.

Загальнодержавні податки і збори. Податок на додану вартість (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2676
Скачать документ

Загальнодержавні податки і збори. Податок на додану вартість

Податок на додану вартість у багатовіковій історії податкового права —
порявняно новий вид непрямого податку. Вперше він був введений у Франції
в 1954 році, потім набув значного поширення — спочатку в інших країнах
Європи (кінець 60-х — початок 70-х рр.) і дещо пізніше — в країнах Азії,
Африки і Латинської Америки. Нині податок на додану вартість стягується
майже у 80 країнах, серед яких практично всі промислове розвинуті
країни. Єдина держава, де такого податку немає, — СПІА. Але й тут
протягом останнього десятиліття ведуться інтенсивні дискусії щодо заміни
податку з обороту на федеральний податок на додану вартість. У кінці
80-х — на початку 90-х рр. ПДВ було введено в країнах Східної Європи
(Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Чехія), а також у
деяких країнах СНД (Білорусь, Казахстан). В Україні, Росії ПДВ введено в
1992 році.

Загальною тенденцією для всіх країн, що ввели ПДВ, стало швидке
перетворення цього податку на один з основних у податковій системі. У
Франції на частку ПДВ припадає 45 % усіх податкових надходжень до
бюджету1, у Великобританії і Німеччині — 50 %2. Приблизно такою є частка
податку на додану вартість до загального обсягу податкових платежів у
бюджет держави в інших країнах — членах Європейського Союзу. В Україні
податок на додану вартість становить близько 22 % консолідованого
бюджету.

Введення ПДВ стало одним з основних напрямків глобальної податкової
реформи 80—90-х рр. Таке широке поширення ПДВ та його визнання в
багатьох країнах світу пояснюється цілою низкою причин.

Суть податку на додану вартість полягає у сплаті податку продавцем
(виробником, постачальником) товарів, робіт, послуг з тієї частини
вартості, яку він додає до вартості своїх товарів (робіт, послуг) до
стадії реалізації їх. Додана вартість створюється в процесі всього циклу
виробництва і обігу товарів, починаючи із стадії виготовлення їх і
закінчуючи реалізацією кінцевому споживачеві. Відповідно податок
сплачується на кожній стадії виробництва та обігу. ПДВ має широку
податкову базу, практично охоплює всі види товарів і послуг. Продавець
включає податок на додану вартість у вартість товарів та наданих послуг.
Але й сам він сплачує ПДВ за придбані ним у процесі виробництва товари
(роботи, послуги). Таким чином, сума сплаченого ним податку становить
різницю між сумами податку, отриманими від покупців за реалізовані
товари і послуги, та сумами податку, сплаченими постачальникам при
придбанні тих товарів і послуг, які необхідні в процесі виробництва
оподатковуваних товарів (робіт, послуг). Платник ПДВ має право на
вирахування податку, сплаченого ним постачальникам. На цьому, власне, і
базується механізм дії податку на додану вартість.

На практиці бувають відхилення від єдиної схеми, оскільки окремі країни
застосовують різні методи обчислення податку, визначення податкової
бази, ставок, пільг тощо. Однак у цілому зазначений варіант ПДВ став
універсальним, оскільки саме він був прийнятий більшістю країн.

Податок на додану вартість — універсальний непрямий податок, який
найбільшою мірою відповідає умовам ринкової економіки. Одна із властивих
його ознак — економічна нейтральність: податок стягується за однаковою
ставкою щодо всієї споживчої бази. Це створює йому перевагу порівняно з
податком з обороту. ПДВ вельми зручний і простий із суто
адміністративного погляду (маються на увазі методи його обчислення,
порядок збору та сплати, аудит і т. п.). ПДВ є найбільш надійним і
постійним джерелом надходжень доходів до державного бюджету. Він активно
використовується при розробці податкової політики. За допомогою податку
вирішується суто фіскальна мета оподаткування, пов’язана з поповненням
доходів державного бюджету. Він має і важливі економічні наслідки:
стимулює економічну активність, зниження витрат виробництва, сприяє
покращенню якості продукції.

Основні напрямки в еволюції законодавства про ПДВ у країнах, де цей
податок діє, якраз і визначаються прагненням, з одного боку, посилити
суто фіскальну функцію податку, а з іншого — використовувати його з
метою стимулювання економічного розвитку. З цим пов’язана тенденція до
розширення оподатковуваної бази податку, кола платників та скорочення
пільг, яка спостерігається майже в усіх країнах.

Подібні тенденції характеризують розвиток законодавства про податок на
додану вартість і в Україні. Однак у нас він відбувається у специфічних
умовах. Перш за все, це пов’язано з переходом до нової системи ринкових
відносин, а також з рішенням завдань інтеграції країни в систему
світових економічних зв’язків.

Українське законодавство про ПДВ характеризується надто великою
рухливістю та мінливістю, 3 часу прийняття першого Закону України «Про
податок на добавлену

вартість» від 20 грудня 1991 р. видано ще чотири законодавчі акти, якими
вносили зміни та доповнення до Закону. Пізніше став діяти Декрет
Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про податок на
добавлену вартість», до якого 13 разів вносилися зміни та доповнення.

Сьогодні податок на додану вартість в Україні регулюється Законом
України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року. Згідно
з цим Законом всі підприємства незалежно від форми власності сплачують
податок на додану вартість у загальновстановленому порядку. Закон
суттєво відрізняється від Декрету, який діяв до нього.

Так, Закон визначає, що податок на додану вартість становить 20
відсотків від бази оподаткування і додається до ціни товарів (робіт,
послуг), тобто до бази оподаткування, а не включається до їхньої ціни,
як було встановлено Декретом.

Із введенням у дію Закону втратили чинність всі пільги, встановлені
іншими законодавчими актами. Наприклад, Законами України «Про внесення
змін і доповнень до деяких законодавчих актів України з питань
пільгового оподаткування підприємств і організацій, всеукраїнських та
міжнародних об’єднань громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи» від 10 липня 1996 р,, «Про внесення змін і доповнень до
деяких законодавчих актів України» від 1 липня 1993 р., «Про внесення
змін і доповнень до декретів Кабінету Міністрів України про податок на
добавлену вартість» від 19 листопада 1993 р. від оподаткування
звільнялися:

— реалізація сільськогосподарської продукції в рахунок держконтракту та
держзамовлення;

— товари, що імпортувалися всеукраїнськими та міжнародними об’єднаннями
громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

— вартість робіт з будівництва об’єктів соціальної сфери і житла, а
також будівельно-монтажних робіт із спорудження об’єктів виробничого
призначення сільськогосподарських підприємств;

— роботи з благоустрою (озеленення, зовнішнє освітлення, експлуатація
міських доріг) та ін.

Законом України «Про податок на додану вартість» таких пільг не
передбачено.

Втратили пільги також деякі підприємства, що займаються специфічною
діяльністю. Зокрема, підприємство з виготовлення пам’ятників з
мармурового кришива та природного каменя до прийняття Закону вважалось
таким, що надає ритуальні послуги. Після введення в дію Закону
підприємство вже не може користуватись пільгою на податок на додану
вартість.

У Законі України «Про податок на додану вартість» (із врахуванням змін)
є тільки два підпункти щодо діяльності такого виду підприємств.

1. Згідно з підпунктом 5.1.14 Закону звільняються від оподаткування
операції з надання культових послуг та продажу предметів культового
призначення релігійним організаціям за переліком, встановленим Кабінетом
Міністрів України (Постанова Кабінету Міністрів України від 12 вересня
1997 р. № 1010).

2. Згідно з підпунктом 5.1.15 Закону звільняються від оподаткування
операції з надання послуг з поховання будь-яким платником податків.
Причому .Законом не передбачено створення будь-якого переліку послуг з
поховання. З введенням у дію цього Закону пільга надається тільки тим
підприємствам, які безпосередньо надають послуги з поховання. Ці
підприємства складають калькуляцію вартості послуг. До калькуляції
можуть включатися як складові частини, так і вартість вінків, копання
могил, замовлених автобусів, послуг супроводжуючого та ін. Саме вартість
такої калькуляції не оподатковується податком на додану вартість. Але
можуть бути випадки, коли організація застосовує допомогу інших
підприємств. Наприклад, купує вінки в іншої організації, замовляє
автобуси в автопарку, придбаває надгробні пам’ятники. В такому разі
підприємство, яке надає послуги з поховання, сплачує
підприємству-постачальнику ПДВ на загальних засадах і після відповідних
змін у

Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня
1997 р. сума сплаченого податку на додану вартість відноситься до
валових витрат виробництва.

Підприємства, які реалізують такому підприємству, наприклад вінки,
надгробні пам’ятники, надають автобуси, сплачують податок на додану
вартість на загальних підставах, оскільки вони не надають безпосередньо
самих послуг з поховання.

Закон «Про податок на додану вартість» визначає платників податку,
об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та
звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування
експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок
обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Так, платником податку на додану вартість є як суб’єкт, так і не суб’єкт
підприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) за умови, що
обсяг їхніх оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг)
протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців
перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Зміни
внесені Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про
податок на додану вартість” від 14 вересня 2000 р. В Україні, як і в
більшості країн, до числа платників податку на додану вартість входять
як окремі особи, так і компанії, які здійснюють виробничу і комерційну
діяльність на території держави, а також займаються ввезенням на її
територію товарів та послуг.

У деяких країнах закони про ПДВ вимагають обов’язкової реєстрації
платників спеціально з метою сплати цього податку (Бельгія,
Великобританія, Німеччина, Данія, Італія, після введення в дію Закону —
Україна). В інших країнах такої вимоги немає.

Другим елементом податку на додану вартість є об’єкт оподаткування.
Перед кожною з країн, які вводили ПДВ, поставало питання, на які товари,
послуги, види діяльності

має поширюватися цей податок. Чи має він охоплювати тільки товари, чи
також і послуги; чи має він поширюватися лише на процес виготовлення
товару і його виробництво, чи включати також і торгівлю. Кожна держава
по-своєму вирішувала цю проблему. В більшості країн ПДВ застосовується і
до сфери виробництва, і до надання послуг, і до сфери торгівлі. В ряді
країн об’єктом оподаткування є не тільки надання товарів та послуг, але
й будівництво (Франція)1. Є країни, в яких ПДВ поширюється практично на
всі товари та послуги.

В Україні відповідно до статті 3 Закону об’єктом, оподаткування є
операції платників податку:

— із продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому
числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди
(лізингу) та операції з передачі права власності на об’єкти застави
позичальникові (кредиторові) для погашення кредиторської заборгованості
заставодавця;

— із ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та
отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для використання
або споживання їх на митній території України, в тому числі операції з
ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та
іпотеки;

— з вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та
надання послуг (виконання робіт) для споживання їх за межами митної
території України.

Не вважаються об’єктом оподаткування операції:

— з випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу
за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб’єктами
підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством
фінансів України, органами місцевого самоврядування відповідно до
закону, включаючи приватизаційні та компенсаційні папери (сертифікати),
інвестиційні сертифікати, житлові чеки, земельні бони та деривативи;
обміну зазначених цінних паперів на інші цінні папери;
розрахунково-клірингової, реєстраторської та депозитарної діяльності на
ринку цінних паперів, а також діяльності з управління активами. Зміни
внесено Законами України “Про внесення змін до деяких законів України з
метою стимулювання інвестиційної діяльності” від 15 липня 1999 р. та
“Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань
оподаткування” від 29 листопада 2001 р.;

— з передачі майна орендодавця (лізингодавця), що є резидентом, у
користування орендареві (лізингоотримувачу) згідно з умовами договору
оренди (лізингу) та його повернення орендодавцеві (лізингодавцеві) після
закінчення дії такого договору;

— із сплати орендних (лізингових) платежів за умовами договору
фінансової оренди (лізингу) або за умовами договору оренди житлового
фонду, що є основним місцем проживання орендаря;

— із передачі майна в заставу позикодавцеві (кредиторові) згідно з
договором позики та його повернення заставодавцеві після закінчення дії
такого договору;

— з передачі кредитором, що є резидентом, об’єкта іпотечного кредиту у
власність або використання позичальником;

— з грошових виплат основної суми та процентів згідно з умовами
іпотечного кредиту;

— з надання послуг із страхування та перестрахування, передбачених
Законом України «Про страхування», із соціального та пенсійного
страхування;

— з обігу валютних цінностей (у тому числі національної та іноземної
валюти), монетарних металів, банкнотів та монет Національного банку
України, за винятком тих, що реалізуються для нумізматичних цілей; з
випуску, обігу та погашення державних лотерейних білетів, випущених в
обіг за дозволом Міністерства фінансів України; з виплати грошових
виграшів, грошових призів та грошових винагород; з продажу негашених

поштових марок України, конвертів та листівок з неї шеними поштовими
марками України, крім колекцій них марок, листівок та конвертів для
філателіста

потреб;

– з надання послуг з інкасації, розрахунково-касо: го обслуговування,
залучення, розміщення та поверненя грошових коштів за договорами позики,
депозиту, вкладу, страхування або доручення; з надання, управлін ня і
переуступки фінансових кредитів, кредитних гарантій та банківських
поручительств особою, котра надала такі кредити, гарантії або
поручительства; з торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими
зобов”язаннями, за винятком операцій з інкасації боргових в та
факторингу (факторних операцій);

— з оплати вартості державних платних послуг, які надаються фізичним або
юридичним особам органами виконавчої влади і місцевого самоврядування та
обов яз ковість отримання (надання) яких встановлюється за.
конодавством, включаючи плату за реєстрацію, отримай ня ліцензії
(дозволу), сертифікатів у вигляді зборів, державного мита тощо;

— з виплат заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій, дотацій, інших
грошових або майнових виплат фізичним особам за рахунок бюджетів або
соціальних чи страхових фондів у порядку, встановленому законом; з
виплат дивідендів у грошовій формі або у формі цінних паперів
(корпоративних прав), з надання брокерських дилерських послуг з
укладання договорів (контракті на торгівлю цінними паперами та
деривативами на фондових і товарних біржах, створених у порядку,
передбаченому законами України «Про цінні папери І фондову біржу» та
«Про товарну біржу»;

– з передачі основних фондів як внеску до статутних фондів юридичних
осіб для формування їхнього цілісного майнового комплексу в обмін на
їхні корпоративні права; з продажу за компенсацію сукупних валових
активів платника податку (з урахуванням вартос гудвілу) іншому
платникові податку.

Законом України “Про внесення змін до деяких законів України з метою
стимулювання інвестиційної діяльності” від 15 липня 1999 р. виключено
підпункт з таким текстом “… з оплати вартості фундаментальних
досліджень, науково-дослідних та дослідницько-конструкторських робіт, що
здійснюються за рахунок Державного бюджету України”.

ph СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Белялов АF. Рекомендации: Как избежать боль-ших российских налогов в 1992 году. — М., 1992. Борьба с преступностью за рубежом: Ежемесяч-ньій информационньїй бюллетень ВИНИТИ Российской Академии наук. — М., 1994. — № 3. Бурлакова Л&. й др. Система налогообложения: (отечественньїй й зарубежньїй опьіт). Зкономика: Обзор информационньїй. — К.: УкрНИИНТИ, 1991. Бельский К.С. Финансовое право: Наука, история, библиография. — М.: Юрист, 1995. Бухгалтерський учет й отчетность. Налогообложе-ние: Справочник. — М.: Триада, 1995. Ваш налоговьій адвокат: СоветьІ юристов. — М.: ФБК—ПРЕСС, 1997. Вісник податкової служби України: Щомісячний інформаційний бюлетень Головної державної податкової інспекції'України. — К., 1995. — № 1, 2,4; 1997. — № 3, 7,11. Грачева ЕЛО., Куфакова НА*, Пепеляев С.Г. Финансовое право: Учебник для студентов вузов й практических работников финансовьіх учреждений. — М.: ТЕИС, 1995 Гуреев В.И, Налоговое право. — М.: Зкономика, 1995.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020