.

Основні моделі ініціювання судових процедур банкрутства (неспроможності) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
245 1476
Скачать документ

Реферат на тему:

Основні моделі ініціювання судових процедур банкрутства (неспроможності)

Входження до судових процедур банкрутства можливе лише у разі порушення
справи про банкрутство, яке Закон України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі за текстом
– Закон) [1] пов’язує з поданням до господарського суду заяви1
заінтересованими особами.

До таких осіб відносяться передусім кредитори. Серед останніх ст.1
Закону виділяє кредиторів – учасників майнового обігу. Крім того, правом
на подання заяви до господарського суду наділені податкові органи, а
також інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та
своєчасністю справляння обов’язкових платежів. До них можуть бути
віднесені державні цільові фонди, державні органи у справах нагляду за
страховою діяльністю тощо [2].

З точки зору цивільного права вищезазначені уповноважені державою органи
не можна віднести до кредиторів, бо вони є суб’єктами публічно-правових
відносин і реалізують свої владні повноваження виключно у названих
відносинах. Але Закон встановлює, що до податкових та інших органів
держави, що здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю
справляння обов’язкових платежів застосовуються норми про кредиторів
(абз. 6 ст.1, ч.10 ст.7).

Включення цих державних органів до кола кредиторів має на меті уникнути
дублювання норм, які встановлюють однакові вимоги як до заяви кредитора,
так і до заяви податкових та інших зазначених органів держави. Таким
чином, прирівнювання податкових органів та інших органів держави, які
здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння
обов’язкових платежів, до кредиторів можна віднести до прийому
законодавчої техніки, використаного законодавцем з метою спрощення
термінології, тобто “для цілей” Закону (ст.1).

__________

1 Заява також подається у таких країнах як Англія, Болгарія, Росія,
Франція та Чехія, а в США, Казахстані, Молдові, Німеччині, Польщі
входження до судових процедур банкрутства пов’язане з поданням
клопотання.

Кредитори, як за законодавством України, так і у відповідності із
законодавством про банкрутство (неспроможність) інших країн, мають право
ініціювати недобровільні процедури банкрутства.

Таке право надається Законом кредиторам, які мають незабезпечені вимоги
(за термінологією редакції 2002 року Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” – конкурсні
кредитори [3]). Відповідно до абз.6 ч. 2

ст. 8 Закону суддя господарського суду відмовляє у прийнятті заяви про
порушення справи про банкрутство, якщо вимоги кредитора повністю
забезпечені заставою. Але у деяких випадках, конкретно визначених
законодавством, кредитори, вимоги яких забезпечені заставою, мають право
ініціювати провадження у справі про банкрутство (абз. 4 ч. 8 ст. 7 [1]).

У ряді зарубіжних країн законодавством про банкрутство (неспроможність)
передбачено право кредиторів, вимоги яких в конкретно визначеній
законодавством сумі не забезпечені заставою, та кредиторів, вимоги яких
повністю забезпечені заставою, але які відмовилися від прав по
забезпеченню своїх вимог на користь усіх кредиторів, на подання заяви
(клопотання) про порушення справи про банкрутство [4].

Стаття 6 Закону передбачає можливість ініціювати судові процедури
банкрутства як декількома кредиторами, так і одним кредитором. Таке
положення існувало і в законодавстві, що передувало сучасному.
Відношення до цього положення вчених – правознавців в усі часи було
неоднозначним. Не залишилося згадане положення і поза увагою багатьох
сучасних українських науковців, які висловлюють думку щодо необхідності
на законодавчому рівні введення до складу підстав порушення провадження
по справі, крім існуючих, ще однієї – вимоги стосовно збігу кредиторів
[5], [6], [7]. Уявляється, що в даному випадку не можна ототожнювати
умови, необхідні для ініціювання судових процедур банкрутства, та умови,
необхідні для здійснення цих процедур. Тому й у теперішній час
актуальною залишається думка відомого німецького вченого минулого
сторіччя Ендеманна про те, що необхідність наявності декількох
кредиторів лежить у самому понятті конкурсу, і ця наявність повинна
завжди зберегатися, як умова для здійснення конкурсного процесу, на
відміну від наявності такої умови при його відкритті [8].

Можливість подання клопотання або заяви як одним, так і декількома
кредиторами передбачається законодавством про банкрутство
(неспроможність) Болгарії, Казахстану, Молдови, Польщі, Росії, Чехії.

В Англії, Німеччини та Франції заява (клопотання) має бути подана від
декількох кредиторів.

У Законі встановлено, що справа про банкрутство може бути порушена за
умов, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно
складають не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати, і які не
були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для
їх погашення строку, якщо інше не передбачено Законом (ч.3

ст. 6 [1]).

Визначення мінімального розміру суми вимог кредиторів передбачено в
Англії: клопотати про початок провадження мають право тільки ті
кредитори, вимоги яких до боржника становлять не менш ніж 750 фунтів
стерлінгів; у Казахстані передбачено, що сукупні вимоги кредиторів до
боржника мають бути не менш ніж 150 мінімальних заробітних плат, у
Молдові – сума вимог кредиторів повинна складати не менш ніж 2000 лей, у
Російській Федерації – мінімальна сума вимог кредиторів дорівнює 500
мінімальним розмірам оплати праці.1

Вказані суми визначаються на момент подання заяви (клопотання) до суду.

Кількісні обмежувачі розміру боргових зобов’язань не містить
законодавство про банкрутство Болгарії, Німеччини, Франції та Чехії.

В Німеччині кредитори мають право подавати клопотання про відкриття
провадження тільки у тому випадку, якщо вони юридично заінтересовані у
відкритті провадження та в змозі правдоподібно обґрунтувати свої вимоги
та причини, з яких це провадження має бути відкрито.

Як у Законі, так і в законодавстві про банкрутство (неспроможність)
інших країн передбачено право боржника ініціювати добровільні процедури
банкрутства шляхом подання заяви (клопотання) до суду. Боржник за
Законом має право ініціювати процес банкрутства за наступних умов:2

1) наявність його неплатоспроможності, тобто неспроможності виконати
свої грошові зобов’язання перед кредиторами на протязі трьох місяців
після встановленого для їх погашення строку (аб.3 ст.1, ч.ч.1, 2 ст. 7);

2) наявність майна, достатнього для покриття судових витрат (ч. 4 ст.
7).

__________

1 Якщо боржником виступає громадяни-підприємець, то сума вимог
кредиторів повинна дорівнювати 100 мінімальним розмірам оплати праці.

2 Треба відзначити розходження між ч.3 ст.6 [1], що встановлює загальні
як для кредитора, так і для боржника умови звернення до господарського
суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство, та
ч.4 ст.7, ч.2 ст.8 [1], згідно з якою дотримання мінімального розміру
вимог кредиторів до боржника є обов’язковою умовою подання заяви до
господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство
тільки для кредиторів.

Щодо добровільного ініціювання процедур банкрутства боржником можна
виділити 3 основні моделі, які застосовуються законодавством різних
країн шляхом надання боржнику права на:

1) подання заяви (клопотання) за наявності у нього ознак
неплатоспроможності;

2) подання заяви (клопотання) при відсутності у нього ознак
неплатоспроможності, але за наявності обставин, що свідчать про її
об’єктивну загрозу;

3) подання заяви (клопотання) при відсутності ознак неплатоспроможності
та при відсутності її загрози. Наприклад, § 301 Кодексу про банкрутство
США передбачає можливість відкриття добровільної процедури реорганізації
за клопотанням боржника, поданим до суду з банкрутства. Для порушення
провадження у справі від боржника не вимагається ніяких доказів щодо
наявності у нього ознак або загрози неплатоспроможності.

Таким чином, норми законодавства США надають право боржнику
використовувати будь-яку з трьох вищенаведених моделей. В законодавстві
про банкрутство інших країн в основному використовуються перша та друга
моделі добровільного входження до процедур банкрутства.

При використанні першої моделі добровільного входження до процедур
банкрутства заява боржника, крім інших відомостей, які вона повинна
містити і які зазначені у законодавстві відповідної країни, обов’язково
має містити відомості щодо неплатоспроможності боржника або його
неоплатності.1

Частиною 6 ст.7 Закону передбачено, що у разі ініціювання порушення
справи про банкрутство боржником, він зобов’язаний одночасно із заявою
надати план санації.

На наш погляд, ця вимога є недостатньо обґрунтованою, оскільки цілком
можливо, що боржник, звертаючись до господарського суду, не має на меті
відновлювати свою платоспроможність, або відновити її неможливо, бо
справи боржника знаходяться в очевидно безнадійному стані.

__________

1 Використання критерію неоплатності, тобто перевищення пасиву боржника
над його активами, передбачено в таких країнах як Англія, Німеччина,
Польща, Росія (коли боржником виступає громадянин, який не має статусу
суб’єкта підприємницької діяльності), США. На сьогоднішній день, як
правило, фінансовий стан, коли вартість боргових зобов’язань є більшою
за все майно боржника, є додатковим критерієм по відношенню до критерію
неплатоспроможності, необхідного для порушення справи про банкрутство
щодо окремих суб’єктів.

На нашу думку, надання плану санації боржником має становити його право,
а не обов’язок.1

Якщо боржник скористався другою моделлю входження до процедур
банкрутства, то він повинен, крім інших відомостей, передбачених
законодавством відповідної країни, обов’язково зазначити в заяві
обставини, які свідчать про загрозу банкрутства, та підтвердити ці
обставини документально.

Право боржника ініціювати процес входження до процедур банкрутства за
другою моделлю передбачено законодавством Росії та Німеччини.

При поданні заяви (клопотання) у передбаченні банкрутства обов’язкова
наявність обставин, які з очевидністю свідчать, що боржник невдовзі
стане неплатоспроможним, наприклад: строк виконання зобов’язань ще не
настав, але маються обставини, які об’єктивно свідчать про те, що через
деякий час боржник буде не в змозі погасити ці зобов’язання.

Законом право боржника на звернення до господарського суду із заявою про
визнання його банкрутом при появі загрози неплатоспроможності не
передбачено. Але цей закон встановлює обов’язок боржника звернутися до
господарського суду з такою заявою при наявності точно вказаних
обставин. Ці обставини певною мірою стосуються і випадків загрози
неплатоспроможності, але не охоплюють усього кола таких випадків, тому
доцільним є введення до закону положення про право боржника ініціювати
процес свого банкрутства в усіх випадках об’єктивної загрози
неплатоспроможності.

З цього приводу пропонуємо доповнити ст.6 Закону пунктом 4 та викласти
його у такій редакції:

“Боржник має право звернутися до господарського суду із заявою у
передбаченні його неплатоспроможності при наявності обставин, які
свідчать про те, що він буде не в змозі виконати грошові зобов’язання
перед кредиторами”.

При цьому, на наш погляд, має бути використана друга модель
добровільного ініціювання процедури банкрутства боржником, що діє, як
зазначено вище, в Росії та Німеччині.

Третя модель навряд чи буде ефективною в Україні. Як свідчить досвід
США, застосування такої моделі на практиці призводить до того, що багато
компаній, особливо великих, використовували цю модель через нездатність
регулювати свої борги та з метою використати можливість безболісного
оздоровлення свого бізнесу [10].

__________

1 Аналогічна думка висловлюється також Р.Г.Афанасьєвим [9].

Більшість таких добровільних банкрутств відбулися з менш важливих, ніж
звичайна технічна неплатоспроможність, міркувань. Таким чином,
банкрутство, ініційоване боржником, використовується як інструмент його
реформування і реструктуризації для збільшення прибутковості та лише
часткового для погашення боргу. Між тим, відсоток збереження бізнесу
боржника є незначним, а права кредиторів при цьому значно ущемляються.

Законодавство деяких країн відрізняє випадки, коли боржник подає заяву з
власної ініціативи і коли він зобов’язаний звернутися до суду при
наявності певних підстав, які обов’язково перераховані у відповідному
законодавстві. Модель обов’язкового входження до процедур банкрутства
боржником шляхом подання заяви (клопотання) передбачена в законодавстві
таких країн як Англія, Болгарія, Росія та Франція. Виконання
передбаченого законодавством про банкрутство зазначених країн обов’язку
боржника або інших осіб, визначених законодавством, щодо звернення до
суду із заявою (клопотанням) забезпечується нормами про їхню
відповідальність у випадку невиконання даного обов’язку.1

Закон також передбачає, що боржник не тільки має право, але й
зобов’язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення
справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин: задоволення
вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання
грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами;
орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або
законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення
про звернення в господарський суд із заявою боржника про порушення
справи про банкрутство; при ліквідації боржника не у зв’язку з
процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити
вимоги кредиторів у повному обсязі.

У даному випадку мова йде про обов’язок боржника ініціювати процес
банкрутства через загрозу настання неплатоспроможності (абз.2, 4 ч.5
ст.7 [1]).

___________

1 В Законі з цього приводу зазначено, що у разі невиконання боржником
указаного обов’язку при виникненні відповідних обставин власник майна
боржника (уповноважена ним особа), керівник боржника, голова
ліквідаційної комісії (ліквідатор) несуть солідарну відповідальність по
незадоволених вимогах за грошовими зобов’язаннями та зобов’язаннями щодо
сплати обов’язкових платежів боржника (ч.6 ст.51).

Що стосується положення про обов’язок боржника звернутися до
господарського суду з зазначеною заявою у випадку прийняття органом
боржника рішення про звернення до господарського суду (абз.3 ч.5 ст.7
[1]), то воно уявляється вельми невизначеним з огляду на відсутність
вказівок у Законі на обставини, що можуть служити підставою для
прийняття органом боржника такого рішення.

Формулювання Закону дозволяє вважати, що орган боржника може керуватися
тут лише власним розсудом.

Такий стан речей, на нашу думку, здатний викликати загрозу розширення
можливостей для фіктивних банкрутств.

Встановивши обов’язок боржника у вказаних вище випадках ініціювати
процес банкрутства, законодавець не згадує про необхідність наявності у
боржника майна для покриття судових витрат, що, на наш погляд, свідчить
про відсутність такої вимоги у вказаних випадках, але на відсутність
даної вимоги слід би прямо вказати в Законі.

Тому вважаємо доцільним доповнити ч.5 ст.7 Закону абз.6 наступного
змісту: “у випадках, передбачених цією частиною, заява боржника
подається до господарського суду незалежно від наявності обставин,
передбачених ч.4 ст.7 цього Закону”.

Крім боржника та кредиторів, ініціювати процедуру банкрутства можуть:
керівники неспроможного боржника в Англії та Франції, власник майна
боржника – у Казахстані та Польщі, прокурор – в Болгарії, Казахстані,
Молдові, Росії, Франції, суд – в Англії та Франції, та інші особи,
визначені законодавством про банкрутство зазначених країн.

Література:

1.Про внесення змін до Закону України “Про банкрутство”: Закон України
від 30.06.99, № 784-XIV// Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №
42-43. – С. 378.

2.Арбітражний процес: В 2 ч. Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина В.С. та
ін. – Харків, 1999. –

Ч. 2. – С.203.

3.Про внесення змін до Закону України “Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом”: Закон України від 07.03.02, №
3088-ІІI// Урядовий кур’єр. – 2002. –

№ 71 (13.04.02).

4.Васильев Е.А. Правовое регулирование конкурсного производства в
капиталистических странах. – М., 1989 – С.24-25.

5.Джунь В.В. Концептуальні завдання реформи інституту неспроможності //
Вісник Вищого арбітражного суду України. – 1999. – № 2 – С.184.

6.Бірюков О.М. Інститут неспроможності: порівняльно-правовий аналіз. –
К., 2000. – С.13, 146.

7.Джунь В.В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і
особливості становлення в Україні. – Львів, 2000. – С.96, 115.

8.Шершеневичъ Г.Ф. Курсъ торгового права: В 4 т. – С.-Петербургъ, 1912.
– Т.4. – С.162-163.

9.Афанасьєв Р.Г. Проблеми правового регулювання банкрутства за
законодавством України: Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук: 12.00.04. – К., 2001. – С. 88.

10.Current Development in International and Comparative Corporate
Insolvency Law – OXFORD, 1994. – P. 186.

PAGE 11

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020