Міністерство Освіти України

Економіко-Правничий Інститут

м. Чернівці

Курсова робота

з трудового права України

на тему » Правове регулювання

оплати праці»

Виконав: ст. І\/ курсу

с-сті «Правознавство»

Квасниця Руслан

Науковий керівник:

Шевчук Т.

Івано-Франківськ

1998р.

Зміст

Вступ

1. Основні положення оплати праці в Україні.

2. Мінімальний розмір заробітної плати на сьогоднішній день.

3. Порядок обчислення середньої заробітної плати.

4. Опалата праці за суміщення професій і посад.

5. Встановлені пільги щодо оплати праці осіб, які працюють на
підприємствах і в організаціях, розшташованих на територіях
радіоактивного забруднення.

6. Додаткова заробітна плата за працю понад установлені норми виробітку.

7. Регулювання законодавством питання своєчасності виплати заробітної
плати. Передбачена відповідальність керівників у цій справі.

8. Оплата праці при виконанні робіт різної кваліфікації.

9. Оплата роботи в надурочний час.

10. Оплата роботи у святкові та неробочі дні.

11. Оплата часу простою.

12.Оплата праці при невиконанні норм виробітку.

13. Порядок оплати праці при виготовлені продукції, що виявилась браком.

14. Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських
обов’язків.

15. Встановлені законом обмеження щодо відрахувань із заробітної плати.

16. Здійснення відрахувань у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю.

Порядок справляння прибуткового податку з громадян наростаючим
підсумком.

Розмір стягення прибуткового податку з громадян.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Важливою умовою життєдіяльності людей є праця, яка звжди становила і
становить вольову діяльність, спрямовану на створення иатеріальних
цінносией. Досвід створення матеріальних і духовних благ передається від
покоління до покоління через укладені соціальні програми за допомогою
науково-технічного прогресу. За весь час розвитку людства результат
свідомої суспільної трудової діяльності з кожним поколінням
ускладнювався але не втрачався.

Тільки завдяки праці люди можуть задовільняти свої матеріальні та
моральні потреби. Саме тому праця становить єдність двох функцій: засіб
до життя і сфера ствердження особи. Перша з цих функцій знаходить своє
відображення в орієнтації працівника на матеріальне задоволення потреб
результатами своєї праці. Друга — в орієнтації працівника на зміст
праці, її відповідність його внутрішнім запитам, моральне задоволення
роботою.

Потреби матеріального характеру є головними і лежать в основі життя
людей. Для того, щоб мати їжу, одяг, взуття люди незалежно від свої волі
та свідомості вступають у відносини з іншими людьми по виробництву і
розподілу цих благ. Ці зв’язки неможливі без певної організації, що
створюється на базі взаємодії людей один з одним. Виникають відносини по
виробництву, управлінню та розподілу, створюється власність на знаряддя
та засоби виробництва, на результати своєї та чужої праці.

Характер поєднання безпосереднього виробника їз засобами виробництва
становить форму власності, яка є первинним, основним економічним
відношенням, що визначає всі інші суспільні відносини.

1. Основні положення оплати праці в Україні

Відповідно до Конституції України кожний працюючий має право на
заробітну плату не нижчу від визначеної законом. Важливі положення
містяться в Законі України «Про оплату праці» від 25 березня 1995 року.
Зокрема, ст. 1 визначає, що заробітна плата — це винагорода, обчислена,
як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або
уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Більш конкретні правові норми мвстяться в Кодексі законів про працю.
Законом України від 10 вересня 1996 року всі норми КЗпП приведено у
відповідність до Закону України «Про оплату праці». Передбачається, що
оплата праці працівників визначається їх особистим трудовим внеском з
урахуванням кінцквих результатів роботи підприємства і максимальними
розмірами не обмежується.

Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від статі,
віку, раси, національної приналежності, соціального і майнового стану,
належності до громадських і політичних організацій, ставлення до
релігії.

Форми, системи і розміри оплати праці працівників встановлюється
підприємствами самостійно в колективному договорі.

Конкретні розміри тарифних ставок і окладів визначаються колективним
договором в межах наявних коштів на оплату праці, але не нижче
встановленого державного мінімального розміру заробітної плати.

Важливе таке: про нові або заміну діючих умов оплати праці в бік
погіршання власник або уповноважений ним орган повинен повідомити
працівника не пізніше як за два місяці до їх запровадження або заміни.

2. Мінімальний розмір заробітної плати

на сьогоднішній день.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 20 лютого 1996 року
«Про порядок введення в дію статей 10, 33, 34 Закону України «Про оплату
праці» та встановлення мінімального розміру пенсій за віком» з 1 березня
1996 року мінімальний розмір заробітної плати дорівнює 15 гривням.

Визначено, що мінімальний розмір заробітної плати переглядається
відповідно до чинного законодавства з метою поступового його наближення
до межі малозабезпеченості.

Порядок обчислення середньої

заробітної плати.

Середня заробітна плата обчислюється за єдиним порядком, затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 із
змінами і доповненнями до нього, затвердженими постановою Кабінету
Мінстрів України від 16 травня 1995 року № 348.

Відповідно доцього документа обчислення середньої заробітної плати для
оплати часу щорічної та додаткової відпусток або для виплати компенсацій
за невикористану відпустку, відпусток у зв’язку з навчанням без відриву
від виробництва провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних
місяців роботи, що передують місяцю надання відпусток, а у випадках
збереження середньої заробітної плати у зв’язку з тимчасовою
непрацездатністю середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з
виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою
пов’язана відповідна плата.

Перелік виплат, у тому числі доплат за суміщення професій і посад, що
входять у розрахунок середньої заробітної плати, наведено у п. 3, а
виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, —
у п. 4 згаданого документа.

Щодо нарахування та виплати винагороди за вислугу років, то відповідно
до КЗпП підприємства в межах своїх повноважень і за рахунок власних
коштів можуть встановлювати додаткові, порівняно із законодавством,
трудові і соціально-побутові пільги для своїх працівників, у тому числі
виплачувати винагороду за вислугу років за рахунок прибутку, що
залишається в розпорядженні підприємства після внесення обов’язкових
платежів у бюджет. Порядок та умови виплат працівникам винагороди за
вислугу років встановлюються підприємствами у колективному договорі.

Опалата праці за суміщення

професій і посад

Відповідно до КЗпП працівникам, які виконують на томуж підприємстві, в
установі, організації поряд із своєю основною роботою, обумовленою
трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або
обов’язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї
основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або
виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника (за наявністю
вакансії в штатному розкладі).

Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов’язків
тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, пердбачених у
колективному договорі. Постановою Кабінету Міністрів України від 31
серпня 1996 року № 1033 встановлено, що доплати за виконання обов’язків
тимчасово відсутніх працівників та суміщення професій здійснюються у
розмірі до 30 відсотків посадового окладу (тарифної ставки).

На суміщення професій чи посад на підприємстві, в установі, організації
видається наказ керівника, де визначається, крім іншого, додаткова
оплата працівнику, який виконує дану роботу.

5. Встановлені пільги щодо оплати праці осіб, які працюють на
підприємствах і в організаціях, розшташованих на територіях
радіоактивного забруднення

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996
року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи» з 1 серпня 1996 року громадянам, які працюють
на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата залежно
від зони забруднення. У зоні посиленого радіоекологічного контролю вона
становить 5 грн. 20 коп., у зоні гарантованого добровільного відселення
— 10 грн. 50 коп., у зоні безумовного (обов’язкового) відселення — 13
грн. 2о коп.

Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата
праці додатково підвищується на 1 грн. 35 коп.

Додаткова заробітна плата за працю понад установлені норми виробітку.

Відповідно до законів України «Про оплату праці», «Про підприємства в
Україні», «Про колективні договори та угоди» підприємства мають право
самостійно, у колективному договорі, встановлювати форми, системи і
розміри оплати праці, де передбачається перелік умов, за яких
нараховується і виплачується додаткова заробітна плата та інші
заохочувальні виплати, а також підстави для позбавлення таких виплат.

Працівник може бути позбавлений повністю або частково додаткової
заробітної плати, якщо він порушив умови колективного договору у цій
частині.

7. Регулювання законодавством питання

своєчасності виплати заробітної плати.

Передбачена відповідальність керівників

у цій справі

Законодавством про працю (ст. 115) пердбачено, що заробітна плата
виплачується не рідше як кожні півмісяця.

Для окремих категорій працівників законодавством України можуть бути
встановлені інші строки виплати заробітної плати.

У випадках, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним або
святковим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Заробітна плата працівникам за весь час відпустки виплачується не
пізніше як за три дні до початку відпустки.

На жаль, ця правова норма виконується не завжди і не всюди. Практика
свідчить, що у більшості випадків таке правопорушення пов’язане із
скрутним фінансово-економічним становищем. Але є й зловживання.
Президент України 12 травня 1996 року видав Указ № 333 «Про невідкладні
заходи щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати, пенсій,
стипендій та інших соціальних виплат». Цим нормативним актом приписано:
«Центральним та місцевим органам державної виконавчої влади, органам
місцевого самоврядування здійснити комплекс заходів щодо погашення
заборгованості заробтної плати, грошового забезпечення
військовослужбовців та співробітників правоохоронних органів, пенсій,
стипендій та інших соціальних виплат».

На керівників установ, підприємств і організацій усіх рівнів й усіх форм
власності покладено персональну відповідальність за несвоєчасну виплату
заробітної плати та інших виплат. Їх попереджено, що у разі
незабезпечення своєчасності таких виплат вони притягатимуться до
встановленої законом відповідальності.

Така відповідальність може бути: дисциплінарною (ст. 147 КЗпП) — аж до
звільнення з займаних посад; адміністративною (ст. 41 АК) — штраф від 5
до 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; кримінальна —
пригрубому порушенні трудового законодавства, яким є навмисна затримка
виплати заробітної плати, — у вигляді виправних робіт строком до одного
року або позбавлення права займати певні посади строком до трьох років
(ст. 133 КК).

Відповідно до цього Указу Президента України Кабінет Міністрів прийняв
ряд постанов і розпоряджень, спрямованих на виправлення ситуації
відносно виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних
виплат. Комплекс заходів пердбачено постановою уряду від 31 серпня 1996
року № 1033 (Урядовий кур’єр. — 1996. — 12 вересня).

Оплата праці при виконанні робіт

різної кваліфікації

Встановлено (ст. 104 КЗпП), що при виконанні робіт різної кваліфікації
праця почасових робітників, а також службовців оплачується за роботою
вищої кваліфікації.

Праця робітників-відрядників оплачується за розцінками, встановленими
для роботи, яка виконується. В таких галузях народного господарства, де
за характером виробництва робітникам-відрядникам доручається виконання
робіт, тарифікованих нижче присвоєних їм розрядів, робітникам, які
виконують такі роботи, виплачується міжрозрядна різниця. Виплата
міжрозрядної різниці та умови такої виплати встанолюються колективними
договорами.

Практика свідчить, що виплата міжрозрядної різниці здійснюється лише за
умови, що робітник виконує норму виробітку і різниця у розрядах при
цьому є не меншою ніж в два рази.

9. Оплата роботи в надурочний час

Це питання врегульоване ст. 106 КЗпП. За погодинною системою оплати
праці робота в наурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної
ставки.

За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час
виплачується доплата в розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника
відповідної кваліфікації, плата якому здійснюється за погодинною
системою, за всі відпрацьовані надурочні години.

У разі підсумкового обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі
години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому
періоді, як про це сказано вище.

Компенсація надурочних робіт наданням відгулу не допускається.

Слід мати на увазі таке: право на оплату роботи в надурочний час мають
працівники з номованим робочим днем незалежно від того, входить ця
робота в коло їх обов’язків чи не входить. Працівники з ненормованим
робочим днем не мають права на оплату виконаної в надурочний час роботи,
яка є їх службовим обов’язком. Як виняток така робота може бути
оплаченою за згодою сторін як виконання особливого доручення.

При підсумковому (місячному, квартальному, річному) обліку робочого часу
надурочним вважаються той час, який перевищує, відповідно, місячну,
квартальну, річну норму робочих годин, встановлених графіком даному
працівнику. При цьому надурочний час, який не перевищує двох годин в
кожний робочий день облікового періоду, оплачується в полуторному
розмірі, інший надурочний час роботи — в подвійному розмірі.

10. Оплата роботи у святкові та неробочі дні

Робота у святкові та неробочі дні відповідно до статті 107 КЗпП
оплачується у подвійному розмірі:

відрядникам — за подвійними відрядними розцінками;

працівникам, праця яих оплачується за годинними або денними ставками, —
у розмірі подвійної годинної або денної ставки;

працівникам, які одержують місячний оклад, — у розмірі одинарної
годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у святкові або
неробочі дні провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в
розмірі подвійної годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота
провадилася понад місячну норму.

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично
відпрацьовані у святкові та неробочі дні.

На бажання працівника, який працював у святкові та неробочі дні, йому
можуть бути надані інші дні відпочинку.

11. Оплата часу простою

Простій може мати місце з двох причин. По-перше, з вини працівника, якщо
він не виконує покладених на нього трудових функцій без поважних причин.
По-друге, коли не з вини працівника, а за різних обставин, які є
наслідком насамперед економічних негараздів, а також невдалого
керівництва, стихійного лиха тощо.

Час простою з вини працівника не оплачується. Час простою не звини
працівника, якщо він попередив власника або уповноважений ним орган (на
практиці — бригадира, майстра, інших службових осіб, яким він
безпосередньо підпорядкований) про початок простою, оплачується з
розрахунку не нижче від 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові
розряду (окладу).

Закон передбачає, що у разі простою працівники повинні переводитись, з
урахуванням їхньої спеціальності і кваліфікації, на іншу роботу на томуж
виробництві на весь час простою або на інше підприємство, але в тій же
місцевості на строк до одного місяця. Кількість переведень на рік
законодавець не обмежив.

Відмова без поважних причин (поважність визначається власником і може
бути оскаржена працівником) від зазначеного переведення вважається
порушенням трудової дисципліни і карається відповідно до ст. 147 та
інших статтей КЗпП. Тому і невихід працівника у цій ситуації на роботу
може розцінюватись як прогул з усіма можливими наслідками.

Коли внаслідок простою працівника переведено на нижчеоплачувану роботу,
де він виконує норми виробітку, середня зарплата за попереднім місцем
роботи йому гарантована. Якщо ж він не виконує норми виробітку або його
переведено на погодинну оплачувану роботу, за ним зберігається лише
тарифна ставка (оклад).

За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи
здоров’я працівника або людей, які його оточують, і навколишнього
середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

Таким чином, якщо власник не перевів працівника у зв’язку з простоєм на
іншу роботу, він має платити працівникові відповідну заробітну плату
незалежно від того, працює цей спеціаліст чи ні.

Закон, як бачимо, гарантує працівникові оплату за простій не з його
вини.

З простоєм і оплатою за нього пов’язаний і ряд інших питань. Наприклад,
чи несе власник відповідальність за травму, отриману працівником поза
територією підприємства, але у період робочого часу, коли через простій
працівник не був на роботі. Треба керуватись Положенням про
розслідування та облік нещасних випадків, профзахворювань і аварій на
підприємствах, в установах і організаціях. При цьому беруться до уваги
та оцінюються всі обставини конкретної справи, в тому числі і
перебування у цей час у відпустці за свій рахунок чи у вимушеному
прогілі, і виконання власником своїх обов’язків щодо ситуації з простоєм
тощо. Відповіді на ці питання мають давати у кожному конкретному випадку
комісії з розслідування нещасних випадків та органи з трудових спорів.

12. Оплата праці при невиконанні норм виробітку.

Як і при простої, це залежить від того, з яких причин не виконуються
норми виробітку: з вини працівника чи не з його вини. У КЗпП говориться:

«При невиконанні норм виробітку не з вини працівника оплата провадиться
за фактично виконану роботу. Місячна заробітна плата в цьому разі не
може бути нижчою від 2/3 тарифної ставки встановленого йому розряду
(окладу). При невиконанні норм виробітку з вини працівника оплата
провадиться відповідно до виконаної роботи».

Під «виною працівника» в даному випадку слід розуміти не лише його
небажання працювати, ухилення від виконання трудових обов’язків, але й
низьку кваліфікацію, недостатній досвід. Вина підприємства або
організації, як правило, полягає у незабезпеченні працівника
обладнанням, матеріалами тощо.

13. Порядок оплати праці при виготовлені продукції, що виявилась браком

Це питання регулюється КЗпП. У ній зазначено, що при виготовлені
продукції, яка виявилась браком не з вини працівника, оплата праці по її
виготовленню провадиться за зниженими розцінками. Місячна заробітна
плата в цих випадках не може бути нижчою від 2/3 тарифної ставки
встановленого йому розряду (окладу).

Брак виробів, що стався внаслідок прихованого дефекту в оброблюваному
матеріалі, а також брак не з вини працівника, виявлений після приймання
виробу органом технічного контролю, оплачується цьому працівникові
нарівні з придатними виробами.

Повний брак з вини працівника оплаті не підлягає. Частковий брак з вини
працівника оплачується, залежно від ступеня придатності продукції, за
зниженими розцінками.

Виготовлення бракованої продукції з вини працівника є виробничим
упущенням. За це він може бути повністю або частково позбавлений премії.
Керівники підприємств, їх заступники, керівники структурних підрозділів
і їх заступники за неприйняття належних заходів щодо запобігання випуску
недоброякісної продукції несуть матеріальну відповідальність в розмірі
заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середньомісячного
заробітку.

14. Гарантії для працівників на час виконання державних або

громадських обов’язків

У КЗпП говориться, що на час виконання державних або громадських
обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці обов’язки
здійснюються у робочий час, працівникам гарантується збереження місця
роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, пердбачених
законами України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу»
і «Про альтернативну (невійськову) службу», надаються гарантії та пільги
відповідно до цих законів.

У Законі України «Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів»
від 4 лютого 1994 року зазначається: на час сесії Ради, а також для
здійснення депутатських повноважень в інших випадках депутат місцевої
Ради звільняється від виконання виробничих або службових обов’язків.
Компенсація заробітної плати депутату за час виконання ним депутатських
повноважень здійснюється за рахунок коштів відповідного місцевого
бюджету.

Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та
членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року встановлено: за
військовослужбовцями строкової служби, які до призову працювали на
підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм властності
і господарювання, зберігається при звільненні з військової служби право
на працевлаштування їх в тримісячний строк на те ж підприємство, в
установу чи організацію або їх правонаступників на посаду не нижчу за
ту, яку вони займали до призову на військову службу. Їм надається
матеріальна допомога в розмірі місячної заробітної плати за рахунок
коштів державного бюджету. Вони користуються за інших рівних умов
переважним правом на залишення на роботі при скороченні чисельності або
штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці
протягом двох років з лня звільнення з військової служби.

Відповідно до інших актів законодавства за всіма працівниками
зберігається їх середній заробіток за місцем роботи у випадках: участі у
судових засіданнях (народні засідателі, експерти, свідки); участі як
делегатів у роботі з’їздів, конференцій та інших заходах; участі в
роботі урядових та інших комісій, змаганнях тощо. Крім збереження
середнього заробітку, працівники, що виконують державні або громадські
функції, мають право на відшкодування витрат на переїзд і найом жилого
приміщення, а за певних умов їм виплачуються і добові.

15. Встановлені законом обмеження щодо відрахувань із заробітної плати.

Встановлені законом не тільки обмеження щодо відрахувань із заробітної
плати, але й заборона таких відрахувань з окремих видів виплат.
Регулюються ці питання статтями КЗпП України та іншими актами
законодавства.

Відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках,
передбачених законодавством України.

Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх
заборгованості підприємству, установі чи організації, де вони працюють,
можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або
уповноваженого ним органу:

для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для
повернення помилково нарахованих сум; для погашення невитраченого і
своєчасно не погашеного авансу, виданого на службове відрядження або
переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник
не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або
уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про
відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку,
встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня
виплати помилково нарахованої суми;

при звільнені працівника до закінчення робочого року, в рахунок якого
він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Але
відрахування за ці дні не провадяться, якщо працівник звільняється на
підставах: призову або вступу на військову службу, направлення на
альтернативну (невійськову) службу; переведення, за його згодою, на інше
підприємство, в установу, організацію або переходу на виборну посаду;
відмови від переведення на роботу в іншу місцевість разом з
підприємством (установою, організацією), а також відмови від продовження
роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці; змін в організації
виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації або
перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату
працівників; виявлення невідповідності займаній посаді або виконуваній
роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які
перешкоджають продовженню даної роботи; нез’явлення на роботу протягом
більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності,
а також при направлені на навчання та у зв’язку з переходом на пенсію;

при відшкодуванні шкоди, завданої з винипрацівника підприємству,
установі, організації.

При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не
може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо пердбачених
законодавством України, — п’ятидесячти процентів заробітної плати, яка
належить до виплати працівникові.

При відрахуваннях із заробітної плати при відбуванні виправних робіт,
стягненні аліментів на неповнолітніх дітей.

Не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та
інших виплат, на які згідно з законодавством не звертається стягнення.

16. Здійснення відрахувань у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю

Порядок оподаткування доходів громадян визначено Декретом Кабінету
Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий
податок з громадян». У Декреті визначено, що до складу сукупного доходу,
одержаного громадянами в період, за який здійснюється оподаткування, не
входить допомога по державному соціальному страхуванню і державному
соціальному забезпеченню, крім допомоги з тимчасової непрацездатності,
включаючи допомогу по догляду за хворою дитиною.

На відміну від інших допомог та виплат, які провадаться з Фонду
соціального страхування, згідно з постановою Кабінету Міністрів України
від 8 лютого 1995 року № 100 «Про порядок затвердження порядку
обчислення середньої заробітної плати», допомога з тимчасової
непрацездатності надається лише працюючим громадянам за місцем їхньої
роботи, де провадиться відрахування до Фонду соціального страхування і
соціального забезпечення, і є відшкодуванням їхнього середнього
заробітку за дні непрацездатності та дні догляду за хворою дитиною.

Сума цієї допомоги входить до середнього заробітку працюючих з того
місяця, за який вона виплачена, і враховується при обчислені середнього
заробітку принарахуванні оплати щорічної відпустки та пенсій.

Допомога у зв’язку з вагітністю та пологами, нарахована за лікарняним
листком, не обкладається прибутковим податком. Її слід розглядати як
підвищення соціальних гарантій для вагітних жінок.

17. Порядок справляння прибуткового податку з громадян наростаючим
підсумком

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий
податок з громадян» обчислення прибуткового податку підприємствами,
установами та організаціями протягом року провадиться із сум місячного
сукупного оподаткованого доходу.

Декрет передбачає, що до місячного сукупного оподаткованого доходу
громадян включаються суми, фактично одержані ними у відповідні місяці.

За прострочення встановлених строків сплати до бюджету прибуткового
податку, в тому числі не утриманого або утриманого не повністю у джерела
виплати, згідно з п. 6 ст. 21 Декрету з підприємства стягується пеня у
розмірі 5 відсотків сум недоплати за кожний день прострочення.

Щодо справляння прибуткового податку з доходів громадян наростаючим
підсумком, то згідно із Інструкцією від 21 квітня 1993 року № 12 «Про
прибутковий податок з громадян» воно провадиться з метою запобігання
зайвому стягненню до бюджету сум прибуткового податку за місцем основної
роботи. Утримання прибуткового податку провадиться з середньомісячного
оподаткуваного доходу на поточний календарний місяць з урахуванням сум
утриманого податку за попередні місяці.

18. Розмір стягення прибуткового

податку з громадян

Головна державна податкова інспекція України (нині Державна податкова
адміністрація України) внесла зміни до шкали ставок прибуткового податку
з громадян. Сукупний місячний доход оподатковується з такого розрахунку:

до 17 гривень (з доходу у розмірі одного неоподаткованого мінімуму) — не
оподатковується;

18 гривень — 85 гривень (від 1 до 5 неоподатковуваних мінімумів) — 10%
суми доходу, що перевищує розмір одного неоподаткованого мінімуму;

86 гривень — 170 гривень (від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів) — 6
гривень 80 коп. + 15% з суми, що перевищує 85 гривень;

171 гривня — 1 020 гривень (від 10 до 60 неоподатковуваних мінімумів) —
19 гривень 55 коп. + 20% від суми, що перевищує 170 гривень;

1 021 гривня — 1 700 гривень (від 60 до 100 неоподатковуваних мінімумів)
— 189 гривень 55 коп. + 30% з суми, що перевищує 1 020 гривень;

1 701 гривня і вище (більш як 100 неоподатковуваних мінімумів) — 393
гривні 55 коп. + 40% з суми, що перевищує 1 700 гривень.

Сукупний оподатковуваний доход для розрахунку прибуткового податку
визначається в гривнях, соті частини гривні (від 1 коп. до 99 коп.
включно) не враховуються.

Висновки

В даній курсовій роботі, тема якої «Правове регулювання оплати праці»
ми розглянули слідуючі питання: основні положення оплати праці в
Україні; мінімальний розмір заробітної плати на сьогоднішній день;
порядок обчислення середньої заробітної плати; опалата праці за
суміщення професій і посад; встановлені пільги щодо оплати праці осіб,
які працюють на підприємствах і в організаціях, розшташованих на
територіях радіоактивного забруднення; додаткова заробітна плата за
працю понад установлені норми виробітку; регулювання законодавством
питання своєчасності виплати заробітної плати, передбачена
відповідальність керівників у цій справі; оплата праці при виконанні
робіт різної кваліфікації; оплата роботи в надурочний час; оплата роботи
у святкові та неробочі дні; оплата часу простою; оплата праці при
невиконанні норм виробітку; порядок оплати праці при виготовлені
продукції, що виявилась браком; гарантії для працівників на час
виконання державних або громадських обов’язків; встановлені законом
обмеження щодо відрахувань із заробітної плати; здійснення відрахувань у
зв’язку з тимчасовою непрацездатністю; порядок справляння прибуткового
податку з громадян наростаючим підсумком; розмір стягення прибуткового
податку з громадян.

З викладенго в даній курсовій роботі матеріалу можна зробити слідуючі
висновки:

— відповідно до Конституції України кожний працюючий має право на
заробітну плату не нижчу від визначеної законом;

— мінімальний розмір заробітної плати дорівнює 17 гривням;

— середня заробітна плата обчислюється за єдиним порядком, затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 із
змінами і доповненнями до нього, затвердженими постановою Кабінету
Мінстрів України від 16 травня 1995 року № 348.

— працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі,
організації поряд із своєю основною роботою, виконує і додаткову
роботу, то провадиться доплата за суміщення професій (посад) або
виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника;

— громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення,
провадиться доплата залежно від зони забруднення;

— законодавством про працю (ст. 115) пердбачено, що заробітна плата
виплачується не рідше як кожні півмісяця;

— при виконанні робіт різної кваліфікації праця почасових робітників, а
також службовців оплачується за роботою вищої кваліфікації;

— робота в наурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної
ставки;

— робота у святкові та неробочі дні відповідно оплачується у подвійному
розмірі;

— час простою з вини працівника не оплачується;

— при невиконанні норм виробітку не з вини працівника оплата провадиться
за фактично виконану роботу;

— порядок оподаткування доходів громадян визначено Декретом Кабінету
Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий
податок з громадян».

Список використаної літератури

Конституція України.

Закон України «Про оплату праці» від 25 березня 1995 р.

Кодекс законів про працю.

Постанова Верховної Ради України від 20 лютого 1996 року «Про порядок
введення в дію статей 10, 33, 34 Закону України «Про оплату праці» та
встановлення мінімального розміру пенсій за віком».

Постанова Кабінету Мінстрів України від 16 травня 1995 року № 348.

Постанова Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1996 року № 1033 «Про
виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Закон України «Про оплату праці».

Закон україни «Про підприємства в Україні».

Закон України «Про колективні договори та угоди».

Указ Президента України № 333 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення
своєчасної виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інших
соціальних виплат» від 12 травня 1996р.

Закон України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу».

Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу».

Законі України «Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів»
від 4 лютого 1994 р.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та
членів їх сімей» від 20 грудня 1991 р.

Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про
прибутковий податок з громадян».

Постанова Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 «Про
порядок затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати».

Інструкція від 21 квітня 1993 року № 12 «Про прибутковий податок з
громадян».

Конституція України, ст. 43.

Закон України «Про оплату праці» від 25 березня 1995 р.

Кодекс законів про працю, статті 94 — 98.

КЗпП, ст. 103.

Постанови Верховної Ради України від 20 лютого 1996 року «Про порядок
введення в дію статей 10, 33, 34 Закону України «Про оплату праці» та
встановлення мінімального розміру пенсій за віком».

Постанова Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Постанова Кабінету Мінстрів України від 16 травня 1995 року № 348.

КЗпП, ст. 91.

КЗпП, ст. 105.

Постанова Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1996 року № 1033.

Постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про
компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи».

Закон України «Про оплату праці», ст. 15.

Закон україни «Про підприємства в Україні», ст. 19.

Закон України «Про колективні договори та угоди», ст.2.

Указ Президента України № 333 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення
своєчасної виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інших
соціальних виплат» від 12 травня 1996р.

Постанова уряду від 31 серпня 1996 року № 1033, Урядовий кур’єр. —
1996. — 12 вересня.

КЗпП, ст. 107.

КЗпП, ст. 113.

КЗпП, ст. 147.

КЗпП,ст. 114.

КЗпП, ст. 111.

КЗпП, ст. 112.

КЗпП ,ст. 133.

КЗпП, ст. 119.

Закон України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу»

Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу»

Законі України «Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів»
від 4 лютого 1994 р., ст. 25.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та
членів їх сімей» від 20 грудня 1991 р., п. 3 ст. 8.

КЗпП, статті 127, 128 і 129.

КЗпП, ст. 136.

Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про
прибутковий податок з громадян», ст. 5, п. 1 «а».

Постанова Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 «Про
порядок затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати».

Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»,
ст. 9.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»,
ст. 8

Інструкція від 21 квітня 1993 року № 12 «Про прибутковий податок з
громадян», ст. 9.

Похожие записи