Реферат на тему:

Спадкування за законом

1. Загальне поняття про спадкування за законом

Чинним Цивільним кодексом України передбачено такий порядок спадкування:
спадкування за законом та спадкування за заповітом.

Кожний громадянин має право за життя розпорядитися своїм майном на
випадок смерті. Таке розпорядження, зроблене у встановленій законом
формі, називається заповітом. Право заповідати майно — один з істотних
елементів цивільної правоздатності громадян (ст.10 ЦК України). При
спадкуванні за заповітом майно померлого переходить до осіб, вказаних у
заповіті.

Коли ж громадянин не залишив заповіту або заповіт виявився недійсним,
або спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину, або не закликаються до
спадкування, або громадянин розпорядився лише частиною свого майна,
настає спадкування за законом (в останньому випадку спадкування за
законом буде мати місце щодо майна, відносно якого немає розпоряпжень у
заповіті).

Спадкування за законом має місце в усіх випадках, коли і оскільки воно
не змінено заповітом (ст.524 ЦК України).

При спадкуванні за законом майно померлого переходить до осіб,
зазначених у законі. Законом встановлюється також і порядок переходу
майна померлого до цих осіб.

2. Коло спадкоємців за законом

Коло спадкоємців за законом визначене статтями 529—531 ЦК України.
Згідно з цими статтями спадкоємцями за законом є діти (в тому числі
усиновлені), онуки, правнуки, дружина, батьки (усиновителі), брати,
сестри, дід і баба померлого, а також непрацездатні особи, які
перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті.

Спадкоємці за законом поділяються на дві черги.

До складу спадкоємців першої черги входять такі особи:

1. Діти. Після смерті матері діти у всіх випадках визнаються
спадкоємцями за законом. Після смерті батька діти не завжди закликаються
до спадкування.

Після смерті батька діти визнаються спадкоємцями за законом, якщо між
батьком і дитиною є правовий зв’язок, зокрема:

а) коли діти народилися від батьків, що перебували в зареєстрованому
шлюбі;

б) якщо походження дітей від даних батьків, які не перебували у
зареєстрованому шлюбі, встановлено на підставі спільної заяви батька та
матері дитини в державні органи запису актів громадського стану;

в) коли походження дитини від даного батька встановлено в судовому
порядку;

г) якщо діти народилися до 8 липня 1944 p. від батьків, що не перебували
у зареєстрованому шлюбі, проте даний громадянин був записаний їх батьком
у книгах запису актів громадянського стану.

Згідно з стагтею 529 ЦК України до числа спадкоємців першої черги
належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Діти, зачаті або народжені в шлюбі, визнаному недійсним, мають такі самі
спадкові права, що й діти, народжені в дійсному шлюбі.

Спадкоємцями за законом нарівні з дітьми померлого визнаються
усиновлені.

Пасинки чи падчерки не є спадкоємцями після вітчима та мачухи, крім
випадків, коли мало місце їх усиновлення або факт утримання. Однак у
цьому разі вони одержать спадщину не як пасинки та падчерки, а
відповідно як усиновлені чи утриманці.

2. Дружина померлого. Як дружина спадкувати може лише особа, яка
перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим на момент відкриття
спадщини. Проте жінка визнається спадкоємцем після смерті чоловіка, а
чоловік є спадкоємцем після смерті жінки незалежно від того, чи
проживали вони разом, чи подавали вони одне одному матеріальну допомогу,
а також незалежно від характеру особистих стосунків між ними: важливо,
щоб у момент відкриття спадщини вони перебували в зареєстрованому шлюбі.

Коли ж на момент відкриття спадщини шлюб було у встановленому законом
порядку розірвано, то колишня дружина не має права на спадщину.

3. Батьки померлого. Мати завжди є спадкоємцем після смерті своїх дітей.
Батько ж є спадкоємцем після смерті своїх дітей за тих самих умов, за
яких і діти визнаються спадкоємцями після смерті свого батька, тобто
коли між ними існує правовий зв’язок.

Спадкоємцями є також усиновителі померлого. Вітчим та мачуха не є
спадкоємцями після смерті пасинка або падчерки, крім випадків, коли мало
місце їх усиновлення чи факт утримання. Однак у цих випадках вони будуть
спадкувати вже як усиновителі або утриманці.

4. Онуки та правнуки померлого. Онуки та правнуки спадкодавця належать
до першої черги спадкоємців, але вони мають право одержати спадщину лише
за умови, коли їх мати чи батько (відпомдно дід або баба), які мали
право на спадщину, померли ще до її відкриття.

До складу спадкоємців другої черги входять такі особи:

1. Брати та сестри померлого. Спадкоємцями визнаються як повнорідні, так
і неповнорідні брати та сестри (такі, що мають спільних матір та батька,
і такі, що мають спільну матір і різних батьків або спільного батька й
різних матерів). Зведені брати та сестри померлого спадкоємцями не
визнаються.

2. Дід та баба померлого. Як зазначено в статті 530 ЦК України,
спадкоємцями є дід і баба як з боку матері, так і з боку батька.

Особливе місце серед спадкоємців за законом займають непрацездатні
особи, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до
його смерті. Вони не входять ні в першу, ні в другу чергу спадкоємців за
законом. За наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з
спадкоємцями тієї черги, що закликається до спадкоємства. Отже, вони
приєднуються до спадкоємців або першої, або другої черги залежно від
того, яка черга спадкоємців фактично успадковує майно.

Таким чином, спадкоємцями за законом визначаються не тільки найближчі
родичі померлого. Спадкоємцями за законом можуть бути і сторонні особи
за умови їх непрацездатності та знаходження на утриманні померлого не
менше одного року до його смерті. Непрацездатність особи встановлюється
залежно від віку і стану здоров’я.

За чинним законодавством непрацездатними вважаються особи у віці до 16
років (а ті, що вчаться, до 18 років), жінки, які досягли 55-річного, та
чоловіки, які досягли 60-річного віку, а також інваліди І, II та III
груп.

Аналіз судової практики свідчить, що непрацездатні особи можуть бути
зараховані до зазначеної категорії спадкоємців лише за наявності таких
умов:

а) непрацездатна особа повинна знаходитися на утриманні померлого не
менше одного року безпосередньо перед його смертю;

б) допомога, яку надавав померлий цій непрацездатній особі, повинна бути
основним джерелом для її існування (хоча не обов’язково, щоб вона була
єдиним джерелом існування);

в) допомога повинна надаватися систематично.

3. Порядок закликання до спадкування

Не всі спадкоємці за законом одночасно закликаються до прийняття
спадщини.

Цивільний кодекс України передбачає черговість закликання до спадкування
зазначених черг спадкоємців.

Коли є спадкоємці першої черги: діти, дружина, батьки померлого, а також
онуки та правнуки (при вже зазначених умовах) — право на одержання
спадщини виникає лише у цих осіб. Спадкоємці другої черги до спадкування
в цьому випадку не закликаються. Коли відсутні спадкоємці першої черги
або коли вони не прийняли спадщини, а також якщо всі спадкоємці першої
черги не закликаються до спадкування, до спадкування будуть закликані
спадкоємці другої черги — брати, сестри, дід та баба померлого (ст.530
ЦК України).

Особливий порядок закликання до спадкування встановлений щодо
утриманців. Непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого
не менше одного року до його смерті, за наявності спадкоємців першої
черги разом з ними закликаються до спадкування. При відсутності
спадкоємців першої черги або в разі неприйняття ними спадщини, а також
коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування,
зазначені непрацездатні особи закликаються до спадкування нарівні зі
спадкоємцями другої черги.

Встановлюючи такий порядок закликання до спадкування утриманців,
законодавець виключає можливість випадків, коли б стороння особа могла
усунути від спадкування близьких родичів померлого — братів, сестер,
діда та бабу.

Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом або жоден із
спадкоємців не прийняв спадщини, чи всі спадкоємці позбавлені спадщини
за заповітом, майно померлого за правом спадкоємства переходить до
держави (ст.524 ЦК України).

Отже, держава — це також спадкоємець за законом. Однак право на
одержання спадщини у держави виникає при відсутності будь-яких інших
спадкоємців або за наявності інших умов, зазначених у статті 524 ЦК
України.

По праву представлення успадковують лише онуки, правнуки спадкоємця та
прямі низхідні нащадки усиновлених.

Діти ж інших спадкоємців за законом (наприклад, діти братів та сестер) у
разі смерті останніх до відкриття спадщини, до спадкування по праву
представлення не закликаються.

4. Розподіл майна померлого між спадкоємцями

при спадкуванні за законом

При спадкуванні за законом спадкове майно ділиться на рівні частини між
особами, які закликані до спадкування у порядку черговості. Наприклад,
після смерті Н. залишилася дружина, двоє дітей та брат померлого. Право
на одержання спадщини у цьому випадку мають дружина і двоє дітей,
оскільки вони є спадкоємцями першої черги. Спадкове майно буде розділене
між ними на рівні частини, тобто кожний з них має право на одержання 1/3
частини спадщини. Брат не буде закликаний до спадкування, оскільки він є
спадкоємцем другої черги.

Коли хтось із спадкоємців не прийме спадщини, тоді його частка
переходить до інших спадкоємців, закликаних до спадкування.

Проте, перш ніж визначити конкретно частку кожного із спадкоємців, слід
встановити, яке майно належало померлому, зокрема, треба визначити
частку дружини (що лишився в живих) у майні, яке було спільно придбане
подружжям під час сумісного життя, і виключити цю частку з складу
спадкового майна.

Наприклад, коли під час сумісного життя подружжя придбало будинок, то
після смерті одного з них треба визначити, яка частка в праві власності
на будинок належала померлому, і тільки в цій частині і відкривається
спадщина. Це стосується й іншого майна.

Правило згідно з яким спадкове майно при спадкуванні за законом ділиться
на рівні частини між особами, закликаними до спадкування, не
застосовується лише в двох випадках.

Перший випадок стосується розподілу майна між онуками та правнуками.
Онуки та правнуки можуть не одержати частку, рівну часткам інших
спадкоємців. Як уже зазначалося, онуки та правнуки закликаються до
спадкування з іншими спадкоємцями першої черги лише тоді, коли на момент
відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, який мав би одержати
спадщину. При цьому згідно з статтею 529 ЦК України вони успадковують
порівну в тій частці, що належала б при спадкуванні за законом їхньому
померлому родителю.

Наприклад, якщо після смерті громадянина Н. залишились дочка і троє
дітей померлого раніше сина, то ці троє онуків поділять між собою частку
їх померлого батька (тобто половину спадкового майна) і таким чином
кожний з них одержить по І/ 6 частині спадкового майна, дочка ж одержить
половину спадщини. Діти ж дочки взагалі до спадкування закликані не
будуть.

Другий випадок стосується предметів домашньої обстановки та вжитку.

Законодавством України встановлені особливі правила щодо спадкування
предметів домашньої обстановки та вжитку. Відповідно до статті 533 ЦК
України предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку переходять до
спадкоємців за законом, які проживали спільно з спадкодавцем не менше
одного року до його смерті незалежно від черги цих спадкоємців і
належної їм спадкової частини.

Так, громадянин Н. проживав зі своїм братом. Діти Н. — дочка та син —
проживали окремо від свого батька. Після смерті Н. всі предмети
звичайної домашньої обстановки і вжитку перейдуть до його брата,
незважаючи на те що брат є спадкоємцем другої черги, а діти — спадкоємці
першої черги. Решта майна (яка не належить до предметів звичайної
домашньої обстановки і вжитку) буде поділена в рівних частках між дочкою
і сином спадкодавця, оскільки вони як спадкоємці першої черги
закликаються до спадкування.

Норма статті 533 ЦК України спрямована на захист інтересів членів сім’ї,
які проживали разом із спадкодавцем.

Зрозуміло, що короткий строк проживання спільно зі спадкодавцем
(наприклад, протягом кількох тижнів чи місяців) не може створювати
будь-яких переваг для такого спадкоємця щодо спадкування предметів
домашньої обстановки і вжитку. Треба визнати цілком обгрунтованим і
доцільним встановлення у законодавстві річного строку, який (як мінімум)
повинен прожити спадкоємець спільно зі спадкодавцем для того, щоб
одержати переваги в спадкуванні зазначених предметів.

Для визнання спадкоємця таким, який проживав спільно зі спадкодавцем,
достатньо встановити факти їхнього сумісного проживання в одній кімнаті
чи в одній квартирі (строком не менше одного року) та спільного
користування предметами домашньої обстановки і вжитку.

До предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку належать речі, що
призначені служити задоволенню звичайних, повсякденних потреб громадян,
тобто це меблі, посуд тощо.

До предметів домашньої обстановки і вжитку не належать житлові будинки,
дачі, автомашини, човни, предмети, що були необхідні спадкодавцю для
здійснення його професійної діяльності (рояль, гітара), вироби з
дорогоцінних металів, твори мистецтва, що мають художню чи історичну
цінність, валютні цінності, вклади в банку, гроші, одяг та взуття
померлого.

При наявності сумнівів питання щодо того, чи можна віднести ту чи іншу
річ до предметів домашньої обстановки і вжитку, вирішує суд.

Коли серед спадкоємців за законом відсутні такі, які б проживали спільно
зі спадкодавцем, все майно, в тому числі і предмети домашньої обстановки
і вжитку, ділиться на рівні частки між усіма спадкоємцями, закликаними
до спадкування в порядку черговості.

Особливу групу спадкоємців померлого складають так звані утриманці,
тобто особи, які є непрацездатними за віком чи за станом здоров’я і
перебувають на утриманні спадкодавця не менше року до відкриття
спадщини.

Утриманці не мають своєї постійної черги — вони призиваються до
спадкування разом з тією чергою, яка отримує спадщину. Скажімо, якщо
після смерті батька залишився його син (спадкоємець першої черги) і
утриманець, то утриманець призивається до спадкування разом із
спадкоємцем першої черги. Якщо ж до спадкування призивається, скажімо,
брат померлого (спадкоємець другої черги), то утриманець отримує
спадщину разом із спадкоємцем другої черги.

Непрацездатними вважаються: подружжя чоловічої статі по досягненню ними
60 років та жіночої статі по досягненню 55-літнього віку, незалежно від
того, настало у них право на пенсію чи ні; неповнолітні діти до 16
років, а ті, які навчаються, — до 18 років, а також подружжя чи діти
інваліди І-ІІІ групи, незалежно від того, була їм призначена пенсія чи
ні.

В літературі свого часу висловлювалася точка зору відносно того, що
немає підстав прираховувати до непрацездатних осіб в розумінні
спадкового права інвалідів III групи, оскільки практично всі вони
працюють.

Утриманець набуває право на спадщину, якщо він став непрацездатним до
моменту смерті спадкодавця, і фактично перебував на його утриманні не
менше одного року.

Якщо ж особа, яка мала право бути на утриманні спадкодавця, фактично цим
правом не скористалася, то вона позбавляється можливості претендувати на
спадщину як утриманець. Скажімо, у відповідності із ст. 32 Кодексу про
шлюб та сім’ю України, колишня дружина має право на утримання, якщо вона
стала непрацездатною протягом року після розірвання шлюбу. Але якщо така
особа після розірвання шлюбу не скористалася цим правом і з позовом до
суду про стягнення аліментів на своє утримання не зверталася, то ця
особа не може вважатися утриманкою померлого.

Непрацездатність утриманця за віком, перевіряється за паспортом,
свідоцтвом про народження; непрацездатність за станом здоров’я — по
пенсійній книжці або довідці, яку видав відповідний орган
медико-соціальної експертизи. Доказом, що та чи інша особа перебувала на
утриманні особи, яка померла, можуть бути: довідка з виконкому, ЖЕО,
правління ЖБК чи з місця роботи спадкодавця про наявність у нього
утриманців; довідка органу соціального захисту населення про призначення
пенсії у зв’язку з втратою годувальника; рішення суду, яке вступило в
законну силу, про встановлення факту перебування на утриманні. Ці
документи повинні містити і відомості про час і період, коли особа
перебувала на утриманні спадкодавця.

У межах однієї і тієї ж черги спадкоємці спадкують майно померлого в
рівних частках. Скажімо, спадкоємцями першої черги померлого є батько,
дружина і дочка; кожен із цих спадкоємців отримає одну третину спадщини.

Із загального принципу рівності часток при спадкуванні за законом і
принципу черговості прикликання до спадкування (спочатку призиваються
спадкоємці першої черги, а за їх відсутності — спадкоємці другої черги)
законодавець робить два винятки. Перший із них стосується особливості
спадкування предметів домашньої обстановки і вжитку.

Предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку переходять до
спадкоємців за законом, які проживали спільно із спадкодавцем, незалежно
від їх черги і спадкової частки, якщо вони проживали із спадкодавцем до
його смерті не менше одного року.

Це правило встановлене у зв’язку з тим, що було б несправедливим
віддавати речі, якими повсякденно користувалися у побуті разом з
спадкодавцем спадкоємці, які з ним проживали разом, спадкоємцям, які
проживали окремо від спадкодавця, і, звичайно ж, мали необхідні побутові
речі у своєму господарстві. Так, якщо у спадкодавця був син, який мешкав
у іншому місті, і брат, який проживав разом із спадкодавцем, то при
спадкуванні за законом брат — спадкоємець другої черги — отримає
предмети домашньої обстановки та вжитку, а син — спадкоємець першої
черги — все інше майно (жилий будинок, земельну ділянку, автомобіль,
грошові внески, цінні папери тощо).

Законодавець не наводить перелік предметів домашньої обстановки та
вжитку. Під ними, звичайно, розуміють ті речі, які призначені для
задоволення повсякденних побутових та культурних потреб громадян.

Сучасна судова та нотаріальна практика до цієї категорії речей
традиційно відносить меблі, пральні машини, магнітофони. По одній із
справ суд у своєму рішенні вказав, що телевізор є предметом домашнього
вжитку і, в силу закону, повинен спадкуватися разом з іншим майном
побуту: шафами, буфетами, холодильником, килимами та сервізами.

До предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку ж відносяться
предмети професійної діяльності спадкодавця (рояль піаніста, інструменти
майстра), колекції, антикваріат, предмети розкоші. В кожному конкретному
випадку непорозуміння, які виникають між спадкоємцями стосовно того, чи
належать ті чи інші речі до предметів домашньої обстановки та вжитку,
вирішуються в судовому порядку.

Звичайно, якщо майно померлого складається лише з предметів домашньої
обстановки та вжитку, то цілком можлива ситуація, коли це майно
отримають спадкоємці за законом другої черги, які проживали разом із
спадкодавцем, а спадкоємцям першої черги залишаться тільки борги
спадкодавця.

Але ще раз наголосимо, що правило про особливий порядок спадкування
предметів домашньої обстановки та вжитку, застосовується лише при
спадкуванні за законом, тобто в тому випадку, коли спадкодавець не
скористався своїм правом скласти заповіт і не розпорядився цим майном
особисто.

Другий виняток щодо рівності часток для спадкоємців однієї і тієї ж
черги стосується спадкоємців, які спадкують майно за правом
представлення. У такому порядку спадкують онуки та правнуки померлого.
Вони отримують ту частку, яка б належала їх померлим батькам, якби ті
були живими на момент відкриття спадщини. Так, якщо після смерті
спадкодавця залишився його син і два онуки раніш померлого другого сина,
то половину спадщини отримає живий син, а кожний онук матиме право на
одну четверту частку спадщини, оскільки їм разом належить та частка, яку
б отримав їх батько, коли б він був живий. Тобто у цьому випадку у
спадкоємців однієї черги (син та онуки) частки будуть різними.

Онуки мають право отримати спадщину в порядку представлення лише в тому
випадку, якщо їх батьки померли до відкриття спадщини, а не, наприклад,
відмовилися від спадщини, чи були усунуті від спадщини як негідні
спадкоємці.

Як вже зазначалося, утриманець є законним спадкоємцем, незалежно від
його родинних чи сімейних зв’язків з померлим. Якщо ж він належить до
законних спадкоємців і за іншими підставами (наприклад, в силу родинних
зв’язків), то у нього є право вибору. Перехід від спадкування як
утриманця до спадкування за іншою підставою доцільний, якщо факт
утримання важко довести. В інших випадках такий перехід негативно вплине
на майнові інтереси спадкоємця, оскільки утриманці закликаються до
спадщини завжди, а, наприклад, брати і сестри — лише за черговістю.

Практичне значення має і вирішення питання щодо порядку спадкування
онуками і правнуками у випадку, коли вони є спадкоємцями за законом
першої черги і одночасно один з них перебував на утриманні померлого.

Якщо онуки і правнуки закликаються до спадкування у порядку
представлення, вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б
при спадкуванні за законом одному з померлих батьків. Тобто якщо б після
смерті спадкодавця залишилися його старший син і троє онуків молодшого
сина, то син отримав би половину спадку, а онуки поділили б частку свого
померлого батька і отримали б по 1/6. Якщо ж онук, який перебував на
утриманні діда, закликається до спадкування як утриманець, він, як
самостійний спадкоємець, отримує разом з сином по 1/3, а онуки за правом
представлення — по 1/6. Цю колізію в літературі пропонується вирішувати
на користь спадкування як утриманця.

Якщо онук чи правнук, перебуваючи на утриманні спадкодавця, набуває
право спадкування як утриманець, то він не може бути позбавлений цього
права і повинен закликатися до спадщини як утриманець, незалежно від
того, чи живий його родитель, чи ні. Вибір підстав спадкування в такому
випадку не повинен мати місце, так як це б обмежувало правоздатність
спадкоємця.

В проекті нового ЦК України передбачено значно розширити коло
спадкоємців за законом. До числа спадкоємців за законом пропонується
включати осіб не лише за ознакою родинних чи сімейних зв’язків, а й за
ознакою членства у сім’ї. І якщо перша і друга черга спадкоємців у
порівнянні з чинним законодавством змін не зазнала, то до третьої черги
включені особи, які були членами сім’ї спадкодавця за умови, що прожили
з ним не менше п’яти років. У четверту чергу право на спадкування за
законом одержать рідні дядько та тітка, у п»яту — утриманці, в шосту —
інші родичі спадкодавця до шостого ступеня спорідненості включно.

Значне розширення кола спадкоємців за законом практично позбавить
державу права на так звану виморочну спадщину, тобто майно, яке
залишилося після смерті громадянина за відсутності спадкоємців за
заповітом і спадкоємців за законом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Гражданский кодекс Украины. — Х., 2001.

Дзера О.В. Передмова до проекту нового шлюбно-сімейного законодавства
України. – К., 1998.

Сімейне право України / За ред. О.В.Дзери. – К., 1999.

Закон України від 26 грудня 2002 р. № 407-IV «Про внесення змін до
Сімейного кодексу України»

Заіка Ю.О. Спадщина як елемент спадкових правовідносин. Держава і право
/ Збірник наукових праць юридичні і політичні науки. — Вип. 10. — К., С.
2.

Кульчицкий В.С. Правоведение: учебник. — Львов, “Свит”, 1995.

Копейчиков В.В. Правознавство. К., “Юренком Інтер”, 1998, 480 с.

Сімейний кодекс України: Офіційне видання. — К., 2002.

Тихомирова Л.В., Тихомиров М.Ю., Юридическая энциклопедия / Под. ред.
М.Ю.Тихомирова. — М., 1998. — С. 526.

Фурса С. Я., Фурса Є. І. HYPERLINK «http://atika.kiev.ua/2/7.htm»
Спадкове право. Теорія та практика.  

Цивільний кодекс України. – К, 2003.

PAGE

PAGE 10

Похожие записи

Реферат на тему:

Спадкування за законом

При спадкуванні майна в Україні застосовуються два основних порядки
визначення спадкоємців та розподілу спадкового майна. При спадкуванні за
законом до спадкування закликаються ті особи, яких законодавець називає
як спадкоємців. Тобто в цьому випадку спадкове майно розподіляється між
особами, які названі в числі спадкоємців у відповідних статтях ЦК
України. Такі особи називаються законними спадкоємцями, або колом
спадкоємців за законом.

Спадкування за законом має місце тоді, коли воно не змінене заповітом,
тобто спадкодавець у. заповідальному розпорядженні не призначив
спадкоємців особисто. Таким чином, спадкування за законом має місце,
якщо:

— спадкодавець не залишив заповіту або заповіт визнаний недійсним
повністю чи частково;

— спадкоємці за заповітом відмовилися від прийняття спадщини, не
прийняли спадщину або померли раніше спадкодавця;

— спадкоємці за заповітом усунуті від спадщини.

Кого ж саме законодавець називає в числі спадкоємців за законом?
Звичайно, передусім це особи, які за характером сімейно-побутових
зв’язків були найближчими до покійного. Незважаючи на те, що
спадкодавець не склав заповіту, законодавець намагається передбачити,
кому б цей громадянин міг залишити своє майно, і цілком обґрунтовано
вважає, що це повинні бути найближчі до померлого особи. Вирішуючи це
питання, законодавець враховує такі обставини: кровну спорідненість,
шлюбні відносини, відносини усиновлення (удочеріння), знаходження на
утриманні.

Спадкоємці за законом призиваються до спадкування у порядку черги. В
Україні, як і в більшості республік колишнього СРСР, встановлено дві
черги спадкоємців.

Спадкоємцями першої черги є: діти (в тому числі й усиновлені), подружжя,
батьки (в тому числі усиновителі), а також дитина, яка народилася після
смерті спадкодавця.

До спадкоємців першої черги належать також онуки та правнуки, але лише в
тому випадку, якщо на момент відкриття спадщини немає в живих того з
батьків, який би був спадкоємцем.

До спадкоємців належать не тільки діти, які народилися в зареєстрованому
шлюбі, але й ті діти, стосовно яких батько добровільно визнав своє
батьківство і без укладання шлюбу, або ж батьківство було встановлено в
судовому порядку. Навіть якщо шлюб був визнаний недійсним, діти,
народжені у такому шлюбі, користуються такими ж правами спадкоємців, як
і діти, народжені в дійсному шлюбі.

До дітей спадкодавця прирівнюються усиновлені діти, які спадкують саме
після свого усиновителя і вже не вважаються спадкоємцями за законом
рідних батьків. Усиновлення повинне бути оформлене належним чином
рішенням органів опіки та піклування.

Не належать до спадкоємців за законом пасинки та падчериці після вітчима
та мачухи, якщо не мало місце усиновлення чи утримання.

Подружжя визнається спадкоємцем за законом лише в тих випадках, коли
воно перебувало у зареєстрованому шлюбі з померлою особою, причому
правове значення тут відіграє саме факт перебування у зареєстрованому
шлюбі, а не, скажімо, тривале спільне проживання, наявність фактичних
шлюбних відносин тощо.

До спадкоємців другої черги відносяться брати, сестри, дід, баба
померлого 1. Чинне законодавство не робить ніяких відмінностей між
братами та сестрами повнорідними, єдинокровними чи єдиноутробними. Для
спадкування у другій черзі після брата чи сестри досить походження від
спільної матері чи батька. Так звані зведеш брати та сестри, тобто діти,
батьки яких уклали шлюб між собою, права спадкування один після одного
не набувають, оскільки у них відсутні спільні батько та матір.

На більш віддалені ступені спорідненості право спадкування за законом не
поширюється. Таким чином, зі чинним законодавством не є спадкоємцями за
законом двоюрідні брати чи сестри, дядьки, тітки, племінники та інші
далекі родичі. До спадкоємців за законом не належать опікуни,
піклувальники.

Особливу групу спадкоємців померлого складають, так звані утриманці,
тобто особи, які є непрацездатними; за віком чи за станом здоров’я і
перебувають на утриманні спадкодавця не менше року до відкриття
спадщини.

Утриманці не мають своєї постійної черги — вони призиваються до
спадкування разом з тією чергою, яка отримує спадщину. Скажімо, якщо
після смерті батька залишився його син (спадкоємець першої черги) і
утриманець, то утриманець призивається до спадкування разом із
спадкоємцем першої черги. Якщо ж до спадкування призивається, скажімо,
брат померлого (спадкоємець другої черги), то утриманець отримує
спадщину разом із спадкоємцем другої черги.

Непрацездатними вважаються: подружжя чоловічої статі по досягненню ними
60 років та жіночої статі по досягненню 55-літнього віку, незалежно від
того, настало у них право на пенсію чи ні; неповнолітні діти до 16
років, а ті, які навчаються, — до 18 років, а також подружжя чи діти
інваліди І—III групи, незалежно від того, була їм призначена пенсія чи
ні.

В літературі свого часу висловлювалася точка зору відносно того, що
немає підстав прираховувати до непрацездатних осіб в розумінні
спадкового права інвалідів III групи, оскільки практично всі вони
працюють.

Утриманець набуває право на спадщину, якщо він став непрацездатним до
моменту смерті спадкодавця, і фактично перебував на його утриманні не
менше одного року.

Якщо ж особа, яка мала право бути на утриманні спадкодавця, фактично цим
правом не скористалася, то вона позбавляється можливості претендувати на
спадщину як утриманець. Скажімо, у відповідності із ст. 32 Кодексу про
шлюб та сім’ю України, колишня дружина має право на утримання, якщо вона
стала непрацездатною протягом року після розірвання шлюбу. Але якщо така
особа після розірвання шлюбу не скористалася цим правом і з позовом до
суду про стягнення аліментів на своє утримання не зверталася, то ця
особа не може вважатися утриманкою померлого.

Непрацездатність утриманця за віком, перевіряється за паспортом,
свідоцтвом про народження; непрацездатність за станом здоров’я — по
пенсійній книжці або довідці, яку видав відповідний орган
медико-соціальної експертизи. Доказом, що та чи інша особа перебувала на
утриманні особи, яка померла, можуть бути: довідка з виконкому, ЖЕО,
правління ЖБК чи з місця роботи спадкодавця про наявність у нього
утриманців; довідка органу соціального захисту населення про призначення
пенсії у зв’язку з втратою годувальника; рішення суду, яке вступило в
законну силу, про встановлення факту перебування на утриманні. Ці
документи повинні містити і відомості про час і період, коли особа
перебувала на утриманні спадкодавця.

У межах однієї і тієї ж черги спадкоємці спадкують майно померлого в
рівних частках. Скажімо, спадкоємцями першої черги померлого є батько,
дружина і дочка; кожен із цих спадкоємців отримає одну третину спадщини.

Із загального принципу рівності часток при спадкуванні за законом і
принципу черговості прикликання до спадкування (спочатку призиваються
спадкоємці першої черги, а за їх відсутності — спадкоємці другої черги)
законодавець робить два винятки. Перший із них стосується особливості
спадкування предметів домашньої обстановки і вжитку.

Предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку переходять до
спадкоємців за законом, які проживали спільно із спадкодавцем, незалежно
від їх черги і спадкової частки, якщо вони проживали із спадкодавцем до
його смерті не менше одного року.

Це правило встановлене у зв’язку з тим, що було б несправедливим
віддавати речі, якими повсякденно користувалися у побуті разом з
спадкодавцем спадкоємці, які з ним проживали разом, спадкоємцям, які
проживали окремо від спадкодавця, і, звичайно ж, мали необхідні побутові
речі у своєму господарстві. Так, якщо у спадкодавця був син, який мешкав
у іншому місті, і брат, який проживав разом із спадкодавцем, то при
спадкуванні за законом брат — спадкоємець другої черги — отримає
предмети домашньої обстановки та вжитку, а син — спадкоємець першої
черги — все інше майно (жилий будинок, земельну ділянку, автомобіль,
грошові внески, цінні папери тощо).

Законодавець не наводить перелік предметів домашньої обстановки та
вжитку. Під ними, звичайно, розуміють ті речі, які призначені для
задоволення повсякденних побутових та культурних потреб громадян.

Сучасна судова та нотаріальна практика до цієї категорії речей
традиційно відносить меблі, пральні машини, магнітофони. По одній із
справ суд у своєму рішенні вказав, що телевізор є предметом домашнього
вжитку і, в силу закону, повинен спадкуватися разом з іншим майном
побуту: шафами, буфетами, холодильником, килимами та сервізами.

До предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку не відносяться
предмети професійної діяльності спадкодавця (рояль піаніста, інструменти
майстра), колекції, антикваріат, предмети розкоші. В кожному конкретному
випадку непорозуміння, які виникають між спадкоємцями стосовно того, чи
належать ті чи інші речі до предметів домашньої обстановки та вжитку,
вирішуються в судовому порядку.

Звичайно, якщо майно померлого складається лише з предметів домашньої
обстановки та вжитку, то цілком можлива ситуація, коли це майно
отримають спадкоємці за .законом другої черги, які проживали разом із
спадкодавцем, а спадкоємцям першої черги залишаться тільки борги
спадкодавця.

Але ще раз наголосимо, що правило про особливий порядок спадкування
предметів домашньої обстановки та вжитку, застосовується лише при
спадкуванні за законом, тобто в тому випадку, коли спадкодавець не
скористався своїм правом скласти заповіт і не розпорядився цим майном
особисто.

Другий виняток щодо рівності часток для спадкоємців однієї і тієї ж
черги стосується спадкоємців, які спадкують майно за правом
представлення. У такому порядку спадкують онуки та правнуки померлого.
Вони отримують ту частку, яка б належала їх померлим батькам, якби ті
були живими на момент відкриття спадщини. Так, якщо після смерті
спадкодавця залишився його син і два онуки раніш померлого другого сина,
то половину спадщини отримає живий син, а кожний онук матиме право на
одну четверту частку спадщини, оскільки їм разом належить та частка, яку
б отримав їх батько, коли б він був живий. Тобто у цьому випадку у
спадкоємців однієї черги (син та онуки) частки будуть різними.

Онуки мають право отримати спадщину в порядку представлення лише в тому
випадку, якщо їх батьки померли до відкриття спадщини, а не, наприклад,
відмовилися від спадщини, чи були усунуті від спадщини як негідні
спадкоємці.

Як вже зазначалося, утриманець є законним спадкоємцем, незалежно від
його родинних чи сімейних зв’язків з померлим. Якщо ж він належить до
законних спадкоємців і за іншими підставами (наприклад, в силу родинних
зв’язків), то у нього є право вибору. Перехід від спадкування як
утриманця до спадкування за іншою підставою доцільний, якщо факт
утримання важко довести. В інших випадках такий перехід негативно вплине
на майнові інтереси спадкоємця, оскільки утриманці закликаються до
спадщини завжди, а, наприклад, брати і сестри — лише за черговістю.

Практичне значення має і вирішення питання щодо порядку спадкування
онуками і правнуками у випадку, коли вони є спадкоємцями за законом
першої черги і одночасно один з них перебував на утриманні померлого.

Якщо онуки і правнуки закликаються до спадкування у порядку
представлення, вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б
при спадкуванні за законом одному з померлих батьків. Тобто якщо б після
смерті спадкодавця залишилися його старший син і троє онуків молодшого
сина, то син отримав би половину спадку, а онуки поділили б частку свого
померлого батька і отримали б по 1/6. Якщо ж онук, який перебував на
утриманні діда, закликається до спадкування як утриманець, він, як
самостійний спадкоємець, отримує разом з сином по 1/3, а онуки за правом
представлення — по 1/6. Цю колізію в літературі пропонується вирішувати
на користь спадкування як утриманця.

Якщо онук чи правнук, перебуваючи на утриманні спадкодавця, набуває
право спадкування як утриманець, то він не може бути позбавлений цього
права і повинен закликатися до спадщини як утриманець, незалежно від
того, чи живий його родитель, чи ні. Вибір підстав спадкування в такому
випадку не повинен мати місце, так як це б обмежувало правоздатність
спадкоємця.

В проекті нового ЦК України передбачено значно розширити коло
спадкоємців за законом. До числа спадкоємців за законом пропонується
включати осіб не лише за ознакою родинних чи сімейних зв’язків, а й за
ознакою членства у сім’ї. І якщо перша і друга черга спадкоємців у
порівнянні з чинним законодавством змін не зазнала, то до третьої черги
включені особи, які були членами сім’ї спадкодавця за умови, що прожили
з ним не менше п’яти років. У четверту чергу право на спадкування за
законом одержать рідні дядько та тітка, у п’яту — утриманці, в шосту —
інші родичі спадкодавця до шостого ступеня спорідненості включно.

Значне розширення кола спадкоємців за законом практично позбавить
державу права на так звану виморочну спадщину, тобто майно, яке
залишилося після смерті громадянина за відсутності спадкоємців за
заповітом і спадкоємців за законом.

За чинним законодавством спадкове майно переходить у власність держави у
таких випадках:

— якщо спадкоємець заповів все своє майно або його частину державі;

— якщо спадкоємці відмовилися від спадщини на користь держави;

— якщо всі спадкоємці відмовилися від спадщини або не прийняли її у
встановленому порядку;

— якщо заповідана лише частина майна, а спадкоємці за законом відсутні;

— якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом.

Похожие записи