Способи захисту цивільних прав

Реалізація права на захист цивільних прав відбувається через
застосування визначених способів захисту, передбачених ЦК України. Під
способами захисту цивільних прав звичайно розуміють передбачені
законодавством засоби, за допомогою яких можуть бути досягнуті
припинення, запобігання, усунення порушень права, його відновлення і
компенсація втрат, викликаних порушенням права.50

Захист цивільних прав та інтересів є наріжним каменем цивільного права.
Власне від того, як захищені права і законні інтереси судять про
ефективність цивільного права. Тому цивільним правом врегульовано форми
захисту та способи захисту. Під формою захисту слід розуміти порядок
діяльності щодо захисту цивільних прав і інтересів відповідними
суб’єктами захисту чи комплекс внутрішньо погоджених організаційних
заходів щодо здійснення права на захист. В принципі можнів виділити
декілька форм захисту: судову, адміністративну, нотаріальну, особисту.

Способи захисту цивільних прав можна поділити на декілька груп:

загальні, що передбачені і ч.2 ст. 16 і у подальшому деталізовані
нормами ЦКУ;

підгалузеві, що передбачені окремими піголузями цивільного права;

інституційні, що містяться в окремих інститутах цивільного права;

окремі, що містяться в окремих нормах права.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за
захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.2 цієї статті способами захисту цивільних прав та
інтересів може бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов’язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної
влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого
самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що
встановлений договором або законом.

3. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в
разі порушення нею положень частин другої — п’ятої статті 13 цього
Кодексу.

Перерахований інструментарій способів захисту цивільних прав не є
вичерпним. Можуть застосовуватися й інші, передбачені законом способи.
Усі вони розраховані на випадки захисту майнових прав і зв’язаних з ними
немайнових особистих прав. Так, суд може захистити цивільне право чи
інтерес іншими способами, які встановлені договором чи законом.

Сутність способів захисту цивільних прав визначається їхнім цільовим
призначенням, заходом впливу на учасників цивільних правовідносин, а так
само наслідками, викликаними застосуванням цих способів. Такі способи
спрямовані на досягнення різних цілей на відновлення прав управоможеної
особи, наприклад, примусового виконання обов’язку, що знаходиться на
боржнику, охорону прав від неправомірного зазіхання і т.д.

Т.І Іларіонова розділяє всі способи захисту цивільних прав на чотири
групи: 1) відновлювальні (віндикація, кондиція, реституція та інші; 2)
присікальні (припинення дій, які порушують право, визнання незаконним
рішення, дій чи бездіяльності органу державної влажди, органу влади АРК
або органу місцевого самоврядування, припинення право відношення,
визнання право чину недійсним та ін);3) компенсаційні (заміна предмету
виконання його еквівалентом, відшкодування збитків і тп.); 4)
охоронно-забезпечувальні (визнання права, зміна правовідносин,
примушення до виконання зобов’язання в натурі).

Суб’єктивне право на захист прав включає способи процесуально-правового
порядку. Це визначена процедура звернення за захистом порушеного права,
безпосередньо передбачена законом. Сюди відноситься, насамперед право на
звернення за судовим захистом, і носієм цього права є кожний з учасників
цивільних правовідносин. У відповідності зі ст.6 Закону України “Про
судоустрій України”52 усім суб’єктам правовідносин гарантується захист
їх прав, свобод і законних інтересів судом, утвореним відповідно до
закону. Саме суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права,
забезпечує захист гарантованих Конституцією України й інших законів прав
і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб,
інтересів суспільства і держави.

Як і всяке суб’єктивне право, право на захист містить у собі як способи
матеріально-правового характеру, так і способи процесуально-правового
характеру, які повинні кореспондувати. З погляду матеріально-правового
змісту, право на захист надає уповноваженій особі три групи можливостей:
самозахист майнових прав і інтересів; застосування до правопорушника
цивільно-правових способів оперативної дії; звернення до компетентного
державного чи суспільного органа за захистом свого права з вимогою
застосувати до правопорушника засобів державно-примусового характеру.

Способи фактичного характеру, спрямовані на охорону прав громадян і
організацій, можуть бути як передбачені законом, так і виходити зі
звичайно прийнятих у суспільстві мір такого роду.

Під способами оперативної дії розуміють такі юридичні способи
правоохоронного характеру, що застосовуються до правопорушника цивільних
прав і обов’язків безпосередньо управоможеною особою без звернення за
захистом права до відповідного уповноваженим органам.

Можливість звернення до компетентного органа за захистом своїх прав
належить уповноваженій особі права на захист і є одним з основних.

Суди є в даний час основним органом, що здійснюють захист цивільних
прав. Здійснення захисту цивільних прав відбувається у формі розгляду
виникшої між сторонами суперечки і винесення відповідного рішення,
обов’язкового для сторін.

Варто підкреслити, що хоча судовий захист порушених прав переважає, він
є далеко не єдиним способом захисту права. Альтернативою в даному
випадку виступає, як вже відзначали, самозахист, звернення в громадські
організації, уповноважені органи місцевого самоврядування, звернення
безпосередньо до порушника прав з вимогою припинення правопорушення й
усунення його негативних наслідків, звернення до Уповноваженого
Верховної Ради України по правах людини.

Так, відповідно до ст. 17 ЦК України:

1. Президент України здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах
повноважень, визначених Конституцією України.

2. У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має
право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу
державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу
місцевого самоврядування.

3. Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або
орган місцевого самоврядування здійснює захист цивільних прав та
інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією
України та законом.

.

2

6

&

Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та
інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

Так, відповідно до ст. 21 ЦК України:

1. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії,
виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки
Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам
цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

2. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу
державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу
місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного
законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Виходячи з вищевикладеного, можна констатувати, що перераховані,
закріплені у ЦК України способи захисту прав неоднорідні по своїй
природі і підрозділяються на кілька відносно самостійних систем. У
залежності від прав, що порушуються, від характеру порушень, змісту
наданого захисту у Цивільному праві використовуються різні способи, що
юридично забезпечують інтереси управоможеної особи. Наприклад, при
безпосереднім порушенні права власності особи, шляхом викрадення майна,
вступає в дію його абсолютний захист від усяких зазіхань на майно, який
має як і право власності, речево-правовий характер.

Згідно з ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті
порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками
є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням
речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для
відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин,
якби її право не було порушене (упущена вигода).

3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом
не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв’язку з цим доходи, то
розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої
порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка
порушила право.

4. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи
майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода,
завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж
роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Найчастіше управоможена особа може скористатися конкретним (визначеним у
законі) способом захисту порушеного права. Наприклад, власник незаконно
позбавлений права володіння річчю, вправі зажадати дану річ з чужого
незаконного володіння, а саме відновити положення, що існувало до
порушення права. Але власнику суб’єктивного права часто надається
можливість самостійного вибору способу захисту свого порушеного права.

Вибір визначеного способу захисту порушеного права, якщо такий не
передбачений (не закріплений) у спеціальних нормах, визначається
специфікою права, що захищається і залежить від характеру порушення.
Так, наприклад, способи захисту, що виражаються у відшкодуванні збитків
і стягненні неустойки, застосовуються найчастіше при порушенні майнових
прав. А наприклад, припинення дій, що порушують право чи створюють
погрозу його порушення, традиційно є способом захисту особистих майнових
прав.

Способи захисту особистих прав, не зв’язаних з майновими, визначаються
особливо. Так, відповідно до ст. 23 ЦК України:

1. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок
порушення її прав.

2. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку
з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

2) у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв’язку з
протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких
родичів;

3) у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв’язку із
знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або
юридичної особи.

3. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший
спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом
залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних
страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його
можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної
шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням
інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру
відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

4. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка
підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування.

5. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено
договором або законом.

Специфіка цивільних прав накладає відбиток і на способи, за допомогою
яких здійснюється їхній цивільно-правовий захист. Наприклад, захист
честі і достоїнства громадян у випадках поширення не відповідних
дійсності і ганблячих їх відомостей, здійснюється з одночасним
використанням декількох способів: відомості визнаються як не відповідні
дійсності і забороняється їхнє подальше поширення; особа, що поширила
таку інформацію, зобов’язується до здійснення дій по їхньому
спростуванню. За невиконання зобов’язаною особою рішення суду воно
піддається судом штрафу, який стягується в доход держави. Але це вже не
цивільно-правова міра, а адміністративно-правова міра, застосована за
непокору суду, що не звільняє особу від цивільно-правового обов’язку
виконати передбачену рішенням суду дію.

Отже, захист цивільних прав забезпечується визначеним способом, у
визначеній процесуальній формі відповідними державними і громадськими
організаціями. Але можлива і така ситуація, коли уповноважена особа
змушена особисто, через сформованих обставин, вжити заходів до усунення
порушень чи спроб порушень його права, тобто застосовувати міри
самозахисту ( у випадку крайньої необхідності і необхідної оборони).

Література

Гонгало Б.М. Мысли и речи о науке гражданского права /Цивилистические
записки: Межвузовский сборник научных трудов. Выпуск 2. М.: Статут,
-Екатеринбург: Институт частного права. 2002. –С.3-17,

Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та
перспективи розвитку: Збірник наукових праць. –Х., Вид-во НУВС, 2004,
160с.,

Основы научных исследований /Под ред. В.И.Крутова, В.В.Попова, М.,
Высшая школа, 1989.,

Селиванов А.О. Наука і закон. К.: Логос.-2003. –263с., Философия и
методология науки /Под ред. В.И.Купцова, М.: Аспект-Пресс, 1996;

Гражданское право: В 2 т. Том І: Учебник /Отв. ред. проф. Е.А.Суханов.
–2-е изд. перераб. и доп. М.: Изд-во БЕК, 2002;

50 Бояринцева М. Адміністративно-правовий статус громадян: до питання
про склад елементів. – Право України, 2002.№ 8, с. 24.

Илларионова Т.И. Система гражданско-правовых охранительных мер.
//Автореф. на соиск. …. Доктора юрид. наук. Свердловск 1985-С.4,7.

52 Урядовий кур’єр. 2002. №58

Похожие записи