Реферат на тему:

Правові засади діяльності банківського сектору України

Актуальність обраної теми є безперечною, оскільки глобальний характер
сучасних фінансів, їх значення для формування національної економіки та
її стабільного функціонування набувають чимраз більшого значення, і
відповідно, дослідження закономірностей фінансової і банківської систем
та їх еволюції є одним з найважливіших питань фінансів. Фінансові ринки
та посередники пов’язані між собою міжнародними телекомунікаційними
мережами, що дає змогу здійснювати грошові трансферти та операції
відкритого ринку цілодобово. Тому особливого значення набуває
гармонізація національного законодавства, що регулює діяльність
фінансових і банківських інститутів, яка визначається відповідно до
міжнародних стандартів і практики Європейського Співтовариства, оскільки
на сучасному етапі на порядку денному країни стоїть продовження процесу
входження вітчизняних банків до світової банківської системи.

Дослідженню правовідносин у сфері банківської діяльності в його різних
аспектах особливо останніми роками присвячено значне коло
науково-теоретичних розробок. В той же час комплексність банківських
відносин породжує різноманітні підходи представників окремих галузей
права, які акцентують увагу переважно на дослідженні правових режимів
банківських операцій або визначенні місця банківського права у правових
системах. Зокрема, враховуючи комплексність банківської діяльності як
економіко-правової категорії, доцільно згадати дослідження таких
учених-економістів: Л. Брю, А.С. Гальчинського, Я.А. Жаліло,
А.С. Катрича, Я.П. Квача, М. Клейна, К.Р. Макконнела, Є.А. Мартинюка,
Р. Мертона, Ф.С. Мишкіна, О.В. Науменко, С.В. Рудинської, В.Н. Шенаєва.

Дослідженню правого статусу банківських установ приділяли увагу й
видатні юристи, зокрема М.М. Агарков, Є.Г. Бровкіна, А.А. Вишневський,
А.Ю. Вікулін, Я.А. Гейвандов, А.М. Екмалян, В.Р. Євстигнєєв,
Н.Ю. Єрпилєва, Л.Г. Єфімова, А.І. Іванов, А.Ю. Іоффе, Є.В. Карманов,
В.Л. Кротюк, Л.А. Московкіна, О.М Олейник, В.П. Поляков, І.П. Прудиус,
В.К. Тагірбеков, Г.А. Тосунян, В.М. Усоскін.

Однак, як правило, науковці зупиняються на дослідженні правового статусу
окремих банківських установ, у тому числі центрального банку, або
правового режиму здійснення банківських операцій. В Україні практично
немає юридичних досліджень, в яких би порушувались питання взаємодії
банківських установ як окремих інститутів банківської системи України.
Особливо актуальним стає таке дослідження в умовах реформування
банківського законодавства України, зумовлене з прийняттям нової
редакції Закону України «Про банки і банківську діяльність» 7 грудня
2000 р. Саме розгляд зазначених питань й стане предметом дослідження
пропонованої статті.

Політика, що проводиться парламентом та урядом, зокрема дії, пов’язані
зі створенням повноцінної фінансово-кредитної системи, визначенням
пріоритетних у цій сфері законодавчих актів, є цілком правомірною і
виправданою. Не викликає заперечень той факт, що банки виступають однією
з головних ланок інфраструктури ринкової економіки, яку держава
використовує для здійснення впливу на економіку. І розпочатий наприкінці
90-х років процес реформування банківської системи України та
банківського законодавства також свідчить про необхідність формування
самостійної та стабільної грошово-кредитної системи.

В сучасних умовах розвитку національної економіки регулювання
банківської діяльності та організація й функціонування банківської
системи країни набувають нового змісту. Таке положення нерозривно
пов’язане із економічною та правовою природою визначених елементів,
оскільки банківська система відноситься до центральних ланок
господарського механізму ринкового типу. Тому не випадково процес
економічних перетворень в Україні розпочався із швидкого реформування
банківських інститутів та банківської системи в цілому.

Економічними засадами формування сучасних банківських систем країн із
перехідною економікою стало реформування політичних та
соціально-економічних підвалин національного суспільства, впровадження у
національні економіки товарно-грошових відносин, заснованих на ринкових
засадах, ліквідація державної монополії в галузі фінансів, зростання
ролі приватних фінансів у грошово-кредитній сфері тощо. Слід також
зазначати створення законодавчих можливостей для заснування та
діяльності банків різної форми власності, які наділялися рівними
правами. Перед усім йдеться про роль і значення конституцій держав у
формуванні національних банківських систем. Оскільки, як вважають
фахівці, конституція в умовах ліберально-демократичного режиму не тільки
визначає компетенцію вищих державних органів, а й намагається обмежити
державну владу та надати універсальному державному примусу більш
передбачуваного та мінімально необхідного для досягнення чітко
визначених державних цілей характеру. Конституція гарантує конституційні
права та свободи, вдосконалює державний механізм, робить його
ефективнішим (14, 132(.

Так, згідно зі ст.152 Конституції Словенії, Словенія має Центральний
банк, що є незалежним у своїх діях і підзвітним Скупщині. Центральний
банк засновується згідно із законом. Голова Центрального банку
призначається Скупщиною. Відповідно до статті 98 Конституції Чехії,
Чеський національний банк є центральним банком держави. Його діяльність
передусім спрямована на стабільність грошової одиниці; втручання в його
діяльність є можливим тільки на підставі закону. Організація,
компетенція та інші деталі визначаються законом. Президент Чеської
республіки призначає членів Ради Чеського національного банку.

Щодо пострадянських республік, то банківські системи в них за своїми
функціями і завданнями є, як правило, наближеними до європейської
моделі. В Україні, Росії, Казахстані, Республіках Молдова і Білорусь, в
країнах Балтії банківські системи очолюють центральні банки, які
здійснюють як грошово-кредитну політику, так і організацію банківського
регулювання та нагляду. Підтвердженням цього висновку можуть служити
норми Конституцій пострадянських країн.

Так, відповідно до ст.99 Конституції України, грошовою одиницею України
є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією
центрального банку держави – Національного банку України. Згідно зі
ст.100 Конституції України, Рада НБУ розробляє основні засади
грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

Однак, аналізуючи банківську систему, доцільно акцентувати на
банківському секторі, оскільки саме його суб’єкти виступають учасниками
банківської діяльності та ринку позичкових капіталів. Комерційні банки,
які й становлять основу банківських систем, створювалися у міру
розширення процесу індустріалізації в різних країнах. Перші з’явилися в
ХУІІ ст., більша їх частина – в другій половині ХІХ ст., а останні – в
ХХ ст. Спочатку їхньою клієнтурою переважно були підприємства і власники
цих підприємств. Деякі з них відзразу почали спеціалізуватися на
частковій участі, на придбанні випущених підприємствами облігацій або
наданні довгострокових позик, рефінансуючи самих себе випуском акцій та
облігацій; інші, навпаки, спеціалізувалися на короткострокових кредитах,
зокрема на обліку векселів, банківському акцепті та короткострокових
кредитах, що фінансувалися з депозитних коштів (5, 147(. Деякі займалися
обома видами діяльності одночасно, що призвело більшість з них до
банкрутства під час циклічних криз ХІХ і ХХ ст.

У пошуках нових сфер діяльності і в зв’язку з захопленням частини їх
ринку конкуруючими мережами організацій комерційні банки вийшли, прямо
чи через свої філії, на інші ринки, особливого і зовсім іншого
характеру. Зазначена диверсифікація їхніх операцій поступово охопила
такі галузі як участь у капіталах підприємств (ризиковий капітал) або у
фінансуванні органів місцевого управління, або пряма участь в операціях
із нерухомістю (придбання для перепродажу), а також лізинг, факторинг,
товарний арбітраж (бартерні угоди для підтримки торгівлі з країнами
слабо або взагалі неплатоспроможними) і навіть пряме управління
нерухомістю через скупку агенцій з продажу нерухомості. Комерційні
банки, відтак, поступово стають більш ніж універсальними і захоплюють
ринки, які є не суто фінансовими (5, 8(. Недаремно саме комерційні банки
відіграють роль стрижневої, базової ланки кредитної системи.

Комерційні банки здійснюють кредитування економіки головно за рахунок
тих грошових капіталів, які одержують у вигляді вкладів. За формою
власності вони поділяються на: 1) приватні акціонерні; 2) кооперативні;
3) державні (6, 50(. В науці вироблена низка класифікацій, зокрема:
1) за порядком створення (перепрофільовані, новостворені); 2) за
характером спеціалізації (універсальні, спеціалізовані); 3) за
територією діяльності (регіональні, республіканські, міжнародні); за
розміром (великі, середні, малі); 4) за формою власності
(загальнодержавні, муніципальні, колективні, приватні, зі стовідсотковою
іноземною інвестицією, змішані); 5) за характером відносин
(банки-гаранти, банки-кореспонденти, уповноважені); 6) за ступенем
впливу (монополісти, аутсайдери); 7) за структурою (багатопрофільні,
безфіліальні); за ступенем контролю (контролюючі, контрольовані); 8) за
фінансовим станом (стійкі (стабільні), проблемні, кризові, банкрути).

З розвитком банківської справи основна маса банківських капіталів
зосередилася в акціонерних банках. Такого поділу дотримується і
національне законодавство України. Зокрема, згідно зі ст.6 Закону
України «Про банки і банківську діяльність», банки в Україні створюються
у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю
або кооперативного банку. Державним банком визнається банк, сто
відсотків статутного капіталу якого належать державі. Управління таким
банком здійснює Кабінет Міністрів України; відповідно, статутний фонд
державного банку формується за рахунок коштів Державного бюджету
України. В Україні, як уже зазначалося, крім НБУ до банківської системи
входить лише два державних банки – Ощадний банк України і Укрексімбанк.
На відміну від деяких країн, зокрема РФ, де і досі залишається
нерівність комерційних та державних банків у встановленні додаткових
пільг при здійсненні діяльності, вітчизняне законодавство не розрізняє
правовий режим діяльності банківських установ залежно від
організаційно-правової форми або форми власності.

Порядок реєстрації банківських установ визначається як на рівні
положень, закріплених Законом України «Про банки і банківську
діяльність» у редакції від 7 грудня 2000 р., так і на рівні актів,
прийнятих Національним банком України в межах своєї компетенції (7(.

Чинне законодавство, зокрема Закон України «Про місцеве самоврядування»,
містить право органів місцевого самоврядування у межах законодавства
створювати комунальні банки. Є. Карманов, досліджуючи банківську систему
України, запропонував визначати комунальний банк як особливу юридичну
особу, яка має спеціальну правоздатність, є комунальною власністю
територіальної громади. Метою створення комунальних банків є сприяння
розвитку і банківське обслуговування комунального господарства, місцевих
підприємств і організацій, а також індивідуального будівництва, тобто
заходів з підвищеним ступенем ризику з позицій звичайної банківської
практики (3, 30(.

В умовах ринкового господарства розвиток банківської справи
характеризується такими важливими особливостями: 1) надвелика
концентрація та централізація банківського капіталу; 2) виникнення і
зростання банківських монополій; 3) зміцнення банківського кредиту,
збільшення його строків; 4) вихід банків за рамки виключно кредитних
операцій та зрощування банківського капіталу із промисловим (2(.

?іцензування банківської діяльності; підпорядкування банків спільним
правилам та нормам, що регулюють проведення банківських операцій;
здійснення нагляду за банками з боку центробанку або іншого
уповноваженого органу в межах встановлених повноважень; встановлення для
банків економічних нормативів, статистичної та бухгалтерської звітності;
встановлення режиму банківської таємниці тощо), спрямовані на
забезпечення стабільності кредитно-фінансової системи держави в цілому і
банківської системи зокрема. Можна вважати, що такі заходи спрямовані
забезпечити задоволення публічних інтересів у сфері банківської
діяльності (9(.

В Україні банківський сектор у 90-х роках неодноразово перебував у
скрутному становищі, що пояснювалося, передусім, несприятливими
економічними умовами. Спостерігалося функціонування великої кількості
фінансових посередників, що також не сприяло економічній безпеці
держави. Крім того, відбувався відтік вітчизняного капіталу (10, 37(.
Економічній безпеці комерційних банків в Україні загрожували такі
чинники, як цілеспрямований підрив їхньої ділової репутації;
недосконалість у підборі кадрів; недостатність власних коштів; надання
фіктивної інформації клієнтами; використання фальшивих векселів, цінних
паперів і гарантійних листів; неповернення виданих кредитів, правова
неврегульованість цього напряму банківської діяльності, а також
недосконала оцінка кредитних ризиків; відсутність банків даних про
недобросовісних позичальників; маніпулювання з кредитними картками,
банкоматами; втрата ділової інформації; недосконалість структур
забезпечення внутрішньої і зовнішньої безпеки банківських установ тощо.

До недоліків можна відносимо і нестабільність банківського
законодавства, а також наявність до 1999 р. лише одного спеціального
закону в сфері банківської діяльності. Зокрема, у науковій літературі
неодноразово висловлювалася пропозиція прийняти Банківський кодекс, що,
на наш погляд, не є доцільним, виходячи з постійного динамічного
розвитку банківської діяльності (8, 76-79(. До 2000 р. в Україні не було
й закону про банківську таємницю. Виходячи з цього, вітчизняні банки
повинні були надавати інформацію про свою діяльність у 28 різних
інстанцій, що певною мірою знижувало рівень їхньої економічної безпеки.
Водночас банки не мали можливості зробити від державних структур належну
інформацію про розкрадання грошових коштів у великих розмірах, виявлення
фальшивих грошових знаків, недобросовісних клієнтів, що також явно не
сприяло підвищенню ступеня економічної безпеки. У кредитному портфелі
українських банків частка прострочених відсотків і пролонгованих
кредитів досить велика (11, 40-41(.

Звичайно, ці негативні наслідки останнім часом значною мірою були
подолані, політика банків переорієнтована із отримання надприбутків до
проведення якісного маркетингу та менеджменту для підвищення рівня
залучення капіталів у банківську сферу. В цілому, незважаючи на численні
проблеми, банки стають надійнішими – з 2000 р. вага «поганих» кредитів
знизилася в кредитному портфелі вітчизняних банків від 20% до 18-19%.
Страхові резерви покривають майже 80% усього сумнівного кредитного
портфеля.

Також було змінено підхід НБУ до розподілу банків за рівнем капіталу.
Згідно з Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні
від 28.08.2001 р. для забезпечення їхньої реальної капіталізації всі
банки поділяються за рівнем достатності капіталу на: добре
капіталізовані; достатньо капіталізовані; недокапіталізовані; значно
недокапіталізовані; критично недокапіталізовані. Комісія НБУ з питань
нагляду і регулювання діяльності банків рішенням від 29 січня 2002 р.
розподілила (умовно) діючі в Україні банки на чотири групи залежно від
їхніх чистих активів (загальні активи за мінусом сформованих резервів по
активних операціях). На рівні законодавства закріплено також поняття
системоутворюючого банку, зобов’язання якого становлять не менш як 10%
від загальних зобов’язань банківської системи.

У 2001 р. директор Фінансової консультаційної служби регіонів Європи та
Середньої Азії Світового банку Лайош Бокрош, характеризуючи фінансовий
сектор України, відзначав, що банківській системі країни притаманні,
зокрема, такі особливості: більшість банків перебуває в приватних руках,
багато з них неплатоспроможні або неліквідні; вибіркове оздоровлення з
різними результатами; якість портфеля залишається низькою, поліпшення
майже не відбувається; низька якість обслуговування як корпоративних,
так і роздрібних клієнтів; поліпшення регулювання й нагляду не
підкріплюється належним застосуванням на практиці контролю й
регулятивних актів; роздрібнення й монополізація внутрішніх ринків;
фінансові труднощі у не зовсім життєздатній реальній економіці (1(.

В той же час не можна стверджувати, що всі представники Світового банку
стоять на зазначеній позиції. Багато фахівців зазначають, що не можна
аналізувати стан банківської системи України, грунтуючись на показниках
банківських систем розвинених систем. Україна, як і більшість
пострадянських країн, має певні особливості в організації економіки (не
слід плутати із національними особливостями). Крім того, минуло не так
багато часу для нормального розвитку банківської системи (у 1991 р. вона
почала формуватися як незалежна, однак гіперінфляція 1993 – 1994 р.
помітно позначилася на становленні кредитно-фінансових інститутів, як і
криза 1998р.).

Отже, негативні чинники, які притаманні банківській системі України,
слід брати до уваги із врахуванням певних причин. Тим більше, що і за
статичними даними, і за аналітичними висновками, банківська система
України, починаючи з 2000 р. поступово збільшує обсяги банківських
операцій, намагаючись при цьому здійснити декілька завдань: наростити
активи, залучити більше депозитів, підвищувати рівень банківських
посередницьких операцій і при цьому залишатися стабільною організаційною
структурою для клієнтів. Разом з тим обсяги активів (не більше як $ 20
млрд) і капітал ($ 1, 5 млрд) української банківської системи
залишаються незначними для обслуговування достатньо великої промислово
розвинутої економіки із 48-мільйонним населенням.

У дослідженнях стану фінансового сектора України, що проводилися
Світовим банком за підсумками 2001 р., його експерти відзначали, що
створення більшого і ефективнішого банківського сектора повинно стати
головним пріоритетним завданням в наступні 3 – 5 років (12(. Зауважимо,
що сьогодні вітчизняний ринок фінансових послуг досяг того рівня, що
низка інститутів пропонує практично ідентичний їх набір. І виділитися
зможе той, хто запропонує або більш вигідні ставки (що є досить
проблематичним), або використовуватиме нестандартні маркетингові ходи.
Зокрема, столичні банки не можуть далі знижувати рентабельність бізнесу,
а починають віддавати перевагу маркетинговим стратегіям. Це складне
завдання, оскільки на український ринок виходять російські та іноземні
банки, у яких маркетингові технології більш розвинені. Це стимулює наших
фінансистів удосконалювати свою стратегію. Цілком можливо, що у
недалекому майбутньому відбудеться укрупнення банківських структур і
перерозподіл ринку (13(.

Отже, доходимо таких висновків. По-перше, банківська система, виступаючи
ключовою ланкою ринкової економіки країни, здійснює різнобічний вплив на
життєдіяльність суспільства в цілому і забезпечує механізм міжгалузевого
та міжрегіонального перерозподілу грошового капіталу, а також виступає
головною ланкою розрахункового та платіжного механізму господарської
системи країни.

По-друге, стабільне функціонування банківської системи створює
оптимальні можливості для стабільного розвитку економіки держави.
Розвиток банківської системи України повинен грунтуватись на
стабільності, фінансовій стійкості кожного банку, підвищенні
ефективності їхні діяльності, наданні широкого спектра і високої якості
послуг у сфері банківської діяльності, а також високій довірі вкладників
і кредиторів до банківського сектору.

По-третє, протягом останніх двох років відбуваються зміни банківської
системи за складовою якістю. Зокрема, наприкінці 2002 р. був створений
перший кооперативний банк з місцевим статусом. Фахівці вважають, що у
2003 р. в Україні поряд з діючими банківськими асоціаціями будуть
засновані й перші банківські об’єднання, що спеціалізуватимуться
безпосередньо в сфері банківської діяльності.

По-четверте, нові умови і якісно новий характер взаємодії елементів
банківської системи, реформування організації діяльності Національного
банку України як її центральної ланки, створення та вдосконалення
системи банківського регулювання й банківського нагляду, що відповідають
сучасним вимогам і забезпечують стабільне функціонування національної
економіки, а також проблеми, пов’язані з правовим забезпеченням
діяльності банківських установ, роблять цю тему перспективною для
подальшого наукового дослідження і мають велике значення для практичного
впровадження.

Література

Бокрош Л. Розвиток фінансового сектора України. Нова стратегія реформ. –
Україна, фінансовий сектор: Нова стратегія реформ. – 2001. – червень.

Зазначені особливості неодноразово підкреслювалися в юридичній
літературі. Див.: Банки и банковские операции: Учебник для вузов /Под
ред. Е.Ф. Жукова. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – С.10; Банковское
дело: Учебник / Под ред. В.И. Колесникова, Л.П. Кроливецкой. – 3-е изд.
– М.: Финансы и статистика, 1997. – С.14.

Карманов Є. Правові аспекти реструктуризації банківської системи України
//Право України. – 2001. – №4. – С. 30.

Лебедев В.А. Финансовое право: Учебник. Золотые страницы финансового
права России. Т.2. – М.: Статут, – 2000. Т.2– С. 147.

Матук Ж. Финансовые системы Франции и других стран / Под общ. ред. проф.
Л.П. Павловой). –М.: АО «Финстатинформ», 1994. –Т. 1. Банки. Книга 2.

Паламарчук В.О., Бойченко О.К. Банківська діяльність за умов перехідної
економіки: економіко-правові аспекти //Фінанси України. – 1998. – №3. –
С. 50.

Постанова НБУ №375 від 31.08.2001 «Про затвердження Положення про
порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій,
представництв, відділень» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України
24 жовтня 2001 р. за №906/6097).

Посікіра Р. Банківське законодавство: поняття, стан, перспективи //Право
України. – 1998. – №7. – С. 76– 79.

Публічні інтереси в даному випадку тлумачаться як суспільні, без
задоволення яких не можна, з одного боку, реалізувати приватні інтереси,
а з іншого – забезпечити цілісність, стійкість та нормальний розвиток
організацій, держав, націй, соціальних верств, держави в цілому
/Ю.А. Тихомиров. Публичное право. – М. – С.54–55; Туском Ж. Міжнародне
право: /Пер. з фр. – К.: Арт Ек, 1998. – С.139.

Якщо з 1991 по 1997 рр. в Україну надійшло 1,3 млрд дол іноземних
інвестицій, то нелегальний витік капіталу за кордон оцінюється у 20 млрд
дол // Проблеми економічної безпеки в Україні: Аналітична доповідь. –
К., березень 1997 р. Український центр економічних і політичних
досліджень. – С.37.

Так, станом на 1 січня 1997 р. несплачена в строк заборгованість
становила 417 млн грн. Несплачені в строк відсотки за позичками банків
зросли за 1996 р. на 40,2% і вимірювалися 586 млн грн.. //Проблеми
економічної безпеки в Україні: Аналітична доповідь. – К., березень
1997 р. Український центр економічних і політичних досліджень. –
С.40–41.

Ukraine: The Financial Sector and The Economy: The New Policy Agenda.
2001 / The World Bank., 2002.

Репутація і імідж є основним аргументом на користь торговельної марки, в
тому числі і банку. Найефективнішим інструментом формування репутації та
торгівельної марки є PR. Банк приділяє велику увагу розміщенню
різноманітної інформації щодо його діяльності, участі у фінансових
рейтингах, співробітництву із СМІ. Див.: Ксенз Л. Банкиры делают брэнды
// Деловая столица. – №38 (72). – 23.09.2002. – С.30.

Шевчук С. Основи конституційної юриспруденції. – К.: Український центр
правничих студій, 2001. – С.132.

Похожие записи