Реферат на тему:

Поняття та значення договору підряду

За договором підряду, одна сторона (підрядчик) зобов’язується виконати
на свій ризик певну робота за завданням іншої сторони (замовника) з її
або своїх матеріалів, а замовник зобов’язується прийняти і оплатити
виконану роботу (ст. 332 ЦК).

Аналіз наведеного визначення договору підряду дає достатні підстави для
висновку про те, що це консенсуальний, двосторонній та сплатний договір.

Закон не розкриває змісту робіт, які можуть виконуватися за договором
підряду. Безперечним, однак, є факт, що предметом договору підряду є
індивідуалізований результат праці підрядчика, який набуває тієї чи
іншої матеріалізованої форми, оскільки робота виконується з матеріалів
сторін і здається у вигляді, придатному для оцінки. Буквальне тлумачення
ст. 332 ЦК України виключає можливість віднесення до предмета договору
підряду робіт, які виконуються без використання матеріалів (наприклад,
ремонт годинника, радіоприймача, телевізора без використання запасних
деталей чи інструментів). Правда, деякі автори радянського періоду,
зокрема В. Г. Вердников, визнавали за можливе розглядати як матеріал
річ, що її надавали для ремонту. Відомі випадки виконання робіт без
використання матеріалів, але із застосуванням інструментів або без них
(риття траншеї, переміщення вантажу тощо). Такі роботи можуть бути
визнані підрядними, оскільки їх дія спрямована на відповідні зміни
матеріальних об’єктів.

У юридичній літературі договір підряду розглядається як один з багатьох
так званих договорів про надання послуг, хоч у законодавстві така
категорія договорів не виділяється. При цьому необхідно договір підряду
відмежовувати від інших договорів, що стосуються надання різних послуг
(договорів зберігання, доручення тощо), оскільки в останніх результат
роботи не має подібного речового відтворення і використовується у
процесі самої діяльності виконавця таких послуг. Однак на практиці
відносини, які виникають у зв’язку з наданням послуг, настільки
різноманітні, що такі рекомендації щодо розуміння предмета договорів про
надання послуг не завжди можуть дати позитивні наслідки. При цьому
найбільші труднощі виникають під час визначення правової природи послуг
з навчання музики, іноземних мов (репетиторство), з відправлення
обрядів, а також послуг, пов’язаних з кіноконцертною, театральною
діяльністю тощо, оскільки для таких послуг характерна відсутність
матеріалізованого результату і в цивільному законодавстві фактично немає
норм, які б регулювали договірні відносини такого роду. До таких
відносин можливе застосування (за аналогією) відповідних норм, що
регулюють договір підряду.

Отже, за ЦК України, предметом договору підряду є матеріалізовані
результати створення, перетворення, поновлення і навіть ліквідації речей
виробничого, споживчого та науково-культурного призначення. У змісті
цієї статті не враховано особливості численних послуг, для яких
характерна відсутність матеріалізованого результату. У зв’язку з цим
певний інтерес становить досвід зарубіжних країн. Так, Цивільним
кодексом Франції передбачено договір найму робіт і послуг як єдиний
договір. Цивільне законодавство Федеративної Республіки Німеччини окремо
регулює договір найму послуг та договір підряду. При цьому предметом
договору послуг можуть бути будь-які послуги, а предметом договору
підряду — як виготовлення чи переробка речі, так і інший результат
виробничої діяльності чи послуг. Отже, за законодавством ФРН лише певна
частина послуг розглядається як підряд.

Сторонами у договорі підряду є підрядчик і замовник. Підрядчик — це
особа, яка бере на себе обов’язок виконати замовлену роботу (послуги), а
замовник — це особа, що замовляє виконання певної роботи (послуги),
беручи на себе обов’язок прийняти й оплатити її результат.

Договірними сторонами можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи.
Підрядні роботи виконують спеціально створені для цього підприємства
(будівельні, будівельно-монтажні, у сфері побутового обслуговування
тощо), а також інші підприємства, що займаються виробничо-господарською
діяльністю. Звичайно спеціалізовані підприємства виступають як
підрядчики. Підрядчик має право доручити виконання певної роботи третім
особам — субпідрядникам.

Щодо участі фізичних осіб у підрядних відносинах (особливо як
підрядчиків), то вона істотно обмежувалася законодавчими актами. Так,
відповідно до ст. 333 ЦК України громадянин міг приймати на себе
виконання роботи за договором підряду лише у випадках, не заборонених
законом, і за умови виконання цієї роботи особистою працею. Певні види
робіт (послуг), які не могли виконуватися на підрядних умовах,
визначалися, наприклад, Положенням про кустарно-ремісничі промисли від
31 травня 1976 р. Положенням, зокрема, заборонялося виготовлення і
ремонт зброї, тиражування платівок, кінофільмів, магнітних записів,
виготовлення виробів із дорогоцінних металів і каменів, перевезення
пасажирів і вантажів автотранспортними засобами. Безумовно, щодо
більшості перелічених у Положенні робіт заборона була цілком
виправданою, проте були й такі роботи, заборона яких не мала достатніх
підстав.

d#~%oe(U/?AoE?LUN?R8Z?[jb–goooooooeeeeeeeeeeeeeeeee

–gth Закону України «Про власність» громадянин набуває права власності
на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці,
підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи,
акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування
або укладення інших угод, не заборонених законом. Громадяни,
індивідуальна трудова діяльність яких має ознаки підприємництва, повинні
додержуватися правил, визначених Законом України «Про підприємництво».
Для цього їм необхідно набути статуса підприємця або утворити
(самостійно чи разом з іншими особами) підприємство з правами юридичної
особи, здійснивши державну реєстрацію підприємництва у виконавчому
комітеті відповідної ради (державній адміністрації). Громадянин, який
бажає набути статуса підприємця без створення юридичної особи, подає до
виконавчого комітету заяву, реєстраційну картку встановленого зразка та
документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію (ст. 8).

Проголошуючи свободу підприємництва, законодавець водночас передбачає
види діяльності, для заняття якими необхідно одержати спеціальний дозвіл
(ліцензію). Це, зокрема, ремонт спортивної та мисливської зброї,
виготовлення та реалізація медикаментів і хімічних речовин, виготовлення
горілчаних і тютюнових виробів. Деякі інші види діяльності, зокрема
виготовлення і реалізація наркотичних засобів, військової зброї та
боєприпасів до неї, як зазначається у ст. 4 Закону України «Про
підприємництво», можуть виконувати лише державні підприємства та
організації.

Підрядні відносини безпосередньо врегульовано статтями 332-356 ЦК
України. Норми цих статей мають загальний характер. Тому щодо окремих
видів договору підряду, яким властива специфіка, можуть прийматися
спеціальні нормативні акти. У ЦК України враховано особливості лише
договору підряду з обслуговування побутових потреб громадян (договір
побутового замовлення). Окремими статтями регулюється договір підряду на
капітальне будівництво (статті 353-357 ЦК), що зумовлено особливим
порядком укладення і виконання цього договору, а раніше — також
існуванням планово-адміністративної системи в СРСР. Тому договір підряду
на капітальне будівництво розглядався в юридичній літературі як
самостійний, а не як різновид загального договору підряду. Нині, коли
відбуваються докорінні зміни у плановій системі, така кваліфікація
договору підряду на капітальне будівництво втрачає будь-які підстави.

У проекті ЦК України різновидами підряду визнані: побутовий підряд,
будівельний підряд, підряд на виконання науково-пошукових та
дослідно-конструкторських робіт. Крім того у проекті ЦК виділяється
окрема категорія договорів про надання послуг.

У період ринкових реформ поширилися підрядні договори на так званих
давальницьких умовах, що зумовило необхідність їх спеціалізованого
правового .врегулювання. Відповідно Верховна Рада України прийняла Закон
України «Про операції з давальницькою сировиною в зовнішньоекономічних
відносинах» від 15 вересня 1995 р. (До прийняття цього закону такі
відносини регулювалися Декретом Кабінету Міністрів України «Про операції
з давальницькою сировиною в зовнішньоекономічних відносинах» від 17
травня 1993 р.).

Відповідно до ст. 1 цього закону операціями з давальницькою сировиною у
зовнішньоекономічних відносинах мають вважатися «операції по переробці
(обробці, збагаченню чи використанню) давальницької сировини незалежно
від кількості замовників і виконавців, а також етапів (операцій) по
переробці цієї сировини, ввезеної на митну територію України (чи
закупленої іноземним замовником за іноземну валюту в Україні) чи
вивезеної за Ті межі з метою одержання готової продукції за відповідну
плату». Розрахунки за переробку, обробку, збагачення чи використання
давальницької сировини можуть здійснюватися у грошовій формі, шляхом
виділення частини давальницької сировини чи готової продукції або з
використанням трьох форм одночасно за згодою замовника і виконавця (ст.
6 Закону). Даний закон встановлює також особливий порядок ввезення на
митну територію України давальницької сировини, порядок реалізації
готової продукції на території України та ін.

Окремі нормативно-правові акти регулюють відносини з переробки певних
видів сировини у внутрішньому товарообігу. Так, постановою Кабінету
Міністрів України від 8 квітня

1996 р. № 411 був затверджений Порядок переробки сировини на спирт
етиловий, коньячний і плодовий, алкогольні напої на давальницьких умовах
і їх використання в 1996— 1997 роках. Відповідно до цього Порядку питома
вага давальницької сировини або частини готової продукції, яка йдеся, що
фармацевтична сировина, яка надійшла від фірми «Армор ЛТД» товариству
«Лубнифарм» за контрактом № АЛ/5 та додатками до нього, є давальницькою,
а продукція, виготовлена з цієї сировини, підлягала реалізації з умовою
перерахування коштів фірмі «Армор ЛТД». Такий висновок підтверджується
митною декларацією, в якій поставлену сировину визнано давальницькою,
довідками про взаєморозрахунки сторін контракту, платіжними документами,
за якими кошти перераховувалися за цитрамон, а не за сировину, та іншими
доказами. Зазначену постанову судової колеги Президія та Пленум БАСУ
залишили в силі.

На наш погляд, однією з причин, що призвела до різного тлумачення
контракту сторонами, є невдала редакція тексту самого договору, в якому
була відсутня його назва (договір купівлі-продажу чи договір підряду).
Предмет контракту визначався сторонами як «поставка фармацевтичної
сировини (специфікація № 1) для виробництва лікарських форм», сторони
контракту названі відповідно Постачальник (фірма «Армор ЛТД») і
Одержувач (АТ «Лубнифарм»). Тому судові інстанції змушені були оцінювати
інші докази, пов’язані з виконанням контракту, яких виявилося достатньо
для визнання його підрядним договором на переробку давальницької
сировини, з чим не можна не погодитись.

Похожие записи