РЕФЕРАТ

на тему:

Співвідношення громадянського суспільства і правової держави

ПЛАН

1. Поняття та основні концепції правової держави

2. Загальне поняття громадянського суспільства, місце в правовій
державі

3. Концепція взаємодії держави з громадянським суспільством

Список використаної літератури

1. Поняття та основні концепції правової держави

Державна влада (законодавча, виконавча, судова) повинна створювати
оптимальні умови для нормального функціонування громадянського
суспільства, охороняти його, сприяти подоланню конфліктних ситуацій.
Держава, яка слугує громадянському суспільству, є правова держава.
Громадянське суспільство і правова держава — це взаємопов’язані явища.
Одне без іншої існувати не можуть.

Окремі риси, які характеризують правову державу, знаходять ще в творах
мислителів Древньої Греції. Значну роль у формуванні концепції правової
держави зіграли Д. Локк, Ш. Л. Монтеск’є. Одним із головних засновників
теорії правової держави вважають К. Канта, який проголосив: «Держава —
це об’єднання багатьох людей, підлеглих правовим законам». Сам термін
«правова держава» утвердився в німецькій юридичній літературі в першій
половині XIX ст. у працях К. Т. Велькера, Р. Моля та ін. У Росії теорія
правової держави почала розроблятися з середини XIX ст. Значний вклад в
її розвиток на початку XX ст. внесли українські вчені Б. А.
Кистяківський, С. О. Котляревський та ін. У 30-ті роки ця теорія в нашій
країні була офіційно визнана неправильною і знову почала розроблятися
лише в 80-х роках.

Виходячи з сучасних поглядів, правова держава характеризується трьома
групами ознак, суттєвих рис: організаційно-владних, нормативно-правових,
комплексних (організаційно-правових).

Владно-організаційний аспект характеризує спосіб створення державної
влади, організацію і функціонування державного механізму.

Правова держава з цієї точки зору повинна мати слідуючі ознаки:

1. Джерелом державної влади є народ (ст. 5 Конституції України (1996
р.)). Він шляхом виборної чи прямої демократії формує органи влади.
Виключно народ має невідчужене право визнавати і змінювати форми та
зміст свого державно-правового життя створювати інститути державної
влади (інститут президенства, парламентаризму та ін.). Одне з основних
прав людини — ставити над собою ту владу, яка забезпечує реалізацію її
інтересів. Наявність таких конституційних гарантій, які дають можливість
у будь-який час самому народу змінити антинародну владу — свідоцтво
існування правової держави.

2. Панування права (верховенство права) в управлінні державними і
громадянськими справами. Це означає, що влада здійснюється не шляхом
наказних методів чи інших командно-адміністративних засобів, а правовим
шляхом, тобто в чітко визначених правом формах і методах.

3. Наявність розподілу державної влади. Правова держава означає
відсутність якої-небудь абсолютної влади, в т. ч. і державної. Державна
влада в Україні здійснюється тільки на засадах її поділу на законодавчу,
виконавчу та судову. Тому відповідно до конституційних положень органи
української законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої
повноваження у встановлених Конституцією в межах відповідно до законів
України.

4. Наявність ефективної правоохоронної системи. Мається на увазі
правове, кадрове і матеріальне забезпечення суду, прокуратури, та інших
органів які охороняють і забезпечують права громадян. Особливо важливим
серед них є суд, який втілює в своїй діяльності принцип рівності сторін,
незалежності, змагальності, права оскарження прийнятого рішення.
Причому, діяльність суду правової держави розповсюджується на всі
правові суперечки. Значне місце в правоохоронній системі правової
держави займають правоохоронні органи, які запобігають правопорушення,
забезпечують умови реалізації прав і обов’язків громадян, здійснюють їх
захист.

5. Відповідальність правової держави перед громадянським суспільством.
Це означає, що держава в особі винних посадових осіб повинна нести
моральну і юридичну відповідальність за їх рішення і дії, які призвели
до шкоди суспільству.

2. Загальне поняття громадянського суспільства,

місце в правовій державі

Держава, як відомо, постає насамперед формою організації суспільства,
основним суб’єктом якого є людські індивіди. Від їхньої
соціально-політичної, правової зрілості залежить сила і міць будь-якої
держави, а правової у першу чергу, її буттєвість вимагає того, щоб
громадяни були не тільки об’єктами владних розпоряджень, виконавцем
існуючих у даній державі законів, але й свідомими суб’єктами власних
прав, своїх повноважень, визначених як правовим законом, так і нормами
загальнолюдської моралі. Тобто, щоб вони мали розвинену громадянську
свідомість як умову і наслідок буття громадянського суспільства,
уявлення про яке формується в органічному зв’язку з ідеєю правової
держави.

Історично ідея громадянського суспільства сягає політично-правової думки
античності, зокрема творчості Цицерона, коли закладались основи уявлень
про громадянство. Термін «громадянське суспільство» пов’язаний із
латинським словом civis (громадянин) у розумінні члена римської
громадянської общини (civitas) й основного суб’єкту тодішніх
приватно-правових (а не публічно-влад них) відносин згідно римського
громадянського права. Звідси й простежується близькість понять
громадянин (civis) і громадянський (civitas).

Громадянське суспільство — це суспільство, в якому має місце і постійно
розширюється сфера вільного волевиявлення, яка сприяє розкриттю
внутрішнього потенціалу людей і досягається через систему інституцій і
відносин, що покликані забезпечити умови для самореалізації окремих
індивідів і їх об’єднань, причому компетенція державного втручання в
їхню діяльність обмежена до мінімуму і чітко означена.

Як певна сукупність відносин між людьми й форм організації їх спільного
життя, в яких вони беруть безпосередню участь, добровільно вносячи в них
свою ініціативу й свою відповідальність, громадянське суспільство
ставить особливо високі вимоги щодо своїх членів, потребуючи високого
рівня їхньої духовності, відносин, збагачених любов’ю та повагою і
особливо міцної правосвідомості на принципах волі, без чого неможливо не
лише самому жити у правовому полі, але й вступати у взаємини з іншими
людьми. Правосвідомість же вимагає глибокого і всебічного знання
законів, яке високо цінував ще великий Платон, вважаючи не випадковою
співзвучність божественного і чудодійного закону (nomos) та розуму
(noys). На його думку, з усіх наук, якими займається людина, найбільше
сприяє її вдосконаленню наука про закони. У цьому зв’язку він постійно
рекомендував вивчати праці з права.

Високі вимоги щодо якісності своїх громадян випливають із характерних
рис громадянського суспільства, які проявляються, в першу чергу, в
новому, асоціативного (від лат. associatio — сполучення, з’єднання)
характер зв’язків і відносин між людьми. Це означає, що в такому
суспільстві люди та їхні добровільні об’єднання (групи) мають реальну,
гарантовану державою можливість вільно об’єднуватись для досягнення
спільної мети. Асоціативний тип колективності (на противагу
колективності традиційного суспільства) забезпечується усвідомленням
належності людей до загальної культури, єдності їх інтересів і прагнень,
доцільності вибраних засобів і методів досягнення мети тощо. Все це
неодмінно передбачає самостійність індивіда, його незалежність від
зовнішнього тиску, здатність розраховувати на власні сили, а отже, на
більш відповідальне ставлення до співтовариства рівних та нерівних собі
індивідів.

Тож основу громадянського суспільства становлять правосвідомі вільні
громадяни та їх добровільні об’єднання, існування яких регулює не
політична влада, а самоуправління, вільне волевиявлення громадян і
правовий закон.

Громадянське суспільство має складну і плинну структуру: це комплекс
соціальних груп, приватних осіб, їх асоціацій та інститутів (включаючи
сім’ю, школу, церкву, добровільні об’єднання за професійними, віковими,
творчими та іншими інтересами, різноманітні клуби, спілки, товариства,
громадські організації, рухи, політичні партії), взаємодія яких
регулюється громадянським правом.

Наявність громадянського суспільства забезпечує індивідуальний простір
для самореалізації поза державними структурами. Тому таке суспільство
часто розглядають як сферу суспільного буття, не охоплену безпосередньо
діяльністю держави. Але вони не взаємоізольовані, а, навпаки, взаємно
доповнюють одне одного. Громадянське суспільство сприяє виникненню й
конденсації громадських ініціатив, які живлять підтримують, корегують
діяльність державного організму. У процесі становлення і розвитку
громадянського суспільства відбувається заміна архаїчних, традиційних
форм регулювання життєдіяльності людей, утверджуються демократичні,
правові норми у всіх сферах суспільного життя. Тож громадянське
суспільство і правова держава складають єдине ціле і виражають міру
демократизації політичного життя і політичної системи як її
інституційно-правового механізму.

3. Концепція взаємодії держави з громадянським суспільством

Взаємодія держави з громадянським суспільством на основі партнерства
необхідна для розвитку України як правової, демократичної і соціальної
держави. Органи влади визнають, що соціальний прогрес, демократичний
розвиток, економічний підйом важко реалізовувати без активної участі з
боку суспільства.

Досвід демократичних держав світу засвідчує, що саме суспільна участь
дозволяє домогтися більшої ефективності в багатьох сферах суспільного
життя — від реалізації соціальної політики до сфери державного
управління.

Сьогодні в Україні назріла потреба у вироблені системи заходів і
механізмів ефективного партнерства держави та громадянського
суспільства, оскільки органи влади, що співробітничають з інститутами
громадянського суспільства, підвищують результативність своєї діяльності
і підсилюють її правомірність в очах громадян.

Концепція взаємодії держави з громадянським суспільством спрямована на
посилення процесу демократизації органів влади, розвиток і зміцнення
інститутів громадянського суспільства, посилення їхнього зв’язку та є
виразом бажання органів влади і громадянського суспільства налагодити
співробітництво з метою подальшого удосконалення і розвитку партнерських
відносин.

Положення Концепції базуються на загальновизнаних правах і свободах
людини та громадянина, що містяться, зокрема в Загальній декларації прав
людини, Міжнародному пакті про громадянські та політичні права,
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції
України.

Поштовхом для становлення громадянського суспільства в Україні стало
прагнення до створення демократичного суспільства, потреба у всебічному
забезпеченні прав і свобод людини, визнання необхідності створення
правової держави та прийняття у зв’язку з цим Декларації про державний
суверенітет України.

Основою створення та функціонування громадянського суспільства в Україні
є положення Конституції України, а саме:

права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість
діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність;
утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком
держави (стаття 3);

держава гарантує право кожного на свободу світогляду і віросповідання
(стаття 35);

держава закріплює право за громадянами України на свободу об’єднання у
політичні партії та громадські організації (стаття 36);

держава гарантує право громадянам брати участь в управлінні державними
справами (стаття 38);

держава створює належні умови, що забезпечують право усіх направляти
індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися
до органів державної влади, органів місцевого самоврядування (стаття 40)
тощо.

Законодавчою основою регулювання діяльності громадянського суспільства
є: Цивільний кодекс України, Закони України «Про об’єднання громадян»,
«Про молодіжні та дитячі громадські організації», «Про політичні партії
в Україні», «Про звернення громадян», «Про органи самоорганізації
населення», «Про благодійництво та благодійні організації», «Про
соціальні послуги»; Указ Президента України «Про забезпечення участі
громадськості у формуванні та реалізації державної політики»; постанова
Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про волонтерську
діяльність у сфері надання соціальних послуг» тощо.

В Україні за роки незалежності вже накопичено досвід взаємодії держави з
громадянським суспільством, зокрема, як консультативно – дорадчий орган
при Президенті України було утворено Раду представників громадських
організацій національних меншин України, було укладено Генеральну угоду
між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об’єднаннями
організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і
профоб’єднаннями на 2004-2005 роки, створено громадські ради при
центральних, місцевих органах виконавчої влади тощо.

З метою підготовки до вступу до Європейського Союзу Україна має бути
готовою взяти на себе обов’язки членства й відповідати необхідним
економічним та політичним вимогам, встановленим Європейською Радою і
прийнятим у Копенгагені 22 червня 1993 року (Копенгагенські критерії).
Відносно громадянського суспільства ці вимоги передбачають стабільність
законів та інституційних структур, що гарантують демократію,
верховенство закону, забезпечення прав людини, повагу та захист прав
національних меншин.

З вищезазначених вимог випливає, що:

Політична основа громадянського суспільства — це демократична, правова
держава, що забезпечує кожному громадянинові можливість брати участь у
державних справах. У такій державі абсолютно неприпустимою є будь-яка
дискримінація за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та
інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового
стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Економічною основою громадянського суспільства є відносини ринкового
характеру. Роль економічного чинника залишається важливим для
функціонування громадянського суспільства, оскільки, з одного боку,
громадянське суспільство зазнає значного впливу приватних економічних
інтересів, а з іншого – розвинуте громадянське суспільство може стати
союзником учасників ринкових відносин, що сприятиме стабілізації
державної політики, перерозподілу фінансових та інформаційних потоків.

Власність, в контексті громадянського суспільства, має використовуватись
для блага людини і суспільства через благодійництво або економічну
діяльність інститутів громадянського суспільства.

Соціальною основою громадянського суспільства має бути соціальне
середовище нового типу, яке максимально відповідає демократичним
(загальносуспільним) цінностям розвитку громадянського суспільства та
спрямоване на їх опанування.

В цілому оцінюючи ситуацію, можна сказати, що для взаємодії держави та
громадянського суспільства в Україні вже створено визначені умови, але
вони повинні одержати свій подальший інтенсивний розвиток на основі
системних підходів до формування української моделі громадянського
суспільства, націленої на досягнення високих стандартів якості життя
громадян і реалізацію демократичних прав і свобод у суспільстві.

Список використаної літератури

Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верхів. Заради України 28
червня 1996 р. — К.: Феміда, 1996.

Загальна теорія держави і права / За ред. В. В. Копєйчикова. — К.:
Юрінком Інтер, 1998.

Лемак В.В. Теорія держави для юристів і політологів. – Ужгород, 2002.

Макаров О.В. Соотношение права и государства. — СПб., 1995.

Основи конституційного права України / За ред. В. В. Копейчикова. — К.,
1997.

Скакун О.Ф. Теорія держави і права. – Харьков: Консум, 2000.

Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. М. Н. Марченко. — М.,
1996.

Хропанюк В.Н. Теория государства и права. — М., 2002.

Похожие записи