.

Юридична природа договору майнового найму та його види в цивільному праві (курсова)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
494 4059
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

На тему: “Юридична природа договору майнового найму та його види в
цивільному праві”

Майновий найм. Оренда. Прокат.

Безоплатне користування майном

У господарському обороті значне поширення мають відносини майновому
найму і такі його різновиди, як оренда та прокат.

З економічної точки зору майновий найм (оренда, прокат) означає
одержання майна у тимчасове користування за плату. Здаючи майно в найм,
власник майна продає споживну вартість його частинами.

До майнового найму (оренди, прокату) організації чи громадяни вдаються в
тих випадках, коли ту чи іншу річ купляти обтяжливо або невигідно,
наприклад, у разі тимчасової потреби, або коли певна річ взагалі не може
бути предметом купівлі-продажу. Здають майно в найм громадяни і
організації, які тимчасово самі його не використовують. За допомогою
майнового найму розширюються господарські можливості використання майна.
Поряд з цим найм слугує засобом взаємодопомоги між громадянами і
організаціями та сприяє упорядкуванню побуту громадян.

Майновий найм

Поняття договору майнового найму. Правовідносини найму виникають на
підставі договору. Як зазначається в статті 256 ЦК України, за договором
майнового найму наймодавець зобов’язується надати наймачеві майно у
тимчасове користування за плату. Цей договір є консесуальним, сплатним і
двостороннім.,

Важливою особливістю договору майнового найму є те, що на його підставі
майно переходить до наймача у користування, а не у власність, повне
господарське відання чи оперативне управління, як це має місце за
договором купівлі-продажу, поставки, міни, позики тощо. Проте здійснення
права користування пов’язане з необхідністю володіння майном. Тому слід
визнати, що наймач набуває також право володіння набутим майном і, крім
того, в силу договору наймач набуває деякі права по розпорядженню
найнятим майном. Наприклад, наймач, виконуючи свій обов’язок
підтримувати найняте ним майно у справному стані (ст.265 ЦК України),
може передавати річ у ремонт, а у випадках, передбачених законом або
договором, наймач може здавати найняте майно в піднайм (ст.267 ЦК
України), тобто він має і право розпорядження. Проте права наймача по
володінню, користуванню і розпорядженню обмежені законом і договором.

За договором майнового найму зобов’язання між наймодавцем і наймачем
виникає з того часу, коли сторони досягай згоди, а не з моменту передачі
майна у користування, тобто даний договір є консесуальним. Звідси наймач
вправі витребувати від наймодавця обумовлене договором майно, коли
наймодавець надає його наймачеві (ст.263 ЦК України).

З моменту укладення договору в наймача виникає обов’язок прийняти
обумовлене договором майно і вносити за користування ним плату. Отже,
договір є сплатним, крім того, це двосторонній (взаємний) договір, тобто
такий, що породжує права і обов’язки для кожної із сторін договору.

Сторони і об’єкт договору. Сторонами в договорі майнового найму є
наймодавець і наймач. Наймодавець надає майно, яке належить йому на
праві власності (праві повного господарського відання чи оперативного
управління), а наймач одержує майно в тимчасове сплатне користування.
Наймодавцями і наймачами можуть бути як громадяни, так і організації (в
тому числі іноземні) в межах їхньої правосуб’єктності. Об’єктом договору
можуть бути лише індивідуально визначені речі, споживна вартість яких
передається поступово і які в цивільному праві називаються неспоживними.
Це зумовлено змістом самого договору майнового найму, за яким наймач
після закінчення строку договору або його припинення достроково
зобов’язується повернути те саме майно в натурі. Об’єктом договору не
може бути індивідуально визначене майно, вилучене або обмежене у
цивільному обороті, а також те майно, яке не може перебувати у власності
того чи іншого суб’єкта права власності (Постанови Верховної Ради
України про право власності на окремі види майна ВІДІ 7.06.92; від
22.04.93; від 15.07.94; від 21.01.95).

Форма і строк договору. Договір майнового найму укладається як в усній,
так і в письмовій формі. Згідно зі статтею 257 ЦК України договір
майнового найму між громадянами на строк більше одного року повинен бути
укладений у письмовій формі. Письмова форма застосовується до договору
найму майна державних, кооперативних та інших громадських організацій,
за винятком випадків, передбачених окремими правилами.

Строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо
інше не встановлено чинним законодавством (ст.258 ЦК України).

Відповідно до статті 259 ЦК України договір майнового найму може бути
укладений без зазначення строку. В такому разі він вважається укладеним
на невизначений строк і кожна із сторін вправі відмовитись від договору
в будь-який час, попередивши про це в письмовій формі другу сторону за
три місяці. У разі продовження користування майном після закінчення
строку договору наймач при відсутності заперечень з боку наймодавця може
користуватись майном і далі. Така мовчазна згода наймодавця на
продовження строку користування майном вважається поновленням договору
на невизначений строк і кожна із сторін вправі у будь-який час
відмовитись від договору, попередивши про це другу сторону за один
місяць (ст.260 ЦК України).

Права і обов’язки сторін. Основним обов’язком наймодавця є своєчасне
надання наймачеві майна у стані, що відповідає умовам договору і
призначенню майна (ст.262 ЦК України). Наймач вправі вимагати надання
йому майна в строки, зазначені в договорі. У разі порушення наймодавцем
цього обов’язку Цивільний кодекс України передбачає право наймача
витребувати від нього майно і вимагати відшкодування збитків, завданих
затримкою виконання або із свого боку відмовитись від договору і
стягнути збитки, завдані його невиконанням (ст.208, 263).

Наймодавець несе відповідальність за недоліки наданого майна, як за
неналежне виконання зобов’язання (ст.203 ЦК України). Під недоліками
розуміють такі вади майна, які чинять перешкоду нормальній його
експлуатації чи використанню. Однак у силу частини другої статті 262 ЦК
України наймодавець не відповідає за недоліки майна, які були ним
застережені при укладенні договору незалежно від їх характеру. Так,
здавання в найм будинку, який підлягає капітальному ремонту, вважається
правомірним, якщо наймодавець обумовив дефекти будівлі. Статті 264 і 265
ЦК України визначають обов’язки сторін по капітальному і поточному
ремонту найнятого майна. За загальним правилом, якщо інше не передбачено
законом чи договором, проводити капітальний ремонт — це обов’язок
наймодавця, а поточний — обов’язок наймача. Проте капітальний ремонт
може бути здійснений наймачем у випадках, коли наймодавець не робить
його, а також коли капітальний ремонт зумовлений невідкладною
необхідністю. Наймач, зробивши капітальний ремонт, вправі стягнути з
наймодавця вартість ремонту чи зарахувати її в рахунок найомної плати.
Крім того, наймач може вимагати дострокового розірвання договору і
стягнути збитки, завдані його невиконанням (частина друга ст.264, ст.270
ЦК України). Оскільки договір майнового найму є сплатним, наймач
зобов’язаний своєчасно вносити плату за користування майном (п.1 ст.265
ЦК України). Плата, визначена при укладенні договору, може бути зменшена
в ході виконання договору. Наймач вправі вимагати відповідного зменшення
найомної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає,
можливість користування найнятим майном істотно зменшилася (ст.266 ЦК
України). Наймач зобов’язаний користуватися майном відповідно до
договору і призначення майна, підтримувати найняте майно у справному
стані, проводити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, якщо за
законом або за договором ці обов’язки покладаються на наймача.

Порушення наймачем зазначених обов’язків дає право наймо-давцеві
вимагати дострокового розірвання договору (ст.269 ЦК України). З
припиненням договору наймач зобов’язаний повернути майно у тому стані, в
якому він його одержав, з урахуванням нормального зносу, або у стані,
обумовленому договором. Цей обов’язок наймача зазначений у пункті 5
статті 265 ЦК України, а також випливає із суті самого договору, за яким
майно передається у тимчасове користування. В разі погіршення найнятого
майна наймач повинен відшкодувати наймодавцеві збитки, якщо не доведе,
що погіршення майна сталося не з його вини (ст.271). Ризик випадкової
загибелі чи зіпсування найнятого майна несе наймодавець як його власник
(ст.130 ЦК України).

Інколи наймач робить поліпшення найнятого майна. Питання про долю
поліпшення вирішується залежно від того, з дозволу чи без дозволу
наймодавця проведено поліпшення, а також від того, можливо чи неможливо
відокремити поліпшення без шкоди для майна. У разі проведеного з дозволу
наймодавця поліпшення майна наймач має право на відшкодування зроблених
необхідних витрат, якщо інше не передбачено законом або договором. За
відсутності такого дозволу зроблені наймачем поліпшення, якщо їх можна
відокремити без шкоди для майна і якщо наймодавець не погодиться
відшкодувати вартість їх. Можуть бути вилучені наймачем. Поліпшення, які
зроблені наймачем без дозволу наймодавця і які не можна відокремити без
шкоди для майна, відшкодуванню не підлягають (ст.272 ЦК України).

Піднайм. Однією з форм використання найнятого майна є піднайм. Здавання
майна в піднайм дозволяється лише за згодою наймодавця, якщо інше не
передбачено законом або договором (ст.267 ЦК України). Піднайм
оформляється договором, за яким наймач передає піднаймачеві все або
частину майна в тимчасове користування за плату. З укладенням договору
піднайму породжуються дві самостійні групи договірних зобов’язань, а
саме: між наймодавцем і наймачем та між наймачем і піднаймачем.
Самостійність цих зобов’язань означає, що у піднаймача виникають права і
обов’язки щодо первісного наймодавця. Перед наймодавцем залишається
зобов’язаним тільки наймач, а у піднаймача виникають права і обов’язки
лише щодо наймача. З припиненням договору найму припиняє свою дію і
договір піднайму, незалежно від того, чи закінчився строк його дії, чи
ні.

Від піднайму слід відрізняти перенайм, за яким наймач передає всі права
і обов’язки за договором найму іншій особі, яка замінює в договорі
наймача. Перенайм може мати місце лише за згодою наймодавця, бо це слід
розглядати як переведення боргу (ст.201 ЦК України).

З метою забезпечення стабільності дії договору статтею 268 ЦК України
встановлено, що у разі переходу права власності на здане в найм майно
від наймодавця до іншої особи договір найму зберігає чинність для нового
власника. Договір найму зберігає чинність і у разі переходу майна від
однієї державної організації (наймодавця) до іншої.

Оренда майна державних підприємств і організацій

Поняття договору оренди. Оренда — це один із видів майнового найму.
Відносини оренди регулюються спеціальним нормативним актом — Законом
України «Про оренду державного майна» (1995 р.). Крім того, деякі
питання оренди регулюються Законом України «Про приватизацію майна
державних підприємств» (1992 р.), Законом України «Про підприємства в
Україні» (1991 р.), Законом України «Про підприємництво» (1991 р.).
Земельним кодексом України (1992 р.) та іншими законодавчими актами,
постановами і декретами Кабінету Міністрів України, рішенням Фонду
державного майна України.

Закон про оренду регулює організаційні відносини, пов’язані з передачею
в оренду майна державних підприємств, їхніх структурних підрозділів, а
також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо
господарського використання державного майна. Оренда майна інших форм
власності регулюється положеннями Закону про оренду, якщо інше не
передбачено законодавством України та договором оренди.

Відповідно до Закону про оренду об’єктами оренди можуть бути цілісні
майнові комплекси підприємств або їхніх структурних підрозділів
(філіалів, цехів, дільниць), окреме індивідуально визначене майно,
наприклад: окремі будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби,
інвентар, інструменти, інші матеріальні цінності.

Законодавством встановлюються види цілісних майнових комплексів
підприємств, які за характером своєї діяльності не можуть бути об’єктами
оренди. Наприклад, діяльність по виготовленню і реалізації наркотичних
засобів, військової зброї та боєприпасів для неї, вибухових речовин,
діяльність по виробництву, ремонту і реалізації спортивної, мисливської
вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, а також холодної зброї. Не
можуть бути об’єктом оренди транспортні підприємства, які здійснюють
внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів, підприємств,
діяльність яких пов’язана з видобуванням дорогоцінних металів і
дорогоцінних каменів, виготовленням і реалізацією виробів з їх
використанням та інша діяльність. Декретом Кабінету Міністрів України
від 31 грудня 1992 р. затверджений Перелік майнових комплексів державних
підприємств, організацій, їхніх структурних підрозділів основного
виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається. До
них належать радіотелевізійні передавальні центри та об’єкти, що
становлять загальнодержавну систему зв’язку, а також об’єкти, що
забезпечують зв’язком органи законодавчої та виконавчої влади,
магістральні лінії електропередачі, магістральні трубопроводи та інші
об’єкти.

Цілісним майновим комплексом є господарський об’єкт із закінченим циклом
виробництва продукції (робіт, послуг).

Здача майна в оренду не спричиняє передачу права власності на це майно.
Воно надається іншим особам у тимчасове і платне володіння і
користування. Документом, який регламентує відносини оренди, є договір
оренди. Він укладається в письмовій формі на засадах добровільності і
рівноправності сторін. Отже, за договором оренди одна сторона
(орендодавець) зобов’язується надати другій стороні (орендареві)
відповідне майно у строкове платне володіння і користування для
здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Сторони і об’єкт договору. Залежно від виду об’єкта оренди орендодавцями
виступають:

— Фонд державного майна України — щодо цілісних майнових комплексів
підприємств, їхніх структурних підрозділів, що є загальнодержавною
власністю;

— органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та
місцевими Радами народних депутатів управляти майном, яке перебуває
відповідно у їх власності;

— державні підприємства — щодо цілісних майнових комплексів, їхніх
структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць). Ці державні
підприємства можуть виступати орендодавцями з дозволу органів, у
підпорядкуванні яких вони знаходяться;

— державні підприємства — щодо окремого індивідуально визначеного майна
відповідно до законодавчих актів України та своїх статусів.

У випадку передачі в оренду цілісних майнових комплексів підприємств,
їхніх структурних підрозділів, а також нежилих приміщень орендодавець
повинен отримати на це згоду органу, уповноваженого управляти
відповідним державним майном, та погодити з ним істотні умови договору
оренди.

Ініціатива в укладенні договору оренди може виходити від членів
трудового колективу підприємства або їхніх структурних підрозділів,
фізичних та юридичних осіб. Проте, якщо об’єктом оренди є цілісні
майнові комплекси державних підприємств, то пріоритет надається трудовим
колективам цих підприємств. У такому випадку орендодавець зобов’язаний у
триденний строк повідомити про здачу в оренду відповідних цілісних
майнових комплексів.

Трудовий колектив може стати орендарем за таких умов. По-перше, якщо за
рішення трудового колективу про оренду майна державного підприємства
проголосувало більше половини його членів. По-друге, члени трудового
колективу, які бажають стати орендарями, створюють господарське
товариство, яке має набути статус юридичної особи. Для цього
засновниками господарського товариства приймається статут, у якому
зазначаються: найменування цього господарського товариства, його
місцезнаходження, цілі діяльності, порядок вступу і виходу з нього,
права та обов’язки членів господарського товариства, його органи
управління, порядок розподілу доходу, умови припинення діяльності
господарського товариства. Статут підлягає державній реєстрації, з дня
якої господарське товариство набуває прав юридичної особи.

До реєстрації статуту господарського товариства кожен член трудового
колективу державного підприємства або його структурного підрозділу,
цілісний майновий комплекс якого передається в оренду, має право
вступити в зазначене господарське товариство на підставі особистої
заяви. Створене трудовим колективом господарське товариство має
переважне перед іншими фізичними та юридичними особами право на
укладення договору оренди майна того державного підприємства, де воно
утворене.

Господарське товариство, інші фізичні та юридичні особи, які бажають
укласти договір оренди майна державних підприємств, направляють заяву та
проект договору оренди відповідному орендодавцеві. Орган, якому
направлено заяву та проект договору, зобов’язаний розглянути їх протягом
15 днів з часу одержання і дати відповідь про прийняте рішення.

Укладення договору оренди майна державних підприємств з іншими фізичними
та юридичними особами здійснюється за умови відсутності заяви
господарського товариства, створеного трудовим колективом підприємства
впродовж двадцяти днів з дня одержання повідомлення про намір орендувати
цілісний майновий комплекс.

У разі неправомірної відмови від укладення договору, а також неодержання
відповіді в установлений строк господарське товариство, заінтересовані
фізичні та юридичні особи мають право звернутися за захистом своїх
інтересів до суду, арбітражного суду. Будь-яка із заінтересованих сторін
має право передати справу до суду, арбітражного суду також у разі
недосягнення домовленості щодо змісту договору оренди.

Зміст договору оренди. Права і обов’язки сторін. Зміст договору 7
визначається сукупністю його умов. Закон про оренду встановлює, що у
договорі оренди мають бути визначені об’єкт оренди (склад і вартість
майна), строк, на який укладається договір оренди, орендна плата,
порядок використання амортизаційних відрахувань, відновлення
орендованого майна та умови його повернення. За згодою сторін у договорі
оренди можуть бути й інші умови. Умови договору оренди зберігають свою
силу і у випадках, коли після його укладення законодавством будуть
встановлені правила, які погіршують становище орендаря. Реорганізація
орендодавця не є підставою для зміни умов договору чи розірвання його.
Договір оренди є консесуальним договором, бо він вважається

укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і
підписання сторонами тексту договору, а передача об’єкта оренди
орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі
оренди.

До істотних умов договору належить орендна плата, що є фіксованим
платежем, який орендар вносить орендодавцеві незалежно від наслідків
господарської діяльності. Розмір орендної плати визначається з
урахуванням вартості орендованого майна. Оцінка вартості майна
проводиться за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Методика розрахунку, граничні розміри та порядок використання орендної
плати визначаються Кабінетом Міністрів України і Фондом державного майна
України. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі. Орендна
плата встановлюється, як правило, у грошовій формі. Проте залежно від
специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін
може встановлюватись у натуральній або грошово-натуральній формі.
Орендар зобов’язаний вносити орендну плату своєчасно та у повному
розмірі. Порядок зміни розмірів орендної плати може бути змінений
відповідно до правил, передбачених Законом про оренду.

Строк договору оренди визначається за погодженням сторін, тобто він може
бути укладений на будь-який строк; укладення договору оренди без
зазначення строку не допускається. При відсутності заяви однієї із
сторін про припинення або зміну договору він вважається продовженим на
той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Орендар має переважне право на продовження строку дії договору.

^Орендар зобов’язаний зберігати орендоване майно відповідно до умов
договору, запобігаючи його пошкодженню, псуванню. На орендаря може бути
покладений обов’язок використовувати об’єкт оренди за цільовим
призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства,
організації, майно яких передано в оренду.

Законом про оренду передача цілісних майнових комплексів у

суборенду не допускається.

Здане в оренду майно, як уже зазначалось, не стає власністю орендаря.
Але продукція і доходи (прибуток), одержані орендарем у результаті
використання орендованого майна, є його власністю. Амортизаційні
відрахування залишаються у розпорядженні орендаря і використовуються на
відновлення орендованих основних фондів. Право власності на майно,
придбане орендарем за рахунок амортизаційних відрахувань, належить
власникові орендованого майна, якщо інше не передбачено договором
оренди. Визначення власника того чи іншого майна має принципове
значення, бо ризик випадкової загибелі чи пошкодження майна несе його
власник, якщо інше не встановлено в законі або договорі.

Відповідно до Закону про оренду орендареві забезпечується захист його
права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із захистом,
установленим цивільним законодавством щодо права власності. Він може
вимагати повернення орендованого майна з будь-якого незаконного
володіння, усунення перешкод у користуванні ним, відшкодування шкоди,
заподіяної майну всіма особами, включаючи орендодавця. Орендар може
захистити свої права шляхом подання віндикаційного і негаторного позову,
а також позову про відшкодування збитків (шкоди).

Припинення договору. Цивільним кодексом встановлено загальне правило, за
яким у разі переходу права власності на здане в найом майно від
наймодавця до іншої особи договір найму зберігає чинність для нового
власника (ст.268). Стосовно оренди державного майна Законом України «Про
оренду державного майна» встановлено, що рішення державного органу про
приватизацію об’єкта оренди є підставою припинення договору оренди.
Доцільність такого правила не викликає сумніву, бо оренда майна не може
бути перешкодою приватизації державної власності. Проте, як здається, це
правило має стосуватися лише договору оренди без права викупу
орендованого майна, бо оренда майна з правом майбутнього викупу є одним
із способів приватизації державного майна. Крім приватизації
орендованого об’єкта, договір оренди припиняється внаслідок: закінчення
строку, на який його було укладено; викупу об’єкта оренди; загибелі
об’єкта оренди. Договір оренди може бути розірвано достроково за згодою
сторін, а на вимогу однієї із сторін він може бути достроково розірваний
за рішенням суду, арбітражного суду у разі невиконання сторонами своїх
зобов’язань та з інших підстав, передбачених законодавством. У разі
розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від
його продовження орендар зобов’язаний повернути об’єкт оренди на умовах,
зазначених у договорі оренди. З припиненням договору у сторін виникають
певні права і обов’язки щодо поліпшень орендованого майна. На
орендодавця покладається обов’язок компенсувати затрати орендаря на
відповідні поліпшення, якщо він здійснив їх за згодою орендодавця і за
рахунок своїх коштів, звичайно, якщо інше не визначено у договорі
оренди. Якщо орендар здійснив поліпшення орендованого майна без відома
орендодавця, орендодавець може, але не зобов’язаний, компенсувати
проведені орендарем затрати. У разі відмови орендодавця від такої
компенсації орендар має право привласнити ті поліпшення, які можуть бути
відокремлені від орендованого майна без заподіяння йому шкоди. Вартість
поліпшень, які зроблені орендарем без згоди орендодавця і які не можна
відокремити без шкоди для майна, відшкодуванню не підлягає.

Законом про оренду не визначаються конкретні розміри і форми майнової
відповідальності за невиконання обов’язків за договором, а лише
констатується, що сторони несуть відповідальність, встановлену
законодавчими актами України за договором. Це дає підстави стверджувати,
що відповідальність за порушення умов договору, невиконання або
неналежне виконання сторонами обов’язків може бути не тільки у формі
відшкодування заподіяних збитків (шкоди), а й у формі оплати неустойки,
передбаченої законом і обумовленої в договорі.

Спори за договором оренди розглядаються судом, арбітражним судом
відповідно до їх компетенції.

Форми здійснення орендарем підприємницької діяльності. Законом про
оренду передбачається, що орендарі мають право на вибір
організаційно-правових форм здійснення підприємницької діяльності. Вони
можуть створювати відповідні господарські товариства, затвердивши їхній
статут і призначивши (обравши) керівника. Статут створеного орендарем
підприємства не може суперечити договору оренди. Отже, йдеться про
виникнення певних юридичних осіб, правовий статус яких визначається в
основному договором оренди. Порядок створення і діяльність таких
юридичних осіб регулюються відповідними законодавчими актами України,
наприклад: Законом України «Про підприємства в Україні», Законом України
«Про господарські товариства» (1991 р.).

Законом про оренду визначається, що в разі, коли об’єктом оренди є
цілісні майнові комплекси державних підприємств, структурні підрозділи
цих підприємств, то їхня діяльність як державних припиняється з моменту
реєстрації статуту створеного орендарем підприємства. З цього моменту
припиняються і розриваються трудові договори (контракти) з працівниками
цього підприємства, структурного підрозділу.

Створене орендарем підприємство стає правонаступником прав і обов’язків
державного підприємства відповідно до договору оренди. Якщо об’єктом
оренди є цілісний майновий комплекс структурного підрозділу, створене
орендарем підприємство стає правонаступником прав і обов’язків
державного підприємства, організації, пов’язаних з діяльністю цього
структурного підрозділу.

Як зазначено у Законі про оренду, орендар у разі банкрутства створеного
ним орендного підприємства відповідає по боргах підприємства майном, яке
належить йому на праві власності відповідно до законодавства України. Не
може бути звернене стягнення на майно, яке передане в оренду, бо
передача майна в оренду не припиняє права власності орендодавця на це
майно.

Порядок найму працівників на створене орендарем підприємство
визначається його статутом.

Працівникам державних підприємств, структурних підрозділів, що припинили
свою діяльність внаслідок створення орендарем підприємств і з якими не
укладено трудові договори, забезпечуються соціально-правові гарантії,
передбачені законодавством України.

Прокат

Побутовий прокат регулюється статтями 273—276 ЦК України, а окремі його
види регламентуються додатково Типовими договорами і Правилами
побутового прокату.

Прокат являє собою різновид майнового найму, тому ряд норм ЦК про
майновий найом поширюється і на побутовий прокат (ст.262, 263, п.1, 2, 3
і 5 ст.265, ст.269, 271 і 272).

За договором побутового прокату державні, кооперативні та інші
громадські організації надають громадянам у тимчасове користування за
плату предмети домашнього вжитку, музичні інструменти, спортивний
інвентар та інше майно.

З цього визначення випливає, що наймодавцем за договором побутового
прокату може бути тільки організація, а наймачем — тільки громадянин.
Предметом прокату можуть бути лише індивідуально визначені і неспоживні
речі. Залежно від предмета прокату не всі громадяни можуть виступати
наймачами. Так, для одержання напрокат мотоцикла, моторного човна,
катера необхідно, крім паспорта, мати посвідчення на право керування. На
підставі договору прокату речі передаються для задоволення побутових або
культурних потреб наймача і членів його сім’ї. Тому цілком логічним є
правило, що здача в піднайм майна, одержаного за договором побутового
прокату, не допускається (ст.276 ЦК України).

Договір прокату укладається в усній формі, але при цьому, як правило,
організація прокату видає письмовий документ, наприклад, квитанцію.

У місцях масового відпочинку предмети прокату видаються в погодинне
користування після пред’явлення громадянином-наймачем паспорта (іншого
документа) або під грошовий завдаток.

Письмова форма обов’язкова у випадках, коли цього вимагають типові
договори прокату (частина друга ст.274 ЦК України).

Організації зобов’язані надавати громадянам у користування предмети
прокату за плату, розмір якої визначається відповідно до встановлених
тарифів (прейскурантів). При укладенні договору на строк до ЗО діб
наймач вносить повну вартість прокату згідно з прейскурантом. За прокат
на більший строк оплата проводиться помісячне, а плата за прокат на
місці — за погодинним графіком.

Для відносин побутового прокату характерним є те, що при укладенні
договору організація зобов’язана в присутності наймача перевірити
справність майна, що здається в найм (частина третя ст.274 ЦК України),
і ознайомити його з правилами технічної експлуатації складних предметів.
Цим самим посилюються гарантії наймача щодо передачі йому речі належної
якості і надійного використання її.

Із змісту статті 275 ЦК України щодо строків договору прокату випливає,
що до цього договору не застосовуються загальні строки договору
майнового найму (ст.258 цього кодексу). Сторони, визначаючи строки
договору прокату, керуються відповідними типовими договорами і Правилами
побутового прокату.

На відміну від звичайного договору майнового найму, наймач за договором
прокату вправі без пояснення причин у будь-який час розірвати договір і
повернути майно організації. Дострокове розірвання договору за
ініціативою наймодавця можливе в судовому порядку, якщо наймач: 1)
користується майном не за його призначенням; 2) навмисно або з
необережності погіршує стан майна; 3) не вніс найомної плати протягом
місяця з дня закінчення строку платежу.

Наймодавець зобов’язаний за свій рахунок проводити як капітальний, так і
поточний ремонт предмета прокату. В разі виходу з ладу предмета прокату
на наймодавця покладається обов’язок у триденний строк усунути
пошкодження або замінити його однорідним справним предметом. За час
знаходження предмета прокату в ремонті плата за прокат не стягується.
Якщо несправність викликана порушенням правил експлуатації предмета
прокату, наймач сплачує вартість ремонту і транспортування.

Після закінчення строку договору наймач повинен повернути майно
справним. Якщо воно буде пошкоджене, то наймач зобов’язаний відшкодувати
наймодавцеві вартість ремонту або сплатити збитки, завдані псуванням
майна.

Безоплатне користування майном

Поняття договору безоплатного користування майном. Майно може бути
надане в користування іншим особам не тільки за плату, як це має місце
за договором майнового найму, оренди, прокату, а й у безоплатне
користування. Такі відносини виникають на підставі договору безоплатного
користування майном і регулюються статтями 324—331 ЦК України.
Зазначений договір має багато спільних рис з договором майнового найму,
тому правила статті 257, частини першої статті 259, статей 260, 262,
пунктів 2—5 статті 265 і статей 271, 272 ЦК України, в яких йдеться про
договір майнового найму, застосовуються і до договору безоплатного
користування майном.

У статті 324 визначено, що за договором безоплатного користування майном
одна сторона зобов’язується передати або передає майно в безоплатне
тимчасове користування другій стороні, а остання зобов’язується
повернути те саме майно. (Сторони цього договору називатимемо відповідно
наймодавець і наймач, враховуючи його спорідненість з договором
майнового найму). Безоплатність цього договору є суттєвою ознакою, що
відрізняє його від договору майнового найму. Іншою особливістю є те, що
договори безоплатного користування майном залежно від суб’єктивного
складу можуть бути реальними і консесуальними і відповідно
односторонніми і двосторонніми.

Коли наймодавцем виступає громадянин, то такий договір є реальним, бо
він вважається укладеним з часу передачі майна, а не з моменту
домовленості про його передачу. За таким договором одна сторона має
права, а друга — обов’язки, що свідчить про його односторонність. Якщо
наймодавцем виступає організація, то договір може бути і реальним, і
консесуальним. За консесуальним договором права і обов’язки сторін
виникають з часу досягнення згоди про передачу майна в користування, а
сама передача цього майна може не збігатися з моментом укладання
договору. Консесуальний договір належить до категорії двосторонніх
договорів, оскільки сторони його зв’язані взаємними правами і
обов’язками.

(Договір безоплатного користування майном має широке застосування. Між
громадянами цей договір укладається для надання, як правило, побутових
послуг; між організаціями і громадянами він є правовою підставою
безоплатного користування книгами, спортивним інвентарем, музичними
інструментами. На підставі договору між організаціями здійснюються
міжбібліотечний обмін книгами, передавання експонатів для виставок.

Підприємства, кооперативи мають право надавати безоплатно в тимчасове
користування іншим підприємствам, організаціям, установам і громадянам
будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар.

Предметом договору можуть бути тільки індивідуально визначені і
неспоживні речі, бо із закінченням чи розірванням договору мають бути
повернені ті самі речі з урахуванням нормального зносу.

Форма і строк договору. До форми договору безоплатного користування
майном ставляться вимоги, передбачені статтями 44, 46, 257 ЦК України.
Істотною умовою договору безоплатного користування майном є його строк.
Строк залежить від складу учасників і предмета договору. Строк договору
між громадянами законом не визначений, тому такий договір може бути
укладений на будь-який строк. Між організаціями строк договору не
повинен перевищувати одного року, якщо законодавством не встановлено
інше. Якщо договір, який може бути укладений на строк не більше одного
року, укладений на більш тривалий строк, він вважається укладеним на
один рік. У разі укладення договору без зазначення строку кожна з сторін
вправі відмовитись від договору в будь-який час, попередивши про це в
письмовій формі іншу сторону за один місяць, а в договорі з приводу
користування будинками або нежилими приміщеннями — за три місяці. Якщо
жоден з учасників такого договору не заявить про відмову від нього,
договір вважається припиненим по закінченні року (ст.325). Договір
безоплатного користування майном, укладений без зазначення строку, може
бути розірваний на вимогу особи, до якої перейшло право власності (право
повного господарського відання або оперативного управління) на це майно
(ст.ЗЗО ЦК України). Отже договір, укладений на певний строк, зберігає
свою чинність і для нового власника до закінчення цього строку.

Права і обов’язки сторін. За договором безоплатного користування майном
наймодавець зобов’язаний передати майно наймачеві. Законом (ст.326 ЦК
України) такий обов’язок покладається лише на організацію за
консесуальним договором. Якщо організація не надасть обумовлене
договором майно, друга сторона вправі вимагати відшкодування збитків,
яких вона зазнала внаслідок витрат, втрати або пошкодження майна,
викликаних невиконанням договору, тобто відшкодуванню підлягають лише
прямі збитки; не одержані наймачем доходи наймодавцем не
відшкодовуються.

Невиконання громадянином свого обов’язку надати в безоплатне
користування майно не тягне за собою будь-яких наслідків, тому що без
фактичної передачі обумовленого майна договір вважається не укладеним
(реальні договори). Договору не існує, і тому немає підстав говорити про
відповідальність. За договором безоплатного користування майном
наймодавець зобов’язаний надати наймачеві майно у стані, що відповідає
умовам договору і призначенню майна (частина перша ст.262 ЦК України). У
разі порушення цього обов’язку він несе відповідальність за недоліки
переданого майна. Причому наймодавець за договором безоплатного
користування майном відповідає тільки за такі недоліки, які він навмисно
або з грубої необережності не застеріг при передачі майна (ст.327 ЦК
України). Отже, за необумовлені наймодавцем недоліки майна внаслідок
його простої необережності відповідальність не настає.

Одержане наймачем майно використовується ним для особистих потреб, але
за згодою наймодавця він вправі надати це майно у користування третій
особі, залишаючись відповідальним перед наймодавцем (ст.328 ЦК України).

Допускається дострокове розірвання договору за ініціативою наймодавця у
випадках, коли друга сторона користується майном не відповідно до
договору чи призначення майна або навмисно чи з необережності погіршує
стан майна, а також коли наймач без згоди наймодавця передав майно
третій особі (ст.329 ЦК України).

Крім загальних підстав припинення зобов’язань, договір безоплатного
користування майном припиняється також у разі смерті громадянина або
припинення юридичної особи, що брали участь у договорі (ст.331 ЦК
України). Це правило діє незалежно від того, який учасник (наймодавець
чи наймач) припинив своє існування, а також від того, чи був договір
укладений на строк, чи без зазначення строку.

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020