КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Судимість. Правові наслідки та строки погашення судимості

Зміст

TOC \o «1-2» \h \z \u HYPERLINK \l «_Toc188003548»

HYPERLINK \l «_Toc188003549» Вступ PAGEREF _Toc188003549 \h 3

HYPERLINK \l «_Toc188003550» 1. Поняття судимості PAGEREF
_Toc188003550 \h 4

HYPERLINK \l «_Toc188003551» 2. Правові наслідки судимості PAGEREF
_Toc188003551 \h 6

HYPERLINK \l «_Toc188003552» 2.1. Кримінально-правові наслідки
судимості. PAGEREF _Toc188003552 \h 7

HYPERLINK \l «_Toc188003553» 2.2. Загальноправові наслідки. PAGEREF
_Toc188003553 \h 8

HYPERLINK \l «_Toc188003554» 3. Строки погашення судимості PAGEREF
_Toc188003554 \h 10

HYPERLINK \l «_Toc188003555» 3.1. Обчислення строків погашення
судимості PAGEREF _Toc188003555 \h 11

HYPERLINK \l «_Toc188003556» 4. Зняття судимості PAGEREF
_Toc188003556 \h 15

HYPERLINK \l «_Toc188003557» Висновок PAGEREF _Toc188003557 \h 19

HYPERLINK \l «_Toc188003558» Список використаних джерел PAGEREF
_Toc188003558 \h 21

Вступ

Політика держави у боротьбі зі злочинністю передбачає комплекс заходів,
серед яких головну роль виконують заходи соціального, економічного,
політичного, правового, організаційного та культурно-виховного
характеру. В системі цих заходів певне місце займає і покарання. Воно є
необхідним засобом охорони суспільства від злочинних посягань. Виконання
цієї ролі здійснюється як за допомогою погрози покаранням, яка існує в
санкції кожної кримінально-правової норми, так і шляхом його реалізації,
тобто примусового впливу на осіб, що вже вчинили злочини.

Серед заходів державного реагування на вже вчинені злочини і осіб, що їх
скоїли, покаранню надається дуже важливе значення. В ньому від імені
держави виражається негативна оцінка вчиненого злочину і самого
злочинця. Конституція України, кримінальне законодавство та практика
його застосування переконують, що держава приділяє покаранню досить
велике значення у виконанні свого обов’язку захищати суспільний лад,
політичну та економічну системи, всі форми власності, права і свободи
громадян, а так само правопорядок від злочинних посягань.

Правовим наслідком покарання є – судимість. Зміст судимості визначений у
ст. 88 КК України. Згідно із ч. 1 цієї статті вона настає з моменту
вступу в законну силу обвинувального вироку суду. З цього моменту для
особи виникають відповідні визначені законом правообмеження. Саме із
судимістю закон пов’язує правову оцінку особи при вчиненні нею нового
злочину, визначає умови застосування інститутів звільнення від
кримінальної відповідальності та покарання.

1. Поняття судимості

1. Судимість є правовим наслідком засудження особи вироком суду до
кримінального покарання. За своїм змістом вона виражається в такому
стані особи, який пов’язаний з певними цивільно-правовими і
кримінально-правовими обмеженнями. Саме тому в літературі судимість
часто визначають як негативний правовий статус особи.

Так, ч. 3 ст. 6 Конституції України передбачає, що не може бути обраним
до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення
умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у
встановленому законом порядку. У відповідних законах України встановлена
заборона на заняття посади прокурора, судді, виконання функцій адвоката
тощо особами, які мають судимість.

2. Судимість, і в цьому її важливе соціальне призначення, має своєю
метою попередження вчинення нових злочинів як особою, що має судимість,
так й іншими особами.

Підставою судимості є наявність обвинувального вироку суду, який набрав
законної сили і яким особа засуджується до певного покарання. Тому
такими, що не мають судимості, визнаються (ч. 3 ст. 88):

а) особи, засуджені вироком суду, без призначення покарання;

б) особи, засуджені вироком суду, із звільненням від покарання;

в) особи, які відбули покарання за діяння, злочинність і караність яких
виключена законом.

Частина 4 ст. 88 КК визнає такими, що не мають судимості, також осіб,
які були реабілітовані.

3. Відповідно до ч. 2 ст. 88 КК судимість має правове значення у разі
вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами
України.

Аналіз норм КК свідчить про те, що закон передбачає судимість як
обставину, з якою пов’язуються найбільш суворі кримінально-правові
наслідки для особи, яка, маючи судимість, знову вчинює злочин. Так:

а) рецидивом злочинів як найбільш небезпечним видом множинності
визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за
умисний злочин (ст. 34);

б) злочин може бути визнаний повторним, якщо судимість за перший злочин
не було погашено або знято (ч.4 ст.32);

в) повторність злочину та рецидив є обставинами, які обтяжують покарання
(п. 1 ч.І ст.67);

г) судимість, як правило, виключає застосування до особи, яка вчинила
новий злочин, пільгових інститутів кримінального права, наприклад,
звільнення від кримінальної відповідальності (статті 45-47);

ґ) у багатьох статтях Особливої частини КК судимість передбачається як
кваліфікуюча або особливо кваліфікуюча ознака. Наприклад, хуліганство
буде особливо кваліфікованим, якщо воно вчинене особою, яка має
судимість за хуліганство (ч.3 ст.296).

Цей перелік кримінально-правових обмежень достатньою мірою показує
значення інституту судимості в кримінальному праві.

4. Відповідно до ч. 1 ст.88 КК особа визнається такою, що має судимість,
з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або
зняття судимості.

Отже, судимість поширюється на: 1) строк відбування покарання; 2) і,
крім того, у випадках, передбачених законом, на певний строк після
відбуття покарання.

Очевидно, що протягом цього часу особа, яка має судимість, може
виправитися, можуть істотно змінитися життєві умови, поведінка особи.

Тому законодавець передбачає можливість припинення судимості і тим самим
припинення пов’язаних з нею обмежень.

Частина 1 ст. 88 КК називає два види припинення судимості: її погашення
і зняття.

2. Правові наслідки судимості

1. Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної
сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

2. Судимість мас правове значення у разі вчинення нового злочину, а
також в інших випадках, передбачених законами України.

3. Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або
звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння,
злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не
мають судимості.

4. Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають
судимості.

Строки і правові наслідки судимості визначаються окремо щодо кожного
злочину. При вчиненні декількох злочинів судимість виникає щодо кожного
із них, тобто особа може мати одночасно кілька судимостей. При цьому
вони можуть відрізнятися за тривалістю і правовим змістом.

Якщо закон усуває чи пом’якшує караність діяння, то це тягне за собою і
відповідні зміни щодо судимості особи, якій було призначене покарання за
раніше чинним законом. При повній декриміналізації скоєного судимість
скасовується. Це випливає з ч. 2 ст. 74, яка передбачає звільнення від
призначеного судом покарання у випадку усунення караності діяння, та
прямо передбачене в ч. З ст. 88. Якщо ж відповідно до ч. З ст. 74
призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового
закону, знижується до максимальної межі, встановленої цим законом, то
судимість обчислюється відповідно до покарання, призначеного згідно з
новим законом.

Підставою виникнення судимості є засудження за вчинення злочину судом
України. Водночас, згідно зі ст. 9 вирок суду іноземної держави може
бути врахований, якщо особа була засуджена за злочин, вчинений за межами
України, та знову вчинила злочин на території України. Але судимість, що
виникла внаслідок засудження судом іноземної держави, в Україні тягне
лише кримінально-правові наслідки, прямо передбачені ч. 2 ст. 9.

Персональний характер судимості полягає у тому, що вона не впливає на
вирішення питань кримінальної відповідальності осіб, які вчиняють злочин
у співучасті з судимим (ч. З ст. 29). Так само судимість особи не
впливає на правовий статус усіх інших громадян.

2.1. Кримінально-правові наслідки судимості.

Кримінально-правовими наслідками судимості є те, що судимість:

1) може виступати як кваліфікуюча ознака при вчиненні нового злочину. КК
кваліфікуюче значення надає судимості лише за тотожний чи однорідний
злочин (наприклад, ч. 2 ст. 331). Кваліфікуюче значення судимість має і
в тому випадку, коли закон передбачає посилення відповідальності за
вчинення злочину повторно, оскільки повторність охоплює собою судимість.
Закон визнає судимість різновидом повторності (ч. 4 ст. 32). Якщо
судимість прямо не передбачена законом як кваліфікуюча ознака, вона при
кваліфікації вчиненого не враховується;

2) враховується при визнанні рецидиву злочинів (ст. 34);

3) є перепоною для звільнення від кримінальної відповідальності у
зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45), примиренням винного з потерпілим
(ст. 46), передачею особи на поруки (ст. 47), зміною обстановки (ст.
48);

4) враховується при визначенні того, чи має місце переривання перебігу
строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч. З ст.
49);

5) враховується при виборі окремих видів покарання (ч. 2 ст. 62), а
протягом строку відбування певних покарань створює підстави

для застосування спеціальних обмежень щодо засуджених (ч. 2 ст. 58);

6) як одна із ознак, що характеризують особу винного, враховується
відповідно до загальних засад призначення покарання (п. З ч. 1 ст. 65),
а також при звільненні від покарання через хворобу (ч. 2 ст. 84);

7) за умисний злочин (оскільки вона є умовою рецидиву та різновидом
повторності злочинів) виступає як обставина, яка обтяжує покарання при
призначенні покарання (п. 1 ст. 67), хоча може і не враховуватися при
призначенні покарання з підстав, вказаних у ч. ч. 2 і 4 ст. 67;

8) за загальним правилом, є підставою для відмови в призначенні більш
м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69);

9) може бути підставою для відмови у звільненні від відбування покарання
з випробуванням (ч. 1 ст. 75);

10) за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені ст. ст.
437-439 та ч. 1 ст. 442, є підставою для незастосування давності
виконання обвинувального вироку (ч. 6 ст. 80);

11) враховується при визначенні обов’язкової частини покарання, яка
фактично повинна бути відбута при умовно-достроковому звільненні від
відбування покарання (п. 2 ч. З ст. 81, п. 2 ч. З ст. 107), а також при
заміні не відбутої частини покарання більш м’яким (п. 2 ч. 4 ст. 82).

Таким чином, кримінально-правові наслідки судимості полягають у тому, що
вона враховується при вирішенні цілої низки питань, пов’язаних з
кваліфікацією вчиненого, призначенням покарання та його виконанням.

2.2. Загальноправові наслідки.

Загальноправові наслідки судимості полягають в різноманітних обмеженнях,
що встановлюються законом щодо осіб, які мають непогашену або незняту
судимість, зокрема:

1) заборона приймати на певні посади. В одних випадках така заборона
встановлена безвідносно до виду злочину, за який є судимість, в інших —
береться до уваги судимість лише за умисний злочин чи певний вид
злочинів. Так, особа, яка має судимість за будь-який злочин, не може
бути: суддею, прокурором, слідчим, адвокатом, судовим експертом,
нотаріусом, членом Вищої ради юстиції, працівником органів внутрішніх
справ. Відсутність судимості за умисний злочин є умовою зайняття посад:
Голови та члена Центральної виборчої комісії, працівника Управління
державної служби охорони, народного депутата України. Певні посади
можуть обіймати особи, в яких відсутня судимість за певні злочини:
посади в державному апараті не можуть обіймати особи, які мають
судимість, несумісну із зайняттям посади, працівником державної
податкової служби не може бути особа, яка має судимість за вчинення
корисливих злочинів;

2) обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Особи, яким суд
заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як
підприємці з правом здійснення відповідної діяльності до закінчення
строку, встановленого вироком суду; особи, які мають судимість за
корисливий злочин, не можуть бути зареєстровані як підприємці, виступати
співзасновниками підприємницької організації, обіймати в підприємницьких
товариствах та їх спілках (об’єднаннях) керівні посади і посади,
пов’язані з матеріальною відповідальністю;

3) обмеження у допуску до державної таємниці (за наявності судимості за
тяжкий злочин), що, в свою чергу, є умовою обіймання певних посад;

4) обмеження у виїзді за кордон громадянина України й обмеження у
прийнятті до громадянства України (щодо особи, засудженої в Україні до
позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину);

5) збільшення мінімального розміру застави як запобіжного заходу;

6) обмеження, пов’язані із застосуванням адміністративного нагляду;

7) позбавлення права на отримання певних пільг. Так, у випадку
засудження за вчинення злочину припиняються виплати державному
службовцю, передбачені чинним законодавством;

8) обмеження у застосуванні амністії (амністія не застосовується зокрема
до осіб, які: мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів;
засуджені за бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, деякі
інші злочини);

9) заборона призову на строкову військову службу в мирний час (щодо
осіб, які були засуджені до позбавлення волі).

Підставою виникнення судимості є призначення засудженому покарання.
Відсутність цієї підстави означає, що судимість не виникає, а визнання
такої підстави юридичне нікчемною тягне за собою негайне припинення всіх
правових наслідків необґрунтованого призначення покарання, включаючи ті,
що стосуються судимості.

3. Строки погашення судимості

1. Судимість має строковий характер. Закон визначає, коли вона виникає
(з дня набрання законної сили обвинувальним вироком), та встановлює
підстави її припинення. Такими підставами є погашення судимості та її
зняття. Як погашення, так і зняття судимості пов’язані зі спливом певних
термінів, протягом яких особа повинна перетерпіти негативні наслідки та
своєю поведінкою довести остаточне виправлення.

2. Припинення судимості анулює всі кримінально-правові та
загально-правові наслідки засудження та призначення покарання. Особа,
судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка раніше злочину
не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов’язана будь-де
вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього
покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої
судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості при вирішенні
будь-яких питань, у т.ч. і при характеристиці особи, суперечить самій
суті інституту припинення судимості і є неприпустимим.

3. Погашення судимості є типовим і найбільш поширеним способом її
припинення. При цьому особа втрачає статус судимого без будь-яких своїх
додаткових зусиль, без прийняття спеціального рішення з цього приводу
державним органом. Автоматичне погашення судимості випливає
безпосередньо із КК,

4. Для того щоб судимість виявилася погашеною, необхідним є дотримання
встановлених в КК умов, які диференційовані з урахуванням ступеня
тяжкості вчиненого злочину, виду призначеного покарання, застосування
звільнення від відбування покарання з випробуванням. Однак неодмінно
вимагається, щоб з моменту набуття чинності обвинувальним вироком, яким
засудженому призначене покарання, пройшов певний строк.

При засудженні зі звільненням від відбування покарання з випробуванням
(ст. ст. 75, 79) судимість погашається одразу ж після успішного спливу
іспитового строку. Випробування вважається успішно подоланим, а
судимість погашеною, якщо протягом встановленого судом строку: 1) особою
не вчинено нового злочину! 2) рішення про звільнення бід відбування
покарання з випробуванням не скасоване з інших підстав, передбачених
законом (ч. 2 ст. 75, ч. 5 ст. 79).

Якщо таким засудженим було призначене додаткове покарання, а його строк
перевищує іспитовий строк, то судимість погашається після відбуття цього
додаткового покарання.

Щодо ряду категорій засуджених судимість погашається одразу ж після
відбування покарання, причому незалежно від тривалості такого покарання.
До них належать особи, які відбули покарання у виді: а) позбавлення
права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю; б)
службового обмеження для військовослужбовців; в) тримання в
дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; г) тримання на
гауптвахті замість арешту (для військовослужбовців).

У всіх інших випадках (п. п. 5—9 ст. 89) умовами погашення судимості є:
1) відбування особою основного і додаткового покарання;

2) сплив строку погашення судимості, визначеного ст. 89. Такий строк
становить від одного до восьми років і залежить від виду покарання, його
тривалості, ступеня тяжкості злочину, за який засуджено особу;

3) не вчинення особою протягом цього строку нового злочину.

КПК (ст. 414).

3.1. Обчислення строків погашення судимості

1. Строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і
додаткового покарання.

8

O ?

gdFtJ

gdFtJ

gdFtJ

gdFtJ

gdFtJ

n

r

2. До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок
не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не
переривалася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по
закінченні строків давності виконання вироку.

3. Якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то
строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення Гі
від відбування покарання (основного та додаткового).

4. Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м’яким
покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття
більш м’якого покарання (основного та додаткового).

5. Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення
судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості
переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення
судимості обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбуття
покарання (основного та додаткового) за останній злочин.

1. У строк судимості як правило включаються такі періоди: 1) час від
вступу вироку в законну силу до початку виконання (відбування)
покарання. Якщо покарання з якихось причин взагалі не звертається до
виконання, то особа вважається судимою з моменту набуття чинності
вироком і до спливу строку давності виконання “ обвинувального вироку.
Коли ж вирок звертається до виконання із запізненням, то судимість
подовжується на час такої затримки; 2) термін основного покарання; 3)
термін додаткового покарання, якщо воно виконується після відбування
основного покарання; 4) проміжок часу від закінчення відбування
покарання до остаточного погашення судимості. Саме ці проміжки, вказані
в ст. 89, диференційовано щодо окремих видів покарань, різних за
тяжкістю злочинів і строків покарання.

2. Строк погашення судимості починає текти з наступного дня після
закінчення відбуття покарання. При призначенні штрафу таки:.! днем слід
вважати день, наступний після сплати його повної суми. Якщо особі було
призначене додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні
посади або займатися певною

діяльністю, то строк погашення судимості починає текти після спливу
останнього дня відбування цього покарання.

Спливає строк погашення судимості в останній день перебігу цього строку.
Наприклад, вирок, яким особу засуджено за злочин середньої тяжкості до
основного покарання на 4 роки позбавлення волі і додаткового у виді
позбавлення права керувати транспортними засобами протягом 3 років,
вступив у силу 15 липня 2002 р., під варту засуджений взятий 25 липня
2002 р. Покарання у виді позбавлення волі буде відбуте ним 24 липня 2006
р., додаткове покарання триватиме з 25 липня 2006 р. до 24 липня 2009 р.
Строк погашення судимості розпочнеться з 25 липня 2009 р. і спливе 24
липня 2012 р. Починаючи з 25 липня 2012 р. судимість вважається
погашеною, а вказана особа — такою, що не має судимості.

3. Призначене судом покарання може виявитися невідбутим у належний
строк. Причинами цього можуть бути:

1) поведінка самого засудженого — його ухилення від відбування
покарання. Наприклад, втеча з місць позбавлення волі. В такому випадку
терміном, після якого починає текти строк погашення судимості, слід
вважати фактичне звільнення особи від відбування покарання;

2) дострокове звільнення від відбування покарання: а) умовно-дострокове
звільнення від відбування покарання на підставі ст. 81; б) на підставі
акта про амністію; в) у зв’язку з помилуванням. При цьому строк
погашення покарання починається з моменту звільнення від покарання — з
наступного дня після звільнення. Однак тривалість строку погашення
судимості визначається виходячи з тяжкості злочину та виду покарання,
визначеного вироком. Якщо особа звільнена умовно-достроково, то
випробувальний строк, протягом якого тече невідбута частина покарання,
тече одночасно зі строком погашення судимості;

3) заміна покарання більш м’яким. Це також може бути проведене з
підстав, передбачених КК (ст. 82), а також у зв’язку з амністією чи
помилуванням. У такому випадку строк погашення судимості починає текти з
моменту відбуття більш м’якого покарання. Тривалість строку визначається
виходячи з фактично відбутого більш суворого покарання, яке спочатку й
було призначене за вироком суду. Наприклад, особа була засуджена за
умисний тяжкий злочин до покарання у виді 8 років позбавлення волі.
Після відбуття 5 років позбавлення волі невідбуту частину покарання було
замінено на виправні роботи, їх тривалість відповідно до ч. 1 ст. 82
визначено у 2 роки. Строк погашення судимості в такому разі становить

6 років (відповідно до ч. 8 ст. 89), а перебіг цього строку почнеться
після відбуття виправних робіт, тобто через 7 років після початку
відбування призначеного покарання.

4. Єдина вимога, яку пред’являє КК до поведінки особи в період
судимості, — це невчинення нового злочину. Вчинення нового як умисного,
так і необережного злочину свідчить, що засуджений не довів свого
остаточного виправлення. При цьому потрібно, щоб за злочин, вчинений у
період судимості, особа не була на законних підставах звільнена від
кримінальної відповідальності або покарання.

Вчинення нового злочину в період судимості перериває перебіг строку її
погашення. Це означає, що раніше відбута частина строку

погашення судимості анулюється і не береться до уваги, цей строк починає
текти заново в повному обсязі. Оскільки судимість — це самостійний
наслідок покарання за кожний злочин, то строки погашення судимості
обчислюються окремо стосовно і раніше вчиненого і нового (того, який
перервав судимість) злочину. Розпочинається перебіг строків погашення
судимості після повного відбування покарання {основного і додаткового)
за останній злочин. Наприклад, 10 лютого 2002 р. розпочався перебіг
строку погашення судимості в особи, засудженої до позбавлення волі за
тяжкий злочин. Тривалість такого строку згідно з п.8 ст. 89 — шість
років, закінчитися він мав 9 лютого 2008 р., і з 10 лютого 2008 р. особа
вважалася б не судимою. Однак 15 липня 2005 р. ця ж особа вчинила злочин
середньої тяжкості, за який вона засуджена до позбавлення волі на чотири
роки та до позбавлення права займатися певною діяльністю строком три
роки, вирок набув чинності 23 липня 2005 р. і тоді ж почав виконуватися.
У зв’язку із вчиненням злочину в період погашення судимості її строк
перервався. Після повного відбування основного і додаткового покарання
за останній злочин з 23 липня 2012 р. почнуть текти водночас два строки
судимості — за перший і за другий злочин. Спливуть вони відповідно 23
липня 2018 р. та 23 липня 2015 р. (за умови, що знову не будуть
перервані вчиненням нового злочину).

4. Зняття судимості

1. Якщо особа після відбуття покарання у виді обмеження волі або
позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці
довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість -до
закінчення строків, зазначених у статті 89 цього Кодексу.

2. Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як
половини строку погашення судимості, зазначеного у статті 89 цього
Кодексу.

3. Порядок зняття судимості встановлюється Кримінально-процесуальним
кодексом України.

1. Судимість не є самоціллю. Вона покликана закріпити результати впливу
на засудженого в ході виконання покарання, переконатися, що відбулося
його виправлення. Однак засуджений своєю поведінкою може довести, що
завдання, які стоять перед судимістю, досягнуті і до погашення її
строку, встановленого в ст. 89. З огляду на це, закон передбачає
можливість дострокового зняття судимості, що є не лише проявом гуманізму
та індивідуального підходу до реалізації кримінальної відповідальності,
а й сприяє прискоренню остаточного виправлення засудженого, попередженню
рецидиву.

2. Підстави дострокового зняття судимості визначені в кримінальному
законі, його процесуальний порядок регламентований КПК. Відповідно до
положень, сформульованих у ч. ч. 1 і 2 ст. 91, судимість може бути знята
лише за таких умов: 1) особа відбула покарання у виді обмеження волі або
позбавлення волі; 2) спливло не менше половини строку погашення
судимості, зазначеного у ст. 89; 3) зразковою поведінкою і сумлінним
ставленням до праці особа довела своє виправлення.

3. Дострокове зняття судимості можливе лише щодо осіб, які відбули
покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі. Не вважаються
такими, що відбували покарання у виді позбавлення волі або обмеження
волі, засуджені, яким відповідно до закону ці покарання замінювалися на
інші або щодо яких застосовувалося звільнення від покарання, звільнення
від відбування покарання з випробуванням чи заміна цих покарань більш
м’якими. Дострокове зняття судимості не застосовується до:

1) військовослужбовців, яким позбавлення волі на строк до двох років
замінено на тримання у дисциплінарному батальйоні на цей же строк;

2) звільнених від відбування покарання з випробуванням: а) на підставі
ст. 75 (за умови, що вони успішно пройшли випробування і не направлялися
для відбування призначеного покарання); б) вагітних жінок і жінок, які
мають дітей віком до семи років, на підставі ст. 79 (якщо вони не
направлялися для відбування покарання згідно з вироком суду);

3) звільнених від покарання: а) у виді позбавлення волі або обмеження
волі у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального
вироку (ст. 80); б) внаслідок бездоганної поведінки і сумлінного
ставлення до праці рсіб, яких на час розгляду справи в суді не можна
вважати суспільне небезпечними (ч. 4 ст. 74);

4) осіб, яким невідбута частина покарання у виді позбавлення волі чи
обмеження волі замінена відповідно до ст. 82 або ж на підставі акта
амністії чи помилування на більш м’яке покарання. Це не поширюється на
осіб, яким позбавлення волі було замінено на обмеження волі — судимість
з них може бути знята достроково;

5) звільнених від відбування покарання: а) вагітних жінок і жінок, які
мають дітей віком до трьох років (ст. 83); б) за хворобою (ст. 84).

Такими чином, ст. 91 застосовується щодо осіб, яким за вироком суду було
призначене покарання у виді позбавлення або обмеження волі, і вони
реально відбували його. При цьому не має значення, повністю було відбуте
призначене покарання чи особа відбула його частково, будучи звільненою
достроково з підстав, передбачених законом.

4.Особи, які відбули інші покарання, не мають права на дострокове зняття
судимості. Строк погашення судимості після відбування покарань у виді
штрафу, виправних робіт або арешту становить лише один рік. Скорочувати
цей незначний термін закон вважає недоцільним, оскільки один рік — це
мінімальний строк, протягом якого можна переконатися у виправленні
засудженого.

5.Дострокове зняття судимості можливе після спливу не менше половини
строку погашення судимості, встановленого законом. При визначенні
початкових і кінцевих моментів цього строку слід керуватися положеннями,
викладеними в ст. 90.

В який момент другої половини цього строку може бути знята судимість, КК
не визначає. Це означає, що в принципі допускається зняття судимості в
її останні тижні чи дні.

6.Встановлення в законі вимоги щодо обов’язкового відбування частини
строку погашення судимості означає, що засудженому має бути наданий
достатньо тривалий термін для того, щоб він довів

своє виправлення, перетерпів обмеження, які пов’язані із судимістю. Тому
видається, що судимість з осіб, які достроково звільнені від відбування
покарання чи яким покарання замінено більш м’яким, не повинна зніматися,
принаймні, до спливу строку покарання, призначеного за вироком суду. В
іншому випадку неможливе направлення для відбування покарання особи, яка
не витримала іспитовий строк, вчинила новий злочин.

7.Крім формальних вимог — відбування покарання та спливу не менше
половини строку погашення судимості, — закон встановлює і вимоги щодо
поведінки особи, яка претендує на погашення судимості. Ця особа повинна
довести своє виправлення зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до
праці протягом усього відбутого строку погашення судимості.

Зразковою слід вважати таку поведінку в сім’ї, стосовно сусідів, членів
трудового колективу, інших колективів, членом яких є засуджений, всього
суспільства, яка соціально схвалюється, з позицій суспільної моралі
гідна для наслідування іншими особами. Сумлінне ставлення до праці
насамперед передбачає, що ‘особа бере участь у суспільне корисній праці
в одній із існуючих організаційно-правових форм (робота за наймом,
участь в підприємництві, виконання роботи за цивільно-правовими
договорами, індивідуальна праця). Причому засуджений займається трудовою
діяльністю, яка схвалюється суспільством {а не, скажімо, займається
крадіжкою виробів з кольорових металів для здавання на брухт чи
браконьєрством). Сумлінне ставлення до праці передбачає добросовісне
виконання трудових обов’язків, використання форм і методів отримання
доходів, які допустимі з точки зору не лише індивідуальних, а й
суспільних інтересів, сплата податків та інших обов’язкових платежів.
Сумлінне ставлення до праці проявляється у покращенні кількісних та
якісних показників виконуваної роботи, підвищенні виробничої
кваліфікації, бережливому ставленні до обладнання та інструментів,
додержанні правил охорони праці та техніки безпеки.

8.Оскільки судимість є наслідком відбування покарання за конкретний
злочин, то й зняття судимості здійснюється стосовно кожного із них
окремо. Інакше кажучи, зняття однієї судимості не означає, що одночасно
автоматично знімаються судимості і за всі інші злочини, якщо вони є в
цієї особи.

9.Зняття судимості, на відміну від її погашення, відбувається не
автоматично. Особа вважається такою, що не має судимості, яка з неї
знята, з моменту набрання чинності відповідною постановою СУДУ-

10.Судимість може бути достроково знята і на основі актів амністії чи
помилування. В такому випадку дотримання вимог, встановлених в ч. ч. 1 і
2 ст. 91, не вимагається.

11.Наслідком зняття судимості, як і її погашення, є припинення дії всіх
її правових наслідків як кримінально-правового характеру, так і
загальноправових.

Висновок

Сьогодні кримінально-виконавча система України знаходиться на зламі,
коли з одного боку очевидним є протиріччя між консервативністю діючого
законодавства і всієї системи виконання покарань, а з іншого – прагнення
держави до гуманізму та демократії. Слід відзначити, що за всі роки
незалежності Україна так і не зробила кардинальних змін назустріч
соціальним перетворенням. Вона, як і раніше, залишається одним із
„лідерів” по застосуванню кримінальних покарань і особливо тих, що
пов’язані з утриманням осіб в місцях позбавлення волі.

Статистичні дані Державної Судової адміністрації України свідчать про
те, що в останні 12 років застосування позбавлення волі складає 28 – 38%
до осіб, що „проходять” у кримінальних справах, а за вчинення злочинів в
Україні засуджено за цей період більш, ніж 2 млн. 500 тис. громадян.

Засуджені складають більш ніж 0,413% населення України, яке постійно
зменшується. Четверо з однієї тисячі осіб, — жителів України,
утримується в місцях позбавлення волі, знаходяться під слідством або
затримані.

Сьогодні ми вимушені констатувати і зростання латентної злочинності, а
також невиправдано високий рівень рецидиву злочинів. Ці та інші фактори
полегшили формування відповідного середовища для подальшої
криміналізації суспільства – від переходу до „тіньової” та нелегальної
діяльності значних верств населення до криміналізації найбільш важливих
сфер функціонування держави.

Як відомо, покарання і судимість, опосередковано впливає не тільки на
засуджених та їх найближче оточення, його вплив охоплює великі групи
населення і в цілому суспільство. Оскільки покарання несе не тільки
позитив для суспільства (застосуванням кримінального покарання
суспільство виконує захисну функцію), а й залишає низку негативних
наслідків, саме громадськість разом з Департаментом повинна комплексно
реформувати всю кримінально-виконавчу систему і привести її у
відповідність до міжнародних стандартів, як того потребує час.

Будуючи кримінально-виконавчу політику, слід відмовитися від усталених
стереотипів, келійності, відомчих інтересів, необ’єктивності в оцінці
поведінки засуджених та осуджених.

Ці кроки слід робити негайно, але підходити до них дуже виважено, щоб
завоювати авторитет і у законослухняних громадян своєї держави, і у
засуджених, та тих хто має судимість.

Список використаних джерел

Кримінальний кодекс України // Кримінальний кодекс України.
Кримінально-процесуальний кодекс України. Кримінально-виконавчий кодекс
України. – К.: Істина. – 2004.

Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів
юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. професорів М.І.Бажанова,
В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001.

Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Александров
Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. — К.: Правові Джерела, 2002.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня
2001 року / За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К.,
2002.

PAGE

PAGE 23

Похожие записи