Проблемні питання об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст.219 КК
України
На даному етапі розвитку ринкової економіки в Україні
характерним є високий рівень злочинності.
Практика показує, що майже перед всіма галузями права, в тому числі й
перед кримінальним правом, стоїть завдання розробки норм, що є
необхідними для регламентації відповідних ринкових відносин. Економічний
та правовий розвиток нашої держави, потреби законодавства викликають
необхідність наукового дослідження проблеми кримінально – правової
охорони господарської діяльності. 01.09.2001 року в Україні вступив в
силу новий Кримінальний кодекс. В умовах нестабільної економічної
системи України проблема фінансової неспроможності і банкрутства
підприємств, заснованих як на державній, так і на недержавних формах
власності, постає надзвичайно гостро. Так, банкрутство є цивілізованою
формою поразки в конкурентній боротьбі, своєрідний спосіб оздоровлення
економіки шляхом виключення неплатоспроможного суб’єкта з цивільного
обороту. Але іноді банкрутство є і замаскованим злочином. Тому в
публікаціях неодноразово відмічалось реальне значення банкрутства як
одного з найважливіших елементів ринкового механізму.
Визнання цього значення слугувало причиною того, що деякі правовідносини
в сфері підприємницької діяльності стали об’єктом кримінально-правової
охорони. Мова йде про існуючі в Кримінальному кодексі України статті 218
“Фіктивне банкрутство”, ст.219 “Доведення до банкрутства”, ст.220
“Приховування банкрутства” та ст.221 “Незаконні дії у разі
банкрутства”.
Так, зокрема, ст.219 КК України передбачає відповідальність за доведення
до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої
заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення власником або
заінтересованою особою суб”єкта господарської діяльності дій, що
призвели до стійкої фінансової неспроможності суб”єкта підприємницької
діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи
кредитору.
Об’єктивну сторону даного злочину альтернативно складають: 1) створення
неплатоспроможності; 2) збільшення неплатоспроможності. Даний злочин
може бути вчинено як шляхом активних дій, так і шляхом бездіяльності.
Діями, що, на думку науковців, вказують на навмисне погіршення
фінансового стану господарюючого суб’єкта, можуть бути: зменшення активу
шляхом зняття з розрахункового рахунка господарюючого суб’єкта коштів і
їх присвоєння, зниження ліквідності активів, перерахування грошей
(валюти) контрагенту на підставі фіктивного договору, відсутність у
бухгалтерських документах відомостей, куди витрачені гроші, які отримані
за проданий продукт чи майно, збільшення заборгованості службовцям,
акціонерам, фінансовим органам, різке зменшення матеріальних запасів
(перебої у виробництві, постачанні), в результаті чого не виконуються
зобов’язання по договорам постачання; укладення завідомо невигідних
угод; прийняття на себе чужих боргів; умисна несплата податків з метою
накладання на суб”єкта підприємницької діяльності штрафних санкцій;
невчинення дій по поверненню боргів боржниками суб’єкта підприємницької
діяльності (непред’явлення претензій, позовних заяв тощо); потурання
розкрадання майна суб”єкта підприємницької діяльності, недбале ведення
бухгалтерської документації, недбалий підбір ділових партнерів тощо.
4а досягнення мети створення чи збільшення неплатоспроможності суб’єкта
господарської діяльності. Таким чином, визначені деякими науковцями
шляхи вчинення даного злочину (як то недбале ведення бухгалтерської
документації, недбалий підбір ділових партнерів) не можна визнати
конкретними діяннями. Крім того, вказані дії характеризуються як не
умисні, недбалі. Тоді як суб’єктивна сторона даного злочину
характеризується наявністю прямого умислу по відношенню до наслідку у
вигляді стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської
діяльності.
Що стосується таких способів вчинення даного злочину, як укладення
завідомо невигідних угод; прийняття на себе чужих боргів; зменшення
активу, шляхом зняття з розрахункового рахунка господарюючого суб’єкта
коштів і їх присвоєння, не вчинення дій по поверненню боргів боржниками
суб’єкта підприємницької діяльності тощо, то в даному випадку зазначені
дії не відрізняються від незаконних дій у разі банкрутства. Таким чином,
одні і ті ж наковці вказують на завідомо збиткові угоди як приклади, які
характеризують як об’єктивну сторону незаконних дій у разі банкрутства
(ст.221 КК України), так і об’єктивну сторону доведення до банкрутства.
Крім того, зі змісту ст.219 КК України можна зрозуміти, що об’єктивна
сторона даного злочину передбачає як наслідок стан стійкої фінансової
неспроможності не як економічний стан, а як юридичну неспроможність
боржника. Отже, як і у випадку з незаконними діями у разі банкрутства,
вирішальне значення для кваліфікації має факт визнання боржника
неспроможним. Тобто діяння, які були незлочинними до винесення
господарським судом ухвали про порушення провадження у справі про
банкрутство, стають злочинними.
Слід також звернути увагу, що доведення до банкрутства не є кінцевим
результатом злочину, передбаченого ст.156-4 КК. Доведення до банкрутства
само по собі не може бути кримінально-караним, якщо воно не потягло за
собою велику шкоду державним та суспільним інтересам, а також інтересам
кредиторів. Банкрутство є лише проміжним результатом, який створює
об’єктивні передумови для спричинення тяжких наслідків. Тому умислом
винного повинно охоплюватись не тільки банкрутство як таке, але і
наслідки, які настали внаслідок банкрутства. Суб’єкт повинен передбачити
настання наслідків не тільки у вигляді банкрутства, але й витікаючої
звідси великої шкоди. Тобто тут має місце поняття так званого
“проміжного умислу”, коли на даному етапі здійснення певних дій особа
бажає одного, досягає цього, але це не є остаточним результатом, до
якого вона прагне, вчинюючи певні дії. Поряд з цим об’єктивна сторона
злочину, передбаченого ст.221, також передбачає як наслідок заподіяння
великої шкоди, тобто обидва склади злочинів є матеріальними, що
підтверджує твердження про необхідність уточнення дій, що утворюють
об’єктивну сторону таких злочинів, пов’язаних з банкрутством, як
“доведення до банкрутства” та “незаконні дії у разі банкрутства”.
Тому, враховуючи викладене, слід, передбачаючи відповідальність за
“доведення до банкрутства”, розробити даний склад злочину як
матеріальний, а склад злочину “незаконні дії у разі банкрутства” –
формальний, оскільки відповідальність за такі дії повинна наставати
незалежно від заподіяної шкоди, а також необхідно більш конкретизувати
діяння, які утворюють об’єктивну сторону ст.219 КК України з метою
уникнення неоднозначної кваліфікації одних і тих же протиправних діянь
та призначення покарання.
Література
1.Науково-практичний коментар до кримінального кодексу України –К.:
А.С.К., 2002.–С.475-480;
2.Бенедесюк І. Что день грядущий нам готовит //Бизнес, 1999. – №49 –
С.86;
3.Михалев И.Ю. Криминальное банкротство – С.-Петербург., 2001. –
С.75-127;
4.Тимербулатов А. Преднамеренное банкротство//Законность., 2000. – №2. –
С.13;
5.Клепицкий И.А. Банкротство как преступление в современном уголовном
праве //Государство и право – №11, 1997. – С.58.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
