Реферат на тему:

Основи банківської діяльності щодо автоматизації електронних розрахунків

Сучасний період становлення ринкової економіки характеризується
переходом до нової економічної моделі, головне місце в якій займають
інформаційні технології, засновані на комунікаційних засобах та засобах
обробки і збереження інформації.

Велика роль у процесах глобальної інформатизації суспільства належить
банківським установам.

Банківська система України – один із найважливіших елементів її
фінансової системи. Як і вся економіка України, банківська система
сьогодні зазнає кардинальних змін. Які торкаються структурної і
функціональної її частини. Зміни фіксуються банківським законодавством,
розробка якого здійснюється на основі міжнародного досвіду, досвіду
економічних реформ в Україні, сучасних уявлень про суть та призначення
банківських установ.

Економічна природа банків виражається в їх специфічній функції:
виконувати на економічному ринку роль особливих фінансових посередників.
В такій ролі банки залучають вільні грошові кошти, які звільнюються в
процесі господарської діяльності одних суб’єктів – держави,
господарюючих структур, фізичних осіб – та надаються на умовах
забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільової
направленості на тимчасове користування іншим.

Саме система банків акумулює величезний фонд грошових коштів як в
готівковій, так і в безготівковій формі.

Банк – це установа, функцією якої є кредитування суб’єктів господарської
діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ,
організацій, населення та інших кредитних ресурсів; касове та
розрахункове обслуговування державного господарства, виконання валютних
та інших банківських операцій. Визначення поняття “банк” у законодавстві
різних країн містять різний набір суттєвих рис, але практично у всіх
обов’язковим є закріплення в тій чи іншій формі як мінімум двох
банківських функцій: кредитування та розміщення на банківських рахунках
вкладів клієнтів [1, 52]. Банк – це організація, створена для залучення
грошових коштів та розміщення їх від свого імені, на власних умовах та
на власний ризик повернення, платності та терміновості.

Сучасна банківська система країни – це сфера різноманітних послуг своїм
клієнтам: від традиційних депозитно-позичкових і розрахунково-касових
операцій, що визначають основу банківської справи, до найновіших форм
грошово-кредитних і фінансових інструментів, що використовуються
банківськими установами (лізинг, факторинг, траст та ін.).

Банківська система України складається з Національного банку України та
інших банків, що створені і діють на території України.

Правові основи банків, порядок створення та основні принципи їх
діяльності визначені Законом України “Про банки і банківську
діяльність”.

Банківська система України очолюється та регулюється Національним банком
України, який є головним її елементом. Правове положення НБУ
визначається Конституцією України (ст. ст. 99, 100), Законом України
“Про Національний банк України” та іншими нормативними актами.

Національний банк України є центральним банком України, особливим
центральним органом державного управління. Він проводить єдину державну
політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці,
організовує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської
системи в цілому [2].

Національний банк представляє інтереси держави у відносинах з
центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших
фінансово-кредитних організаціях, де міждержавне співробітництво
передбачено на рівні центральних банків.

Структура Національного банку будується за принципом централізації з
вертикальним підпорядкуванням. До системи Національного банку входять
центральний апарат, філії (територіальні управління), розрахункові
палати, Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна
скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства,
банківські навчальні заклади й інші структурні одиниці і підрозділи,
необхідні для забезпечення діяльності Національного банку [2, ст.22].

Національний банк та його обласні управління здійснюють нагляд за
діяльністю інших банків, що діють на території України.

Національний банк України як суб’єкт правовідносин наділений специфічним
правом – правом законодавчої ініціативи [3, ст.93]. Слід відзначити, що
для виконання своїх адміністративно-контрольних функцій Національний
банк України видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його
повноважень, які є обов’язковими для органів державної влади і органів
місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ
незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб [2, ст.56].
Національний банк встановлює єдині правила бухгалтерського обліку в
банках на базі комплексної автоматизації і комп’ютеризації. Нормативні
акти Національного банку видаються у формі постанов правління
Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що
затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть
суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не
мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом
пом’якшують або скасовують відповідальність.

Нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов’язковій
державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають
чинності відповідно до законодавства України. Нормативно-правові акти
Національного банку можуть бути оскаржені відповідно до законодавства
України.

Використовуючи надане йому законом право, Національний банк України
активно займається нормотворчою діяльністю, готуючи інструкції,
положення, вказівки та інші документи нормативного характеру, і заповнює
ними прогалини в правовому середовищі функціонування банківської
системи.

Існують різні види банків, які відрізняються формою власності, своїми
функціями, організаційною структурою. За формою власності банки
розділяються на державні, кооперативні, акціонерні, а в залежності від
операцій, які вони виконують – універсальні та спеціалізовані. По
організаційній структурі розрізняють банки, що мають широку мережу філій
і такі, що не мають їх [4].

Законом України “Про банки та банківську діяльність” визначені види
операцій, які можуть здійснювати банки [4, ст.47].

Це, зокрема залучення та розміщення грошових внесків і кредитів;
здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів і
їх касове обслуговування, випуск платіжних документів і цінних паперів
(чеків, акредитивів, векселів, акцій, облігацій тощо); купівля, продаж і
зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також операцій з
ними, видача поручительств, гарантій і інших зобов’язань за третіх осіб,
що передбачає їх виконання в грошовій формі, купівля у організацій і
громадян, а також продаж ним валюти.

Принципом, на якому базується діяльність банків, є економічна
самостійність, що має на увазі і економічну відповідальність банку за
результати своєї діяльності. Економічна самостійність передбачає свободу
розпорядження власними коштами банку і залученими ресурсами, вільний
вибір клієнтів і вкладників, розпорядження прибутками банку [4, 12].

Основна функція банків – посередництво в платежах між окремими
самостійними суб’єктами.

Розрахунки між клієнтами одного й того ж банку здійснюються шляхом
здійснення відповідних операцій за їхніми рахунками, обминаючи
кореспондентський рахунок банку. В інших випадках банк, який виконує
доручення свого клієнта про здійснення тієї чи іншої банківської
операції, змушений вступати у відносини з іншим банком, що обслуговує
його контрагента. Таким чином, перш ніж клієнти банків зможуть здійснити
відповідні розрахунки один з одним, в безготівковому порядку повинні
розрахуватися їхні банки.

Слід зазначити, що якби не існувало системи міжбанківських безготівкових
розрахунків, то банки мали б передавати один одному готівку, тобто
перевозити гроші з банку в банк. Однак у такому випадку міжбанківські
розрахунки здійснювалися б досить довго та й самі операції були б надто
ризикованими [6, 139].

Загальний регламент щодо організації міжбанківських розрахунків та їх
форми визначаються постановою Правління Національного банку України від
27 грудня 1999р. № 621 “Про затвердження Інструкції про міжбанківські
розрахунки в Україні”. Згідно з цим документом, міжбанківські розрахунки
– це безготівкові розрахунки між банками, що обумовлені виконанням
платежів клієнтів або власними зобов’язаннями одного банку перед іншим.

Міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися:

— через систему електронних платежів НБУ – розрахунки проводяться із
застосуванням електронних засобів приймання, передачі, оброблення та
захисту інформації. Система електронних платежів – це комплекс
програмно-технічних засобів, призначений для виконання міжбанківських
розрахунків між її учасниками;

— через власну внутрішньобанківську платіжну систему – розрахунки
проводяться із застосуванням програмно-технічного комплексу з власними
засобами захисту інформації, який експлуатується банком або об’єднанням
банків і здійснює платіжний облік між установами цього банку
(об’єднання) та іншими банківськими установами поза межами системи
електронних платежів;

— через прямі кореспондентські відносини між банками.

У 60-х – 80-х роках у багатьох банках світу спостерігалося значне
збільшення потоків і обсягу операцій. Обчислювальні можливості і
потужності мереж і систем обробки інформації були дуже малими.

Кінець 80-х початок 90-х років привів до необхідності створювати
електронне банківське середовище, оскільки значна кількість банків
почала сприймати комп’ютерні системи, телекомунікаційні мережі та
інформаційні технології, як могутню стратегічну зброю, яка допоможе їм
краще обробляти, передавати і зберігати банківську інформацію, швидше
обслуговувати клієнтів і значно випередити конкурентів.

У 90-ті роки через послаблення державного регулювання банківської
діяльності все більшого значення набуває застосування технології для
розв’язання потреб банківської справи. Якщо в минулому банки мислили
категоріями “даних”, то тепер мова йде про “інформацію”. Стає
зрозумілим, що володіння інформацією і уміння опрацьовувати її з
допомогою сучасних інформаційних технологій, то є рівень, при якому
володіння інформацією може використовуватися як стратегічна зброя. Для
досягнення цього потрібно забезпечити миттєвий доступ користувачеві до
інформації з будь-якого джерела, в будь-який час, і з будь-якого місця
країни.

З метою організації міжбанківських розрахунків Національний банк України
запровадив автоматизовану систему розрахунків з використанням
електронних прогресивних технологій у банківській справі на базі
Центральної розрахункової палати. Ця система обслуговується комплексом
програмно-технічних засобів, що забезпечують обмін електронними
документами, їх перевірку, аналіз, захист від несанкціонованого
втручання.

До функцій Національного банку України також відноситься те, що НБУ
“визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій,
створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів,
платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів
захисту банківської інформації” [2, ст.7 ч.1 п.7].

Стан автоматизації банківської діяльності в банках України дуже різний.
Це пов’язано з тим, що банківський сектор економіки України – це сектор,
який інтенсивно розвивається і постійно удосконалюється.

У 1994 р. НБУ було прийняте стратегічне рішення щодо впровадження
системи електронних міжбанківських платежів (СЕП). Ця державна платіжна
система об’єднала засобами електронної пошти в єдиний інформаційний
простір всі комерційні банки України. СЕП створювалась як багаторівнева
безпаперова система «брутто»-розрахунків.

Впровадження СЕП дало змогу відмовитись від використання поштових та
телеграфних авізо, значно підвищити швидкість, якість і надійність
виконання платежів, забезпечити безпеку та конфіденційність банківської
інформації.

Взагалі банківська система України перебуває на стадії свого
становлення. Тому є банки, які мають лише набір засобів для формування
необхідної звітності та програмних продуктів, що дозволяють банкам,
згідно з вимогами Національного банку України, бути учасниками СЕП.
Поряд з такими банками, які характеризуються невисоким рівнем
комп’ютеризації робіт, є банківські установи, які добре розуміють, що
сучасні інформаційні технології є основним засобом підвищення
конкурентоспроможності у боротьбі за пріоритетне становище на
фінансовому ринку та залучення клієнтів. Тому в таких банках при виборі
комп’ютерних систем перевагу надають технологіям, які розроблені з
урахуванням міжнародних стандартів і відповідають вимогам відкритих
систем, а також можуть легко переноситись з однієї платформи на іншу [5,
7].

Для залучення нових клієнтів та створення зручностей щодо їхнього
спілкування з банком у багатьох банківських установах впроваджена й
успішно функціонує на підставі постанови Правління Національного банку
України № 135 від 29.03.2001 “Про затвердження Інструкції про
безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті” система
«Клієнт-банк» (Розділ 11). Впровадження такої системи дає змогу клієнту
спілкуватися з банком і виконувати платежі, не виходячи з свого офісу,
що, безперечно, підвищує привабливість банку при виборі його клієнтом.
Ця система забезпечує передачу повідомлень між клієнтом та банком у
зашифрованому вигляді за допомогою сертифікованих засобів захисту.
Вимога сертифікації засобів захисту означає, що клієнт банку може
включатися до системи електронних платежів лише тоді, коли його
програмне забезпечення буде перевірене Національним банком України з
точки зору забезпечення її захисту від доступу сторонніх осіб, щоб
уникнути можливості викрадення коштів, а також відповідності такої
системи технології банківських розрахунків. Використання клієнтом
системи електронних платежів має здійснюватись на підставі окремого
договору між ним і банком. Електронні документи, що подаються клієнтом
до банку, повинні відповідати формату розрахункових документів системи
електронних платежів Національного банку України із зазначенням
електронних цифрових підписів відповідальних осіб платника. Яким згідно
з установленими документами надане право підпису [7, 125].

У зв’язку з переходом на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку
інформаційні банківські системи практично розробляються заново на
принципово нових засадах. Змінюється не тільки склад задач, а й
відбувається перехід до нових програмно-апаратних засобів.

Отже, банківська справа на сучасному етапі — це галузь, яка є передовою
з точки зору впровадження сучасних інформаційних технологій для
забезпечення автоматизації електронних розрахунків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Карманов Є.В. Банківське право України: навчальний посібник для
студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти. – Х.: Консум,
2000. – 464 с.

2. Закон України “Про Національний банк України” // Відомості Верховної
Ради України. –1999, № 29. – ст.238 Із змінами, внесеними згідно із
Законами

№ 1458-14 від 17.02.00 // ВВР, 2000, № 14-15-16, ст.121;

№ 1658-14 від 20.04.00 // ВВР, 2000, № 29, ст.230;

№ 1919-14 від 13.07.00 // ВРР, 2000, № 42, ст.351;

№ 2121-14 від 07.12.00 // ВВР, 2001, N 5-6, ст.30.

3. Конституція України. – К.: Офіційне видання Верховної Ради України,
1996. – 119с

4. Закон України “Про банки і банківську діяльність” // Відомості
Верховної Ради України. – 2001, N 5-6. – ст. 30 ).

5. Голубєв В.О. Комп’ютерні злочини в банківській діяльності. –
Запоріжжя: ВЦ “Павел”, 1997. – 118с.

6. Єрьоміна Н.В. Банківські інформаційні системи: Навчальний посібник. –
К.: КНЕУ, 2000. – 220с.

7. Качан О.О. Банківське право: Навчальний посібник. – К.: Юрінком
інтер, 2000. – 288с.

8. Банківське право України: Навчальний посібник. / За заг. ред.
Селіванова А.О. –К.:ІнЮре, 2000. – 384с.

Похожие записи