Реферат на тему:

Судова влада в Україні. Суд та правосуддя

План.

Судова влада як одна з гілок державної влади. Ознаки та функції судової
влади.

Правосуддя — спосіб реалізації судової влади. Правосуддя і судочинство
як форма його здійснення.

Суд як орган судової влади, судова система України.

Список використаної літератури.

1. Судова влада як одна з гілок державної влади. Ознаки та функції
судової влади.

У класичному вигляді теорія поділу влади була розроблена такими
мислителями як Джон Локк та Шарль – Луї Монтеск?є.

Ідея поділу влади і виділення судової влади в самостійну гілку,
знайшла своє відображення в Конституції України. Кожна з гілок єдиної
державної здійснює лише їй притаманну функцію, має свою сферу
реалізації, свою компетенцію.

Такий поділ державної влади забезпечує по – перше ефективність
функціонування державної влади в інтересах суспільства і по –друге
створює перешкоди для зловживання владою, її узурпації.

Судова влада – це діяльність всіх створених у державі судів, яка
реалізується з допомогою притаманних їм і законодавчо засобів з метою
впливу на поведінку суб’єктів права та суспільні відносини за участю
цих суб’єктів.

Для виконання покладеної на неї функції судова влада наділена
владними повноваженнями і засобами примусу до виконання прийнятих нею
рішень. Зокрема, конституційною засадою судочинства є обов’язковість
виконання рішення суду, що вимагає від державних органів, посадових
осіб, усіх громадян неухильного підкорення велінню судової влади.

Судова влада займає особливе місце в системі державної влади.
Взаємодія судової влади з іншими гілками влади в Україні здійснюється на
основі “ механізму стримувань і противаг”, який полягає у тому, що
органи законодавчої влади впливають на суди, створюючи для них
законодавчу базу діяльності. Крім того ВРУ разом із Президентом України
беруть участь у формуванні судової системи –

призначені суддів. Але суди їм не підлеглі і зазначені органи
не вправі

контролювати законність вироків та інших судових рішень.

У свою чергу Конституційний Суд України наглядає за конституційністю
законів, прийнятих ВРУ, що має наслідком втрату

ними чинності з моменту прийняття.

Взаємовплив вплив судової влади та органів виконавчої влади
проявляється у тому, що суд може скасовувати суперечливі Конституції та
законам України акти органів державного управління; розглядати скарги
громадян на незаконні рішення, дії чи бездіяльність органів управління.
Відповідно до ст. 19 Закону України “ Про судоустрій”, в Україні
створюються адміністративні суди, що розглядатимуть адміністративні
справи, пов’язані з правовідносинами в сфері державного управління (
справи адміністративної юрисдикції).

Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України
за поданням Міністра юстиції України, що узгоджується з Головою
Верховного Суду України чи головою вищого спеціалізованого суду.

Власне, головне призначення судової влади – вирішення віднесених
законодавством до її компетенції правових конфліктів, які виникли у
суспільстві. Тому судова влада в системі державної влади є рівнозначною,
рівноправною, паритетною.

Судова влада функціонує на засадах:

незалежності

самостійності

відокремленості

виключності

під законності

Судова влада є незалежною, втручання будь-яких державних органів,
посадових осіб в її діяльність є неприпустимим. При вирішенні справ
судді керуються внутрішнім переконанням, обґрунтовуючи відповідне
рішення доказами поданими сторонами у справі.

Самостійність судової влади означає:

суди нікому не підзвітні і мають для здійснення судових функцій усі
необхідні повноваження, якими наділені законом;

судові рішення не потребують попередньої згоди чи затвердження
будь-якої посадової особи чи державного органу;

вирок, рішення, постанова чи ухвала суду, які набрали законної сили є
обов’язковими для адресатів, мають для них силу закону і є обов’язкові
для виконання на території України;

діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури не
підміняє діяльність суду, а лише сприяє їй.

Відокремленість судової влади означає те, що суди не входять до
будь-якої іншої системи державних органів, займають особливе місце в
державному механізмі.

Виключність судової влади полягає у неможливості делегування функцій
судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими
особами.

Підзаконність судової влади означає те, що у своїй діяльності судді
керуються виключно Конституцією та законами України. Підкорення суддів
лише законові відбувається на підставі точного виконання ними
матеріального і процесуального законодавства. Законами врегульовані
компетенція, порядок утворення, структура, функції судів, питання їх
кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникли у
державі. Якщо в разі спору з правовідносин має право звернутися до суду,
компетенцією якого є розв’язання такого спору і суд не вправі відмовити
в розгляді і вирішенні такого спору на підставі лише того, що її вимоги
можуть бути розглянуті іншим органом у досудовому порядку.

Характерною особливістю судової влади є суворо регламентований законом
процес, порядок її здійснення.

Отже, судова влада:

1) здійснює особливий вид державної діяльності (здійснення правосуддя);

2) є незалежною, самостійною, виключною, відокремленою, підзаконною

гілкою влади.

3) реалізується за визначеною законом процедурою.

2. Правосуддя — спосіб реалізації судової влади. Правосуддя і
судочинство як форма його здійснення.

Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі
цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також
конституційного судочинства. Правосуддя становить основний зміст судової
влади і полягає у розгляді судами в судових засіданнях цивільних,
господарських, адміністративних, кримінальних справ, а також справ
конституційної юрисдикції і законному, обґрунтованому, справедливому їх
вирішенні.

Правосуддя має місце тоді коли суд повно з’ясував усі істотні

обставини справи, правильно застосував закон і постановив законне,

обґрунтоване і справедливе судове рішення у справі.

Правосуддя – це особливий вид державної діяльності , що здійснюється
судом на підставі закону, зміст якої становить розгляд і вирішення
судових справ з метою забезпечення гарантованих Конституцією України та
законами прав і свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів
юридичних осіб, інтересів суспільства та держави, а результатом якого є
постановлення правосудного судового рішення, яке має
загальнообов’язковий характер.

З точки зору теорії права здійснення правосуддя є правозастосовчою
діяльністю, що ґрунтується на суворому дотримані закону, тому вирішення
відповідного спору з порушенням закону чи постановлення неправосудного
рішення не можна назвати правосуддям. Тому дуже важливим є те щоб суд
здійснював правосуддя на засадах верховенства права, забезпечувався
захист прав і свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів
юридичних осіб, інтересів суспільства та держави.

Перелічені завдання суду конкретизовані у відповідному процесуальному
законодавстві.

Наприклад здійснення судом правосуддя у кримінальних справах
спрямоване на: викриття осіб, винних у вчиненні злочинів, притягнення до
відповідальності та їх справедливе покарання; захист осіб від
безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності і засудження
невинуватих; охорону прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб
і держави, яким злочином заподіяно шкоду.

Завданням здійснення правосуддя у цивільних і господарських справах є
охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб – учасників
цивільних і господарських правовідносин.

Поняття судової влади значно ширше поняття правосуддя, тому що
судова влада проявляється в багатьох інших діях суду. Так, — наприклад

усі суди і судові структури зобов’язані узагальнювати судову практику й
аналізувати судову статистику. На основі таких узагальнень Пленум
Верховного Суду України приймає керівні роз’яснення з питань
застосування законодавства обов’язкові для виконання усіма судами
загальної юрисдикції. Надалі Пленум контролює виконання судами цих
постанов. (згадати про окремі ухвали суду).

Усі зазначені вище і багато інших повноважень суду є проявом судової
влади, але виходить за рамки правосуддя.

Судочинство – це діяльність судів щодо розгляду і вирішення
справ, віднесених до їхньої компетенції, а також дії інших суб’єктів,
які реалізують свої права та обов’язки, вступаючи у процесуальні
відносини із судом. Залежно від характеру матеріальних правовідносин з
приводу яких виник спір судочинство є: конституційне, цивільне,
господарське, адміністративне, кримінальне.

Отже, правосуддя здійснюється:

суб’єктом його здійснення є лише суд;

правосуддя здійснюється іменем держави;

N

P

SAe

&

F

P

&

F

‘oe’o’4)`*b*p- 0″0o0oe0 1?1D2l2O2iccOOOOAE?????????????

&

F

$

SAe

його сутність полягає у розгляді і вирішенні цивільних, господарських,
адміністративних, кримінальних справ у формі судових засідань за участю
сторін та інших учасників процесу, який проводиться на засадах
змагальності.

правосуддя здійснюється в чіткій процесуальній формі;

правосуддя здійснюється з пріоритетом судової підвідомчості (роз’яснити
).

3. Суд як орган судової влади, судова система України.

Суд – це конкретний державний орган, юрисдикція якого поширюється
на визначене адміністративно-територіальне утворення; структурне
утворення Збройних Сил України ( гарнізон, регіон, вид ЗСУ ); спори і
справи, що підлягають розгляду судом відповідно до його спеціалізації
(система спеціалізованих судів ).

Судова система побудована за принципом територіальності – вона
пристосована до адміністративно – територіального устрою.

Суди загальної юрисдикції створюються Президентом України за поданням
Міністра юстиції України, що узгоджується з Головою Верховного Суду
України чи головою вищого спеціалізованого суду. Місцезнаходження і
статус суду визначається з урахуванням принципів територіальності і
спеціалізації. Кількість суддів у судах визначається Президентом України
за поданням Голови Державної судової адміністрації України, погоджена з
Головою Верховного Суду чи головою вищого спеціалізованого суд, з
урахуванням обсягу роботи суду, і в межах витрат, затверджених у
Державному бюджеті на утримання судів.

Будь-який окремо взятий суд є структурною частиною судової системи
України.

Судова система – це сукупність всіх судів, яка об’єднаних у
відповідності з їх компетенцією, завданнями і цілями організації та
функціонування, побудована на принципі територіальності та спеціалізації
та ґрунтується на конституційних засадах правосуддя.

В Україні діє два види судів – Конституційний Суд України та суди
загальної юрисдикції, при цьому суди загальної юрисдикції утворюють
систему судів, а Конституційний Суд України — єдиний орган
конституційної юрисдикції в Україні.

Будь –які інші державні і недержавні утворення, в тому числі у назві
яких звучить слово “ суд “ ( третейські суди, Міжнародний комерційний
арбітраж), не належать до судової системи і органів судової влади.

Система судів загальної юрисдикції складається з загальних і
спеціалізованих судів окремих юрисдикцій.

Загальні суди – це місцеві суди ( району, району у місті, міські та
міськрайонні суди, військові суди гарнізонів ), апеляційні суди
областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд
АРК, військові суди регіонів, апеляційний суд ВМС України, Апеляційний
суд України.

Спеціалізованими судами — це господарські та адміністративні суди.
Ці суди окремо становлять підсистему, що входить до системи судів
загальної юрисдикції.

Господарські суди України складаються з місцевих господарських
судів (суди АРК, областей, міст Києва та Севастополя), апеляційних
господарських судів у відповідних округах ( Указом Президента України “
Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження мережі
господарських судів України “ створено 7 апеляційних господарських
судів, серед яких і Львівський апеляційний суд, який поширює свої
повноваження на територію Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської.
Львівської, Рівненської, Тернопільської, Чернівецької областей ), Вищого
господарського суду.

Адміністративні суди складаються з місцевих адміністративних судів у
округах, апеляційних адміністративних судів у округах, Вищого
адміністративного суду.

Найвищим судовим органом судів загальної юрисдикції згідно ст.. 125
Конституції України є Верховний Суд України.

Один із двох основних компонентів судової влади складається в тому,
що її здійснення довіряється тільки спеціально затвердженим державним
органам — судам, що відрізняються від органів, що виконують законодавчі
і виконавчі функції. Така відзнака виражається не тільки в специфіці
судових повноважень, про які говорилося в попередньому параграфі даної
глави, але й а порядку формування судів.

Особливості виконуваних функцій вимагають, щоб суди формувалися і
діяли з дотриманням спеціальних правил – правил, що докорінно
відрізнялися б від тих, що встановлені для законодавчих і виконавчих
органів.

Тут достатньо відзначити, що в даний час суди усіх видів і рівнів

утворюються з дотриманням установленої законом процедури. Реалізація її
покликана забезпечити безсторонній добір суддів, спроможних професійно
грамотно і чесно розглядати і вирішувати віднесені до їхнього ведення
справи. Досягненню даної цілі покликано сприяти, зокрема, установлення
системи гарантій, що попереджнуть проникнення в суддівський корпус
некомпетентних і аморальних людей. Такі «захисні засоби» характерні для
органів судової влади. Для формування органів законодавчої і виконавчої
влади закон не встановлює детальних правил. Скажемо, офіційно
встановлений перелік вимог до кандидатів у депутати Верховної Ради або
місцевих представницьких органів значно скромніше, чим той, що існує для
кандидатів на суддівські посади. До кандидатів на ті або інші (навіть
найвищі) посади у виконавчих органах закон теж не пред’являє жорстких
вимог. Від судів же потрібно високий рівень підготування і
компетентність,

оскільки судові помилки чреваті дуже серйозними, часом необоротними
наслідками для життя,здоров’я, свободи, прав і що охороняються законом
інтересів конкретних людей.

Істотним моментом, що характеризує побудову органів судової влади, є

забезпечення їхньої незалежності, огородження від стороннього впливу як
ззовні, так і усередині (із боку вищих інстанцій і судового начальства).

Цього не скажеш про законодавчі і виконавчі органи. Особливо останніх,
де субординація, підпорядкування вищестояща нижчестоящим,
обов’язковість указівок керівництва вважаються явищем цілком нормальним.
Не передбачаються якісь особливі міри, що захищають законодавців
(членів представницьких органів) від впливу ззовні, оскільки зробити це
практично неможливо. Дана категорія людей у своїй діяльності
зобов’язана керуватися зовнішніми чинниками, враховувати вимоги
соціальних і політичних сил (партій, суспільних об’єднань і т.д.).

Сказане, проте, не означає, що існує непрохідна пропасти між, з
одного

боку, судової, а з іншого боку — законодавчою і виконавчою владою,
їхніми

органами. При всієї їхньої відособленості є чимало точок дотику між
ними.

Наприклад, органи законодавчої (представницької) влади видають закони,
обов’язкові для виконання усіма, у тому числі судами, підтверджують
фінансування судів, розміри оплати праці судів і інших судових
робітників.

Органи судової влади, із своєї сторони, можуть впливати, використовуючи
надані їм повноваження, на зміст діяльності законодавчих
(представницьких) і виконавчих органів. Вони вправі, скажемо, визнати
закон неконституційним, а рішення виконавчого органа — незаконним. І це
спричиняє за собою незастосування закону, ставить за обов’язок
відповідним органам відмовитися від реалізації незаконного рішення,
роздивитися питання знову або переглянути дане рішення.

Специфіка суду як органа судової влади складається також у тому, що
для його діяльності встановлені особливі правила, процедури. Ці
процедури, що відбивають загальнолюдський досвід, жорстко лімітують
усе, що повинно відбуватися в суді при розгляді їм підвідомчого питання.
Основна їхня ціль — забезпечити законне, обгрунтоване і справедливе
рішення. Наріжним каменем усіх судових процедур є гласність,
колегіальність (із деякими винятками), можливість участі представників
народу у винесенні рішень, рівноправність сторін, що беруть участь у
розгляді справ, і ряд інших, про які промова буде нижче. Встановлені для
законодавчих і виконавчих органів процедури (регламенти, що існують

де-не-де у виконавчих органах правила прийняття рішень і т.д.) не
володіють тієї старанністю, що характерна для судових процедур.

4. Список використаної літератури.

1. Ануфрієв М. І. та ін. Соціально-правовий захист працівників

органів внутрішніх справ України. – Харків.: Видавництво

Університету внутрішніх справ, 2000.

2. Бондаренко І. Судова система України та її реформування в

сучасних умовах // Право України. – 2002.

3. Бородін М. Участь прокурора в цивільному процесі // Право

України. – 1999.

4. Адвокатура в Україні // Бюлетень законодавства і юридичної

практики. – 2000.

5. Афанасьєв В. Щодо регулювання виконавчого провадження //

Право України. – 1994.

6. Бойко В. Ф. Перебудову роботи судової системи необхідно

здійснити у напрямі посилення захисту прав та інтересів громадян //

Вісник Верховного Суду України. – 2001.

7. Конституція України від 28.06.1996 року.

8. Закон України “ Про судоустрій” вiд 07.02.2002 № 3018-III

Похожие записи