Реферат

на тему:

Розслідування нововиявлених обставин у справах про злочини, вчинені
організованими групами

З розвитком незалежної України здійснюються необхідні заходи для того,
щоб вона стала правовою державою у системі цивілізованих країн світу. А
для цього, разом з іншим, вимагається удосконалення та демократизація
кримінального судочинства, що неможливо без покращення правової бази
його відправлення.

Великим здобутком української держави є те, що вона є членом Ради Європи
та Європейського Суду з прав людини, але це накладає і певні
зобов’язання щодо забезпечення виконання належним чином прав та свобод
людини, що є пріоритетним напрямом діяльності держави.

Основну функцію забезпечення захисту прав та свобод громадян покладено
на суди. Незважаючи на всі кроки щодо покращення захисту прав та свобод
людини в нашій державі, на жаль судова помилка ще не стала рідкістю в
кримінальному судочинстві. Трапляються випадки, коли через ті чи інші
обставини суд приймає рішення у справі, які не відповідають об’єктивній
істині, тим самим порушуючи права та законні інтереси громадян. Це
питання особливо актуальне при розгляді кримінальних справ про злочини,
вчинені злочинними угруповання, де встановлення об’єктивної істини у
справі є досить складним процесом. Адже співучасники злочину,
використовуючи всі свої можливості, докладають зусиль для знищення
речових доказів, примушування свідків давати неправдиві показання та їх
фізичного знищення. Від своєчасності виправлення судової помилки та
відновлення порушених прав громадян залежить авторитет правоохоронних
органів, що здійснюють кримінальне судочинство, і держави в цілому.

Тому кожна правова держава світу, в тому числі й Україна, повинна
передбачати в своєму законодавстві можливості негайного виправлення цієї
помилки.

У пункті 6 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні
права містяться норми, які пов’язані зі здійсненням правосуддя: “Якщо
будь-яка особа остаточним рішенням була засуджена за кримінальний злочин
і якщо винесений їй вирок був згодом скасований або їй було дароване
помилування на тій підставі, що якась нова чи нововиявлена обставина
незаперечно доводить наявність судової помилки, то ця особа, котра
зазнала покарання в результаті такого засудження, одержує компенсацію
згідно з законом, якщо буде доведено, що вказана обставина не була свого
часу виявлена виключно або частково з її вини” [1]. Вказана
міжнародна-правова норма надає широкі можливості для перегляду судових
рішень.

Виправлення судової помилки можливе завдяки наявності в кримінальному
процесі нашої держави таких стадій, як апеляційне та касаційне
провадження; перегляду судових рішень в порядку виняткового провадження.
Стадія перегляду судових рішень в порядку виключного провадження є
вельми важливою, оскільки регулює перегляд рішень суду у справах, що
набули законної сили, покарання в яких частково чи повністю відбуте.
Попри свою важливість, вона, в порівнянні з іншими стадіями, залишається
найменш дослідженою. Однією з підстав для перегляду судових рішень в
порядку виключного провадження є нововиявлені обставини (ч. 2 ст. 400–4
КПК України). Інститут перегляду справ за нововиявленими обставинами
застосовується як з метою покращення становища особи, щодо якої винесене
рішення суду, так і погіршення, що вимагає особливої методики при його
застосуванні.

Проблема забезпечення законності при прийнятті судового рішення була
завжди актуальною, але попри все залишається не достатньо дослідженою.

У кримінально-процесуальній літературі опрацюванням науково-теоретичних
та практичних проблем, пов’язаних з регулюванням інституту відновлення
справ за нововиявленими обставинами займалися такі вчені, як Г.З.
Анашкін, В.О. Балашкін, М.К. Бєлобабченко, М.О. Громов, І.Д. Перлов,
В.С. Поснік, М.С. Строгович, Б.С. Тєтєрін, О.П. Тьомушкін та інші
вчені-юристи [2]. З вітчизняних науковців дослідженням певних проблемних
питань, пов’язаних з застосуванням інституту відновлення справ за
нововиявленими обставинами, займався М.В. Бочечко [3].

Роботи названих авторів сприяли розв’язанню ряду аналізованих проблем.
Але чимало питань до цього часу залишаються частково чи зовсім не
врегульованими. Зокрема, це стосується безпосередньо деяких проблем у
розслідуванні нововиявлених обставин, що й є метою нашого дослідження.

Первинний етап відновлення справ за нововиявленими обставинами
розпочинається з розгляду заяв та повідомлень про нововиявлені
обставини, чому не приділяється відповідної уваги вченими. Так,
відповідно до ч. 1 ст. 400-8 КПК заяви про перегляд справи
заінтересовані особи подають прокуророві. З нашої точки зору, це правило
містить дві неточності. В силу різних життєвих реалій зробити це саме
заінтересованою особою не завжди є можливим. Наприклад, нові дані про ці
обставини було виявлено особою, яка не має відношення до справи, навіть
може не знати про конкретну справу, а заінтересована особа не в змозі
дізнатися про них. У такому разі вони не перестають бути нововиявленими.
Це виникає й у тих випадках, коли заяву про відновлення справи подає
особа, місце проживання якої на значній відстані від прокуратури, і яка
не має змоги подати заяву саме прокурору, або ж особи, які відбувають
покарання у місцях позбавлення волі та ін. Вважаємо, що заяви про
нововиявлені обставини належить подавати також органу дізнання, слідчому
та до суду за місцем проживання чи перебування заявника. З метою
перевірки заяви чи повідомлення законодавець надає прокурору право
витребування справи із суду (ч. 1 ст. 400-8 КПК).

Перевірка заяв про нововиявлені обставини проводиться за загальними
правилами, передбаченими ст. 94–97 КПК, але є й деякі особливості, про
що ми вже зазначали [4, с. 219–223].

Під час перевірки заяв та повідомлень необхідно встановити законні
приводи та підстави для відновлення провадження у справі за
нововиявленими обставинами. В залежності від цього, її результатом може
бути прийняття одного з двох процесуальних рішень: винесення постанови
про відновлення провадження у справі за нововиявленими обставинами і
призначення їх розслідування; винесення постанови про відмову у
відновленні провадження у справі. Питання щодо повідомлення про
прийняття цих рішень зацікавлених осіб в КПК не врегульоване. Думаємо,
що це є необхідним, що вже було нами відмічено [4, с. 220].

При виявленні приводів та підстав для відновлення провадження у справі
прокурор виносить постанову про розслідування нововиявлених обставин.
Але, ні назва постанови прокурора, ні її форма не визначена. Вважаємо,
що вона повинна відповідати загальним вимогам, які пред’являються до
постанов прокурора (ст. 130 КПК). У постанові, зокрема, вказується
привід до порушення провадження у справі, коли і від кого надійшла заява
або повідомлення, які нововиявлені обставини наводяться в заяві, чи
можуть ці обставини і як саме вплинути на судове рішення, яке набуло
законної сили, в якій справі проводиться розслідування нововиявлених
обставин і кому доручається його проведення.

“Ціль розслідування, – пише В.С. Поснік – встановити, чи дійсно мають
місце підстави для відновлення кримінальної справи. Від його результатів
залежить доля рішення суду, яке набрало законної сили, й по-перше доля
тих громадян, по відношення до яких воно було винесено. Цим
відзначаються значення розслідування і його місце в стадії відновлення
справ за нововиявленими обставинами” [2].

Науковець Б.С. Тєтєрін висловлює думку про те, що основним завданням
розслідування є виявлення тих обставин, які були приводом до порушення
провадження про відновлення справи [2].

З початком розслідування нововиявлених обставин, по-перше, слід звернути
увагу на таку обставину, як визначення етапу виконання вироку, адже
відновлення справи з метою погіршення становища особи можливе лише в
межах строку давності притягнення до кримінальної відповідальності;
наявність інших вироків, що набрали законної сили, винесених щодо особи,
справа відносно якої відновлюється.

Чинним кримінально-процесуальним законодавством не передбачено чіткого
порядку розслідування нововиявлених обставин, й тому воно проводиться за
правилами досудового слідства, яке визначив законодавець, що, на нашу
думку, є не зовсім виправданим. Особливо гострою ця проблема повстає у
справах про злочини, вчинені організованими групами, де потрібна висока
оперативність та збереження таємниці слідства, оскільки у злочинних
угруповань часто залишаються можливості впливу та протидії
правоохоронним органам у розслідуванні.

Оскільки законодавець розділяє нововиявлені обставини в окремі групи
(ст. 400-5 КПК), то у зв’язку з цим виникає питання щодо порядку
розслідування цих обставин в залежності від їх виду. Чи слід
розслідувати їх однаково або ні? Науковці з цього приводу висловлюють
різні думки.

Одні з них вважають, що якщо в ході розслідування встановлені обставини,
які свідчать про фальсифікацію доказів, то порушується кримінальна
справа й два провадження розслідуються паралельно [2].

Інші вчені висловлюють думку про те, що розслідування нововиявлених
обставин має три порядки:

1) коли нововиявлені обставини, повинні встановлюватися вироком суду,
який набув законної сили. Ці обставини є злочинами. Відновленню
кримінальної справи повинно передувати притягнення до кримінальної
відповідальності особи, яка здійснила фальсифікацію доказів чи
зловживання при розслідуванні, або судовому розгляді кримінальної
справи. Остання розслідується так, як і всі злочини. У процесі
розслідування вирішується питання про притягнення до кримінальної
відповідальності посадової особи чи іншої особи, яка вчинила певне
діяння. Потім в межах провадження за нововиявленими обставинами
вирішується питання, наскільки ці обставини вплинули на винесення
рішення у справі, про відновлення якої виникло питання;

2) коли нововиявлені обставини неможливо встановити вироком суду
внаслідок збігу строків давності, видання акту амністії, помилування чи
смерті особи. В таких випадках розслідування провадиться в звичайному
порядку й закінчується не обвинувальним висновком чи закриттям справи, а
складанням висновку прокурором;

3) коли розслідуються “інші обставини”. Питання про порушення
кримінальної справи не виникає, ніхто не притягується до кримінальної
відповідальності, розслідування провадиться в рамках, достатніх для
встановлення певних обставин [2].

М.К. Бєлобабченко висловлює думку про єдиний порядок порушення
провадження, вона вважає різними тільки спосіб розслідування цих
обставин і їх закріплення [2].

На нашу думку, можна виділити два порядки розслідування нововиявлених
обставин залежно від їх виду: розслідування обставин, передбачених ч.ч.
1 та 2 ст. 400-5 та розслідування обставин, передбачених ч. 3 ст. 400-5
КПК України.

Можливість розслідування нововиявлених обставин надана прокурору
особисто або за його дорученням через органи дізнання чи слідчих (ст.
400-8 КПК). На нашу думку, закріплена законодавцем можливість
розслідування цієї групи нововиявлених обставин органом дізнання не є
виправданою з деяких причин.

Якщо розглядати порядок розслідування нововиявлених обставин,
передбачених ч. 3 ст. 400-5 КПК України, то воно провадиться за більш
спрощеною схемою. У цьому разі кримінально-процесуальний закон не
вимагає порушення кримінальної справи, оскільки в цих фактах не має
події злочину, не обирається міра запобіжного заходу, ніхто не
притягується в якості обвинуваченого і т. ін.

Більш складним є порядок розслідування обставин, передбачених ч. ч. 1, 2
ст. 400-5 КПК. Так, закон вимагає встановлення цієї групи нововиявлених
обставин вироком суду, що набув законної сили, а за неможливості –
матеріалами розслідування. Отже, у вказаній категорії кримінальних справ
необхідне проведення досудового слідства в повному обсязі: порушення
кримінальної справи, проведення допитів, очних ставок, призначення
експертиз, обрання міри запобіжного заходу, притягнення особи як
обвинуваченого і т. ін. Його проведення є досить складним, оскільки
суб’єктом злочину може бути працівник органу дізнання, слідчий,
прокурор, суддя та інші особи, що мають достатньо високі знання в галузі
юриспруденції. Особливої уваги потребує питання розслідування
нововиявлених обставин у злочинах, вчинених організованими злочинними
групами та злочинними організаціями. Це пояснюється невідповідністю
завдань правоохоронних органів по боротьбі з організованою злочинністю,
і можливостями, що можуть бути використані для їх вирішення,
недостатньою дослідженістю методики боротьби зі злочинністю. Але, попри
всі ці обставини, права та свободи громадян, яких стосуються незаконні
рішення суду, повинні бути відновлені. Для виконання цього завдання
особі, в провадженні в якої знаходиться відновлена провадженням за
нововиявленими обставинами справа, необхідно докласти чимало зусиль для
встановлення істинної картини вчинення суспільно небезпечного діяння, що
є досить складно. Розслідування в таких випадках слід розпочинати з
допиту осіб, що подали відомості про нові обставини вчинення злочину.
Особі, яка провадить розслідування, необхідно вжити заходів щодо
нерозголошення цих даних та відомостей про особу, що заявила про них,
оскільки зі сторони співучасників злочину, які уникнули покарання, чи
відбули невідповідне злочину покарання, будуть застосовуватися заходи
щодо знищення доказів й осіб, які володіють відомостями про вчинення
ними злочину. Після їх допиту необхідно допитати інших свідків, які не
мають відношення до злочинного угруповання, за тими ж правилами.
Труднощі виникають при потребі встановлення психологічного контакту з
членами злочинного угруповання та примушування їх законним способом
давати правдиві показання. Адже, як свідчить практика, до кримінальної
відповідальності притягуються члени злочинного угрупування, які
безпосередньо займаються підготовкою та вчиненням злочину: виконавці,
пособники та інші, а організатори та замовники уникають кримінальної
відповідальності. Незахищеними є члени угруповання, що були притягнуті
до кримінальної відповідальності, не бажають давати показання щодо
замовників та організаторів вчинення злочину, побоюючись за себе та
членів своїх родин. Такі особи можуть повністю стверджувати про вчинення
ними злочину, але при цьому заперечуючи наявність злочинного
угруповання. Слідчі та оперативно-розшукові заходи мають бути спрямовані
на виявлення серед керівного складу угруповання найбільш “слабких” осіб
і відповідних даних про їх особливості, злочинну діяльність,
компрометуючі матеріали іншого характеру, яких можна схилити до дачі
правдивих показань щодо членів “верхівки” злочинного об’єднання та їх
протиправних дій. Під час їх допиту необхідно використати слабкі сторони
допитуваного, а також – інформацію про образи, незадоволення
допитуваного різними діями співучасників, конфліктні ситуації [5]. За
наявності таких причин, необхідно вжити заходів щодо забезпечення
безпеки свідків й прийняти рішення про заміну анкетних даних особи на
псевдонім (ст.ст. 52-1 – 52-5 КПК). Отже, “розслідування нововиявлених
обставин потребує поміркованої та кропіткої праці для запобігання нової
судової помилки” [6], а з виконанням цього завдання може впоратися
слідчий з великим досвідом роботи, а не орган дізнання. Ми вважаємо, що
слід взагалі виключити можливість розслідування нововиявлених обставин
органом дізнання, він зможе виконувати допоміжні функції. Це положення
вірно визначене в ст. 415 КПК Російської Федерації, яке дозволяє
проведення розслідування прокурору особисто чи за його дорученням
слідчому [7].

 

Список використаних джерел

1. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права: Прийн. та
відкритий для підписання резолюцією 2200 А (ХХІ) Генеральної Асамблеї
ООН від 16 грудня 1966 р. // Права людини та професійні стандарти для
юристів в документах міжнародних організацій / Упоряд. Т. Яблонська. –
К.: Сфера, 1999. – 342 с.

2. Анашкин Г.З., Перлов И.Д. Возобновление дел по вновь открывшимся
обстоятельствам. – М.: Юрид. лит., 1982. – 80 с.; Балашкин В.О. О
возбуждении производства по вновь открывшимся обстоятельствам //
Проблемы совершенствования уголовно-процессуального законодательства. –
Свердловск: 1985; Белобабченко М.К. Возобновление дел по вновь
открывшимся обстоятельствам в советском уголовном процессе: Автореф.
дис. … канд. юрид. наук. – М., 1988; Громов Н.А. Возбуждение
производства по вновь открывшимся обстоятельствам: Учеб. пособие / Под
ред. Г.З. Анашкина. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1984. – 44 с.; Посник
В.С. Возобновление дел по вновь открывшимся обстоятельствам в советском
уголовном процессе: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – М., 1969. – 16
с.; Строгович М.С. Проверка законности и обоснованности судебных
приговоров: Изд-во. Академии наук СССР. – М., 1956. – 318 с.; Темушкин
О.П. Расследование вновь открывшихся обстоятельств // Соц. законность. –
1975. – № 8.; Тетерин Б.С. Возобновление дел по вновь открывшимся
обстоятельствам в советском уголовном процессе. – М., 1959. – 113 с.

3. Бобченко Н. Вісник Львівського університету: Серія юрид. – 2003. –
Вип. 38.– 616 с.

4. Татаров О.Ю. Перевірка заяв та повідомлень про нововиявлені
обставини: проблеми та шляхи їх вирішення // Вісник Національної
академії внутрішніх справ України. – 2005. -– № 5.

5. Романюк Б.В. Розслідування кримінальних справ, що вчинюються
організованими злочинними об’єднаннями // Боротьба з організованою
злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2004. – № 10. – С. 21.

6. Громов Н. Актуальные проблемы правовой защиты личности в уголовном
судопроизводстве.: Сб. науч. тр.: Яросл. гос. ун-т. – Ярославль,1990. –
196 с.

7. Комментарий к уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации.
– М.: Госинститутинформ, 2004.

О.Ю. Татаров. Розслідування нововиявлених обставин у справах про
злочини, вчинені організованими групами. “Боротьба з організованою
злочинністю і корупцією (теорія і практика)” 12’2005.

Похожие записи