.

Суб’єкти трудового права України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1973
Скачать документ

Суб’єкти трудового права України

Вивчаючи зазначену тему, слід пам’ятати, що суспільні відносини, які
складають предмет трудового права, є різноманітними, і тому коло
суб’єктів трудового права України також є різноманітним. Це, зокрема, і
органи державної служби зайнятості, і органи, що розглядають трудові
спори. Проте слід звернути увагу на те, що суб’єктами трудового права
України насамперед є учасники трудових відносин, тобто сторони цих
відносин, якими виступають працівник та роботодавець, котрі володіють
правосуб’єктністю. Зазначеним суб’єктам трудового права, а також
профспілкам та трудовим колективам ми розглянемо їхній правовий статус.
Слід запам’ятати, що до змісту правового статусу суб’єктів трудового
права України, окрім їхніх прав та обов’язків, входять гарантії трудових
прав та обов’язків, а також відповідальність за належне виконання
покладених на суб’єктів трудового права обов’язків.

Правосуб’єктність включає дві сторони — правоздатність (наявність за
законом прав та обов’язків) та дієздатність (здатність своїми діями
набувати прав та обов’язків). У трудовому праві України тільки з
досягненням трудового повноліття особа набуває трудових прав та
обов’язків (трудової правоздатності), і в цей момент виникає трудова
дієздатність, тобто здатність (можливість) своїми діями набувати
трудових прав та обов’язків. Тому в трудовому праві України трудова
правосуб’єктність виступає як єдина категорія трудової
праводієздатності, на що необхідно звернути увагу.

Слід запам’ятати, що трудова правосуб’єктність виникає з настанням
трудового повноліття, а саме з 16 років, а припиняється зі смертю. У
будь-якому віці громадянин має право працювати. Проте в окремих випадках
законодавство встановлює граничний вік для виконання деяких робіт. Так,
однією з підстав припинення державної служби є досягнення державним
службовцем передбаченого Законом України «Про державну службу»
(3723-XII) граничного віку її проходження, який становить 60 років для
чоловіків і 55 років для жінок (ст. 30). Проте працівник може працювати
на інших посадах та за іншими професіями, для яких вік не встановлено.

На законодавчому рівні закріплено терміни «працівник» і «найманий
працівник» та дано їх визначення. Проте різниці між визначеннями не
вбачається. Так, фізична особа, яка працює за трудовим договором на
підприємстві, в установі та організації, у їхніх об’єднаннях або у
фізичних осіб, які використовують найману працю, згідно з Законом
України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»
(137/98-ВР) є найманим працівником (ст. 1), а відповідно до Закону
України «Про професійні спілки їх права та гарантії діяльності»
(1045-XIV) також є найманим працівником (ст. 1)

Об’єм трудової правосуб’єктності складають трудові права та обов’язки
працівника. Основні трудові права закріплено на конституційному рівні.
Зокрема, згідно з Конституцією України (254к / 96-ВР) кожен має право на
працю (що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа
вільно обирає або на яку вільно погоджується (ч. 1 ст. 41)), на належні,
безпечні та здорові умови праці (ч. 3 ст. 44), на заробітну плату, не
нижчу від визначеної законом (ч. 3 ст. 44), на своєчасне одержання
винагороди за працю (ч. 4 ст. 43), на страйк для захисту своїх
економічних і соціальних інтересів (ч. 1 ст. 44), також той, хто працює,
має право на відпочинок (ч. 1 ст. 45), на участь у професійних спілках
із метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та
інтересів (ст. 37).

Найбільш повний перелік трудових прав та обов’язків міститься у Кодексі
законів про працю України (322-VІІІ). Так, Кодексом законів про працю
України передбачено право на працю, тобто на одержання роботи з оплатою
праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи
право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, право на
відпочинок, відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого
тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові й безпечні
умови праці, на об’єднання в професійні спілки та на вирішення
колективних трудових конфліктів (спорів), на участь в управлінні
підприємством, установою, організацією, право на матеріальне
забезпечення в порядку соціального страхування у старості, у разі
хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну
допомогу в разі безробіття, право звернення до суду для вирішення
трудових спорів (ст. 2). Також передбачено право реалізовувати свої
здібності до продуктивної й творчої праці шляхом укладення трудового
договору на одному або одночасно на кількох підприємствах, в установах,
організаціях (якщо інше не передбачене законодавством, колективним
договором або угодою сторін (ч. 2 ст. 21)), право розірвати трудовий
договір, укладений на невизначений термін, попередивши про це
роботодавця письмово за два тижні (ч. 1 ст. 38); у визначений ним строк
розірвати трудовий договір за власним бажанням у разі невиконання
роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового
договору (ч. 3 ст. 38), право на підвищення розряду за успішного
виконання роботи більш високого розряду не менш як три місяці і
складання кваліфікаційного екзамену (ст. 96), право на відшкодування
витрат та одержання інших компенсацій у зв’язку з переведенням,
прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість (ч. 1 ст. 120),
право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв’язку
зі службовими відрядженнями (ст. 121), право на одержання в разі
використання своїх інструментів для потреб підприємства, установи,
організації компенсації за їх зношування (амортизацію) (ст. 125), право
відмовитися від дорученої роботи в разі виникнення виробничої ситуації,
небезпечної для життя чи здоров’я особи або людей, які її оточують, а
також навколишнього середовища (ст. 154).

Проте зміст деяких перелічених трудових прав працівників змінився у
зв’язку з переходом нашої держави до ринкової економіки, зокрема,
закріплене Кодексом законів про працю України право на працю (322-VІІІ),
згідно з Конституцією України, не гарантує одержання роботи, а держава
створює умови для повної реалізації громадянами права на працю, гарантує
рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності,
реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки й
перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Крім того, ряд прав працівників конкретизуються іншими законодавчими та
нормативно-правовими актами, зокрема Законами України «Про охорону
праці» (229-IV), «Про оплату праці» (108/95-ВР), «Про відпустки»
(504/96-ВР), «Про порядок вирішення колективних трудових спорів
(конфліктів)» (137/98-ВР).

Слід пам’ятати, що правосуб’єктність працівника включає, окрім трудових
прав, трудові обов’язки. Як основні трудові права, так і основні трудові
обов’язки зазначено у Кодексі законів про працю України. Так, працівник
зобов’язаний виконувати роботу, визначену трудовим договором, з
підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові (ч. 1 ст. 21),
зобов’язаний виконувати доручену йому роботу особисто і не має права
передоручати її виконання іншій особі (ст. 30), дбайливо ставитися до
майна підприємства, установи, організації і вживати заходів із
запобігання збиткам (ч. 2 ст. 131), працювати чесно й сумлінно,
своєчасно й точно виконувати розпорядження роботодавця, дотримуватися
трудової та технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про
охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, із яким укладено
трудовий договір (ст. 139). Також він зобов’язаний правильно
організувати роботу працівників, створювати умови для зростання
продуктивності праці, забезпечувати трудову й виробничу дисципліну,
неухильно дотримуватися законодавства про працю та правил охорони праці,
уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови
їхньої праці та побуту (ст. 141), знати й задовольняти вимоги
нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами,
механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися
засобами колективного та індивідуального захисту; виконувати
зобов’язання щодо охорони праці, передбачені колективним договором
(угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового
розпорядку підприємства, установи, організації; проходити в
установленому порядку попередні та періодичні медичні огляди;
співпрацювати з роботодавцем у справі організації безпечних та
нешкідливих умов праці, особисто вживати посильних заходів щодо усунення
будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу життю та здоров’ю
його або людей, які його оточують, а також навколишньому природному
середовищу, повідомляти про небезпеку свого безпосереднього керівника
або іншу посадову особу (ст. 159).

Як трудові права, так і трудові обов’язки працівника закріплено також в
інших нормативно-правових актах.

Роботодавець, як і працівник, є стороною трудових правовідносин. Проте
слід звернути увагу, що термін «роботодавець» не вживається у Кодексі
законів про працю України (322-VІІІ), а закріплено інші терміни —
«власник» або «уповноважений орган». Але на законодавчому рівні замість
зазначених термінів закріплено термін «роботодавець» та дається його
визначення. Так, роботодавцем згідно з Законами України «Про професійні
спілки, їх права та гарантії діяльності» (1045-XIV), «Про організації
роботодавців» (2436-III) є власник підприємства, установи, організації
незалежно від форми власності, виду діяльності, галузевої належності,
або ж уповноважений ним орган (керівник) чи фізична особа, яка
відповідно до законодавства використовує найману працю (ст. 1). Тобто,
як убачається з цієї дефініції, терміни «роботодавець» та «власник» або
«уповноважений ним орган» є тотожними, а поняття «роботодавець» включає
в себе не тільки юридичних осіб, а й фізичних осіб, які використовують
найману працю.

Слід пам’ятати, що підприємства, установи, організації, що виступають як
роботодавець, можуть бути різними за формами та за своєю
організаційно-правовою структурою. Узагалі, підприємство згідно з
Законом України «Про підприємство» (887-XII) є самостійним господарюючим
статутним суб’єктом, який має права юридичної особи та здійснює
виробничу, науково-дослідницьку та комерційну діяльність із метою
одержання відповідного прибутку (доходу) (ст. 1). Можуть діяти
підприємства таких видів: приватне підприємство, засноване на власності
фізичної особи; колективне підприємство, засноване на власності
трудового колективу підприємства; підприємство, засноване на власності
об’єднання громадян; комунальне підприємство, засноване на власності
відповідної територіальної громади; державне підприємство, засноване на
державній власності (у тому числі казенне підприємство); господарське
товариство, до якого належать акціонерні товариства, товариства з
обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю,
повні товариства, командитні товариства.

Трудова правосуб’єктність роботодавця починається з моменту його
державної реєстрації і триває до його ліквідації. Роботодавець як
суб’єкт трудового права, як і працівник, володіє певними правами та
обов’язками. Проте слід звернути увагу, що його права та обов’язки
пов’язано з правами та обов’язками працівника.

Кодексом законів про працю України (322-VІІІ) закріплено такі трудові
права роботодавця, як право перевести працівника на термін до одного
місяця на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди
(якщо ця робота не протипоказана працівникові за станом здоров’я) лише
для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій,
епізоотій, виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або
можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, з
оплатою праці за виконану роботу, але не нижчою, ніж середній заробіток
за попередньою роботою (ч. 2 ст. 33). Також роботодавець має право
розривати трудовий договір не пізніш як через місяць із дня одержання
згоди профспілкового органу (ст. 43), змінювати за результатами
атестації посадові оклади в межах затверджених у встановленому порядку
мінімальних і максимальних розмірів окладів на відповідній посаді
(ст. 96).

ЛітератураКонституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/ВР-96Кодекс законів про працю України, затверджений Законом № 322-VIII від 10 грудня 1971 р.Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р. № 887-XII.Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 р. № 1045-XIV.Закон України «Про організації роботодавців» від 24 травня 2001 р. № 2436-III.Гетьманцева Н. Д. Трудовий колектив як суб’єкт локального правового регулювання // Ерліхівський збірник. — Чернівці. — 1995. — Вип. 2. — С. 92.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019