Пошукова робота

Поняття дії та бездіяльність в кримінальному праві Розділ І. Поняття і
значення об’єктивної сторони складу злочину.

При виявленні злочину ми насамперед стикаємося з його об`єктивними
ознаками. Об`єктивну сторону злочину утворюють зовнішні його ознаки
встановлені кримінальним законодавством. Це ті його ознаки, в яких
проявляється зовні процес вчинення суспільно небезпечного діяння.

Об`єктивна сторона — обов’язковий елемент кожного конкретного
складу злочину. Вона полягає у виявленні того, як і за яких умов скоївся
злочин. Наприклад крадіжка з об`єктивної сторони полягає в таємному
заволодінні чужим майном (ст. 140 КК), грабіж у відкритому заволодінні
чужого майна ( ст. 141 КК ), зґвалтування -у статевих зносинах із
застосуванням фізичного насильства, погроз або з використанням
безпосереднього стану потерпілої ( ст. 117 КК ).

В об`єктивних ознаках знаходять свій вияв як фактичні так і
соціальні властивості злочину, насамперед його суспільна небезпека.
Об`єктивні ознаки, які притаманні всім злочинам вивчаються загальною
частиною кримінального права, а індивідуальні ознаки конкретних
злочинів, наприклад бандитизму, хуліганства розглядаються в особливій
частині.

Кримінальне право України передбачає відповідальність лише за
скоєння суспільно небезпечного діяння, тобто дії чи бездії, яка посягає
на суспільний лад України, його політичну і економічну, системи,
власність, політичні і економічні, трудові, майнові та інші права і
свободи громадянина, правопорядок. Із змісту ст. 3 і ст. 7 КК випливає
, що за хід думок, настрій, тобто голий умисел кримінальна
відповідальність не настає.

За об`єктивними ознаками суспільно небезпечне діяння, за
характером поведінки людини у певних умовах можна судити і про
суб`єктивні моменти: мотив, задум, мета суб’єкта при скоєні злочину (
ст. 56, 58, 81, 154 КК). Об`єктивна сторона складу злочину включає такі
ознаки:

а) суспільно небезпечну дію або бездію ;

б) суспільно небезпечні наслідки злочину;

в) причинний зв`язок між суспільно небезпечним
діянням і суспільно небезпечним наслідком ;

г) місце, час, обстановку, спосіб засоби і
знаряддя скоєння злочину.

Всі ознаки об`єктивної сторони злочину з точки зору їх опису в
диспозиціях статей Особливої частини КК можна поділити на дві групи:
обов`язкові ( необхідні ) та факультативні.*

До обов`язкових ознак відносяться діяння у формі дії або бездії.
Без діяння інакше кажучи без конкретного акта суспільно небезпечної
поведінки людини не може бути скоєно не один злочин. Діяння завжди або
безпосередньо вказується в диспозиції статті Особливої частини КК, або
однозначно випливає з її змісту і, таким чином виступає обов`язковою
ознакою об`єктивної сторони складу злочину. Тому встановлення ознак
такого ділення ( дії або бездії ) є обов`язковим по кожній кримінальній
справі.

* Чернишов Н. В., Володько М. В. Кримінальне право України К., 1995

До факультативних ознак об`єктивної сторони складу злочину
відносяться: суспільно небезпечні наслідки, причинний зв`язок між
діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце, час, обстановка,
спосіб і засоби скоєння злочину ці ознаки хоча фактично притаманні
злочину як явищу реальної дійсності, але не завжди вказуються в законі
як ознаки конкретного складу злочину. Так, диспозиція складів наклепу,
хуліганства не містять вказівок на конкретні суспільно небезпечні
наслідки, які необхідно було б встановити при вирішенні питання про
притягнення особи до кримінальної відповідальності. Також далеко не
завжди в статтях Особливої частини КК вказується спосіб, місце, час,
обстановка скоєння злочину. Відповідно даній ознаки об`єктивної сторони
складу злочину є не обов`язковими, а факультативними. Однак якщо
суспільно небезпечні наслідки, місце, час, спосіб, обстановка і засоби
скоєння злочину прямо вказані в диспозиції статті Особливої частини КК
або однозначно випливають з її змісту, то вони приймають значення
обов`язкових ознак об`єктивної сторони складу злочину і їх встановлення
в такому випадку є обов`язковими.

Дія у кримінально правовому розумінні — це активні, вольовий
свідомий акт зовнішньої поведінки суб`єкта, який відображається у
скоєнні суспільно небезпечного посягання, визначеного кримінальним
законом. Така, безумовно, є не тільки суспільно небезпечною, а й
протиправною, оскільки її здійснення карається кримінально правовою
нормою, тобто конкретною статтею Особливою частиною ККУ.

Бездія у кримінально правовому розумінні — це суспільно
небезпечна пасивна поведінка особи ( суб`єкта ) тобто невиконання дій
які особа повинна була і могла вчинити, чи не попередила настання
суспільно небезпечних наслідків, які була зобов’язана і могла
попередити.

Наслідком (злочинним результатом) діянні прийнято вважати
передбачену кримінально — правовою нормою матеріальну шкоду, заподіяну
злочинним діянням об`єкта посягання важливість цієї ознаки полягає в
тому, що від розміру та характеру можливої або фактично спричиненої
шкоди залежить значною мірою ступінь суспільної небезпечності злочину.

Під причинним зв`язком в кримінальному праві розуміють об`єктивну
існуючий зв`язок між діянням — дією або бездією причиною — і суспільно
небезпечними наслідками (наслідок), коли дія або бездія породжує
настання суспільно небезпечного наслідку.

Факультативні ознаки детально розглядаються в 5 главі.

Об`єктивна сторона злочину має велике значення бо по — перше,
об`єктивна сторона є елементом складу злочину і входить в основу
кримінальної відповідальності. Тому особу може бути притягнуто до
кримінальної відповідальності лише тоді, коли в скоєному ним діянні
встановленні всі ознаки об`єктивної сторони складу злочину. По друге
ознаки об’єктивної сторони багато в чому визначають суспільну небезпеку
злочину. Характер діяння, спосіб його скоєння місце, час, обстановка
скоєння злочину тяжкість суспільно небезпечних наслідків які настали, є
найбільш важливим показником суспільної небезпеки як соціальної
властивості злочину у зв’язку з цим ознаки діяння враховуються,
насамперед, при вирішенні питання про криміналізацію тих чи інших діянь
тобто визнання їх злочинними та караними самим законодавцем. Крім того
наприклад, тяжкість наслідків, спосіб скоєння злочину, багато в чому
визначають тяжкість покарання, встановленого в санкціях статей Особливої
частини КК за відповідні злочини. По трете об’єктивна сторона має
важливе значення для правильної кваліфікації злочину аналіз об’єктивної
сторони дає можливість встановлювати інші елементи і ознаки складу
злочину: об`єкт, якому наноситься шкода даним злочином, відповідну форму
вини, мотив, межу злочину які не завжди вказуються в диспозиціях статей
Особливої чистини КК, і , таким чином, вірно кваліфікувати скоєне. В
четвертих, об`єктивна сторона має важливе значення для розмежування
злочинів а також відмежування злочинних діянь від незлочинних. По п`яте
облік ознак об`єктивної сторони дозволяє суду в кожному конкретному
випадку правильно визначати характер і ступінь суспільної небезпеки
скоєного злочину і у відповідності з цим призначити покарання,
співрозмірне скоєному.

Розділ ІІ. Поняття дії та бездії в кримінальному праві.

Термін “діяння” використовується в КК, теорії, та судовій практиці
в двох значеннях:

а) у статі 7 КК за допомогою цього терміну визначається понять
злочину яке, таким чином охоплює всі ознаки, притаманні злочину тобто
використовується як синонім терміну злочин.

б) термін ”діяння” використовується тільки для характеристики
однієї з ознак об`єктивної сторони, тобто дії або бездії при аналізі
цієї ознаки складу злочину мова повинна йти саме про друге значення
терміну діяння.

Поняття “діяння” визначається слідуючою сукупністю ознак: діяння
повинно бути суспільно небезпечним і протиправним, конкретним і
здійснюваним під контролем свідомості. Суспільна небезпека як ознака
діяння полягає в том що діяння яке визначається злочином, посягає на
суспільний лад України, його політичну і економічну систему, власність
особу, політичні, трудові , майнові та інші права і свободи громадян, на
правопорядок, тобто наносить істотну шкоду суспільним відносинам
охоронюваним кримінальним законом або створює реальну загрозу
спричинення такої шкоди об`єкту кримінально правової охорони.

Протиправність як ознака діяння згідно статті 7 КК означає, що
злочином визнається тільки те діяння яке саме в такій якості передбачене
кримінальним законом. Діяння завжди має конкретний характер, тобто
тільки вчинки людини підпадають сферу правового регулювання. Думки
наміри переконання якими б негативними вони не були б не можуть
розглядатись як діяння і не можуть бути злочином.

Діяння це свідомий акт поведінки людини. Тому, наприклад, яка в
наслідок душевної хвороби не може контролювати своїми діями, не підпадає
в сферу кримінально правового регулювання навіть якщо її дії були дуже
суспільно небезпечними.

Суспільно небезпечне діяння яке входить до об`єктивної сторони
складу злочину повинно бути вольовим, тобто виявленням волі особи.
Діяння, в якому немає виявлення волі, скоєне, наприклад, в наслідок
непереборної сили, фізичного чи психічного примусу, не може утворювати
об`єктивну сторону складу злочину. Діяння утворює дія та без діяльність.

Дія у кримінально — правовому розумінні це активний, вольовий,
свідомий акт зовнішньої поведінки суб`єкта, якій відображається у скоєні
суспільно небезпечного посягання, визначеного кримінальним законом.*

Така дія є не тільки суспільно небезпечною, а й протиправною,
оскільки її здійснення карається кримінально правовою нормою, тобто
конкретною статтею Особливої чистини ККУ. До того ж дія є найбільш
поширеною формою скоєння злочину. Більш як 2/3 всіх злочинів скоюються
шляхом дії.

Простішою одиницею дії є рух тіла . Дія може виражатися в єдиному
русі тіла, або в їх множності рухи тіла, які складають дії повинні мати
спільну мету

Н.В.Чернишов, М. В. Володько Кримінальне право України, К, — 1995

і об`єднуватись в єдиний вольовий акт поведінки. Мета як і об`єкт
злочину визначає, обмежує дії обумовлює його речовий зміст.

Таким чином не проізвільні ( рефлекторні ) рухові акти скоюються
без контролю свідомості і не виражають волю особи не можуть утворювати
дію як ознаку об`єктивної сторони складу злочину. Наприклад під час
різкої зупинки тролейбуса громадянин М. для збереження рівноваги
рефлекторно змахнув рукою і падаючи потягнув за собою іншого громадянина
який через це отримав травму. Тому відповідальність громадянина М.
виключається через відсутність кримінально правової дії і вини. Також не
мають кримінально правового значення дії вчиненні в стані патологічного
сп’яніння, у сні при втраті свідомості та інших таких обставинах,
оскільки вони не усвідомлені особою.

Не діють в кримінально правовому розумінні особи недоумкуваті,
малолітні, віком до 14 років.

Якщо воля суб`єкта порушена об’єктивними обставинами, які в праві
називаються нездоланною силою то така усвідомлювана поведінка немає
кримінально правового характеру під нездоланною силою треба розуміти
таку дію сил природи , механізмів, устаткувань, людей, звірів інших
об`єктивних факторів, через які особа позбавляється можливості діяти як
належить у відповідності зі своєю волею і свідомістю ( хвороба, стихійне
лихо і т. п. ). Наприклад немає складу ухилення від призову на строкову
військову службу, якщо призовник не з’явився у зазначений термін на
призовний пункт в наслідок тяжкої хвороби або через порушення
нормального руху транспорту.

Фізичний примус — це , так би мовити один із різновидів непоборної
сили. Під фізичним примусом розуміють фізичну дію на особу. Це можуть
бути: побої, зв’язування, тортури , мордування, позбавлення волі й
подібні дії, мета яких примусити особу скоїти злочин. Не має складу
недонесення про достовірно підготовлювану диверсію, якщо особа , яка
знала про це була злочинцями волі.

Скоєння злочинного діяння під впливом психічного примусу, який
виражається в погрозі вбивством завдані тілесних ушкоджень, знищенні
майна, шантажі й подібних діях, не виключає, як правило ,
відповідальності особи, що скоїла злочинні дії під впливом цього
примусу, оскільки тут є реальна можливість не виконувати дій до яких
примушують.

Кримінальна відповідальність за дію чи бездію, скоєну під впливом
психічного примусу, може бути виключена лише тоді, коли буде вказано що
вона скоєна в стані крайньої необхідності, з метою захисту більш
важливих інтересів.

Але рухом тіла дія не вичерпується. Злочинець не вчинив би багато
чого, якби надіявся, розраховував лише на свої руки та ноги. Кримінально
правова дія є складний психофізичний процес. Дія поєднує в собі також
засоби, знаряддя, механізми , властивості речовин і явища природи, які
використовує людина, певним чином діючи. Вони завжди чиняться в певних
умовах місця, часу, обставин.

Зовні дія виражається у формі:

слів — погроза, образа, підмова, підбурювання, обман тощо;

мигів, жестів — демонстрація зброї, погроза, образа, хуліганство та т.
ін;

фізичного впливу на різні матеріальні предмети, речі знищення майна ,
тілесні ушкодження, викрадення, тощо;

використання як знарядь злочину малолітніх неосудних тварин птахів.

Це фізична характеристика дії. А суспільну характеристику дії складають:

суспільна небезпечність дії — її спрямованість на певний об`єкт і
заподіяння йому шкоди. Суспільна небезпечність дії є її соціально —
політична характеристика, її об`єктивна властивість.

Уголовна протиправність дії, її забороненість законом. З фізичної
сторони дія може бути простою і складною. Прості дії містять в собі
одиничні акти поведінки людини, наприклад, образа шляхом виказування
нецензурних слів. Складні дії характеризуються ускладненою структурою.
Тут потрібно вирішувати питання про те , чи немає множинності злочинів,
враховуючи що одиничний злочин може бути не тільки складним а й
триваючим та продовжуваним.

Неодноразове вилучення майна (чи заволодіння ним ) у одного і
того самого потерпілого, якщо воно складається з ряду тотожних дій,
охоплювалося від самого початку єдиним умислом на заволодіння конкретним
майном і вчинено одним способом належить розглядати як один
продовжуваний злочин. Для продовжуваного злочину характерна наявність
трьох ознак:

тотожність дій;

єдність умислу;

наявність загальної мети.

Прикладом продовжуваного злочину можна привести викрадення грошей
у кілька заходів за підробним документом, у якому зазначена остаточна їх
сума. Із кількох частин складається і триваючий злочин, для якого
характерне вчинення на початку одноактивного діяння, а надалі
невизначено тривалий час безперервно зберігається злочинний стан.
Наприклад, триваючим є незаконне зберігання зброї.

Особливістю складного злочину є те, що його утворює сукупність
дій, які самі по собі передбачені в інших статтях КК як самостійний
злочин. В залежності від характеру впливу на об`єкт злочину всі дії
можна поділити на фізичні та інформаційні. Фізичні ( енергетичні ) дії
складаються з застосування м`язової, фізичної сили для здійснення
злочинного посягання ( вбивство, нанесення тяжких тілесних ушкоджень )
і завжди напрямлені на зміну зовнішньої фізичної сфери предметів
матеріального світу.

Інформаційні дії заключаються в передачі інформації іншим особам і
завжди виявляються у вербальній формі, а також в інших діях, несуть
інформацію: смислових тестах ( конклюдентні дії ), виразних рухах
“міміка, пантоміміка”. Із застосуванням інформаційних дій здійснюються
такі злочини як образа, наклеп і т. і.

Існують злочини, для яких потрібна сукупність інформаційних та
фізичних дій. Прикладом можуть бути грабіж, розбій поєднаний із загрозою
насильства. Важливе значення для характеристики злочинної дії має
спосіб здійснення злочину представляючи собою сукупність ( систему )
засобів та методів які використовуються при здійсненні злочину. Ці
способи різноманітні. Частіше всього зустрічається фізичне та
психологічне насильство, зловживання довірою, жорстокий та особливо
жорстокий спосіб і таке інше. Всі вони в значній мірі визначають форму і
зміст даної дії, її інтенсивності та шкідливості.

Деякі злочини можуть бути скоєні лише суворо визначеним способом.
В такому разі в законі вказується спосіб як конститутивна ознака складу
злочину, наприклад таємне викрадення індивідуального майна громадян як
спосіб крадіжки ( ст. 140 КК ), відкрите викрадення індивідуального
майна громадян при грабежі ( ст. 141 КК ), заволодіння індивідуальним
майном громадян шляхом обману або зловживання довірою при шахрайстві.

В інших випадках злочин може бути скоєно різними способами. Для
успішного скоєння злочину винні іноді використовують різні засоби:
зброю, технічні та механічні пристрої і т. ін. Це відноситься як до
умисних засобів так і до злочині які скоюються з необережності (
наприклад, порушення правил безпеки руху та експлуатації транспортних
засобів ). В таких випадках винний використовує закладені в засобах
додаткові можливості, які можуть істотно посилити інтенсивність і
шкідливий ефект дії. Такі способи здійснення злочину завжди свідчать про
підвищену небезпеку як дії так і особи що його скоїла.

Кримінальна відповідальність за злочинну дію ні чим не
обмежуються. Достатньо встановити, що скоєно суспіль небезпечна дія ( як
активна форма поведінки людини ), передбачена кримінальним законом в
якості злочину. Злочинні дії описуються в статтях Особливої частини КК
різним чином. У більшості випадків у диспозиції зазначаються точні
ознаки дії, наприклад крадіжка тайне викрадення індивідуального майна
громадян (ст. 140 КК ); образа умисне приниження честі і гідності особи,
виражене в непристойній формі (ст. 126 КК ). Досить часто зазначається
в альтернативі кілька дій кожна з яких утворює об’єктивну сторону
злочину. Наприклад, умисним тяжким тілесним закон (ст. 101 КК ) визнає
умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння ( 1
), або таке, що спричинило втрату будь якого органу ( 2 ), або втрату
його функцій ( 3 ), душевну хворобу ( 4 ) або інший розлад здоров’я
поєднаний з стійкою втратою непрацездатності не менше ніж одну третину (
5 ), або переривання вагітності ( 6 ), чи непоправне знівечення обличчя
( 7 ). Не рідко в законі дається загальна характеристика дії, наприклад,
хуліганство, умисні дії, що грубо порушують громадський порядок чи
виражають явну неповагу до суспільства ( ч. 1 ст. 206 КК. ). В таких
випадках для з’ясування ознак діяння слід удаватися до тлумачення
закону.

Іноді при описі дії законодавець формулює відсилочну диспозицію,
наприклад, спричинення майнової шкоди державі або громадській
організації обману або зловживання довірою, при відсутності ознак
розкрадання ( ст. 87 КК ). В інших випадках для з`ясування ознак дії
необхідно звернутися до підзаконних нормативних актів ( блонкетна
диспозиція ), наприклад, порушення правил безпеки гірничих робіт ( ст.
219 КК. ) та ін. В окремих випадках в диспозиції статті злочинна дія
називається загальновідомим терміном і її зміст не розкривається,
наприклад, вбивство ( ст. 94 КК).

Різний опис дії в статтях Особливої частини КК обумовлений не
розсудом законодавця, а особливостями того чи іншого злочину, ступінь
конкретності опису якого залежить від характеру дії об`єкта посягання
способів здійснення злочину, засобів, що використовуються та ін. Чим
чіткіший опис дії в законі тим більше гарантії правильності розв’язання
конкретних справ.

Бездія у кримінально правовому розумінні — це суспільно небезпечна
пасивна поведінка особи ( суб`єкта ), тобто невиконання дій, які особа
повинна була і могла вчинити, чи не попередила настання суспільно
небезпечних наслідків, які була зобов’язана і могла попередити.

Бездіяльність відрізняється від дії зовнішньою фізичною стороною.
При бездіяльності особа не вчиняє певної дії яку вона за даних
конкретних умов повинна була у могла вчинити, що відвернуло заподіяння
шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам. На практиці злочинна
бездіяльність зустрічається значно рідше ніж дія. Шляхом бездіяльності
вчинюються такі злочини, як залишення в небезпеці ( ст. 111 КК ), не
надання допомоги особи яка перебуває в небезпечному для життя становищі
(ст. 112 КК ), не надання допомоги хворому особою медичного персоналу (
ст. 113 КК ), та ін.

Злочинна бездіяльність характеризується тим що вона є пасивною
формою поведінки людини однак така характеристика стосується не реальної
поведінки людини особи в момент вчинення злочину, а тих конкретних дій,
які ця особа повинна була могла вчинити в даних конкретних умовах.

Кримінальна відповідальність за бездію настає лише тоді, коли
суб`єкт не виконує покладених на 6нього обов`язків, маючи можливість їх
виконувати. Обов`язок діяти може витікати із підстав:

Безпосередньо із закону. Наприклад, кримінальний закон зобов’язує:

а) надати допомогу особі, що перебуває в небезпечному для життя
становищі ( ст. 111, 112 КК );

б) подати допомогу хворому ( ст. 113 КК );

в) сплачувати кошти на утримання дітей ( ст. 114 КК );

д) сплатити податки ( ст. 148« КК );

е) виконати судове рішення ( ст. 176, 183 КК );

ж) донести про злочин ( ст. 187 КК ).

2. з прийнятих на себе обов`язків за угодою чи внаслідок
вибраного фаху — наприклад , лікар, як фахівець, зобов’язаний надати
медичну допомогу всім, хто в ній має потребу. Невиконання цього
обов`язку без поважних причин тягне відповідальність за ст. 113 КК

3. Власної поведінки, якою особа поставила в небезпеку
суспільні інтереси, наприклад того, хто заподіяв шкоду та не вдіяв
заходів до надання постраждалим допомоги. Кримінальна відповідальність
за бездію виключається, якщо суб`єктне міг, не мав можливість діяти.

Наявність реальної можливості діяти конкретним чином полягає у
тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість
діяти, тобто виконати активні дії і відвернути цим злочинні наслідки.
Так, якщо лікар повинен був з’явитись до хворого і надати йому допомогу,
але він не міг цього зробити внаслідок повені, він не може нести
відповідальність за ст.113 КК.

Отже при оцінці можливостей ( або неможливості ) виконати
покладену на особу обов`язки слід враховувати конкретну ситуацію, умови
місце і часу, зміст обов`язків, покладених на особу. Враховуються і
об’єктивні можливості цієї особи відносно виконання вимагаємої дії.
Злочинна бездія, як і дія може виявлятись в одному акті нездійснення
особою конкретної дії, яку вона повинна була і могла здійснити, але може
бути і багатоактна, що має місце, наприклад, при посадовій недбалості
коли посадова особа неодноразово не виконує покладені на неї обов`язки
( ст. 167 КК ). Злочинна бездіяльність може здійснюватись на протязі
визначеного проміжку часу, також при тривалих злочинах, наприклад, при
недонесені на протязі тривалого часу про достовірно відомий скоєний
злочин ( ст. 187 КК ).

В деяких випадках злочинна бездія може поєднуватись з активними
діями, завдяки яким суб`єкт ухиляється від виконання обов`язкових для
нього дій, наприклад, ухилення від призову на строкову службу шляхом
пред’явлення підроблених документів про стан здоров`я ( ст. 72 КК ),
ухилення від сплати податків шляхом пред’явлення неправильних відомостей
про об`єкт оподаткування( ст. 148 КК ). В таких випадках має місце
змішана бездія — тут активні дії виступають способом здійснення
злочинної дії.

Розділ ІІІ. Суспільно небезпечні наслідки.

Найважливіша соціальна властивість злочину — його суспільна
небезпека — полягає в тому, що діяння (дія або бездія ) посягає на
суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, викликає в
них певні негативні зміни (шкода збитки). Механізм порушення об`єкти (
суспільних відносин ) і спричинення йому шкоди може бути різним: в одних
випадках негативному, руйнівному впливу підлягає суб`єкт суспільних
відносин ( наприклад, при вбивстві — ст. ст. 93 -98, тілесних
пошкодженнях ст. ст. 101 -106, наклепі ст. 125 КК), в інших — благо, яке
охороняється правом і у зв`язку з яким існують данні відносини ( це
насамперед ма йнові злочини — крадіжка, шахрайство) у третіх —
руйнується соціальний зв`язок між суб`єктами відносин (ухилення від
призову на строкову військову службу — ст. 72, ухилення від сплати
аліментів на утримання дітей — ст. 114 КК ) та ін. У всіх випадках
об`єкту кримінально — правової охорони наноситься шкода, яка і є
наслідком злочину

Будь — який злочин заподіює, чинить суспільно небезпечну шкоду.
Злочин, що не чинить шкоди — не злочин. Злочин тому і визначається
суспільно небезпечним, протиправним та караним.

Нешкідливий злочин — абсурд, явище неможливе. Таким чином,
злочинні наслідки — обов`язкова ознака злочину. Вчинювана злочином
шкода може бути:

фізичною — вбивство, тілесне ушкодження, проведення аборту;

майновою — зменшення майна, заподіяння майнових збитків;

моральною — приниження гідності, честі, глум над могилою, над державним
прапором;

політичною — підривом державної самостійності, незалежності, економічної
та політичної системи тощо.

Характерна особливість злочинних наслідків в тому, що вони
майже не зустрічаються в чистому вигляді — фізична шкода часто
поєднується з майновою шкодою ( наприклад, при розбійному нападі ), а
майнова шкода — з моральною ( наприклад, при зґвалтуванні ). Крім того
злочином в багатьох випадках заподіюється моральна шкода близьким та
рідним потерпілого — вони терплять великі страждання, нервові струси.

Оскільки злочин завжди аморальний ї протидіє державній волі, то
він завжди чинить також моральну та політичну шкоду — порушує моральні
засади співжиття суспільства, шкодить державному авторитету та
управлінню.

Особливість злочинної шкоди в тому, що вона здебільшого не може
бути повернена чи відшкодована. Не може бути відшкодованою, наприклад,
викрадена чи знищена унікальна рідкісна річ. Відшкодоване грішми не може
бути повним рівноцінним.

Фізичну та моральну шкоду взагалі не можна ні повернути ні
відшкодувати, наприклад вибиті зуби чи очі, сплюндровано честь, гідність
особи статеву волю жінки та інше.

Нічого не змінює в цьому те, що нанесена рана зажила, що з винного
були стягнуті кошти на лікування потерпілого чи навіть на утримання його
бо ні що не може відшкодувати його страждань, переживань, які йому були
заподіяні злочином.

Суспільно небезпечні наслідки, в залежності від характеру і об`єму
шкоди, спричиненого діянням об`єкту, можуть бути розподіленні на
наслідки у вигляді реальної загрози і на наслідки у вигляді створюваної
загрози спричинення шкоди більшість злочинів спричиняють реальну шкоду.
Вбивство, крадіжка, грабіж, хуліганство, наклеп своїми наслідками мають
конкретну реальну загрозу, яка спричиняється відповідному об`єкту
кримінально правової охорони. Разом з тим діюче кримінальне
законодавство в деяких випадках встановлює відповідальність за діяння
які не спричиняють реальної шкоди конкретному об`єкту, однак становлять
його при цьому в небезпеку спричинення шкоди. Так, наприклад, порушення
правил безпеки руху та експлуатації транспорту тягне відповідальність за
ч . 2 ст. 77 КК, якщо данні дії хоч і не потягли нещасних випадків з
людьми , аварій, катастроф, або інших тяжких наслідків ( ч. 1. ст. . 77
КК ), але заздалегідь створювали загрозу настання таких наслідків.
Також в ч. 1 ст.11 КК встановлена відповідальність за заздалегідь
свідоме залишення без допомоги особу, яка знаходиться в небезпечному для
життя становищі, причому тут не потребується настання смерті особи, яку
залишили без допомоги, або настання інших тяжких наслідків ( ч. 2 ст.
111 КК). Подібні злочини отримали в літературі назву “делікти
небезпеки”. Тут спричинення небезпеки зовсім не означає, що в об`єкті
посягання не проходять негативні зміни. При загрозі порушується стан
захищеності, безпеки суспільних відносин поставлених під охорону
кримінального закону, порушуються безпечні умови їх функціонування. Ось
чому у “ деліктах небезпеки” реальність створення такої небезпеки
протиправною дією або бездією, тобто загроза спричинення шкоди об`єкту,
повинна бути встановлена як факт об`єктивної дійсності.

Отже, суспільно небезпечні наслідки можна встановити як шкоду,
яка спричинюється злочинним діянням суспільних відносин, що
охороняються кримінальним законом, або як реальну загрозу спричинення
такої шкоди.

Наслідки злочинів різноманітні, вони можуть мати місце в різних
сферах: економіки, виробництва, права людини екології та т. ін. Всі їх
можна поділити на дві великі групи: наслідки матеріального характеру і
наслідки нематеріального характеру.

До матеріальних наслідків відносяться майнова шкода, наприклад, в
злочинах проти власності, а також шкода, яка наносить особистий
характер, наприклад, смерть людини при вбивстві, тілесні пошкодження (
ст. ст. 10 — 106 КК ).

Нематеріальні наслідки являють собою такі негативні зміни в
об`єкті посягання, які спорідненні з порушенням тих чи інших інтересів
учасників суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом, і ,
як правило, не пов`язані з фізичним впливом на людину як на суб`єкта
суспільних відносин або впливом на матеріальні речі зовнішнього світу, з
приводу яких існують суспільні відносини. Тут можна виділити шкода
політична ( злочин проти держави ), організаційна ( посадові злочини ),
соціальна ( злочини проти трудових та політичних прав громадян ).

За своїм змістом злочинні наслідки часом мають явно матеріальний
характер : смерть, тілесні ушкодження, втрата майна, знищення майна.
Злочинний результат може мати й нематеріальний характер : порушення
політичних, трудових прав, приниження честі й гідності, порушення
громадського порядку, нормальної діяльності органів управління
незаконний арешт. Хоча в цих випадках законодавець не говорить про
наслідки, вони неминучі, вони домислюються.

Законодавець користується різноманітними заходами опису злочинних
наслідків. Так ,при крадіжці індивідуального майна шкода спричиняється
індивідуальній власності громадян ( ст. 140 КК ). Тут вказується єдиний
наслідок, що має кримінально правове значення. В інших випадках в законі
вказується два і більше можливих ( альтернативних наслідків, що
виступають обов`язковою ознакою складу злочину. Так, складі руйнування
або пошкодження шляхів сполучення та транспортних засобів ( ст. 78 КК )
в альтернативі вказані такі наслідки, як аварія, поїзду, судна або
порушення нормальної роботи транспорту і сполучення.

В деяких складах злочинів містяться вказівки на конкретні
наслідки, наприклад, смерть потерпілого при вбивстві ( ст. 94 КК ),
тілесні пошкодження, передбаченні ст. ст. 101 — 106 КК. В інших статтях
КК не дається чіткий опис наслідків ( “ тяжкі наслідки”, “особливо тяжкі
наслідки” та т. ін ). Отже, тут в законі застосовуються оціночні терміни
та поняття, пояснення об`єму змісту і сенсу яких потребує уточнення і
конкретизації по конкретній справі.

Настання вказаних в законі наслідків в одних випадків є необхідною
ознакою основного ( простого ) складу закінченого злочину, в інших
суспільно небезпечні наслідки відіграють роль кваліфікуючої обставини,
яка обтяжує відповідальність. Деякі норми КК пов’язуються злочинність
діяння з обов`язковим настанням певних суспільно небезпечних наслідків.
Так, зловживання владою або службовою посадою тягне кримінальну
відповідальність, якщо воно спричинило істотну шкоду державним, або
суспільним інтересам або охоронюваним законом правом і інтересам
фізичних або юридичних осіб ( ч. 1 ст. 165 КК ). Інші норми пов’язують
караність діяння як з фактичним настанням суспільно небезпечних
наслідків, так і з можливістю їх настання. Так пошкодження об`єктів
магістральних нафтогазо — і нафтопродуктів тягне кримінальну
відповідальність, якщо це діяння призвело чи могло призвести до
порушення нормальної роботи вказаних трубопроводів ( ст. 78 КК ).

Суспільно небезпечні наслідки мають важливе значення для
конструювання об`єктивної сторони складу злочину. В одних випадках
наслідки включаються в диспозицію статті Особливої частини КК як
обов`язкова ознака складу злочину, в інших — не вказується. В залежності
від цього всі злочини поділяються на дві групи : злочини з матеріальним
складом ( матеріальні злочини ) і злочини з формальним складом (
формальні злочини ).

Матеріальними вважаються склади, в яких суспільно небезпечні
наслідки передбачаються як необхідна ознака закінченого злочину. До них
належать склади крадіжки, пограбування, вбивства, завдання тяжких
тілесних ушкоджень, зловживання владою чи службовим становищем. Так
вбивство вважається закінченим злочином, коли настала смерть
потерпілого, крадіжка — з моменту заволодіння чужим майном з метою
використання його у своїх цілях.

Формальними вважаються ті склади, де сам факт скоєння суспільно
небезпечного діяння, передбаченого законом, утворює закінчений злочин.
Настання суспільно небезпечних наслідків є необов’язковою, а
факультативною ознакою цих складів злочину. Наприклад, шпигунство,
бандитизм, одержання хабара образа порушення таємниці голосування тощо.
Деякі склади злочинів сформульовані в законі таким чином, що наслідок
діяння зазначено як альтернативну ознаку. Так, посягання на життя судді,
працівника правоохоронного органу у зв’язку з виконанням ними службових
обов`язків, а також члена громадського формування з охорони громадського
порядку або військово службовця у зв`язку з діяльністю пов’язаною з
охороною громадського порядку ( ст. 180 КК ), може бути у формі замаху
та умисне вбивство або у формі умисного вбивства зазначених осіб. У обох
варіантах злочин буде закінченим. Такі склади злочинів у теорії
кримінального права отримали назву формально — матеріальних

Визнання або, навпаки невизнання суспільно небезпечних наслідків
як ознаки складу злочину не є свавільним. Це пояснюється слідуючим
чином. Наслідки злочинів в одних випадках носить доволі конкретний
характер. Ці наслідки можна виміряти, обчислити, точно визначити об`єм і
характер шкоди. В інших випадках такий вимір здійснити складно, а в
деяких випадках неможливо. У зв`язку з цим законодавець по — різному
вирішує питання про визначення чи невизначення наслідків як обов`язкової
ознаки об`єктивної сторони складу злочину.

Наслідками в злочинах з матеріальним складом, як правило, є шкода
матеріального, майнового або особистого або фізичного характеру. До
таких злочинів відносяться, наприклад, крадіжка, грабіж, вбивство та т.
ін. Ці злочини визнаються закінченими з моменту настання вказаних в
законі суспільно небезпечних наслідків. Так, вбивство вважається
закінченим злочином, коли настала смерть потерпілого ; крадіжка — коли
злочинець протиправно заволодів індивідуальним майном громадянина і мав
реальну можливість розпоряджатися ним на свій розсуд.

В злочинах з формальним складом сам факт скоєння суспільно
небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом, утворює
закінчений злочин. До таких складів відносяться, наприклад , образа,
наклеп, спекуляція, отримання хабаря, дезертирство та т. ін. Злочин з
формальним складом також спричиняють шкоду суспільним відносинам. Однак
він носить, як правило, нематеріальний характер. Це шкода політична,
організаційна, соціальна, моральна.

Труднощі у визначені злочинних наслідків часто пов`язані з тим, що
ця ознака списана в законі у вигляді оціночного поняття. У таких
випадках вирішенню цього питання сприяє легальне або судове тлумачення
закону. Наприклад, безпосередньо в законі визначено поняття “ істотної
шкоди, якщо вона полягає в заподіянні матеріальних збитків” ( ст. 164 ),
поняття “значної шкоди потерпілому “ ( ч. 2 ст. 140 ) роз’яснено у п. 27
постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. № 12 “
Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної
власності”.

Діяння злочинів на злочини з матеріальним і злочини з формальним
складом відображає об` єктивно існуюче положення, коли в законі:

а) по — різному описується об`єктивна сторона складу злочину;

б) по — різному відбиваються суспільно небезпечні наслідки. В
злочинах з матеріальним складом необхідно встановити не тільки діяння,
але і суспільно небезпечні наслідки, а також причинний зв`язок між ним.
В злочинах з формальним складом для кримінальної відповідальності
достатньо встановити лише факт скоєння суспільно небезпечного діяння;

в) на основі цього поділу по-різному вирішується питання про
момент закінчення злочину. Злочин з матеріальним складом вважається
закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків. Злочин з
формальним складом вважається закінченим з моменту скоєння самого діяння
незалежно від настання наслідків.

Розділ IV. Причинний зв`язок в кримінальному праві.

Причинний зв’язок — це ознака об`єктивної сторони не всіх, а лише
так званих “матеріальних” складів злочинів. При вчиненні злочину, який
має “матеріальний” склад, завжди необхідно встановити причинний зв`язок
між дією (бездією ) та злочинним наслідком, які настали.

Причинний зв`язок — це ознака об`єктивної сторони не всіх, а лише
так званих “матеріальних” складів злочинів. При вивченні злочину, який
має “матеріальний” склад, завжди необхідно встановити причинний зв`язок
між дією ( бездією ) та злочинними наслідками.

Причинний зв`язок — це обов`язкова ознака злочинів із матеріальним
складом.

Теорія та практика кримінального права виходить з основоположного
принципу, згідно якому суспільно небезпечні наслідки можуть бути
застосовані у вину особі лише за умови, що вони знаходились у причинному
зв`язку з його діями або бездією. Встановити причинний зв`язок між
діянням і суспільно небезпечними наслідками — значить, дати відповідь на
питання: чиє діяння виконало цей наслідок може бути застосовано у вину.

Таким чином, потрібно констатувати, що в об’єктивній дійсності
шкідливий наслідок, який настав викликано діями даної особи, а не діями
третіх осіб або яких-небудь.

Особливо складним є встановлення причинного зв’язку при
розслідуванні справи про автотранспортні злочини, порушення вимог
законодавства про охорону праці, порушення правил зберігання,
використання, обміну, перевезення радіоактивних матеріалів тощо. Від
правильного вирішення цього питання залежить правосудність цього вироку.

Використовуючи ті чи інші філософські положення кримінально
правова наука, звичайно, не створює якісно нового поняття причинного
зв`язку, а лише вирішує цю проблему з урахуванням специфіки
кримінального права. Причинний зв`язок у кримінально — правовому
розумінні означає, що злочинний наслідок породжується суспільно
небезпечним і протиправним діянням суб`єкту злочину. Спрощено це
виглядає так : одне явище ( суспільне небезпечне діяння ) породжує інше
явище ( злочинний наслідок ). Звідси випливає: не було б діяння — не
настали б і наслідки. Якщо, ж, навпаки, суспільно небезпечні наслідки
незалежно від того, чи було вчинено діяння, причинний зв`язок відсутній.
Але вирішення цього питання ускладнюється тим, що у ланцюгу
взаємопов`язаних явищ може бути дуже багато обставин, тому досить важко
встановити, які саме з них є юридично значимими причинами наслідку.

Розуміння причинності ( взаємозалежності ) в кримінальному праві
ґрунтується на таких головних філософських положеннях про причинний
зв`язок6

Всезагальний зв`язок між явищами природи та суспільства с закономірністю
— безпричинних явищ немає: всі явища в природі та суспільстві причинно
обумовлені.

Всезагальний зв`язок між явищами зовнішнього світу існує реально і
об`єктивно, він не залежить від свідомості та волі людей.

Причинний зв`язок ( як частка всезагального зв`язку речей і явищ )
пізнавальний. Світ пізнавальний і пізнані його закономірності. Пізнання
та знання є насамперед знанням причини. Якби світ був непізнавальним, то
наука стала б неможливою, а якби ми знали всі причини, то вона стала б
непотрібною.

Причина та наслідок — це лише частка, вилучена із всезагального зв`язку
речей та явищ, ізольована від нього, для з`ясування того, що є причиною,
а що наслідком, оскільки внаслідок цієї причини є причиною іншого
наслідку і так безкінечно.

Слідчі та судові працівники, встановлюючи причинний зв`язок між
поведінкою винного та злочинними наслідками, керуються цими загальними
філософськими положеннями, а також враховують деякі додаткові вимоги, що
містяться в уголовно — правових нормах.

Оскільки причинний зв`язок існує об`єктивно і незалежно від
свідомості людей, все більше і глибше пізнається людьми, то він може
бути встановлений працівниками слідства і суду.

Для правильного встановлення наявності чи відсутності причинного
зв`язку необхідно дотримуватися правил:

Причина в числі завжди передує наслідки. Не може бути причиною не явище,
яке відбулося після наслідків. Суспільно небезпечне діяння передує в
часі злочинним наслідком, діяння є тією необхідною умовою, яка
підготувала і визначила можливість настання наслідків. Відсутність такої
послідовності свідчить про те, що діяння не може бути причиною певних
наслідків. В той же час треба мати на увазі, що після цього, оскільки
певні наслідки можуть бути народженні різними причинами. Одна лише
зовнішня послідовність подій не може бути підставою для встановлення
причинного зв`язку

Для визначення діяння причиною злочинних наслідків необхідно встановити,
що воно не тільки передувало наслідкам, але що ці наслідки були
заподіяні, вчиненні саме цим діянням, а не іншим. Причиною є лише те
діяння, яке створило можливість і умови настання наслідків, яке
обумовило їх настання і зробило дійсними, тобто забезпечило їх
здійснення і реалізацію.

Причинний зв`язок між конкретними діяннями та їх наслідками є там, де ці
дії були необхідною умовою їх настання — умова, без якої не може бути
таких наслідків. Якщо ж діяння не було необхідною умовою настання певних
наслідків, то причинний зв`язок між ними відсутній. Не кожна умова, що
сприяла настанню наслідків, може бути причиною цих наслідків.

Дія чи бездіяльність можуть бути причиною злочинних наслідків лише тоді,
коли вони були необхідною умовою цих наслідків, без яких ці наслідки не
настали б. Зв`язок між дією та наслідком, будучи завжди об`єктивним, для
конкретного діяння може бути необхідним або випадковим. Зв`язок має
необхідний характер тоді, коли його наслідки народжуються внутрішнім
розвитком дії, її особливостями, коли вони притаманні їй. Необхідні
причинні зв`язки є вирішальними. В них викривається головне положення
взаємозв`язку, при якому одне явище при певних умовах утворює як свій
необхідний наслідок інше явище.

Необхідні, закономірні наслідки якого-небудь явища перш ніж
настати проявляються як реально можливі. Перетворення цієї можливості в
дійсність може бути необхідними і випадковими одночасно. Наприклад,
громадянин М. почав безладно стріляти на платформі залізничної станції,
де було чимало людей, і вбив двох потерпілих. Стріляниною в такому місці
громадянин м створив реальну можливість загибелі людей. Заподіяння
смерті в таких умовах було необхідним наслідком, а те, що при цьому були
вбиті громадяни М. і С. — було випадковим, бо могли бути вбитими й інші
особи. Необхідний причинний зв`язок між діями і наслідками утворюється
лише три реальної можливості настання наслідків в дійсність. Тільки
такий причинний зв`язок визнається в кримінальному праві ознакою
об`єктивної сторони злочину.

Якщо дії особи не утворювали реальної можливості настання
наслідків в дійсність. Тільки такий причинний зв`язок визнається в
кримінальному праві ознакою об’єктивної сторони злочину. Якщо дії особи
не утворювали реальної можливості настання злочинних наслідків, то вони
не можуть бути визнанні причиною цих наслідків. Для такої дії такі
наслідки є випадковими. Наслідки випадкового зв`язку не є результатом
внутрішнього розвитку цього процесу. Вони є результатом інших причин і
обставин.

Випадкові наслідки не виникають з необхідністю із певного явища,
оскільки в ньому немає необхідних умов для його настання. Вони виникають
під впливом інших причин ( бо без причин ніщо не настає, все має свою
причину ).

Випадкові наслідки, як правило, виникають при зіткненні кількох
причин, а тому вони завжди є наслідками інших причин. Випадкове явище не
поєднане з суттю, воно не має в них свого підґрунтя, хоча в деякій мірі
залежне від нього. Деякі криміналісти вважають, що відповідальність
повинні тягти і ті наслідки які були випадковими ( А.А. Трайнін, В.М.
Кудрявцев, Т. В. Церетелі ), але зміст необхідних і відповідних
наслідків та їх юридична оцінка не дають підстави для такого висновку і
тому його відхиляють.

Оскільки випадкові наслідки не мають в деяких ( бездіяльності )
винної особи свого підґрунтя, не порушуються ними із закономірною
необхідністю, а утворюються впливом інших причин, то вони не можуть бути
підставою уголовної відповідальності. Саме в таких випадках в діях
особи немає складу злочину за відсутністю причинного зв`язку між
діяннями і наслідками, які настали.

Причинний зв’язок є обов`язковою ознакою об`єктивної злочинів не
тільки таких, що вчинюються дією, але й таких, що вчинюються
бездіяльністю. Бездія може бути не лише умовною, а й причиною певних
наслідків.

Кримінально — правовою наукою розроблено різні концепції щодо
проблеми причинного зв`язку. Зокрема, до основних таких концепцій можна
віднести три теорії:

“condito sine qua non”

адекватності причини;

необхідного спричинення.

“Сondito sine qua non” у перекладі з латинської означає “ умова, без
якої немає”. Суть цієї теорії полягає в тому, що то чи інший факт, без
якого не було б наслідку, є необхідною умовою злочинного результату і
тому — підставою для висновку про наявність причинного зв`язку. За
такою логічної конструкцією до зазначених факторів можуть бути віднесені
і необхідні причини, випадкові, і навіть умови, за яких відбувається
діяння. Ця теорія приваблює відносно простою схемою вирішення проблеми
причинного зв`язку і має чимало прибічників серед науковців України і
зарубіжних вчених. Але суттєвим її недоліком є те, що вона надто
розширює коло юридично значених факторів, які зумовлюють настання
наслідків. Спроби вчених звузити коло цих факторів за допомогою
допоміжних критеріїв ( ступінь або безпосередність спричинення тощо ) не
можна визнати вдалими через недостатню чіткість цих критеріїв.

Теорія “ адекватності причини визнає такими що мають кримінально —
правове значення, тільки “ типові” причини. Наприклад, легкий удар,
завданий людині, мозок якої поранено в минулому частково не прикритий
кістками черепа, саме у це вразливе місце. На думку прихильників цієї
теорії, не є адекватною причиною. Тому, на їх погляд, у таких ситуаціях
причинний зв`язок відсутній, у порівнянні з вищезазначеною ця теорія
навпаки надто звужує коло причин, що можуть мати кваліфікуюче значення,
ця концепція також неприйнятна, оскільки питання про “типовість” або
“нетиповість” причин , по суті, віднесено на розсуд суб`єкта
застосування норми, що не виключає можливість схвалення і вирішення цих
важливих питань.

Оскільки причинний зв`язок — це об`єктивна категорія, цю проблему
треба вирішувати не суб`єктивно, а на підставі вивчення об`єктивних
закономірностей. Таких методологічних підходів властивій теорії
необхідного спричинення. Квінтесенцією цієї теорії є те що вона надає
значення ознаки об`єктивної сторони складу злочину не будь якому
причинному зв`язку між явищами, а лише такому, коли наслідок саме
необхідний, об`єктивно закономірним, а не випадковим результатом діяння.

В основу злочинної теорії покладено положення матеріалістичної
філософії, а саме:

під причинним зв`язком слід розуміти такий зв`язок явищ, коли одно з них
( причина ) породжує інше ( наслідок );

детермінізм властивий усім природним та соціальним явищам і є, таким
чином, універсальною закономірністю;

причинний зв`язок явищ — об`єктивна категорія. Одні явища породжуються
іншими внаслідок існуючих незалежно від нашої свідомості природних або
соціальних закономірностей;

характер причинних зв`язків може бути різним — одні явища результат їх
необхідного розвитку, інші виникають як випадковий результат збігу
кількох закономірностей;

для людського пізнання доступне вивчення детермінізму явищ в цілому і
виділення із загального ланцюга окремих ланок, що є закономірно
пов`язаними необхідними зв`язками.

Для необхідного причинного зв`язку як ознаки об`єктивної сторони складу
злочину з точки зору теорії необхідного спричинення характерно:

діяння передує наслідку за часом;

діянню внутрішньо властива неминучість або реальна можливість настання
наслідку;

у конкретних умовах місця, часу та обстановки ця реальна можливість
перетворюється в дійсність — діяння породжує наслідок;

наслідок породжується саме цими діяннями як результат його
закономірного, необхідного розвитку, а не діями інших осіб або інших
зовнішніх сил.

Необхідний причинний зв`язок між діянням і наслідком може бути
безпосереднім або виключати проміжні ланки. У цьому розумінні можливі
різні варіанти, а саме: 1) діяння закономірно і безпосередньо породжує
наслідки; 2) діяння закономірно породжує друге явище, яке, в свою
чергу, закономірно зумовлює настання суспільно небезпечного наслідку; 3)
діяння одного суб`єкта закономірно породжує наслідок; 4) одночасні
діяння двох або більше суб’єктів закономірно породжують наслідки ( див
схему 1 ).

Для випадкового причинного зв`язку характерно, що наслідки не
породжуються закономірним розвитком діяння особи у конкретній
обстановці. Вони настають через випадковий збіг обставин. При цьому
закономірний перебіг діяння втручається друга закономірність — для
третьої особи або іншої зовнішньої сили. У результаті перехрещення цих
закономірностей настає наслідок не властивій жодній із цих окремо взятій
( див. схему 2 ).

Враховуючи наведення можна зробити висновок:

причинний зв`язок має місце тільки тоді, коли суспільно небезпечне
діяння як причина перебувало частому наслідкові;

для кримінальної відповідальності має значення наявність тільки
безпосереднього причинного зв`язку, тобто завдана об`єктові шкода
повинна бути результатом скоєного суспільно небезпечного діяння;

для кримінальної відповідальності, окрім причинного зв`язку між діянням
і насідка, ще необхідна наявність винного відношення суб`єкта до
скоєного діяння і його наслідків у формі умислу чи необережності:

Основні варіанти необхідного зв`язку в кримінальному праві.

І.

Діяння
Злочинний

закономірність
результат

( причина ) (
наслідок )

ІІ.

Діяння законо- інше законо-
злочинний

мірність явище мірність
результат.

(причина ) (наслідок)

(причина)
(наслідок)

Схема 1.

ІІІ.

Діяння — 1 Діяння — 2
Діяння — 3

(причина) (наслідок)

(причина)
(наслідок)

IV.

закономірність

Діяння — 1

(причина)

Злочинний

результат

Діяння — 2

(причина)
(наслідок)

закономірність

Продовження схеми 1.

Механізм випадкового причинного зв`язку в кримінальному праві.

Діяння закономірність закономірність Дії третіх
осіб

(причина)
або іншої

зовнішньої сили

( причина)

випадковість

Результат — 2 Результат — 3 Результат — 1

(можливий (фактичний (можливий

наслідок) наслідок)
наслідок)

Схема 2.

Розділ V : Характеристика факультативних ознак об`єктивної сторони.

Спосіб, місце, час, знаряддя та обстановка вчинення злочину як
ознаки об`єктивної сторони складу злочину мають різне значення залежно
від того — чи віднесені вони кримінальним законом до ознак певного
складу злочину.

Якщо ці ознаки включені в диспозицію статті кримінального закону,
то вони є обов`язковими для цього складу злочину і мають вирішальне
значення для підстав уголовної відповідальності та кваліфікації злочину.
Якщо ж ці ознаки в диспозиції норм не передбачені, то для одних складів
вони не відіграють вирішальної ролі, а для інших мають значення для
визначення ступеня суспільної небезпечності злочину та призначення міри
покарання. Спосіб вчинення злочину — це засоби, заходів та методи
вчинення злочину, форма здійснення, виконання суспільно небезпечного
діяння. Всілякий злочин може бути вчинений лише певним способом. Кожному
злочину притаманний певний спосіб його вчинення. Наприклад, крадіжка (
ст. 81 та 140 КК ) може бути вчинено лише відкрито, вбивство ( ст. 94,
93 КК ) — лише заподіяння потерпілому ушкоджень і т. ін.

В диспозиції уголовно — правової норми спосіб вчинення злочину
вказується не завжди. Для багатьох злочинів спосіб їх вчинення значення
не має. Наприклад, байдужий до відповідальності, кваліфікації діяння
спосіб підробки грошей ( ст. 79 КК ), проведення аборту ( ст. 206 КК),
розкрадання вогнепальної зброї ( ст. 223 КК ) та деяких інших. Вчинення
цих і таких інших злочинів будь яким способом не впливає на
відповідальність і їх кваліфікацію.

Інколи певний спосіб вчинення злочину визнається кваліфікуючою
його ознакою і значно підвищує суспільну небезпечність діяння,
наприклад, знищення державного громадського майна підпалом або іншим
загально небезпечним способом ( ст. 89 КК ), наклеп у друкованому або
іншим способом розмноженому творі ( ч. 2 ст. 125 КК ).

Для деяких злочинів спосіб їх вчинення є конкретним і
обов`язковим. Наприклад, викрадання зловживанням посадовими
повноваженнями (ст. 84 КК), нападом ( ст. 86, 142 КК ), скуповуванням та
перепроданням товарів ( ст. 154 КК ). Такі злочини можуть бути вчиненні
лише способами, що вказані в диспозиції норм про відповідальність за
них. Вчинення подібних дій іншим способом складу цього злочину в діях
особи, що їх вчинила, не утворює.

Місце і час вчинення злочину — це такі ознаки об`єктивної сторони,
які позначають де і коли злочин було вчинено, або, що одне і теж, де і
коло законом заборонено чинити такі дії. Для деяких складів злочинів
місце і час мають вирішальне значення, бо вчинення такого діяння лише в
певному місці і в певний час утворює склад злочину. Наприклад, полювання
в заборонений час або в недозволених місцях ( ст. 161 КК ), будівництво
споруд та інших установок на континентальному шляху України ( ст. 163 КК
), втеча з місця позбавлення волі ( ст. . 183 КК ), порушення правил
безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах
( ст. 220 КК ).

Такі склади злочину утворюються лише діями, які були вчиненні в
позначеному місці і в певний час. Вчинення таких дій в іншому місці або
в інший час складу злочину не утворює.

Засоби скоєння злочину — це предмети матеріального світу, які
застосовуються злочинцем при скоєні діяння. Вони поділяються на
знаряддя та інші засоби скоєння злочину. Знаряддя — це предмети,
використовуючи які особа здійснює фізичний вплив на матеріальні об`єкти
( це зброя — вогнепальна та холодна, інструменти, транспортні засоби,
технічне обладнання і т. д. ). До інших засобів скоєння злочину можуть
бути віднесені підроблені документи, формена одежа і т . і.

Засоби скоєння злочину слід відрізняти від предмета злочину, під
якими розуміють предмети матеріального світу за для яких скоюється
злочин. Предмет, як відомо, невід`ємно пов`язаний з об`єктом злочину,
завжди перебуває в статистичному становищі. Засоби ж знаходяться в
динамічному стані, вони забезпечують скоєння посягання на об`єкт
кримінально — правової охорони, в тому числі і для впливу на предмет
злочину.

Засоби скоєння злочину в одних випадках значно полегшує скоєння
злочину, в інших — без них взагалі це було б неможливим. Засоби є
обов`язковою ознакою складу злочину, коли вони безпосередньо вказані в
диспозиції статті Особливої частини КК або виходять з її змісту.
Наприклад, зброя є обов’язковою ознакою бандитизму ( ст. 69 КК ).

Обстановка вчинення злочину сукупність тих обставин, умов, при
наявності яких злочин був вчинений.

Кримінально — правове значення має лише та обстановка, яка вказана
в диспозиції кримінально — правової норми. Наприклад, вчинення злочину
з використанням умов громадського лиха ( п. 9 ст. 41 КК ), залишення
частини або місця служби в бойовій обстановці ( ст. 242 КК ).

Спосіб, місце, час, знаряддя і обстановка вчинення злочину як його
об`єктивні ознаки мають особливе значення. Незалежно від того, чи є ці
ознаки обов`язковими для певного злочину, чи лише факультативними, вони
повинні бути ретельно досліджені в кожній кримінальній справі. Без цього
розслідування уголовної справи буде неповним і всебічним, оскільки
спосіб, місце, час, знаряддя та обстановка вчинення злочину — важливі
обставини будь — якого злочину. Вони істотно впливають на всі інші
ознаки злочину, дають можливість з`ясувати і визначити:

його суспільну небезпечність;

винність;

мотиви вчинення злочину;

мету його вчинення та багатьох інших ознак.

Місце, час, знаряддя, наприклад, вбивства не позначені в статтях
93 і 94 КК. Але їх значення для кваліфікації цього злочину можуть бути
вирішальними, наприклад, для встановлення вини ( навмисно чи необережно
діяла винна особа) ,для відмежування замаху на вбивство від заподіяння
потерпілому тілесних ушкоджень. А значить і для призначення міри
покарання.

Висновок.

В ході цієї курсової роботи ми з’ясували поняття, ознаки, зміст
об`єктивної сторони складу злочину.

Об`єктивна сторона складу злочину — це сукупність непередбачених
кримінальним законом ознак, які характеризують зовнішній контроль
суспільно небезпечної дії, що посягає на об`єкти кримінально — правової
охорони, а також об`єктивні умови цього посягання.

Дослідили та дали визначення ознакам об`єктивної сторони складу
злочину, з яких вона складається. Перша ознака об`єктивної сторони
складу злочину це діяння, що складається з дії та бездії.

Дія у кримінально правовому розумінні — це активний, вольовий, свідомий
акт зовнішньої поведінки суб`єкта, який відображається у скоєнні
суспільно небезпечного посягання визначеного кримінальним законом.

Бездія у кримінально — правовому розумінні — це суспільно
небезпечна пасивна поведінка особи, тобто невиконання дій, які особа
повинна була і могла вчинити, чи не попередила настання суспільно
небезпечних наслідків, які була зобовязана і могла попередити.

Поняття “діяння” визначається сукупністю ознак: діяння повинно бути
суспільно небезпечним і протиправним, конкретним, усвідомленим, вольовим
актом поведінки людини.

Друга ознака — це суспільно небезпечні наслідки.

Суспільно небезпечні наслідки — це шкода, яка спричинюється
злочинним діянням суспільними відносинами, що охороняються кримінальним
законом, або як реальну загрозу спричинення такої шкоди. Також тут ми
розглянули види суспільно небезпечних наслідків, та ознайомились з
засобами їх опису. І з`ясували, що наслідки, тобто шкода, спричиненні
злочинним діянням, їх характер і розмір багато в чому визнають
матеріальну ознаку злочину — суспільну небезпеку.

Тому наслідок вступає:

а) одним з найважливіших основ криміналізації діяння;

б) ознакою, на основі якої проводиться розмежування злочинів від
інших правопорушень;

в)обставиною, яка враховується судом при призначенні винному
покарання в межах санкції відповідної статті КК ( наприклад, в 5 ст. 41
КК тяжкі наслідки названі як обставина, що обтяжує відповідальність.
Потім розглянули причинний зв`язок, що з’єднує першу ознаку з другою.

Причинний зв`язок — це об`єктивно існуючий зв`язок між діянням —
дією або бездією ( причиною ) — і суспіль небезпечними наслідками (
наслідком ), коли дія або бездія викликає настання суспільно
небезпечного наслідку.

З’ясували, що кримінально — правова наука не створює якісно нового
поняття причинного зв`язку, а вирішує цю проблему з урахуванням
специфіки кримінального права на основі філософських положень.

Розглянули такі розроблені кримінально — правовою наукою
концепції, що до проблеми причинного зв`язку : conditio sine qua non,
теорію “адекватності причини”, теорію необхідного спричинення. Виявили
їх переваги та недоліки. Ознайомилися з такими факультативними ознаками
як місце, час, обстановку, спосіб, засоби, знаряддя скоєння злочину.

Розглянули випадки коли ці ознаки стають обов`язковими. А також
розглянули вплив нездоланної сили, фізичного і психічного примусу на
кримінальну відповідальність.

Всі ці ознаки важливі для правильної кваліфікації злочину,
розмежування злочинів, а також для відмежування злочинних діянь від
незлочинних.

Література.

Конституція України.

Кримінальний Кодекс України: Науково — практичний коментар, — наукова
думка, к.., — 1998.

Бюлетень Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992р. №12 “Про
судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної
власності”.

М. І. Бажанов, В. В. Стамиса, В. Я. Тація. Кримінальне право України,
Харків — 1997.

Н.В. Чернишова, М. В. Володька, М.А. Хазін. Кримінальне право України
К., — 1995.

М. Ц. Коржанський. Уголовне право України. Курс лекцій к ., — 1996.

Кримінальне право України, Юрінкан І, К., — 1997.

Кримінальне право України (Загальна частина). Бажанов М.І., Сташис В.Я.
-К.,-Х., 2001.

Кримінальне право України: Загальна частина — К., Юрінком Інтер.2001.

10. Матишевський П.С. Кримінальне право України (Загальна частина). —

Юрінком Інтер, 2001.

Похожие записи