Реферат

на тему:

Удосконалення паспортної системи як захід попередження торгівлі людьми

Перед вченими і практиками України сьогодні постає питання втілення
в життя дієвої системи заходів попередження злочинності. При цьому,
в першу чергу, необхідно враховувати власний досвід та досвід
і результаті превенції інших держав.

За влучним визначенням професора О.І. Александрова: “Преступность – это
массовое решение людьми своих проблем с нарушением уголовного
запрета” [1]. Проблема безробіття, гендерної нерівності, насилля
в сім’ї, наявності безпритульних та бездоглядних громадян, дітей,
позбавлених батьківського піклування, примушує громадян України шукати
шляхи працевлаштування за кордоном, користуватися послугами сумнівних
шлюбних організацій, а звідси виникає ситуація, коли вони несвідомо
стають жертвами злочинців, наприклад, незаконне усиновлення з метою
подальшої експлуатації або вилучення органів.

Як відмічав О.М. Яковлєв ще у 70-ті роки, злочинність існує
у суспільстві завдяки суспільству та у зв’язку з умовами цього
суспільства [2]. Він пов’язував злочинність з дисфункціями соціальних
інститутів, які, з його точки зору, повинні задовольняти всі суспільні
потреби. Дійсність підтверджує теорію кримінолога. На жаль, суспільство
і держава починають реагувати на наявні злочинні процеси після настання
тяжких наслідків.

Одним з небезпечних суспільних процесів останнього часу, який має
тенденцію до поширення, є торгівля людьми. За даними МВС України,
у 1998 році було порушено за торгівлю людьми 2 кримінальні справи,
у 1999 році – 11, у 2000 – 42, у 2001 – 90, у 2002 – 169, у 2003 – 289,
у 2004 – 269, у 2005 – 415, а у першому кварталі 2006 року – порушено
вже 182 кримінальні справи. Як правило, ці злочини вчиняються
організованими злочинними групами. У 2005 виявлено 37 організованих
злочинних груп, що вчинили злочини, пов’язані з торгівлею людьми.
У першому кварталі 2006 року виявлено 15 організованих злочинних груп,
що спеціалізуються на цій категорії злочинів, 6 з яких мають
транснаціональний характер (за участю іноземних громадян).

Зазначимо, що цей вид злочину є досить латентним, з огляду на низку
причин, зокрема: потерпілі не завжди повідомляють правоохоронним органам
про вчинений злочин, соромлячись стати жертвою, оприлюднити інтимні
сторони життя, складною є і процедура отримання доказів у країні, в якій
перебуває потерпілий (-а), складно отримати відповіді на запити, що
надсилаються за кордон.

З огляду на ситуацію у країні, Верховна Рада України у Постанові “Про
стан боротьби з організованою злочинністю у 2004–2005 роках” від
3 листопада 2005 року № 3070-IV, проаналізувавши стан боротьби
з організованою злочинністю у 2004–2004 роках, відзначила, що діяльність
державних органів, які відповідно до статей 5 та 18 Закону України “Про
організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”
здійснюють боротьбу організованою злочинністю, та інших державних
органів, що мають право контролю за дотриманням організаціями
і громадянами законодавства України з метою боротьби з організованою
злочинністю, не адекватна рівню пов’язаних з організованою злочинністю
правопорушень. Передусім це викликано тим, що Генеральна прокуратура
України не виконує вимог статті 10 Закону “Про прокуратуру” і не
забезпечує координацію діяльності відповідних органів державної влади
у сфері боротьби зі злочинністю. Попереджувально-профілактична робота
у цій сфері не має постійного характеру і здійснюється у вигляді
кампаній. Діяльність спеціально створених для боротьби з організованою
злочинністю державних органів не відповідає визначеним законом
вимогам [3].

Комплексна програма протидії торгівлі людьми на 2002–2005 роки,
затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня
2002 року, передбачила посилення прикордонного контролю стосовно осіб,
які можуть стати жертвами торгівлі людьми, забезпечити облаштування
пунктів пропуску через державний кордон автоматизованими комплексами
прикордонного контролю, а також необхідними інформаційними матеріалами
щодо запобігання торгівлі людьми (п. 23). Одним із завдань
Держкомкордон, МВС, СБ України визначено забезпечення регулярного
інформування правоохоронних органів про факти затримання осіб під час
незаконного перетинання державного кордону за підробленими документами,
а також депортації осіб, які постраждали внаслідок торгівлі людьми (п.
24).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2006 року № 188-р
схвалено Концепцію Державної програми протидії торгівлі людьми на
2006–2010 роки. У ній, зокрема, зазначено, що у світі щороку від двох до
чотирьох мільйонів осіб стають жертвами торгівлі людьми. Особливо це
стосується жінок та дітей. Торгівля людьми становить значну суспільну
небезпеку. В останні роки спостерігається поширення такого явища, як
торгівля дітьми, з метою їх використання для примусової праці,
жебракування, сексуальної експлуатації, поширення наркотиків та інших
форм злочинної діяльності. Торгівля людьми в Україні з’явилась як
наслідок зростання безробіття, зменшення асигнувань на програми
соціального захисту, зубожіння населення. Низький рівень доходів штовхає
громадян України на пошук роботи за кордоном навіть без знання мови
і основ права, без кваліфікації, на нелегальних умовах, що водночас
зумовлює їх перехід до груп ризику.

Аналіз результатів виконання Комплексної програми протидії торгівлі
людьми на 2002–2005 роки показав, що економічні проблеми, незадовільний
стан справ на ринку праці, високий рівень безробіття і низька якість
життя населення і далі змушують громадян шукати роботу за кордоном.

Легально за кордоном щороку працевлаштовується близько 50–60 тис. осіб.
За неофіційними даними, майже 4 млн. громадян України працюють за
кордоном нелегально, більшість з яких виїжджає за туристичними чи
приватними візами, працює без необхідних документів, що негативно
впливає на їх правовий захист і стає причиною потрапляння у сферу
інтересів торговців людьми. Тому завданням загальнодержавного значення
є боротьба з цим явищем, захист українських громадян за кордоном.

Заходи з протидії торгівлі людьми досі були спрямовані переважно на
боротьбу з міжнародною торгівлею жінками з метою їх сексуальної
експлуатації. Проте, недостатньо уваги приділялось проблемам торгівлі
дітьми як на міжнародному рівні, так і в середині країни. Робота
спрямовувалась, головним чином, на вилучення із сексуального рабства
дівчат-підлітків і дорослих жінок, однак не охоплювала малолітніх дітей,
юнаків та чоловіків.

Зважаючи на гостроту проблеми, виникає потреба консолідувати зусилля
центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого
самоврядування, а також міжнародних і громадських організацій
у здійсненні комплексу заходів, спрямованих на її розв’язання.

Для розв’язання проблеми торгівлі людьми необхідно вирішити такі
питання:

1) забезпечення правового захисту жертв торгівлі людьми;

2) здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей;

3) запровадження в практику діяльності правоохоронних органів новітніх
методів ведення оперативно-розшукової роботи у сфері протидії торгівлі
людьми та пов’язаних з нею злочинів;

4) укладення міжнародних договорів у сфері протидії торгівлі людьми та
пов’язаних з нею злочинів;

5) проведення постійного моніторингу та аналізу стану справ з торгівлею
людьми та пов’язаних з нею злочинів;

6) удосконалення нормативного регулювання у сфері туризму і модельного
бізнесу, а також посередницької діяльності з працевлаштування за
кордоном;

7) створення єдиної загальнодержавної системи обліку осіб, що вчинили
злочини, пов’язані з торгівлею людьми;

8) включення питань щодо запобігання торгівлі людьми до освітніх програм
для дітей та молоді;

9) проведення у засобах масової інформації роз’яснювальної роботи
з питань торгівлі людьми та пов’язаних з нею злочинів;

10) забезпечення діяльності центрів реабілітації для осіб, що
постраждали від торгівлі людьми;

11) підвищення якості надання соціальних послуг потерпілим від торгівлі
людьми.

Одним з дієвих заходів щодо протидії торгівлі людьми є надійне
функціонування паспортної системи. Проте, аналіз її сучасного стану
ставить питання щодо негайного удосконалення, зокрема, шляхом
запровадження видачі паспортів, які мають вищий ступінь захисту.

Паспортна система – система державного обліку, контролю і регулювання
пересування населення за допомогою паспортів. Її основними функціями є:
видача паспортів, реєстрація, що дає змогу вести відповідний
статистичний та персональний облік; забезпечення реалізації людиною
і громадянином їх прав і свобод та обов’язків перед державою
і суспільством; посилення охорони громадського порядку та забезпечення
національної безпеки.

Паспорт (франц. passeport, первісно – дозвіл на відплиття, від passe –
прохід і port – гавань) – офіційний документ, який посвідчує особу
власника та підтверджує його громадянство. Існування паспорту
зафіксовано в Римській імперії. В Єгипті, який римляни ізолювали від
світу, для виїзду морем необхідно було отримати дозвіл, паспорт
і документи про сплату мита. За виїзд навіть при наявності дозволу, але
без паспорту винний сплачував третину майна, а якщо він вивозив рабів
без відповідних документів, у нього конфісковувалось все майно. Паспорт
був і в римських легіонерів: дві з’єднані бронзові пластинки, запис на
яких був завірений військовою печаткою. Нормативно паспорт увів до своєї
правової системи відповідним рішенням 1414 англійський парламент.
Підписував його сам король. Найдавніший паспорт, який зберігся,
датований 1641 р.

У Німеччині у 15 сторіччі паспорт запроваджується, щоб відрізнити чесних
подорожніх (торговців і ремісників) від численних розбійників та
злидарів, які мандрували Європою. У 17 сторіччі з’явилися паспорти
(Militarpass) – для протидії дезертирству; чумні (Pestpass) – для
мандрівників із країн, де спалахувала ця страшна хвороба; особливі – для
євреїв, учнів-ремісників тощо.

Перші заходи паспортизації у Росії стали виявлятися за “Смутних часів”
у вигляді “проїзних грамот”. Указом царя Петра I від 30 Х. (10.ХI)
1719 р. “проїзні грамоти” запроваджені як загальне правило. Особи, котрі
не мали такої грамоти, визначалися як “недобрі люди”, або навіть
“злодії”. В губерніях Російської імперії за Миколи I з’явилися циркуляри
про вдосконалення порядку видачі паспорта зразка 1826 року у вигляді
паперової стрічки.

Плата за паспорт для виїзду за кордон, який, за розпорядженням
імператорського уряду від 1(13).V. 1844 р., видавався російським
підданим обох статей по досягненні ними 25-літнього віку (виняток
встановлювався для тих, хто від’їжджав закордон лікуватися, отримувати
спадщину, вдосконалюватись в мистецтві, вищих ремеслах і торгівлі,
а також для поїздки з батьками, вихователями і дружин з чоловіками).

Зі встановленням Радянської влади Декретом ВЦВК І РНК РСРР від
25.VI.1919 р. запроваджувалась обов’язкова видача трудових книжок, які
фактично були паспортом. Декретом ВЦВК і РНК РРСФР “Про посвідчення
особи” від 20.VII.1923 р. трудові книжки скасовувалися і громадяни за
необхідності могли отримати посвідчення особи, але це було їх правом,
а не обов’язком. Згідно з постановою ЦВК та РНК СРСР “Про встановлення
єдиної паспортної системи в Союзі РСР і обов’язкової прописки паспортів”
від 27.XII.1932 р. всі громадяни СРСР віком від 16 років зобов’язані
були мати паспорти (селяни не входили до переліку власників паспортів.
З 1976 року було запроваджено паспорт нового зразка, який повинні були
мати всі радянські громадяни, що досягли 16-літнього віку) [4].

*c?¤oooooooooooooooooooooooooooo

ому використанню (п. 3 ст. 8) [5].

Під час судового розгляду кримінальних справ, пов’язаних з торгівлею
людьми, виявляється, що злочинці, маючи свідоцтва про народження та
знаючи дійсний вік потерпілих (неповнолітні), дуже легко отримують
у паспортній системі МВС України паспорти на вигадані анкетні дані
(неповнолітнім змінюють рік народження), за якими потерпілі
переправляються в країни СНД, зокрема – до РФ (м. Москва). Так, у справі
по обвинуваченню М., П., Р., у вчиненні злочину, передбаченого
ч. 2 ст. 149 Кримінального кодексу України, розглянутій Корольовським
районним судом м. Житомира, потерпіла показала, що злочинці “владнали
всі питання з документами та перетинанням кордону”, а саме:
неповнолітнім були видані паспорти зі зміненими даними. Перед кордоном
особа, яка переправляла живий товар до Російської Федерації, попередила
потерпілих про те, що коли їх будуть запитувати прикордонники, з ким
вони їдуть, то щоб вони казали, що С. їх родичка, але їх ніхто при
перетині кордону з прикордонників нічого не питав, і вони безперешкодно
прибули до Москви”.

Вироком Малинівського районного суду м. Одеси засуджений С., який
створив злочинне об’єднання для незаконного переміщення осіб через
державний кордон з метою торгівлі. Члени злочинної групи здійснювали
підбір людей на території Республіки Молдова: “за підробними документами
переправляли їх через державний кордон Молдови в Україну до м. Києва, де
організатор злочинної групи надавав кошти для перетинання кордону,
підробні паспорти на установчі анкетні інших осіб та забезпечував
переправку живого товару до Ізраїлю. Потерпілим рекомендувалося ретельно
вивчати нові анкетні дані свого паспорту та легенду про мету в’їзду до
країни. Особа, матеріали по відношенню якої виділені у окреме
провадження, незаконно придбала паспорт на ім’я громадянки Російської
Федерації та підробила його, переклеївши в ньому фотографію громадянки
Молдови. Таким чином, неповнолітня з Республіки Молдова за цим підробним
паспортом громадянки РФ, виготовленим в Україні, безперешкодно придбала
квитки на рейс “Одеса-Тель-Авів” та прибула до Ізраїлю. І лише
міграційними службами в аеропорту Бенгуріон була виявлена підробка,
паспорт вилучено, а затримана повернена в Україну.

Вироком Ленінського районного суду м. Севастополя була засуджена С., яка
переправляла неповнолітніх без документів до Російської Федерації
з метою їх сексуальної експлуатації, “була досягнута домовленість
з провідниками поїзду “Севастополь – Москва”, якому в плату за проїзд
були передані кошти по 40 доларів за кожну”.

З огляду на проблему, необхідно посилити контроль за діяльністю фірм,
які займаються працевлаштуванням за кордоном. Так, вироком Київського
районного суду м. Харкова була засуджена Д., яка, працюючи танцівницею
в нічних клубах м. Нікосія о. Кіпр, переконалася у прибутковості
нелегального бізнесу, пов’язаного з торгівлею жінками. Повернувшись
з Республіки Кіпр, та користуючись тим, що багато молодих жінок не
можуть працевлаштуватися, запропонувала їм свої послуги, усвідомлюючи,
що останні, не маючи засобів до існування, знаходячись в матеріально
залежному стані, вимушені будуть надавати сексуальні послуги за
винагороду клієнтам нічного клубу “Корнет”. Отримавши згоду потерпілих,
засуджена надала копію закордонного паспорта жителю м. Нікосія Костасу,
який згідно з домовленістю оформив робочу візу для виїзду за межі
України та забронював авіаквитки на рейс “Київ – Варнака”.

Як свідчить судова практика, неповнолітніх переправляють торговці
в Об’єднані Арабські Емірати за фальшивими паспортами (наприклад,
неповнолітня Світлана Григорівна виїжджає як повнолітня Айша Аюмівна),
під час обшуку у м. Дубаї у квартирі, де примусово утримувалися жертви
торгівлі людьми, було вилучено декілька десятків фальшивих паспортів на
громадянок України, за якими потерпілі перетнули кордон.

Під час судових слухань з’ясувалось, що “подделкой документов не
гнушались даже честные люди”. За аналізом судової практики можна зробити
висновок про те, що співробітники паспортної служби сприяють інколи
керівникам злочинних груп, які спеціалізуються на торгівлі живим товаром
в отриманні документів за фіктивними анкетними даними. Так, вироком
Слав’янського міського суду Донецької області засуджена громадянка Ч. за
вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 КК України “Зловживання
владою або службовим становищем” та ч. 2 ст. 366 КК України “Службове
підроблення”, яка, працюючи на посаді старшого паспортиста відділення
паспортної, реєстраційної та міграційної роботи МВС України, на прохання
“торгівців людьми” з використанням свого службового становища,
в порушення пп. 52, 58 наказу Міністерства внутрішніх справ № 66-ДСГ від
03.02.1992 року “Про затвердження тимчасової інструкції про порядок
документування та прописки громадян України”, поставила штамп прописки
та вказала вигадану адресу без домової книги та заяви мешканців,
поставила дату та свій підпис. На підставі цих документів потерпілі
отримали закордонні паспорти та були направлені до Греції для подальшого
продажу з метою сексуальної експлуатації.

За даними узагальнення судової практики, приблизно 30 % осіб, які були
повернуті з-за кордону після сексуальної експлуатації, знову
повертаються за кордон, не влаштувавши своє життя на батьківщині. Навіть
ті особи, які були депортовані або засуджені в Туреччині за зайняття
проституцією, повертаються туди за паспортами, виданими зі зміненими
анкетними даними.

При вчиненні злочинів засуджений Жовтневим районним судом м. Луганська
використовував легальні можливості однієї з туристичних фірм для
термінового оформлення закордонних паспортів, добре усвідомлювавши
з якою метою відправляв потерпілих закордон.

Сьогодні проблема неправомірного використання загублених та підробних
паспортних документів гостро стоїть на порядку денному в усіх
цивілізованих країнах, адже в усьому світі використовується близько
400 млн. паспортів, причому близько 100 млн. – випускається щорічно.
Тому згідно з Резолюцією Ради Безпеки ООН від 28 вересня 2001 року
№ 1373 усі держави повинні вжити заходів для запобігання підробки та
незаконному використанню ідентифікаційних документів та пересування
терористів шляхом ефективного прикордонного контролю проїзних документів
та контролю за наданням документів, що посвідчують особу.

Найнадійнішим сучасним захистом паспортних документів є використання
біометричних даних людини – власника ідентифікаційного документу. Тому
понад 110 країн світу вже випустили нові види паспортів – так звані
машинозчитувані, відповідно до стандартів Міжнародної організації
цивільної авіації (ICAO).

Запровадження нових паспортів для громадян Євросоюзу стало одним
з головних питань на засіданні міністрів юстиції країн ЄС у Люксембурзі.
Міністри дійшли згоди, що у закордонному паспорті громадянина повинна
бути цифрова фотографія власника. Тобто, електронний чіп, на якому
зберігаються опрацьовані дані про характерні риси обличчя власника
паспорту (наприклад, довжина носа, форма підборіддя і т. ін.).
Спеціальні прилади зчитуватимуть ці дані й порівнюватимуть з даними
пред’явника паспорта. Деякі країни Європейського Союзу наполягають на
внесенні до чіпа в закордонному паспорті ще й даних про відбиток пальця.

На виконання цього рішення нові закордонні паспорти з чіпом, на які
занесені біометричні дані власника вже використовуються в більшості
європейських держав, зокрема в Бельгії, Великобританії, Греції,
Німеччині Швеції тощо. Поки паспортний чіп міститиме традиційні дані –
персональні відомості, фотографію і підпис [6].

У паспортно-візовому відділі Федеральної міграційної служби Москви
з 2006 року почалась видача перших закордонних паспортів Російської
Федерації нового покоління. В паспортах нового зразку відомості про
власника, а також його цифрова фотографія будуть дублюватися на
електронному чіпі. Під час видачі перших біометричних паспортів було
продемонстровано спеціальне обладнання, на якому громадянин Росії, який
отримав паспорт, зможе перевірити правильність та повноту даних,
записаних в електронний паспорт. В аеропорту “Шереметьєво”
і “Домодедово” уже створено три пункти пропуску для власників нових
паспортів.

Значно зросло навантаження і на вітчизняні аеропорти. За словами
начальника Контрольно-пропускного пункту “Київ” В. Солдатенков:
“Порівняно з 2000 роком, пасажиропотік зріс утричі. Якщо в 2000 році
через аеропорт “Бориспіль” ми пропустили 1,2 млн. чоловік, то за перше
півріччя цього року – вже 1,9 млн.” [7].

В Україні розробка нового паспорту з біометричною інформацією була
презентована ще у 2004 р. Його головною відмінністю є машинозчитувана
сторінка, на яку наносяться основні відомості про фізичну особу, в тому
числі її відцифроване зображення та особистий підпис. Саме ця сторінка
підлягає візуальному та машинозчитуваному контролю. ЇЇ виготовлено
з багатошарового полімерного матеріалу – полікарбонату, в який можливе
внесення біометричної інформації. Найдосконалішим захистом сторінки
є те, що відомості про особу та її відцифроване зображення наносяться на
внутрішній шар полікарбонату за допомогою лазерного гравірування.

На сьогодні існує не тільки технічна і технологічна вітчизняна база, але
й повний комплекс виробничих потужностей. Проте через відсутність
відповідного закону та підзаконних нормативних актів проект
“заморожено”, а виробничі потужності, придбані на державні кошти, вже
тривалий час простоюють. Водночас слід зазначити, що відповідного
правового регулювання потребує і створення Єдиного реєстру фізичних
осіб, де створювалася б централізована база даних. Централізована
система виготовлення та видачі паспортів унеможливила б маніпулювання
з паспортами на місцевих рівнях. Про масштаби таких маніпуляцій
свідчить, наприклад, той факт, що у дипломатичному відомстві України
в Молдові для наших співгромадян кожну хвилину (!) видається закордонний
паспорт [8].

Таким чином, з метою протидії “білому рабству” необхідно посилити
контроль за видачею документів, що посвідчують особу, удосконалити
паспортну систему (запровадити міжнародні стандарти, що ставляться до
закордонних паспортів), посилити відповідальність посадових осіб за
вчинення злочинів, пов’язаних з службовим підробленням, провести
спеціалізовані семінари з співробітниками МВС, Прикордонної служби
з метою підвищення обізнаності чинного законодавства та усвідомлення
ними соціальних наслідків порушення вимог закону.

 

Список використаних джерел

1. Александров А.И. Уголовная политика и уголовный процесс в российской
государственности. – М., 2003. – С. 179.

2. Яковлев А.М. Преступность и социальная психология. – М., 1971. –
С. 40.

3. Постанова Верховної Ради України “Про стан боротьби з організованою
злочинністю у 2004–2005 роках” від 3 листопада 2005 року № 3070-IV //
Голос України. – 2005. – № 217. – 16 лист.

4. Чехович С.Б. Паспорт // Юрид. енцикл. – К.: Вид-во “Українська
енциклопедія” імені М.П. Бажана, 2002. Том 4. – С. 448–449.

5. Закон України “ Про боротьбу з тероризмом” від 20 березня 2003 року
№ 638-IV // Голос України. – 2003. – № 77. – 22 квіт.

6. Гуцалюк М. Ідентифікація фізичних осіб // Право України. – 2006. –
№ 5. – С. 122–126.

7. Прийшов, побачив, пропустив // Україна молода. – 2006. – 29 лип. –
С. 2.

8. Паспортный конвейер под Мидовским прикрытием // Киевск. ведомости. –
2006. – № 135. – 1 июля. – С. 1.

Н.М. Ахтирська, М.В. Гуцалюк. Удосконалення паспортної системи як захід
попередження торгівлі людьми. “Боротьба з організованою злочинністю і
корупцією (теорія і практика)” 14’2006.

Похожие записи