РЕФЕРАТ

На тему:

Принципи аграрного права України

Принципи — це основні вихідні засади певного суспільного явища, що
якнайактивніше виражають його зміст. Принципи права — це засади, які
закріплені в правових нормах і відображають закономірності певної галузі
права. В них розкриваються системні особливості галузі права, які
зумовлюють її галузеву суть. Проте принципи права можуть мати й ширший,
міжгалузевий характер. Такі загальні принципи відображаються в галузевих
правових принципах.

Сучасний період розвитку українського суспільства характеризується
такими загальними правовими принципами, які повинні відображатися в
законодавстві (в тому числі — й в аграрному):

спрямованість на зміцнення юридичних засад правової демократичної
держави;

спрямованість на гарантування прав людини;

відповідність об’єктивним закономірностям сучасного суспільного
розвитку, його науковим засадам;

відповідність усіх нормативно-правових актів Конституції

України;

врахування ієрархічної послідовності та внутрішньої гармонії

нормативне-правових актів;

підвищення ролі законів як основних елементів законодавчої

системи;

кодифіковане й системне правове забезпечення суспільного

розвитку (для усунення існуючого спонтанного розвитку законодавства,
численних фактів його доповнень та змін і формування

стабільного законодавства).

Аграрне право як комплексна, інтегрована й спеціалізована галузь права
має систему спеціальних принципів, наявність яких зумовлена
особливостями мети та змісту аграрних відносин. При цьому слід
враховувати 2 таких фактори:

1) селяни своєю працею створюють життєво необхідні й незамінні блага для
всього суспільства: виробляючи сільськогосподарську продукцію, вони
вирішують одну з найважливіших суспільних

проблем — продовольчу;

2) аграрні відносини безпосередньо або опосередковано

пов’язані з процесом сільськогосподарського землекористування.

У зв’язку із зазначеним, провідним спеціальним принципом аграрного права
слід вважати пріоритетність сільського господарства в системі всіх інших
галузей народного господарства. Основною складовою цього принципу є
пріоритетність сільськогосподарського землекористування серед інших
видів користування землею. Одним із прикладів юридичного закріплення
цього спеціального принципу є Закон України від 17 жовтня 1990 р. «Про
пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в
народному господарстві» (в редакції Закону від 15 травня 1992 р.). Існує
потреба в прийнятті спеціального, ширшого за змістом, Закону — «Про
сільське господарство».

Другим важливим спеціальним принципом сучасного аграрного права є
рівність суб’єктів аграрних відносин. Перехід України до ринкових
відносин, урізноманітнення форм власності на землю та майно,
підприємницькі засади аграрного господарювання створили умови для
виникнення нових суб’єктів аграрних відносин — фермерських господарств,
особистих селянських господарств, приватних аграрних підприємств та ін.
І для якісної зміни правового статусу суб’єктів аграрного
господарювання, які існували раніше, зокрема сільськогосподарських
виробничих та обслуговуючих кооперативів. Рівність цих та інших
суб’єктів аграрних відносин, в тому числі великих афарних державних
підприємств, є закономірним відображенням демократичних засад у розвитку
аграрного підприємництва.

Наступним принципом сучасного аграрного права є право добровільного
вибору селянами організаційно-правових форм господарства та
господарювання. Слід звернути увагу на те, що сільськогосподарські
кооперативи нині в Україні посідають провідне місце серед інших типів і
видів кооперативів і відіграють важливу роль у становленні ринкових
відносин на селі.

Специфічним принципом аграрного права є тісний органічний взаємозв’язок
трудових І земельних відносин, за якого процес сільськогосподарського
землекористування означає використання в процесі трудової діяльності
об’єктивних природних властивостей ґрунтів, зокрема родючості, і
внаслідок цього поєднання людського і природного факторів — одержання
сільськогосподарської продукції. Це — найхарактерніший принцип для
основної галузі сільськогосподарського виробництва — рослинництва.

Ведення сільського господарства завжди пов’язане з природним виробничим
ризиком, кліматичними умовами, тривалим проміжком часу між вкладенням
праці й одержанням прибутків виробленої (виготовленої) продукції та з
багатьма іншими факторами. То

му в усьому світі сільське господарство є дотаційним. І для України
стабільна державна підтримка сільськогосподарського товаровиробника має
стати постійним принципом державного керівництва сільським
господарством, а отже — принципом аграрного права. Держава повинна
забезпечувати охорону земель сільськогосподарського призначення,
створювати соціально-економічні умови життя й праці селянина.

Надзвичайно важливе практичне значення має принцип реальної
гарантованості суб ‘єктивних прав селян як громадян України й як
суб’єктів аграрних відносин. Селянство — це та структурна детермінанта,
від якої залежить продовольчий добробут суспільства. Водночас воно
уособлює усталений спосіб життя, є носієм національних традицій та
добропорядних звичаїв. Проте продовжує Існувати великий розрив у
реальному забезпеченні матеріальних, соціальних і культурних умов життя
й праці жителів міст і сіл. Це зумовлює необхідність гуманізації статусу
селянина на сучасних законодавчих засадах, забезпечення справедливого
розподілу благ у демократичному правовому суспільстві.

Система аграрного права України

Система галузі права — це закономірно послідовна, повна і внутрішньо
узгоджена сукупність складових, основу якої становить правовий інститут.
Вона значною мірою зумовлена принципами права.

Можна стверджувати, що сьогодні аграрне право України — це комплексна,
інтегрована й спеціалізована галузь права, яка історично склалася і
являє собою повноцінну систему аграрно-правових інститутів. Саме їх
наявність як головної внутрішньогалузевої сукупності норм правової
спільності є підтвердженням існування окремої самостійної галузі права.

Для аграрного права характерна наявність, насамперед, комплексних
правових інститутів — Провідний серед них — інститут права власності по
землю (переважно приватну). Він є наслідком здійснення радикальних
реформ у сільському господарстві — земельної та аграрної, виникнення
аграрних товаровиробників, підприємницьких засад їхньої діяльності.

Комплексна юридична природа інституту права власності пов’язана,
передусім, з його генетичними зв’язками з цивільним правом та
аграрне-правовою спеціалізацією норм земельного права. Останнє зробило
можливим перерозподіл земель сільськогосподарського призначення між
різними аграрними суб’єктами, сприяло виникненню нових суб’єктів
аграрних відносин.

Комплексну земельно-аграрну правову природу має і новий правовий
інститут — паювання земель. Він був законодавче започаткований ЗК 1992
р. та широко задекларований кількома указами Президента України.

Право на земельну частку (пай) стосується переважно колишніх членів
колективних сільськогосподарських підприємств і є похідним від права
колективної власності на землі сільськогосподарського призначення. Воно
є, по суті, основною формою набуття селянами права приватної власності
на ці землі.

Похідним від інститутів права власності на землю та паювання земель є
поширений у практиці інститут оренди земель сільськогосподарського
призначення, який здебільшого використовується аграрними суб’єктами, що
значною мірою зумовлює їх юридичну природу.

Одним із нових інститутів аграрного права є інститут фермерського
господарства, який органічно поєднує норми права, що регламентують
складний комплекс земельних, трудових, майнових, організаційних,
управлінських та інших відносин.

Правове становище фермерських господарств регулюється переважно
спеціальними законодавчими актами аграрного законодавства.

Найусталснішим правовим інститутом аграрного права є інститут
сільськогосподарської кооперації. Ця традиційна організаційно-правова
форма ведення сільського господарства пройшла багато різних етапів свого
історичного розвитку: вона була значно спотворена в період
колективізації і відроджена в 90-х рр. минулого століття, коли спочатку
на основі Закону СРСР від 25 червня 1988 р. «Про кооперацію в СРСР», а
згодом на засадах спеціалізованого Закону України «Про
сільськогосподарську кооперацію» почали відновлюватися справжні
кооперативні принципи аграрного виробництва.

Створення й функціонування в Україні виробничих і, особливо,
обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів потребує подальшого
вдосконалення їх правового режиму.

Аграрним законодавством передбачено розвиток і деяких інших
організаційно-праїзових форм ведення сільськогосподарського виробництва:
особистих селянських господарств, приватних аграрних підприємств,
сільськогосподарських товариств, а також державних сільськогосподарських
підприємств та ін. Це сприятиме формуванню відповідних правових
інститутів аграрного права.

Необхідність подальших соціальних перетворень на селі потребує
законодавчого вдосконалення комплексного аграрно-правового інституту —
пріоритетного соціального розвитку села. Він був започаткований ше 1990
р. прийняттям спеціального Закону УРСР «Про пріоритетність соціального
розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві»,
яким передбачались пріоритети в державних інвестиціях, принципи
еквівалентності товарообміну між сільським господарством І
промисловістю, в сфері соціального розвитку села, його наукового та
кадрового забезпечення тощо.

18 січня 2001 р. було прийнято Закон України «Про стимулювання розвитку
сільського господарства на період 2001-2004 років», який визначив
конкретні економічні, фінансові й соціальні важелі розвитку сільського
господарства України.

Подальший розвиток нормативної бази цього правового інституту
спрямований на законодавче врегулювання форм і методів державної
підтримки сільського господарства, забезпечення нормальних
соціально-економічних умов життя та праці селянства.

Тенденцію до подальшого активного законодавчого розвитку мас також
інститут гарантування прав селянина як громадянина й як працівника
сільського господарства, оскільки ці права не повною мірою закріплені в
аграрному законодавстві й ще менше реалізуються на практиці.

Активно формується й новий правовий інститут аграрного права —
приватизація та паювання майна в агропромисловому комплексі України.
Особливості приватизації майна в АПК передбачені спеціальними актами
аграрного законодавства: Законом України від 10 липня 1996 р. «Про
особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», Указом
Президента України від 27 серпня 2002 р. № 774/2002 «Про додаткові
заходи щодо підвищення рівня захисту майнових прав сільського населення»
тощо.

Науковці рекомендують конкретні правові умови вдосконалення цього
складного процесу.

Система аграрного права як навчальна дисципліна передбачає послідовну
наявність 3 складових, якими є:

загальна частина;

особлива частина;

спеціальна частина.

Можливість вирізнений загальної частини навчального курсу аграрного
права України є показником, що засвідчує об’єктивне Існування
відповідної окремої галузі права.

До загальної частини курсу належать такі вихідні загальнотеоретичні
теми, як: предмет аграрного права, його принципи й система; джерела
аграрного права, їх поняття та класифікація; аграрні правовідносини
(поняття, види, особливості, класифікація); державне регулювання
сільського господарства (зміст, форми, система державних органів тощо);
правове становище різних аграрних суб’єктів (фермерських господарств,
сільськогосподарських кооперативів, особистих селянських господарств);
особливості реформування аграрних відносин тощо.

Особлива частина навчального курсу розпочинається з розкриття
особливостей правового режиму земель сільськогосподарського призначення,
які є основним засобом виробництва, базою для виробничої
сільськогосподарської діяльності всіх аграрних суб’єктів.

На цій основі в особливій частині курсу послідовно розкриваються головні
напрями діяльності аграрних суб’єктів, їх земельні, трудові, майнові,
договірні, фінансові та інші відносини, а також відповідальність за
порушення аграрного законодавства України.

Вперше в підручнику з аграрного права України подається спеціальний
розділ — про розвиток науки аграрного права України.

Спеціальна частина навчального курсу містить характеристику аграрного
права зарубіжних країн і правове регулювання земельної та аграрної
реформи в цих країнах.

Похожие записи