Курсова робота

Поняття, форми зайнятості,. державні гарантії права на вибір виду
зайнятості в Україні, міжнародно-правові акти про зайнятість.

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Поняття, форми зайнятості та державна політика у цій сфері.

Поняття зайнятості населення.

Правове регулювання працевлаштування громадян України.

Форми працевлаштування.

Розділ 2. Державні гарантії права на вибір виду зайнятості в Україні.

2.1. Основні державні гарантії.

2.2. Додаткові гарантії зайнятості.

Розділ 3. Міжнародно-правові акти про зайнятість.

3.1. Міжнародні конференції праці.

3.2. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права.

Висновок.

Використана література.

Додатки.

ВСТУП

Людина. Горде, крилате слово. Вона приходить у світ маленькою немічною
істотою. Робить свої перші кроки, вчиться пізнавати світ. З кожним роком
вона стає розумі нашою, досконалішою. Людина починає працювати.

Важливою умовою життєдіяльності людей є праця, яка завжди становила і
ставить вольову діяльність, спрямовану на створення матеріальних
цінностей. Досвід створення матеріальних і духовних благ передається від
покоління до покоління через ускладнені соціальні програми за допомогою
науково-технічного прогресу. За весь час розвитку людства результат
свідомої суспільної трудової діяльності з кожним поколінням
ускладнювався, але не втрачався. Тільки завдяки праці люди можуть
задовольняти свої матеріальні та моральні потреби. Саме тому праця
становить єдність двох функцій: засобу до життя і сферу ствердження
особи. Перша з цих функцій знаходить своє відображення в орієнтації
працівника на матеріальне задоволення потреб результатами своєї праці,
друга – в орієнтації працівника на зміст праці, її відповідальність його
внутрішнім запитам, моральне задоволення роботою. Потреби матеріального
порядку є головними і становлять основу життя людей. Для того, щоб мати
їжу, одяг, взуття, люди незалежно від своєї волі та свідомості вступають
у відносини з іншими людьми щодо виробництва і розподілу цих благ. Ці
зв’язки неможливі без певної організації, що створюється на базі
взаємодії людей один з одним.

Об’єднавшись в певні організації, людям легше вирішити ті чи інші
питання в економічній, політичній чи культурній і в інших сферах
життєдіяльності.

Вирішення соціальних та економічних проблем, які в сучасних умовах
стоять перед Україною, значною мірою залежить від того, чи буде
забезпечена кожна працездатна людина роботою, мобілізовані її можливості
по підвищенню активності як працівника і господаря. Перед громадянами
України постало питання зайнятості населення. А чи задумувався хтось із
нас, що таке зайнятість?

Зайнятість – це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих
та суспільних потреб, і така, що приносить їм дохід у грошовій або іншій
формі. Громадяни вільно обирають види діяльності, за умови, що вони не
заборонені законодавством. Така діяльність може бути і не пов’язана із
виконанням оплачуваної роботи. Вільно обираються такою професія та місце
роботи відповідно до своїх здібностей. Але нажаль, в наш час, багато з
людей не можуть вільно вибрати собі професію через матеріальне становище
і відповідно не можуть працювати там, де б їм хотілось. Як ми знаємо, з
переходом країни до ринкових відносин стала реальністю загроза повній
зайнятості. З’явились ознаки безробіття. При цьому її першими жертвами
стали далеко не найгірші працівники. У своїй більшості це люди з вищою і
середньою спеціальною освітою, переважно жінки, люди перед пенсійного
віку. Дуже болючим є те, що не маючи роботи, багато з людей змушені
їхати за кордон працювати. Чому це так? Невже становище в нашій державі
таке погане, що держава не може забезпечити рівні умови для всіх
працівників? Чому дехто, маючи здібності, але через свій матеріальний
стан, не може здобути ту професію, яку він хоче? Мене дуже хвилюють
питання: чи стане наше життя кращим, чи буде повна зайнятість населених
у нашій державі. Ця тема була і завжди буде актуальною в будь-якій
державі.

Метою даної теми є висвітлення і дослідження проблем зайнятості і
працевлаштування в нашій державі, а предметом дослідження є суспільні
відносини, які виникають у зв’язку з реалізацією конституційного права
громадян на працю.

Об’єкт – це ті форми і види зайнятості, які існують у нас в державі.

Здобувши освіту, перед кожним із нас постане питання працевлаштування. І
тому ми від сьогодні прагнемо, щоб держава забезпечила нам всі необхідні
умова для того, щоб кожен із нас був забезпечений роботою. А ми, в свою
чергу, як громадяни своєї держави повинні підкорятись їй і головне мати
бажання працювати.

1.1. Проблеми зайнятості на працевлаштування сьогодні в Україні є
одними з найбільш актуальних. Кожного з нас цікавить питання: чи буде
забезпечена кожна працездатна людна роботою? Виконувана працівником
робота повинна відповідати індивідуальним якостям людини. У разі
невідповідності роботи особистим нахилом працівника така невідповідність
протягом якогось часу тамуватиметься зусиллями волі. Але
перенапруженість організму обов’язково відіб’ється на настрої
працівника, продуктивності його праці.

Трудова і особливо творча активність працівників залежить також від їх
здібностей. Нахилів та можливостей. Формулу трудової активності можна
висловити як поєднання трьох чинників: потрібно, можу і хочу. За
відсутності хоча б одного з чинників активна трудова діяльність не
відбудеться, навіть при застосуванні до працівника різних заходів
заохочення, закликаючи його сумлінності, до виконання обов’язків.

Авторитарні методи використання і управління робочою силою, що
базувалась на пануванні державної власності і зрівнялівці, порушили
природну мотивацію і стимули до праці. Працівника зовсім не цікавили
результати його праці, бо платити йому попередньо встановлений розмір
грошової суми, яка результатів праці н відбивала. Зате усі були
забезпечені роботою. Вважалося, що роботи вистачить на всіх. Більш того,
промислові підприємства постійно відчували потребу в робочих кадрах. І
така потреба вважалась не недоліком економіки, а навпаки, перевагою, що
створювала передумови розвитку і розквіту держави.

Така офіційна державна політика в сфері зайнятості була близька і
зрозуміла багатьом мільйонам трудящих, була основою соціального
оптимізму. Вона настільки створювала впевненість у завтрашньому дні, що
про нього сьогодні можна було й не думати.

Відсутність зацікавленості в праці вимагала від держави, яка володіла
усіма засобами виробництва, пошуків різноманітних стимулів до праці,
активізації трудової діяльності. З цією метою приводилось соціалістичне
змагання. Працівників примушували брати соціалістичне зобов’язання.
Створювались правові перешкоди у звільненні з роботи з ініціативи
працівника, встановлювались негативні правові наслідки при частій зміні
місця роботи. Методологічною основою усіх вживаних державою заходів була
марксистсько-ленінська теорія, згідно з якою працівник при соціалізмі є
власником усіх засобів виробництва, і ставлення до цих засобів як до
власних створює особливий вид відносин працівника з підприємством, яке
виступало як роботодавець. Вважалося, що це відносини співдружності і
взаємодопомоги. Якщо ж і виникли якісь конфлікти, то вони вважались
наслідком недостатньої свідомості, бо соціальна база для виникнення
конфліктів між співвласниками засобів виробництва була відсутня.

Установка на повну зайнятість диктувала низьку ціну робочої сили, що в
свою чергу призводило до низької ефективності праці. Підприємствам було
невигідно застосовувати дорогу і високоефективну техніку, а працівникам
– підвищувати свою кваліфікацію. Фізична праця залишалась основою усіх
виробничих процесів. Потім, коли країна перейшла до ринкових відносин
з’явились ознаки безробіття.

В нових умовах господарювання стали оцінюватись наслідки відчужуваної
праці, а не кількість працюючих. Значно зменшилась потреба у робочій
силі, і це призвело до вивільнення надлишкової робочої сили. Негативну
роль при цьому відіграла і криза в економіці, що викликала значний спад
виробництва.

І хоча безробіття стало реальністю, кваліфіковані кадри, як і раніше,
потрібні.

Для того, щоб полегшити громадянам підвищення роботи, а підприємства
забезпечити робочою силою, була створена державна служба зайнятості. Її
створення було обумовлене тим, що забезпечення зайнятості і раціональне
розміщення трудових ресурсів мають не тільки соціально-економічне, а й
глибоке політико-юридичне значення.

Зайнятість є економічним поняттям, оскільки вона становить один з
основних елементів, що сприяє розвитку економіки кожної країни.
Одночасно зайнятість є й гуманітарним поняттям, бо за її допомогою
трудящим забезпечується здобуття засобів до існування. Зайнятість є
також умовою для розвитку здібностей і особистості людини.

Діяльність служби зайнятості визначається Законом України від 1 березня
1991 р. “Про зайнятість населення” з наступними змінами та доповненнями.

Відповідно до ст.. 1 цього Закону зайнятість – це діяльність громадян,
пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як
правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі. Зайнятість
населення, що проживає на території України, забезпечується державою
шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої
на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності,
стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємства.
Громадяни України вільно обирають види діяльності, які не заборонені
законодавством, у тому числі і не пов’язані з виконанням оплачуваної
роботи, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей.

Примушування до праці в будь-якій формі не допускається, за винятком
випадків, передбачених законодавством України. Добровільна незайнятість
громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або
кримінальної відповідальності. В Україні до зайнятого населення належать
громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:

а) працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня
(тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від
форми власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за
кордоном;

б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи
підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою
діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть
участь у виробництві;

в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах
державної влади, управління та громадських об’єднаннях;

г) які проходять службу в Збройних Сила України, Службі безпеки України,
Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної
охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України,
інших відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову)
службу;

д) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення
кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних
загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

е) працюючі громадяни інших країн, які тимчасового перебувають в Україні
і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств
і місій.

На жаль крім зайнятого населення в нашій державі є ще й така категорія
населення, як безробітні. Відповідно до ст. 2 Закону України від 1
березня 1991 р. “Про зайнятість населення” безробітними визначаються
працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи
не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і
зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу,
готові та здатні приступити до підходящої роботи. У разі неможливості
надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти
професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію. Не можуть
бути визнані безробітними громадяни:

а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у
зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією,
перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або
скороченням чисельності (штату);

б) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому
числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від
проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи
роботу тимчасового характеру яка не потребує професійної підготовки;

в) які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту
реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу;

г) які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.

У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам
статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх
особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості
та місцем проживання як таких, що шукають роботу. Реєстрація громадян
проводиться при пред’явленні паспорта і трудової книжки, а в разі
потреби – військового квитка, документа про освіту або документів, які
їх замінюють. Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку
громадян, які шукають роботу, і безробітних державною службою зайнятості
визначається Кабінет Міністрів України.

Зареєстрований ринок праці у 1999 р. характеризувався загостренням
проблеми безробіття серед працездатного населення внаслідок посилення
невідповідності пропозиції робочої сили і попиту на неї. За даними
Держкомстату України чисельність зареєстрованих безробітних громадян на
1 січня 2000 р. становила 1174,5 тис. осіб. Показник рівня
зареєстрованого безробіття становив на цю ж дату 4,3% працездатного
населення працездатного віку. Середній термін безробіття досяг уже майже
10 місяців. Протягом 1999 року на обліку в державній службі зайнятості
перебувало 2,5 млн. не зайнятих трудовою діяльністю громадян. Кількість
міст та районів, де рівень зареєстрованого безробіття перевищував 10%,
зросла до 41. У 1999 р. серед незайнятих осіб, які були зареєстровані з
початку року, понад половину (50,9%) становили жінки, понад третину
(38,2%) – молодь віком до 28 років. Не змінились обсяги прихованого
безробіття. Значними залишаються втрати робочого часу через відпустки
без збереження заробітної плати, роботи на умовах неповного робочого
часу. За дев’ять місяців 1999 р. у так званих адміністративних
відпустках перебували 2,5 млн. Працівників, майже 2,1 млн. працювали з
неповним робочим часом. Якщо у 1993 р. такий вид прихованого безробіття
становив 40%, то за різними оцінками, на початок 1999 р. – 50-60%.

На відміну від розвинених країн у нас інша природа безробіття. Вона
виникла не на фоні перевиробництва, а навпаки при масовому дефіциті.
Найбільше число працівників залишаються без роботи через скорочення
обсягів виробництва у зв’язку з недопоставками сировини, комплектуючих
виробів, розривом виробничих зв’язків. Різне зростання цін на сировину,
енергоносії, обладнання, а також тарифів на транспортне обслуговування,
що призвело до банкрутства і ліквідації нерентабельних підприємств,
також сприяло збільшенню кількості безробітних. Необхідно мати на увазі
також реформування власності, конверсію оборонної промисловості, зупинку
деяких шахт.

Таким чином, протягом останніх років на розвиток ринку праці впливали
чинники, які призвели до спаду виробництва, обмеження розвитку
соціально-культурних галузей, зростання прихованого безробіття і
вивільнення кадрів. Отже, з усього вищесказаного, ми можемо зробити
такий висновок, що безробіття є дуже важливою проблемою в нашій державі
і воно з кожним роком все більше і більше зростає.

З метою подолання негативних явищ у сфер зайнятості й вирішення
поставлених задач на державному і регіональному рівнях передбачається:

проведення збалансованої інвестиційної та податкової політики, що
стимулюватиме більш повне використання наявних робочих місць, розвиток
малих підприємств, капіталовкладення в галузі народного господарства;

запровадження системи стимулювання розвитку підприємства, малого та
середнього бізнесу, індивідуальної трудової діяльності;

розроблення спеціальних програма стабілізації економіки для регіонів з
високим рівнем безробіття, з виділенням під них пільгових державних
замовлень і кредитів підприємствам за умови збільшення кількості робочих
місць;

реформування системи призначення і виплати допомоги з безробіття,
розроблення заходів, що сприяли б активному пошуку роботи, участі у
громадських роботах і професійній перепідготовці, скорочення терміну
безробіття;

розширення масштабів громадських робіт, організація їх проведення та
фінансування з урахуванням якісного складу безробітних і
соціально-економічних потреб регіонів та інші заходи.

Відповідно до ст. 3 Закону, державна політика України зайнятості
населення базується на таких принципах:

забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від
походження, соціального і майнового стану, расової та національної
належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в
реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до
здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і
суспільних потреб;

сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю,
створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємства;

координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної
і соціальної політики на основі державної та регіональних програм
зайнятості;

співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців,
власників підприємств. Установ, організацій або уповноважених ними
органів у взаємодії з органами державного управління в розробці,
реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення
зайнятості населення;

міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення,
включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в
Україні.

Державою визначено основні напрямку розвитку трудового потенціалу в
Україні на період до 2010 року (основні напрямки розвитку трудового
потенціалу в Україні на період 2010 року. Схвалено Указом Президента
України від 3 серпня 1999 р. № 958/99 (офіційний вісник України – 1999-
№ 31).

Трудовий потенціал сукупна чисельність громадян працездатного віку, які
за певних ознак (стан здоров’я, психофізіологічні особливості, освітній,
фаховий та інтелектуальний рівні, соціально-етнічний менталітет здатні і
мають намір проводити трудову діяльність.

Основні напрями розвитку трудового потенціалу спрямовано на процеси
модернізації сфері зайнятості відповідно до потреб структурної
перебудови господарського комплексу країни і розбудови соціально
орієнтованої економіки. У сфері зайнятості йдеться про створення
матеріально-технічних і соціально-економічних передумов для продуктивної
зайнятості населення (під продуктивною зайнятістю слід розуміти
використання трудових ресурсів і корисної для суспільства праці, дохід
від якої забезпечує працівникам рівень життя, достатній для відтворення
їхніх фізичних інтелектуальних і професійних якостей. Головним у
створенні таких передумов є здійснення державного регулювання ринку
праці з метою постійного розширення сфери прикладання праці й
забезпечення надійного соціального захисту працюючого і непрацюючого
населення. Передбачено такі заходи, як оцінка загальної потреби в
робочих місцях в економіці країни і формування ринку професій,
визначення і забезпечення підтримки регіональних та галузевих
пріоритетів, що стимулюють процес створення нових, додаткових та
збереження наявних високопродуктивних робочих місць; створення робочих
місць на базі широкого розвитку малого і середнього бізнесу, само
зайнятості за умов формування дійового інвестиційного і фінансового
механізму; максимальна легалізація не регламентної зайнятості за рахунок
створення машин підприємств аналогічного профілю діяльності, здійснення
заходів щодо перерозподілу зайнятого населення між державним та
недержавним секторами економіки; зниження рівня та тривалості безробіття
шляхом реалізації заходів активної політики зайнятості, зокрема через
громадські роботи та деякі інші заходи.

Питанням зайнятості і працевлаштування приділено увагу в Посланні
Президентові України до Верховної Ради України “Україна: поступ у ХХІ
століття. Стратегія економічного і соціального розвитку на 2000-2004
рр.”. Паритетним завданням визначено максимальну орієнтацію стратегії
економічного зростання на забезпечення продуктивної зайнятості,
скорочення безробіття. Відносини щодо забезпечення зайнятості та
працевлаштування регулюються Законом України “Про зайнятість населення”
від 1 березня 1991 р., КЗпП України (розділ ІІІ-А “Забезпечення
зайнятості вивільнюваних працівників”) (Додаток 1), постановами Кабінету
Міністрів України, а також соціально-партнерськими угодами і
колективними договорами. Громадяни мають право на працевлаштування і
вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи,
організації, індивідуального селянського (фермерського) господарства і
до іншого роботодавці або при безплатному сприянні державної служби
зайнятості.

Іноземці та особи без громадянства, крім найнятих відповідно до угоди
про розподіл продукції, які прибули в Україну на визначений термін,
одержують право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на
працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо
інше на передбачено міжнародними договорами України. Працевлаштування в
Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і за посадами
(спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюється
без отримання дозволу на працевлаштування.

У разі використання праці іноземців або осіб з громадянства без дозволу
державної служби зайнятості України з підприємств, установ і
організацій, незалежно від форм власності, державна служба зайнятості
стягує штраф за кожну таку особу у п’ятдесятикратному розмірі
неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Ці кошти спрямовуються до
державного фонду сприяння зайнятості населення. Громадяни, які
звернулися до державної служби зайнятості як особи, що шукають роботу,
мають право на безплатну професійну орієнтацію, консультацію,
підготовку, перепідготовку, одержання відповідної інформації з метою
вибору виду діяльності, професії, місця роботи, режиму праці. Громадяни
також мають право займатися трудовою діяльністю у період тимчасового
перебування за кордоном, якщо вона не суперечить чинному законодавству
України і країни перебування. Інтереси громадян України, які тимчасово
працюють за кордоном, захищаються угодами, що укладаються між Україною
та іншими державами. Громадяни мають право на соціальний захист у сфері
зайнятості згідно із законодавством України про зайнятість. Особи,
визнані у встановленому порядку безробітними, мають право на одержання
дорогами по безробіттю. Громадяни мають право оскаржити дії працівників
державної служби зайнятості до відповідного за підпорядкуванням органу
цієї служби або до суду в порядку, встановленому законодавством.

Отже. З усього вище сказаного. Ми можемо зробити такий висновок, що
зайнятість є дуже важливою проблемою, якою цікавляться працюючі
громадяни. Треба зауважити, що в нашій державі дуже велика кількість
безробітних, яка з кожним роком все більше і більше зростає.

1.2. Поняття працевлаштування розрізняється в широкому і вузькому
значеннях

Працевлаштування – це система організаційних, економічних і правових
заходів, направлених на забезпечення трудової зайнятості населення. У
широкому значенні працевлаштування об’єднує всі форми трудової
діяльності, що не суперечать законодавству, включаючи самостійне
забезпечення себе роботою, в тому числі індивідуальну трудову
діяльність, підприємництво, фермерство. У вузькому значенні під
працевлаштуванням розуміють такі форми трудової діяльності, які
встановлюються при сприянні органів держави або недержавних організацій
на основі ліцензування. Необхідно врахувати, що поняття працевлаштування
більш вузьке, ніж поняття зайнятості, а саме працевлаштування передує
зайнятості і є його найважливішою гарантією.

Правова організація працевлаштування включає:

а) встановлення кола працевлаштовуючи органів, визначення їхньої
компетенції і умов фінансового забезпечення;

б) гарантії реалізації права громадян на працю і встановлення порядку
направлення на роботу або професійне навчання;

в) регламентацію прав і обов’язків учасників відносин щодо
працевлаштування;

г) встановлення особливостей працевлаштування для окремих категорій
громадян.

З метою створення умов дня повного здійснення громадянами права на працю
держава передбачає:

заходи інвестиційної та податкової політики, спрямовані на раціональне
розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудящих, створення
нових технологій. Заохочення підприємництва, створення малих
підприємств і застосування гнучких режимів праці та праці вдома, інших
заходи, які сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць;

— забезпечення прав і інтересів працівників. Створення сприятливих умов
на виробництві, вдосконалення законодавства про зайнятість населення і
працю;

проведення аналітичних та наукових досліджень структури економіки і
прогнозування наступних змін якості й розподілу робочої сили;

регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частин6і залучення і
використання іноземної робочої сили в Україні на основі квотування і
ліцензування;

сприяння в разі необхідності створенню додаткових робочих місць
підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності, а також
поліпшенню умов праці у суспільному виробництві;

організацію професійної орієнтації.

На території України запроваджується збір статистичної інформації та
адміністративних даних, які відображають стан ринку праці та становище в
сфері зайнятості населення.

З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у
праці Кабінету Міністрів України і виконавчими комітетами місцевих Рад
народних депутатів розробляються річні та довгострокові державна
територіальні програми зайнятості населення.

Державна і територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:

а) сприяння розвиткові на структурній перебудові економіки, створенню
умов для направлення вивільнюваних працівників у першу чергу на
рентабельні виробництв і в пріоритетні галузі народного господарства;

б) запобігання розвиткові безробіття і його скорочення шляхом підвищення
економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні
додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

в) погіршення системи відтворення робочої сили у поєднанні з розвитком
робочих місць. Професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і
підвищення кваліфікації населення, ефективне використання трудових
ресурсів;

г) захист безробітних та їх сімей від негативних наслідків безробіття та
забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і
нездатні на рівних умовах, конкурувати на ринку праці;

д) формування матеріальної, кадрової, інформаційної, фінансової та
науково-методичної бази державної служби зайнятості;

е) заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає в сільській
місцевості.

З метою забезпечення зайнятості населення і розвитку окремих регіонів
України розробляються заходи щодо сприяння добровільному переселенню
громадян України і членів їх сімей з виділенням відповідних матеріальних
ресурсів та фінансових коштів.

Порядок розробки і реалізації цих заходів, а також надання пільг цим
громадянам визначається законодавством України про порядок переселення
сімей та організований вибір робітників.

Кабінет Міністрів України визначає території, де розвиток робочих місць
заохочується державою. Такі території (насамперед трудонадлишкові із
високим рівнем безробіття, сільські та гірські райони) на певний період
набувають статусу територій пріоритетного розвитку.

Підприємства, організації, установи, що створюють на зазначених
територіях свої виробництва, їх філіали і додаткові робочі місця,
користуються пільгами в порядку і на умовах, визначених законодавством
України та рішеннями місцевих Рад народних депутатів. Для підготовки
погоджених рішень щодо здійснення політики зайнятості можуть
створюватися координаційні комітети сприяння зайнятості з однакової
кількості представників профспілок, органів державного управління,
власників підприємств або уповноважених ними органів, підприємців.
Порядок формування координаційних комітетів і організацій їх роботи
визначаються представленими в них сторонами.

У забезпеченні зайнятості і населення беруть участь державні органи двох
видів: загальні й спеціальні. Загальне керівництво працевлаштуванням і
його організація покладені на Міністерство праці та соціальної політики
України і його органи на місцях. Спеціальним органом працевлаштування
виступає державна служба зайнятості, яка складається з Державного центру
зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру
зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і
Севастопольського міських, районних, міжрайонних, міських і районних у
містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання
незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення,
інспекцій контролю за дотриманням законодавства про зайнятість
населення. До складу професійної служби зайнятості входять також
навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення,
інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціальні бюро
зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи та
організації, підпорядковані службі зайнятості.

Діяльність державної служби зайнятості здійснюється під керівництвом
Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних
організацій і органів місцевого самоврядування. Її діяльність
фінансується за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості
населення, передбачених на такі цілі.

У складі державної служби зайнятості створюється інспекція, що здійснює
контроль за виконанням законодавства про зайнятість підприємствами,
установами й організаціями, незалежно від форм власності і
господарювання, фермерами та іншими роботодавцями. Оподаткування
діяльності підприємств та організацій, що входять до складу державної
служби зайнятості, здійснюється відповідно до законодавства України.

Суб’єкти підприємницької діяльності можуть надавати платні послуги,
пов’язані з профорієнтацією населення. Посередництвом у працевлаштуванні
громадян в Україні та за кордоном, лише на підстав дозволу (ліцензії),
який видається Державним центром зайнятості Міністерства праці та
соціальної політики України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів
України. При наданні зазначених послуг без такого дозволу (ліцензії)
державна служба зайнятості стягує із суб’єктів підприємницької
діяльності штраф у п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного
мінімуму доходів громадян за кожну особу, якій надавалися такі послуги,
та припиняє цей вид їх діяльності. Одержані кошти спрямовуються до
державного фонду сприяння зайнятості населення.

Відповідно до Статті 19 обов’язки і права державної служби зайнятості,
Закону України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 року,
державна служба зайнятості:

аналізує і прогнозує попит та пропозицію на робочу силу, інформує
населення й державні органи управління про стан ринку праці;

консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або
уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про
можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що
ставляться до професії, та з інших питань. Що є корисними для сприяння
зайнятості населення;

веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань
працевлаштування;

здійснює у порядку, встановленому законодавством, збір та опрацювання
адміністративних даних, які відображають стан ринку праці та становище в
сфері зайнятості населення;

подає допомогу громадянам у підборі підходящої роботи і власникам
підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у
підборі необхідних працівників;

організовує при потребі професійну підготовку і перепідготовку громадян
у системі служби зайнятості або направляє їх до інших навчальних
закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяє
підприємствам у розвиткові та визначенні змісту курсів навчання й
перенавчання;

надає послуги по працевлаштування та професійній орієнтації працівникам,
які бажають змінити професію або місце роботи (у зв’язку з пошуками
високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму праці), вивільнюваним
працівникам, незайнятому населенню;

реєструє безробітних і подає їм у межах своєї компетенції допомогу, в
тому числі і грошову;

бере участь у підготовці перспективних і поточних державних і
територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності
різних груп населення від безробіття.

Державна служба зайнятості має право:

одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм
власності, адміністративні дані про наявність виконаних робочих місць,
характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і
звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в
організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до
вивільнення працівників;

розробляти і вносити на розгляд місцевих Рад народних депутатів
пропозиції про встановлення для підприємств, установ, організацій,
незалежно від форм власності, квоти прийняття на роботу осіб, які
потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати
на рику праці, та направляти таких громадян для їх працевлаштування;

направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і
організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць
(вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості,
відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки;

направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські
роботи;

укладати за дорученням підприємств, установ і організацій всіх форм
власності договори з громадянами при їх працевлаштуванні з попередженням
( у разі потреби) професійним навчанням, оплатою вартості проїзду,
добових, а також подавати допомогу при переїзді за рахунок коштів
підприємств, установ і організацій;

розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами форду
сприяння зайнятості;

оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких
потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також установлювати
їм на період навчання стипендії у розмірах, передбачених законодавством
України про зайнятість населенням;

в установленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по
безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати
їх виплати;

вносити пропозиції до місцевих Ради народних депутатів про зупинення на
строк до 6 місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у
разі утруднення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою
або повною компенсацією витрат підприємств. Викликаних цією відстрочкою,
у порядку, визначеному законодавством України;

стягувати з підприємств, установ і організацій. Незалежно від форм
власності, суми прикованих або занижених обов’язкових зборів та недоїмок
до державного фонду сприяння зайнятості населення;

компенсувати до 50 процентів витрат підприємствам, установам і
організаціям на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у
зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх
працевлаштування;

Розмір витрат та джерела їх фінансування у випадках, передбачених цим
пунктам, визначаються відповідно до законодавства України рішеннями
місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування за
поданням координаційних комітетів сприяння зайнятості.

Працевлаштування у вузькому значенні поділяється на 2 стадії. Перша
стадія – це звернення до Служби зайнятості. На цій стадії виникає право
відношення між громадянином і органом із працевлаштування, за яким
громадянин потребує підбору підходящої роботи, а у разі їх відсутності –
постановки на облік, направлення на професійне навчання або виплати
допомоги по безробіттю. Орган з працевлаштування зобов’язаний
зареєструвати такого громадянина, надати допомогу в підборі відповідно
роботи, при потребі організувати професійну підготовку і перепідготовку,
а у разі неможливості цього виплачувати допомогу згідно з
законодавством. На першій стадії громадянинові, який звернувся за
допомогою у працевлаштуванні, видається направлення на роботу або
професійне навчання.

Але це направлення не є обов’язковим для власника або уповноваженого ним
органу. Згідно із ст. 20 Закону України “Про зайнятість населення”
підприємства, установи і організації, незалежно від форм власності, їх
службові особи зобов’язані сприяти проведенню державної політики
зайнятості на основі:

додержання законодавства про працю, а також прийнятих відповідно до
нього умов договорів та угод;

організації професійної підготовки, перепідготовки і підвищення
кваліфікації працівників, а також професійного перенавчання тих, хто
підлягає вивільненню з виробництва;

працевлаштування визначеної місцевими державними адміністраціями,
виконавчими органами відповідних раз кількості осіб, які потребують
соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку
праці;

інформування працівників про наявність вакантних робочих місць (посад) у
тому числі з неповним робочим часом.

Підприємствам, установам і організаціям, що активно сприяють розв’язанню
проблем зайнятості населення в регіоні (шляхом створення додаткових
робочих місць для працевлаштування чи організації оплачуваних
громадських робіт або використання понад встановлену квоту праці осіб,
які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах
конкурувати на ринку праці), відповідно до законодавства України
надаються пільги щодо податків та інших платежів до бюджету, які
частково або повністю компенсують витрати, пов’язані з прийняттям на
роботу додаткової кількості працівників.

Підприємства, установи і організації в разі відмови у прийнятті на
роботу спеціалістів, які були раніше ними заявлені, відшкодовують
державній службі зайнятості всі витрати, пов’язані з працевлаштуванням,
професійною підготовкою, перепідготовкою, виплатою допомоги по
безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю. Одержані кошти
спрямовуються до місцевої частини державного фонду сприяння зайнятості
населення. Підприємства, установи, організації незалежно від форми
власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх
місцезнаходженням як платники збору до фонду загальнообов’язкового
державного соціального страхування України на випадок безробіття,
щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про
наявність вільних робочих міць (вакансій) та про працівників, які
працюють неповний робочих день (тиждень), якщо це не передбачено
трудовим договором, або не працюють у зв’язку з простоєм виробництва з
незалежних від них причин. І в десятиденний строк – про всіх прийнятих
працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна
реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання
адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену
законодавством.

На другій стадії працевлаштування укладається трудовий чи учнівський
договір згідно з направленням служби зайнятості.

Отже, діяльність державної служби зайнятості ж посередницькою між
громадянами, які звернулись до неї за допомогою, та підприємствами.
Установами, організаціями, її направлення є обов’язковими для
підприємств лише щодо осіб, які потребують соціального захисту і не
здатні на рівних конкурувати на ринку праці.

Наказом Ліцензійної палати України, Державного центру зайнятості від 22
лютого 1999 р. № 19/15 затверджено Інструкцію про умови і правила
провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови) з
посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном та контроль за їх
дотриманням.

Інструкцією встановлено поняття посередництва у працевлаштуванні на
роботу за кордоном, під яким розуміється діяльність посередників, яка
включає збір достовірної інформації про наявність вакансій у
роботодавців, ведення обліку, які бажають працювати за кордоном, з метою
подальшого їх працевлаштування, надання інформаційно-консультаційних
послуг про наявність вакансій. Умов та розміру оплати праці,
найменування та місцезнаходження робітників. Посередник повинне пройти
реєстрацію у місцевому центрі зайнятості за місцезнаходженням як платник
зборів до Державного фонду сприяння зайнятості населення; укласти
зовнішньоекономічний договір (контракт) з іноземними суб’єктами
господарської діяльності про працевлаштування громадян України; мати
дозвіл компетентних органів іноземної влади іноземним суб’єктам
господарської діяльності на працевлаштування громадян України (крім
випадків посередництва у працевлаштуванні моряків на судна іноземних
власників). Оформлено згідно зареєстровано головний орган управління
(контора) іноземного суб’єкта господарської діяльності. Договір про
посередництво у працевлаштуванні укладається у письмовій формі, у якому
зазначаються інформація про послуги, порядок оплати, строк дії договору,
а також обов’язки і відповідальність сторін. Забороняється стягувати
будь-які види попередніх оплат за посередництвом остаточного укладання
громадянином трудового договору з роботодавцем; здійснювати за тими
трудовими договорами, які не містять умов соціального захисту
працівника, передбачених законодавством країни перебування.

Усі підприємства зобов’язані зареєструватися в місцевих центрах
зайнятості платника зборів до Державного фонду сприяння зайнятості
населення, щомісяця надавати інформацію про наявність вільних робочих
місць, використання працівників з режимом неповного робочого часу, про
простій підприємства, про всіх прийнятих працівників відповідно до форм
державної статистики.

Згідно ст. 22 Закону “Про зайнятість населення”, державний фонд сприяння
зайнятості населення утворюється для фінансування передбачених
програмами зайнятості населення заходів щодо:

професійної орієнтації населення, професійного навчання вивільнюваних
працівників і безробітних, сприяння в їх працевлаштуванні, виплати
допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю;

надання безпроцентної позики безробітним для зайняття підприємницькою
діяльністю;

створення і розвитку навчально-матеріальної бази,
інформаційно-обчислювальних центрів, центрів профорієнтації, підготовки
і навчання працівників, службових приміщень і власних підприємств служби
зайнятості;

організація додаткових робочих місць в галузях народного господарства;

утримання працівників служби та інших витрат, пов’язаних із соціальним
захистом права громадян держави на працю;

відшкодування Пенсійного фонду України витрат, пов’язаних із достроковим
виходом працівників на пенсію.

Державний фонд сприяння зайнятості населення є загальнодержавним
позабюджетним цільовим фондом, самостійною фінансовою системою і
утворюється на державному та місцевому рівнях за рахунок:

асигнувань державного і місцевих бюджетів, розмір яких встановлюється
Верховною Радою України;

зборів на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття;

коштів служби зайнятості, отриманих від надання платних послуг
підприємствам та організаціям і частини прибутку підприємств, установ та
організацій, що створюються державною службою зайнятості.

Крім державної служби і Державного Фонду сприяння зайнятості у
здійсненні заходів щодо сприяння зайнятості беруть участь також
професійні спілки. Ці професійні спілки беруть участь у розробці
державно політики зайнятості, відповідних місцевих Рад народних
депутатів. Права і повноваження професійних спілок щодо забезпечення
захисту громадян від безробіття та його наслідків визначаються
генеральною, галеревими, регіональними угодами та колективними
договорами, що укладаються профспілковими органами з власниками
підприємств, установ, організацій або уповноваженими ними органами
відповідно до законів України.

Професійні спілки власники підприємств, установ, організацій або
уповноважені ними органи проводять спільні консультації з проблем
зайнятості населення.

На мою думку проблемі працевлаштування в сучасному трудовому
законодавстві приділено дуже мало уваги. Це випливає з того, що в
теперішньому кодексі мало статей присвячених цьому питанні. При розгляді
проекту нового Трудового кодексу, нашим науковцям потрібно приділити
більше уваги цьому питанню, як одну з найважливіших.

1.3. Як ми вже знаємо в Україні до зайнятого населення належать різні
категорії громадян, а саме: громадяни, які проживають на її території на
законних підставах, працюють за наймах на умовах повного або неповного
робочого дня і громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою та
багато інших громадян. Законодавством можуть передбачатись й інші форми
зайнятого населення.

Для тих громадян, які втратили роботу, Україна забезпечує можливості
підшукання підходящої роботи.

Підходящою роботою для громадян, які втратили роботу і заробіток, згідно
ст. 7 цього закону, вважається робота, що відповідає освіті, професії
(спеціальності), кваліфікації працівника і надається в цій же
місцевості, де він проживає.

Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за
попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в
галузі відповідної області за минулий місяць. При пропонуванні
підходящої роботи враховуються трудовий стаж громадянина за
спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на
ринку праці, тривалістю переду безробіття.

Для громадян, які вперше шукають роту і не мають професії
(спеціальності), підходящою вважається робота, яка потребує попередньої
професійної підготовки, або оплачувана робота (включаючи роботу
тимчасового характеру) яка не потребує професійної підготовки, а для
громадян, які бажають відновити трудову діяльність після перерви
тривалістю понад шість місяців, — робота за спеціальністю, що потребує
попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації, а в разі
неможливості її надання – інша оплачувана робота за спорідненою
професією.

Для громадян, які працювали не за професією понад шість місяців,
підходящою вважається робота, яку вони виконували за останнім місцем
роботи, а робота за основною професією може бути підходящою зі умови
попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації з урахуванням
потреб ринку праці у цій професії.

У разі неможливості надання громадянинові роботи за професією протягом
шести місяців безробітна підходящою вважається робота, яка потребує
зміни професії з урахуванням здібностей, здоров’я громадянина і
колишнього досвіду, доступних для нього видів навчання та потреб ринку
праці у цій професії за направленням державної служби зайнятості
підходящою вважається робота як за новою, так і за попередньою професією
за останнім місцем роботи. За рішенням місцевих Рад народних депутатів
може встановлюватись транспортна доступність та інші критерії підходящої
роботи, які посилюють соціальний захист населення. Працевлаштування
оформляється шляхом укладення трудового договору, контракту або угоди
відповідно до законодавства про працю.

Якщо підходяща робота відсутня, громадяни, які звернулися до державної
служби зайнятості як особи, що шукають роботу, мають право на безплатну
професійну орієнтацію, консультацію, підготовку, перепідготовку,
одержання відповідної інформації з метою вибору виду діяльності,
професії, місця роботи, режиму праці.

З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у
праці Кабінетом Міністрів України і місцевими органами державної
виконавчої влади розробляються річні та довгострокові державна і
територіальні програми зайнятості населення. Ці програми спрямовані на
сприяння розвиткові та структурній перебудові економіки, створення умов
для направлення вивільнюваних працівників передусім на рентабельні
виробництва і в пріоритетні галузі народного господарства; запобігання
розвиткові безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної
зацікавленості підприємства і організацій у створенні додаткових робочих
місць, переважно з гнучкими формами зайнятості; поліпшення системи
відтворення робочої сили у поєднанні з розвитком робочих місць,
професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення
кваліфікації населення; ефективне використання трудових ресурсів,
забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і
нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, заходи сприяння
зайнятості населення, яке проживає в сільській місцевості.

З метою забезпечення зайнятості населення і розвитку окремих регіонів
України добровільному переселенню громадян і членів їх сімей з
виділенням відповідних матеріальних ресурсів і фінансових коштів. Тим,
хто виявив бажання переселитись, видається направлення на переселення та
працевлаштування. В це направлення на переселення вписуються всі члени
сім’ї. Враховуються також тимчасово відсутні члени сім’ї, наприклад
військовослужбовці строкової служби, особи, які навчаються.

Громадяни, які переселяються з радіоактивно забруднених територій за
направленням обласних державних адміністрацій, одержують ордери на
заселення у наданні їм житлові приміщення після пред’явлення виконкому
місцевої Ради народних депутатів довідки з попереднього місця проживання
про здачу раніше займаного житла. Для підготовки погодження рішень щодо
здійснення політики зайнятості можуть створюватися координаційні
комітети сприяння зайнятості з однакової кількості представників
підприємств або уповноважених ними органів, підприємців. Місцеві
державні адміністрації, виконавчі комітети відповідних Рад за участю
державної служби зайнятості для забезпечення тимчасової зайнятості
населення організують проведення оплачування громадських робіт на
підприємствах комунальної власності і за договорами на інших
підприємствах.

Громадські роботи – загальнодоступні види тимчасової трудової діяльності
безробітних або частково незайнятих громадян, що не потребують, як
правило, спеціальної професійної підготовки. Вони організовуються з
метою тимчасової роботи громадян, які втратили роботу і заробіток, в
першу чергу безробітних, а також юнаків до призову їх в Збройні Сили,
учнівської молоді у вільний від навчання час; забезпечення роботою осіб
перед пенсійного віку, інвалідів, які втратили професійну і
територіальну мобільність; трудової реабілітації громадян, які мали
значну перерву в професійній діяльності у зв’язку із тривалою хворобою,
вихованням дітей.

Порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт
регулюється Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів
України від 27 квітня 1998 р. № 578. Оплачувані громадські роботи
повинні мати суспільно корисну спрямованість і сприяти соціальному
розвитку регіону.

До видів робіт, які можуть застосовуватися під час організації
оплачуваних громадських робіт, відноситься благоустрій та озеленення
територій населених пунктів, зон відпочинку і туризму; підсобні та
ремонтні роботи на будівництві житла, об’єктів соціальної сфери,
будівництво шляхів, водопровідних, портових та інших господарських
споруд, окремі види робіт на овочевих базах; виконання
вантажно-розвантажувальних робіт на залізницях; догляд за особами
похилого віку та інвалідами; збирання та заготівля лікарських рослин і
ягід.

Участь у оплачуваних громадських роботах молоді до направлення її на
професійну підготовку, учнівської і студентської молоді, у вільний від
навчання час, а також громадян, які проходять перенавчання, не
вважається роботою за сумісництвом.

Для організації оплачуваних громадських робіт можна використовувати на
договірній основі тимчасову роботу на підприємстві на строк до двох
місяців. Не можуть використовуватися під громадські роботи вакантні
робочі місця.

Оплачувані громадські робота є підходящою роботою для осіб, які вперше
шукають роботу і не мають професії. Для проведення оплачуваних
громадських робіт місцеві державні адміністрації, виконавчі органи
відповідних Рад створюють на підвідомчих підприємствах за рахунок коштів
місцевого бюджету спеціальні додаткові робочі місця, в тому числі з
онучники формами зайнятості, а також вивчають умови та порядок створення
таких робочих місць на інших підприємствах, незалежно від форм власності
і господарювання.

Місцеві органи виконавчої влади приймають рішення про організацію
оплачуваних громадських робіт на підприємствах комунальної власності,
визначають види оплачуваних громадських робіт та їх обсяги і доводять їх
до підприємств. Відповідно до прийнятого рішення центри зайнятості
укладають договори з підприємствами комунальної власності.

Центри зайнятості безпосередньо можуть укладати договори про організацію
опалюваних громадських робіт з підприємствами усіх форм власності. На
підставі укладених договорів державною службою зайнятості здійснюється
направлення громадян на оплачувані громадські роботи. З громадянами, які
бажають брати участь в оплачуваних громадських роботах, підприємства
укладають строкові трудові договори з правом їх продовження за
погодженням сторін до вирішення питання про їх працевлаштування на
підходящу роботу.

Громадянам, зайнятим на оплачуваних громадських роботах, тривалість
робочого часу встановлюється відповідно до законодавства про працю
України. При цьому до оплачуваного робочого часу безробітного, зайнятого
на оплачуваних громадських роботах, додається 2 години на тиждень,
призначені для пошуку підходящої роботи та відвідування центру
зайнятості.

За бажанням громадян можуть проводитися підсумковий облік робочого часу
безробітного, використовуватися гнучкі форми організації робочого часу
(робочого дня і робочого тижня), а також запроваджуватися скорочений
режим роботи з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу.

Служба зайнятості, підприємство, робітник можуть розірвати договір у
разі, коли однією з сторін не виконуються встановлені договором умови.

Фінансування оплачуваних громадських робіт проводиться за рахунок коштів
місцевих бюджетів, коштів державного фонду сприяння зайнятості населення
та коштів підприємств, для яких ці роботи виконуються. Оплата праці
осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах, здійснюється за
фактично виконану роботу і не може бути меншою мінімальною розміру
заробітної плати, встановленої законодавством. За умови якісного
виконання норм праці підприємства можуть встановлювати відповідні
доплати до заробітної плати. Для безробітних, у яких закінчився строк
виплати допомоги по безробіттю, оплата праці та доплата до мінімальної
заробітної плати може фінансуватися за рахунок державного фонду сприяння
зайнятості населення за умови відсутності коштів у підприємства на
момент сплати заробітної плати, що підтверджується відповідною довідкою
банку.

На осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах, поширюються
соціальні гарантії, включаючи право на пенсійне забезпечення, виплату
допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Період участі в оплачуваних громадських роботах зараховується до
загального трудового та безперервного трудового стажу. За безробітними
громадянами в період участі у оплачуваних громадських роботах
зберігається виплата допомоги по безробіттю.

Однією з форм між територіального парозподілу робочої сили, спрямованої
на регулювання ринку праці та сприяння зайнятості населення, є
організація сезонних робіт. Порядок організації сезонних робіт
регулюється Положенням, що затвердження постановою Кабінету Міністрів
України від 27 квітня 1998 р. № 578. Сезонними вважаються роботи, які
через природні і кліматичні умови виконуються не весь рік, а протягом
певного періоду (сезону), але не більше шість місяців.

Сезонні робот організовуються підприємствами за сприянням державної
служби зайнятості і місцевих органів виконавчої влади для підвищення
ефективності виробництва трудонедостатніх регіонів та прискорення їх
економічного розвитку. Направлення робітників на сезонні роботи
проводиться центрами зайнятості за прямими договорами з підприємствами
усіх форм власності, які потребують додаткової робочої сили, і
здійснюється на добровільних засадах. Переважне право на участь у
сезонних роботах мають громадяни, зареєстровані у державній службі
зайнятості як безробітні. При направленні на підприємство заповнюється
картка персонального обліку громадян, які звернулися додержавної служби
зайнятості за сприянням у працевлаштуванні на сезонні роботи.

Не допускається направлення на сезонні роботи громадян, які підлягають
призову на військову службу у період виконання сезонних робіт, крім тих,
які мають відстрочку.

Оплата праці осіб, зайнятих на сезонних роботах, здійснюється на основі
трудових договорів за фактично виконану роботу згідно з нормами,
розцінками, тарифними ставками, які діють на підприємстві, і не може
бути нижчою розміру мінімальної заробітної плати, встановленого
законодавством України за умови виконання норм праці.

Громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості, як такі. Що
шукають роботу, і безробітні, які виявили бажання – працювати на
сезонних роботах, знімаються з обліку. В картці персонального обліку
робиться запис про працевлаштування на сезонну роботу, зазначається
номер договору між центром зайнятості і підприємством та дата початку
роботи.

Після закінчення строку дії договору громадяни мають право на
перереєстрацію в державній службі зайнятості за місцем постійного
проживання. Громадяни, які були зняті з обліку у зв’язку з виїздом на
сезонні роботи, уразі повторного звернення до центру зайнятості
підлягають реєстрації, і на них заповнюється нова картка персонального
обліку громадянина, який шукає роботу, чи безробітного. Громадяни, які
самостійно прибули з іншого регіону до трудонедостатнього регіону в
пошуках сезонної роботи і звернулися до місцевого центру зайнятості за
сприянням у працевлаштуванні, реєструються у центрі зайнятості за місцем
тимчасового перебування. При направленні на підприємство заповнюється
персональна картка обліку громадян, які звернулися до державної служби
зайнятості за сприянням у працевлаштуванні на сезонні роботи.

На мою думку, нашій державні потрібно вдосконалювати і розвивати різні
форми зайнятості, потрібно залучати людей до всіх форм працевлаштування.
Це, я думаю зменшить рівень безробіття в нашій державі.

2.1. Гарантії забезпечення права громадян на працю визначені в ст. 4
Закону України “про зайнятість населення”. Держава гарантує
працездатному населенню у працездатному віці в Україні:

а) добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності;

б) захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботі і
незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи;

в) безплатне сприяння у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні
відповідно до покликання, здібностей. Професійної підготовки, освіти, з
урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи
професійну орієнтацію і перепідготовку;

г) компенсація матеріальних витрат у зв’язку з направленням на роботу в
іншу місцевість;

д) виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу
на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах,
передбачених чинним законодавством;

е) безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в
навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою
стипендії;

є) виплату безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю
матеріальної допомоги по безробіттю членам сім’ї, які перебувають на їх
утриманні, та інших видів допомоги;

ж) включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в
оплачуваннях громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та
матеріальної допомоги по безробіттю до загального трудового стажу;

з) надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим
спеціалістам – випускникам державних навчальних закладів держави, раніше
заявлених підприємствами, установами, організаціями.

Державні органи забезпечують публікацію статистичних даних та
інформаційних матеріалів про пропозиції та попит на робочу силу,
можливості працевлаштування, професійної підготовки і перепідготовки,
професійної орієнтації і соціально-трудової реабілітації. Для реалізації
політики зайнятості населення і забезпечення громадянам гарантій на всіх
території України створені служби зайнятості, діяльності яких
здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики
України і місцевих державних адміністрацій. Послуги громадянам,
пов’язані із забезпеченням зайнятості населення, державними службами
зайнятості надаються безплатно.

Громадяни України мають право на працевлаштування і вибір місця роботи
шляхом звернення до підприємства, індивідуального селянського
господарства чи до іншого роботодавця, у тому числі до фізичної особи,
безпосередньо або до державної служби зайнятості за сприянням у
підшуканні роботи. За сприянням до державної служби зайнятості в
працевлаштуванні можуть звертатись як незайняті на роботі громадяни, які
бажають працювати, так і зайняті громадяни, які бажають змінити місце
роботи, влаштуватися працювати за сумісництвом чи у вільний від навчання
час.

Усі незайняті громадяни, які звертаються до державної служби зайнятості
за сприянням у працевлаштуванні, підлягають реєстрації, в тому числі
пенсіонери, інваліди та молодь, яка закінчила загальноосвітні школи,
професійні навчально-виховні заклади. Під час реєстрації кожна особа
самостійно або із застосуванням автоматизованої системи за допомогою
працівника державної служби зайнятості заповнює картку персонального
обліку громадянина, який шукає роботу, і особистим підписом підтверджує
достовірність внесених до неї даних та ознайомлюється з пам’яткою “Ваші
права – Ваші обов’язки”. Форма цієї картки персонального обліку
затверджена Міністерством праці та соціальної політики України. Зайнятим
громадянам, які працюють за наймом на умовах повного або неповного
робочого дня або самостійно забезпечують себе роботою. Навчаються в
денних загальноосвітніх школах та вищих навчальних закладах очної форми
навчання. а також особи без певного місця проживання і прописки
надаються консультативні послуги з питань працевлаштування у разі
звернення до державної служби зайнятості. Під час прийому таких громадян
працівник державної служби зайнятості проводить консультацію з цих
питань і робить відповідні записи у картці консультацій. Реєстрація та
облік громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні,
здійснюються державною службою зайнятості за місцем постійного
проживання за умови пред’явлення паспорта і трудової книжки, а у разі
потреби – військового квитка, документа про освіту бо документів, які їх
замінюють. Іноземні громадяни і особи без громадянства реєструються та
облікуються тільки при наявності постійної прописки. При відсутності у
громадянина паспорта його може замінити довідка, яка видається
житлово-експлуатаційною конторою або місцевим органом внутрішніх справ
із зазначенням місця постійного проживання особи. Громадяни до 16 років
повинне пред’явити свідоцтво про народження та довідку
житлово-експлуатаційної контори або органів місцевого самоврядування із
зазначенням місця проживання. У разі відсутності трудової книжки
громадянин, який вперше шукає роботу, повинен пред’явити паспорт, диплом
або інший документ про освіту чи професійну підготовку, а звільнені
військовослужбовці – військовий квиток. Громадяни, які втратили роботу
внаслідок нещасного випадку на виробництві або настання професійного
захворювання і через це потребують професійної підготовки повинні
пред’явити довідку медико-соціальної експертної комісії щодо професійної
придатності.

Випускники вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за
державним замовленням, яким відмовлено у прийнятті на роботу за місцем
призначення, подають направлення на роботу і скріплену печаткою
замовника довідку про відмову в працевлаштуванні або довідку про
самостійне працевлаштування, форми якої затверджено постановою Кабінету
Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992.

Випускники професійно-технічних училищ пред’являють довідку про надання
можливості самостійного працевлаштування. При відсутності у них такої
довідки їм надаються протягом календарного року з дня закінчення
навчання консультаційні послуги.

Громадяни, звільнені з підприємств у зв’язку з відселенням з території
радіоактивних запису в трудовій книжці про причини звільнення подають
довідку про відселення або самостійне переселення, видану місцевою
державною адміністрацією чи органам місцевого самоврядування. Громадяни,
які втратили роботу в колективних сільськогосподарських підприємствах, у
тому числі звільнені у зв’язку із змінами в організації виробництва і
праці, пред’являють довідку про вихід із складу членів
сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського колективу,
сільськогосподарського акціонерного товариства, видану цим
підприємствам, кооперативам, товариствам. Особи, які одержують пенсію,
пред’являють пенсійне посвідчення або посвідчення інваліда.

Працівники, трудовий договір, з якими було розірвано з ініціативи
власника або уповноваженого ним органу у зв’язку із змінами в
організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією,
реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням
чисельності або штату працівників, реєструються в державній службі
зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів
після звільнення. Якщо звільнення з підприємств відбулося у зв’язку з
відселенням або самостійним переселенням з території радіоактивного
забруднення, громадяни реєструються у державній службі зайнятості як
такі, що шукають роботу протягом одного місяця після звільнення.

Військовослужбовці, звільнені з військової служби у зв’язку із
скороченням чисельності або штату без права на пенсію, реєструються у
державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи
календарних днів з дня поставлення на військовий облік військовими
комісаріатами. Громадяни, які втратили роботу внаслідок нещасного
випадку на виробництві або настання професійного захворювання. І через
це потребують професійної підготовки, перепідготовки чи підвищення
кваліфікації, реєструються у державній службі зайнятості як такі, що
шукають роботу, протягом семи календарних днів після звільнення.

У випадках, коли законодавством визначений певний строк реєстрації, а
громадянин без поважних причин своєчасно не зареєструвався у державній
службі зайнятості як такий, що шукає роботу, він втрачає передбачені
пільги, а умови виплати допомоги по безробіттю та ї розмір
встановлюються на загальних підставах. Поважними причинами вважаються
хвороба громадянина, смерть близьких родичів, догляд за хворою дитиною
віком до 14 років відповідно до медичного висновку, переїзд на інше
місце проживання. Громадяни, які протягом семи календарних днів не
зареєструвалися у державній службі зайнятості через хворобу чи з інших
поважних причин, повинні звернутися до центру зайнятості на наступний
день після хвороби і зареєструватися як такі, що шукають роботу. У разі
порушення цього строку вони втрачають передбачені законодавством
особливі гарантії, а умови виплати допомоги по безробіттю та її розмір
встановлюється на загальних підставах. На загальних підставах
реєструються також громадяни України, які працювали в зарубіжних
країнах. Громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як
такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів з моменту
реєстрації підбирається підходяща робота.

Громадяни, які зареєстровані на загальних підставах у державній службі
зайнятості як такі, що шукають роботу, і відмовилися в період пошуку
роботи від двох пропозицій підходящої роботи, не можуть бути визнані
безробітними.

Працівники, які зареєстровані у державній службі зайнятості і мають
особливі гарантії, у випадку відмови від двох пропозицій підходящої
роботи в період пошуку роботи втрачають право на отримання статусу
безробітного строком на три місяці з подальшою перереєстрацією на
загальних підставах як таких, що шукають роботу.

Неповнолітні, які досягли 15 років і звернулися до державної служби
зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, можуть, як виняток, бути
зареєстровані як такі, що шукають роботу, за згодою одного з батьків або
осіб, що їх замінюють.

Громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості яке такі, що
шукають роботу, і безробітні зобов’язані сприяти своєму
працевлаштуванню, виконувати всі рекомендації центру зайнятості,
відвідувати центр зайнятості у строки, встановлені працівникам цієї
служби.

Відповідно до ст. 26 цього закону працівникам, які втратили роботу у
зв’язку із змінами в організації виробництва і праці подаються також
особливі гарантії. Працівникам, трудовий договір з якими було розірвано
з ініціативи власника боа уповноваженого ним органу у зв’язку із змінами
в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією,
реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій,
скороченням чисельності або штату працівників, і військовослужбовцям.
Звільненим з військової служби у зв’язку із скороченням чисельності або
штату без права на пенсію, за умови їх реєстрації в службі зайнятості
протягом семи календарних днів після звільнення як таких, що шукають
роботу, гарантується:

а) надання статусу безробітного, якщо протягом семи днів працівнику не
було запропоновано підходящої роботи;

б) право на одержання допомоги по безробіттю у розмірі 1000 процентів
середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 60
календарних днів, 75 процентів – протягом 90 календарних днів і 50
процентів – протягом наступних 210 календарних днів, але не більше
середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві
відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого
законодавством розміру мінімальної заробітної плати;

в) збереження на новому місці роботи, на весь період професійного
перенавчання з відривом від виробництва, середньої заробітної плати за
попереднім місцем роботи;

г) право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого
законодавством строку осіб перед пенсійного віку, яку мають встановлений
законодавством про пенсійне забезпечення необхідний загальний трудовий
стаж (у тому числі на пільгових умовах).

Витрати, пов’язані із достроковим виходом на пенсію, здійснюються за
рахунок коштів Пенсійного фонду України з наступним відшкодуванням цих
витрат із державного фонду сприяння зайнятості населення.

2.2. Відповідно до ст. 5 Закону України “Про зайнятість населення”
держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування
працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального
захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі:

а) жінкам, які мають дітей віком до шести років;

б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або
дітей-інвалідів;

в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх
загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних
закладах, звільнилася зі строкової військової або альтернативної
(невійськової служби і якій надається перше робоче місце, дітям-сиротам,
які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося
п’ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх
змінює, можуть, як виняток прийматися на роботу;

г) особам перед пенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років,
жінкам – 53 років);

д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового
лікування.

Для працевлаштування зазначених у пункті 1 цієї статті категорій
громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних
рад за поданням центрів зайнятості встановлюють квоту робочих місць для
підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форм
власності та організаційних форм з чисельністю працюючих понад 20 осіб
для бронювання ними до 5 відсотків загальної кількості робочих місць, у
тому числі з гнучкими формами зайнятості.

У разі якщо на підприємстві (об’єднанні), в установі, організації працює
передбачена абзацом першим цього пункту кількість осіб, які належать до
категорій громадян, зазначених у пункті 1 цієї статті, квота для цих
підприємств не встановлюється. Чисельність працюючих, які належать до
категорій громадян, зазначених у пункті 1 цієї статті, враховується при
встановленні квоти для цих підприємств, установ, організацій. У разі
скорочення чисельності або штату працівників підприємств, установ і
організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві державні
адміністрації, виконавчі органи відповідних рад зменшують або взагалі не
встановлюють квоти для цих підприємств, установ і організацій.

Порядок квотування і бронювання робочих місць та працевлаштування на цих
зазначених категорій громадян встановлюється кабінетом Міністрів
України. У разі відмови у прийомі на роботу громадян із числа категорій,
зазначених у пункті 1 цієї статті, у межах установленої броні з
підприємств, установ і організацій державна служба зайнятості стягує
штраф за кожну таку відмову у п’ятдесятикратному розмірі
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Одержані кошти
спрямовуються до місцевої частини державного фонду сприяння зайнятості
населення і можуть використовуватися для фінансування витрат
підприємств, установ і організацій, які створюють робочі місця для цих
категорій населення понад встановлену квоту.

Крім гарантій при втраті роботи, держава створює умови незайнятим
громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі
види компенсацій:

а) надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств,
установ, організацій;

б) виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки,
перепідготовки або підвищення кваліфікації;

в) виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної
допомоги по безробіттю;

г) подання додаткової матеріальної допомоги безробітному громадянину і
членам його сім’ї з урахуванням наявності осіб похилого віку і
неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні;

На мою думку, ці гарантії допомагають краще реалізувати своє законне
право на працю, яке вони не можуть нормально реалізувати без них.

Прокопенко В.І. Трудове право України. Підручник – Х. Фірма “Консул”,
1998. – с 178.

Про зайнятість населення: Закон України від 01.03.1991 р.

Трудове право України6 Підручник/ За ред. Н.Б.Болотіної, Г.І.Чанишевої.
– 2-ге вид., стер.-К.:Т-во “Знання”, КОО, 2001.- ст. 121.

Осовий Г. Як подолати безробіття.// “Праця і зарплата”. Газета – 200. —
№4. – січень.

Трудове право України. Підручник/За редакцією Н.Б.Балотіної/ Г.І.
Чанишевої, — -ге видання. /степ. – К.: т-во “Знання”, КООО, 2001. – ст.
126.

Про зайнятість населення: Закон України від 01.03.1991 р.

Осовий Г. Інструкція про умови і правила проведення підприємницької
діяльності// Праця і зарплата. Газета –2000. — № 5.- січень.

Прокопенко В.І. Трудове право України. Підручник – Х: Фірма, Косум,
1998 р. – ст.. 190.

Про зайнятість населення: Закон України від 01.03.1999 р.

Похожие записи