Види податків і обов’язкових платежів, що включаються в бюджет

Як ми бачили в загальній частині курсу фінансового права, держава і
органи місцевого самоврядування застосовують в основному 2 методи
мобілізації коштів в своє розпорядження через централізовані і
децентралізовані фонди коштів — обов’язковий і добровільний.

Для обов’язкового метода властиво: встановлення виду платежу, строк його
внесення, розмір внесення і погроза покаранням за порушення цих
приписів. Є кілька видів обов’язкових платежів, правовий режим для
кожного свій, він встановлюється державою або місцевим органом
самоврядування. Незважаючи на різні правові режими обов’язкових
платежів, Закон України «Про систему оподаткування» їх усі об’єднав.

Так, ст. 14 цього Закону «Загальнодержавні податки і збори (обов’язкові
платежі)» об’єднує як загальнодержавні податки і збори (обов’язкові
платежі). А хіба податки не є обов’язковими платежами? Чи можна сказати,
що на всі збори (без податків, зрозуміло) можна застосувати один
правовий режим? Між іншим, як побачимо далі, збори відрізняються від
мита, а мито і збори — від податків.

Отже, ст. 14 включає до загальнодержавних такі податки і збори: 1)
податок на додану вартість; 2) акцизний збір; 3) податок на прибуток
підприємств, у тому числі дивіденди, які сплачуються до бюджету
державними, не корпоратизованими, казенними або комунальними
підприємствами; 4) податок на доходи фізичних осіб; 5) мито; 6) державне
мито; 7) податок на нерухомість; 8) плата (податок) на землю; 9) рентні
платежі; 10) податок з власників транспортних засобів та інших
самохідних машин і механізмів; 11) податок на промисел; 12) збір на
геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; 13)
збір за спеціальне використання природних ресурсів; 14) збір за
забруднення навколишнього природного середовища; 15) збір у Фонд для
здійснення заходів з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи І
соціального захисту населення; 16) збір на обов’язкове державне пенсійне
страхування; 17) збір до Державного інноваційного фонду; 18) плата за
торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

19) фіксований сільськогосподарський податок;

20) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

21)  єдиний збір, що справляється в пунктах перетинання Державного
кордону України; 22) збір за використання радіочастотного ресурсу
України; 23) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
(початковий, регулярний, спеціальний); 24) збір у вигляді цільової
надбавки до діючого тарифу на електричну і теплову енергію; 25) збір у
вигляді цільової надбавки у розмірі 2% до діючого тарифу на природний
газ.

Закон України «Про систему оподаткування» у податкову систему України
включає усі види обов’язкових платежів: податки, збори і мита. Усі
надходження за обов’язковими платежами включаються до бюджетів різних
рівнів. Але між цими трьома видами обов’язкових платежів є відмінності,
які необхідно знати.

Податки, збори і мито справляються в бюджет або цільовий позабюджетний
фонд обов’язково, коли це встановлено нормативно-правовим актом. Платник
вносить податок завжди,коли в нього є на праві власності предмет, який
оподатковується, дохід, прибуток, зарплата. Французький вчений П. М.
Годме відмічав, що за виключенням неподаткових зборів і мита, податки і
збори будь-якого характеру можуть бути встановлені тільки законом:
податок являє собою порушення свободи і права власності платника
податку, тому застосування влади в сфері податків повинно бути обмежене,
щоб запобігти зловживання. Природно, що тільки законодавцю надається
можливість визначати податки1.

Таким чином, головною ознакою податків є їх конституційна
обов’язковість. Крім того, внесення податку до бюджету неодмінно змінює
власника. Власником стає держава чи орган місцевого самоврядування.
Внесення податків підприємствами й організаціями державної або
муніципальної власності не змінює власника, ним залишається держава або
орган місцевого самоврядування. Але частина доходу (прибутку), який
знаходиться у господарському віданні або оперативному управлінні
окремого підприємства чи організації, передається на задоволення
загальнодержавних або муніципальних потреб. Власником залишається
держава чи орган місцевого самоврядування, які застосовують до
підприємств і організацій державної або комунальної форми власності
обов’язковий метод мобілізації коштів, що передбачає: а) вид І розмір
платежу; б) обов’язковість внесення платежу в точно визначені строки; в)
примусове стягнення платежу у разі невнесення його в установлений строк;
г) відповідальність за порушення фінансової дисципліни.

Збори, які внесені в Закон України «Про систему оподаткування», — це
також обов’язкові платежі, які безповоротно сплачуються на користь
держави з метою фінансування видатків публічної влади як умова
здійснення платниками юридично значущих дій публічного характеру (платня
за видачу ліцензії, за реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності
тощо).

¤

?????¤?¤?$?????i?Цим суб’єктам не будуть надані відповідні послуги
(ліцензії, дозволи тощо), але карати їх будуть не за те, що вони не
одержали послугу, а за те, що діяли без дозволу, якщо вони все ж
виконували дії, на які необхідно одержати дозвіл.

Збори — це обов’язковий внесок, який справляється з юридичних і фізичних
осіб за здійснення для них державними і муніципальними органами юридично
значимих дій та надання різних дозволів.

Згідно з ч. II ст. 92 Конституції України, збори встановлюються тільки
державою в односторонньому порядку у формі Закону, але сплачуються
тільки після надання на прохання платників юридично значимих дій.
Справляння збору пов’язано з необхідністю покрити витрати установи, яка
надає юридично значимі дії (але не просто послуги — наприклад, переклад
статті, документа), чи дозвіл на заняття якоюсь підприємницькою
діяльністю.

Збори схожі з податками: законність; однобічний характер встановлення;
обов’язковість; відчуження належних на праві власності платникам коштів.

Збір — це встановлений державою обов’язковий платіж, який вноситься
Іншими (не державними і не муніципальними) власниками у формі відчуження
належних їм коштів державним або муніципальним органам або їх посадовим
особам за виконання юридично значимих дій.

Виходячи із сутності зборів, на наш погляд, до них можна віднести і
державне мито. Деякі вчені вважають, що збори відрізняються від
державного мита тим, що зараховуються на рахунок організації, яка
справляла збір1, а державне мито зараховується в той бюджет (в основному
у місцевий), який вказано в законі. Не заперечуючи в цілому, слід
відмітити, що ті збори, в тому числі і державне мито і мито, що
справляється митницями, йде на формування бюджетів різних рівнів, тобто,
ті збори, які внесені в ст.ст. 14 та 15 Закону «Про систему
оподаткування», зараховуються тільки в бюджети. Однак зборів є багато,
деякі встановлюються державою і скеровуються на рахунки тих органів
держави або місцевих органів, які надавали послуги, реєстрували,
перевіряли тощо.

Усі фіскальні (обов’язкові) платежі, як форма відчуження приватної
власності, забезпечені можливістю примусу до сплати, І податки, і збори,
і мито є публічно-правовими обов’язковими платежами: встановлюються
державою І забезпечуються примусовими заходами. Але примусові заходи
застосовуються тільки тоді, коли зобов’язані платники не виконують
обов’язок своєчасно внести платіж, або виконують несвоєчасно, або не
повністю.

Примусовість може виражатися в різних формах: встановлення санкцій
(штрафи, пеня); позбавлення можливості використати своє право
(невикуплення патенту позбавляє права займатися якимось видом
діяльності), але покарання застосовуватиметься лише тоді, коли особа
буде займатися цією діяльністю без патенту, а відсутність Його і
бездіяльність до покарання не призведе; через покарання, які пов’язані з
неплатежами неподаткових доходів (наприклад, невнесення плати за
забруднення оточуючого природного середовища) .

Ст. 15 Закону «Про систему оподаткування» регламентує види податків і
зборів, що включаються до місцевих бюджетів. До місцевих податків
належать: І) податок з реклами; 2) комунальний податок. До місцевих
зборів належать: І) збір за паркову автотранспорту; 2) ринковий збір; 3)
збір за видачу ордера на квартиру; 4) курортний збір; 5) збір за участь
у бігах на іподромі; 6) збір за виграш на бігах на іподромі; 7) збір з
осіб, які беруть участь в грі на тоталізаторі на іподромі; 8) збір за
право використання місцевої символіки; 9) збір за право проведення кіно-
і телезйомок; 10) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного
розпродажу І лотерей; 11) збір за проїзд по території прикордонних
областей автотранспорту, що прямує за кордон; 12) збір за видачу дозволу
на розміщення об’єктів торгівлі і сфери послуг; 13) збір з власників
собак.

Суми податків і зборів, що вказані в ст. 15, зараховуються до місцевих
бюджетів.

ЛІТЕРАТУРA

Про державну податкову службу в Україні. Закон України від 4 грудня 1990
р. № 509-ХІІ у редакції Закону від 24 грудня 1993 р. № 3813-ХІІ із
змінами та доповненнями.

Про власність. Закон України від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ із змінами
та доповненнями.

Про зайнятість населення. Закон України від 1 березня 1991 р. № 803-Х1І
із змінами та доповненнями.

Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні. Закон України від
21 березня 1991 р. № 875-ХІІ із змінами та доповненнями.

Про зовнішньоекономічну діяльність. Закон України від 16 квітня 1991 р.
№ 959—XII із змінами та доповненнями.

Про цінні папери і фондову біржу. Закон України від 18 червня 1991 р. №
1201-ХП із змінами та доповненнями.

Про систему оподаткування. Закон України від 25 червня 1991 р., в
редакції Закону України від 18 лютого 1997 р. № 77/97-ВР.

Про охорону навколишнього природного середовища. Закон України від 25
червня 1991 р. № 1264-ХП із змінами та доповненнями.

Про єдиний митний тариф. Закон України від 5 лютого 1992 р. № 2097- XII
із змінами та доповненнями.

Похожие записи