна згода має єдину мету
запобігти можливому порушенню прав громадян, не допустити незаконного
звільнення. Попереджувальну роль відіграють і такі засоби, як огляд
багажу в аеропорту, митний огляд.

Засоби припинення правопорушень. До них відносятся засоби, спрямовані
на припинення, недопущення правопорушень, порушень прав і свобод
громадян та організацій. Це затримання, арешт, обшук, підписка про
невиїзд, інші заходи припинення, відміна незаконних актів.

Заходи захисту і відновлення порушених прав, усунення наслідків
правопорушень. Такими є примусове стягнення коштів на утримання дитини
(аліментів), віндикація (примусове вилучення майна з чужого незаконного
володіння) та ін.

Юридична відповідальність. Під нею розуміється покарання особи, винної
у вчиненні правопорушення. Даний засіб є важливим і необхідним для
зміцнення законності, причому його ефективність визначається не
жорстокістю, а невідворотністю.

Серед юридичних гарантій особлива роль відводиться процесуальним
гарантіям, бо процес є формою життя матеріального права, реальне життя
формально закріплені права і свободи можуть отримати, лише маючи
процесуальне забезпечення. Можна справедливо пишатися широтою правового
статусу особи, закріпленого в Конституції України. Однак це не дає
підстав закривати очі на недоліки правового механізму реалізації цих
прав, їх забезпечення і захисту. Юридичний механізм реалізації правових
норм передбачає наявність чіткої нормативної бази. Конституційні норми,
що закріплюють права і свободи, достатньо визначені, хоча багато з них
не підкріплені поточним законаодавством, чітким юридичним механізмом
реалізації, що утруднює їх здійснення.

Накінець, важливою гарантією законності є правосуддя – діяльність
судів, що здійснюється шляхом розгляду й вирішення цивільних і
кримінальних справ з метою зміцнення законності.

Під організаційними гарантіями розуміються різні заходи організаційного
характеру, що забезпечують зміцнення законності, боротьбу з
правопорушеннями, захист прав громадян. Сюди відносяться кадрові,
організаційні заходи по створенню умов для нормальної роботи
юрисдикційних і правоохоронних органів, створення в структурі останніх
спеціальних підрозділів (для боротьби з організованою злочинністю, з
корупцією і т. д.).

Підкреслюючи роль юрисдикційних і правоохоронних органів у справі
забезпечення законності, їх значення не можна перебільшувати,
абсолютизувати, бо ефективність їх роботи багато в чому визначається
об’єктивними умовами. Однак нерідко відповідальність за стан законності,
за ріст злочинності в регіоні, в країні покладається лише на органи
прокуратури, МВС. Проблема боротьби із злочинністю часто зводиться лише
до зміни керівництва цих органів без суттєвої зміни умов, що не може
забезпечити належних гарантій законності.

Тільки цілеспрямована робота по вдосконаленню об’єктивних (загальних)
умов, ефективне застосування спеціальних засобів, постійний розвиток
законодавства дозволять забезпечити стабільну законність і стійкий
правопорядок – основу нормального життя суспільства.

Юридичні гарантії по найближчих цілях поділяються на :

превентивні (попереджуючі) полягають в попередженні правопорушень:

недопущення порушення трудових прав громадян власником або уповноваженим
ним органом, недопущення незаконного звільнення;

припиняючі – спрямовані на припинення виявлених правопорушень:

затримання, арешт, обшук, підписка про невиїзд;

відновлювальні – виражаються в усуненні чи відшкодуванні негативних

наслідків правопорушень: примусове стягнення аліментів, примусове
вилучення майна з чужого незаконного володіння;

каральні або штрафні – спрямовані на реалізацію відповідальності

правопорушників: покарання особи, винної у вчиненні правопорушення .

Юридичні гарантії законності по суб’єктах застосування бувають:

парламентські;

президентські;

судові;

прокурорські;

адміністративні (управлінські);

контрольні;

муніципальні (місцеві).

Суб’єктами гарантій законності є всі суб’єкти права. Посадові особи
поставле-

ні в один ряд з громадянами та іншими особами, тобто тут нівелюється
підвищена небезпека порушення закону зі сторони посадової особи в
порівнянні з небезпекою порушення закону, що вчиняється громадянином.

В свій час професор Александров Н.Г. пропонував компромісне рішення.
Він не ставив в один ряд порушення закону, що вчиняються громадянами і
посадовими особами. Законність в широкому аспекті, на його думку,
означає вимогу додержува-тись законів всіма суб’єктами права.
Законність, що розуміється у вузькому аспекті, означає додержання
законів саме посадовими особами держави. Тобто законність поширюється
тільки на діяльність державного апарату.4

Законність як раз і полягає в тому, що посадові особи виконують вимоги
законів, виявляють порушення закону, припиняють їх, відновлюють порушені
права і притягають винних до юридичної відповідальності. Законність тому
обов’язково повинна характеризуватися наявністю ефективного механізму
захисту дії законів держави, в тому числі захисту прав і законних
інтересів громадян, інших суб’єктів права. Громадяни можуть брати участь
у виявленні порушень закону посадовими особами і, відповідно,
законності, сприяти її забезпеченню і зміцненню.

Будь-яких серйозних аргументів проти висловленої точки зору щодо
виклю-чення з числа суб’єктів законності громадян та інших осіб
(іноземних громадян, осіб без громадянства) в науковій літературі не
наводиться. Типовою тут є позиція, згідно якої “законність єдина і вона
однаково обов’язкова для всіх – і для органів влади, і для громадян”5 .
На думку Строговича М. С., в демократичній державі всі однаково
підпорядковані законам, що не дозволяє виключити з поняття законності
додержання і виконання законів громадянами. Цю думку підтримує і Лазарєв
В. В., підкреслюючи, що обмеження суб’єктів законності та її порушень не
виправдано. “Гарантії законності є всезагальними і не містять
яких-небудь винятків”6 .

Законність є системою реально діючого права. Це означає наступне.

По-перше, наявність в суспільстві й державі правового законодавства.
Іншими словами, це означає, що чинні закони адекватно виражають ідеальне
право, правові принципи, загальнолюдські цінності, правові ідеали
вільного демократичного сус-пільства і правової держави. Законність тут
точніше було б визначити як право-законність.

По-друге, повне здійснення, реалізацію Конституції та інших законів у
діях посадових осіб органів влади й місцевого самоврядування,
громадських об’єднань як тих, що покликані забезпечувати використання
громадянами й іншими особами наданих їм прав і свобод, так і тих, що по
закону повинні захищати вказані права й свободи в разі їх порушень або
при наявності конфліктів між громадянами і посадовими особами.

По-третє, ефективний захист дії Конституції та інших законів. Ця
система юридичного захисту включає як систему державного контролю і
нагляду за дією законів, так і систему індивідуального захисту зі
сторони громадян й інших осіб своїх прав і свобод та законних інтересів.

Наявність цих трьох елементів і складає зміст законності
(правозаконності) як системи реально діючого права у вільному
суспільстві.

Система забезпечення законності в діяльності державних органів являє
собою структуру заходів, спрямованих на профілактику порушень законності
і зміцнення законності, тобто складається з двох блоків: а)
профілактика порушень законності; б) зміцнення законності. Такий поділ
обумовлено подвійним характером системи умов і факторів соціального
середовища, що впливають на функціонування посадової особи і можуть бути
як позитивними (гарантії), так і негативними (причому різної якості і
змісту – матеріально-виробничі, економічні, політичні, духовні, правові
та ін.).

Профілактика порушень законності означає вияв причин і умов порушень
законності, усунення вказаних причин і умов, ліквідацію всіх тих
негативних факторів, явищ і процесів, що ведуть до порушення
законності. В числі такого роду факторів – економічна і політична
нестабільність, низька правова культура населення, посадових осіб,
деформація професійної правосвідомості, установка посадових осіб на
пріоритет доцільності перед законністю і т. д.

Зміцнення законності передбачає формування і вдосконалення, розвиток
гарантій законності в діяльності органів державної влади, органів
місцевого самоуправління, їх посадових осіб. Під гарантіями законності
розуміються позитивно діючі умови, фактори і засоби як всередині тої чи
іншої структури, так і поза нею.

Слід розрізняти загальні (економічні, політичні і духовно-культурні) та
спеціальні (правові, психологічні і управлінські) гарантії законності.
Правові гарантії як вид спеціальних гарантій законності включають: а)
заходи по вдосконаленню законодавства; б) заходи виявлення порушень
законності; в) заходи захисту; г) заходи відповідальності; д) заходи
нагляду і контролю за станом законності; е) заходи профілактики порушень
законності.

Нагляд і контроль за станом законності включають: контроль вищих
органів державної влади; контроль вищих органів державного управління;
конституційний та інші види судового контролю; прокурорський нагляд;
громадський контроль.

З управлінських позицій організація системи захисту і забезпечення
законності означає, по-перше, визначення стану законності в тій чи іншій
ланці державного апарату, по-друге, напрацювання заходів, спрямованих на
профілактику порушень законності, захист законності та її зміцнення.
Мова йде про планування, координацію, здійснення прийнятих рішень і
контроль за їх виконанням.

Велике теоретичне і практичне значення має напрацювання єдиних
критеріїв оцінки стану законності, а також системи показників для її
визначення стосовно діяльності державного апарату і його окремих ланок,
органів, підрозділів і служб. Слід знати й уміти користуватися
різноманітними джерелами інформації про порушення законності в
діяльності державних органів, виявляти їх, якщо вони не були враховані
офіційно, наприклад, в статистичній звітності. Для аналізу динаміки і
структури порушень законності в діяльності державних органів важливо
виробити методику викриття, виявлення в ході інспектування, контрольних
та інших переві-рок такого роду порушень зі сторони керівників
підрозділів.

Організація системи забезпечення законності в діяльності державних
органів включає також : аналіз допущених порушень законності, причин і
умов їх вчинення, напрацювання заходів по профілактиці таких порушень;
вдосконалення заходів захисту законності в діяльності державних органів;
напрацювання заходів по зміцненню законності : вдосконалення службової
підготовки, управлінської діяль-ності; включення в перспективні і рокові
плани комплексних заходів по забезпеченню законності в службовій
діяльності; формування практичних навиків і забезпечення законності в
процесі як навчання, так і виконання службових об’язків.

Правильно організувати систему захисту й забезпечення законності можна
лише при обов’язковому врахуванні рівнів, ієрархії тої чи іншої системи
державних органів, її внутрішніх і зовнішніх зв’язків.

Всяка галузева система управління, як відомо, працює на своє зміцнення.
Тому, якщо бути реальним, то потрібно визнати, що система в цілому, як і
складові її органи й підрозділи, не завжди зацікавлені в розкритті
об’єктивної картини стану законності, тим більше – у виявленні її
порушень, тобто в самовикритті. Тому дуже важливе значення в захисті й
зміцненні законності має зовнішній стосовно до галузевої системи нагляд
і контроль, що здійснюється органами державної влади, прокуратури, суду
та ін.

В той же час об’єктивна необхідність зміцнення галузевої системи
потребує, щоб з порушеннями законності всередині неї велась боротьба
власними силами і засобами. Особливу роль у зв’язку з цим мають
вищестоящі органи, а також внутрівідомчий контроль.

Проблеми зміцнення законності в діяльності

органів внутрішніх справ

Сьогодні правоохоронні органи України, зокрема, органи внутрішніх справ
– головний підрозділ в системі органів виконавчої влади з питань
формування й реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод
громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань.
Усвідомлюючи свою особливу відповідальність за реалізацію цих завдань,
Міністерство внутрішніх справ України веде пошук шляхів до підвищення
ефективності роботи органів внутрішніх справ, організаційних та
практичних заходів на пріоритетних напрямах боротьби зі зло-чинністю,
захисту економіки від кримінального тиску. Розширюється міжнародна
співпраця з метою запобігання використанню фінансових систем для
відмивання коштів, добутих злочинним шляхом. Вживаються заходи щодо
захисту майнових прав громадян, інтересів малого і середнього
підприємництва, а також особливо перспективних програм і проектів,
поліпшення інвестиційного клімату в Україні.

Зусилля правоохоронних органів більш активно спрямовуються на виявлення
злочинних дій, пов’язаних з фіктивними банкрутствами, шарайством з
фінансовими ресурсами та інших економічних злочинів. Розроблено і
запроваджено програми оперативного супроводження процесів приватизації
та заходів щодо захисту енергозабезпечення. Такі програми зорієнтовані
на стабілізацію криміногенної ситуації навколо цих процесів. В
діяльності органів внутрішніх справ впроваджую-ться нові форми і методи
профілактики та розкриття злочинів, комплексні заходи, мета яких –
посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією, тероризмом,
торгівлею людьми, незаконним обігом наркотичних засобів, зброї та
вибухових речовин.

Авторитет органів внутрішніх справ багато в чому залежить від тісного
зв’язку з населенням, розвитку гласності в їх діяльності. Виходячи з
цього Міністерством внутрішніх справ змінено підходи до критеріїв оцінки
роботи органів внутрішніх справ України. Найважливішим критерієм
сьогодні є оцінка їх діяльності громадянами. В громадській свідомості
криміналізація всіх сфер життя визнається як одна з найбільших загроз не
лише особистій безпеці, але й незалежному розвитку країни – саме тому до
проблем боротьби зі злочинністю прикута загальна увага. Законне право
громадян мати об’єктивну і достовірну інформацію про стан правопорядку,
результати діяльності правоохоронних структур цілком узгоджуються із
принципом відкритості. У громадському контролі вбачається один з вагомих
факторів, що спонукає до якісної перебудови органів внутрішніх справ,
формування нового корпусу професіоналів, відданих справі служіння закону
і людині.

В основу організації діяльності органів внутрішніх справ покладено
комплекс тісно пов’язаних між собою принципів, які визначають завдання і
основні напрями роботи даних органів. З комплексу принципів слід
виділити принцип законності, який полягає в тому, що органи внутрішніх
справ та їх працівники визнають пріоритет права і несуть політичну,
правову і моральну відповідальність за невиконання взятих на себе
обов’язків.

З метою зміцнення законності, поліпшення роботи правоохоронних та інших
органів у галузі додержання прав і свобод людини і громадянина, захисту
життя та здоров’я особи, підвищення рівня боротьби зі злочинністю,
забезпечення громадсь- кого порядку в державі Указом Президента України
від 18 лютого 2002 року “Про заходи щодо дальшого зміцнення
правопорядку, охорони прав і свобод грома- дян”, зокрема,
передбачено:

“1. Звернути увагу Міністерства внутрішніх справ України, Служби
безпеки України, Державної митної служби України, Державного комітету у
справах охорони державного кордону України, Державної податкової
адміністрації України, Головного контрольно-ревізійного управління
України на наявні в їх діяльності факти недодержання норм законів,
тяганини у викритті та розслідуванні злочинів й інших правопорушень,
невжиття своєчасних заходів щодо охорони прав і свобод людини і
громадянина.

2. Міністерству внутрішніх справ України, Службі безпеки України, Раді
міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та
Севастопольській міським державним адміністраціям:

розглядати не рідше одного разу на півріччя та при ускладненні
оперативної обстановки разом з іншими правоохоронними органами, за
участю керівників державного кордону, перекриття каналів проникнення в
Україну нелегальних мігрантів, предметів контрабанди, зокрема
наркосировини, зброї, боєприпасів та інших засобів вчинення тяжких та
особливо тяжких злочинів;

систематично проводити й надалі комплексні заходи та спеціальні
операції, спрямовані на викриття вчинених злочинів, знешкодження
озброєних злочинних угруповань, виявлення місць можливого перебування
злочинців;

визначити заходи щодо забезпечення правопорядку в громадських місцях,
захисту прав і свобод, законних інтересів, життя і здоров’я мешканців
кожного міста, району;

зміцнити підрозділи міліції, що працюють безпосередньо з населенням,
насам-перед дільничних інспекторів і патрульно-постової служби міліції,
шляхом перерозподілу штатної чисельності та введення додаткових посад» 7
.

Відповідно до статті 2 Закону України “Про загальну структуру і
чисельність Міністерства внутрішніх справ України” від 10 січня 2002
року затверджено загальну чисельність МВС України в кількості 386 600
осіб, у тому числі 284 400 осіб рядового і начальницького складу. За
рахунок Державного бюджету України утримуються 226 800 працівників
органів внутрішніх справ 8 .

Правова свідомість та правова культура допомагають підвищувати стан
законності в роботі органів внутрішніх справ. Правосвідомості належить
найперше місце у механізмі правової дії. Це викликано тим, що існування
права неподільно пов’язано з людиною. Вимоги суспільного життя не можуть
бути виражені в якості юридичних норм до тих пір, поки вони не пройдуть
через волю та свідомість людей, що беруть участь у здійсненні
правотворчої діяльності органів держави. В той же час, дія права на
суспільні відносини також здійснюється через волю та свідомість людей.
Все це викликає комплекс правових уявлень, почуттів. Правова культура –
в значній мірі результативна категорія, показник рівня та особливості
правового розвитку суспільства, дзеркало його правової свідомості.

Забезпечення високої юридичної культури неможливе без системи правового
виховання. Воно не зводиться тільки до пропаганди, пояснення законів, а
й включає ще дію на людину усіх сторін правового життя суспільства,
усієї системи суспільних відносин, які в своїй сукупності формують
високу юридичну культуру, стійкі правові переконання. Виховання
правосвідомості необхідно починати якнайскоріше. У нашій країні в
навчальні плани ряду шкіл включено викладання основ права, думається, що
був би не зайвим і екзамен з цього предмету.

Правосвідомість і правова культура є важливим фактором
правотвор-чості. При цьому вони відіграють важливу роль не тільки в
правотворчості, а й у зміцненні законності. Правильне застосування
правових норм зумовлене в значній мірі рівнем індивідуальної
професійної свідомості правозастосовувача та рівнем його правової
культури. Так як органи внутрішніх справ більш зайняті
правозасто-сувальною діяльністю, то рівень правосвідомості та правової
культури кожного окремого співробітника має важливе значення. Крім
цього, наявність значних владних повноважень по застосуванню права
співробітниками органів внутрішніх справ роблять вплив цих факторів на
діяльність даних органів ще більш значним.

Побудова правової держави є одним із першочергових завдань формування і
зміцнення державності в Україні на сучасному етапі. Тому подальший
розвиток демократії, зміцнення законності й державної дисципліни
пов’язані з підвищенням якості та ефективності роботи правоохоронних
органів, зокрема органів внутрішніх справ. Виконання завдань держави
потребує від органів внутрішніх справ організованості й порядку в
роботі, точного та неухильного виконання покладених на них функцій. Тут
мається на увазі державна дисципліна, що потребує дотримання закону і
порядку, встановленого державою і заснованого на законі.

Основу державної дисципліни складає законність. Отже, точне слідування
законам та іншим виданим відповідно до них і на їх виконання нормативним
актам визначає стрижень державної дисципліни. Важливе значення і місце
законності пов’язане з тим, що вона надає можливість правовими засобами
втілювати в життя політику влади, охороняє права та інтереси державних
та громадських організацій, права та інтереси громадян, які охороняються
законом, передбачаючи свідоме та обов’язкове дотримання як всіма
установами й організаціями, так і всіма членами нашого суспільства
законів та інших нормативних актів. Законність і службова дисципліна
нерозривні. Стан законності в органах внутрішніх справ залежить від
дисциплінованості особового складу. Порушення службової дисципліни
приводить до погіршення результатів роботи, зниження рівня
оперативно-службової діяльності й ускладнює виконання поставлених
завдань. На зміцнення законності й службової дисципліни в органах МВС
спрямована вся система добору кадрів, виховної роботи, професійної
підготовки, впровадження передового досвіду. Тут поєднуються
цілеспрямовані зусилля керівників усіх рангів органів внутрішніх справ,
громадських організацій і всього особового складу служб і підрозділів.
МВС України послідовно і цілеспрямовано вживає заходів для поліпшення
стану дисципліни та законності в діяльності підпорядкованих підрозділів,
попередження надзвичайних подій за участю особового складу, викорінення
випадків безвідповіда-льного ставлення працівників до виконання
службових обов’язків, грубого і нетактовного поводження з громадянами та
порушення їх конституційних прав. Завдяки проведеній роботі у переважній
більшості регіональних управлінь намітилися деякі позитивні тенденції із
зазначених питань. Загалом, порівняно з 2000 роком, на 28% зменшилася
кількість кримінальних справ відносно працівників органів внутрішніх
справ, на 16,9% – кількість засуджених, скоротилась кількість
резонансних, надзвичайних подій за участю особового складу, підвищився
рейтинг органів внутрішніх справ серед населення. Щорічно за зразкове і
сумлінне виконання своїх службових обов’язків тільки в Донецькій області
заохочується 15-30% особового складу міліції.

Високі вимоги до служби, підвищення рівня дисципліни і культури роблять
абсолютно неприпустимим будь-яке відхилення від закону у практичній
діяльності міліції. Порушення службової дисципліни своєчасно
припиняються і завжди зустрічають гостру принципову оцінку з боку
керівників усіх рангів і служб органів внутрішніх справ. Всебічно
аналізуються негативні явища і причини, що породжу-ють порушення
законності, вживаються ефективні заходи для їх усунення. З цією метою в
органах внутрішніх справ розроблено систему збору інформації про
порушення законності (діагностика стану дисципліни), яка дозволяє
систематизува-ти їх за галузевими службами, категоріями працівників,
характером порушень. Все це дає можливість зробити висновок про стан
законності і дисципліни, оперативно вживати рішучих заходів для усунення
таких грубих порушень, як необгрунтовані затримання громадян та
застосування відносно них сили, неправомірне використан-ня
адміністративних заходів впливу, порушення термінів розгляду заяв і
скарг громадян, несумісних з діяльністю міліції фактів пияцтва,
грубості, невиходу на службу та інших.

Статистичні дані, соціологічні дослідження, що проводяться УМВС у
Донець-кій області з питань дотримання законності та службової
дисципліни працівниками міліції, на підтвердження сказаного фіксують
такий стан справ:

покарано співробітників органів внутрішніх справ у порядку

дисциплінарного стягнення по Донецькій області:

Рік

1991

1992

1993

1994

1995

1996

1997

1998

1999

Порушено законності 137 93 104 104 119 99 153 160 102

Пияцтво

136 158 182 208 227 376 227 133 90

Засуджено праців-ників ОВС 17 14 22 17 45 44 19 19 16

По Україні у 1999 році засуджено 286 осіб. Основними порушеннями
законності були:

незаконна відмова в порушенні кримінальної справи;

приховування злочину від обліку;

порушення термінів слідства і дізнання;

незаконне притягнення до адміністративної відповідальності;

незаконне адмінзатримання;

корупційні дії;

скоєння злочинів.

Основними причинами порушення співробітниками міліції законності й
дис-

ципліни вважаються значні недоліки у виборі, навчанні й вихованні
кадрів, низький рівень контролю з боку керівників, перш за все низових
ланок, за службою, діяль-ністю і поведінкою підлеглих, їх ліберальне
ставлення до порушників, а також самоусунення від виконання рекомендацій
і вищих нормативних актів МВС-УМВС. Зустрічається безвідповідальне
ставлення до виконання своїх функціональних обо-в’язків, вимог
міністерства щодо зміцнення кадрового потенціалу органів внутріш-ніх
справ.

У їх роботі трапляються випадки прийому на службу некваліфікованих,

схильних до порушень кандидатів, безконтрольності за поведінкою
особового скла-ду на службі та в побуті, приховування порушень та
потурання ганебним вчинкам працівників. У підрозділах, як правило,
створюється нездоровий морально-психоло-гічний клімат, на низькому рівні
виховний процес та організація навчання особового складу. У
безпосередній діяльності не використовуються можливості громадських
формувань, колективів, не вимагається безумовне виконання присяги та
кодексу честі працівників органів внутрішніх справ України, а також
недостатньо здійсню-ється взаємодія ОВС з населенням у вивченні
кандидатів до вступу на службу в ОВС за місцем їх мешкання.

Отже, в наявності погана організація роботи в органах і підрозділах
що-

до попередження порушень застосування чинного законодавства, значні
недоліки з боку керівників, у тому числі безпосередньо у професійній
підготовці підлеглих, безконтрольність за виконанням матеріалів
дослідчої перевірки та адмінматеріалів, невиконання вимог і програм
організаційних та практичних дій у забезпеченні законності й зміцненні
дисципліни в органах внутрішніх справ, рішень колегій УМВС Донецької
області та МВС України.

Вивчення причин і умов порушень службової дисципліни та законності
пра-цівників підрозділів органів внутрішніх справ передбачає глибокий
теоретичний та статистичний аналіз факторів, які можна поділити на дві
групи:

Об’єктивні (зовнішні, незалежні від самого працівника, які призводять
до

порушень різного типу).

2. Суб’єктивні (пов’язані з позицією самого працівника, його ставленням
до ситуації порушення дисципліни та законності, з його особистими
якостями ).

До об’єктивних причин слід віднести:

несприятливі економічні умови проходження служби (низькі оклади та їх

несвоєчасна і неповна виплата);

незадовільна організація професійної підготовки;

стресовість професійної діяльності;

відсутність нормальних умов для здійснення службової діяльності;

незадовільний рівень соціального захисту працівників;

невідповідність між службовими функціями, обов’язками і повноваження-ми
та правами працівника;

напруженість стосунків, яка викликається конфліктами з керівництвом,
працівниками, громадянами, родичами та іншими;

низький статус служби в органах внутрішніх справ.

До суб’єктивних причин слід віднести:

низький рівень професійних знань;

відсутність відповідних ціннісних орієнтацій;

неадекватна професійна мотивація;

низький рівень морального розвитку, емоційна незрілість, психічна
неврів-новаженість;

нерозвиненість професійно-значущих рис (уважності, комунікабельності,
наполегливості);

схильність до перенесення відповідальності з себе на оточуючих.

Взаємодія цих двох факторів і призводить до порушень дисципліни та
закон-

ності.

Президентом України, Кабінетом Міністрів, Верховною Радою, МВС
вжива-ються дійові заходи, які, на наш погляд, будуть сприяти поліпшенню
соціально-економічного розвитку країни, зміцненню дисципліни та
законності в органах внутрішніх справ завдяки розширенню кола
співробітництва і взаємодії з громад-кістю.

В першу чергу, необхідно звернути увагу на заходи, які спрямовані на
покращення кадрового забезпечення, охорони прав і свобод громадян,
зміцнення дисципліни і законності в діяльності органів внутрішніх справ.
Проблемою, яку в наш час почали вирішувати, є реформування і
вдосконалення системи та структури органів державної влади. Органи
внутрішніх справ України, які є частиною держав-ної влади, на сьогодні
за своєю організацією та діяльністю неповною мірою відпові-дають тим
вимогам, що ставить до них соціально-політична, економічна та
криміногенна ситуація в Україні. Стан дисципліни та законності серед
працівників органів внутрішніх справ ще не відповідає вимогам
сьогодення. Про це свідчать численні повідомлення громадян про
неправомірні дії правоохоронців, непоодинокі випадки скоєння
працівниками міліції злочинів, корупційних діянь тощо. Ці проблеми
вимагають на наш погляд, вжиття широкомаштабних комплексних заходів з
боку держави, що мали б забезпечити стабілізацію ситуації у найближчі
роки.

Одним із таких заходів є впровадження курсу реформування органів
внутрішніх справ України, яке розпочалося у 1996 році із прийняттям
Кабінетом Міністрів України Концепції розвитку системи МВС України.
Шість років дозволяють зробити висновок про грунтовність тих
основоположних ідей, які були покладені в основу перебудови системи
органів внутрішніх справ.

Одним із основних принпиців реформування системи органів внутрішніх
справ є зміцнення зв’язків міліції з громадськістю, доступність для
населення інформації про діяльність органів внутрішніх справ у
встановленому законодавст-вом порядку.

Аналіз перетворень, які відбуваються в органах внутрішніх справ
протягом останніх років, дає можливість говорити про один із основних
показників, а саме, про підвищення авторитету органів внутрішніх справ у
цілому і міліції зокрема. Авторитет міліції базується на професіоналізмі
її працівників, на ступені довіри з боку населення, зміцненні стосунків
її підрозділів та окремих працівників з громадськими об’єднаннями,
рухами, громадянами тощо.

Ставлення населення до міліції необхідно розглядати на рівні
сформованої громадської думки і на рівні практичних дій представників
виконавчої влади. Одним із важливих напрямків зміцнення зв’язків органів
внутрішніх справ з місцевим населенням є врахування громадської думки,
яка узагагальнює уявлення людей про ті чи інші напрямки діяльності або
якість роботи міліції. Цінність громадської думки полягає ще і в тому,
що вона пропонує шляхи вдосконалення роботи органів внутрішніх справ. Це
підтверджується періодичним дослідженням громадської думки про роботу
органів внутрішніх справ.

Іншим заходом є реалізація Комплексної цільової програми боротьби зі
злочинністю. Пріоритетним у цій програмі є питання правового
забезпечення правоохоронної діяльності. Враховуючи злободенність
проблеми, МВС України розробило Комплексну програму вдосконалення роботи
з кадрами та підвищення авторитету міліції на 1999 –2005 роки.
Відповідно до цієї програми передбачається розробка і впровадження
комплексу цільових програм, спрямованих на зміцнення зв’язків із
населенням і підвищення авторитету органів внутрішніх справ.

Серед них:

проведення моніторингових досліджень громадської думки про діяльність
органів внутрішніх справ;

розробка і впровадження правового механізму, поновлення порушених
працівниками міліції прав і законних інтересів громадян, відшкодування
завданих матеріальних збитків;

поширення практики прийому громадян в органах внутрішніх справ та
без-посередньо за місцем їх проживання, у трудових колективах та
громадсь-ких приймальнях;

організація творчих конкурсів на краще висвітлення в засобах масової
інформації діяльності органів внутрішніх справ і їх працівників, а також
сприяння громадської думки боротьбі зі злочинністю;

розробка системи матеріального і морального заохочення з метою більш
широкого залучення громадян до охорони громадського порядку та боротьби
зі злочинністю;

підготовка фахівців за спеціальністю “Зв’язок органів внутрішніх справ з
населенням і громадськими організаціями” тощо.

Президентом України у 1997 році утворена Державна комісія з проведення
в

Україні адміністративної реформи. У сучасних умовах адміністративної
реформи, перехідного періоду розвитку українського суспільства і
держави, реформування системи МВС по-новому сприймаються питання
забезпечення прав і свобод грома-дян країни, співпраці і взаємодії з
населенням, вирішення яких значною мірою залежить від нормального
функціонування системи органів державної влади, важливе місце серед яких
займають виконавчі органи, в тому числі органи внутрішніх справ.

Тому для нормального їх функціонування, зміцнення дисципліни та
закон-ності, співпраці та взаємодії з громадськістю, на нашу думку,
необхідно:

стимулювати правову поведінку співробітників органів внутрішніх справ.

Зокрема, відмовитися від оцінки їх роботи за відсотками розкриття
злочинів

а більше уваги приділяти громадській думці в оцінюванні діяльності
органів

внутрішніх справ, реально ставити завдання з упереджуючих позицій;

створювати нормальні матеріально-технічні умови роботи;

особливу увагу приділяти кадровій політиці, через яку реалізується
соціа-

льна політика держави. Здійснювати профорієнтацію,
профвідбір і проф-

підбір;

взаємодіяти з більш широкими масами населення і громадськими формува-

ннями, здійснювати дійовий суспільний контроль з метою
сприяння

зміцненню дисципліни та законності в органах внутрішніх
справ;

створювати критерії для висування робітників на посаду (конкурсний

відбір);

проводити об’єктивне атестування (всебічно враховувати ділові якості,
мо-

ральні, професійні, психологічні і фізичні можливості
працівника, врахову-

вати думку суспільства про його роботу, неупереджене
ставлення з боку

начальників і т. д.);

використовувати позитивний досвід іноземних держав у кадровій політиці;

більш широко використовувати міжнародні норми у взаємодії з населен-

ням;

розширити інститут позаштатних співробітників органів внутрішніх справ.

Проблема зміцнення дисципліни та законності в органах
внутрішніх справ

може бути вирішена, якщо будуть ефективніше
реалізовуватися запропоно-

вані заходи в тісному співробітництві та взаємодії з
населенням і суспіль-

ством, бо чим більше буде проводитись роботи з населенням,
тим більше

буде видна робота органів внутрішніх справ для
громадськості, тим жорст-

кішим буде контроль з їх боку, тим менше буде порушень
дисципліни та

законності . Тому співробітництво і взаємодію з
суспільством можна рогля-

дати як сучасну форму зміцнення дисципліни та законності в
органах внут-

рішніх справ.

Висновок

Підводячи підсумок даної роботи, можна зробити натупні висновки.

Законність – це суспільно-політичний режим, що полягає в пануванні
права й закону в суспільному житті, неухильному здійсненні приписів
правових норм всіма учасниками суспільних відносин, послідовній боротьбі
з правопорушеннями і свавіллям в діяльності посадових осіб та
забезпеченні порядку й організованості.

Суть законності складає додержання і виконання саме законів. Підзаконні
нормативно-правові акти повинні видаватись на основі законів, у
відповідності із законами і на виконання законів.

Основними принципами законності виступають:

всезагальність;

верховенство закону щодо всіх інших правових актів;

єдність розуміння і застосування законів на всій території їх дії;

рівність всіх перед законом;

недопустимість протиставлення законності і доцільності;

невідворотність відповідальності за правопорушення.

Законів у державі повинно прийматись стільки, щоб законодавчо були
врегу-

льовані всі основні найважливіші сфери суспільного життя. Закони, видані
держа-вою, повинні бути обов’язковими для держави так само, як і для
кожного громадя-нина. Щоб забезпечити верховенство закону, необхідно
створити демократичні структури, підвищити якість законів, вдосконалити
законодавчу процедуру, відпра-цювати механізм реалізації закону.
Пріоритетним завданням правової системи України є зміцнення законодавчої
бази щодо прав людини, приведення законодав-ства у відповідність з
європейськими нормами і стандартами; стабілізація законо-давства і
правильне його розуміння та застосування; реформування системи
право-охоронних органів. Наша держава повинна зробити все можливе для
зближення українського законодавства з європейським правом. Адже від
цього багато в чому залежить ефективність міжнародного співробітництва
за участю України та її авто-ритет в Європі й у світі в цілому.

Гарантії законності – це об’єктивні умови й суб’єктивні фактори, а
також спеціальні засоби, що забезпечують режим законності і стабільність
правопорядку в суспільстві. Серед гарантій законності розрізняються
загальні умови (економічні, політичні, соціальні, ідеологічні та
правові) й спеціальні засоби (організаційні та юридичні). До юридичних
засобів відносяться : засоби виявлення правопорушень, засоби
попередження правопорушень, засоби припинення, заходи захисту, юридична
відповідальність, процесуальні гарантії, правосуддя. Особливе значення
мають юридичні гарантії (передбачені законом спеціальні засоби
впровадження, охорони, і , у разі порушення, відновлення законності).

Для забезпечення законності важливу роль відіграють правова культура
особи (така її властивість, яка характеризується загальною повагою до
права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їх здійснювати, а
також активною правомірною поведінкою в усіх життєвих ситуаціях),
правове виховання (цілеспрямована діяль-ність державних органів,
громадських об’єднань та інших суб’єктів щодо формуван-ня у громадян і
посадових осіб високої правової культури) та юридичний всеобуч
(єдина загальнодержавна система вивчення законодавства, яка охоплює всі
верстви населення і всіх державних службовців).

Наслідком законності є встановлення в суспільному житті правопорядку
(ре-

жиму впорядкованості, організованості суспільних відносин, який
складається за умов законності). Найважливішу роль в охороні й захисті
правопорядку в нашій країні відіграють органи внутрішніх справ.

Розвиток демократії в Україні, зміцнення законності й дисципліни
пов’язані з підвищенням ефективності та якості роботи правоохоронних
органів, зокрема органів внутрішніх справ. Виконання завдань,
поставлених державою перед органами внутрішніх справ, потребує від них
організованості й порядку в роботі, неухильного і точного виконання
своїх обов’язків. На зміцнення законності в органах Міністерства
внутрішніх справ спрямована вся система добору кадрів, виховної роботи,
професійної підготовки, впровадження передового досвіду, а також
поєднання цілеспрямованих зусиль керівників усіх рівнів органів
внутрішніх справ, громадських організацій та всього особового складу
служб і підрозділів.

Теорія законності надає громадянам, насамперед професійним юристам і
посадовим особам, чіткі критерії, орієнтири правомірності поведінки.
Важливо, щоб ці орієнтири неухильно запроваджувались у практику.

Отримані висновки та теоретичні напрацювання, висвітлені в даній роботі,
можуть бути використані в ході навчального процесу студентів.

Наведені цитати

1 Воскресенский Н. А. Законодательные акты Петра І. Т. І, М., Л., 1945,
с. 7.

2 Цицерон. Диалоги о государстве. О Законах. М., 1966, с. 139.

3 Строгович М. С. Проблемы общей теории права. Т. І, М., 1990, с. 111.

4 Александров Н. Г. Право и законность в период развития правового

государства. М., 1979, с. 212.

5 Строгович М. С. Указанное сочинение, с. 112.

6 Лазарев В. В. Теория государства и права. М., 1992, с. 174.

7 Міліція України. 2002, № 3, с. 3 – 5.

8 Відомості Верховної Ради України. 2002, № 2.

Використана література

Авер’янов В. Б. Законодавство: проблеми ефективності. К., 1995.

Авер’янов В. Б. Органи виконавчої влади в Україні. К., 1997.

Бандурка О. М. Управління в органах внутрішніх справ України. Х., 1998.

Боннер А. Т. Законность и справедливость в правоприменительной
деятельности. М., 1992.

Вопленко Н. Н. Официальное толкование норм права. М., 1976.

Зарічанський О. А. Професіографічна карта професії “Правоохоро-нець”.
Ів.-Ф., 2000.

Копейчиков В. В. Теорія держави і права. К., 1995.

Корельский В. М. Теория государства и права. М., 1998.

Коробка В. М., Пашутін В. В. Сучасна правосвідомість слідчих
(теоретико-соціологічні аспекти). Д., 2002.

Котюк В. О. Теорія права. К., 1996.

Кравченко Ю. Ф. Актуальні проблеми реформування органів внутрішніх
справ України (організаційно-правові питання). Х., 1998.

Лазарев В. В. О роли доктринального толкования права. М., 1969.

Лазарев В. В. Общая теория государства и права. М., 1997.

Липень С. В., Лазарев В. В. Теория государства и права. М., 1998.

Марченко М. Н. Общая теория государства и права. Т.2, М., 1998.

Михайленко П. П., Кондратьєв Я. Ю. Історія міліції у документах і
матеріалах. Т. 3, К., 2000.

Молдован В. В. Основи держави і права. К., 1996.

Пиголкин А. С. Общая теория права. М., 1996.

Рабінович П. М. Основи загальної теорії держави і права. К., 1994.

Скакун О. Ф. Теорія права і держави. Х., 2000 .

Хропанюк В. И. Теория государства и права. М., 1996.

Іменем закону. 2002, № 3.

Іменем закону. 2003, № 6.

Міліція України, 2002, № № 3, 9.

Право України. 2001, № 3.

Право України. 2002, № 6.

Проблеми правознавства і правоохоронної діяльності (збірник наукових
статей). 2000, № 2.

Проблеми правознавства і правоохоронної діяльності (збірник наукових
статей). 2002, № 1.

PAGE 1

PAGE 2

Похожие записи