Реферат на тему:

Професіоналізм як основна оціночна категорія діяльності працівників
органів внутрішніх справ при проведенні їх атестації

Побудова в Україні громадянського суспільства потребує переорієнтації
силової діяльності правоохоронних органів на встановлення партнерських
стосунків із громадянами, налагодження для них системи консультативної
допомоги. Розв’язати ці завдання можуть тільки висококваліфіковані
професіонали, які мають не лише відповідні знання, уміння, навички
професійної діяльності, але й таку мотивацію та самосвідомість, які
відбивають ставлення до людини як до найвищої цінності.

В Інструкції про порядок проведення атестування особового складу органів
внутрішніх справ, затвердженій наказом Міністерства внутрішніх справ
України від 22 березня 2005 р. № 181 (далі – Інструкція) [1], яка є
основним нормативно-правовим актом, що регулює порядок проведення
атестації в органах внутрішніх справ, визначено, що атестування
проводиться з метою вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ,
підвищення ефективності їх роботи та підтвердження професійного рівня
працівників відповідно до Положення про проходження служби рядовим і
начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня
1991 р. № 114 [2]. Згідно з п. 1.2 Інструкції головним завданням
атестування є оцінка ділових, особистих і морально-психологічних якостей
особового складу органів внутрішніх справ, їх освітнього та
кваліфікаційного рівня, фізичної підготовки на підставі глибокого і
всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, які вони
обіймають, стимулювання їх творчої активності та відповідальності за
стан боротьби із злочинністю та зміцнення правопорядку, визначення
перспектив їх службової кар’єри.

Здійснивши аналіз зазначеного нормативно-правового акта, можна
визначити, що основними оціночними показниками діяльності працівника
органу внутрішніх справ, які враховуються та аналізуються під час
проведення атестації, є його ділові, професійні, морально-психологічні
та особисті якості, освітньо-кваліфікаційний рівень, фізична підготовка,
рівень культури і здатність працювати з людьми.

Кожна з цих характеристик діяльності працівника ОВС дає можливість у
повному обсязі, найбільш ефективно та об’єктивно оцінити результати його
професійної діяльності, а тому заслуговує і потребує детального
правового дослідження. При цьому візьмемо на себе сміливість зазначити,
що всі вищеназвані оціночні характеристики діяльності працівника міліції
у кінцевому результаті трансформуються у таке поняття, як професіоналізм
(рівень професіоналізму). На нашу думку, професіоналізм у діяльності
працівників ОВС – це насамперед здатність працівника органів внутрішніх
справ визначати з урахуванням умов і реальних можливостей найбільш
ефективні шляхи та способи реалізації поставлених перед ним
правоохоронних завдань у межах нормативно визначених повноважень.

Проблеми професіоналізму, ознак і критеріїв визначення його рівня мають
велике значення для ефективної діяльності працівників правоохоронних
органів, зокрема органів внутрішніх справ. Це пояснюється тим, що
правоохоронці повинні не лише стояти на варті закону, але й, маючи
великі владні повноваження, не допускати порушень законності, протидіяти
впливу агресивно налаштованих осіб на соціальне середовище.

Питання професіоналізму працівників органів внутрішніх справ були
предметом досліджень багатьох учених, зокрема М.І. Ануфрієва,
О.М. Бандурки, В.С. Венедиктова, О.Є. Малиновського, Р.А. Калюжного,
Я.Ю. Кондратьєва, О.П. Коренєва, Ю.Ф. Кравченка, К.П. Матюхіної,
В.М. Плішкіна, В.О. Соболєва та інших. Однак до цього часу чітко не
визначено ознаки професіоналізму працівника органу внутрішніх справ, не
розроблені критерії його визначення. Проблемним є також визначення меж
професіоналізму, при оцінці яких атестаційна комісія робить висновок про
відповідність чи невідповідність працівника міліції займаній ним посаді.
Існування сукупності таких питань і необхідність їх вирішення вказують
на актуальність проблематики цієї статті.

Перед тим як провести аналіз критеріїв професіоналізму, необхідно
проаналізувати думки деяких авторів щодо його визначення, ознак і
необхідності врахування як оціночної категорії ефективності діяльності
працівників органів внутрішніх справ.

Як зазначає О.М. Бандурка, „цілеспрямована діяльність органів внутрішніх
справ на виконання поставлених завдань можлива тільки при забезпеченні
ефективного управліннята високого професіоналізму працівників органів
внутрішніх справ” [3, с. 51]. На думку В.М. Плішкіна, чим вищими є
громадянська зрілість, професіоналізм, майстерність співробітника, тим
ефективніші наслідки його праці, тим вищий його культурний
рівень [4, с. 613]. Як правильно зазначає О.В. Поволоцький, сьогодні
необхідно не лише на високому професійному рівні вміти розкривати
злочини, а ще й працювати з громадськістю, встановлювати партнерські
відносини з органами місцевого самоврядування, державними та приватними
органами та організаціями, громадськими організаціями, місцевими
жителями, ЗМІ та ін. [5, с. 405]. Тому проблема визначення сутності та
механізму формування феномена професіоналізму тих, хто стоїть на варті
прав і свобод громадян, має досить складний характер і заслуговує
особливої уваги.

У довідковій літературі смислове значення слова „професіонал”
тлумачиться так: „Той, хто зробив яке-небудь заняття предметом своєї
постійної діяльності, своєї професії. Добрий фахівець своєї
справи” [6, с. 995]. Саме слово „професіоналізм” безпосередньо пов’язане
з „професією”, „спеціальністю” та „кваліфікацією” того чи іншого
працівника. Як зазначає В.І. Прокопенко, „професія є широкою сферою
трудової діяльності, що відображає галузевий або родовий поділ праці, в
якій працівник може застосовувати свої трудові здібності відповідно до
наявних у нього знань, навичок та вмінь”, „спеціальність є частиною
трудової діяльності в межах певної професії, що найбільш глибоко та
всебічно опанована працівником”, „кваліфікація – це рівень теоретичних
та практичних знань за відповідною професією та спеціальністю, який
відповідає тарифному розряду, класу, категорії, вченому ступеню
тощо” [7, с. 217].

В.С. Венедиктов та М.І. Іншин під професією працівника органів
внутрішніх справ розуміють сукупність знань, умінь і навичок, а також
його ділових, особистісно-психологічних і моральних якостей, які
дозволяють останньому вміло виконувати службові функції на певних
посадах в органах та підрозділах системи МВС України [8, с. 91].
В.Л. Білоліпецький вважає, що „оскільки правоохоронна діяльність – це
професія в сфері соціального управління, то з теоретико-модельних
позицій їй притаманні ряд особливостей. По-перше, це духовний вид
діяльності, тобто такий вид людської праці, де не створюються, не
виробляються матеріальні цінності. По-друге, це діяльність, яка
відображає суб’єктивно-об’єктивні відносини, де провідну роль відіграє
людський фактор. По-третє, являє собою визначену цінність соціального
порядку, яка виявляється в тому, що від неї більшою мірою залежить
ефективність і оптимальність соціального розвитку, прогрес у всіх
галузях, у всій існуючій соціальній системі” [9, с. 51]. Ось чому в
сфері соціального управління, до якої відноситься і діяльність ОВС, так
потрібен високий рівень професіоналізму і професійної культури.

На жаль, ми не знайшли серед чинних нормативно-правових актів більш-менш
суттєвих визначень професіоналізму як важливої якості працівників
підрозділів, органів і служб системи МВС України, що є, на нашу думку,
істотним недоліком законодавства, яке регламентує діяльність зазначеного
правоохоронного органу. Так, Концепція розвитку системи Міністерства
внутрішніх справ України [10] двічі тільки синонімічно вказує на
„зміцнення професійного ядра” при реформуванні апарату попереднього
слідства та про „підвищення професійно-освітнього рівня” щодо
вдосконалення роботи з кадрами. У Законі України „Про міліцію” взагалі
не ставиться питання про професіоналізм працівників [11]; в Інструкції
про порядок проведення атестування особового складу органів
внутрішніхсправ України зазначається тільки про підтвердження
професійного рівня працівників як мети атестування (п. 1.1), аналіз
професійної підготовки, вивчення професійних якостей при складанні
атестаційних листів (п. 3.1), професійну компетентність та професійну
майстерність при прийнятті рішень (п. 4.11); у чинному Положенні про
проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх
справ Української РСР – тільки про переміщення на нижчі посади при
невідповідності професійним якостям (п. 41). Такий стан нормативного
закріплення професіоналізму як оціночної категорії діяльності працівника
міліції не є задовільним. У зв’язку з цим доцільною є пропозиція окремих
авторів щодо нормативного закріплення „професіоналізму” як однієї з
основних якостей працівника міліції при визначені відповідності його
займаній посаді [12, с. 494]. І.В. Зозуля йде далі і пропонує
врегулювати це питання в окремому наказі МВС „Про професіоналізм
працівників органів, підрозділів та служб системи МВС України”, що є
досить слушною пропозицією [12, с. 495].

У визначеннях професіоналізму багатьох сучасних учених підкреслюється,
що професіоналізм – це не тільки досягнення людиною високих професійних
результатів, не тільки висока продуктивність праці, а й обов’язково
наявність його психологічних компонентів: внутрішнього ставлення людини
до своєї праці, до професії, її психічних станів та
якостей [13, с. 352]. У зв’язку з цим ми погоджуємось з думкою
І.В. Зозулі, що при оцінці професіоналізму працівника системи МВС слід
відрізняти власне не тільки професійні якості людини, що мають
безпосереднє відношення до зайняття службово-оперативною діяльністю, а й
особистісні якості (рівень правосвідомості, культури, освіти), що
супроводжують цю діяльність [12, с. 494].

Підтримуючи думку вищезгаданих науковців, вважаємо, що до ознак
професіоналізму слід включати, крім професійних здібностей і вмінь,
також професійну правосвідомість, професійну культуру та етику. У
зв’язку з цим необхідно провести аналіз даних критеріїв оцінювання рівня
професіоналізму працівника органу внутрішніх справ, які доцільно
використовувати при проведені атестації останніх.

Професійна правосвідомість працівників ОВС є головним інструментом їх
діяльності, має свої особливі умови, середовище, засоби, методи
формування. Якщо говорити про формування свідомості людини, то, напевно,
слушно буде це поняття розглядати з позицій зовнішньої і внутрішньої
діяльності. Зовнішня – це не саме формування, а процес впливу
зовнішнього середовища на формування свідомості людини. Внутрішня – це
діяльність індивіда, властива його психічному відображенню, з формування
і використання психічного уявлення, пов’язаного єдністю пізнавальних і
емоційних процесів, роботи пам’яті й активності вольової сфери психіки.

Професійні здібності – це сукупність індивідуально-психологічних
властивостей суб’єкта професійної діяльності, що склалися в ході
професійної освіти і діяльності на основі існуючих задатків, загальних і
соціальних здібностей і включення їх у свою структуру. Професійні
здібності визначають успішність професійного навчання й оволодіння
складними елементами професійної діяльності [14, с. 63].

Елементами професійної діяльності працівника ОВС, на нашу думку, можуть
бути такі його властивості: успішне вирішення завдань згідно зі своїми
службовими обов’язками; особистісна прихильність до професії,
мотивованість до праці в ній, задоволення працею; досягнення бажаних для
суспільства результатів при виконанні своїх функцій; намаганнясвідомо
розвивати свою індивідуальність засобами професії; здатність
усвідомлення перспективи, зони свого найближчого професіонального
розвитку, розробка та втілення необхідних заходів для її реалізації;
постійність професійного навчання, накопичення досвіду, змін; соціальна
активність у колективі; готовність до якісної та кількісної оцінки своєї
праці.

У науковій літературі існує декілька визначень поняття професійної
культури правоохоронця. Одні автори визначають її як „сукупність
властивостей і якостей (загальнолюдських, класових, професійних тощо),
що знаходять зовнішній прояв у правоохоронній діяльності” [8, с. 108;
15]; інші до професійної культури відносять кваліфіковане, сумлінне і
ретельне виконання трудових процесів [16; 17, с. 81]; треті додають туди
ще елементи психологічної та педагогічної культури [18, с. 37]. Носієм
професійної культури є правоохоронець, тому рівень його професіоналізму
визначається, по суті, рівнем зрілості професійної культури. Константні
елементи феномена професіоналізму (сукупність професійно-особистісних
характеристик) лише визначають необхідні і достатні суб’єктивні умови
його становлення, тобто створюють певну форму, а варіативні елементи
(професійна культура та етика) наповнюють цю форму реальним змістом,
характеризують механізм формування і реалізації професіоналізму в
правоохоронній діяльності.

Як підкреслюється у Програмі розвитку партнерських стосунків між
міліцією та населенням на 2000–2005 рр., підвищення рівня професійної і
культурної підготовки працівників міліції для забезпечення партнерських
стосунків з населенням повинно бути спрямовано на: приведення відповідно
до вимог часу законодавчу базу та відомчі нормативні акти з питань
проходження служби в органах внутрішніх справ України; формування у
працівників органів внутрішніх справ психології, яка б відповідала
вимогам переходу до нової моделі правоохоронної діяльності, заснованої
на принципі партнерства і соціальної допомоги; безумовне дотримання
положень Кодексу честі працівника ОВС України; ділове співробітництво
міліції з населенням і громадськими інститутами; радикальне
вдосконалення системи професійної підготовки та виховання особового
складу тощо [19].

Професійна культура проявляється в першу чергу у розумінні сутності
своєї професії, у вмінні застосувати різні методи та форми управління, у
здатності передавати свої знання, виконувати роботу свідомо, творчо, не
шаблонно. Професійна культура розкривається у вмінні передбачати
результати своєї діяльності, в її прогнозуванні, у здатності відтворити
і висловлювати загальнонаціональні інтереси, бачити перспективу їх
розвитку [20, с. 448]. Отже, вважаємо, що професійна культура
правоохоронця – це ступінь оволодіння ним знаннями, способами та
методами правоохоронної діяльності та використання їх на практиці
відповідно до рівня розвитку власної мікрокультури.

Таким чином, узагальнюючи вищевикладене, можна стверджувати, що сутність
культури діяльності працівника міліції – це добросовісне виконання ним
службових обов’язків у межах своїх повноважень, що повинно забезпечити
раціональність, гармонійність та ефективність суспільних відносин і
процесів; самоорганізація та відповідальність, використання у роботі
саме тих знань, досвіду, форм поведінки тощо, які мають дати найкращий
результат; мистецтво спілкування з людьми як головний фактор щодо
створення атмосфери конструктивності у взаємовідносинах з громадянами;
уміння працювати творчо, що сприятиме розвиткові як самого працівника
міліції, так і громадянина.

Наступним елементом професіоналізму є професійна етика. Як свідчать
соціологічні дослідження, дотримання законності і службової дисципліни
визначається не стільки вимогливістю керівників, скільки моральними
установками правоохоронців [21, с. 123; 22, с. 168]. У багатьох випадках
ці установки здійснюють на ефективність службової діяльності більший
вплив, ніж професійна компетентність. Тому моральність правоохоронця
визначає його готовність до вирішення службових завдань, бажання їх
виконувати; формує почуття відповідальності за їх виконання з найбільш
результативним ефектом. Саме такий зміст вкладається в поняття
професійної етики правоохоронної діяльності.

Через означені причини до правоохоронця-професіонала висувається ряд
специфічних моральних вимог. Частково вони містяться в службових
нормативних документах, таких як: Кодекс честі [23], Присяга працівника
органу внутрішніх справ [24], а частково складаються у процесі
накопичення службового досвіду, традицій; визначаються
морально-психологічним кліматом колективу. В узагальненому вигляді
моральні вимоги до правоохоронця включають: ставлення до людини як до
найвищої цінності, повага та захист прав, свобод і людської гідності
відповідно до міжнародних і вітчизняних правових норм і загальнолюдських
принципів моралі; глибоке розуміння соціальної значущості своєї ролі в
суспільстві, відповідальності перед державою; охорона життя, здоров’я,
правова захищеність людей; розумне та гуманне використання прав, які
надані законом правоохоронцю, відповідно до принципів соціальної
справедливості, громадянського, службового та морального обов’язку;
принциповість, мужність, безкомпромісність, самовідданість у боротьбі із
злочинністю, об’єктивність і неупередженість у прийнятті рішень;
бездоганність особистої поведінки на службі та в побуті, чесність,
непідкупність, турбота про професійну честь, суспільну репутацію
правоохоронця; свідома дисципліна, ретельність та ініціатива, професійна
солідарність, взаємодопомога, підтримка, сміливість і
морально-психологічна готовність до дій у складних ситуаціях, здібність
до розумного ризику в екстремальних умовах; постійне вдосконалення
професійної майстерності, знань у галузі службової етики, етикету,
такту, підвищення загальної культури, розширення інтелектуального
кругозору, творче освоєння необхідного в професійній діяльності
вітчизняного та зарубіжного досвіду.

Підсумувавши ознаки, що містяться у таких визначеннях, як „професія”,
„професійна правосвідомості”, „професійні здібності”, „професійна
культура” та „професійна етика”, стає можливим визначення таких ознак
професіоналізму працівників органів внутрішніх справ: 1) професіоналізм
– одна з найважливіших сторін професійної культури працівника органів
внутрішніх справ, елемент (міра) його компетентності; 2) професіоналізм
визначає ділову надійність, здатність успішно й безпомилково здійснювати
конкретну правоохоронну діяльність як у звичайних умовах, так і в
екстремальних, нестандартних ситуаціях; 3) на особистому рівні
професіоналізм обумовлюється певними досягненнями в процесі
службово-трудової діяльності, високим рівнем сформованості професійної
та духовної культури у всій її досконалості.

На основі проведеного дослідження вважаємо за необхідне виділити такі
шляхи вдосконалення оцінки професіоналізму працівників органів
внутрішніх справ під час проведення атестаційної процедури:

1) розробити професійно-кваліфікаційні характеристики за кожною
передбаченою типовими штатами МВС України посадою працівника ОВС.
Наявність таких характеристикпозбавить суб’єктивізму з боку окремих
керівників органів і підрозділів внутрішніх справ при визначенні рівня
професіоналізму того чи іншого працівника. Це будуть єдині вимоги до
оцінки (стандарт) знань та умінь працівника;

2) створити банк кваліфікаційних оцінок претендентів на зайняття більш
високої посади в органах та підрозділах системи МВС України;

3) створити систему позитивної мотивації для високопрофесійного і
добросовісного проходження служби в ОВС;

4) запровадити рівні якісної оцінки виконання обов’язків і завдань
(низький, задовільний, добрий, високий).

Отже, у кожному підрозділі органів внутрішніх справ важливо створити
такі умови, за яких і працівник ОВС, як особистість, і держава, як
основний замовник управлінських послуг для населення, були б взаємно
зацікавлені у підвищенні професіоналізму всього персоналу органів
внутрішніх справ і конкретного працівника, у підвищенні ефективності
управлінської праці. У такому випадку планування та реалізація кар’єри
працівника міліції не можуть розглядатися тільки з погляду особистих
інтересів, вони мають стати справою служб для роботи з персоналом, їх
керівників, держави в цілому.

Література:

1. Про затвердження Інструкції про порядок проведення атестування
особового складу органів внутрішніх справ: Наказ Міністерства внутрішніх
справ України від 22 березня 2005 р. № 181.

2. Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом
органів внутрішніх справ України. Затверджено постановою Кабінету
Міністрів України від 29 липня 1991 р. № 114 // Збірник нормативних
актів з питань правопорядку. – К., 1993.

3. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України:
Підручник. – X., 1998. – 480 с.

4. Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ: Підручник /
За ред. Ю.Ф. Кравченка. – К., 1999. – 702 с.

5. Поволоцький О.В. Професіоналізм міліції: сучасний стан та нові вимоги
// Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2004. – № 28. –
С. 396–405.

6. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов.
ред. В.Т. Бусел. – К., Ірпінь, 2004. – 1440 с..

7. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. – Харків, 2003. –
450 с.

8. Венедиктов В.С., Іншин М.І. Статус працівників органів внутрішніх
справ України як державних службовців: Наук.-практ. посібник. – X.,
2003. – 188 с.

9. Белолипецкий В.Л. Профессиональная культура в системе государственной
служби // Политико-административная елита и государственная служба в
системе властних отношений. – Ростов-н-Д., 1996. – Вип. 2. – С. 67–71.

10. Про Концепцію розвитку системи Міністерства внутрішніх справ
України: Постанова Кабінету Міністрів України від 24 квітня 1996 р. №
456 //http://www.zakon.rada.gov.ua.

11. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості
Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20.

12. Зозуля І.В. До професіоналізму працівника системи МВС України //
Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2004. – № 28. – С.
493–496.

13 Жданова І.В. Мотиваційна складова професіоналізму працівників
органів внутрішніх справ // Вісник Національного університету внутрішніх
справ. – 2004. – № 28. – С. 351–356.

14. Голосніченко І.П. Адміністративне право України (основні категорії,
поняття): Посібник. – Ірпінь, 1998. – 210 с.

15. Бакуменко В.П. Бублик С.А. Особенности отражения деятельности
сотрудников органов внутренних дел в профессиональной етике //
Милицейская етика и проблемы нравственного воспитания сотрудников
органов внутренних дел. – К., 1991. – С. 84–90.

16. Коренева Л.Н. Професиональная психология личности // Психологическое
обеспечение профессиональной деятельности. – СПб., 1991. – С. 35–39.

17. Медведев В.С. Проблеми професійної деформації співробітників органів
внутрішніх справ (теоретичні та прикладі аспекти). – К., 1996. – 112 с.

18. Вопросы профессиоведения / Гаврилов В.Е., Гвоздецкая Г.Т. и др. –
М., 1982. – 132 с.

19. Про затвердження Програми розвитку партнерських відносин між
міліцією і населенням на 2000–2005 роки: Рішення колегії МВС України від
16 грудня 1999 року № 8/КМ. – К., 1999.

20. Музичук О.М. Сутність та загальна характеристика професіоналізму
працівників органів внутрішніх справ // Вісник Національного
університету внутрішніх справ. – 2004. – № 28. – С. 445–450.

21. Бандурка О.М., Соболєв В.О., Московець В.І. Партнерські
взаємовідносини між населенням і міліцією: Підручник. – X., 2003. – 146
с.

22. Соболєв В.О., Попова Г.В., Болотова В.О., Московець В.І. Міліція і
населення – партнери / За заг. ред. проф. Ярмиша О.Н. – X., 2000. – 204
с.

23. Про затвердження Кодексу честі працівника органів внутрішніх справ:
Наказ Міністерства внутрішніх справ від 11 січня 1996 р. № 18.

24. Про затвердження Інструкції про порядок принесення Присяги
працівниками органів внутрішніх справ України: Наказ МВС України від 30
червня 2000 р. № 413.

Похожие записи