РЕФЕРАТ

На тему:

Призначення і проведення судової експертизи

ПЛАН

Поняття судової експертизи, її значення і види.

Висновок експертизи і його оцінка слідчим і судом.

Література

1. Поняття судової експертизи, її значення і види.

В радянському кримінальному судочинстві однією з головних умов
доказування як процесу встановлення об’єктивної істини про конкретні
злочини і осіб, що їх вчинили, є правильне, об’єктивне і повне збирання,
дослідження і оцінка доказів.

Під час дізнання і попереднього слідства здійснення цієї умови
забезпечується точним виконанням особою, що проводить дізнання, і
слідчим вимог кримінально-процесуального закону і ефективним
використанням ними наукових прийомів слідчої тактики і криміналістичної
техніки при проведенні слідчих дій, дослідженні й оцінці доказів.

В ході дізнання і попереднього слідства нерідко виникають такі ситуації,
при яких встановлення окремих важливих обставин справи стає можливим
лише внаслідок застосування певних наукових, технічних або інших
спеціальних знань. Наприклад, при розслідуванні злочинів проти життя і
здоров’я людини інколи виникає необхідність визначити вік, полову
зрілість і психічний стан особи, або встановити час настання смерті,
причинний зв’язок між нанесеними потерпілому тілесними ушкодженнями і
його смертю тощо. Ці обставини встановлюються проведенням
судово-медичних досліджень із застосуванням спеціальних медичних знань.
У справах про дорожньо-транспортні події визначення швидкості руху по
слідах гальмування або можливості загальними методами перевірки
технічного стану автомобіля виявити несправність, що загрожувала безпеці
руху, також потребують застосування спеціальних знань, але вже в іншій
галузі — авготехніці.

Коло обставин і питань, з’ясування яких у кримінальних і цивільних
справах стає можливим лише внаслідок застосування спеціальних знань,
дуже різноманітне. Закон передбачає для цих випадків дві форми
використання спеціальних знань: проведення експертизи і залучення
відповідних спеціалістів для консультації і технічної допомоги слідчому
при проведенні окремих слідчих дій.

Експертиза — це спеціальна процесуальна дія особи, що провадить
дізнання, слідчого і суду, змістом якої е дослідження експертом певних
обставин справи і речових доказів з застосуванням, відповідно до
визначеного законом порядку, спеціальних знань для встановлення фактів,
що мають доказове значення, і дачі висновку по справі.

В ст. 75 КПК УРСР зазначається, що експертиза призначається у випадках,
коли для вирішення певних питань потрібні наукові, технічні або інші
спеціальні знання. Встановлення обставин і умов, зазначених в ст. 76 КПК
УРСР, в будь-якій справі потребує обов’язкового призначення
судовомедичної чи судовопсихіатричної експертизи.

Із змісту статей 75 і 76 КПК УРСР видно, що в законі умови призначення
експертизи при дізнанні, слідстві і судовому розгляді кримінальних
справ, за виключенням лише окремих випадків, визначені в загальній
формі. Пояснюється це тим, що під час розслідування і судового розгляду
навіть в кримінальних справах про однотипні злочини умови доказування
складаються по-різному. Виникають і різні за характером обставини та
питання, встановлення яких потребує застосування спеціальних знань або
проведення певних досліджень. Таким чином, конкретними умовами
доказування, характером досліджуваних обставин і об’єктів в окремих
кримінальних справах обумовлюється проведення певного виду судової
експертизи.

Для кожного виду судової експертизи за змістом завдань, що вирішуються,
і методами є специфічними такі ознаки: вид спеціальних знань, необхідних
для встановлення конкретних обставин справи, і спосіб реалізації цих
знань для дачі висновку.

Для з’ясування різних обставин і питань, що виникають в ході
розслідування і судового розгляду конкретних справ, необхідне
застосування спеціальних знань в різних галузях науки, техніки і
практичної діяльності людей. При цьому кожен вид судової експертизи має
свій спосіб реалізації спеціальних знань для дачі висновку з
досліджуваних питань. Наприклад, висновок судовомедичної експертизи про
причину смерті особи ніколи не ґрунтується лише на відомостях з історії
її хвороби. Як правило, такі висновки у кримінальних справах даються на
підставі даних судовомедичного розтину трупа, який іноді доповнюється
гістологічним і хімічним дослідженням окремих органів або тканин. Таким
чином, судово-медичний розтин, який провадиться з додержанням правил
судової медицини, доповнений відповідно гістологічним, хімічним або
іншим дослідженням, є конкретним способом реалізації судовомедичних
знань для дачі висновку про причину смерті.

В іншому випадку, наприклад, коли потрібно встановити причину аварії
автомобіля, експертавтотехнік аналізує його технічний стан, вивчає
несправності окремих систем і вузлів, сліди на місці події, провадить
різні розрахунки тощо. Вся ця діяльність експерта-автотехніка також є
конкретним способом реалізації спеціальних знань для дачі висновку.

Об’єктами експертного дослідження можуть бути різноманітні за своєю
природою й призначенням предмети, речові докази, документи й інші
матеріали кримінальної справи, в яких зафіксовано певні дані, що мають
значення для дачі експертного висновку. Не можуть бути об’єктами
експертного дослідження лише законодавчі акти, а також юридичні
положення і питання, оскільки тлумачення, роз’яснення і висновки по
законодавству належать до компетенції законодавчих органів, а
застосування правових положень і розв’язання юридичних питань, що
виникають в слідчій і судовій практиці, є професійним обов’язком особи,
що провадить дізнання, слідчого, прокурора й суду.

Експертом по справі може бути будь-яка особа, що має необхідні знання
для дачі висновку з досліджуваних питань. Експерт має бути об’єктивним.
КПК УРСР (ст. 75) зазначає, що експертами не можуть бути особи, які
перебувають у службовій залежності від обвинуваченого, потерпілого, або
які раніше були ревізорами в справі. Не повинна залучатись до проведення
експертиз також особа, яка є свідком, перекладачем в цій самій справі,
провадила по ній дізнання, слідство або була обвинувачем, а також у
інших випадках, зазначених у ст. 62 КПК УРСР.

Поряд з призначенням експертизи кримінально-процесуальне законодавство
передбачає й іншу форму використання спеціальних знань в кримінальному
судочинстві—залучення спеціаліста до участі в проведенні слідчих дій.
Але на відміну від експерта, спеціаліст при участі в слідчій дії не
провадить самостійно досліджень і не дає висновків з обставин справи.
Будучи технічним помічником слідчого, він діє під його керівництвом і
своєю участю в слідчій дії не встановлює фактів, що мають значення
доказів, його функції, зазначені в ст. 128 КПК УРСР, полягають у
використанні своїх спеціальних знань і навичок для надання допомоги
слідчому у відшуканні, фіксації й вилученні доказів. Спеціаліст звертає
увагу слідчого на обставини, пов’язані з виявленням і закріпленням
доказів, дає пояснення з спеціальних питань, що виникають при проведенні
слідчої дії. Такі пояснення можуть, наприклад, стосуватись походження,
зв’язку, механізму виникнення певних явищ, утворення слідів, виявлених
при проведенні слідчої дії, тощо. Участь спеціаліста фіксується в
протоколі слідчої дії і дані, одержані з його допомогою, є складовою
частиною змісту цього протоколу.

В слідчій і судовій практиці найбільш поширені такі види судової
експертизи, як криміналістична, судовохімічна, судовобіологічна,
судовомедична, судовопсихіатрична, судовобухгалтерська,
судовотоварознавча, судовоавтотехнічна тощо.

Криміналістична експертиза — це лабораторне дослідження
матеріально-фіксованих відображень на речових доказах, яке провадиться
експертами-криміналістами з метою ототожнення людей, тварин і різних
індивідуально конкретних предметів, що залишили ці відображення, а також
вирішення інших питань, які потребують застосування спеціальних
криміналістичних знань. Об’єктами криміналістичної експертизи можуть
бути тексти і підписи документів, відбитки штампів і печаток, сліди рук,
ніг, зубів, знарядь і інструментів, транспортних засобів, зброя і
боєприпаси, фотознімки тощо.

Криміналістична експертиза провадиться в науково-дослідних інститутах і
лабораторіях судової експертизи міністерств юстиції союзних республік,
обласними, крайовими і республіканськими оперативно-технічними відділами
Міністерства внутрішніх справ і Їх підрозділами на місцях.

В Українській РСР основними криміналістичними експертними установами є
Київський і Харківський інститути судової експертизи та Одеська
науково-дослідна лабораторія судової експертизи.

Науково-методичним центром криміналістичної експертизи для установ
Міністерства юстиції СРСР є Всесоюзний науково-дослідний інститут
судових експертиз, а для оперативно-технічних відділів — Всесоюзний
науково-дослідний інститут Міністерства внутрішніх справ СРСР. Зазначені
інститути судової експертизи проводять також судовохімічні і біологічні
експертизи.

Судовохімічна експертиза вирішує, питання про хімічний склад речовин,
хімічні властивості кількох об’єктів з метою віднесення їх до найбільш
вузької спільної групи, а при можливості — для встановлення, чи походять
вони з єдиного джерела та інші.

Судовобіологічна експертиза досліджує об’єкти рослинного і тваринного
походження. Це зразки насіння, борошна, комбікорму, висівок, жмихів,
хлібних виробів, меду, сіна, соломи, шерсті тощо. Завданням цього виду
судової експертизи є вирішення питань про належність певних об’єктів
рослинного або тваринного походження до певного роду за існуючою
класифікацією, про наявність на предметах речовин біологічного
походження, а також про подібність кількох об’єктів, що порівнюються, за
однаковими біологічними ознаками, походженням їх з єдиного джерела тощо.

Судовомедична експертиза досліджує живих осіб, трупи й різні речові
докази біологічного походження (кров, сперму тощо), її завдання полягає
у встановленні роду і причин смерті, характеру і ступеня тяжкості
тілесних ушкоджень, визначення групової належності та походження різних
виділень людського організму і вирішення інших питань, що потребують
застосування судовомедичних знань.

Судовомедична експертиза провадиться в бюро судовомедичної експертизи
при міністерствах охорони здоров’я союзних і автономних республік,
крайових і обласних відділах охорони здоров’я, міськими, районними і
міжрайонними судовомедичними експертами. Загальне керівництво
судовомедичними експертними установами здійснюється Головним
судовомедичним експертом Міністерства охорони здоров’я СРСР і головними
судовомедичними експертами міністерств охорони здоров’я союзних
республік. Науково-методичне керівництво судово-медичними експертними
установами здійснює Всесоюзний науково-дослідний інститут судової
медицини Міністерства охорони здоров’я СРСР.

Судовопсихіатрична експертиза провадиться у випадках, коли в слідчого
або в суду виникають сумніви відносно психічної повноцінності
обвинуваченого, свідка чи потерпілого. Цей вид експертизи провадиться
судовопси-хіатричними комісіями при лікарнях і клініках. Організаційним
і методичним центром судовопсихіатричної експертизи є науково-дослідний
інститут судової психіатрії ім. проф. В. П. Сербського.

Судовобухгалтерська експертиза призначається, коли в процесі
розслідування злочинів необхідно встановити недоліки
фінансово-господарської діяльності підприємства чи установи, з’ясувати
стан обліку і звітності, визначити розмір шкоди, заподіяної злочином
тощо.

Судовобухгалтерська експертиза в РРФСР і деяких інших союзних
республіках провадиться відділами судово-бухгалтерськнх експертиз
науково-дослідних інститутів і лабораторій судової експертизи. На
Україні судовобухгалтерські експертизи провадяться в республіканському і
обласних бюро судовобухгалтерської експертизи Міністерства юстиції УРСР.
Науково-методичне керівництво судовобухгалтерськими експертними
установами здійснюється Всесоюзним науково-дослідним інститутом судових
експертиз.

Судовоавтотехнічна експертиза призначається для визначення технічного
стану транспортних засобів, встановлення можливості виявити несправність
окремих частин (агрегатів, механізмів, деталей) звичайною перевіркою
транспорту, його швидкості руху перед подією або технічної можливості
запобігти дорожній події шляхом гальмування, маневром, вирішення різних
технічних питань, пов’язаних з встановленням органами слідства і судом
порушень правил руху на вулицях міст, населених пунктів і дорогах СРСР,
а також правил технічної експлуатації автотранспорту. Судовоавтотехнічні
експертизи провадяться відділами автотехнічних досліджень
науково-дослідних інститутів і лабораторій судової експертизи
міністерств юстиції союзних республік.

Судовотоварознавча експертиза призначається для встановлення якості,
сорту товарів, особливостей промислового виготовлення окремих видів
продукції, відповідності її державним стандартам чи іншим нормативам і
для вирішення інших питань, що потребують застосування спеціальних знань
в конкретній галузі товарознавства. В РРФСР і інших союзних республіках
судовотоварознавчі експертизи провадяться науково-дослідними інститутами
і лабораторіями судової експертизи. В Українській РСР судовотоварознавчі
експертизи провадяться в бюро товарних експертиз при відділах торгівлі
виконкомів обласних і міських Рад депутатів трудящих.

Перелічені вище види судової експертизи провадяться співробітниками
спеціалізованих державних експертних установ. При необхідності
застосування інших видів спеціальних знань, наприклад, в галузі
ветеринарії, агротехніки, мистецтвознавства, економіки тощо може бути
призначена відповідно ветеринарна, агротехнічна, мистецтвознавча і
економічна судова експертизи. Вони проводяться не в експертних
установах, а для їх виконання залучаються вчені або досвідчені в цих
галузях практичні працівники. В КПК УРСР і КПК інших союзних республік
зазначається, що питання, які ставляться експертові, і його висновок не
можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту
відповідальність.

Коли висновок експерта особою, що провадить дізнання, слідчим,
прокурором або судом визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить
іншим матеріалам справи, або, інакше, викликає сумніви в його
правильності, може бути призначена повторна експертиза. На практиці така
експертиза частіше призначається у випадках встановлення протиріччя
окремих положень в самому висновку або між ним і іншими достовірними
доказами в справі, чи коли експерт перевищив межі своєї компетенції чи
застосував недосконалу методику дослідження.

Якщо експертиза проведена неповно або її висновки не досить ясні, може
бути призначена додаткова експертиза. Проведення додаткової експертизи,
як правило, доручається тій самій установі, де проводилась перша.

Конкретними умовами доказування і тими обставинами або речовими
доказами, що підлягають дослідженню з застосуванням спеціальних знань.

При проведенні дізнання і попереднього слідства судова експертиза
призначається після порушення кримінальної справи і проведення
початкових слідчих дій. Момент призначення експертизи визначається
особою, що провадить дізнання, і слідчим залежно від характеру і
значення тих обставин справи і речових доказів, що підлягають
дослідженню, повноти зібраних матеріалів і можливості з допомогою
спеціальних знань встановити необхідні в справі факти.

При визначенні моменту призначення експертизи в кожному конкретному
випадку повинні враховуватися також стан і властивості речових доказів,
особливості їх дослідження, строки розслідування тощо.

При наявності трупа або речових доказів, що швидко псуються чи змінюють
свої властивості, експертиза повинна призначатись, при можливості,
негайно. Від правильного визначення моменту призначення експертизи,
якості підготовки необхідних матеріалів і досліджуваних об’єктів в
значній мірі залежать результати і своєчасність її проведення, а також
строки розслідування справи. Суд може призначити експертизу на
будь-якому етапі судового слідства.

Підготовка до проведення експертизи включає такі основні дії:

а) з’ясування обставин, що підлягають дослідженню, визначення виду
судової експертизи і досліджуваних об’єктів;

б) збирання необхідних для дослідження зразків і їх оформлення;

в) визначення експертної установи або конкретного експерта;

г) процесуальне оформлення призначення експертизи: винесення постанови
(ухвали) про призначення експертизи, ознайомлення з нею обвинуваченого,
а при необхідності й інших осіб, вирішення заявлених в зв’язку з
призначенням експертизи клопотань;

д) відправка всіх цих матеріалів до експертної установи або вручення їх
конкретному експерту.

Приймаючи рішення про призначення експертизи, слідчий чи суд повинні
переконатись, що дані обставини справи або речові докази потребують саме
експертного дослідження, визначити мету і конкретні завдання експертизи,
з’ясувати, до якої галузі спеціальних знань відноситься її проведення,
які методи досліджень можуть бути застосовані. Якщо при вирішенні цих
питань виникають утруднення, слідчий і суд можуть залучити для
консультації відповідних спеціалістів.

Результати експертизи завжди залежать від якості підготовки
досліджуваних об’єктів й інших матеріалів, необхідних для проведення
експертизи. Підготовка досліджуваних об’єктів для кожного виду судової
експертизи має свої особливості. Наприклад, при призначенні
криміналістичної експертизи з метою ідентифікації зброї по відстріляних
кулях і гільзах в експертну установу повинні бути направлені кулі або
гільзи, знайдені на місці події, а також вилучені як речові докази в
інших місцях, з зазначенням, де саме їх виявлено. Крім того, повинна
бути надіслана зброя, з якої, за припущенням слідчого, було зроблено
постріли, і 7—10 патронів для експериментальних пострілів з цього виду
зброї. Не можна надсилати до експертної установи замість самої зброї
лише кулі або гільзи, одержані експериментальною стрільбою, проведеною
самим слідчим. Для дослідження дробу на експертизу надсилається вся його
кількість, знайдена на місці події або вилучена в інших місцях.
Змішувати окремі партії знайденого дробу не можна.

При підготовці речових доказів на хімічне або біологічне дослідження
слідчий повинен додержуватись таких спеціальних правил: якщо речові
докази виявлено у великій кількості, від кожного з них повинні бути
відібрані певні зразки, з яких створюється середня проба. Щоб взяти
середню пробу рідини, її треба розмішати, а потім відлити необхідну
кількість (приблизно 1 літр). Проби відбираються окремо з кожної
місткості. Середня проба сипучих речовин (цукру, цементу, зерна тощо)
відбирається 3—5 виїмками за допомогою щупа в різних за глибиною місцях.
Виїмки перемішуються і від загальної суміші відбирається середня проба
вагою в 1—2 кг.

Якщо дослідженню підлягають плями на одежі, взутті та інших предметах,
необхідно направляти на експертизу не окремі вирізки з плямами, а
предмети повністю. Плями, які підлягають дослідженню, слід обшити.

Речові докази, виявлені на місці події у вигляді плям, або слідів
будь-яких речовин на предметах, які не можуть бути надіслані на
експертизу через свою громіздкість, повинні бути обережно вирізані разом
з незаплямованою частиною цього предмета. Якщо вирізку зробити
неможливо—речовина плями зіскоблюється.

Для контролю робиться також зіскоб в тому місці, де плями немає.

Деякі види судових експертиз, наприклад, криміналістична, судовохімічна,
судовотоварознавча, судовомедична й інші часто провадяться на основі
порівняння досліджуваних об’єктів і відповідних зразків. Тому при
призначенні таких експертиз відповідальним завданням слідчого є
правильне збирання І належне оформлення цих зразків.

В криміналістиці зразками називаються різні матеріальні предмети, що є
безпосередніми носіями властивостей об’єктів певного виду (групи) або
які внаслідок взаємодії з окремими індивідуально конкретними об’єктами
сприйняли їх ознаки і тому можуть бути використані як посередники для
встановлення цих об’єктів. За походженням ідентифікаційних ознак
(природою інформаційного змісту ознак) зразки діляться на два види:

а) безпосередні представники об’єктів певного виду, групи, складу і
структури (наприклад, зразки зерна, дрові, чорнила, певної промислової
продукції тощо);

у б) предмети з матеріально фіксованим відображенням ознак індивідуально
конкретного об’єкта (наприклад, зразки почерку, відбитки папілярних
узорів пальців тощо).

Особливістю зразків першого виду є те, що вони мають подібні або такі
самі властивості, склад і структуру, які притаманні досліджуваним
об’єктам, і тому можуть бути використані для визначення загального
походження або належності до однієї групи. Головною умовою використання
цих зразків в експертному дослідженні є їх наочна відповідність або
подібність до досліджуваних об’єктів за хімічним складом, фізичними
властивостями, біологічним походженням, технологічними Гі іншими
ознаками.

Зразки другого виду в процесі експертизи використовуються як
встановлюючі (ідентифікуючі) об’єкти для визначення тотожності певної
особи або конкретного предмета.

Особливістю цих зразків є те, що вони завжди мають відоме походження.
Головною умовою використання цих зразків в експертному дослідженні, на
відміну від зразків першого виду, є безперечність відображення на них
ознак конкретного об’єкта, що перевіряється, наприклад, ознак почерку
підозрюваної особи, конкретної пари взуття тощо.

За своїм походженням зразки обох видів можуть бути вільними й
експериментальними. Вільні (основні) зразки для експертизи спеціально не
створюються і взагалі можуть не мати безпосереднього відношення до
злочину, що розслідується. Залежно від обставин справи, досліджуваних
об’єктів і завдань, що ставляться на вирішення експертизи, вільними
зразками можуть бути, наприклад, власноручно написані обвинуваченим
тексти документів або підписи, подібні до досліджуваних об’єктів,
чорнило, промислова продукція, шматки паперу, тканин тощо. Вільні зразки
слідчий одержує при проведенні окремих слідчих дій (обшуку, виїмки) або
шляхом витребування від певних осіб, установ.

На відміну від вільних, експериментальні зразки спеціально створюються
для проведення експертизи, як порівняльні обшуки —необхідність одержання
— експериментальних зразків може обумовлюватись різними причинами,
наприклад, недостатньою кількістю вільних зразків, їх відмінністю від
досліджуваних об’єктів (наприклад, текст досліджуваного документу
виконаний олівцем, а вільні зразки написано чорнилом). В окремих
ситуаціях виникає необхідність проведення експертизи по таких об’єктах,
вільні зразки яких взагалі неможливо одержати (наприклад, відбитки босих
ніг або зліпки зубів конкретної особи тощо). В цих та інших виключних
випадках вільні зразки можуть бути доповнені або замінені
експериментальними.

Особливість експериментальних зразків полягає в тому, що вони
створюються в спеціально підготовлених умовах і можуть повторюватись
необмежену кількість разів при необхідності усунути елементи штучності,
вплив випадкових причин або з метою вивчення якогось явища, наприклад,
встановлення можливості шляхом малювання відтворити відбиток певної
печатки тощо. Експериментальні зразки одержують відповідно до ст. 199
КПК УРСР.

Одержання експериментальних зразків при підготовці до проведення
експертизи може бути примусовим.

Оскільки експерт і спеціаліст не мають права провадити будь-які
примусові дії, вони не повинні самостійно одержувати будь-які зразки,
необхідні для висновку. Виключення можуть складати лише випадки
одержання експертом експериментальних зразків від самих досліджуваних
об’єктів в процесі проведення експертизи з метою визначення механізму
виникнення окремих ознак, вивчення якихось явищ і властивостей
досліджуваних об’єктів внаслідок експерименту. Ці дослідження носять
науковий або методичний характер і можуть провадитись експертом без
участі особи, що призначила експертизу.

При відібранні експериментальних зразків повинні бути створені умови, що
забезпечують одержання їх у необхідній кількості і достатній якості, а
також гарантують безсумнівність їх походження. Наприклад, особа, в якої
відбирають експериментальні зразки почерку, не повинна бачити
досліджуваний документ.

Експериментальні зразки підпису повинні відбиратись на таких самих
бланках, на яких виконано досліджуваний документ (касові ордери,
‘відомості тощо), або на окремих аркушах паперу, в яких місце для
виконання підпису за розміром було б таким, як і в досліджуваному
документі тощо. Про одержання зразків складається протокол, з
зазначенням в ньому всіх відібраних зразків та способів їх одержання.

Вільні зразки почерку обов’язково повинні бути пред’явлені особі, від
імені якої вони значаться, для впізнання, після чого засвідчуються
підписами цієї особи і слідчого. Експериментальні зразки у вигляді
рукописів, підписів, креслень тощо також повинні бути засвідчені
підписом їх виконавця і слідчого.

При відбиранні зразків крові, слини й інших виділень людського організму
повинен приймати участь лікар. Ці зразки вміщуються в пробірки,
опечатуються і засвідчуються на упаковці підписом особи, що їх
відбирала, і слідчого.

При відбиранні і підготовці зразків для експертизи слідчий і суд повинні
керуватись правилами, викладе ними в інструкціях про порядок проведення
окремих видів судової експертизи.

Всі досліджувані об’єкти і зразки мають бути належно упаковані,
опечатані і засвідчені відповідним написом і підписом слідчого. Упаковка
підбирається з урахуванням особливостей окремих видів речових доказів і
повинна надійно захищати їх від пошкоджень.

Документи упаковуються в конверти, причому невеликі—в розгорнутому
вигляді, а великі—складаються тільки по наявних на них складках.

Обгорілі або обвуглені документи, якщо вони не оброблені фіксуючим
розчином, для пересилки можуть вміщуватися в ящик з обклеєними ватою
внутрішніми стінками, причому кожний шар таких документів покривається
цигарковим папером і шаром вати.

Предмети, що мають специфічний запах, для пересилки вміщуються в
поліетиленові пакети або скляний посуд, що щільно закривається.

Речові докази з різними слідами, а також порівняльні матеріали (для всіх
видів дослідження) пересилаються в картонній, дерев’яній або металевій
тарі залежно від їх особливостей. Упаковка повинна забезпечувати
нерухомість предмета і не торкатися його в місцях, де є сліди. Зліпки з
крихких матеріалів і пластичних мас запаковуються в м’яку обгортку
(вату, гофрований папір тощо). В стадії підготовки до проведення
експертизи важливе значення має правильне визначення необхідної
експертної установи і експерта. Щоб уникнути утруднень в цьому питанні,
слідчий і суд повинні знати систему експертних установ і види експертиз,
які в них провадяться, а також мати під руками довідники, методичні
посібники і інструкції про порядок призначення окремих видів експертиз.

Кримінально-процесуальний кодекс окремо передбачає порядок призначення
експертиз не в експертній установі (ст. 196 КПІ< УРСР) і в спеціальних експертних установах (ст. 198 КПК УРСР). Призначаючи експертизу не в експертній установі, слідчий повинен особливо уважно поставитись до вибору експерта. При визначенні експерта слідчий має з'ясувати, чи компетентна дана особа в проведенні саме тих досліджень, які необхідні для вирішення поставлених перед експертизою питань, і дати відповідні інструкції відносно поводження з досліджуваними об'єктами. Згідно ст. 196 КПК УРСР слідчий, призначаючи експертизу не в експертній установі, повинен упевнитись в особі експерта, вручити йому постанову про призначення експертизи, роз'яснити обов'язки і права, встановлені ст. 77 КПК УРСР, і попередити його про кримінальну відповідальність за ст. 179 Кримінального кодексу УРСР за відмову від виконання покладених на - нього обов'язків, а також про відповідальність за ст. 178 цього Кодексу за дачу завідомо неправильного висновку. Про виконання цих дій складається слідчим протокол, в якому, крім даних, передбачених ст. 85 КПК УРСР, зазначаються також відомості про особу експерта, його компетентність у певній галузі знань і зроблені ним заяви. Якщо експертиза призначається в державних експертних установах, то постанова і всі підготовлені матеріали надсилаються керівникові експертної установи. Ознайомившись з постановою про призначення експертизи, він, враховуючи характер експертизи, профіль спеціалізації, знання і досвід співробітників, доручає її проведення конкретній особі або групі осіб, залежно від складності або трудомісткості досліджень. В цих випадках експерт у вступній частині свого висновку зазначає, що він попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, і стверджує це підписом. В постанові органу слідства або ухвалі суду про призначення експертизи зазначається місце і дата, посада і прізвище особи, що її склала, назва справи, в якій провадиться слідство. В описовій частині викладаються обставини справи, які стосуються призначення експертизи. В одних випадках, наприклад, для хімічної, біологічної, судовомедичної експертизи, в описовій частині повинні бути висвітлені питання про місце, час і умови знайдення і вилучення досліджуваних об'єктів. В інших випадках, наприклад, для криміналістичного дослідження письма доцільно детально викласти дані про особу обвинуваченого, умови одержання від нього вільних і експериментальних зразків почерку тощо. В описовій частині має бути обґрунтоване рішення про призначення експертизи і зазначені статті КПК УРСР, на підставі яких його прийнято. Важливою частиною постанови є питання, що ставляться на вирішення експерта. Вони повинні стосуватись обставин справи, відноситись до компетенції експертної установи або призначеного експерта, бути конкретними, правильно і ясно сформульованими. Якщо при визначенні питань для експертизи слідчий зустрічає утруднення, він може звернутись за консультацією до експертної установи або до відповідного спеціаліста, якому потім може бути доручено проведення експертизи. В резолютивній частині постанови повинен бути перелік документів і предметів, що надсилаються на експертизу, з зазначенням об'єктів дослідження, а також перелік зразків і інших допоміжних матеріалів (протоколи огляду місця події, допиту свідків тощо). Аналогічних правил повинен дотримуватись і суд при винесенні ухвали про призначення експертизи. Постанова про призначення експертизи має бути пред'явлена обвинуваченому, а при необхідності й іншим особам в справі (потерпілому, цивільному позивачу тощо), з тим щоб ці особи могли скористатися своїм правом участі у виборі експерта, у визначенні досліджуваних об'єктів, представленні пояснень і зразків, формулюванні запитань, а також для того, щоб вони могли заявити клопотання про своє бажання бути присутніми при проведенні експертизи. Про ознайомлення обвинуваченого з постановою про призначення експертизи і роз'яснення йому прав, встановлених ст. 197 КПК УРСР, слідчий складає протокол, в якому зазначаються заявлені обвинуваченим клопотання. Якщо питання, поставлені на вирішення експерта, виходять за межі його компетенції або коли надіслані матеріали недостатні для висновку, експерт відповідно до ст. 77 КПК УРСР повинен у письмовій формі повідомити орган, що призначив експертизу, про неможливість дати висновок. 2. Висновок експертизи і його оцінка слідчим і судом. При проведенні експертизи важливо, щоб слідчий мав контакт з експертом. При наявності такого слідчий може вчасно поповнити додаткові матеріали, необхідність в яких виявилась в процесі дослідження, допомогти експерту швидше усвідомити обставини справи і завдання експертизи, ознайомитись з досліджуваними об'єктами, забезпечити в потрібних випадках присутність обвинуваченого тощо. Експерт в свою чергу при спілкуванні з слідчим має можливість ознайомити його з наслідками проведених досліджень, роз'яснити значення застосованих методів, звернути увагу слідчого на виявлені в ході дослідження фактичні дані, що можливо раніше не були йому відомі та ін. Спілкування слідчого з експертом не тільки позитивно впливає на строки і якість проведення експертизи, а й відіграє важливу роль в оцінці висновку експерта. Проведення експертизи оформляється висновком експерта, який складається відповідно до вимог, зазначених в ст. 200 КПК УРСР. У висновку експерт повинен об'єктивно, повно і послідовно описати процес і результати проведених досліджень, в логічній послідовності обґрунтувати відповіді на поставлені перед експертизою питання. Висновок експерта складається з трьох частин: вступу, дослідження і заключення. У вступній частині зазначаються дата його складання, назва експертної установи, прізвище, освіта, спеціальність, вчений ступінь і звання, посада експерта, на якій підставі було проведено експертизу, ким винесено постанову або ухвалу про призначення експертизи, в якій справі (номер справи, прізвище обвинуваченого), хто був присутній при проведенні експертизи, які питання поставлені експертові, перелік матеріалів і об'єктів, надісланих на дослідження. Тут також зазначаються обставини справи в тому обсязі, в якому вони викладені в постанові (ухвалі) про призначення експертизи. В другій частині висновку дається характеристика досліджуваних об'єктів і матеріалів, що підлягають дослідженню, і описується процес дослідження в тій послідовності, в якій його проводив експерт. Тут також описуються застосовані методи, проведені експерименти і їх результати. В третій частині, яка є заключною, експерт формулює відповіді на поставлені перед експертизою питання. Висновки експерта повинні обов'язково випливати з проведених досліджень, ґрунтуватися на достатніх наукових або дослідних положеннях і достовірних фактах, встановлених дослідженням. Залежно від особливостей та стану досліджуваних об'єктів, якості підготовки експертизи, вивченості в науці і експертній практиці питань, що стосуються дослідження цих об'єктів, а також досконалості застосованих методів, висновки експерта можуть бути категоричними або ймовірними (припустимими). За процесуальними умовами доказове значення в справі мають лише категоричні висновки експерта, в яких достовірно констатуються встановлені фактичні дані, які є доказами в справі. Ймовірні висновки ґрунтуються на припущеннях експерта, зроблених на підставі одержаних при дослідженні результатах. Оскільки ці результати не досить повні і переконливі, навіть для самого експерта, він формулює висновки про них у формі припущення, а не як достовірний факт. Ймовірні висновки експерта доказами не визнаються. Для слідчої практики вони можуть мати певне значення в тому розумінні, що з них може випливати необхідність проведення окремих слідчих дій і в сукупності з зібраними доказами по справі вони можуть бути використані для висунення і обґрунтування конкретних слідчих версій. Категоричні і ймовірні висновки за змістом бувають стверджуючими (позитивними) і заперечуючими (негативними). У стверджуючих в безумовній формі констатується наявність або можливість настання досліджуваного факту. Наприклад, в криміналістичній експертизі стверджуючим є висновок про те, що слід папілярного узору на речовому доказі залишений великим пальцем правої руки Іванова або що підпис на документі виконав Петренко. В заперечуючому висновку, навпаки, в безумовній формі констатується відсутність досліджуваного факту або неможливість його настання за певних умов. Наприклад, в криміналістичній експертизі заперечуючим є висновок, що шпагат, вилучений в Степаненка, і зразки шпагату з магазину Макарівського ССТ різні або що кулю, вилучену з трупа потерпілого, відстрілено не з пістолета «ТТ» серії АЄ К° 5144 тощо. Доказова цінність стверджуючих і заперечуючих висновків обумовлюється значенням тих обставин, що встановлюються експертизою. Висновок експерта, як і інші докази, підлягають оцінці слідчим, судом, прокурором і особою, що провадить дізнання за їх внутрішнім переконанням. Для органів розслідування, прокурора й суду висновок експерта не обов'язковий. Однак, оскільки у висновку експерта викладено фактичні дані, встановлені на підставі спеціальних знань, незгоду з ним згідно з ст. 75 КПК УРСР необхідно мотивувати у відповідних постанові, ухвалі, вироку. При оцінці висновку експерта визначається його обґрунтованість, повнота, доказовість висновків і законність. Зміст оцінки висновку експерта полягає в детальному ознайомленні з ним і вирішенні ряду питань. Так, при ознайомленні з вступною частиною висновку необхідно визначити, який експерт провадив експертизу (його освіта, спеціальність, досвід роботи, вчена ступінь, звання), чи попереджений він про відповідальність за статтями 178 і 179 КПК УРСР, як сформульовано питання, поставлені на вирішення експертизи, в постанові і висновку, чи співпадають вони і чи на всі ці питання дав відповіді експерт. Звертається увага і на те, якими матеріалами користувався експерт при проведенні експертизи, чи досліджено всі об'єкти, які були йому надіслані. При ознайомленні з другою частиною висновку встановлюється, чи придатні були для експертизи досліджувані об'єкти і чи достатня кількість зразків надіслана на експертизу, які додаткові матеріали використані експертом при дослідженні і які наукові положення і методи застосовані, чи повно і правильно проведене дослідження. Слід зазначити, що повнота експертного дослідження знаходиться в безпосередній залежності від використання наукових положень і різних методів, проведення відповідних експериментів та охоплення всього надісланого експерту матеріалу. Слідчий і суд повинні мати уяву про наукові положення і методи дослідження і при оцінці висновку звертати увагу на те, чи відповідають сучасному стану науки методи, застосовані експертом, наскільки вони досконалі і чи були випробувані в експертній практиці. Порівнюючи вступну і дослідну частину висновку з заключною, слідчий і суд можуть визначити, чи відповів експерт на всі поставлені питання, чи немає протиріч між описом досліджень і висновками, чи послідовно і логічно побудовані відповіді, як вони обґрунтовані і чи не виходять вони за межі компетенції експерта. Важливе значення при оцінці висновку експерта повинно бути надане співставленню його з іншими доказами в справі. Протиріччя між висновком експерта і іншими джерелами доказів може вказувати на помилковість висновків експерта або інших матеріалів справи і служити підставою для виклику експерта на допінг або призначення повторної експертизи, а також для проведення інших слідчих дій. При перевірці законності висновку експерта необхідно встановити, чи не були порушені при призначенні і проведенні експертизи норми кримінально-процесуального закону. Такими порушеннями можуть бути проведення експертизи особою, що підлягала відводу або не була у встановленому порядку призначена експертом, порушення прав обвинуваченого і підозрюваного, визначених ст. 197 КПК УРСР, перевищення експертом меж своєї компетенції тощо. Виноградов Й. В., Кочаров Г. Й., Селиванов Н. А. Експертиза на предварительном следствии. М.., «Юридическая литература», 1967. Петрухин Й. Л. Експертиза как средство доказування в советском уголовном процессе. М., Госюриздат, 1964. Сборник методических писем й пособий по вопросам кримина-листической експертизи. К. 1960. Інструкція про порядок призначення і проведення судових експертиз в науково-дослідних установах Юридичної комісії при Раді Міністрів УРСР. К., 1966. перевіряються, показує місце і предмети, знаходження і взаємне розташування яких вона знає в зв'язку з тим, що була на цьому місці і чинила якісь дії (або спостерігала їх) в момент, до якого відносяться її показання. В процесі оцінки результатів перевірки показань на місці слідчий переконується, чи співпадають показання даної особи з об'єктивною обстановкою на місці, тобто чи встановлено обставини, які об'єктивно підтверджують правильність показань. Достовірність результатів перевірки показань на місці в кінцевому підсумку може бути встановлена за допомогою даних, одержаних з інших джерел (протоколів перевірки показань інших осіб, протоколів огляду, обшуку тощо). Література Белкин Р С. Експеримент в следственной, судебной й експертний практике. М., «Юридическая литература», 1964. Гуковская Н. Й. Следственньїй експеримент. М., Госюриз-дат, 1958. Колмаков В. П., Ароцкер Л. Е. Следственньїй експеримент на предварительном следствии. Харьков, Изд-во ХНИИСЗ, 1949. Колмаков В. П. Следственньїй осмогр. М., «Юридическая литература», 1969. Кримінально-процссуальшін кодекс Української РСР, науково-практичний коментарій. К., Політвидав. України, 1968.

Похожие записи