Реферат на тему:

ТНК та їх роль у системі міжнародних економічних відносин.
Міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК

Перше уявлення про ТНК як категорію можна одержати через з’ясування
значення слів «корпорація» і «транснаціональна». Корпорація —
пізньолатинське слово, яке означає певні об’єднання, спілки, що
створюються для досягнення певних цілей. Коли вживають слова
«транснаціональне», «транснаціональний», то під ними розуміють щось
таке, що виходить за межі однієї держави, що пов’язане з міжнародною або
регіональною діяльністю. Отже, можна сказати, що ТНК — це відповідні
об’єднання, спілки, діяльність яких не обмежена рамками однієї нації або
держави.

Як правило, ТНК створювалися в межах функціонування світового
господарства. Вони не лише певною мірою підривають суверенітет країн, що
розвиваються, а й посягають на національні інтереси і ряду розвинутих
капіталістичних держав. За даними ООН, уже на початок 80-х років ТНК
мали в країнах, що розвиваються, 27 філій. Із них 44,2 % належали США,
22,8 — Великобританії, 6,6 — Японії, 5,3 — Франції, 4,9 % — ФРН.
Загальний обсяг прямих приватних капіталовкладень корпорацій розвинутих
капіталістичних країн оцінювався на початок 1982 р. у 130 млрд дол. (на
початок 1972 р. — 45 млрд дол.).

На зарубіжних підприємствах ТНК працює близько 14 млн осіб. Каналами ТНК
уже в середині 70-х років здійснювалося 90 % експорту приватного
капіталу. Переважно він спрямовувався в країни Азії, Африки, Латинської
Америки.

На початок третього тисячоліття виробництво товарів і послуг на
підприємствах ТНК становило 7 % світового обсягу ВВП.

Слід зазначити, що вкладення коштів через ТНК дуже вигідне. Підраховано,
наприклад, що за період 1975—1984 рр. американські корпорації вклали в
економіку країн, що розвиваються, 22,5 млрд дол., а отримали прибутків
за цей самий період 84,4 млрд дол., з яких 31,6 млрд дол. реінвестовано
в економіку молодих держав, а 52,8 млрд дол. (чистий прибуток)
переведено в США.

Діяльність ТНК, особливо в молодих державах, веде до величезних
фінансових збитків, поглиблює диспропорції в розвитку їх економіки,
руйнує її, погіршує становище населення та є причиною інших негативних
явищ. Так, у Пуерто-Ріко шкода, заподіяна американськими ТНК цукровій
промисловості і рибальству у зв’язку з викидами відходів нафтохімічного
виробництва, набагато перевищує доходи від розвитку в цій країні
нафтохімії. Загалом у цій маленькій країні з площею 8,9 тис. км2 і
населенням 3,3 млн американському капіталу належить виробництво 80 %
промислової і 50 % сільськогосподарської продукції, 85 % роздрібної
торгівлі, 80 % земель, повністю засоби зв’язку, повітряного і морського
транспорту.

Більшість країн, які стали на шлях розвитку, добре розуміють політику
ТНК і намагаються об’єднуватись для захисту своїх інтересів. Інколи вони
звертаються з цього приводу і в міжнародні організації, зокрема в ООН.
Так, у 1980 р. Генеральною Асамблеєю ООН були схвалені Принципи щодо
контролю за обмеженням ділової практики монополій і корпорацій.
Розробляється Кодекс поведінки ТНК, з більшості положень якого між
розвинутими капіталістичними країнами і молодими державами вже досягнуто
згоди.

Незважаючи на активну діяльність ТНК, як у зарубіжній, так і у
вітчизняній літературі ще не вироблено єдиного їх визначення. На думку
німецького юриста Б. Гросфельда, ТНК — це підприємства, які здійснюють
свою діяльність у багатьох країнах через дочірні товариства або
відділення, що керуються з одного центру.

Такі вчені, як Л. А. Лунц, Л. О. Лялікова та деякі інші, вважають, що
ТНК — це економічно єдина система, яка керується і контролюється з
одного центру і складається з материнської компанії, дочірніх товариств,
філій і відділень. Ці структурні ланки розташовані в різних країнах. Як
правило, вони є юридичними особами і здійснюють свою діяльність на
основі національного законодавства. Навіть національно-державна
належність материнської компанії не створює можливості для того, щоб
законодавство країни її базування поширювалося на діяльність дочірніх
товариств, філій та відділень, що розташовані на території інших держав.
Будучи сукупністю юридичних осіб різної «національності» та інших
утворень, наділених правосуб’єктністю за законами різних держав, ТНК не
може бути об’єктом регулювання права якоїсь окремої країни (як країни
базування, під якою розуміють країну, де розташована материнська
компанія, «штаб-квартира», так і країн, що приймають її, тобто де
здійснюється діяльність дочірніх товариств, інших відділень ТНК).

Викладене вище дає можливість зробити висновок про те, що ТНК — єдине
економічне угруповання підприємств різної державної належності, що
здійснюють свою діяльність, керовану з єдиного центру на території
кількох країн на основі їх національного законодавства. Отже, ТНК являє
собою економічну й організаційну систему, яка не має єдиної правової
основи. У цьому полягає характерна особливість ТНК.

В юридичній літературі останнім часом висловлюється думка про те, що в
сучасних умовах правове регулювання діяльності ТНК має здійснюватися як
на національному рівні, так і на міждержавному.

Взагалі стосовно питань правового регулювання діяльності ТНК з боку
країн, що розвиваються, і капіталістичних країн окреслюються два
підходи. Країни, які стали на шлях свого самостійного розвитку,
намагаються виробити такі міжнародно-правові акти, які б дали змогу
контролювати діяльність ТНК, а капіталістичні країни — щоб зберегти,
закріпити свій вплив.

Міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК

Міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК як на регіональному, так і
на універсальному рівнях сьогодні ще далеке від бажаного, хоча вже є
міжнародно-правові документи, які використовуються для регулювання
діяльності ТНК.

Щодо регіонального рівня, то до таких документів передусім слід віднести
прийняту 21 червня 1976 р. Декларацію про міжнародні інвестиції і
багатонаціональні підприємства. До Декларації додавався ще й такий
документ, як Керівні принципи для багатонаціональних підприємств. Норми
цього документа не мають імперативного обов’язкового характеру. Їх
виконання є добровільною справою.

До системи Керівних принципів ТНК належать: дотримання міжнародного
права; підпорядкованість праву країни перебування; урахування політики
цієї країни в галузі розвитку та права; співробітництво з країною
перебування з недопущенням практики підкупу та субсидій, а також
обов’язкове невтручання у внутрішні справи.

? ’ U Ue 3/4

A

R

o

5ональні і змішані; врівноваження впливу Аргентини, Мексики і Бразилії в
цій Асоціації. Країни — члени Андської групи виступають за розвиток
торговельно-економічного співробітництва, проти засилля іноземного
капіталу в країнах регіону.

У межах цієї групи країн-учасниць була створена Комісія Картахенської
угоди, за рішенням якої виділяються багатонаціональні і транснаціональні
підприємства. Багатонаціональні підприємства — це акціонерні
підприємства, місце перебування та центр управління якими знаходяться в
регіоні країн-учасниць. Контролюються вони ззовні. Транснаціональні
підприємства — це такі підприємства, центр управління якими знаходиться
за межами регіону країн Андського пакту, а їхня діяльність здійснюється
в межах цього регіону через дочірні підприємства, відділення чи якісь
інші їх структурні ланки.

У межах країн цієї групи у 1970 р. був прийнятий і Кодекс іноземних
інвестицій, який містить уніфіковані правила щодо здійснення діяльності
іноземних інвесторів, зокрема і ТНК.

Отже, міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК на регіональному
рівні відіграє певну роль, але воно ще не спроможне захистити країни,
особливо ті, які стали на шлях самостійного розвитку. Тому саме ці
країни і висунули вимоги про встановлення нового міжнародного
економічного порядку, в межах якого здійснювалося б правове регулювання
діяльності ТНК. У даному випадку йдеться про міжнародно-правове
регулювання діяльності ТНК універсального характеру.

Певне значення надавалося Хартії міжнародної торговельної організації,
яка була підписана в Баварії 1948 р. Вона як багатостороння угода була
спрямована на захист закордонних інвестицій корпорацій, а також на
здійснення контролю за діяльністю ТНК з боку урядів приймаючих країн.
Але уряди США, Великобританії та деяких інших країн, що підписали цей
документ, відмовилися його ратифікувати.

Як відомо, Хартія економічних прав та обов’язків (1974 р.) закріпила
положення, спрямовані на обмеження діяльності ТНК. У 1974 р. були
створені міжурядові комісії ООН з транснаціональних корпорацій і Центр
по ТНК, які приступили до розроблення проекту кодексу поведінки ТНК.
Розпочала діяльність спеціальна «група 77» з вивчення та узагальнення
матеріалів, що розкривають зміст, форми і методи діяльності ТНК. Були
виявлені ТНК, які втручаються у внутрішні справи країн, де розташовані
їхні філії, і доведено, що вони намагаються поширювати на цих територіях
дію законів тих країн, де розміщені їхні центри управління. З метою
ухилення від нагляду за їхньою діяльністю ТНК приховують дані про неї.
Усе це, звичайно, вимагало відповідного втручання міжнародного
співтовариства.

Насамперед необхідно розробити і прийняти відповідні нормативні акти,
спрямовані на міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК. Важливим
кроком у цьому напрямі було розроблення Кодексу поведінки ТНК. Уже під
час обговорення окремих норм проекту цього документа визначилися дві
позиції щодо їх формулювання. Дискусії розгорілися передусім з приводу
визначення ТНК. Країни, що розвиваються, і соціалістичні країни
запропонували визначення, сутність якого полягає в такому. ТНК — це
підприємство, яке має свої відділення у двох і більше країнах незалежно
від юридичної форми і галузі їхньої діяльності. Вона функціонує
відповідно до певної системи прийняття рішення, яка дає змогу проводити
узгоджену політичну і загальну стратегію через один або більше центрів з
прийняття рішень.

З погляду західних країн у такому визначенні має бути вказано, що ТНК —
це будь-яке державне, приватне або змішане підприємство. А це означає,
що вони можуть бути створені в країнах з різною соціально-економічною
системою, тобто ТНК мають універсальний характер. Якщо виходити з такої
позиції, то не слід обмежувати діяльність ТНК, оскільки вона має в
даному випадку загальносвітовий, універсальний характер і властива не
лише капіталістичним країнам.

Дискусії відбувалися з приводу інших питань, що стосувалися
міжнародно-правового регулювання ТНК. Позиції західних країн здебільшого
зводились не до того, щоб юридично певною мірою обмежити діяльність ТНК,
а навпаки, легалізувати їх, виробити зобов’язання країн, які приймають
їхні структурні ланки (відділення, філії), зокрема надати ТНК
національний режим. Країни, що розвиваються, вважали, що ТНК не повинні
претендувати на преференційний режим або на відповідні стимули і пільги,
які надаються національним підприємствам.

Це лише деякі приклади розбіжностей щодо проекту Кодексу поведінки ТНК.
Цей проект має шість частин (І — преамбула і цілі; II — визначення і
сфера застосування; III — діяльність ТНК; А — загальні і політичні
положення, Б — економічні, фінансові і соціальні положення, В — надання
гласності інформації; IV — режим ТНК; V — міжурядове співробітництво; VI
— здійснення кодексу поведінки).

У проекті Кодексу сформульовані принципи діяльності ТНК, які мають
прогресивний характер. До них, зокрема, належать такі:

повага суверенітету країн, в яких вони здійснюють свою діяльність;

підпорядкування законам цих країн;

урахування економічних цілей і завдань політики, що проводиться в цих
країнах;

повага до соціально-культурних цілей, цінностей і традицій країн, в яких
вони здійснюють свою діяльність;

невтручання у внутрішні справи;

відмова вести діяльність політичного характеру;

утримання від практики корупції;

дотримання законів і постанов, що стосуються обмеженої ділової практики,
утримання від її застосування;

дотримання положень, що стосуються передання технологій та охорони
навколишнього середовища.

Деякі принципи, що мають важливе значення в регулюванні діяльності ТНК,
були предметом спеціального обговорення в ООН. Так, на 30-й її сесії
була прийнята резолюція «Заходи проти корупції, що практикуються ТНК та
іншими корпораціями, їх посередниками й іншими причетними до справи
сторонами», в якій Генеральна Асамблея ООН суворо засудила злочини,
пов’язані з протиправною практикою підкупу державних службовців країн
місцеперебування ТНК з метою досягнення вигідних для неї рішень,
всупереч економічним і національним інтересам цих країн.

За дотриманням норм Кодексу повинна здійснювати нагляд спеціальна
комісія ООН, а також Центр ООН з ТНК.

Література

Міжнародне співробітництво України у правовій сфері.- Харків: Фоліо,
1975.- 408с.

Наукові праці Одеської національної юридичної академії.- Одеса: Юридична
література, 2002.- 324с.

Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні.- Львів: ЛНУ,
2002.- 312с.

Дахно Іван Іванович Міжнародне економічне право.- К.: МАУП, 2000.- 158с.

Міжнародне право в схемах і таблицях: Навчальний посібник(для студентів
юридичного факультету)/ Укладач Бичківський О.П.- Запоріжжя: ЗДУ, 2002.-
210с.- 9.58

Похожие записи