Основні інститути цивільного права зарубіжних країн

Перш за все слід відмітити, що “трьома китами» цивілістики завжди
вважалися такі інститути: суб’єкти, право власності та зобов’язальне
право. Саме вони зумовлюють інші підгалузі, інститути і тубінститути
цивільного права.

1. Суб’єкти. Правове становище фізичних осіб.

Правове становище фізичних осіб в усіх країнах регулюється
законодавством. Це або відповідні розділи цивільних кодексів (Франція,
Німеччина, Австрія), або окремі закони та судова практика, що є
характерним для країн прецедентного права.

Правове становище фізичних осіб у цивільних правовідносинах
розкривається через категорії правоздатності (здатності бути носієм
передбачених позитивним правом суб’єктивних цивільних прав та
обов’язків) та дієздатності (здатності своїми діями здійснювати
суб’єктивні цивільні права та обов’язки). Праву Німеччини відома й така
категорія як деліктоздатність, тобто здатність особи нести
цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну протиправними
діями.

Основоположним принципом сучасного цивільного права є принцип рівної
цивільної правоздатності. Вперше він трапляється у Франції. Стаття 8
Французького цивільного кодексу, встановивши, що кожний француз
наділяється цивільними правами, тим самим закріпила рівну цивільну
правоздатність.

Правове становище юридичних осіб

Наука цивільного права практично всіх країн містить детально розроблену
доктрину юридичної особи. За загальним правилом, законодавство не
містить визначення юридичної особи, обмежуючись лише докладною
класифікацією та описом ознак юридичних осіб. Серед таких ознак особливе
місце посідають відокремленість майна та незалежність існування від
учасників юридичної особи, оскільки саме сукупність зазначених рис є
необхідною передумовою існування усіх інших ознак, як-то: самостійної
майнової відповідальності, можливості брати участь у цивільно-правових
відносинах від свого імені тощо.

Класифікація юридичних осіб, хоч і відрізняється у різних країнах, все ж
являє собою цілісну систему, яка передбачає загальні для всіх юридичних
осіб принципи створення та припинення. Перш за все розрізняють юридичні
особи публічного права (наприклад, держава), які існують (чи
створюються) на основі закону чи адміністративного акта, та юридичні
особи приватного права, які створюються на підставі приватно-правових
актів.

Варто зауважити, що здебільшого переважає прагматичний підхід до
визначення ролі та сутності юридичних осіб. Доктрина юридичних осіб
найбільше розвинута у романо-германській системі права.

Право власності

Норми, що регулюють відносини власності поділяються у континентальному
праві на два інститути: права на свої речі та права на чужі речі. В
англосаксонському праві такого поділу немає. Там права на свої та чужі
речі об’єднано в межах одного інституту, що має назву «власність».

Усі речові права мають бути закріплені в об’єктивному праві, мають
абсолютний характер і діють лише щодо індивідуально-визначених речей.

Об’єктом речових прав є майно, яке зазвичай поділяється на матеріальне
та нематеріальне, а також на рухоме й нерухоме. Рухоме майно, у свою
чергу, поділяється на відчутне і невідчутне, до якого належать і права
вимоги (наприклад, цінні папери, право інтелектуальної власності).

?????????»?Майно, незалежно від того, чи є воно матеріальним, чи
нематеріальним, рухомим або нерухомим, можна класифікувати як приватне
та публічне. Критерієм поділу при цьому є коло осіб, наділених
повноваженнями володіти, користуватися та розпоряджатися конкретним
майном. Приватним вважається майно, що перебуває в особистій власності
або у власності групи осіб і використовується перш за все в особистих
інтересах (чи в інтересах групи осіб). Публічне майно перебуває у
власності держави або її органу.

Позитивне право містить особливий порядок, відповідно до якого публічне
майно може перетворитися на приватне, а приватне — на публічне. Така
зміна статусу не обов’язково має супроводжуватись купівлею-продажем
майна.

Захист речових прав здійснюється речово-правовими та
зобов’язально-правовими способами, проте у країнах англосаксонської
системи права застосування речово-правових способів захисту права
власності ставиться у залежність від факту заподіяння шкоди власнику або
власності.

Зобов’язальне право

Центральне місце у праві всіх країн посідає зобов’язання.

У межах зобов’язання одній особі (кредитору) належить право вимагати від
іншої особи (боржника) здійснити або утриматися від здійснення певної
дії. Змістом зобов’язання є суб’єктивні права та обов’язки сторін, що
залежать від їхньої волі.

Підставами виникнення зобов’язань є договір, квазідоговір та делікт
(континентальному праву відома й така підстава виникнення зобов’язань,
як закон). Англо-американське право не знає загальної концепції
зобов’язання як і будь-якої їх класифікації. Основними поняттями тут є
договір (як обіцянка натомість зустрічного задоволення) та делікт (як
позадоговірне спричинення шкоди). Поняття договору як угоди двох чи
більше осіб, що встановлює коло взаємних прав та обов’язків сторін, тут
немає.

Позадоговірні зобов’язання поділяються на генеральний та спеціальний
делікти (англо-американському праву поняття генерального делікту
невідоме, натомість існує кілька окремих фактичних складів
правопорушення). Делікти виникають внаслідок здійснення протиправної дії
(бездіяльності), що спричинила шкоду особі або майну потерпілого.
Найчастіше делікт передбачає винність заподіювача шкоди.

Література

Гонгало Б.М. Мысли и речи о науке гражданского права /Цивилистические
записки: Межвузовский сборник научных трудов. Выпуск 2. М.: Статут,
-Екатеринбург: Институт частного права. 2002. –С.3-17,

Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та
перспективи розвитку: Збірник наукових праць. –Х., Вид-во НУВС, 2004,
160с.,

Основы научных исследований /Под ред. В.И.Крутова, В.В.Попова, М.,
Высшая школа, 1989.,

Селиванов А.О. Наука і закон. К.: Логос.-2003. –263с., Философия и
методология науки /Под ред. В.И.Купцова, М.: Аспект-Пресс, 1996;

Гражданское право: В 2 т. Том І: Учебник /Отв. ред. проф. Е.А.Суханов.
–2-е изд. перераб. и доп. М.: Изд-во БЕК, 2002;

Гражданское право. Часть І. Учебник /Под ред. Ю.К.Толстого,
А.П.Сергеева. М.: ТЕИС, 1996.; Покровский И.А. Основные проблемы
гражданского права.

Похожие записи