Реферат

на тему:

Шахрайство – корисливий злочин проти власності: історія та сьогодення

За роки розвитку та реформування українська економіка вагомо зросла.
Останнім часом стало можливим подолання негативних тенденцій та
забезпечення поступового нарощення внутрішнього валового продукту,
промислового виробництва, продукції сільського господарства, вливання
інвестицій в основний капітал.

Одними із стратегічних пріоритетів на шляху системних перетворень у
державі є послідовне утвердження демократичних засад суспільства,
дотримання та захист прав та свобод людини в усіх їх проявах, комплексне
здійснення радикальних економічних, правових та організаційних заходів
щодо рішучого обмеження негативного руйнівного впливу “тіньової”
економічної діяльності, корупції, організованої злочинності.

Головним обов’язком держави та змістом і спрямованістю її діяльності є
забезпечення прав і свобод людини, як зазначено в ст. 3 Конституції
України [1, с. 32].

Побудова і становлення демократичного правового суспільства у нашій
державі нерозривно пов’язані з процесом постійного зміцнення законності
та правопорядку. Кожен має право володіти, користуватися і
розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної,
творчої діяльності [1, с. 107]. Посягання на право власності існує
стільки ж, скільки й люди та об’єкти матеріального світу, що їм
належать.

Питанням боротьби зі злочинами проти власності вчені завжди приділяли
велику увагу. Про це свідчить ряд наукових праць, присвячених даній
проблемі. Але якщо такі злочини, як крадіжка, грабіж, розбій достатньо
глибоко і ґрунтовно вивчалися і були висвітлені в юридичній літературі
та фундаментально досліджувалися в наукових працях, то цього не можна
сказати про завдання майнової шкоди шляхом обману чи зловживання
довірою, відповідальність за які встановлена в ст. 190 КК України
“Шахрайство” [2, с. 228]. Недостатньо розроблені методичні та
теоретико-прикладні напрями боротьби зі злочинами даної категорії.

Разом з тим, дослідженням проблеми попередження, розкриття, окремих
аспектів кваліфікації, причин та умов, що сприяють виникненню шахрайств,
займались такі науковці, як: О.О. Дмітрієв, Г.М. Борзенков, Е.І. Юрко,
Д.Р. Шлейфер, С.М. Шиверський, Є.Г. Філатова, І.Я. Фойницький, О.В.
Смаглюк, С. Романов, А. Данн, А.І. Гуров, Г.Г. Євангулов, П.П.
Михайленко, М.Й. Коржанський, В.Д. Ларичев, А.К. Лебедєв, Д.
Червонецький, С.А. Романов.

Кількість злочинів, пов’язаних із шахрайствами, змінюється щороку.
Згідно зі статистичними даними Міністерства внутрішніх справ України у
1997 році в Україні було вчинено 19 417 шахрайств, у 1998 – 17 111, у
1999 – 17 693, у 2000 – 16 050, у 2001 – 16 516, у 2002 – 15 192 злочини
цього виду. З них кількість злочинів, по яких особи не встановлені,
складає: у 1998 році – 3767, у 1999 – 3586, у 2000 – 3206, у 2001 –
3195, у 2002 – 2674. Поряд із цим, питома вага злочинів, по яких особи,
які їх вчинили, встановлені у відсотковому співвідношенні до загальної
кількості вчинених шахрайств, становить: у 1998 році – 78, у 1999 –
79,7, у 2000 – 80,0, у 2001 – 80,7, у 2002 – 83,4. Таким чином, динаміка
росту склала: у 1998 році – 11,9 %, у 1999 – 3,4 %, у 2000 – 9,3 %, у
2001 – 2,9 %, у 2002 – 8,0 %.

Аналіз наведених статистичних даних дає змогу виявити різкі зміни
кількісно-якісних показників роботи органів та підрозділів внутрішніх
справ України, спрямованої на попередження та розкриття злочинів,
вчинюваних шляхом шахрайських дій.

Хоча у загальній кількості вчинюваних корисливих злочинів проти
власності, пов’язаних з розкраданням майна, питома вага шахрайства
становить близько 4 %, але статистичні дані не відтворюють реального
стану речей щодо кількості вчинених шахрайств. Цей вид корисливої
злочинності характеризується високим рівнем латентності. Велика
кількість випадків вчинення шахрайств не потрапляє до статистичної
звітності правоохоронних органів через цілу низку
суб’єктивно-об’єктивних чинників.

1. Потерпілі не здогадуються про те, що матеріальні збитки, які їм
завдані, були наслідком чітко спланованої злочинної діяльності й,
відповідно, не вбачають підстав для звернення до органів внутрішніх
справ по допомогу.

2. Шахрайство помилково кваліфікується працівниками міліції як крадіжка
(ст. 185 КК України), заподіяння майнової шкоди шляхом обману або
зловживання довірою (ст. 192 КК України), виготовлення, зберігання,
придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту
або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів
державної лотереї (ст. 199 КК України), фіктивне банкрутство (ст. 218
КК), фіктивне підприємництво (ст. 205 КК), обман покупців та замовників,
хабарництво та інші види майнових корисливих злочинів.

3. Недовіра працівникам правоохоронних органів щодо їх спроможності
допомогти відновити порушене право власності, розкривши вчинений
майновий злочин та повернувши втрачене власнику.

4. Потерпілі самостійно вирішують всі питання майнового характеру та
відповідальності із шахраями.

5. Шахрайські дії вчинено по відношенню до злочинців чи осіб, які
займаються сумнівного роду діяльністю і не мають бажання афішувати свої
стосунки з шахраями і тим самим звертати на себе увагу правоохоронних
органів.

6. Постраждалими є бізнесмени, політики чи інші особи, які б не бажали
афішувати свої прорахунки в фінансово-економічних, політичних чи інших
питаннях, ставлячи під загрозу власний авторитет, прибутки, можливість
втратити ділових партнерів.

А злочинці, у свою чергу, спішать скористатися вказаними чинниками,
караючи потерпілих.

Ще багато труднощів і проблемних питань не дають змоги працівникам
міліції найбільш ефективно протидіяти шахрайствам, здійснюючи їх
попередження та розкриття.

Однією з проблем є невисокий рівень заходів превентивного характеру щодо
шахрайств, вчинюваних шляхом обману, та організації процесу розкриття
злочинів даної категорії.

Про обман як одну з форм шахрайства відомо вже досить давно, ще з
біблейських часів, коли у Книзі книг було зазначено про заборону
здійснення обманних дій під час зважування, виміру товарів, здійснення
купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей. Пізніше І.Я. Фойницький
у своїх фундаментальних дослідженнях майнових злочинів з руського права
зазначає, що у сфері торгівлі Стародавнього Риму, заняття якою вважалося
не гідним римського громадянина, а лише було сферою діяльності
плебісцита [3], мали місце підроблення “мір та ваг”, що само по собі
вважалось тяжким злочином, а у разі вчинення даного злочину і
використання мір і ваг щодо продуктів харчування – діяння утворювало
склад тяжкого злочину і жорстоко каралось у Римській імперії у вигляді
засудження до каторжних робіт для плебеїв і тимчасового вислання чи
звільнення із займаної посади для почесних громадян.

У Російській імперії шахрайство законодавчо знайшло своє закріплення і
визнавалось злочином вже за часів Івана Грозного в його однойменному
Судебнику 1550 року.

З плином часу шахрайство виокремлювалось із загальної кількості
корисливих майнових злочинів, набувало нових форм, завдаючи відчутних
збитків потерпілим, а тому все це потребувало реагування державних
органів влади і управління у формі дієвого впливу з метою боротьби з
ними.

Але індустрія розваг, політико-економічні процеси теж не стоять на
місці, а перебувають у постійному розвитку та зазнають істотних змін під
впливом прогресу. Держава, покликана охороняти та захищати права та
інтереси її громадянина, нерідко і сама була не проти ошукати його,
використовуючи шахрайські прийоми заради збагачення казни та
можновладців. Наприклад, королева казино – рулетка, народилась у Франції
ще за часів правління Людовика ХIV та кардинала Мазаріні – члена уряду
держави. Уряд тодішньої Франції всіляко сприяв поширенню та залученню
широких верств населення до гри в рулетку по всій території країни для
того, щоб за рахунок народу збільшити державний бюджет, при цьому не
підвищуючи податки та збори і не створюючи великої кількості не
задоволених з цього приводу громадян [4, с. 21].

Віктимологи стверджують, що своєю відкритістю, довірливістю потерпілі
самі породжують шахраїв-злочинців та ситуації, в які потрапляють. Засоби
масової інформації намагаються висвітлювати найвизначні випадки
шахрайських проявів, залучаючи фахівців для дачі порад щодо уникнення
вказаних ситуацій. Але люди не можуть жити, нікому не довіряючи,
думаючи, що це може бути з кожним, але не з ним. За статистикою, кожен
п’ятий є азартною людиною і сам провокує злочинця зробити себе
потерпілим.

Існує досить багато способів ошукати людей, які з часом змінюються,
набувають нової, більш витонченої, високоінтелектуальної форми. Шахраї
не стоять на місці у своєму розвитку, вони постійно вдосконалюють власну
майстерність, не забуваючи при цьому і “давно забуте старе”. Можна
нарахувати десятки, чи навіть сотні сфер діяльності шахраїв.

Широкого розповсюдження набули такі види шахрайств [4]:

І. Традиційні промисли шахраїв:

1) азартні ігри, лотереї (гра в наперстки, „експрес-лотерея”, гра в
карти, ігри в казино);

2) гадання;

3) цілителі (“зняття порчі”, наркологи-шахраї, “ясновидці”,
екстрасенси);

4) жебраки-бізнесмени;

5) весільні аферисти.

ІІ. Купівля-продаж товарів та послуг:

1) презентації;

2) рекламні компанії з продажу товарів та надання послуг;

3) угоди щодо нерухомості, автотранспорту, виробів із дорогоцінних
металів.

ІІІ. Фінансові операції: фінансові піраміди, страхування, обіг цінних
паперів, банківські махінації; злочинні махінації з пластиковими
платіжними засобами; шахрайства під час обміну валюти та готівкових
розрахунків.

ІV. Інші види та способи шахрайств: працевлаштування, відпочинок в
Україні та за кордоном; шахрайства, вчинювані на різних видах
транспорту, видавання себе за посадову особу з метою незаконного
отримання товарно-матеріальних цінностей та послуг; сексуальні
шахрайства; релігійні (секти, молебні будинки) та багато інших.

На відміну від КК України 1960 року, який містив дві статті, що
визначали відповідальність за посягання на державну та колективну
власність у формі шахрайства (ст. 83) та посягання на індивідуальну
власність (ст. 143), шахрайство визначене законодавцем у ст. 190
Кримінального кодексу України 2001 року як заволодіння чужим майном або
придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, відтворює
вимоги сьогодення, узгоджуючись зі ст. 13 Конституції України та ч. 4
ст. 2 Закону України “Про власність” від 07.02.91, за якими “всі форми
власності є рівноправними, а Україна законодавчо забезпечує громадянам,
організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності (ч.
1 ст. 48 вказаного Закону). Встановлено при цьому такі нові кваліфікуючі
ознаки, як вчинення шахрайств шляхом незаконних операцій з використанням
електронно-обчислювальної техніки; вчинення цього злочину в особливо
великих розмірах та вчинення злочину організованою групою.

Для боротьби з будь-якими злочинами необхідною передумовою є точне
визначення і відмежування певного виду злочину від схожих складів.

Існують різні думки вчених-правознавців щодо визначення поняття
шахрайства. Одні, наприклад В.Д. Ларичев, вважає, що не потрібно
обмежувати поняття шахрайства лише диспозицією статті 190 КК України, а
необхідно застосовувати розширене тлумачення поняття шахрайства, яке
значно виходить за межі шахрайства як складу злочину, і необхідно під
шахрайством розуміти, крім діянь, передбачених відповідною нормою, ще й
заподіяння майнової шкоди шляхом обману чи зловживання довірою [5,
с.11]. С. Романов і А. Данн до шахрайства відносять усі злочини, що
вчиняються за допомогою обману: обман покупців, замовників, підроблення
грошей, цінних паперів, крадіжку з елементами обману [6, с. 84]. Але, як
було зазначено раніше, законодавець не визнав за потрібне зазначити в
ст. 190 КК України розширене тлумачення поняття шахрайства, а розмежував
склади, на перший погляд, схожих злочинів за родовим об’єктом, суб’єктом
злочину, метою та мотивом вчинення.

Як відомо, найкращим видом боротьби, найефективнішим з будь-яким видом
злочинів є його недопущення, попередження, виявлення при цьому причин та
умов, що сприяють вчиненню злочину, а вже потім – розкриття.

Отже, дослідження методів, способів і прийомів боротьби з шахрайствами,
так само як і особливостей здійснення процесу розкриття, є актуальним
питанням сьогодення, необхідним для суспільства, яке заслуговує на
окреме ґрунтовне дослідження.

 

Список використаних джерел

1. Коментар до Конституції України.

2. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5
квітня 2001 р. / За ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. – К.: Форум,
2001.

3. Фойницкий И.Я. Мошенничество по руському праву. – СПб, 1871. – 543 с.

4. Шейнов В.П. Психология обмана и мошенничества. – Мн.: Харвест, 2004.
– 464 с.

5. Ларичев В.Д. Как уберечься от мошенничества в сфере бизнеса? – М.:
Юристъ, 1996. – 128 с.

6. Данн А. Жулики, аферисты и мошенники: Наставление простофилям и
инструкции мошенникам. – СПб: Политехника, 1996.

С.В. Шапочка. Шахрайство – корисливий злочин проти власності: історія та
сьогодення. “Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і
практика)” 9’2004.

Похожие записи