Право власності на землю фермерського господарства
1) Фермерство, як відомо з світової практики є однією з найпоширеніших
форм підприємництва у сільському господарстві. Проте в Україні
відродження фермерства як такого розпочалося у 1991 році з прийняттям
Закону України ”Про селянське (фермерське) господарство”, оскільки за
радянських часів після проведення примусової колективізації з порушенням
принципу добровільності кооперування, фермерські господарства були
знищені. Тому на період початку становлення України як самостійної
держави фермерство стало новою формою господарювання на землях
сільськогосподарського призначення. Правовою базою для розвитку
фермерства, як зазначалось раніше, став Закон України ”Про селянське
(фермерське) господарство” від 20 грудня 1991 року, проте в подальшому
він був викладений в другій редакції і тому потрібно посилатися на 22
червня 1993 року2 Подальший розвиток законодавства сприяв збільшенню
кількості селянських (фермерських) господарств. Незважаючи на труднощі,
складні економічні та фінансові умови значна частина фермерських
господарств успішно пройшли період становлення, досягли високих
показників у виробництві сільськогосподарської продукції, ведуть
будівництво виробничих та житлових і соціальних об’єктів за рахунок
власних коштів, організували переробку продукції на місцях і т. д.
2) Прийняття нового Земельного кодексу – земельної Конституції має
сприяти ефективному землекористуванню, розширенню земель С(Ф)Г. Але
насамперед потрібно зауважити, що відповідно до ст. ст. 27, 31, і т.д.
Земельного кодексу від 25 жовтня 2001 року3 С(Ф)Г змінило назву (це є
позитивним, оскільки провідні науковці неодноразово вказували на
необхідність корегування назви); і тепер законодавець чітко розмежовує
особисте селянське і фермерське господарство (далі – фермерське
господарство).
3) Склад земель фермерського господарства визначено в ст. 31 ЗК
відповідно до якої землі фермерського господарства можуть складатися із:
1.земельної ділянки, що належить на праві приватної власності
фермерського господарства, як юридичній особі;
2.земельних ділянок, що належать громадянам-членам фермерського
господарства на праві приватної власності;
3.земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на
умовах оренди.
Вперше в чинному законодавстві наведена вищезазначена класифікація
(поділ) земель фермерського господарства. У зв’язку з цим потребує
додаткового дослідження та обґрунтування правовий режим кожної із
зазначених категорій земель фермерського господарства.
4) Виходячи із змісту ч.1 ст.2 Закону України “Про С(Ф)Г” фермерське
господарство є суб’єктом аграрного підприємництва. Обов’язковою умовою
діяльності цих суб’єктів, є наявність земельної ділянки, яка виступає
основним засобом виробництва. Закон України ”Про селянське (фермерське)
господарство” чітко визначає порядок отримання землі для ведення
фермерського господарства. Так ч.2. ст.4 закріплює, що земельні ділянки
громадянам України для ведення С(Ф)Г передаються у приватну власність і
надаються в користування, в тому числі на умовах оренди. Ст.5 згаданого
вище Закону закріплює порядок надання земельних ділянок для ведення
С(Ф)Г згідно якого громадянин, який виявив бажання вести фермерське
господарство повинен написати заяву з проханням передати у власність або
надати в користування певну земельну площу для створення фермерського
господарства. Після прийняття рішення відповідною Радою народних
депутатів і проведення всіх пов’язаних з ним робіт видається Державний
акт на право приватної власності на землю.
a
ae
*ермерське господарство і тільки після отримання Державного акту
фермерське господарство підлягає реєстрації. Отже, земельні ділянки, які
надаються громадянам для ведення фермерського господарства не можуть
належати фермерському господарству як юридичній особі на праві приватної
власності. Тому що згідно з описаною вище процедурою отримання земельної
ділянки фермерським господарством, земельна ділянка закріплюється на
праві приватної власності за головою фермерського господарства, а не за
фермерським господарством як юридичною особою.
5) Згідно з ст. 82 ЗК юридичні особи (засновані громадянами України або
юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки
для здійснення підприємницької діяльності у разі:
1. придбання за договором купівлі-продажу дарування, міни, іншими
цивільно-правовими угодами;
2. внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;
3. прийняття спадщини;
4. виникнення інших підстав передбачених законом.
Тобто законодавець закріплює право фермерського господарства бути
власником земельних ділянок, але це можливо тільки після проходження
фермерським господарством державної реєстрації і відповідно набуття
статусу юридичної особи.
6) Проаналізувавши зазначену вище ст.31 ЗК можна сказати, що земля
фермерського господарства складається з часток які належать фермерському
господарству як юридичній особі та з земель, які належать членам
фермерського господарства і зробити висновок, що в даному випадку є
спільна власність на землю. Це підтверджує п.2 ст. 86 ЗК, який
закріплює, що суб’єктами права спільної власності на землю можуть бути
громадяни та юридичні особи. Однак постає питання, яка це власність –
спільна часткова власність чи спільна сумісна власність.
7) Ст. 89 ЗК чітко закріплює, що земельні ділянки членів фермерського
господарства перебувають у спільній сумісній власності, якщо інше не
передбачено угодою між ними. Зрозуміло, що законодавець стосовно питання
права спільної власності на землю вирішив аналогічно праву спільної
власності на майно (ст. 16 ЗУ “Про С(Ф)Г” закріплює, що майно належать
членам фермерського господарства на праві спільної сумісної
власності).Але дана норма не у всіх випадках є коректною. Так, якщо,
фермерське господарство, придбало земельні ділянки, т у даному випадку,
звісно, земля буде належати членам фермерського господарства на праві
спільної сумісної власності, адже частки кожного з членів не визначені.
8) Дана правова норма не може бути застосована, якщо громадяни, члени
однієї родини, вирішили об’єднати свої земельні ділянки (паї) для
створення фермерського господарства. Тут частки кожного члена
господарства визначені ще задовго до його створення. А відповідно до
змісту ст. ст. 112, 113 Цивільного кодексу України та п.1 ст.86 ЗК
земельна ділянка, яка знаходиться у спільній власності з визначенням
частки кожного учасників є спільною частковою власністю.
9) Враховуючи важливість та актуальність права власності на землю
взагалі і стосовно фермерського господарства зокрема, зазначені правові
проблеми потребують подальшого вивчення з врахуванням застосування даних
норм на практиці.
Література
1 Відомості ВерховноїРадиУкраїни.-1992.-№14
2 Відомості ВерховноїРадиУкраїни.-1993.-№32
3 Земельні відносини в Україні. Організаційно-правовий механізм., К.:
“К.І.С.”, 2001.
4 Форма Державного акту затверджена Постановою Верховної Ради України
від 13 березня 1992 року (див. Відомості Верховної Ради
України.-1992.-№25
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
