Реферат на тему:

Заходи забезпечення правового захисту працівників державної податкової
служби України

Правовий захист працівника податкової міліції передбачає надання
можливості відновлення стану, в якому він перебував до порушення його
прав; припинення дій, які порушують його права чи створюють загрозу їх
порушення; визнання недійсними актів державного органу, органу місцевого
самоврядування, інших організацій, установ відносно працівника
податкової міліції, якщо вони прийняті з порушенням чинного
законодавства; самозахисту своїх прав у передбачених законом випадках;
відшкодування збитків, компенсації моральної шкоди, завданої
працівникові протиправними діями.

Правовий захист неможливий без законодавчої правової бази, нормативних
актів, реалізації організаційно-профілактичних заходів і засобів,
програм, планів, наказів та інших управлінських рішень.

Заходи забезпечення правового захисту працівників податкової міліції
здійснюються на основі Конституції України та її законів, зокрема таких,
як Закони “Про державну податкову службу в Україні”, “Про міліцію”, “Про
оперативно-розшукову діяльність”, “Про державний захист працівників суду
і правоохоронних органів”, “Про пенсійне забезпечення
військовослужбовців, начальницького і рядового складу органів внутрішніх
справ”, “Про надзвичайний стан”, “Про організаційно-правові основи
боротьби з організованою злочинністю”, “Про державну службу” та ряду
інших нормативних актів.

Згідно зі ст. 4 Конституції України [1] держава через відповідні органи
забезпечує охорону правопорядку, інтересів суспільства, прав і свобод
громадян, у тому числі й працівників податкової міліції, оскільки вони є
носіями всіх прав і свобод громадян України.

Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” [2] ч. 3 ст. 12
передбачає, що за наявності даних про загрозу життю, здоров’ю або майну
працівника та його близьких родичів у зв’язку з участю його в
оперативно-розшуковій діяльності в інтересах безпеки України, або після
розкриття тяжкого злочину, або викриття організованої злочинної групи
оперативний підрозділ зобов’язаний вжити спеціальних заходів щодо
забезпечення їх безпеки, якими є зміна даних про особу, зміна місця
проживання, роботи і навчання та інших даних у порядку, що визначається
Кабінетом Міністрів України.

Спеціальні заходи щодо правового захисту, умови і порядок їх
застосування відповідними посадовими особами передбачені Законом України
“Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” [3].
Цей Закон поширюється на всі правоохоронні органи, тобто на тих, які
здійснюють правоохоронні та правозастосовчі функції, а також на їх
близьких родичів.

Ст. 5 цього Закону [4] передбачає наступні види спеціальних заходів для
забезпечення безпеки:

а) особиста охорона, охорона житла і майна;

б) видача зброї, засобів індивідуального захисту і попередження про
небезпеку;

в) встановлення телефону за місцем проживання;

г) використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних
та інших переговорів, візуальне спостереження;

д) тимчасове розміщення у місцях, що гарантують безпеку;

е) забезпечення конфіденційності даних про об’єкти захисту;

є) переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна
документів, зміна зовнішності, переселення в інше місце проживання.

Рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки щодо
працівників податкової служби та їх близьких родичів приймає голова суду
(ст. 14 цього Закону). Здійснення заходів безпеки покладається на
спецпідрозділи в структурі органів внутрішніх справ (ст. 15).

Даний Закон установлює відповідальність за невжиття заходів безпеки (ст.
21), а також за розголошення відомостей про заходи безпеки (ст. 22).
Так, ст. 21 передбачає, що неприйняття рішень, несвоєчасне прийняття або
прийняття недостатньо обґрунтованих рішень, невжиття відповідних заходів
безпеки працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів
відповідними посадовими особами органів, зазначених у статтях 14 і 15
цього Закону, тягне за собою дисциплінарну чи кримінальну
відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Ст. 22 – відповідальність за розголошення відомостей про заходи безпеки,
зокрема:

1) розголошення відомостей про заходи безпеки особами, які прийняли
рішення про застосування відповідних заходів безпеки або безпосередньо
їх здійснюють, тягне за собою дисциплінарну відповідальність, а у
випадках, коли розголошення таких відомостей спричинило тяжкі наслідки,
– кримінальну відповідальність відповідно до чинного законодавства;

2) розголошення таких відомостей особою, взятою під захист, тягне за
собою адміністративну відповідальність, а у випадках, коли розголошення
відомостей про заходи безпеки спричинило тяжкі наслідки, – кримінальну
відповідальність, передбачену чинним законодавством.

У Кримінальному кодексі України (КК України) [5] статтями 380 і 381,
відповідно, передбачена кримінальна відповідальність за невжиття заходів
безпеки щодо осіб, взятих під захист та розголошення відомостей про
заходи безпеки щодо особи, взятої під захист. А статтею 18511 Кодексу
України про адміністративні правопорушення (КУАП) [6] – розголошення
відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист.

Особливою формою захисту працівника податкової служби, як крайній захід,
є право застосовувати вогнепальну зброю для відбиття нападу на
працівника особисто або членів його сім’ї, якщо їх життю або здоров’ю
загрожує небезпека (ст. 15 Закону України “Про міліцію”) [7].

Згідно зі ст. 21 даного Закону працівник податкової служби перебуває під
захистом закону, яким гарантується захист життя, здоров’я, честі,
гідності, майна податківця та членів його сім’ї від злочинних посягань
та інших протиправних дій. Образа працівника податкової служби, опір,
погроза, насильство та інші дії, які перешкоджають виконанню покладених
на працівника завдань, тягнуть за собою встановлену законом
відповідальність. Правовий захист поширюється і на пенсіонера податківця
та членів його сім’ї, якщо вчинені правопорушення мають відношення до
зв’язку з його попередньою службовою діяльністю.

Ст. 185 КУАП України передбачає відповідальність за злісне непідкорення
законному розпорядженню чи вимозі працівника податкової служби при
виконанні ним службових обов’язків або його образу.

Ст. 1857 КУАП України встановлює відповідальність за публічні заклики до
невиконання вимог працівника податкової служби при виконанні ним
службових обов’язків або за поширення завідомо неправдивих відомостей з
метою провокації непокори законній вимозі працівника податкової служби.

Низка статей КК України передбачає відповідальність за протиправні дії
щодо працівників податкової служби у таких випадках:

– за опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним
службових обов’язків (ст. 342);

– за вплив у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу з
метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися
прийняття незаконних рішень (ст. 343);

– за погрозу вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна
щодо працівника правоохоронного органу, а також щодо його близьких
родичів у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків (ст.
345);

– за умисне знищення або пошкодження майна, що належить працівникові
правоохоронного органу чи його близьким родичам, у зв’язку з виконанням
цим працівником службових обов’язків (ст. 347);

– за вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи
його близьких родичів, у зв’язку з виконанням цим працівником службових
обов’язків (ст. 348);

– за захоплення або тримання як заручника працівника правоохоронного
органу чи його близьких родичів із метою спонукання державної чи іншої
установи, підприємства, організації від вчинення будь-якої дії як умови
звільнення заручника (ст. 349).

Практика застосування статей КК України вказує на послаблений
кримінально-правовий захист працівників правоохоронних органів. Як
свідчить практика щодо органів внутрішніх справ, лише 33 % засуджених за
заподіяння тілесних ушкоджень працівникам міліції позбавлено волі, а від
загальної кількості справ, які були порушені за фактом тілесних
ушкоджень, завданих працівникам міліції у 2000 році, 17 % було
припинено.

Усе це вимагає і від керівників державної податкової служби чіткого
аналізу причин і умов, що сприяють злочинним посяганням на працівників
податкової міліції у зв’язку з їх службовою діяльністю, досконалого
знання відповідного законодавства та особистої наполегливості при
розв’язанні конкретних ситуацій, що тягнуть за собою необхідність
правового захисту підлеглого.

Звертає на себе увагу те, що при всій розгалуженості правового
регулювання захисту працівників податкової служби, як і інших
правоохоронних працівників, законодавство, крім зазначених вище, має
також недоліки.

Ст. 345 КК України передбачає відповідальність за заподіяння тілесних
ушкоджень лише шляхом побоїв, але тілесні ушкодження можуть бути
заподіяні і в інший спосіб. Тому для повного кримінально-правового
захисту правоохоронних органів не потрібно обмежувати відповідальність
за нанесення тілесних ушкоджень лише побоями. Даною статтею не
передбачено відповідальність за вчинення злочину рецидивістом, а також
відповідальність за нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили
смерть потерпілого.

У ряді статей КК України передбачено відповідальність за злочинні дії
проти правоохоронців та їх близьких родичів. Разом з тим, протидія
законній діяльності працівника правоохоронного органу може здійснюватись
не тільки шляхом виконання описаних у вищезгаданих статтях дій щодо його
близьких родичів, а й інших осіб, життя, здоров’я і власність яких не
байдужі правоохоронцю, та злочинні дії, внаслідок яких здійснюватиметься
психологічний тиск, завдано моральної та фізичної шкоди його здоров’ю
(наприклад, погроза вбивства нареченої). Тому було б слушно замінити у
відповідних статтях КК України слова “близьких родичів” на слова
“близьких йому осіб”.

Основні заходи щодо забезпечення правової захищеності податкової служби
необхідно виконувати у плановому порядку, заздалегідь, але потрібно
передбачати відповідні заходи, способи дій та реагування в конкретній
екстремальній ситуації, яка може виникнути при виконанні працівником
своїх службових обов’язків.

З цією метою в навчальних закладах у системі початкової професійної
підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників
податкової служби повинна викладатися відповідна дисципліна. Мета
вивчення курсу полягає в озброєнні працівників податкової служби
теоретичними та практичними навичками, необхідними для:

– створення правових гарантій виконання службових завдань працівниками
податкової служби та безпечних умов життєдіяльності;

– прогнозування та прийняття обґрунтованих рішень щодо захисту особового
складу від можливих наслідків злочинних дій, аварій, катастроф,
стихійного лиха, а також дій під час ліквідації цих наслідків;

– розробки таких нормативних документів та проведення гарантійних
заходів щодо реалізації правового захисту по боротьбі з
правопорушеннями, які б виключали або мінімізували небезпеку особового
складу податкової служби;

– створення системи профілактики умов та причин, які сприяють виникненню
загрози для здоров’я працівників податкової служби та населення.

Безумовно, що реалізація вищезгаданих напрямів правового забезпечення
особистої безпеки можлива, якщо їх будуть здійснювати професійно
підготовлені працівники податкової служби, які розуміють значення вжитих
заходів та вміють їх використовувати.

Працівники податкової служби вирішують щоденні завдання, як правило,
індивідуально, тому у питаннях правової захищеності вони повинні діяти
автоматично або напівавтоматично, за шаблоном. Корекція на дотримання
заходів правової захищеності та реалізація особистої безпеки повинна
бути в усіх службових діях працівника. Насамперед, повинна бути
виключена ситуація, коли працівник своїми діями створює сприятливу
ситуацію для виникнення загрози його життю, здоров’ю та інтересам [8].

Таким чином, з метою вдосконалення правової захищеності працівників
податкової служби необхідно передбачити:

– розробку принципів, мети, змісту, форм та методів роботи щодо
профілактики, мінімізації, компенсації та корекції можливих фізичних,
психічних, соціальних відхилень у працівників податкової служби;

– вивчення несприятливих факторів та небезпечності у діяльності
працівників податкової служби, визначення можливостей суспільства,
держави, певних інститутів з мінімізації, компенсації та корекції їх
впливу на розвиток особистості працівника;

– розробку комплексу заходів та рекомендацій щодо профілактики
перетворення віктимних особистостей у жертви несприятливих умов
життєдіяльності;

– надання допомоги працівникам податкової служби з корекції
самосприйняття та самоусвідомлення в питаннях особистої безпеки.

Управлінські рішення, плани щодо забезпечення безпеки особового складу
повинні включати:

– розробку інструкцій, алгоритмів поведінки працівників податкової
служби у несприятливих ситуаціях, зокрема, неясній ситуації, де можлива
загроза особистому життю;

– систематичну перевірку готовності особового складу податкової міліції
до виконання обов’язків в умовах підвищеного ризику для життя та в
екстремальних ситуаціях;

– організацію початкової та службової підготовки за місцем служби,
підвищення рівня професійної майстерності, спеціальної та фізичної
підготовки особового складу податкової служби, збільшення практичних
занять, тренувань, навчань із відпрацюванням дій, передбачених заходами
особистої безпеки;

– дотримання правил порядку дій учасників проведення занять, тренувань,
особливо при застосуванні зброї та спеціальних засобів;

– вміння користуватись приладами радіаційної, хімічної розвідки,
дозиметричного контролю, засобами захисту органів дихання та шкіри в
осередках хімічного забруднення;

– закріплення на постійне й тимчасове носіння зброї працівникам
податкової служби, вміння володіти нею та знання законних підстав для її
застосування;

– перевірки додержання дорожньо-транспортної дисципліни працівниками
податкової служби, запобігання дорожньо-транспортних пригод за участю
особового складу;

– цільове використання коштів на обов’язкове страхування працівників
податкової служби;

– аналіз та вжиття відповідних заходів щодо злочинних намірів щодо
працівників податкової служби, членів їх сімей, порядок використання
наявної інформації з метою профілактики таких правопорушень;

– здійснення комплексу оперативно-розшукових заходів для розкриття
злочинів, вчинених відносно працівників податкової служби, для викриття
і затримання осіб, які скоїли такі злочини;

– забезпечення особового складу податкової служби сучасними спеціальними
засобами захисту, зброєю, набоями, спорядженням;

– забезпечення якісного відбору кадрів у податкову служби, виявлення
осіб психологічно нестійких у стресових ситуаціях, з недостатніми
адаптаційними можливостями до ситуацій, пов’язаних з підвищеним ризиком;

– запровадження обов’язкового професійного психофізіологічного відбору
кадрів на службу, щорічних психіатричних обстежень з обов’язковим
застосуванням діагностики працівників оперативних міліцейських
підрозділів;

– вжиття заходів для забезпечення соціального захисту сімей загиблих
працівників податкової служби відповідно до чинного законодавства,
допомоги працівникам податкової служби, які отримали каліцтва, поранення
чи захворіли під час виконання службових обов’язків.

Корисним для підвищення рівня правової захищеності може бути і
використання засобів наочної пропаганди (наприклад, плакати з різних
аспектів правового захисту та інше). Вони досить активно
використовуються у практиці забезпечення безпеки особового складу,
наприклад, при проведенні навчань зі стрільби з вогнепальної зброї,
навчанні правил безпеки руху, наданні медичної допомоги, прийомам і
методам захисту від нападу злочинця. З одного боку, на плакатах
акцентується увага на ключових аспектах тієї або іншої проблеми
правового регулювання особистої безпеки персоналу, і за умов якісного їх
оформлення, урахування закономірностей дії наочних засобів, продуманого
механізму використання, постійного оновлення змісту вони можуть стати
дієвим засобом скорочення незаконних та небезпечних дій персоналу. З
іншого – при порушенні вищеназваних та інших умов наочні застарілі та
примітивні засоби можуть мати ефект антиреклами: викликають
роздратування, а у кращому випадку – їх просто не помічають. Зрозуміло,
що наочною пропагандою неможливо замінити всебічні програми правового
захисту. Вона повинна використовуватися разом з іншими засобами
скорочення небезпечних умов та дій і розглядатися як частина загальної
програми.

Розробка і реалізація найдосконаліших заходів правової захищеності не
досягне цілі без формування у керівництва почуття відповідальності за
життя і здоров’я підлеглих [9]. Практично це почуття відповідальності
проявляється, коли керівники особисто займаються проблемами захищеності,
обговорюють дані питання на нарадах та зборах колективів, проводять
інструктажі з питань безпеки, планують їх у діяльності податкової служби
і контролюють їх виконання, беруть участь у програмах підготовки та
перепідготовки особового складу податкової міліції з питань правового
регулювання безпеки праці, подають особистий приклад в уміннях та
навичках відповідної поведінки.

Необхідно зазначити, що нормативне регулювання умов професійної
діяльності працівників податкової служби є комплексним, багатоступеневим
процесом, який реалізується на рівні держави, органів податкової служби,
кожного працівника.

Обов’язковими елементами цього процесу є аналіз зовнішнього середовища
(виявлення стратегічно важливих тенденцій його розвитку, можливої
небезпеки) та адаптація до нього за допомогою системи розроблених
заходів, у тому числі і тих, що були розглянуті вище. Це постійно діючий
процес, який супроводжує кожен наступний етап розвитку суспільства і
відповідно державної податкової служби, бо вона є його невід’ємною
частиною.

Головна мета організації вивчення та оволодіння навичками безпечних дій
у відповідних ситуаціях – привчати працівників до виконання норм та
правил адаптованої поведінки під час виконання професійних обов’язків,
вироблення та закріплення необхідних знань, умінь та навичок. Коли та
або інша дія перетворюється у звичку діяти безпечно і набуває
властивостей автоматичного виконання, можна вважати, що у процесі
оволодіння досягнуто певного результату. Чим більшу кількість законних і
відповідно адаптованих дій вдається зробити автоматичними, тим більше
часу у працівників залишається для оцінки ситуації, прийняття
правильного рішення, що, у свою чергу, може зберегти йому здоров’я або
навіть життя.

Література:

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №
30. – С. 141.

2. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18.02.92 №
2135-ХІІ: Збірник нормативних актів України щодо охорони правопорядку. –
К., 1998. – С. 134.

3. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон
України від 23.12.93 № 3 781-ХІІ: Збірник нормативних актів України щодо
охорони правопорядку. – К., 1998. – С. 418.

4. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон
України від 23.12.93 № 3781-ХІІ: Збірник нормативних актів України щодо
охорони правопорядку. –К., 1998. – С. 418.

5. Кримінальний кодекс України. Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер,
2001. – С. 187.

6. Кодекс України про адміністративні правопорушення. – К.:
Парламентське видавництво. – С. 91.

7. Про міліцію: Закон України від 20.12.90 № 565-ХІІ // Відомості
Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 4. – С. 21.

8. Руднеев Н., Мальцев В. Уголовно-правовая защищенность работников
милиции и военнослужащих // Соц. законность. – 1991. – № 11. – С. 20.

9. Васильев Н.О. О гуманизме наших законов // Соц. законность. – 1999.
– № 5. – С. 58.

Похожие записи