Зміст | Журнал

 

Переорієнтація стратегії боротьби з незаконною міграцією в Україні на
роботу “на дальніх підступах”

І.Б. Березовський

З метою боротьби з організованими формами незаконної міграції останнім
часом в Україні послідовно вживається цілий комплекс
організаційно-практичних заходів. При цьому діяльність відповідних
державних суб’єктів, які беруть участь у протидії цьому найбільш
поширеному в нашій країні різновиду міжнародної організованої
злочинності, здійснюється за різноманітними напрямами: удосконалення
чинного законодавства; активізації міжнародного співробітництва;
посилення режимних заходів; знешкодження організованих злочинних
угруповань, що здійснюють постачання нелегальних мігрантів з країн
Південно-Східної Азії, Близького та Середнього Сходу до Західної Європи
через територію України.

Однак, незважаючи на досягнуті певні позитивні результати (за останні
2 роки в Україні щорічно затримується кілька десятків тисяч незаконних
мігрантів та приблизна така ж їх кількість не пропускається через
державний кордон; виявляється та припиняється діяльність понад
100 організованих злочинних угруповань, що діють на території України;
понад 200 організаторів та пособників з їх складу притягуються до
кримінальної відповідальності за стст. 19 і 75 КК України і т.ін.),
аналіз стану міграційних процесів свідчить, що за вказаний період
суттєвих позитивних зрушень у бік зниження гостроти проблеми
використання іноземцями території нашої держави з метою незаконної
міграції до Західної Європи не відмічається.

Більш того, інтенсивність міграційних потоків через територію України на
сьогодні має тенденцію до зростання.

Так, тільки за 10 місяців 2000 р. у встановленому порядку до України
в’їхало понад 40 тис. громадян країн Південно-Східної Азії і Близького
Сходу. Підтверджених даних про їх виїзд з України не існує. У той самий
час, за оцінками вітчизняних фахівців, лише 30 % незаконних мігрантів
потрапляють в Україну легальним шляхом, інші — нелегально.

На наш погляд, однією з найбільш вірогідних причин ситуації, що
складається, є зосередження головних зусиль стосовно протидії незаконній
міграції безпосередньо на своїй території, в той час, як основний акцент
має робитися на опануванні ситуації навколо неї. При цьому основною
метою діяльності держави на даному напряму повинно бути врешті-решт
максимальне зниження інтенсивності міграційної “хвилі”, що йде через
Україну.

Для визначення конкретних форм, методів, сил і засобів, що можуть бути
застосованими Україною для досягнення вказаної мети, передусім доцільно
звернути увагу на досвід країн Західної Європи з розробки та реалізації
основних положень національних концепцій з протидії незаконній міграції,
які, будучи кінцевою метою намагань мігрантів, залишаються найбільш
зацікавленими суб’єктами боротьби з цим явищем.

Аналіз інформації щодо тактики дій відповідних відомств країн — членів
(кандидатів до вступу) Європейського союзу по боротьбі з незаконною
міграцією свідчить про те, що поряд із заходами, які вживаються
безпосередньо на власній території, лейтмотивом їх діяльності останнім
часом стає робота на так званих “дальніх підступах”, тобто робота
з країнами-постачальниками та країнами транзитного переміщення
нелегальних мігрантів.

Основними зовнішніми та внутрішніми факторами, що обумовили
запровадження саме такої форми протидії нелегальній міграції, були:

утворення стійких каналів незаконного переміщення мігрантів
з країн-постачальників (передусім з Південно-Східної Азії, Близького
і Середнього Сходу, Африки, деяких балканських і кавказьких країн,
України, Росії та Білорусі) та взяття їх під контроль організованими
міжнародними злочинними угрупованнями;

значна територіальна віддаленість країн-постачальників незаконних
мігрантів від зони ЄС та існування значної кількості транзитних країн;

неспроможність або небажання урядів країн-постачальників чи країн
транзитного прямування здійснювати ефективну боротьбу з незаконною
міграцією;

необхідність у зв’язку з цим самостійної діяльності на територіях інших
країн, в тому числі й з метою ефективної протидії міжнародним
організованим злочинним угрупованням, виходячи з їх структури та
механізму функціонування, за каналами нелегальної міграції;

наявність в країнах ЄС достатніх матеріально-фінансових ресурсів,
необхідних для забезпечення реалізації відповідних заходів, а також
висококваліфікованих фахівців, спроможних ефективно вирішувати
поставлені завдання.

На жаль, наявної інформації недостатньо для повного встановлення
основних методів роботи членів ЄС по країнах-постачальниках нелегальних
мігрантів, особливо у частині, що стосується встановлення та припинення
діяльності членів міжнародних організованих злочинних угруповань, що
діють безпосередньо на територіях зазначених країн. Відомі лише такі
форми, як посилення роботи з персоналом філій авіакомпаній, що
дислокуються у цих країнах, з метою попередження незаконних перевезень
потенційних нелегальних мігрантів (наприклад, “Луфтганза”, Німеччина),
профілактичні заходи з позицій закордонних дипломатичних представництв
західноєвропейських держав стосовно доведення до місцевого населення
інформації про умови прийому та працевлаштування легальних мігрантів,
а також збір інформації щодо криміногенної обстановки у сфері незаконної
міграції співробітниками офіційних регіональних відділень національних
організацій з питань контролю та протидії нелегальній міграції.

Проте більш відомими є форми і методи роботи європейських країн
з протидії нелегальній міграції “на дальніх підступах” по країнах
транзитного прямування мігрантів, в тому числі й по Україні.

Можна виділити такі основні напрями їх діяльності.

1. Робота з “наближення” національного, в першу чергу кримінального
законодавства транзитних країн, до західноєвропейських стандартів.

Зрозуміло, що уніфікація кримінального законодавства є необхідною,
в першу чергу для унеможливлення уникнення злочинців від покарання за
вчинений злочин шляхом використання розбіжностей (наприклад, щодо
визначення складу злочину та призначення за нього покарання)
у кримінальних кодексах країн, на територіях яких злочин вчинено.
З урахуванням міжнародного характеру організованих злочинних угруповань,
контролюючих процес незаконної міграції, це завдання стає вкрай
необхідним для здійснення ефективної протидії злочинцям.

Очевидно, що одним з наступних кроків у даному напряму стає уніфікація
деяких аспектів кримінально-процесуального законодавства з метою збору
та використання доказів протиправної діяльності членів міжнародних
організованих злочинних груп.

2. Організація, фінансування та проведення різноманітних міжнародних
заходів (науково-практичні конференції, семінари, наради, стажування,
навчання) з метою координації та розробки спільних заходів з протидії
нелегальній міграції, поширення рівня професійної підготовки
представників державних органів транзитних країн, які беруть участь
у боротьбі з нелегальною міграцією, у тому числі співробітників
правоохоронних відомств.

3. Матеріально-технічна допомога державним структурам, які беруть участь
у боротьбі з нелегальною міграцією.

Зокрема, виділяються кошти на обладнання таборів для тимчасового
перебування затриманих нелегальних мігрантів, надається необхідне
обладнання поліцейсько-військовим формуванням, що здійснюють функції
з фізичної охорони національних кордонів (засоби зв’язку, автомобілі,
прилади виявлення людей у закритих приміщеннях, обчислювальна техніка та
програмні засоби для її експлуатації).

За обґрунтованими підрахунками західних експертів, витрати на надання
матеріально-технічної допомоги транзитним країнам, особливо тим, що
суміжні з ЄС, для організації та здійснення ними більш ефективної
протидії незаконній міграції, є значно меншими, ніж ті, яких може
зазнати член Союзу у разі незаконного проникнення на його територію
відповідної кількості мігрантів.

4. Організація взаємодії з правоохоронними органами та спеціальними
службами транзитних країн, в тому числі по лінії оперативно-розшукової
діяльності, з метою проведення спільних заходів щодо знешкодження
конкретних міжнародних організованих злочинних угруповань, що діють на
каналах нелегальної міграції.

5. Здійснення заходів, що є аналогічними тим, які вживаються на
територіях країн-постачальників нелегальних мігрантів.

Необхідно також зазначити, що поряд з вищенаведеними основними напрямами
роботи західноєвропейських країн “на дальніх підступах”, аналіз наявної
інформації дозволяє з великим ступенем достовірності стверджувати, що
у процесі боротьби з незаконною міграцією (і з організованою злочинністю
взагалі) вони використовують інші, в тому числі й “негласні” форми
і методи. Про це, зокрема, можуть свідчити факти обізнаності іноземних
фахівців щодо окремих аспектів криміногенної обстановки у транзитних
країнах, а також непоодинокі повідомлення у зарубіжних засобах масової
інформації стосовно причетності деяких національних спецслужб до
проведення операцій на територіях інших країн щодо затримання окремих
злочинців чи знешкодження злочинних угруповань (характерним прикладом
є затримання 15 лютого 1999 р. у Кенії співробітниками турецьких
спецслужб лідера Робітничої партії Курдистану А. Оджалана).

За висновками західноєвропейських експертів-аналітиків з питань боротьби
з організованою злочинністю, практична реалізація концепції “роботи на
дальніх підступах” є досить ефективною. Так, за їх оцінками, загальна
кількість мігрантів, які нелегально потрапляли до країн-членів ЄС за
останні роки, поступово зменшується з 1,2 млн осіб у 1998 р. до 400 тис.
осіб у 2000 р.

З іншого боку, зараз вже можна констатувати, що за зазначений період
намітилася тенденція до активізації співробітництва України із
західноєвропейськими країнами та міжнародними організаціями з питань
протидії незаконній міграції практично за всіма напрямами, що, в свою
чергу, є ще одним підтвердженням ефективності політики ЄС у цій галузі.

У свою чергу, аналіз ситуації, що складається навколо України у сфері
боротьби з незаконною міграцією, дозволяє зробити деякі загальні
висновки стосовно основних факторів, що впливають чи впливатимуть на її
формування:

1. Внаслідок вжиття країнами ЄС активних заходів з протидії незаконній
міграції ситуація у цій сфері безпосередньо на їх територіях в цілому
контролюється та поступово стабілізується.

2. У результаті розширення ЄС, через приєднання до нього ряду суміжних
з Україною країн, найближчим часом наша держава межуватиме на заході
з цією європейською організацією, яка, в свою чергу, намагатиметься
надійно прикрити свої східні кордони з метою недопущення проникнення на
територію ЄС незаконних мігрантів.

3. У разі неспроможності вирішити завдання щодо зниження інтенсивності
міграційних потоків через власну територію Україна ризикує перетворитися
з транзитної країни на пункт тривалого перебування незаконних мігрантів.

З урахуванням вищевикладеного одним з пріоритетних завдань нашої держави
є перенесення основних акцентів протидії незаконній міграції на роботу
на “дальніх підступах” з метою зниження інтенсивності міграційних
потоків та їх переорієнтації з українського на інші напрями.

Конкретні шляхи вирішення цієї проблеми потребують подальшого ретельного
наукового дослідження та швидкої практичної реалізації.

 

Зміст | Журнал

Похожие записи