Реферат

на тему:

Протидія корупційним проявам у сфері користування чужою земельною
ділянкою для забудови

У грудні 2005 року Європейський Союз надав Україні статус країни з
ринковою економікою, однією з властивостей якої є встановлення приватної
власності та розвиток підприємництва на засадах вільної конкуренції.
Основою для встановлення та розвитку ринкових відносин в Україні є
Конституція, яка встановлює державний лад, відносини держави з
суспільством і, зокрема, визначає напрям економічної політики держави.

На жаль, за умов переходу до ринкової економіки, намагань втілення прав
і свобод людини та демократичного розвитку Україна поки не здатна
ефективно протидіяти корупції. Адже утвердження її як європейської
держави неможливе без створення досконалого механізму правового
регулювання у різних сферах суспільного життя, у тому числі й земельних
відносин.

На рівень корупції найбільш впливає якість та зміст національного
законодавства. Тому, однією з нагальних проблем, що постала перед
Україною, є удосконалення законодавства, зокрема в сфері забудови
земельних ділянок. На сьогодні відбувається бурхливий розвиток
будівництва, що обумовлює зростання попиту на земельні ділянки для
забудови. Оскільки набуття права власності на землю є складним, а в
деяких випадках і неможливим, досить часто підприємцям доводиться брати
її в оренду. Це особливо стосується іноземців та осіб без громадянства,
тому що відповідно до ст. 11 Закону України “Про власність” іноземним
громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не
передаються. Таким чином, відмова в оренді землі може бути перешкодою у
реалізації іноземними підприємцями своїх проектів [1].

Відповідна норма ускладнює процес інвестування іноземних капіталів в
Україну, так як не кожен підприємець, тим більше не громадянин нашої
країни, готовий вкладати гроші у нерухомість, яка знаходиться на
орендованій землі.

Частково цю проблему вирішено у прийнятому 25 жовтня 2001 року Верховною
Радою України Земельному кодексі України, який набув чинності 1 січня
2002 року. Аналіз практичних ситуацій щодо застосування норм Земельного
кодексу України в частині суперфіцію свідчить про недосконалість деяких
його положень. Вони потребують ретельного вивчення та усталення
загальної практики застосування, оскільки в судовій практиці постало
питання законності права користування земельними ділянками фізичними та
юридичними особами, суб’єктами підприємницької діяльності, які
побудували на орендованих земельних ділянках капітальні будівлі та
споруди. Недосконалість права, перш за все, дає можливість суддям
виносити різні рішення по одній і тій же справі, не порушуючи закон.

Органи місцевого самоврядування, уповноважені здійснювати розпорядження
землями комунальної власності, укладають договори оренди земельних
ділянок для будівництва капітальних будівель і споруд на короткий термін
– 2–3 роки. У таких випадках після закінчення строку оренди орендар
стикається з проблемою продовження (переукладення) договору оренди на
новий строк [2]. У такому разі процедура надання земельної ділянки в
оренду повторюється, і подальша доля орендаря з його власністю на
будівлю перебуває в руках орендодавця, який може відмовити орендарю в
продовженні договору оренди, оскільки статтею 627 Цивільного кодексу
України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі
контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього
Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту,
вимог розумності та справедливості.

До непрямих причин поширення корупції можна віднести відсутність чітких
критеріїв для видачі або відмови у видачі дозволу для користування
земельною ділянкою органами місцевого самоврядування, так як лише
пунктом 5 статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що
відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська
рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення
проекту відведення земельної ділянки. Неконкретність цієї норми утворює
широке поле для чиновницьких зловживань.

Крім того, на нашу думку, не досконалими, з позиції усунення умов, що
сприяють проявам корупції, є положення статті 417 Цивільного кодексу
України. Відповідно до положень цієї статті у разі припинення права
користування земельною ділянкою, на якій споруджена будівля (споруда),
власник земельної ділянки та власник цієї будівлі (споруди) визначають
правові наслідки такого припинення; у разі недосягнення домовленості між
ними власник земельної ділянки має право вимагати від власника будівлі
(споруди) її знесення та приведення земельної ділянки до стану, в якому
вона була до надання її у користування. Якщо знесення будівлі (споруди),
що розміщена на земельній ділянці, заборонено законом або є недоцільним
у зв’язку з явним перевищенням вартості будівлі (споруди), порівняно з
вартістю земельної ділянки, суд може з урахуванням підстав припинення
права користування земельною ділянкою постановити рішення про викуп
власником будівлі (споруди) земельної ділянки, на якій вона розміщена,
або про викуп власником земельної ділянки будівлі (споруди), або
визначити умови користування земельною ділянкою власником будівлі
(споруди) на новий строк [3].

Дія цієї норми уможливлює ситуацію коли відмова орендодавця від
пролонгації договору оренди земельної ділянки може стати перепоною для
подальшого здійснення орендарем своєї підприємницької діяльності,
оскільки законодавство, що регулює зазначені правовідносини є
недосконалим як з економічної, так і з юридичної точки зору. Положення
вищенаведених статей не встановлюють чітких критеріїв щодо застосування
того чи іншого шляху вирішення спору, вони мають лише декларативний
характер.

У статті 417 Цивільного кодексу України використано формулювання “явне
перевищення вартості будівлі (споруди), порівняно з вартістю земельної
ділянки”, що не дає чіткої відповіді на питання: на скільки чи в скільки
разів повинна перевищувати вартість будівлі (споруди) порівняно з
вартістю земельної ділянки для того, щоб це вплинуло на юридичні
наслідки даних правовідносин. Не зовсім коректно застосовано
термінологію “суддя може”, тому, що це надає повну свободу судді у
прийнятті різних рішень з одного і того ж спору, повністю керуючись
своїм власним переконанням, що, у свою чергу, призводить до
непередбачуваності та непрогнозованості результату судового процесу в
даних правовідносинах. Така нечіткість змісту законодавчих актів теж є
поштовхом для корупції в сфері судочинства.

Аналогічну проблему має також законодавство багатьох інших
пострадянських країн, наприклад: Вірменії, Киргизії, Білорусії та ін.

При вирішенні цієї проблеми необхідно керуватися положеннями ст. 41
Конституції України, згідно з якою право власності є непорушним [4], та
принципами, закріпленими в ст. 3 Цивільного кодексу України.

?????¤?¤?$????овідно до пункту 1статті 451 Цивільного Кодексу Республіки
Молдова, при закінченні права суперфіцію, розташована на земельній
ділянці споруда або будівля, передається згідно права власнику ділянки
[5].

Незважаючи на обов’язок повернення суперфіціарієм будівлі або споруди з
метою найбільш повного забезпечення принципу справедливості,
законодавцем прийняті відповідні заходи щодо покладання на контрагента
адекватного зобов’язання, а саме: пунктом 2 цієї статті передбачено, що
власник земельної ділянки зобов’язаний сплатити суперфіціарію відповідне
відшкодування за будівлю або споруду. Відшкодування не є відповідним,
якщо воно не покриває не менш ніж дві третини ринкової вартості будівлі
або споруди. Пунктом 3 цієї статті передбачено альтернативний варіант
вирішення проблеми закінчення суперфіцію: власник земельної ділянки може
бути звільнений від сплати відшкодування, якщо він до спливу строку
суперфіцію продовжує це право на запропонований строк експлуатації
будівлі чи споруди. Якщо суперфіціарій відмовляється від продовження,
він втрачає право на відшкодування.

Пункт 4 говорить, що в разі закінчення права суперфіція суперфіціарій не
в праві будувати будівлю чи споруду або її частину.

Ще більш ефективний засіб захисту суперфіціарію передбачений Цивільним
законодавством Азербайджану. Але, на відміну від законодавства України
та Молдови, такого роду відносини регулюються інститутом оренди землі в
Цивільному кодексі Азербайджану, тому в ролі суперфіціарію тут виступає
орендатор, а в ролі власника землі орендодавець. Відповідно до п. 1 ст.
720 Цивільного кодексу Азербайджану орендатор в праві вимагати від
орендодавця продовження правовідносин згідно з договором оренди землі:

1) у разі оренди підприємства, – якщо ці підприємства складають
економічну основу існування орендатора;

2) при оренді земельного маєтку, – якщо орендатор без цієї ділянки не
може утримувати підприємство, що складає його економічну основу [6].

Дане положення Цивільного кодексу Азербайджану найкраще адаптоване до
сучасних ринкових відносин і здатне забезпечити стабільність як в сфері
господарської діяльності, так і забезпечення житла.

Для забезпечення сталого розвитку будівництва в Україні необхідно
залучати чималі кошти у вигляді кредитів або інвестицій. Тому, з метою
поліпшення інвестиційної привабливості в будівництво необхідно
запозичити досвід вищевказаних країн, розробити та запровадити в
Цивільне законодавство України правові засоби захисту власників будівлі,
що збудована на чужій земельній ділянці. Таке нововведення унеможливить
знесення цієї будівлі всупереч волі її власника. Саме цей крок
уможливить розвиток економічних, господарських та житлових відносин.

Суттєвим недоліком вітчизняного законодавства є серйозні граматичні
помилки, які призводять до фікції норм Цивільного кодексу, і для того
щоб їх виявити не обов’язково бути юристом. Прикладом цього є те, що
пунктом 1 статті 417 ЦК України передбачено, що у разі припинення права
користування земельною ділянкою, на якій була споруджена будівля
(споруда), власник земельної ділянки та власник будівлі (споруди)
визначають правові наслідки такого припинення.

У разі недосягнення домовленості між ними, власник земельної ділянки має
право вимагати від власника будівлі (споруди) її знесення та приведення
до стану, в якому вона була до надання її у користування.

У даному разі присутня нелогічність змісту обох частин цього пункту, що
проявляється в наступному. Наголошуючи на тому, що в частині “У разі
припинення права користування земельною ділянкою, на якій була
споруджена будівля (споруда)”, саме слово “була” наводить на логічний
висновок про те, що на даний момент ця будівля (споруда) знесена або
демонтована, тобто її не існує на цій ділянці. У такому випадку виникає
питання, спровоковане другою частину цього пункту: “Як можна знести
споруду, якої не існує на певній земельній ділянці?”

Тому для усунення недоліків пропонується першу частину пункту 1 ст. 417
ЦК України викласти у наступній редакції: “У разі припинення права
користування земельною ділянкою, на якій споруджена будівля (споруда),
власник земельної ділянки та власник будівлі (споруди) визначають
правові наслідки такого припинення” [1].

У статті 123 пунктом 6 Закону України вказано, що проект відведення
земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по
земельних ресурсах, природоохоронними, санітарно-епідеміологічними
органами, органами архітектури та охорони і культурної спадщини і після
одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об’єктах, які
їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або
сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк
і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення
про надання земельної ділянки. І тут теж виникає питання: “Чи здатний
підприємець розвивати свій бізнес на законний підставах отримуючи таку
кількість дозволів на кожну операцію? Чи не є це величезним поштовхом
для корупції?”. Відповідь одна: “Підприємець мусить давати хабарі”.

Отже, для подальшого розвитку економічних відносин і більш повної
реалізації прав і свобод, закріплених у Конституції України, необхідне
ефективне правове регулювання. Тому, слід взяти до уваги зазначені
недоліки, прийняти нові та удосконалити старі нормативні акти. Це, в
свою чергу, зменшить кількість зловживань з боку посадових осіб і значно
зменшить корупцію.

 

Список використаних джерел

1. Про власність: Закон України // Відомості Верховної Ради. – 1991, №
2. – Ст. 249.

2. Клепай З.В. Проблеми застосування норм Земельного кодексу України в
процесі розгляду господарських спорів // Вісн. господарського
судочинства. – К.: Вид-чий дім “Ін Юре”, 2005. – № 2. – С. 28.

3. Цивільний кодекс України: Прийн. 16 січня 2003 року, зі змінами та
доповненнями станом на 1 січня 2004р. // Відомості Верховної Ради. –
2003. – № 40 – 44. – Ст. 356; Цивільний кодекс України, із змінами,
внесеними згідно із законами № 980–4 від 19.06.2003, № 1255-4 від
18.11.2003. – 2003. – № 40 – 44. – Ст. 356.

4. Конституція України // Відомості Верховної Ради. – 1996 – № 30. – Ст.
141.

5. Гражданский кодекс Республики Молдова // Мониторул офичиал ал
Республики Молдова. – 2002. – № 82-86/661 від 22.06.2002; № 1107-XV від
06.06.2002. – Ст. 451.

6. Гражданский кодекс Республики Азербайджан: Утв. 28 дек. 1999 года //
Газета “Азербайджан”. – 2004. – 6 мая. – № 55. – Ст. 720.

Д.М. Яценко. Протидія корупційним проявам у сфері користування чужою
земельною ділянкою для забудови. “Боротьба з організованою злочинністю і
корупцією (теорія і практика)” 14’2006.

Похожие записи