Види дієздатності та їх зміст

Види дієздатність прийнято саме виділяти у залежності від усереднених
здатностей людини: характерних для певного віку чи хворобливого стану.
Формальною підставою для цього є положення ч.1 ст. 30 ЦКУ про здатність
усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

Якщо концептуально новітнє цивільне законодавство виходить з рівності
для всіх фізичних осіб цивільної правоздатності, то дещо інший підхід
стосовно цивільної дієздатності. Остання навіть природно не може бути
для всіх однаковою. Життєвий досвід і вміння орієнтуватися у різних
життєвих ситуаціях набувається з часом через виховання, навчання, власні
проби і помилки. До того психічне здоров’я внаслідок захворювань чи
примарності ілюзорності буття через приймання алкогольних напоїв чи
наркотичних речовин часто перешкоджає фізичній особі адекватно оцінювати
обстановку, розумно мислити, розуміти наслідки учиненого для себе і
своїх близьких. Особливо це стосується можливості усвідомлення своїх
юридично значимих правочинів.

Внаслідок цього законом встановлені певні усереднені критерії для
моделювання можливих для самостійного набуття цивільних прав і
обов’язків. В тих випажках коли особа самостійно не здатна набувати
права та здійснювати юридичні обов’язки використовують конструкцію
„заповнення дієздатності” через її доповнення дієздатністю осіб, що
мають повну дієздатність.

В цивільному праві устоялись такі види дієздатності:

часткова – для дітей віком до 14 років (малолітніх) ст. 31 ЦКУ);

неповна – з 14 до 18 років (неповнолітніх) ст. 32 ЦКУ;

повна – ст.34 ЦКУ;

обмежена – ст. 36 ЦКУ;

визнання громадянина недієздатним – ст. 39 ЦКУ.

Розглянемо їх більш детально. Загалом здебільше особливість і зміст
видів цивільної дієздатності прийнято розкривати у тому порядку, у якому
вони встановлені позитивним законодавством. Він відображає стадії росту
інтелектуального потенціалу людини і форми деградації людської
свідомості, самооцінки, на кінець здатності усвідомлювати значення своїх
дій і керувати ними.

Часткова, чи як відстоюють свою позицію представники київської школи
цивільного мінімальна дієздатність встановлена для осіб віком до 14
років. Вони мають влучну назву – малолітні. Тому було б правильним
іменувати її як дієздатність малолітніх. Проте виходячи із потреби
єдності категоріального апарату науки цивільного права слід
притримуватись перевірених практикою і загальноприйнятих понять. Для
харківської цивілістичної школи така дієздатність традиційно вважається
частковою.

Часткова дієздатність розкривається через вказівку тих цивільних прав і
обов’язків неповнолітніх (зміст цивільної дієздатності), які вони можуть
набувати самостійно. До них відноситься:

1. Самостійно учиняти дрібні побутові правочини. Відповідно до п.1 ч.1
ст. 31 ЦКУ правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє
побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи
соціальному розвиткові та стосується предмета, який має невисоку
вартість. Отже ознаками такої угоди є:

спрямованість на задоволення побутових потреб малолітнього;

відповідність фізичному, духовному чи соціальному розвиткові
малолітнього;

стосується предмета, який має невисоку вартість. Такий критерій є
оціночний для сімей з різним рівнем достатку. Зазвичай у судовій
практиці виходять з тих кишенькових грошей, які періодично даються
неповнолітнім;

учиняється на місці і не допускає розриву між моментом укладання і
виконання правочину.

Інші угоди за потреби укладаються на користь малолітніх їх батьками
(законні опікуни), опікунами від імені неповнолітнього. Ці та інші особи
(дід, бабуся) можуть укласти угоди на користь неповнолітнього (через
накопичувальне страхування застрахувати, учинити чи інші правочин) за
згоди батьків якщо вони не суперечать інтересам розвитку малолітнього.

Це пояснюється тим, що малолітні є неделіктоздатними і не можуть бути
суб’єктом цивільно-правової відповідальності. Згідно компенсаторності
такої відповідальності за умови спричинення збитку чи шкоди
неправомірними діями малолітнього до відповідальності притягуються його
батьки (усиновителі) або опікуни. При цьому законом така їх
відповідальність презюмується. І лише якщо вони доведуть, що збиток
причинено не з їх вини, то вони можуть бути звільнені від цивільної
відповідальності і то за умови, що її можна перекласти на навчальний чи
виховний заклад, під наглядом яких був малолітній у момент спричинення
збитку. Можливо притягнення до відповідальності тих осіб, які навмисно
втягнули малолітнього у протиправну діяльність чи заставили завдати
збиток під загрозою.

Батьки чи опікуни можуть дозволити малолітньому учинити правочин, який
виходить за ознаки дрібного побутового самостійно але під їх контролем і
під їх відповідальність.

Здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної,
творчої діяльності, що охороняються законом. Такі права передбачені
ст.423 ЦКУ і уточняються поточними законами, наприклад ст. 14 Закону
України “Про авторське право і суміжні права”, аналогічними статтями
інших поточних законів законодавства у сфері інтелектуальної власності.

За таких обставин малолітні самостійно можуть приймати рішення їх
участь у дитячих організаціях. Згідно Закону України “Про об’єднання
громадян” особи для участі у дитячих і молодіжних організаціях ніяких
обмежень не встановлено. Вони можуть бути встановлені лише
засновницькими документами цих організацій.

На здійснення особистих немайнових прав за загальним правилом особливих
правил їх виникнення законом не встановлено.

За ЦК УРСР малолітні могли бути вкладниками в кредитні заклади, що
пояснювалось необхідністю залучення грошей до банківської сфери. Чинне
законодавство про банківську справу та кредитні спілки не містить
обмежень щодо вкладників банків. Отже банк не вправі відмовити
малолітньому у відкритті і поповненні банківського рахунку за умови, що
сума першого вкладу знаходиться в межах звичайної суми дрібної побутової
угоди. Якщо на ім’я неповнолітнього відкрито рахунок то він вправі його
поповнювати. Більш того згідно ст. 44 Закону України “Про банки і
банківську діяльність” від 7 грудня 2000р. неповнолітній, який
самостійно вніс на своє ім’я вклад, розпоряджається ним самостійно.

Є ряд особливостей набувати цивільних прав і обов’язків у сімейній
сфері: визначати з 10 років за спільною згодою батьків та малолітнього
його місце проживання – ч.2 ст. 160 СК України, давати згоду на
всиновлення – ст. 218 СК України, на передачу у сім’ю патронажного
вихователя – ст.253 СК України, на подачу позову до батьків про жорстоке
поводження ст. 10 Конвенції про права дитини. Втім ці особливості тепер
– сугубо царина сімейного права.

Неповна цивільна дієздатність встановлена для фізичних осіб у віці від
чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Ці особи окрім правочинів,
передбачених для малолітніх мають додатково право:

самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими
доходами. В поняття заробіток входить безпосередньо заробітна плата та
премії, винагорода за цивільними договорами (наприклад підряду). На
відміну від правомочностей за ЦК УРСР ці особи можуть мати і
розпоряджатися іншими доходами: від підприємництва за умови їх
емансипації, від цінних паперів, від належної нерухомості (здачі її у
найом) тощо.

Це право має обмежений характер і не поширюється на відчуження набутого
за свою заробітну плату та доходи майна. Для цього необхідна згода
батьків чи піклувальників. Зазвичай це усна згода, або згода мовчанням –
ці особи не порушують провадження про визнання учинених правочинів з
перевищенням повноважень недійсними.

Якщо правочин за законом повинен бути учинений у письмовій формі то на
його учинення неповнолітнім потрібна письмова згода батьків, а за їх
відсутності опікунів;

самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої
діяльності, що охороняються законом. Здебільше мова йде про майнові
права та оформлення прав інтелектуальної власності. Це стосується
здійснення патентування, укладення договорів на передачу чи відчуження
майнових прав;

бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено
законом або установчими документами юридичної особи. Так згідно Закону
України “Про сільськогосподарські кооперативи” його членом і засновником
може бути особа, яка досягла 16 років.

В літературі необачно і упереджено була висловлена теза про те, що
підприємцем особа може бути особа з 16 років. Дійсно це так, але за
однієї умови – якщо ця особа була б емансипована відповідно до правил і
порядку ст. 35 ЦКУ. І даному разі інститут емансипації є преюдицією і
підставою набуття повної дієздатності; Неповнолітній вправу самостійно
за згоди батьків чи за рішенням суду бути емансипованим;

самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та
розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім’я (грошовими коштами на
рахунку). При тому має значення хто вніс ці кошти на банківський
рахунок. Якщо ці кошти внесено самостійно неповнолітнім то він має право
їх зняти з рахунку і розпоряджатися на свій намір. Але кошти, що внесені
на його рахунок іншими особами можуть бути зняті за згоди батьків,
усиновителів, піклувальників. Згідно ч. 3 ст.32 ЦКУ неповнолітня особа
може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені іншими особами у
фінансову установу на її ім’я, за згодою батьків (усиновлювачів) або
піклувальника. Проте банківська технологія не позволяє проконтролювати
хто поповнив рахунок, особливо за умови електронних переказів. Загальна
вимога – правомірність джерела отримання таки коштів;

самостійно обирати місце свого проживання, якщо законом не встановлено
обмежень (ч. 2 ст. 29 ЦКУ);

давати згоду на надання медичної допомоги, вибір лікаря та методів
лікування відповідно до його рекомендацій (ч.2. ст. 284 ЦКУ);

право на вільне пересування по території України і на вибір місця
перебування ( ч.2 ст.313 ЦКУ);

самостійно без згоди батьків чи піклувальників подавати заяву про
прийняття спадщини (ч.3 ст. 1269 ЦК України).

Ряд прав виникає у неповнолітніх з 16 років. До них відносяться такі
як:

9) бути емансипованим у встановленому порядку;

10) змінити своє прізвище та ім’я у встановленому законом порядку (ч.1
ст. 295 ЦКУ);

на вільний виїзд за межі України (п.1 ч.3 ст.313 ЦКУ).

Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків
(усиновлювачів) або піклувальників. В даному разі батьківський контроль
є мірою стримування притаманних у такому віці спонтанних а іноді і
екстремістських правочинів. Одночасно це надає батькам та іншим особам
впливати на поведінку неповнолітнього. При нормальних відносинах і
витратах неповнолітнього у сім’ях з цього приводу конфліктів не виникає,
а якщо і виникають то рідко доводяться до суду.

На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів
або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода
батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від
будь-кого з батьків (усиновлювачів). У разі заперечення того з батьків
(усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути
здійснений з дозволу органу опіки та піклування.

Проте самостійність в учинені правочинів неповнолітнім є відносна. Якщо
навіть власні кошти ця особа витрачає нерозумно, їх транжирить, тратить
на придбання спиртних напоїв, наркотичних засобів тощо то вона може бути
мінімізована у своїй неповній цивільній дієздатності. Згідно ч. 5 ст. 32
ЦКУ за наявності достатніх підстав суд за заявою батьків
(усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити
право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком,
стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права. Якщо особа
виправиться то суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення
цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його
прийняття.

Порядок обмеження цивільної дієздатності неповнолітньої особи
встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Це справи так
званого особливого провадження.

ЦКУ особливо врегульовує деліктоздатність неповнолітніх. Починаючи з 14
років неповнолітній стає повністю деліктоздатним. Але зазвичай такі
особи мають обмежені майнові ресурси, кошти і не завжди можуть реально
відшкодувати заподіяний збиток чи компенсувати причинену шкоду. З огляду
на це закон розрізняє особливості цивільної майнової відповідальності за
у кладеним особисто неповнолітнім договором з іншими особами, за
договором укладеним неповнолітнім за згоди батьків (усиновителів)
піклувальника та за деліктом (правопорушенням).

Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення
договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. Це пояснюється
тим, що інша сторона укладаючи договір має змогу і повинна оцінити
майновий стан неповнолітнього, і наслідки невиконання ним для нього
зобов’язання – можливу проблему з реалізацією майнової відповідальності.
Інша справа коли неповнолітній уклав договір за згоди батьків
(усиновителів) чи піклувальника. Неповнолітня особа особисто несе
відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків
(усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо
майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її
батьки (усиновлювачі) або піклувальник. По суті така згода – є
своєрідною гарантією виконання неповнолітнім чи за неповнолітнього його
зобов’язання.

Неповнолітня особа несе самостійно відповідальність за шкоду, завдану
нею іншій особі. Але якщо її власних коштів чи майна для цього не
вистарчає то додатково відповідають своїми коштами (майном) батьки
(усиновлювачі) або піклувальник.

Неповна сімейна дієздатність: ст.149 – при зміні імені батька з 14 років
давати згоду на зміну свого імені по батькові, самостійно визначати
місцепроживання з 14 років якщо батьки проживають окремо ч.3 ст. 160
СКУ, звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків батьківських
прав ст. 165 СКУ.

Повна цивільна дієздатність в ідеалі є за своїм змістом максимально
наближеною до правоздатності. За загальним правилом повну цивільну
дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років
(повноліття). В принципі легальне визначення цивільної дієздатності саме
охоплює собою повну дієздатність. Інші види дієздатності є виключенням
із загального правила.

Виходячи з цього всі інститути цивільного права розраховані на участь в
них осіб з повною дієздатністю. Іншими славами нормальним і сприйнятним
є участь у цивільних правовідносинах повністю правоздатних і дієздатних
суб’єктів. Участь інших осіб або зумовлене спеціальними правила, або є
взагалі неможливим.

Повна цивільна дієздатність виникає:

досягненням повноліття;

укладенням (реєстрацією) шлюбу раніше досягнення повноліття. Згідно ч. 2
ст. 34 ЦКУ у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла
повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту
реєстрації шлюбу. Така міра спричинена необхідністю урівняти у правовому
становищі подружжя. У разі розірвання шлюбу до досягнення фізичною
особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. У
разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов’язаних з протиправною
поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність
зберігається.

емансипацією. Згідно ст. 35 ЦКУ повна цивільна дієздатність може бути
надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за
трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю
або батьком дитини.

????n? відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути
надана за рішенням суду. При тому повна цивільна дієздатність може бути
надана лише фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає
займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це
батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування
така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична
особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної
реєстрації її як підприємця.

Важливо, що така повна (емансипована) цивільна дієздатність, надана
фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов’язки.

Як і при настанні повної дієздатності реєстрацією шлюбу та його
наступним припинення до досягненням повноліття у разі припинення
трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької
діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.

Обмежена дієздатність. У той же час цивільні права і обов’язки та
можливість їх набувати повинні будуватися на засадах розумності,
справедливості і доцільності. Якщо особа зловживає можливістю створювати
для себе такі цивільні права і обов’язки від яких потерпає сама та її
ближні законодавство містить дієві засоби навернути таку особу в лоно
правомірної поведінки. Зокрема це досягається за допомогою інституту
обмеження в дієздатності.

Обмеження цивільної дієздатності як засіб протистояння п’яницям та
наркоманам у судовій практиці використовується доволі рідко. Власне така
ідеологія і завдання переслідується при цьому. Як вказано у постанові
Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про
визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним” від 28 березня
1972р. обмеження громадянина у дієздатності …. спрямовано на посилення
боротьби з пияцтвом та зловживанням наркотичними речовинами. Це має
велике значення для збереження генофонду народу України.

Новим ЦК України інститут обмеження у цивільній дієздатності розширено і
конкретизовано порядок в наслідки такого кроку, порядок відновлення
повної дієздатності. Обмежити у дієздатності можна і неповністю
дієздатну особу.

Поряд із традиційними підставами обмеження у дієздатності введено нову.
Згідно ст. 36 ЦКУ суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної
особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який суттєво впливає на
її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Це
стосується осіб, які хворіють психічною хворобою наприклад тяжкими
формами шизофренії, олігофренії. Судова практика у подальшому повинна
уточнити медичний критерій доцільності визнання особи обмежено
дієздатною. Що стосується юридичного критерію — здатність усвідомлювати
значення своїх дій та (або) керувати ними, то він оцінюється судом,
виходячи із представлених доказів.

Згідно ч.2 ст. 36 ЦКУ суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної
особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами,
токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім’ю, а також
інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне
матеріальне становище. Варто відзначити, що на відміну від ст.15 ЦК УРСР
перелік фактичних підстав обмеження у дієздатності доповнено
зловживанням токсичними речовинами.

В даному разі підставами для обмеження у цивільній дієздатності є:

факт зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними
речовинами. Під зловживання слід розуміти систематичне пияцтво, а також
надмірне вживання алкоголю. Перше означає залежність людини від алкоголю
– хворобу, друге неуміреність при вживанні алкоголю, відсутність
культури вживання алкогольних напоїв. Є випадки ускладнення хворобливого
стану людина внаслідок вживання алкоголю, що проявляється у її
агресивності, схильності до буйства.

В принципі ми не можемо погодитися із фразою про надмірне вживання
наркотиків. Таке можливо лише за умови легалізації приймання наркотиків,
наприклад легких як це зроблено у Голландії. Оскільки в Україні це
заборонено, то слід говорити про немедичне приймання наркотиків –
приймання їх без рецепту лікаря і придбання у встановленому законом
порядку. В даному випадку цивільне законодавство встановлює імперативи
придбання, вживання наркотичних лікарських препаратів. Стосовно
токсичних речовим позиція повинна бути однозначна – всяке їх
внутріутробне чи зовнішнє вживання повинно суспільством оцінюватись як
протизаконне;

ставить себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом
зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється
Цивільним процесуальним кодексом України і вивчається при ознайомлені із
особливим провадженням у цивільних справах: заявники (ст.256 ЦПК
України), докази, учасники процесу (ст. 259 ЦПК України), інше.

Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання
законної сили рішенням суду про це. Не менш важливим для інституту
обмеження цивільної дієздатності є встановлення у ст. 37 ЦКУ правових
наслідків цього матеріально-процесуального інституту. Вони полягають у
наступному:

1. Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена,
встановлюється піклування. Таким чином досягається підконтрольність
обмеженого у цивільній дієздатності. Уже сам факт такого заходу має
запобіжне та виховне значення і є стримуючим фактором для подальшої
деградації особистості. Зазвичай піклувальниками призначаються близькі
до нього авторитетні особи.

2. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно
вчиняти лише дрібні побутові правочини. Основний недолік в тому й
полягає, що деградовані особи придбають спиртні напої низької, сумнівної
якості і поза легальними формами та місцями їх збуту. Деякі угоди можуть
вписуватися у ознаки дрібної побутової: наприклад придбання пива. Це не
є достатнім засобом для профілактики так званого пивного алкоголізму.

3. Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за
межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої
обмежена, за згодою піклувальника. Такий захід спрямовано на
унеможливлення промотування майна на придбання спиртних напоїв,
наркотичних засобів, токсичних речовин тощо. Разом з тим за умови
розумності розпорядження майном та учинення інших правочинів відмова
піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі
дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність
якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду.

4. Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна
дієздатність якої обмежена, та розпоряджання ними здійснюються
піклувальником. Основне спрямування цього заходу унеможливити або різко
обмежити легальні шляхи отримання коштів на придбання спиртних напоїв,
наркотичних засобів, токсичних речовин тощо. Якщо підстави для такого
обмеження відпали піклувальник може письмово дозволити фізичній особі,
цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток,
пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними.

5. Разом з тим обмежена у цивільній дієздатності особа самостійно несе
відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою
піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі. Іншими словами
за такою особою у повному обсязі зберігається деліктоздатність. Такий
засіб є виправданим як з завдання інституту обмеження цивільної
дієздатності так і превентивної функції цивільного права.

При тому цивільне право у даному разі не переслідує репресії до людини,
яка оступилася, а надає їй можливість поновити цивільну дієздатність
якщо вона була обмежена. Про відновлення своїх особистих якостей
репутації, надійності, залежності від “зеленого змія” тощо особа повинна
думати сама. Цивільне право тут безсиле.

Поновлення цивільної дієздатності ставиться у залежність від відпадання
підстав для обмеження у ній. Так, згідно ст. 38 ЦКУ у разі видужання
фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого
поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її
здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд
поновлює її цивільну дієздатність. Відповідно, у разі припинення
фізичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами,
токсичними речовинами тощо суд поновлює її цивільну дієздатність.

У такому разі рушення суду про визнання громадянина обмежено дієздатним
скасовується. Відповідно й піклування, встановлене над фізичною особою,
припиняється на підставі рішення суду про поновлення цивільної
дієздатності.

Сам порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна
дієздатність якої була обмежена, встановлюється ЦПКУ.

Визнання фізичної особи недієздатною є крайнім засобом. Разом з тим
виникає питання чи можна обмежувати у дієздатності та визнавати
недієздатним іноземця. Це питання міжнародного приватного, а не
національного права. Мова повинна йти лише про тих фізичних осіб, які
підпадають під юрисдикцію України. Безсумнівно, що це її громадяни,
особи яким у встановленому законом порядку надано притулок.

Згідно ст. 39 ЦКУ фізична особа може бути визнана судом недієздатною,
якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатна
усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Таким чином для
визнання особи недієздатною встановлено два критерії:

1. медичний — хронічний, стійкий психічний розлад, який встановлюється у
ході стаціонарної психолого-психіатричної експертизи. У вказаній вище
поставі Пленуму Верховного Суду України вказується, що при призначенні
експертизи на вирішення експертів мають бути поставлені такі питання: чи
хворіє даний громадянин на психічну хворобу, чи розуміє він значення
своїх дій, чи може керувати ними.

Варто зауважити, що у ст. 16 ЦК УРСР такими медичними підставами
встановлювала душевну хворобу або недоумство;

2. юридичний — розуміє він значення своїх дій, чи може керувати ними.
Але як зазначено вище він теж встановлюється медиками.

Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється ЦПКУ.

З метою попередження можливостей для зловживання цим інститутом новим
ЦКУ спеціально передбачена клаузала. Так, згідно ч.3 ст. 39 ЦКУ якщо суд
відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде
встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно без достатньої для
цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної
шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування.

Відповідно такі наслідки повинні бути і при винесенні неправомірного
судового рішення про визнання особи недієздатною. Зв’язку з тим
незважаючи на критику інституту судової застави доцільно інколи її
встановлювати. Це по крайній мірі буде певною пересторогою для
зловживань.

Не менш важливим є момент визнання фізичної особи недієздатною. Згідно
ст.40 ЦКУ фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання
законної сили рішенням суду про це. Проте, якщо від часу виникнення
недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого
правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та
інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму
рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

Достоїнством нового ЦК є встановлення детальних правових наслідків
визнання фізичної особи недієздатною. Крім самого факту визнання особи
недієздатною над такою особою встановлюється опіка. Відповідно
недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину.
Такі правочини за умови їх учинення визнаються нікчемними.

Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах
вчиняє її опікун. Він, або заклад який зобов’язаний здійснювати нагляд
за позбавленим дієздатності, несуть відповідальність за завданий такою
фізичною особою збиток чи шкоду якщо не доведуть, що вони завдані не з
їх вини (ст.1184 ЦКУ).

Визнання фізичної особи недієздатною не є довічним, а законом
передбачається поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка
була визнана недієздатною. За умови покращення здоров’я визнаної
недієздатною

фізичної особи за позовом опікуна або органу опіки та піклування суд
поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана
недієздатною, і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок
видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася
здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була
визнана недієздатною, встановлюється Цивільно процесуальним
кодексомУкраїни.

Література

Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. М., 1950, Советское
гражданское право. Субъекты гражданского права. М., 1984, Цивільне право
України: Підручник: У 2-х кн.

О.В.Дзера, Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери,
Н.С.Кузнецової. Кн.1. К., Юрінком Інтер, 2002, Гражданское право: В 2 т.
Том І: Учебник /Отв. ред. проф. Е.А.Суханов. –2-е изд. перераб. и доп.
М.: Изд-во БЕК, 2002;

Гражданское право. Часть І. Учебник/ Под ред. Ю.К.Толстого,
А.П.Сергеева. М.: ТЕИС, 1996.;

Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. М., Статут, 1998,
353с.,

Цивільне право України. Частина перша. [Підручник для студентів
юридичних спеціальностей вищих закладів освіти

Ч.Н. Азімов, М.М. Сібільов, В.І. Борисова та ін.]; За ред проф. Ч.Н.
Азімова, доцентів С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенка. –Х., Право. 2000.,

Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера, Д.В.Боброва,
А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. Кн.1. К., Юрінком
Інтер, 2002,

Варто зазначити, що у новому підручнику зроблена алогічна, навіть
суперечна ЦК України спроба перейменувати види дієздатності. Ми не
заперечуємо в принципі проти терміну мінімальна цивільна дієздатність
для малолітніх. Але часткову дієздатність супроти положення ЦК України
встановлювати для неповнолітніх здатне внести сум’ятицю у
праворозуміння. Див. більш детально Цивільне право України: Підручник: У
2-х кн. /О.В.Дзера, Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери,
Н.С.Кузнецової. Кн.1. К., Юрінком Інтер, 2002, -С.92-95.

Із змінами і доповненнями від 29 грудня 1974р., 24 квітня 1981р., 30
березня 1984р., 25 грудня 1992р., 25 травня 1998р. Очевидно, що з огляду
на новели цивільного законодавства, це — не останні зміни і доповнення.

Часто говорять “падає планка” внаслідок чого навіть при рідкому в
принципі вживанні алкогольних напоїв людина не усвідомлює своїх дій.

Культура вживання алкогольних напоїв полягає в уміреності. Всім, а
особливо юристам слід пам’ятати певні правила і знати: коли, з ким, з
якого приводу, скільки, які, в якій послідовності, де і як приймати
спиртні, слабоалкогольні та інші подібні напої.

Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера, Д.В.Боброва,
А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. Кн.1. К., Юрінком
Інтер, 2002, -С.95

Поза таких на жаль можливості позитивного регулювання вкрай обмежені.
Тому явні способи розрахунку “рідкою валютою”, “могоричі” тощо є
доволі поширеним заходом. Опосередковані як найом на роботу за
харчування та випивку досі становлять значну соціальну проблему.

Слід інколи дуже бути обережним при призначенні такої експертизи,
особливо у тих випадках коли за цим криються меркантильні інтереси
заявників. Практика 90 років має тому достатньо прикладів зловживання зі
сторони певних осіб з метою заволодіння квартирами.

Інколи інші хвороби, що супроводжують старість (забудькуватість,
склероз тощо) можуть сприйматися нетерплячими близькими за психічні
розлади.

Похожие записи