Реферат на тему:

Податкова політика України за існування української народної республіки,
гетьманату та директорії: історико-правові аспекти

Українська державність на початку ХХ ст. зароджувалася та розвивалась в
умовах революційних подій у Росії в 1917 році.

У 1917 році після лютневих і жовтневих революційних подій відбулося
суттєве реформування податкової системи України, яке мало на меті
перекласти головний податковий тягар із селянства на буржуазію.
Складовими цієї реформи були: введення майнового податку, податку на
приріст майна, високі непрямі податки на предмети розкоші, а також
реформування прибуткового податку [1, с. 215–216]. У березні 1917 року
було створено Українську Центральну Раду, а пізніше її виконавчий орган
– Генеральний Секретаріат як уряд автономної (пізніше федеративної)
республіки в УНР.

Головою УНР заочно було обрано лідера українського національного руху
Михайла Грушевського, який у той час знаходився у засланні. Після
повернення Грушевського, він висунув гасло національно-територіальної
автономії у складі Росії. Тимчасовий російський уряд вимушений був
визнати Центральну Раду державним органом.

Як автономія, Україна спочатку не проводила своєї незалежної податкової
політики. На її території, як і по всій Росії, стягнення податків
продовжувалося за тими нормами, які були введені за імператорських
часів. На початку липня 1917 року Центральна Рада прийняла II Універсал,
в якому намічалися заходи щодо розробки закону про автономний устрій
України.

Війна і революційні події негативно відобразилися на системі податкових
зборів як на державному, так і на місцевому рівнях. Тому були різні
спроби виправити становище з метою поповнення бюджету. Так, наприкінці
1917 року у м. Києві міська дума встановила власний податок на окремі
театри столиці, оскільки існуючий закон, запроваджений раніше, не діяв.
Крім обурення національних діячів культури, цей захід більше нічого не
приніс.

У цей же час рада солдатських депутатів щодо оподаткування закладів
культури приймала власні розпорядження.

Відомий діяч культури Микола Садовський 9 грудня 1917 року щодо
додаткового оподаткування свого театру писав: „Ціни мого театру
розраховані на глядача демократичного, що не може сплачувати високою
ціною вистави… Рада солдатських депутатів, обкладаючи всі театри м.
Києва, що мають за мету тільки розвагу, не визнає за можливе обкласти
податком драматичні театри, визнаючи їх високе культурно-просвітницьке
значення” [2, с. 89].

25 жовтня 1917 року більшовики повалили Тимчасовий уряд і на ІІ
Всеросійському з’їзді Рад був створений Раднарком на чолі з В.І.
Леніним. На цю нову політичну ситуацію Центральна Рада відреагувала,
видавши ІІІ Універсал, яким було проголошено створення Української
Народної Республіки (УНР).

Російські державні органи, в тому числі і фіскальні, фактично припинили
своє існування. Стягнення податків не проводилося. Генеральний
Секретаріат фінансових справ на чолі з Х. Барановським ставить питання
про необхідність формування власного бюджету та створення податкової
системи.

Україна не мала ні своїх грошей, ні свого банку, ні своїх податків.

Особливістю революції стало припинення надходження будь-яких податків чи
то на користь держави, чи місцевих, чи громадських організацій.

Уряд Центральної Ради не приступив до жодних реформ. У сфері податків
він обмежився лише підвищенням акцизних ставок і введенням податку на
вино. Вводилися окремі нові податки, старі скасовувалися, але все це
відбувалося хаотично.

Так, 19 грудня 1917 року Центральною Радою було прийнято рішення про
підвищення поштово-телеграфного і телефонного тарифу на 100 % та
введення особливого податку на телефонні апарати у розмірі 25 крб. з
кожного [3, с. 49; 4, с. 106 ].

20 грудня 1917 року було видано постанову Генерального Секретаріату
Української Народної Республіки про внесення податків на утримання
державних установ, проте реально вона не діяла [3, с. 48].

1 січня 1918 року було видано закон про промислові та акцизні збори з
виробництва та продажу вина. Акциз було встановлено в розмірі від 4 до
20 крб. з пуда солоду [3, с. 49]. Згодом було введено ще податок на
коньяк і виноградне вино. Інших податків уряд Центральної Ради так і не
ввів.

Як діючий фіскальний захід, планувалось введення державної винної
монополії*. Проте втілити її в життя Центральна Рада не встигла.

16 січня 1918 року в Києві почалося більшовицьке повстання, а 26 січня в
місто ввійшли червоноармійці.

У результаті наступу радянських військ керівництво Центральної Ради 22
січня 1918 року оприлюднило останній IV Універсал, яким Україна
проголошувалась незалежною республікою.

1 березня 1918 року Київ було звільнено українськими військовими
частинами, до влади повернулася Центральна Рада.

Залишаючи Київ, більшовики вивезли всі цінні папери та золоті монети на
загальну суму більше 700 мільйонів російських рублів [5, с. 136].

29 квітня 1918 року в Києві відбувся державний переворот і до влади
прийшов П. П. Скоропадський, який був проголошений гетьманом всієї
України.

Міністром фінансів було призначено відомого фінансиста та економіста А.
Ржепецького. Для чіткої роботи з налагодження, зміцнення фінансової бази
України та її стабільності у структурі Міністерства фінансів були
створені Департаменти загальної канцелярії, кредитної канцелярії, митних
зборів, простих податків і посередніх податків [3, с. 49].

На місцях тимчасово відновлювалося функціонування фіскальних органів у
складі дореволюційних установ з підпорядкуванням Міністерству фінансів
України.

Податкову політику держави Павла Скоропадського складали прямі та
непрямі податки. До прямих податків відносилися основний промисловий
податок, поземельний податок, податок на приріст прибутку та податок на
нерухоме майно.

До непрямих податків належали цукрова, винна монополія, акцизи на
виноградне вино, чай, акцизи на пиво, дріжджі, сірники, тютюн [6, с.
40].

14 червня 1918 року Гетьманом Павлом Скоропадським був затверджений
закон, який врегульовував оподаткування прилюдних вистав та гулянок.
Розмір цього податку залежав від вартості квитка, ціною менше 50 коп. –
5 коп.; від 50 коп. до 1 крб. – 10 коп.; від 1 крб. до 1 крб. 50 коп. –
20 коп.; від 1 крб. 50 коп. до 2 крб. – 35 коп.; від 2 крб. до 3 крб. –
50 коп.; від 3 крб. до 4 крб. – 80 коп.; від 4 крб. до 5 крб. – 1 крб.;
від 5 крб. до 8 крб. – 1 крб. 50 коп.; від 8 крб. до 10 крб. – 2 крб., а
з квитків, вартістю більше 10 крб. – 1,5 вартості всього квитка [2, 91].

Законом встановлювалось, що „податок з прилюдних вистав та гулянок і
пеня за невиплату податків, що збираються у розмірі, який встановлено
Законом від 22 листопада 1915 року та від 30 серпня 1916 року надходять
у прибуток Державної скарбниці” [2, с. 92].

У сфері податкової політики гетьманський уряд спершу підвищував ставки
прямих податків та мита. 30 вересня 1918 року втричі були підвищені
ставки поземельного податку, на 50 % збільшені ставки основного
промислового податку на торговельні підприємства .

Було залишено податок на приріст прибутку, проте на прохання
промисловців він був знижений до 75 % для підзвітних підприємств і до 40
% для непідзвітних [2, с. 104; 3, с. 50].

Законом від 10 вересня 1918 року у півтора рази підвищувались збори з
грошових капіталів: з кожних 100 крб. – від 20 до 30 коп., що
стягувалися раз у півріччя, в два-три рази були підвищені ставки
гербового збору, вводився податок на нерухоме майно [2, с. 104; 3, с.
50].

Проте поповнення бюджету за рахунок прямих податків було незначним.
Прибутковий і промисловий податки збиралися важко, поземельний зовсім не
надходив, промисловий збирався дуже складно. Прибутки з податків
обраховувалися у сотні тисяч крб., у той час як видатки складали сотні
мільйонів.

У цій ситуації більшого ефекту дало підвищення ставок непрямих податків.
30 травня 1918 року було введено монополію на цукор, що дало 355 млн
крб. валового прибутку [2, с. 105; 3, с. 51; 4, с. 111].

31 липня 1918 року було введено державну винну монополію.

Планувалося, що до січня 1918 року Українська держава від її прибутку
отримає 528 млн крб. [2, с. 105; 3, с. 51].

Усі готові запаси приватного спирту мали передаватися до державної
казни, яка встановлювала на нього відповідні ціни.

Серед інших непрямих податків було введено акцизи на виноградне вино,
чай, підвищені акцизи на пиво, дріжджі, цигаркові гільзи, тютюновий
папір, сірники, нафтопродукти.

Значним було підвищення акцизу на тютюн. Суми коливалися від 250 до 532
крб. з пуду жовтого тютюну та від 25 крб. 60 коп. до 64 крб. з пуду
махорки.

Введення акцизу на тютюн дало 148 млн 380 тис. крб. прибутку, в той час
як непрямі податки, не враховуючи винної та цукрової монополії,
становили 180 млн 591 тис. крб. [2, с. 105; 3, с. 51;4, с. 111].

Основною причиною недостатнього надходження непрямих податків був так
званий голод.

Так, акциз із чаю дав 1 207 тис. крб., хоч чай на Україні не
вирощувався, в той час як акциз на нафтопереробні продукти дав всього
суму в 120 тис. крб. [2, с. 106; 3, с. 51].

Ще одним джерелом надходження до бюджету були митні доходи.
Найактивнішими експортерами товарів з України були центральні
європейські держави, до яких застосовувалися митні ставки 1904 року.

У цей же час митні доходи склали 51 млн крб., з яких на частку Німеччини
і Австро-Угорщини припадало 40 млн крб. [3, с. 51].

Таким чином, за 7,5 місяців в умовах розрухи та війни ситуація в Україні
почала стабілізуватися, податки почали надходити кожного місяця. За
короткий час П. Скоропадський та його уряд змогли значно оздоровити
фінансову систему Української держави.

Однак втілити всі плани з налагодження податкової системи України уряду
П. Скоропадського не вдалося.

У листопаді 1918 року внаслідок гетьманського повстання, яке охопило
більшу територію України, до влади прийшла Директорія на чолі з В.
Винниченком та С. Петлюрою. 14 грудня 1918 року П. Скоропадський склав
свої повноваження і передав їх Директорії. Українська Гетьманська
Держава перестала існувати. Директорія отримала повну державну
скарбницю, але через кілька місяців вона була пустою.

Після зречення влади Павла Скоропадського 14 грудня 1918 року була
відновлена УНР. А наступного дня 15 грудня 1918 року Рада народних
комісарів УНР ухвалила Закон „Про державну і міську оплату українських
культурно-просвітницьких вистав”. Згідно з цим законом усі театральні
видовища у сфері оподаткування поділялися на три групи [2, с. 93].

Цей закон мав виразний соціальний і національний характер, був далекий
від досконалості і його невдовзі Директорії довелося скасувати.

У сфері податкової та бюджетної політики Директорія нічого не встигла
зробити, крім шаленої емісії грошової маси.

Після півторамісячного перебування при владі Директорія була знищена з
такою ж легкістю, як вона знищила владу гетьмана.

У той час, коли уряд П. Скоропадського після своєї відставки залишив всі
золоті запаси, гроші та дорогоцінності держави в недоторканому стані, то
Директорія, залишаючи Київ, вивезла з собою всі дорогоцінності державної
казни на загальну суму понад 2,5 млрд крб. [2, с. 109]. Тому радянській
владі, яка прийшла на зміну Директорії, залишилася пуста казна.

Аналізуючи податкову політику України у 1917–1918 роках можна зробити
такі висновки:

– Центральною Радою були зроблені перші спроби щодо проведення власної
фінансової політики;

– враховуючи невеликий проміжок часу та несприятливу міжнародну
обстановку, в Україні не вдалося створити власну податкову систему;

– уряд П. Скоропадського продовжував податкову політику Російської
імперії, додавши деякі нові фіскальні механізми і внісши зміни в розміри
ставок;

– одним із основних досягнень при забезпеченні доходів казни було
запроваджено Гетьманом фіскальних монополій на спирт і цукор.

Література:

1. Финансово-кредитный словарь / Под ред. В.П. Дяченко. – М.: Финансы,
1964. – Т. 2. – С. 215–216.

2. Ярошенко Ф.О., Павленко В.Л. Історія податків та оподаткування в
Україні: Навчальний посібник. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2002. –
240 с.

3. Негай Н.В. Фінансова та податкова політика України в 1917–1919 рр. //
Вісник податкової служби України. – 1999. – № 26. – С. 48–51.

4. Негай Н.В. Нариси з історії оподаткування. – К.: Вісник податкової
служби України, 2002. – 144 с.

5. Ярошенко Ф.О., Мельник П.В., Андрущенко В.Л., Мельник В.М. Історія
оподаткування: Навчальний посібник. – Ірпінь: Національна академія ДПС
України, 2004. – 242 с.

6. Цимбал Т.Я. Держава, право та податкова система України (у схемах):
Навчальний посібник. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. – 45 с.

Похожие записи