Суб’єкт злочину

Поняття суб’єкта злочину та його ознаки.

Вік, з якого настає кримінальна відповідальність.

Осудність

Неосудність

Обмежена осудність.

Кримінальна відповідальність за злочин, вчинений у стані сп’яніння.

Спеціальний суб’єкт злочину.

Поняття суб’єкта злочину та його ознаки

Переходячи до вивчення даної теми, студенти повинні визначити, що
відповідно до ч. 1 ст. 18 КК суб’єктом злочину є фізична осудна особа,
яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може настати
кримінальна відповідальність.

Законодавче визначення дає можливість виділити три обов’язкові ознаки,
що характеризують суб’єкта злочину. Це:

фізична особа;

осудна особа;

особа, що досягла віку, з якого може наставати кримінальна
відповідальність.

Перелічені ознаки, які характеризують суб’єкта злочину, є обов’язковими
для будь якого злочинного діяння. Крім зазначених ознак, є ще додаткові,
факультативні ознаки, які називають спеціальними, які властиві не всім
злочинам.

Відповідно до чинного КК суб’єктами злочину можуть бути (ст. ст. 6, 7,
8):

а) громадяни України;

б) особи без громадянства;

в) іноземці (крім дипломатичних представників іноземних держав та інших
осіб, що мають дипломатичний імунітет).

Вік, з якого настає кримінальна відповідальність

Досягнення встановленого законом віку є однією з обов’язкових умов
притягнення до кримінальної відповідальності. За загальним правилом
кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину
виповнилося шістнадцять років (ч. 1 ст. 22 КК) — так звана загальна
дієздатність.

Разом із тим в ч. 2 ст. 22 КК передбачений так званий знижений вік —
виключна дієздатність — з якого може наставати кримінальна
відповідальність. Особи, які вчинили злочин у віці від чотирнадцяти до
шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності за:

умисне убивство (ст. ст. 115-117),

посягання на державного чи громадського діяча, працівника
правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони
громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді,
народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною
із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з
діяльністю. Пов’язаною з наданням правової допомоги, представника
іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443);

умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121, ч. третя статей 345, 350, 377,
398),

умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122, частина друга
статей 345, 346, 350, 377, 398);

диверсію (ст. 113);

бандитизм (ст. 257)

терористичний акт (ст. 258);

захоплення заручників (статті 147 і 349);

зґвалтування (ст. 152),

насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст.
153);

крадіжка (ст. 185, ч. 1 статей 262, 308),

грабіж (ст.ст. 186, 262, 308),

розбій (ст. 187, ч. З статей 262, 308),

вимагання (ст.ст. 189, 262, 308)

умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347,
352, 378, ч. 2, 3 ст. 399);

пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277);

угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського
чи річкового судна (ст. 278);

незаконне заволодіння транспортним засобом (ч. 2, 3 ст. 289);

хуліганство (ст. 296).

Злочини, що перелічені у ч. 2 ст. 22 КК є умисними і, в основному, —
насильницькі та майнові. В основу встановлення можливості притягнення
особи до кримінальної відповідальності з 14-річного віку покладені такі
обставини:

рівень розумового розвитку особи, який дає підставу вважати, що особа в
14-річному віці вже розуміє (усвідомлює) суспільну небезпеку й
протиправність діянь, зазначених у ч. 2 ст. 22 КК;

значна поширеність цих злочинів, вчинюваних підлітками;

висока суспільна небезпека таких злочинів.

Особа у віці від 14 до 16 років не несе відповідальність за злочини, які
не передбачені у ч. 2 ст. 22 КК, навіть за умови, якщо вона брала участь
у їх вчиненні як співучасник.

Студенти повинні приділити увагу особливій кримінальній
правосуб’єктності, яка чинним кримінальним законом України спеціально не
виділена. Але деякі склади злочинів містять її ознаки. Суб’єктами
окремих злочинів можуть бути особи, яким на момент вчинення злочину
виповнилося 18 років. Це стосується і таких злочинів, як спонукання
неповнолітніх до застосування допінгу (ст. 323 КК), схиляння
неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів (ст. 324 КК).

Суб’єктами злочинів проти правосуддя, які вчиняються суддями можуть бути
особи, які досягли 25-річного віку.

З точки зору права, вік — це встановлений документально період життя
людини. Особа вважається такою, що досягла певного віку не в день
народження, а починаючи з нуля годин наступної доби. Для цього треба
враховувати поясовий час, літній та зимовий час.

У разі, коли встановити точний вік особи, яка вчинила суспільне
небезпечне діяння, документально неможливо, це робиться шляхом
проведення судово-медичної експертизи. При встановленні експертизою не
дня народження, а року народження, днем народження вважається останній
день цього року. Якщо судово-медична експертиза визначила вік у рамках
певного періоду років, наприклад, приблизно 14-16 років, то вважається,
що особа досягла мінімального із вказаного експертом віку (у наведеному
прикладі -14 років).

Осудність

Переходячи до вивчення даного питання, студент повинен звернутись до
ст. 19 КК, де закріплено, що осудною визнається особа, яка під час
вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати
ними. Таким чином, осудна особа — це фізична особа, яка за віком і
станом психічного здоров’я може усвідомлювати свої діяння (усвідомлювати
фактичну сторону і суспільну небезпеку) і керувати ними під час вчинення
злочину.

Питання про осудність особи виникає лише при вчиненні нею злочину.
Тільки осудні особи здатні правильно усвідомлювати сутність вчиненого
злочину, а також характер покарання, його вид, соціальне призначення. Зі
станом осудності пов’язана реалізація мети кримінального покарання.

Осудність — це нормальний психічний стан людини, характерний для її
певного віку. Вона характеризується двома критеріями: юридичним і
медичним.

Юридичним критерієм осудності є факт вчинення злочину психічно здоровою
особою, яка здатна повністю усвідомлювати фактичну сторону і суспільну
небезпеку свого діяння та керувати своїми діями під час вчинення
злочину.

Медичним критерій характеризує здоровий стан психіки особи під час
вчинення нею злочину, відсутність певних психічних захворювань, тобто
можливістю повною мірою усвідомлювати характер своїх дій
(бездіяльності), тобто усвідомлювати як фактичну сторону, так і
суспільну небезпеку свого діяння, а також керувати своїми діями.

Неосудність

Студенти повинні розібратись з станом неосудності, який є протилежним
стану осудності. Відповідно до ч. 2 ст. 19 КК не підлягає кримінальній
відповідальності особа, яка під час вчинення суспільне небезпечного
діяння, передбаченого КК, перебувала в стані неосудності, тобто не могла
усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок
хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної
діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої
особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи
медичного характеру.

Для визначення неосудності використовують два поєднаних між собою
критерії неосудності:

медичний (біологічний)

юридичний (психологічний).

Юридичний (психологічний) критерій неосудності включає в себе дві
ознаки, які витікають із поняття неосудності:

1. Інтелектуальним моментом, тобто нездатністю особи усвідомлювати
фактичний характер і суспільну небезпеку своєї дії (бездіяльності) на
момент вчинення нею конкретного суспільно-небезпечного діяння.

2. Вольовим моментом, тобто нездатністю особи керувати своїми діями
(бездіяльністю), передбачені законом як суспільно небезпечні. Вольовий
момент характеризує такий психічний стан особи, перебуваючи в якому вона
розуміє суспільну сутність вчинку, але не може, не спроможна із-за
хвороби керувати собою, бо її воля нетверда. Наприклад, розлад волі
спостерігається у стані наркотичного голодування, але у них при цьому
зберігається відносна здатність усвідомлювати кримінальну протиправність
вчинюваних суспільно-небезпечних діянь.

Юридичний критерій визначає головний зміст неосудності, вказуючи на те,
що особа не спроможна розуміти своїх дій, не може дати собі звіт про
свої дії та не може ними керувати. Для наявності юридичного критерію
неосудності достатньо встановити хоча б один із двох його моментів –
інтелектуальний чи вольовий.

Медичний (біологічний) критерій неосудності характеризується наявністю у
особи одного із чотирьох видів психічних захворювань, що визначені в ч.
2 ст. 19 КК:

Законом встановлені найбільш поширені:

Хронічне психічне захворювання — це розлад психічної діяльності, що має
тривалий перебіг і тенденцію до наростання хворобливих явищ. До цих
захворювань належать: епілепсія, шизофренія, прогресивний параліч, деякі
види психозів тощо).

Тимчасовий розлад психічної діяльності – це раптові, короткочасні
розлади психіки, що характеризуються швидким розвитком і в подальшому,
як правило, повним одужанням особи. До такого розладу відносяться:
реактивний стан, тобто хворобливий розлад внаслідок тяжкого психічного
потрясіння, біла гарячка, патологічне сп’яніння, патологічний афект
тощо).

Недоумство (олігофренія) – стійкий, занадто слабкий розвиток, крайня
нерозвиненість інтелекту з незворотнім пониженням розумової здібності
із-за хвороби мозку (вроджений, травми, поранення, інфекції тощо).
Відрізняють три ступені недоумства:

Дебільність (легкий ступінь) – початковий ступінь, людина може
орієнтуватися в обстановці, виконувати нескладні обов’язки, визнається
осудною.

Імбецильність (середній ступень) – нездатність до орієнтування, не може
виконувати ніяких обов’язків.

Ідіотія (тяжкий ступінь) – інтелект відсутній.

4. Інший хворобливий стан – це стан, при якому відсутнє психічне
захворювання, але інколи його перебіг супроводжується різними істотними
змінами психіки людини (тяжкі форми психопатії, психотенції неврози
тощо).

»

$

,

AE

????)

????????????????????)?ка остаточно встановлюється при наявності
юридичного критерію. Для визначення психічного стану особи, що вчинила
злочин, призначається судово-психіатрична експертиза. Але висновок про
осудність чи неосудність дає орган, що проводить попереднє чи судове
розслідування.

Відповідно до закону (ч. 2 ст. 19 КК) особа, яка перебувала під час
вчинення суспільне небезпечного діяння у стані неосудності, не підлягає
кримінальній відповідальності.

Разом з тим можлива ситуація, коли особа під час вчинення такого діяння
була осудною, але до постановляння вироку захворіла на психічну хворобу,
що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або
керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися
примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може
підлягати покаранню (ч. З ст. 19 КК).

Обмежена осудність

Обмежено осудною визнається така особа, яка під час вчинення злочину,
через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою
усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними (ч. 1 ст.
20 КК).

Обмежено осудні особи підлягають кримінальній відповідальності, але
визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні
покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів
медичного характеру (ст. 20 КК). Дане положення не розповсюджується на
осіб, які вчинили злочин в стані осудності, але в ході розслідування
кримінальної справи набули ознак обмежено осудної особи (ст. 93 КК).

Виходячи з положень закону, можна зробити такі висновки:

обмежена осудність пов’язана з наявністю в особі, що вчинила
суспільно-небезпечне діяння певного психічного розладу;

внаслідок цього психічного стану, дана особа не повною мірою може
усвідомлювати своє діяння або керувати ним;

обмежена осудність не виключає кримінальної відповідальності за вчинене
діяння.

Поняття обмеженої осудності визначається за допомогою двох критеріїв:
медичного та юридичного.

Медичним критерієм є психічний розлад. На жаль, у законі не
конкретизовані хоча б загальні ознаки медичного критерію. Тому
розкривати зміст цього критерію можна по-різному. До медичного критерію
треба відносити хронічні або тимчасові хворобливі розлади психічної
діяльності непсихотичного рівня (так звані межові психічні розлади або
психічні аномалії), суттєвою ознакою яких є кількісне обмеження
здатності усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними при якісному
збереженні критичної функції свідомості (наприклад, епілепсія,
олігофренія, психопатія, неврози).

Юридичним критерієм виражається в нездатності особи повною мірою
усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Він може
виражатися двома ознаками:

1) інтелектуальною особа не здатна повною мірою усвідомлювати свої дії
(не здатна у повному обсязі розуміти фактичну сторону та суспільну
небезпечність своєї поведінки);

2) вольовою — особа не здатна повною мірою керувати своїми діями.

Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп’яніння

Відповідно до ст. 21 КК, особа, яка вчинила злочин у стані сп’яніння
внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих
речовин, підлягає кримінальній відповідальності.

Наркоманія, токсикоманія, алкоголізм — це явища, які сприяють існуванню
злочинності і, навпаки. Тобто, одне обумовлює і взаємодіє з іншим.
Негативні явища ніби обрамовують злочинність, тому їх ще називають
“фоновими”.

Пияцтво — це систематичне, надмірне споживання спиртних напоїв, що
знижує рівень соціальної активності особистості, що негативно
позначається на здоров’я людини споживаючий алкоголь. Пияцтво передує
алкоголізму. У середньому кожний 6-й п’яниця з дорослих осіб стає
алкоголіком.

Алкоголізм — важке захворювання, яке викликається систематичним і
тривалим зловживанням спиртними напоями, що характеризується фізичною
потребою, потягом до алкоголю, залежністю від нього.

Велика медична енциклопедія визначає алкоголізм як, “сукупність
патологічних змін, що виникають в організмі під впливом тривалого,
непомірного вжитку алкоголю” .

Під впливом алкоголю відбувається приблизно

2/3 навмисних тяжких злочинів проти особистості (убивств, згвалтувань,
нанесення тяжких тілесних ушкоджень);

9/10 — хуліганських проявів;

3/4 — розбоїв;

56 — 60 % крадіжок особистого майна;

50 % автопригод.

Треба відзначити й істотний відсоток осіб, що знаходячись у стані
алкогольного сп’яніння піддавалися нападу — віктимологічний аспект
(жертва — власної або чужої необережності — ДТП). Тому що п’яного легше
обкрасти, ограбувати, обдурити.

Слово “наркоманія” — відбувається від грецьких слів “нарко” — сон,
заціпеніння і “манія” — пристрасть, безумність. У тлумачному словнику
російської мови С.І.Ожегова наркоманія визначається як “сильний,
хворобливе потяг до наркотиків”.

Наркоманія — це захворювання, що виникає в результаті немедичного
вживання наркотичних засобів.

Токсикоманія — це хворобливий потяг до речовин (синтетичної,
біологічної, рослинної властивості) або лікарським засобам, що не
входять у список наркотиків, шляхом вдихання, просочування або іншим
засобом із метою досягнення одурманюючого ефекту (ацетон, бензин, лаки,
фарби).

Кримінологічний характер наркоманії — це розвиток наркотичного
голодування — абстинентного синдрому — “ломка”, при якому заради
придбання наркотику особа здатна учинити різноманітні злочини (крадіжку,
здирство, розбій, шахрайство).

Залежно від речовин, вживанням якої викликається сп’яніння, його
поділяють на:

алкогольне,

токсичне

наркотичне.

Сп’яніння буває двох видів: фізіологічним і патологічним.

При фізіологічному (простому) сп’янінні в особи послабляється
функціонування гальмових процесів нервової діяльності й самоконтролю.
Звичайне фізіологічне сп’яніння настає поступово. Особа усвідомлює, що
алкоголь, наркотик чи інша речовина одурманює його, порушує нормальний
стан психіки, швидкість реакції, координацію рухів тощо. Продовжуючи
вживати такі речовини та засоби, особа приводить себе у стан сильного
сп’яніння, що хоча і порушує психічні процеси, але це не є хворобливим
станом.

При патологічному сп’янінні, яке може наступити для особи раптово,
навіть при вживанні невеликих доз алкоголю, наркотику тощо. Патологічне
сп’яніння є хворобливим станом, що відноситься до короткочасних
психічних розладів і якісно відрізняється від тяжкого ступеня звичайного
побутового сп’яніння. При патологічному сп’янінні присутні психологічний
і медичний критерії неосудності.

Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 67 КК вчинення злочину особою, що перебуває у
стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням
наркотичних або інших одурманюючих засобів, є обставиною, яка обтяжує
покарання.

Спеціальний суб’єкт злочину

Спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці,
з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом
якого може бути лише певна особа (ч. 2 ст. 18 КК).

До спеціальних відносяться:

громадянство (ст. 111 КК «Державна зрада», ст. 114 «Шпигунство»);

фах (ст. 139 КК Ненадання допомоги хворому медичним працівником»);

член виборчої комісії (ст. 158 КК «Неправомірне використання виборчих
бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підрахунок
голосів чи неправильне оголошення результатів виборів»);

родинні стосунки (ст. 164 КК «Ухилення від сплати аліментів на утримання
дітей», ст. 165 КК «Ухилення від сплати коштів на утримання
непрацездатних батьків»).

попередня злочинна діяльність (ч. 2 ст. 201 «Контрабанда»);

вид діяльності особи (ст. 203 «Зайняття забороненими видами
господарської діяльності»);

службова особа (ст. 367 КК «Службова недбалість»);

військовослужбовець (ст. 403 КК «Невиконання наказу»);

стать (ч. 1 ст. 152 «Згвалтування»).

Ознаки спеціального суб’єкта завжди доповнюють обов’язкові ознаки
загального суб’єкта. Такими ознаками, наприклад, є ознаки громадянства
для суб’єкта державної зради (ст. 111 КК); ознаки службової особи для
суб’єкта службової недбалості (ст. 367).

Ці додаткові ознаки можуть прямо вказуватися в тексті диспозиції
конкретної статті або безпосередньо випливати з тексту відповідної
кримінальне правової норми. Наприклад, у ч. 1 ст. 371 КК, яка передбачає
відповідальність за завідомо незаконне затримання або незаконний привід,
не зазначено, хто є суб’єктом цього злочину. Однак із змісту цієї статті
можна встановити, що ним можуть бути працівники правоохоронних органів,
які наділені правом затримувати осіб чи здійснювати їх привід.

У деяких випадках, ознаки спеціального суб’єкта можуть бути вказані
тільки в частині статті КК, що передбачає кваліфікуючі ознаки злочину.
Так, за ч. З ст. 206 КК протидія законній господарської діяльності може
бути кваліфікованою, коли це діяння вчиняється службовою особою з
використання службового становища, тобто спеціальним суб’єктом.

Відповідальною за злочин зі спеціальним суб’єктом може бути лише особа,
яка має його ознаки. Співучасниками (організаторами, підмовниками та
пособниками) цих злочинів можуть бути всі особи, тобто і ті, які
спеціальних ознак суб’єкта не мають.

В тих складах, в яких суб’єкт визначається ознаками, які характеризують
його минулу злочинну діяльність (повторність, рецидив), інші особи не
відповідають, навіть співучасники.

Рекомендована література;

Волощук Т.М., Клименко В.А. Відповідальність за злочини, вчинені в стані
зменшеної осудності //УАВС. Наук. вісник.-К.,1998.-Вип. 1.

Діти, молодь і закон (Збірник документів). 4.1-2. -К.,1994.

Иванов Н. Пограничная вменяемость в уголовном праве //Советская юстиция.
— 1991. — №4.

Мельник В. До проблеми обмеженої осудності //Право України.-1999.-№1.

Мирошниченко Н., Орловська Н. Обмежена осудність та її законодавче
вирішення //Право України.-1997.-№7.

Музика А. А, Види і кримінально-правове значення сп’яніння //Радянське
право. — 1986. — №5.

Музика А. Ще раз про обмежену осудність //Право України.-1998,-№4.

Первомайский ВД Критерии невменяемости и пределы компетенции
психиатра-эксперта //Сов. гос. и право. — 1991. -№5.

Полольный Н. Сильное душевное волнение и аффект //Законность. -2000.
-№3.

Приходько Т. Фізіологічний афект — одна з підстав визнання особи
обмежено осудною //Право У країни.-2001 .-№1.

Розенко B.I., Матвійчук В.К. Суб’єкт злочину. Лекція. -К.,1994.

Устименко В.В. Специальный субъект преступления. -Харьков, 1989.

Див.: БМЭ. — М., 1990. — Т.1. — С. 731.

Похожие записи