Реферат на тему

Заходи процесуального примусу План

1.порядок обрання, зміни і скасування запобіжного заходу

2.порядок застосування інших заходів процесуального примусу

Література 1.порядок обрання, зміни і скасування запобіжного заходу

Про застосування запобіжного заходу особа, яка провадить дізнання,
слідчий, прокурор і суддя виносять мотивовану постанову, а суд — ухвалу
або ж це питання вирішується у вироку.

У постанові, зокрема, зазначаються прізвище, ім’я та по батькові, вік,
місце народження обвинуваченого, вчинений ним злочин, стаття (і частина
статті) кримінального закону, якою передбачено даний злочин, обраний
запобіжний захід і підстави його обрання. Постанова оголошується
обвинуваченому під розписку. В разі його відмови розписатися про це
відмічається на постанові (ч. 2 ст. 148 КПК). Ці правила застосовуються
і в разі обрання запобіжного заходу щодо підозрюваного.

Якщо в стадії віддання до суду виникає необхідність змінити запобіжний
захід, обраний щодо обвинуваченого (або ж обрати чи скасувати такий
захід), суд в ухвалі, а суддя в постанові повинні мотивувати прийняте з
цього питання рішення (ч. 2 ст. 244 КПК).

Під час розгляду кримінальної справи суд за наявності до того підстав
може змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо підсудного (ст.
274 КПК). Ухвала (постанова) про це виноситься судом у нарадчій кімнаті
й викладається у вигляді окремого документа, який підписується всім
складом суду (ст. 273 КПК) або суддею, якщо він розглядає справу
одноособово. Постановляючи вирок, за яким до підсудного застосовується
та чи ішла міра покарання, суд повинен обміркувати питання про
запобіжний захід до набрання вироком законної сили і має право обрати
запобіжний захід або ж скасувати, змінити чи підтвердити раніше обраний
(ч. 1 ст. 343 КПК). Рішення суду в цьому питанні викладається в
резолютивній частині вироку (ч. 1 ст. 335 КПК). Суд касаційної і
наглядної інстанцій, скасовуючи вирок і направляючи кримінальну справу
на додаткове розслідування або новий судовий розгляд, вирішує питання
про запобіжний захід у своїй ухвалі чи постанові.

Застосування окремих запобіжних заходів потребує також складання й інших
документів: підписки про невиїзд, письмового зобов’язання поручителів,
батьків, опікунів, піклувальників, адміністрації дитячої установи,
протоколу зборів громадської організації чи трудового колективу.

При застосуванні органом дізнання і слідчим такого запобіжного заходу,
як взяття під варту, необхідна санкція прокурора. Вирішуючи питання про
дачу санкції на арешт, прокурор зобов’язаний ретельно ознайомитися з
усіма матеріалами кримінальної справи, які містять підстави для взяття
під варту, а в необхідних випадках особисто допитати підозрюваного чи
обвинуваченого, а неповнолітнього — у всіх випадках (ч. 1 ст. 157 КПК).
При цьому повинен бути складений і приєднаний до справи протокол допиту
з додержанням усіх вимог закону (ст. 107, 145 КПК).

Право давати санкцію на арешт належить: Генеральному прокурору України,
прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і
Севастополя, прирівняним до них прокурорам та їх заступникам, міським,
районним, іншим прирівняним до них прокурорам, а також заступникам
прокурорів міст і районів з населенням понад 150 тисяч, якщо це
обумовлено спеціальним наказом Генерального прокурора (ч. 2 ст. 157
КПК).

Санкція прокурора на арешт може бути оскаржена заарештованим, його
захисником, законним представником до районного (міського) суду за
місцезнаходженням прокурора, який дав санкцію на арешт. Скарга подається
до суду безпосередньо або через адміністрацію місця попереднього
ув’язнення, яка зобов’язана протягом доби надіслати скаргу до
відповідного суду, про що одночасно повідомляється прокуророві (ст. 2363
КПК.. ч. 4 ст. 13 Закону про попереднє ув’язнення). Скарга розглядається
суддею одноособово. Одержавши скаргу, він ви-требовує матеріали, на
підставі яких дано санкцію на арешт, знайомиться з ними й призначає
скаргу до розгляду в триденний строк з моменту одержання матеріалів.

Прокурором, дії якого оскаржуються, після одержання вимоги судді
обов’язково надсилаються до суду копії постанов про порушення
кримінальної справи, притягнення як обвинуваченого, обрання запобіжного
заходу у вигляді взяття під варту, копії протоколів затримання та допиту
підозрюваного чи обвинуваченого. У разі необхідності суддя може
витребувати й інші матеріали, зокрема про сімейний стан і стан здоров’я
заарештованого. Особи, які оскаржили санкцію прокурора на арешт, мають
право разом зі скаргою подати до суду будь-які документи, які на їхню
думку будуть мати значення для правильного та об’єктивного розгляду
скарги (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від ЗО вересня
1994 р. «Про деякі питання, що виникають при застосуванні судами
законодавства, яке передбачає оскарження до суду санкції прокурора на
арешт»). Про час розгляду скарги суддя повідомляє прокурора, який вправі
взяти участь у розгляді скарги і висловити свої доводи. У разі
необхідності в судовому засіданні заслуховуються пояснення
заарештованого, його захисника, законного представника.

Розглянувши скаргу, суддя залишає її без задоволення або скасовує
санкцію на арешт. В останньому разі заарештований підлягає негайному
звільненню з-під варти, а особа, у провадженні якої знаходиться справа,
зобов’язана протягом доби з моменту одержання постанови судді вирішити
питання про обрання іншого запобіжного заходу. Постанова судді
надсилається особі, у провадженні якої знаходиться справа, прокуророві,
який дав санкцію на арешт, та особі, яка подала скаргу.

Постанова про застосування як запобіжного заходу взяття під варту
виконується органом, який обрав цей захід. У необхідних випадках він
вправі доручити виконання постанови органам внутрішніх справ. Один
примірник постанови з санкцією прокурора направляється разом із
заарештованим у відповідне місце попереднього ув’язнення для виконання
(ст. 158 КПК).

Виконання постанови (ухвали, вироку) про застосування взяття під варту
полягає в затриманні обвинуваченого (підозрюваного) й доставленш його
під вартою до місця попереднього ув’язнення. Постанова (ухвала, вирок)
перед виконанням оголошується обвинуваченому (підозрюваному), що
засвідчується його підписом на цьому документі. Виконання цих документів
оформляється протоколом, у якому вказується: хто, коли (час, дата), де,
на якій підставі заарештував обвинуваченого; прізвище, ім’я та по
батькові, рік народження, місце роботи і проживання обвинуваченого; які
документи, ордени, медалі, цінності, зброю, особисті речі у нього
вилучено, їхні номери, прикмети, найменування. Протокол підписують
особа, яка провадила арешт, і заарештований. Якщо виконання провадять
органи внутрішніх справ, копія протоколу направляється тому органу, за
дорученням якого вони діють. До протоколу додаються вилучені при арешті
особисті документи, ордени, медалі, цінності, зброя тощо.

Прокурор вправі в письмовій формі запропонувати слідчому, органу
дізнання скасувати обраний запобіжний захід або замінити його іншим, чи
обрати запобіжний захід, якщо він не був обраний. Така пропозиція для
слідчого, органу дізнання є обов’язковою і її належить негайно виконати
(ч. З ст. 165 КПК).

Запобіжний захід скасовується або змінюється, коли відпаде необхідність
у запобіжних заходах взагалі або в раніше обраному запобіжному заході.
Це провадиться за мотивованою постановою слідчого, органу дізнання,
прокурора, судді, ухвалою або вироком суду. Копія постанови слідчого,
органу дізнання надсилається прокуророві (ч. 1 і 2 ст. 165 КПК), бо він
здійснює нагляд за законністю обрання, зміни і скасування ними
запобіжних заходів.

Запобіжний захід, який був обраний прокурором або за його санкцією чи
вказівкою, слідчий, орган дізнання можуть скасувати або змінити тільки
за згодою прокурора (ч. 4 ст. 165 КПК). Для прокурора вищого рівня й
суду, в провадженні якого знаходиться справа, такої згоди не потрібно.

Запобіжний захід, обраний судом, може бути скасований або змінений
судом, а в разі направлення справи для провадження розслідування —також
прокурором або за його згодою слідчим, органом дізнання (ч. 5 ст. 165
КПК).

Запобіжний захід скасовується при закритті кримінальної справи (ч. 1 ст.
214 КПК), при постановленій виправдувального вироку (ч. 13 ст. 335 КПК),
а також вироку, який звільняє підсудного від відбування покарання або
засуджує його до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі; якщо
підсудний перебуває під вартою, суд негайно звільняє його з-під варти в
залі судового засідання (ч. 1 ст. 342 КПК). Однак при умовному
засудженні до позбавлення волі з обов’язковим залученням засудженого до
праці суд з урахуванням особи та обставин справи вправі, а не
зобов’язаний, звільнити засудженого з-під варти (ч. 2 ст. 342 КПК).

Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, вирок та ухвала
суду про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу повинні бути
оголошені обвинуваченому, а також доведеш до відома особистих чи
громадських поручителів, командування військової частини, батьків,
опікунів, піклувальників чи адміністрації дитячої установи.

При скасуванні або зміні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту
копія постанови, вироку чи ухвали надсилається адміністрації місця
попереднього ув’язнення і підлягає виконанню негайно після її
надходження (ч. 4 ст. 20 Закону про попереднє ув’язнення).

2.порядок застосування інших заходів процесуального примусу

До запобіжних заходів прилягають затримання особи як підозрюваної,
відсторонення обвинуваченого від посади, привід свідка, потерпілого,
підозрюваного, обвинуваченого, поміщення обвинуваченого до медичного
закладу і неповнолітнього — до приймальника-розподільника.

Затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, є заходом
процесуального примусу, суть якого полягає в тому, що ця особа на
короткий строк поміщається в спеціальне приміщення (ізолятор тимчасового
тримання, гауптвахта для військовослужбовців) і таким чином
позбавляється волі. Метою затримання є з’ясування причетності
затриманого до злочину і вирішення питання про застосування до
затриманого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

???????ке здійснене представниками влади, громадськості або окремими
громадянами (п. 2 ч. 1 ст. 94 КПК) з метою доставлення цієї особи у
відповідні правоохоронні органи, і самого доставлення, а також від
затримання особи, передбаченого законодавством про адміністративні
правопорушення. Кри-мінально-процесуальне затримання можуть здійснювати
лише посадові особи та органи, які ведуть процес: особа, що провадить
дізнання (складений нею протокол затримання підлягає затвердженню
начальником органу дізнання), орган дізнання, слідчий, прокурор. При
затриманні підозрюваного слідчий і прокурор вправі вимагати допомоги від
органу дізнання або доручити йому виконання своєї постанови про
затримання підозрюваного (ч. З ст. 114 КПК).

Закон надає право затримати особу при підозрі у вчиненні лише такого
злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення
волі і тільки за наявності однієї з таких підстав: 1) коли цю особу
застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення; 2)
коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу як
на таку, що вчинила злочин; 3) коли на підозрюваному або на його одязі,
при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину. За
наявності інших даних, які дають підстави підозрювати особу у вчиненні
злочину (наприклад, показання свідків і потерпілих, які не були
очевидцями злочину, обвинуваченого, інших підозрюваних), її може бути
затримано лише в тому разі, якщо ця особа намагалася втекти, не має
постійного місця проживання або не встановлено особу підозрюваного (ч. 1
і 2 ст. 106 КПК).

Про кожний випадок затримання підозрюваного орган дізнання або слідчий
зобов’язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня,
години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу
складання протоколу про роз’яснення підозрюваному права мати побачення
із захисником до першого допиту. Протокол підписується особою, яка його
склала, і затриманим (ч. З ст. 106 КПК). Він є підставою для поміщення
підозрюваного в місця тримання затриманих.

Строк затримання підозрюваного обчислюється з моменту доставлення його в
орган дізнання чи до слідчого, а якщо затримання провадиться на підставі
постанови про затримання, винесеної органом дізнання або слідчим, то з
моменту фактичного його затримання.

Про кожний випадок затримашія підозрюваного орган дізнання або слідчий
зобов’язаний протягом 24 годин зробити письмове повідомлення
прокуророві. Протягом 48 годин з моменту одержання повідомлення прокурор
зобов’язаний дати санкцію на взяття під варту або звільнити затриманого
(ч. З ст. 106 КПК).

Взяття під варту, підписка про невиїзд з постійного місця проживання або
тимчасового знаходження та інші запобіжні заходи можуть бути застосовані
до підозрюваного лише у виняткових випадках. У цьому разі обвинувачення
йому повинно бути пред’явлене не пізніше 10 діб з моменту застосування
запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред’явлене,
запобіжний захід скасовується (ч. 4 ст. 148 КПК). Особа перестає бути
підозрюваною як процесуальною фігурою і може допитуватися в разі
необхідності лише як свідок.

Осіб, затриманих за підозрою у вчиненні злочину, піддають особистому
обшуку, а при необхідності — дактилоскопіюванню і фотографуванню, про що
складається протокол. Наявні в затриманих речі підлягають оглядові.
Затриманим забороняється мати про собі гроші, цінні речі, а також
предмети й документи, які не дозволяється зберігати в місцях тримання
затриманих. Вилучені у них гроші, цінні речі, згадані предмети й
документи здаються на зберігання, про що складається протокол.

Затриманих підозрюваних звільняють, якщо не підтвердилася підозра у
вчиненні злочину, немає необхідності застосування до затриманого
запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або скінчився встановлений
законом строк затримання. Звільнення затриманого провадиться начальником
місця тримання затриманих за постановою особи, що провадить дізнання,
слідчого або прокурора негайно по її надходженні. Якщо у встановлений
законом строк затримання постанова про звільнення затриманої особи або
застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту не
надійшла, начальник місця тримання затриманих звільняє цю особу і
направляє повідомлення про її звільнення прокуророві, слідчому чи особі,
яка провадить дізнання, про що складає протокол.

Відсторонення обвинуваченого від посади. В разі притягнення посадової
особи до кримінальної відповідальності за посадовий злочин, а також якщо
ця особа притягається до відповідальності за інший злочин і може
негативно впливати на хід попереднього чи судового слщства (наприклад,
приховати сліди злочину, вилучити або знищити необхідні для розкриття
злочину документи чи змінити їх зміст, впливати на потерпілих, свідків,
інших обвинувачених, підлеглих їй по службі) слідчий зобов’язаний
відсторонити її від посади, про що виносить мотивовану постанову, яка
санкціонується прокурором чи його заступником, і копію її надсилає для
виконання за місцем роботи (служби) обвинуваченого. Питання про
відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України,
вирішується ним на підставі мотивованої постанови Генерального
прокурора. Цей примусовий процесуальний захід скасовується постановою
слідчого (прокурора), коли в подальшому його застосуванні відпадає
потреба (ст. 147 КПК).

Слід звернути увагу на те, що цей захід процесуального примусу може
застосовуватися тільки щодо обвинуваченого, причому якщо він є посадовою
особою.

Обвинувачений, відсторонений від посади, може під час розслідування
справи обіймати іншу посаду за попереднім або іншим місцем роботи. Проте
якщо слідчий вважає, що й на новій посаді обвинувачений може
перешкоджати розслідуванню, він має право відсторонити його й від цієї
посади.

Привід. Свідок, потерпілий, підозрюваний та обвинувачений зобов’язані
з’явитися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого,
прокурора, судді й суду. У разі неявки без поважних причин вони
підлягають приводу. Поважними причинами неявки є: несвоєчасне одержання
повістки, хвороба чи інші обставини, які фактично позбавляють особу
можливості своєчасно з’явитися за викликом. Привід здійснюється органами
внутрішніх справ за місцем проживання, роботи або навчання особи, яка
підлягає приводу, на підставі мотивованої постанови слідчого, судді або
ухвали суду, яку оголошують під розписку свідку, потерпілому,
підозрюваному чи обвинуваченому перед їх виконанням (ст. 70, 72, 135,
136, 288, 290 КПК). У разі неможливості приводу працівник органу
внутрішніх справ робить відмітку на постанові чи ухвалі і через
начальника органу повертає її без виконання слідчому, судці чи суду, які
їх винесли, з своїми поясненнями.

Поміщення обвинуваченого до медичного закладу. Якщо для проведення
судово-медичної чи судово-психіатричної експертизи необхідне тривале
спостереження за обвинуваченим або дослідження його, слідчий із санкції
прокурора або його заступника поміщає обвинуваченого до відповідного
медичного закладу, про що виносить постанову (ст. 205 КПК).

Поміщення неповнолітнього до приймальника-розподіль-ника. Якщо в
кримінальній справі встановлено, що особу, яка вчинила у віці від 11 до
14 років тяжке суспільно небезпечне діяння, передбачене ст. 7 КК,
необхідно в зв’язку з цим негайно ізолювати, то за постановою слідчого
або органу дізнання, санкціонованою прокурором, її може бути поміщено до
приймальника-розподільника для неповнолітніх на строк до 30 діб (ч. З
ст. 73 КПК).

Якщо суд застосував до неповнолітнього примусовий захід виховного
характеру у вигляді направлення до спеціального навчально-виховного
закладу (п. 5 ч. 1 ст. 11 КК) і є достатні підстави вважати, що ця особа
вестиме протиправну діяльність, а також з метою забезпечення виконання
свого рішення він вправі тимчасово, строком до 30 діб, помістити цю
особу до приймальника-розподільника для неповнолітніх, який доставляє її
до спеціального навчально-виховного закладу (ч. 4 ст. 447 КПК).

Приймальники-розподільники для неповнолітніх створюються і ліквідуються
управліннями Міністерства внутрішніх справ України в Автономній
Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі при узгодженні з
відповідними місцевими органами влади та МВС України. Вони здійснюють
роботу по запобіганню бездоглядності і правопорушенням серед
неповнолітніх, вживають до них необхідних виховних заходів.

Список використаної літератури

Конституція України К.1996.

Кримінально-процесуальний Кодекс України // Відомості Верховної Ради.
-1961. — К 2. — С. 15.

Джелалов О.К. Держава і право. – Вип. 16. – К., 2002.

Коляда П.В. Кримінально-процесуальний кодекс України потрібен слідчим //
Юридичний вісник України. – 2001. — №9 – С.11.

Кримінальний процес України: Підручник / Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т.
– К., 2004.

Кримінальний процес України: Підручник. – Харків, 2000.

Кримінальний кодекс України.: Науково-практичний коментар / Н.Ф.Антонов,
М.І. Бажанов, Ф.Г.Бурчук та інші. – К., 1999.

Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П., Кримінальний процес України:
Підручник. – К.: Либідь, 1992. –413с.

Михеєнко М.М. Нор В.Г. Кримінальний процес України: Підручник –2-ге
видання перероблене і доповнене. – К., Либідь. 1999. –516с.

Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України.
(автори Міхеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я, Під. Ред. В.Т. Нор
та інш.) К., Юрінком. За станом на 1 серпня 1995 року. 640с.

Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу
України. – К.: А.С.К., 2002. – 1056с. (Нормативні документи та
коментарі).

Никоненко М. Деякі питання презумпції не винуватості і права особи на
захист у кримінальному процесі // Право України. – 1999. — №4.

Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 4-те
вид., доп. і переробл. — К.: Видавництво А.С.К., 2003. — 1120 с.

Смирнов М. Дистанційне кримінальне судочинство: реальність та
перспективи // Бюлетень Міністерства юстиції України К 9 (35) 2004 — 15.

Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посіб. К.:
Юрінком Інтер, 1999. — 576 с.

Похожие записи