Загальні положення про спадкування

Спадкування – це перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної
особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст.1216
ЦК України).

Сукупність правових норм, які регулюють правовідносини, що виникають
внаслідок переходу прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка
померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) складає підгалузь
спадкового права.

Спадкування буває двох видів:

спадкування за заповітом;

спадкування за законом.

Законодавець надає перевагу спадкуванню за заповітом в якому особа може
висловити свою волю щодо розпорядження належним їй майном на користь
будь-якої іншої особи. Щодо спадкування за законом, то воно може мати
місце лише за умов: а) відсутності заповіту; б) визнання його недійсним;
в) неприйняття спадщини або відмова від її прийняття; г) не охоплення
заповітом усієї спадщини.

Суб’єктами спадкових правовідносин є спадкодавець та спадкоємець

Спадкодавець — це фізична особа, майно якої після її смерті переходить у
спадщину до іншої особи чи до інших осіб. Спадкодавцем може бути лише
фізична особа незалежно від віку, статі, стану здоров’я тощо.

Спадкоємець — це особа, яка у випадку смерті тієї чи іншої фізичної
особи набуває права одержати його спадкове майно, тобто має право на
спадкування. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні
особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були
зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
А спадкоємцями за заповітом можуть бути також юридичні особи та інші
учасники цивільних відносин.

Законодавець передбачає випадки за яких особа може бути усунена від
права на спадкування (ст.1224 ЦК України).

Не мають права на спадкування ні за законом, ні за заповітом особи, які
умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців
або вчинили замах на їхнє життя, крім випадку призначення спадкодавцем
такої особи своїм спадкоємцем за заповітом, знаючи про це.

Не мають права на спадкування за заповітом особи, які умисно
перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або
скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них
самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

Не мають права на спадкування за законом:

батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і
їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини;

батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші
особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця,
якщо ця обставина встановлена судом;

одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за
рішенням суду. Однак, якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з
подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не
міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на
спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте
ними за час цього шлюбу;

особа, яка ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через
похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані — за
рішенням суду. Таке правило поширюється на всіх спадкоємців, у тому
числі й на тих, хто має право на обов’язкову частку у спадщині, а також
на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Об’єктом спадкових правовідносин є склад спадщини, тобто права та
обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не
припинилися внаслідок його смерті (її ще називають “спадкове майно” або
“спадкова маса”). Об’єкти бувають майнового (речі, майнові права та
права вимоги) та немайнового (авторське право на опублікування і
розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва та одержання
винагороди, право на одержання диплому за відкриття, авторського
свідоцтва чи патенту на винахід, виключне право на винахід, промисловий
зразок, корисну модель на підставі патенту) характеру.

Законодавець передбачає низку особливостей переходу майнових прав
спадкодавця, а саме:

право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на
загальних підставах, із збереженням її цільового призначення (ч.1
ст.1225 ЦК України);

до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить
право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони
розміщені (ч.2 ст.1225 ЦК України);

до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить
право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна
для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом (ч.3
ст.1225 ЦК України);

суб’єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою
частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в
натурі (ст.1226 ЦК України);

@

B

~

4

®

x B

~

?

a

&

&

gdµgJ

&

F

суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв’язку
з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв’язку з каліцтвом або
іншим ушкодженням здоров’я, інших соціальних виплат, які належали
спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам
його сім’ї, а у разі їх відсутності — входять до складу спадщини
(ст.1227 ЦК України);

переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у
договірних зобов’язаннях (ч.1 ст.1230 ЦК України);

право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв’язку з невиконанням
боржником спадкодавця своїх договірних обов’язків, яка була присуджена
судом спадкодавцеві за його життя (ч.2 ст.1230 ЦК України);

право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом
спадкодавцеві за його життя (ч.3 ст.1230 ЦК України).

До спадкоємця переходять і обов’язки:

відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем (ч.1
ст.1231 ЦК України);

відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було
присуджено судом зі спадкодавця за його життя (ч.2 ст.1231 ЦК України);

сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові
із спадкодавця за життя спадкодавця (ч.3 ст.1231 ЦК України).

При цьому, майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем,
відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого
майна, яке було одержане ними у спадщину. Крім того, за позовом
спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір
відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є
непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна,
яке було одержане ним у спадщину.

Законодавець покладає на спадкоємців також обов’язок відшкодувати:

розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на
утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця;

витрати на утримання, догляд, лікування спадкодавця можуть бути стягнені
не більш як за 3 роки до його смерті.

При цьому, спадкоємці не можуть прийняти лише права і відмовитися від
прийняття обов’язків, так як спадщина приймається не в частині, а в
цілому.

Відповідно до ст.1219 ЦК України, до складу спадщини не входять права та
обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях
громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими
документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим
ушкодженням здоров’я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені
законом;

5) фідуціарні (особистісні) права та обов’язки особи як кредитора або
боржника, які припиняються смертю одного з них.

Право на спадкування виникає в день відкриття спадщини.

Відкриття спадщини — це настання певних обставин, за яких у відповідних
осіб виникає право спадкоємства. До обставин, що викликають відкриття
спадщини закон відносить (ст.1220 ЦК України):

смерть особи;

оголошення особи померлою.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона
оголошується померлою. Встановлення часу відкриття спадщини має важливе
значення, так як на час відкриття спадщини визначається коло
спадкоємців, склад спадкового майна.

Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна
після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з
них. Відповідно, якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після
одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха,
аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У
цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з
цих осіб.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. А якщо
місце проживання спадкодавця невідоме, то місцем відкриття спадщини є
місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за
відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини
рухомого майна (ст.1221 ЦК України).

Місце відкриття спадщини може не співпадати з місцем смерті, якщо особа
померла в санаторії, відрядженні, в дорозі тощо. Місцю смерті спадкове
право ніякого значення не надає.

Певною особливістю наділене спадкування права на вклад у банку
(фінансовій установі). Так, законодавець в ст.1228 ЦК України встановлює
два способи розпорядження правом на вклад у банку (фінансовій установі):

складання заповіту;

здійснення відповідного розпорядження банку (фінансовій установі).

При цьому, заповіт, складений після того, як було зроблене розпорядження
банку (фінансовій установі), повністю або частково скасовує його, якщо:
а) у заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад; б)
заповіт стосується усього майна спадкодавця.

Похожие записи