Реферат на тему:

Поняття та види джерел цивільного права

Після визначення предмета та методу цивільного права необхідно
з’ясувати, де і в яких формах знаходять вираження ті норми права, що в
сукупності складають поняття «цивільне право», тобто, необхідно
визначитися стосовно джерел цивільного права.

Цивільне право являє собою сукупність правових норм, що регулюють
майнові та деякі особисті немайнові відносини. Цивільне законодавство —
це сукупність нормативних актів, в яких містяться дані норми. Тому
«цивільне право» і «цивільне законодавство» — це різні поняття.

Відмінність між галуззю права і галуззю законодавства є загальновизнаною
в теорії права; норми однієї галузі права можуть знаходитися в
нормативних актах, що відносяться до різних галузей законодавства.

Термін «джерела права» може застосовуватися у різних значеннях. В
юриспруденції під джерелами цивільного права звичайно розуміють
нормативні форми (способи) вираження волі народу і держави (наприклад, в
прийнятих у встановленому порядку компетентними органами актах, в яких
містяться норми права).

З трьох відомих історії основних форм (джерел) права, а саме — звичай,
прецедент і нормативне-правовий акт, для українського цивільного права
характерною і майже єдиною формою є нормативно-правовий акт.

Форми, які використовує держава для втілення своєї волі у вигляді
цивільно-правових норм, досить різноманітні.

За юридичною силою та територіальною ознакою джерела цивільного права
поділяються на:

А. Закони.

Б. Інші правові акти, в яких містяться норми цивільного права: укази
Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні
акти міністерств та відомств, виконавчої влади.

В. Діючі (ті, що не втратили сили) нормативні акти Союзу РСР та
Української РСР.

Г. Норми міжнародного права і міжнародні договори. Закони. Закон є
основною формою правотворення в Україні. За ступенем юридичної сили
закони поділяються на основні (конституційні) і звичайні, тобто ті, що
приймаються на підставі Конституції.

Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативні
акти приймаються на основі Конституції. Для цивільного права особливе
значення мають ст. ст. 13, 14, 41 Конституції, в яких встановлюються
цивільно-правові засади регулювання відносин власності, та ст. ст.
21—24, 27—34, які визначають основні права і обов’язки громадян України,
зміст правоздатності громадян в нормах цивільного права.

Закони, які приймаються на базі Конституції, називаються звичайними. За
сім років незалежності в Україні прийнято понад 900 законів, і в
більшості з них містяться норми цивільного права.

Згідно з Конституцією України (ст. 92), виключно законами України
визначаються:

— права та свободи громадян, гарантії цих прав і свобод;

— правосуб’єктність громадян; ~ правовий режим власності;

— правові засади та гарантії підприємництва; правила конкуренції та
норми антимонопольного регулювання;

— засади цивільно-правової відповідальності та ін.

Закони в державі приймаються в різні часи, тому вони потребують
відповідної систематизації. Зведення законів у ту чи іншу систему без
зміни їхнього змісту називається інкорпорацією. Так, за останні роки
видані збірники нормативних актів із страхового, транспортного
законодавства, законодавства про інтелектуальну власність тощо.

Систематизація нормативного матеріалу, коли діючі правові норми істотно
доопрацьовуються, виключаються застарілі норми, усуваються прогалини та
колізії в правовому регулюванні і потім видається новий закон в
систематизованому вигляді, називається кодифікацією, а її результат —
кодексом. Кодекс — це законодавчий акт, в якому об’єднані і
систематизовані норми права, що регулюють певну область суспільних
відносин. Головним кодифікаційним актом цивільного права є Цивільний
кодекс, один з найважливіших законів України.

Чинний ЦК України — результат другої республіканської кодифікації
цивільно-правових норм. Він був затверджений Верховною Радою УРСР 18
липня 1963 р. і введений в дію з 1 січня 1964 р.

ЦК України 1963 р. був прийнятий ще з часів, коли Україна входила до
складу Союзу РСР, і тому сьогодні в ньому не відображені ті новації
політичного та суспільного життя країни, господарювання, що з’явилися
останнім часом. Як наслідок реально існує досить багато колізій між
нормами нових законів і нормами чинного Цивільного кодексу. Крім того,
нові закони, які інколи приймалися поспіхом, нерідко суперечать один
одному, а закладені в них норми не завжди є достатньо обґрунтованими. Ці
обставини обумовлюють необхідність проведення нової кодифікації.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 березня 1992 р. було
утворено робочу групу з метою розробки нового ЦК України. Робота над
проектом була завершена в березні 1996 р., після чого він був переданий
на розгляд Верховної Ради і громадськості. Зміст проекту нового ЦК
України складають 8 книг («Загальна частина», «Особисті немайнові права
фізичних осіб», «Речеве право», «Право інтелектуальної власності»,
«Зобов’язальне право», «Сімейне право», «Спадкове право», «Міжнародне
приватне право»), до складу яких входить 1621 стаття.

До цивільних кодифікаційних актів слід також віднести: «Повітряний
кодекс України», закони України «Про власність», «Про підприємства в
Україні», «Про господарські товариства».

Інші нормативні акти. Елементами системи цивільного законодавства поряд
із законами є також укази Президента України, постанови та розпорядження
Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств та відомств. З
метою забезпечення законності актів відомчого законодавства, їх
відповідності законам і підзаконним актам, Указом Президента України від
3 жовтня 1992 р. (із змінами від 21 вересня 1998 р.) введено державну
реєстрацію нормативно-правових актів, що видаються міністерствами,
іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та
контролю, якщо ці акти стосуються прав, свобод, та законних інтересів
громадян або мають міжвідомчий характер. Державну реєстрацію відомчих
нормативних актів, прийнятих центральними органами, здійснює
Міністерство юстиції України, а реєстрацію актів місцевих органів
управління — управління юстиції областей і міст Києва та Севастополя.

Постановами уряду затверджені такі важливі нормативні акти, як «Статут
залізниць» (6 квітня 1998 р.), «Порядок державної реєстрації суб’єктів
підприємницької діяльності» (25 травня 1998 р.).

На рівні відомств прийняті такі акти, як «Типовий Договір оренди
державного майна (19 квітня 1996 р.), «Порядок посвідчення договорів
відчуження земельних Ділянок» (6 червня 1996 р.), «Інструкція про
порядок Державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого
майна, що перебувають у власності юридичних та Фізичних осіб» (9 червня
1998 р.).

До підзаконних актів, в яких можуть міститися норми цивільного права,
відносяться і рішення та розпорядження нормативного характеру місцевих
органів влади. Голови місцевих державних адміністрацій, органи місцевого
самоврядування в межах своїх повноважень приймають рішення, які
стосуються питань, пов’язаних з правилами ведення торгівлі в даній
місцевості, оренди нежилих приміщень тощо. Так, розпорядженням Київської
міської державної адміністрації від 17 червня 1998 р. «Про
заходи щодо реалізації в м. Києві молодіжної житлової політики»
визначається порядок створення молодіжних житлово-будівельних
кооперативів, умови укладання кредитних угод про інвестування у
житлове будівництво. В межах адміністративного району це розпорядження є
обов’язковим для виконання.

До нормативних актів цивільного законодавства відносяться також
затверджені відповідними державними органами управління примірні статути
кооперативних та інших громадських організацій.

Нормативні акти Союзу РСР та Української РСР. У відповідності з Законом
України від 12 вересня 1991 р. «Про правонаступництво України» і
Постановою Верховної Ради України «Про порядок тимчасової діє на
території України окремих актів законодавства Союзу РСР» закони
Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою УРСР, діють на
території України, оскільки вони не суперечать законам України,
ухваленим після проголошення незалежності України, а акти законодавства
Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, діють на
території республіки до прийняття відповідних актів законодавства
України за умови, що вони не суперечать Конституції та законам України2.

В числі цих актів великий масив складають гццза-конні нормативні акти.
Серед них: «Положення про поставку продукції виробничо-технічного
призначення» і «Положення про поставку товарів народного споживання»
(затверджені Радою Міністрів СРСР і чинні з 1 серпня 1988 р.); «Правила
про договори підряду на капітальне будівництво» (затверджені РМ СРСР 26
грудня 1986 р.); «Інструкція про порядок приймання продукції
виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за
кількістю» (затверджена Державним арбітражем СРСР 15 червня 1965 р.);
«Примірний статут житлово-будівельного кооперативу» (затверджений
постановою РМ УРСР ЗО квітня 1985 р.).

Норми міжнародного права і міжнародні договори. Законом України від 11
грудня 1991 р. «Про дію міжнародних договорів на території України»
встановлено, що «укладені і належним чином ратифіковані Україною
міжнародні договори становлять невід’ємну частину національного
законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм
національного законодавства». Коли такий порядок не встановлено,
пріоритет, згідно з нормами міжнародного права, мають норми міжнародних
договорів.

Це положення прямо підкреслено в ст. 4 Закону України «Про підприємства
в Україні»: «Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою
встановлені інші правила, ніж ті, що містять законодавство про
підприємства, то застосовуються правила міжнародного договору або
міжнародної угоди».

В проекті нового ЦК України передбачається, що цивільні відносини можуть
регулюватися звичаєм ділового обігу, тобто правилом поведінки, яке не
передбачене актами законодавства, але є усталеним, таким, що широко
застосовується у пбвній сфері підприємництва і не суперечить цивільному
законодавству або договору. З певним застереженням можна вести мову про
використання звичаєвих правил вже сьогодні. Так, ст. 149 Кодексу
торговельного мореплавства України передбачає, що за відсутності угоди
сторін щодо тривалості часу вантажних робіт, розміру плати перевізнику
за простій, розмір винагороди за дострокове закінчення розвантаження
визначається відповідно до термінів і ставок, прийнятих у відповідному
порту.

Крім вертикальної системи зв’язку нормативних актів (тобто класифікації
нормативних актів за їх юридичного силою) цивільне законодавство має і
так звану горизонтальну систему. Принципом ЇЇ побудови є виокремлення і
групування, актів щодо того чи іншого предмета регулювання (відносини по
передачі майна у власність, тимчасове користування, по наданню послуг,
виконанню робіт тощо).

За цією ознакою можна виділити такі складові частини цивільного
законодавства, як транспортне законодавство, законодавство страхове,
торговельне, будівельне, орендне, про інтелектуальну власність та ін.

Так, транспортне законодавство, як сукупність нормативних актів,
визначає основні правові, економічні і організаційні засади діяльності
транспорту, правовий статус транспортних організацій, їх взаємовідносини
з клієнтурою, умови перевезення, організацію безпеки руху на транспорті
тощо. Серед нормативних актів цієї категорії можна назвати: «Повітряний
кодекс України»

(1993); «Кодекс торговельного мореплавства України»

(1994); закони України «Про транспорт» (1994), «Про залізничний
транспорт» (1996), а також — «Статут автомобільного транспорту» (1969);
«Статут залізниць» (1998). На кожному виді транспорту діють окремі
правила перевезення. Оновлюючи транспортне законодавство, Кабінет
Міністрів України затвердив «Правила надання послуг пасажирам
автомобільного транспорту» (18 лютого 1997 р.), «Порядок обслуговування
громадян залізничним транспортом» (19 березня 1997 р.), а Міністерство
транспорту України «Правила перевозок вантажів автомобільним
транспортом» (14 жовтня 1997 р.), «Порядок і умови організації
перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом» (21 січня 1998
р.),

Страхове законодавство регулює відносини між страховиками (страховими
компаніями) і страхувальниками щодо захисту майнових прав і інтересів
громадян та юридичних осіб у випадку настання певних подій. Серед
основних нормативних актів цієї категорії назвемо: Закон України «Про
страхування» (1996); «Положення про обов’язкове особисте страхування від
нещасних випадків на транспорті» (14 серпня 1996 р.); «Положення про
порядок і умови проведення обов’язкового страхування цивільної
відповідальності власників транспортних засобів» (28 вересня 1996 р.);
«Положення про порядок проведення діяльності страховими посередниками»
(18 грудня 1996 р.); «Положення про порядок і умови проведення
обов’язкового авіаційного страхування» (13 липня 1998 р.); окремі
положення про порядок і умови державного обов’язкового страхування —
військовослужбовців, працівників МВС, прокуратури, судців, митників,
депутатів та ін.

Торговельне законодавство. Окрім Закону України «Про захист прав
споживачів» (1991 р.), згадаємо також: «Порядок заняття торговельною
діяльністю і правила торговельного обслуговування населення» (8 лютого
1995 р.); «Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами» (13
березня 1995 р.); «Правила продажу непродовольчих товарів» (27 травня
1996 р.); «Правила продажу продовольчих товарів» (28 грудня 1994 р.);
«Правила торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами» (8
грудня 1995 р.); «Правила торгівлі на ринках» (12 березня 1996 р.);
«Правила торгівлі у розстрочку» (1 липня 1998 р.); окремі правила
роздрібної торгівлі: алкогольними напоями, примірниками аудіовізуальних
творів, нафтопродуктами та ін.

Законодавство про інтелектуальну власність. До цієї групи відносяться
Закони України: «Про авторське право і суміжні права» (23 грудня 1993
р.); «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (15 грудня 1993
р.); «Про охорону прав на промислові зразки» (15 грудня 1993 р.); «Про
охорону прав на сорти рослин» (21 квітня 1993 р.); «Про охорону прав на
знаки для товарів і послуг»; «Правила складання і подання заявки на
видачу патенту України на винахід і корисну модель» (17 грудня 1994 р.)
та ін.

Відповідні нормативні акти складають зміст будівельного законодавства,
законодавства про оренду, банківського та ін.

Похожие записи