Види цивільних правовідносин

Поділ цивільних правовідносин на певні види має практичне і теоретичне
значення, надає можливості на категоріальному рівні визначити їх
характеристику, зміст та особливості. Як і в більшості класифікацій при
визначенні видів цивільних правовідносин застосовується два підходи:
класифікатор – певна множинність та принцип дихотомії – поділ у межах
множинності на протилежності за властивостями.

Види цивільних правовідносин в науці цивільного права стабілізувалися на
певними класифікаторами:

За функціями прийнято розрізняти правовідносини:

регулятивні — упорядковують (регулюють) нормальні особисті і майнові
відносини (з приналежності особистих прав, майна чи майнових прав. Таке
регулювання відбувається шляхом визначення оптимального правового
становища суб’єктів у певному правовому інституті або визначенням
правового режиму об’єкта правовідносин, порядку, способу і меж
здійснення суб’єктивних прав, стимулювання виконання юридичних
обов’язків;

охоронні – зв’язані з можливістю учинення порушення прав і правомірних
інтересів та їх наслідками. У першому випадку сама можливість
застосування до порушника певних санкцій є упереджуючим засобом. Крім
цього цивільне право має низку спеціальних інститутів захисту прав його
суб’єктів, позовна давність, способи забезпечення зобов’язань
страхування). При порушення права виникають захисні правовідносини як
особливий різновид охоронних.

За змістом правовідносин (належних учасникам суб’єктивних прав і
юридичних обов’язків):

абсолютні – з приналежності певних суб’єктивних прав одним особам і
загальному юридичному обов’язку всіх інших осіб утримуватися від
порушення цього права. У таких відносинах носію суб’єктивного права
протипоставлене чітко невизначені кількість носіїв юридичного обов’язку.
Порушником суб’єктивного права може бути будь-яка особа. Абсолютними
відносинами є право власності, особисті немайнові права, право
інтелектуальної власності,

відносні – носію суб’єктивного права завжди протипоставлений конкретний
носій юридичного обов’язку (купцю – продавець, наймачу – наймодавець,
підряднику – замовник, комісіонеру- комітент).

За предметом правовідносин:

речеві – володіння, власності, та відносини при здійсненні прав на чужі
речі. Ці відносини мають економічний зміст і завжди зв’язані з
приналежністю майна одним особам, пасивним обов’язком інших осіб не
порушувати ці права, або з передачею майна від однієї особи до іншої. У
класичних підручниках з огляду на детермінізм ст. 1 ЦКУ наголошується на
майнових відносинах. Між тим майнові відносини — різновид відносин більш
вищого рівня узагальнення – речевих;

особисті немайнові виникають з приводу нематеріальних благ: особисті
немайнові права та інші нематеріальні блага;

На доктринальному рівні виділяють організаційні правовідносини. Такими
можуть бути частина корпоративних правовідносин, що виникають при
створенні корпоративних юридичних осіб.

Сучасний розвиток цивільного права дає підстави для виділення інших
правовідносин. Ними є права вимог тощо.

За підгалузями цивільного права можна виділити такі правовідносини:

речеві й зокрема права власності;

права інтелектуальної власності;

зобов’язальні;

спадкові;

сімейно-правові.

За підставами виникнення: зобов’язальні та інші:

зобов’язальні у свою чергу поділяються на договірні и недоговірні.

договірні відносини виникають у силу укладеного договору. Недоговірні у
свою чергу можна поділити на охоронні і деліктні. Перші виникають
внаслідок правомірних односторонніх дій, другі – учинення порушення
особистих, майнових, моральних прав;

до інших відносяться ті, що виникають внаслідок створення результатів
творчої діяльності (інтелектуальні), власності діяльності (власності),
завдання збитку чи заподіяння шкоди, на підставі вказівки закону чи з
рішення суду (з імперативним змістом).

P

2 зобов’язаної поведінки розрізняють активні і пасивні цивільні
правовідносини. При активних правовідносинах їх учасники повинні учиняти
активні дії (правочини). При пасивних сторона зобов’язана утримуватися
від порушення чужого суб’єктивного права.

За інтересом і об’єктом прийнято розрізняти відносини побутового
характеру (сімейні, спадкові, житлові) і економічного (підприємницькі,
власності, корпоративні (акціонерні)

За існуванням відносин у часі розрізняють строкові і безстрокові
правовідносини. Строкові цивільні правовідносини – обмежені певним
строком (авторські, патентні правовідносини). Безстрокові цивільні
правовідносини — не обмежені яким-небудь строком (право власності).
Здебільше абсолютні відносини є безстроковими, а відносні мають певні
строки.

За внутрішньою структурою виділяються прості і складні цивільні
правовідносини. Прості цивільні правовідносини — в яких чітко
розподілені суб’єктивні права і юридичні обов’язки: одній особі –
суб’єктивні права, другій – юридичні обов’язки (договір позики). Складні
цивільні правовідносини – в який їх учасники одночасно є носіями
суб’єктивних прав і юридичних обов’язків (договір купівлі-продажу).

Цивільні правовідносини за вимогами індивідуалізації їх учасників можуть
бути поділені на дві групи:

персоніфіковані – коли учасник цих відносин повинен бути
ідентифікований. Це стосується права власності на нерухоме майно, речі,
що обмежені у цивільному обороті, особисті немайнові відносини тощо. У
цих відносинах вказуються дані про їх учасника за мотивів визначення
носія тягаря права власності чи публічних обов’язків, охорони прав і
законних інтересів інших осіб, адресності абонементного обслуговування ,
реєстраційної діяльності тощо;

не персоніфіковані цивільні відносини не вимагають того, щоб повністю
вказувати дані про їх учасника.

Досить цікавою видається позиція І.В.Спасібо-Фатеєвої, яка за рівнем
правового регулювання виділяє такі правовідносини:

— виключного регулювання цивільним правом;

праралельного регулювання цивільним правом та іншими галузями
законодавства;

субсидіарного регулювання цивільним законодавством;

передані до сфери цивільного законодавства;

коригуються цивільним законодавством.

Ми навмисне і даний розділ звели майже всі висловлені в науковій і
навчальній літературі погляди на види приватних правовідносин. Така
складна ієрархія, пересікання у назвах, одних і тих же підставах,
юридичній характеристиці на сьогодні потребує певного осмислення. Але в
науку і в правосвідомість вводяться нові правові категорії, що мають
певне практичне значення.

Література

Гонгало Б.М. Мысли и речи о науке гражданского права /Цивилистические
записки: Межвузовский сборник научных трудов. Выпуск 2. М.: Статут,
-Екатеринбург: Институт частного права. 2002. –С.3-17,

Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та
перспективи розвитку: Збірник наукових праць. –Х., Вид-во НУВС, 2004,
160с.,

Основы научных исследований /Под ред. В.И.Крутова, В.В.Попова, М.,
Высшая школа, 1989.,

Селиванов А.О. Наука і закон. К.: Логос.-2003. –263с., Философия и
методология науки /Под ред. В.И.Купцова, М.: Аспект-Пресс, 1996;

Гражданское право: В 2 т. Том І: Учебник /Отв. ред. проф. Е.А.Суханов.
–2-е изд. перераб. и доп. М.: Изд-во БЕК, 2002;

Гражданское право. Часть І. Учебник /Под ред. Ю.К.Толстого,
А.П.Сергеева. М.: ТЕИС, 1996.; Покровский И.А. Основные проблемы
гражданского права.

Похожие записи