Реферат на тему:

Умови дійсності угод

Для того, щоб угода мала юридичну силу, вона повинна відповідати ряду
вимог, які прийнято називати умовами дійсності угоди. До них належать:
законність змісту; здатність осіб, які її учиняють, до участі в угоді;
відповідність внутрішньої волі волевиявленню; дотримання форми угоди.

Угода, укладена з порушенням хоча б однієї із зазначених умов,
визнається законодавством недійсною. Недійсність угоди означає, що дія,
учинена під виглядом угоди, не створює правових наслідків, на які юна
була спрямована.

Під законністю змісту угоди слід розуміти такі дії її учасників, які не
порушують вимог закону. При цьому слово «закон» вживається в широкому
розумінні Кожна угода повинна не порушувати встановлених у законі
приписів. Незаконною, наприклад, буде угода, спрямована на обмеження
правоздатності або дієздатності громадян та юридичних осіб, якщо таке
обмеження не передбачене законом.

Про форму угоди. Форма угоди — це спосіб волевиявлення. Угоди можуть
укладатися усно або у письмовій формі (простій чи нотаріальній). Якщо в
законі не встановлена певна форма тих чи інших угод, то сторони обирають
на свій розсуд, у якій формі укласти потрібну їм угоду.

Певна група угод може укладатися лише в письмовій формі, причому деякі з
них потребують нотаріального посвідчення. Цивільний кодекс, інші закони
дають перелік таких угод. До них відносяться договори купівлі-продажу,
застави, дарування жилих будинків, приватних квартир чи їх частин,
іншого майна за перелічених в законі умов, довічного утримання.
Нотаріальному посвідченню підлягають заповіти, шлюбні контракти,
довіреності на укладання угод, що потребують нотаріальної форми, а також
на вчинення дій щодо державних, кооперативних та інших громадських
організацій, за винятком випадків, передбачених законодавством. Крім
того, за бажанням сторін нотаріально посвідчуватися можуть й інші угоди
(ст. 54 Закону України «Про нотаріат»). Нотаріальному посвідченню
підлягають ті угоди, які потребують відповідного контролю з боку держави
і офіційного засвідчення їх дійсності, а також угоди, які, на думку їх
укладачів, можуть мати для них важливе значення. Недодержання
нотаріальної форми тих угод, які повинні її мати, тягне за собою їх
недійсність. По недійсній угоді кожна із сторін зобов’язана повернути
другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути
одержане в натурі — відшкодувати його вартість у грошах.

Хоча закон і не дає вичерпного переліку угод, які вимагають обов’язкової
письмової форми, проте законодавець зазначає, що угоди між юридичними
особами, а також між юридичною особою і громадянином потребують
письмової форми. Письмової форми потребують також угоди між громадянами
на певну, зазначену в законі, суму. Ці вимоги стосуються не тільки
двосторонніх угод, а й односторонніх. Норми щодо письмової форми угод
застосовуються в усіх випадках, якщо немає спеціального закону, який
допускав би іншу форму.

Недотримання «простої письмової форми угоди позбавляє сторони права, у
разі виникнення спору, посилатися для підтвердження угоди на показання
свідків. Це означає, що доводити факт укладання угоди, а також те, що
вона була укладена на відповідних умовах, сторони можуть тільки шляхом
посилання на письмові докази (акти, документи, листи, телеграми,
телетайпи і т. ін. як особистого, так і ділового характеру). Недійсність
угоди наступає лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в
законі.

Крім перелічених вимог дійсності угод (їх можна назвати основними) в
деяких угодах зустрічаються й інші вимоги. Так, чинному законодавству
відомі угоди, що укладаються під умовою, тобто з урахуванням різних
обставин, щодо яких не відомо, стануться вони чи ні. Для угод,
пов’язаних із майном, може бути суттєвим їх строк. Саме такі вимоги, які
є суттєвими не для всіх угод, а для деяких, можна назвати другорядними.

Угоди, укладені під умовою, поділяються на вілкладальні і скасувальні.

Угода визнається укладеною під відкладальною умовою, якщо сторони
поставили виникнення прав і обов’язків у залежність від обставини, щодо
якої не відомо, станеться вона чи не станеться (наприклад, угода найму
жилого приміщення укладена за умови, що наймодавець надасть жиле
приміщення наймачеві, як тільки син наймодавця переїде б інше постійне
місце проживання).

Угода визнається укладеною під скасувальною умовою, якщо сторони
поставили припинення прав і обов’язків за цією угодою у залежність від
обставини, щодо якої не відомо, станеться вона чи не станеться.
Наприклад, наймач може користуватися житлом наймодавця до того часу,
доки син наймодавця не повернеться із строкової військової служби.
Угоди, що укладаються під відкладальною або скасувальною умовою,
називаються умовними угодами. Укладаючи умовну угоду, сторони не повинні
недобросовісно сприяти чи перешкоджати настанню умов.

Якщо настанню умови недобросовісно перешкоджає сторона, якій настання
умови не вигідне, то вважається, що умова настала.

Якщо настанню умови недобросовісно сприяла сторона, якій настання умови
вигідно, то вважається, що умова не настала.

Важливе місце в деяких угодах займають строки. З настанням зазначеного
строку певні дії можуть виникати, змінюватися або припинятися. Більше
того, строки можуть визначатися не лише угодами, а й законом, судом,
арбітражним судом, іншими органами. Незалежно від того, яким чином
встановлено строк, відомо, що він завжди наступить. У цьому виявляється
різниця між строком і умовою в умовній угоді. Умова хоча і
передбачається сторонами, але не відомо, станеться вона чи ні.

Якщо угода відповідає усім вимогам закону, а також тим вимогам, що їх
висунули її учасники, тоді питання про дійсність чи недійсність угоди не
виникає. Вона просто породжує правові наслідки, тобто певні права і
обов’язки. Якщо ж угода не відповідає цим вимогам у повному обсязі або в
деякій частині, тоді ставиться гад сумнів її дійсність.

Ступінь недійсності угод може бути різною. Причому може виникнути
питання, з якого моменту угоду потрібно вважати недійсною: чи з самого
початку виникнення; чи деякий час вона була дійсною, а потім стала
недійсною; чи вона продовжує бути дійсною до визнання її недійсності
судом або арбітражним судом.

Якщо безпосередньо у правовій нормі визначено недійсність певних угод,
то їх називають нікчемними або абсолютно недійсними (ст, ст. 46, 47,
49—52, 58 ЦК України). Нікчемні угоди недійсні вже в момент їх
укладання, незалежно від пред’явлення позову і рішення суду або
арбітражу, їх можна назвати мертвонародженими. Суд та арбітражний суд
зобов’язані констатувати факт недійсності таких угод, незважаючи на
бажання сторін,

До нікчемних належать угоди:

— укладені з порушенням обов’язкової нотаріальної або простої письмової
форми;

— укладені громадянами, визнаними недієздатними;

— укладені малолітніми (крім угод, котрі вони мають право укладати
самостійно);

— укладеш з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства;

— мнимі та удавані угоди;

— ті, що суперечать статутним цілям юридичних осіб (протистатутні угоди)

Деякі угоди укладаються з дотриманням необхідних вимог, але через деякий
час виникають обставини, які несумісні з подальшим існуванням угоди.
Наприклад, громадянин А. уклав угоду з громадянином С. про написання
картини. Отримавши аванс в рахунок платежу за майбутнє виконання роботи,
С вчасно приступив до виготовлення замовлення, але через деякий час
захворів душевною хворобою і був визнаний недієздатним.

Нікчемність угоди в цьому випадку повинна наступати не з моменту її
виникнення, а з часу визнання громадянина С, недієздатним. Це має
значення для проведення розрахунків, пов’язаних з цією угодою.

Законом встановлені випадки, за наявності яких недодержання простої
письмової форми тягне недійсність угоди. Цей припис закону має на увазі
тільки ті угоди, стосовно яких в законі прямо зазначено про їх
недійсність у зв’язку з недодержанням простої письмової форми.
Наприклад, ст. 180 ЦК України передбачає, що угода про неустойку (штраф,
пеню) повинна бути укладена в письмовій формі, зазначаючи при цьому, що
недодержання письмової форми тягне недійсність угоди про неустойку
(штраф, пеню).

Якщо нікчемні угоди є недійсними ще з початку їх укладання, то угоди,
укладені обмежено дієздатними без згоди їх піклувальників або під
впливом обставин, що тимчасово паралізували волю одного або двох
контрагентів, породжують відповідні права і обов’язки сторін, а отже, є
дійсними. Проте така їх дійсність може бути оспорена відповідними
особами в суді, арбітражному суді. Тому такі угоди називаються відносно
дійсними або заперечними (ст. 53—57 ЦК України). До них належать угоди,
укладені:

— неповнолітніми;

— громадянами, обмеженими у дієздатності судом;

— громадянами, нездатними розуміти значення своїх Дій;

— внаслідок помилки;

— внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника
однієї сторони з другою або внаслідок збігу тяжких обставин.

Заперечні угоди, визнані недійсними, .вважаються такими з моменту їх
укладання. Це правило, -поширюється на всі недійсні угоди, у тому числі
й на ті, визнання недійсності яких залежить від волі зацікавлених осіб,
потерпілих, державних і громадських організацій. Проте, якщо з самого
змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія
угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє.

Недійсними можуть бути й частини угоди. Визнання певних частин угоди
недійсними не тягне за собою недійсності інших її частин, оскільки можна
припустити, Що угода була б укладена і без включення недійсної її
частини.

Недійсні угоди можна також класифікувати на угоди з Дефектами:

— суб’єктного складу — угоди, шо не збігаються з пра-

— або дієздатністю осіб, які їх уклали;

— ваті одного або усіх учасників угоди, коли внутрішня воля не
збігається з волевиявленням, формою змісту.

До недійсних (нікчемних) відносяться також мнимі і удавані угоди. Мнимою
є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні
наслідки. Укладаючи мнимі угоди, сторони можуть переслідувати також
виникнення певних юридичних наслідків, у тому числі й протиправних
(сторони укладають угоду, щоб уникнути конфіскації майна в разі
притягнення до кримінальної відповідальності).

Удаваною називається угода, укладена з метою приховати іншу угоду.
Учасники удаваної угоди, намагаючись досягти певного результату,
маскують справжні наміри, виражають удавану волю — волю, яка не
відповідає їх намірам. У даному випадку слід розрізняти дві угоди:
укладену для виду і ту, яку приховують. Обидві ці угоди можуть бути як
дійсними, так і недійсними. Але незалежно від того, якими є ці угоди,
виходячи з загального правила про необхідність відповідності внутрішньої
волі волевиявленню, потрібно застосовувати правила, що регулюють ту
угоду, яку сторони справді мали на увазі. Таким чином, угода, укладена
для виду, до уваги не береться і визнається нікчемною. Так, якщо буде
встановлено, що договір доручення прикриває договір купівлі-продажу
автомобіля (іномарки, придбані за кордоном), то такий договір доручення
повинен визнаватися нікчемним, але й договір купівлі-продажу буде
недійсним, як такий, що не відповідає вимогам законодавства.

Наслідки недійсних угод залежать від того, здійснена угода чи ні. Якщо
вона ще не здійснена жодним із її суб’єктів, то сам факт визнавання
угоди недійсною буде єдиним наслідком її недійсності. У випадках
здійснення недійсної угоди взаємовідносини її учасників
підпорядковуються встановленим законодавством правилам.

Такими наслідками є:

— двостороння реституція, за якої кожна із сторін зобов’язана повернути
другій все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в
натурі — відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки
недійсності угоди не передбачені законом;

— одностороння реституція, за якої одній стороні (потерпілому)
повертається другою стороною все одержане нею за угодою, а при
неможливості повернення одержаного в натурі — відшкодовується його
вартість у грошах. Майно, що було одержане за недійсною угодою
потерпілим від другої сторони, повертається в доход держави. При
неможливості передати це майно в доход держави в натурі — стягується
його вартість. Одностороння реституція застосовується щодо тих недійсних
угод, які були укладені внаслідок обману, насильства, погрози,
зловмисного зговору представника однієї сторони з другою стороною або
збігу тяжких обставин. Одностороння реституція застосовується також при
наявності умислу лише у однієї сторони угоди, укладеної з метою, що
суперечить інтересам держави і суспільства;

— відсутність реституції стягнення всього одержаного сторонами за угодою
в доход держави. Відсутність реституції має місце у випадках недійсності
угоди, укладеної з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства
при наявності умислу у обох сторін.

При двосторонній і односторонній реституції, крім повернення одержаного
за угодою, можуть виникнути обов’язки винної сторони відшкодувати
потерпілій стороні понесені нею витрати, втрату або пошкодження її
майна.

Похожие записи