РЕФЕРАТ

на тему:

Тенденції розвитку юридичної діяльності

В умовах реформування в Україні суспільних відносин, зміни економічного
та політичного устрою, оновлення духовної сфери дедалі більше
інтенсифікуються правові зрушення в житті країни.

Від етапу становлення нині Україна переходить до аналізу пройденого
шляху та вибору соціально обумовлених, стратегічних напрямів власного
розвитку. Саме зараз закладатимуться ті суспільні, політико-економічні,
гуманітарні й інші важливі орієнтири, які в подальшому становитимуть
зміст і традиції національної державності та свідомості.

Одним з ключових понять, що складають зміст активності держави, її
уповноважених представників щодо реалізації правоохоронних функцій, є
діяльність.

Поняття діяльності дуже поширене у сучасній юриспруденції. Воно
закладено у тексти та, навіть, у назви багатьох законодавчих актів. І це
– об’єктивне свідчення динамізму сучасних правовідносин, чому є
об’єктивні причини. Поряд з фактично незмінним існуванням основних сфер
життя – сімейною, трудовою, інтелектуальною, творчою, значно
ускладнилася самі правовідносини. З’являються зовсім нові види
діяльності, продуктом яких є результати мисленнєвої активності людини.

Ціннісні орієнтири суспільства також набувають нових ознак. Поряд із
традиційними матеріальними джерелами та показниками стабільності й
надійності життя – природними ресурсами – виникають та розвиваються
нові, що дедалі більше впливають на різні сфери людського буття, –
інформаційні ресурси та інформаційні технології. Все це спричиняє у
різних країнах певний перегляд підходів щодо вибору стратегічних
пріоритетів, національних інтересів, геополітичних переваг тощо.
Змінюються ознаки та деякі характерні риси поняття загрози, з’являються
нові, раніше невідомі її джерела.

Найбільш гостро виникає потреба у правовому регулюванні не тільки
стосунків між людьми щодо умов соціального життя. Актуальним стає
створення ефективного механізму юридичного забезпечення відносин, що є
результатом тієї чи іншої діяльності людини. Сама діяльність, завдяки
своїм внутрішнім властивостям та соціальній ролі, стає об’єктом
правового регулювання. Незважаючи на сталу структуру, вона є дуже
різноплановою за своєю метою, предметом, об’єктом та умовами здійснення,
що надає їй широкі можливості у чіткому розмежуванні певних юридичних
понять.

Така різноплановість у характеристиці діяльності також надає змогу
вирішувати складні питання щодо розмежування схожих за процедурою, але
зовсім різних за призначенням функцій та суб’єктів їх реалізації.
Особливо це стосується тих видів діяльності, мета яких полягає у
забезпеченні цілісності та ефективного функціонування такої соціальної
системи як держава. Тому видається надзвичайно актуальним розглянути
основні теоретичні підходи до використання поняття діяльності у сфері
реалізації державою правоохоронних функцій та визначити основні
закономірності, що обумовлюють ефективне юридичне забезпечення процесу
їх виконання уповноваженими органами та структурами.

Юридична діяльність, як окремий вид соціальної діяльності, також
характеризується певними рисами. Вона відбувається у сфері дії права з
використанням правових засобів, здійснюється спеціально уповноваженими
на то суб’єктами, які володіють юридичними знаннями. Її метою є
упорядкування, узгодження суспільних відносин по відношенню до вимог
права, вирішення конкретних життєвих ситуацій та задоволення на цій
основі індивідуальних, групових та загальнолюдських потреб та інтересів.

Юридична діяльність має організуючий характер, націлена на організацію
дій інших суб’єктів і значною мірою пов’язана з державною діяльністю.

Зміст юридичної діяльності у кожній конкретній ситуації складають окремі
дії юристів, що націлені на досягнення бажаних правових результатів.

Юридична діяльність у багатьох ситуаціях виявляє елементи творчості,
індивідуального підходу, винесення конкретного рішення на підставі
загальної моделі поведінки.

Юридична діяльність своїм правовим впливом пронизує майже всі сфери
суспільного життя, які підлягають правовому регулюванню.

Таким чином, під юридичною діяльністю слід розуміти один з різновидів
соціальної діяльності, який здійснюється юристами-фахівцями з метою
отримання правового результату, задоволення законних потреб та інтересів
соціальних суб’єктів у відповідності до вимог права.

Юридична діяльність значною мірою пов’язана з політикою і політичною
діяльністю. Цим можна пояснити той інтерес, який періодично виявлявся до
юриспруденції з боку політичного керівництва країни. Особливо це було
помітно у період керівної ролі КПРС — період зрощення апаратів партії та
держави.

У партійних документах, які використовувались на рівні законів, йшлося
про відданість комуністичній ідеї, про знання основ марксизму,
радянського ладу та партійної програми, що становило основу моральних та
професійних якостей юриста. Така політизація суспільних відносин,
політизація юридичної науки негативно впливала на її стан, на хід
наукових досліджень, на суспільство в цілому.

Зараз ситуація дещо змінилася, але у системі деонтологічних знань ще
існують недоліки, які, в основному, мають науково-методологічний
характер. Наприклад, досі не чітко визначені межі предмету даної науки,
недосконалою є і структурна композиція навчальних програм з юридичної
деонтології, не вистачає комплексних наукових досліджень. Слід згадати
про проблеми кадрового, методичного забезпечення, які існують в системі
юридичної освіти. У порівнянні з медичною деонтологією просліджується
відставання у формуванні чіткої, узгодженої системи знань.

Перед сучасною юридичною наукою постає цілий ряд нових завдань, що
мають перспективний або першочерговий невідкладний характер. Молода
українська держава опинилася в дуже скрутному становищі. Особливі
труднощі відчуваються в економічній сфері. Однак, за Конституцією
Україна — це демократична, правова, соціальне орієнтована держава, тому
вирішення проблем державного будівництва, економічного відродження
країни значною мірою залежить від використання правових заходів та
механізмів. Ті методи управління, що існували до входження України в
систему ринкових відносин, вже не відповідають дійсності, але ще не
склалася і нова система управління, не спрацьовують на практиці юридичні
гарантії, проголошені чинним законодавством. Тому виникла гостра потреба
— засобами юридичного прогнозування сконструювати модель сучасного
українського суспільства та вказати на шляхи та методи її практичної
реалізації з урахуванням існуючих особливостей внутрішнього порядку та
вимог світових стандартів щодо організації державного життя. Це
генеральна лінія, якою рухається вся юридична наука, але поряд з цим
передбачається вирішення значної кількості більш конкретних завдань:
підготовка проектів законодавчих актів, проведення загальної
систематизації законодавства, розробка правових механізмів ефективного
використання інституту місцевого самоврядування, передбачення нових
тенденцій росту злочинності та обґрунтування відповідних правових
гарантій захисту прав та свобод громадян, вивчення та ґрунтовний аналіз
практики державотворення інших країн з метою використання їх позитивного
досвіду тощо.

Головним науковим закладом, який виконує функцію провідного
координаційного центру, є Національна Академія Наук України, в складі
якої поряд з іншими знаходиться Інститут держави та права. В цьому
закладі зосереджено вагомий науковий потенціал сучасної правової науки
України. Значна плеяда відомих фахівців правознавства працюють у вищих
та середніх навчальних закладах, залучаючи до наукового знання десятки
тисяч студентів.

За даними Інституту законодавства Верховної Ради України на 1996 рік у
нашій країні було зареєстровано близько 170 докторів юридичних наук та
більше 400 кандидатів юридичних наук за різними фаховими напрямами. За
останні роки ці показники значно збільшилися. При цьому слід згадати про
певну кількість спеціалістів, що працюють у наукових юридичних
установах, центрах, лабораторіях без наукового ступеню чи звання, але
також складають вагому частину інтелектуального потенціалу нашої країни.
Одне із значущих місць займає Спілка юристів України, яка своєю
організуючою цілеспрямованою роботою впливає на координацію зусиль
юридичної сфери в цілому. Українськими науковцями-юристами на даному
етапі активно ведуться пошуки у всіх галузевих та міжгалузевих складових
юридичної науки: конституційному праві, адміністративному праві та
управлінні, господарському праві, екологічному праві та ін. Особливу
увагу науковців привертають до себе проблеми правового регулювання
економічних відносин — це питання реанімації вітчизняного виробництва,
подолання безробіття, перекваліфікації працівників. Крім всього іншого,
в межах дослідження залишаються проблеми функціонування державного
апарату, юридичної відповідальності, захисту прав громадянина та людини,
дотримання чіткого режиму законності… Вирішення цих та багатьох інших
питань на рівні науково-юридичного прогнозування сприятиме розвитку та
стабілізації суспільного життя в країні. Але не тільки у ході
дослідження використовуються навички та досвід науковців-юристів. Одне з
головних завдань правознавства — сприяти вирішенню практичних питань
суспільства, тому багато хто з науковців-юристів працюють безпосередньо
у вищому органі законодавчої влади — парламенті, адміністрації
Президента України, Конституційному Суді України та в інших органах
державної влади, застосовують свої наукові знання та досвід для
безпосереднього вирішення загальнодержавних завдань.

На сучасному етапі Українська юридична наука своїм основним завданням
має сприяти реформуванню основних сфер державно-політичного, життя,
виробленню рекомендацій на основі глибокого аналізу існуючих явищ
правової дійсності та узагальнення світового досвіду з питань державного
будівництва.

Вирішення багатьох проблем, що виникають у сфері державного управління,
значною мірою залежить від правової культури членів суспільства,
розвинутості законодавства, інших правових явищ. Однак, в умовах
сучасного життя все більше уваги привертає до себе проблема якісного
виконання обов’язку державними службовцями, значна частина яких працює у
юридичній сфері. Прийняття науково обгрунтованого закону, вироблення
виваженого управлінського рішення, захист інтересів громадян або
підтримка державного обвинувачення у суді все це вимагає від людей,
наділених владними повноваженнями, особливого ставлення до своєї справи,
наявності певної системи моральних та професійних якостей.

Список використаної літератури

Гусарєв С.Д., Карпов О.М. Юридична деонтологія: Навч. посібник. — Київ,
1998.-156 с.

Шмошкін О.В. Юридична деонтологія – К., 1995.

Юридична деонтологія / Гусєв, Тіхоміров та ін.- К., 1999.

Юридична деонтологія / За ред. Бругалова. – К., 1998.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи