ПРЕДСТАВНИЦТВО

1. ПОНЯТТЯ, ПІДСТАВИ ТА ВИДИ ПРЕДСТАВНИЦТВА

Однією з форм здійснення громадянами та юридичними особами належних їм
цивільних прав та обов’язків є представництво.

Представництво — це правовідно-шення, відповідно до якого одна особа
(представник) на підставі набутих нею повноважень виступає і діє від
імені іншої особи, яку представляє, створюючи, змінюючи чи припиняючи
безпосередньо для неї цивільні права та обов’язки.

Представництво характеризується наступними ознаками:

— цивільні права та обов’язки належать одній особі, а здійснюються
безпосередньо іншою;

— представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не
юридичних) дій представництвом не охоплюється);

— представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи;

— представник діє виключно в межах наданих йому повноважень;

— правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він
представляє. Якщо укладена представником угода спричинила для
контрагента збит

ки, то зобов’язаною стороною буде не представник, а та особа, яка надала
йому повноваження для вчинення цієї угоди.

Значення представництва полягає у тому, що саме завдяки цьому
інститутові юридичні особи мають мож-‘ ливість повніше здійснювати свої
повноваження, захищати інтереси в суді, арбітражному суді за допомогою
кваліфікованих юристів. Завдяки представництву стає можливою реалізація
цивільних прав недієздатними особами, малолітніми. Потреба
представництва зумовлена й тим, що у випадках тривалої відсутності за
місцем постійного проживання, тяжкої хвороби та інших обставин
громадянин не завжди має змогу особисто здійснювати надані йому законом
можливості: отримувати заробітну плату, пенсію, поштові перекази,
керувати транспортними засобами, розпоряджатися майном, захищати свої
інтереси в суді тощо. І саме в цих випадках йому на допомогу приходить
представник.

Представник вчиняє юридичні дії, заступаючи місце особи, яку він
представляє і від імені якої виступає. Саме ці ознаки відрізняють
представництво від чималої низки подібних відносин.

Термін «представництво» в широкому розумінні включає відносини, які
існують між особами, коли одна з них діє за іншу або під її контролем.
Тому нерідко цим терміном користуються і тоді, коли йдеться про комісію,
торгове представництво, відносини з брокерами, маклерами, адвокатами.

Від представництва в цивільному праві потрібно відрізняти посередництво.
Мета посередництва полягає в тому, щоб досягти укладання угоди між
зацікавленими сторонами. Маклер — це особа, яка професійно займається
посередництвом при укладанні різних угод (купівлі-продажу товарів,
цінних паперів, страхування тощо). Маклер, як правило, виступає відносно
сторін як незалежний посередник, хоча й діє за рахунок коштів клієнтів і
за їх дорученням. Оскільки він як посередник представляє інтереси обох
сторін, то й відповідає за свої дії перед кожною стороною.

Посередник сам не укладає угоди для сторони, він тільки фактично бере
участь в її укладанні: готує проект

125

договору, надсилає його зацікавленим сторонам або допомагає їм
зустрітися, бере участь у попередніх розмовах, що не мають юридичного
змісту. Інколи функції торгових маклерів виконують брокери. Та ні
маклери, ні брокери не можуть розглядатися як представники, звичайно,
окрім тих випадків, коли з маклерськими чи брокерськими конторами
укладено договір доручення.

Не є представниками посильні, кур’єри, тобто ті особи, які лише
виконують функції передачі листа, телеграми, проекту договору, іншої
інформації. Вони інколи навіть не тільки не знають, а й не розуміють
змісту документа. Посланцями (посильними) можуть бути навіть тварини,
птахи. На відміну від представника, посильний своєю волею не бере участі
у встановленні визначених юридичних наслідків. Він лише передає вже
фактично виражену волю особи, відображену в тексті документа. Тобто він
виступає не як юридичний, а як фактичний учасник відносин.

Роль посередника закінчується саме там, де фактичні дії набувають
юридичного змісту. Волевиявлення, щодо укладання угоди виходить не від
нього, а від особи, яка зацікавлена цю угоду укласти. Посередник
повноважень на укладання угоди не має. Його обов’язок полягає в тому,
щоб знайти, звести осіб, які зацікавлені, ознайомити їх з можливістю
укладення угоди, її умовами, змістом.

Відрізняються від представника й інші особи, які, не виражаючи
самостійної волі, надають фактичні послуги, допомагають особі виразити
свою волю й виконати необхідні дії: перекладач, тлумач, особа, яка
підписує угоду за неписьменного чи за особу, яка в силу фізичного стану
не може поставити свій підпис.

Особливості має так зване комерційне представництво. Комерційним
представником є особа, яка постійно і самостійно представляє підприємців
при укладанні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.
Комерційне представництво здійснюється на підставі договору, укладеного
в письмовій формі, який містить перелік повноважень представника, а при
відсутності вказівок на такі повноваження — також довіреності.

126

За загальним правилом, представник не може укладати угоди між особами,
представником яких він є, комерційне ж представництво дозволяє укладати
такі угоди, але тільки в разі згоди на це обох сторін.

Представник вчиняє юридичні дії від імені того, кого він представляє.
Тобто він сповіщає про свій намір створити права та обов’язки не для
себе, а для іншої особи. Якщо це не зрозуміло із обставин, за яких діє
представник, то він зобов’язаний повідомити про це контрагента. Саме цим
представництво відрізняється від таких близьких до представництва
правовідносин, як договір комісії, коли одна сторона (комісіонер)
зобов’язується за дорученням іншої сторони (комітента) за винагороду
вчинити одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента.
Тобто, на відміну від представника, який діє від імені того, кого
представляє, комісіонер діє від свого імені.

Дії представника особи спричиняють певні правові наслідки для інших лише
в тому разі, коли представництво є належним і здійснюється в межах
наданих повноважень.

Повноваження ~ це право однієї особи виступати представником іншої
особи. Підставами виникнення повноважень, тобто тими юридичними фактами,
з наявністю яких закон пов’язує виникнення повноважень, є:

1) волевиявлення особи, яка бажає мати представника, виражене у
встановленій законом формі. Це волевиявлення може бути виражене або в
договорі доручення, або, найчастіше, у вигляді довіреності;

2) призначення або обрання особи на посаду, виконання обов’язків якої
вимагає певних юридичних дій від імені іншої особи:

а) призначення або обрання керівником підприємства;

б) призначення на певну посаду на підприємстві чи в установі, яка надає
послуги населенню шляхом укладання угод (касир, продавець, приймальник,
гардеробник). Повноваження цих осіб відображені у відповідних відомчих
положеннях, інструкціях. Довіреність їм не потрібна, оскільки вони
виконують обов’язки за посадою у службовий час, а обсяг їхніх
повноважень випливає із обстановки, в якій вони працюють. У той же час,
коли,

127

наприклад, продавцеві доручається укласти договір охорони, то,
звичайно, при цьому вже вимагається довіреність, оскільки дана особа
перестає бути представником за посадою, а мусить набути повноважень
представника за довіреністю;

в) призначення опікуном;

3) наявність адміністративного акта, що дозволяє особі вчиняти певні дії
як представникові іншої особи. Наприклад, дозвіл органів опіки та
піклування, який надано опікунові для укладення конкретної угоди, що
виходить за межі побутової (ст. 145 КпШС України);

4) відносини материнства, батьківства, усиновлення, удочеріння, які
відповідним порядком оформлені;

5) спільне ведення селянського (фермерського) господарства, оскільки
інтереси такого господарства представляє голова господарства (п. З ст. 2
Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»);

6) членство в кооперативі, спілці, об’єднанні, за статутом якого
інтереси цього об’єднання представляє голова.

Таким чином, залежно від того, на чому будуються повноваження
представника, можна розрізнити представництво за законом (або законне,
обов’язкове) і представництво за договором (або договірне, добровільне).

Представництво за законом має місце тоді, коли особа-представник, коло
її повноважень і самі випадки такого представництва визначаються певними
нормативними актами (ЦК, КпШС, Законом України «Про підприємства» тощо).
До призначення представника той, кого представляють, у таких випадках
ніякого відношення не має.

Різновидом даного представництва є так зване статутне представництво,
коли відповідно до статуту чи положення керівний працівник (директор,
ректор, начальник, голова) наділений повноваженнями виступати у
цивільному обігу від імені юридичної особи.

Представництво за договором —- це таке представництво, яке виникає в
результаті угоди між представником та особою, яку він представляє. Для
здійснення даного представництва потрібно отримати довіреність, яку той,
кого представляють, видає представникові як доказ наданих йому
повноважень.

128

Представництво в цивільному праві відрізняється від представництва
суміжних правових інститутів, наприклад, від представництва судового або
процесуального. Процесуальне представництво має місце в цивільному (ст.
112 ЦПК України), арбітражному (ст. 28 АПК України), у кримінальному
процесах (ст. 32, 52 КПК України). Найпоширенішою формою добровільного
представництва в судовому процесі є представництво адвокатів (Закон
України «Про адвокатуру»). Метою представництва в цивільному праві є
здійснення представником від імені і за рахунок того, кого
представляють, певних юридичних дій (укладання угод тощо), метою
судового представництва є захист представником у суді інтересів тієї чи
іншої сторони.

Якщо в цивільному праві при укладанні угоди представник завжди заміняє
того, кого він представляє, то в судовому представництві поруч із
представником може діяти й особа, інтереси якої представляються.

Нарешті, якщо коло повноважень представника в цивільному праві повністю
визначається довірителем, то при судовому представництві загальні права
представника передбачені в законі, і тільки деякі права можуть бути
застережені в довіреності.

Представником може бути не кожний суб’єкт цивільного права. Необхідною
умовою правосуб’єктності представника є наявність у нього право- і
дієздатності. Тому представниками не можуть виступати особи, які не
до-сягли повноліття чи перебувають під опікою або піклуванням. Не
дозволяється укладати через представника угод, які за своїм характером
вимагають особистої присутності особи: складати заповіт, укладати
договір довічного утримання тощо.

2. ДОВІРЕНІСТЬ

Довіреністю1 визнається письмове повноваження, яке видає одна особа
(довіритель) іншій особі (довіреному) для представництва перед третіми
особами. Довіре-

1 У чинному ЦК України законодавець використовує термін «довіреність», а
в Законі «Про нотаріат» — слово «доручення».

129

ність — це одностороння угода, яка фіксує межі повноважень
представника, який, діючи на підставі довіреності, створює права та
обов’язки безпосередньо для довірителя.

Особа, яка видає довіреність, називається довірителем, а особа, яка
отримує повноваження за довіреністю, — довіреним. Подібна термінологія
використовується і в договорі доручення, за яким одна сторона
зобов’язується від імені і за рахунок іншої сторони виконати певні
юридичні дії. Проте довіреність не тотожна договорові доручення.
Співвідношення між ними таке:

договір доручення є підставою видачі довіреності. В основі довіреності
може бути і договір експедиції, і трудовий договір. Наприклад,
матеріально відповідальній особі може бути видана довіреність для
вчинення дій, пов’язаних безпосередньо з виконанням нею трудових
обов’язків.

Якщо доручення є договором про представництво, який визначає внутрішні
взаємовідносини між представником і тим, кого він представляє, і сторони
своїми підписами підтверджують, які саме дії і яким саме чином повинен
виконати довірений, який розмір винагороди його чекає (якщо це
передбачено договором), то довіреність, як документ, підписує лише
довіритель. Довіреність адресована насамперед третім особам і має на
меті довести до їх відома те, що між представником і тим, кого він
представляє, існує домовленість, згідно з якою виконання всіх угод, що
буде укладати представник у межах довіреності, бере на себе той, хто
представляє.

Юридична сила довіреності не залежить від згоди представника на її
видачу, як і обсяг повноважень, якими довіритель наділяє довірену особу,
також з нею не погоджується. А ось здійснення повноважень цілком
залежить від волі довіреної особи.

За обсягом повноважень розрізняють такі види довіреностей: разова — на
виконання однієї конкретної дії (наприклад, продати чи купити будинок);
спеціальна — на виконання якихось однорідних дій (наприклад, довіреність
на отримання авторського гонорару протягом року); генеральна (або
загальна) — на загальне управління майном довірителя.

130

Генеральна довіреність уповноважує особу на виконання не якоїсь окремої
угоди чи якихось певних категорій угод, а на укладання будь-яких угод.
Наприклад, особа, яка відбуває в довготривале відрядження за кордон,
може видати генеральну довіреність, на підставі якої уповноважена особа
може мати право: укладати всі дозволені законом угоди щодо управління та
розпорядження майном; купувати, продавати, дарувати, приймати в дар,
обмінювати, заставляти і приймати в заклад житлові будинки, інше майно;
проводити розрахунки по укладених угодах, приймати спадщину та
відмовлятися від спадщини; отримувати належне довірителеві майно (гроші,
цінні папери), а також документи від всіх осіб, установ, підприємств та
організацій, у тому числі з відділень банків, інших кредитних установ,
установ зв’язку, пошти, телеграфу, розпоряджатися рахунками в банках,
отримувати поштову, телеграфну та всіляку іншу кореспонденцію, в тому
числі грошову чи посилочну, вести від імені довірителя справи в усіх
судових установах з усіма правами, які закон надає позивачеві,
відповідачеві, третій особі та потерпілому, в тому числі з правом повної
чи часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета
позову, укладання мирової угоди, оскарження рішення суду, пред’явлення
виконавчого листа до стягнення, отримання присудженого майна або грошей.

Закон вимагає, щоб довіреність була складена у письмовій формі, тому
поза письмовою формою немає довіреності. Довіреності, які видаються
громадянам, повинні бути посвідчені уповноваженими на це особами. Так,
щодо угод, які вимагають нотаріальної форми, довіреність повинна бути
посвідчена державним чи приватним нотаріусом: До нотаріально посвідчених
довіреностей прирівнюються (ст. 40 Закону України «Про нотаріат»):

1) довіреності осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях,
лікарнях, санаторіях, будинках престарілих, — посвідчені головлікарями,
начальниками госпіталів, заступниками з медичної частини, черговими
лікарями;

2) довіреності громадян, які перебувають під час плавання на морських
суднах або суднах внутрішнього пла-

131

вання, що плавають під прапором України, — посвідчені капітанами цих
суден;

3) довіреності громадян, які перебувають у розвідувальних, арктичних та
подібних експедиціях, — посвідчені начальниками експедицій;

4) довіреності військовослужбовців — посвідчені командирами частин,
з’єднань, установ і закладів;

5) довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, —
посвідчені начальниками виправно-трудових установ 1.

Довіреності, які видаються організаціями для укладання будь-яких угод,
не вимагають нотаріального посвідчення, оскільки вони посвідчуються
самою організацією шляхом підпису керівником організації та скріплюються
печаткою. Довіреності на одержання чи видачу грошей та інших
матеріальних цінностей повинні бути також підписані головним
бухгалтером.

Поруч з нотаріальною формою законодавець допускає випадки посвідчення
довіреності за місцем роботи, навчання або місцем проживання довірителя.
Це довіреності на: отримання заробітної плати та інших платежів,
пов’язаних з трудовими відносинами; на одержання винагороди авторів та
винахідників; пенсії, допомоги та стипендії; отримання грошей з
Ощадбанку; одержання поштової та грошової кореспонденції. Хоча в
Цивільному кодексі законодавець наводить виключний перепік випадків,
коли досить простої письмової форми довіреності без її нотаріального
посвідчення, у деяких нормативних актах наводяться й інші випадки. Так,
відповідно до п. 1.3 Положення про порядок подання громадянами України
заяв на придбання акцій, запропонованих до продажу на сертифікатних
аукціонах, яке затверджене наказом Фонду державного майна України 10
серпня 1995 p., довіреність на виконання дій по складанню та поданню
заяви на придбання акцій на сертификатному

‘ Особливості посвідчення таких довіреностей передбачені Порядком
посвідчення заповітів і доручень, прирівнювальних до нотаріально
посвідчених, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15
червня 1994 p. (Бюлетень законодавства і юридичної практики України. —
1998. — № 5).

132

аукціоні не вимагає нотаріального посвідчення, за винятком, коли така
довіреність складена не громадянином України.

Довіреність повинна мати всі необхідні реквізити: місце і дату
складання, строк дії (прописом), прізвище, ім’я, по батькові довірителя
та довіреної особи (повну назву юридичної особи), місце проживання
(місце знаходження юридичної особи) представника та особи, яку
представляють, а в необхідних випадках — посаду, яку вони займають, коло
повноважень.

Максимальний строк дії довіреності — три роки. Якщо у довіреності не
вказано строк її дії, то така довіреність зберігає силу протягом року
від дня видачі. Довіреність, яка посвідчена нотаріально й призначається
для дії за кордоном і яка не містить вказівок про строк дії, зберігає
свою силу до її скасування особою, яка видала ^довіреність.

Довіреність без дати видачі недійсна. Довіреність підписується
довірителем особисто. Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби
або з інших поважних причин не може власноруч підписати довіреність, то
за його проханням і в його присутності та в присутності нотаріуса чи
іншої посадової особи, яка посвідчує довіреність, цей документ може бути
підписаний іншим громадянином, особу якого встановлює нотаріус.

Видавати довіреності без будь-яких обмежень можуть тільки повністю
дієздатні особи. Якщо громадянин відповідно до чинного законодавства
уклав шлюб до досягнення ним 18-річного віку, то він також має право
видавати будь-яку довіреність.

.Довіреності від імені неповнолітніх у віці від 15-ти до 18-ти років, а
також від імені осіб, які в судовому порядку визнані обмежено
дієздатними, можуть бути посвідчені лише за умови, що вони вчиняються за
згодою батьків, усиновителів, піклувальників. —

Неповнолітні у віці від 15-ти до 18-ти років самостійно вправі видавати
довіреності лише на розпорядження їхньою заробітною платою або
стипендією, якщо орган опіки і піклування не обмежив їх у праві
самостійно розпоряджатися ними, та’на здійснення авторських чи
винахідницьких прав.

133

Дія довіреності може бути припинена і до закінчення вказаного у ній
строку у випадках:

— скасування довіреності особою, яка її видала;

— відмови від довіреності особи, якій вона була видана;

— припинення повноважень юридичної особи;

— смерті, визнання недієздатною чи обмежено дієздатною або безвісно
відсутньою особою як особи, яка видала довіреність, так і довіреної
особи.

Скасовуючи довіреність, довіритель зобов’язаний повідомити про це
довірену особу, а також зацікавлених третіх осіб, оскільки права та
обов’язки, які випливають з довіреності, зберігають силу для довіреної
особи доти, доки вона не дізнається (або повинна була дізнатися) про
припинення дії довіреності. При припиненні довіреності представник чи
його правонаступник зобов’язаний негайно повернути довіреність.

Представник зобов’язаний виконувати покладені на нього обов’язки
особисто. Проте законодавець передбачає випадки, коли довірена особа
може передоручити здійснення наданих їй повноважень іншій особі, а саме:

— якщо передоручення передбачене в довіреності;

— якщо передоручення необхідне для охорони інтересів особи, яка видала
довіреність. При цьому довірена особа не має змоги сповістити довірителя
й отримати його згоду на передоручення.

Довіреність, видана в порядку передоручення, підлягає нотаріальному
посвідченню після подання основної довіреності, в якій застережено право
на передоручення або після подання доказів того, що представник за
.основною довіреністю вимушений робити це для охорони інтересів особи,
яка видала довіреність.

Представник, який передав свої повноваження іншій , особі, зобов’язаний
при першій нагоді сповістити про це довірителя і надати йому відомості
щодо нової довіреної особи. Невиконання цього обов’язку покладає на
особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії нової
довіреної особи як за свої власні.

Передоручення може мати місце лише в межах строку дії, який вказаний в
основній довіреності. Звичайно,

134

довірена особа не може надати новому довіреному більше прав, ніж їй
було надано довірителем.

Передоручення може бути скасоване у будь-який час як довірителем, так і
довіреною особою, яка його видала.

Повноваження за нотаріально посвідченими довіреностями можуть бути
передані телеграфом. У цих випадках телеграма-доручення складається
безпосередньо з тексту доручення та посвідчувального напису нотаріуса з
розшифруванням його печатки.

Свої особливості мають довіреності, які видаються організаціями
працівникам на одержання певних цінностей. Умови та порядок видачі таких
довіреностей — на отримання сировини, матеріалів, палива, запчастин,
інвентаря, худоби, насіння, добрив, інструменту, товарів, основних
засобів та інших товарно-матеріальних цінностей, а також нематеріальних
активів, грошових документів та цінних паперів — встановлені Інструкцією
про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей
на одержання цінностей, яка затверджена наказом Міністерства фінансів
України від 16 травня 1996 p. № 99 (у редакції від 22 жовтня 1996 p.) ‘.

Такі довіреності видаються лише особам, які працюють на даному
підприємстві. Довіреність особам, які не працюють на цьому підприємстві,
може бути видана з дозволу керівника підприємства, якщо інше
підприємство, де працює дана особа, видало їй довіреність на одержання
тих самих цінностей і такої ж кількості з підприємства, яке видає свою
довіреність.

Дані довіреності не вимагають нотаріального посвідчення, а підписуються
керівником та головним бухгалтером підприємства або їх заступниками чи
особами, які уповноважені на те керівником підприємства.

Щодо самої довіреності, то бланки довіреностей виготовляються з
друкарською нумерацією відповідно до Правил виготовлення цінних паперів
і документів суворого обліку, затверджених наказами Міністерства
фінансів України від 25 листопада 1993 р. № 98, Служби безпеки України
від 15 листопада 1993 p. № 118, Міністер-

‘ Бюлетень нормативних актів міністерств та відомств України. —
1996.-№8, 12.

135

ства внутрішніх справ України від 24 листопада 1993 p. № 740 і тому
також є документами суворого обліку.

У довіреності необхідно вказати: найменування підприємства-одержувача та
його адресу, ідентифікаційний код, номер рахунку в банку й найменування
банку; дату видачі довіреності, посаду, прізвище, ім’я, по батькові
особи, документ, який посвідчує особу (серія, номер, дата видачі,
організація, яка видала документ); найменування організації, у якої
потрібно одержати цінності, підстави їх одержання (номер, дата наряду);
перелік цих цінностей; зразок підпису особи, яка буде їх одержувати;

підписи керівника та головного бухгалтера, печатка організації.

Строк дії довіреності встановлюється залежно від можливості одержання та
вивозу відповідних цінностей за нарядом, рахунком, накладною або іншим
документом, що їх замінює, на підставі якого видана довіреність, однак
не більше як на 10 днів.

Якщо довіреність видається на одержання цінностей, розрахунки за які
здійснюються у порядку планових платежів, або доставка яких здійснюється
централізовано — кільцевими перевезеннями, то допускається видавати
довіреність строком на один календарний місяць.

Відповідно до п. 11 Інструкції забороняється відпускати цінності у
випадках:

а) подання довіреності, виданої з порушенням встановленого порядку
заповнення або з незаповненими реквізитами;

б) подання довіреності, яка має виправлення і помарки, що не
підтверджені підписами осіб, які підписали довіреність;

в) відсутність у довіреної особи вказаного у довіреності паспорта або
іншого документа, що засвідчує довірену особу;

г) закінчення строку дії довіреності;

д) одержання, повідомлення підприємства-одержувача цінностей про
анулювання довіреності. З моменту отримання такого повідомлення відпуск
цінностей за анульованою довіреністю припиняється. Відповідальність за
відпуск цінностей за анульованими довіреностями несе підприємство, яке
відпустило цінності.

136

Особа, якій була видана довіреність, зобов’язана не пізніше наступного
після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю
цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю
або частково, подати працівникові підприємства, який здійснює
виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею
цінностей та їх здачу на склад чи матеріально відповідальній особі.

Невикористані довіреності повинні бути повернуті не пізніше наступного
дня після закінчення строку дії довіреності.

Представництво без повноважень — це той випадок, коли одна особа
виступає від імені іншої особи без повноважень або без належних
повноважень. Наприклад, особа вважає, що вона представляє інтереси
довірителя по довіреності, але довіреність не має юридичної сили
(закінчився строк її дії; довіреність нотаріально не посвідчена в тих
випадках, коли за законом таке посвідчення обов’язкове; громадянина,
який видав довіреність, визнано обмежено дієздатним або безвісно
відсутнім тощо).

Представник може перевищити надані йому повноваження, скажімо, придбати
речі не в тій кількості, не тієї якості, не в того суб’єкта, не на тих
умовах, які були передбачені в довіреності.

За загальним правилом, угоди, які укладені особами без повноважень або з
перевищенням повноважень, юридичних наслідків для довірителя не
породжують. У випадках перевищення повноважень укладена угода дійсна
тільки в межах наданих повноважень. Тобто якщо довіритель довірив особі
придбати корову, а довірена особа купила не тільки корову, а й телятко,
то у довірителя виникає обов’язок прийняти як виконане тільки корову.

Угода, яка укладена без повноважень або з перевищенням повноважень,
створює, змінює чи припиняє цивільні права та обов’язки лише в тих
випадках, коли вона схвалена довірителем.

Похожие записи