Реферат на тему:

Організація державної служби в Україні

Державна служба в Україні — це професійна діяльність осіб, які займають
посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання
завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок
державних коштів.

Особи-службовці є кадровим складом (або особовим складом, чи персоналом)
органів державного управління. Будучи співробітниками державного органу,
вони фактично перебувають на службі у держави і виконують її завдання та
функції. Саме вони є останньою ланкою державного управлінського
механізму, через яку реалізується виконавча влада, втілюються в життя
державні вимоги та управлінські рішення. Від того, як вони розуміють і
виконують свою роботу, наскільки точно і правильно діють, залежить
ефективність функціонування органу управління і всієї системи виконавчої
влади.

Отже, держава набуває реальності та сили завдяки персоналу, кадровому
складу своїх органів, а завдання і функції держави стають за умови
практичної реалізації завданнями і функціями контингенту державних
службовців. Інститут державної служби продовжує і завершує організаційне
оформлення державного механізму, а найголовніше — робить цей механізм
здатним практично вирішувати будь-які питання галузі державного
управління.

Організуючи й формуючи свою державну службу, держава насамперед
використовує правовий інструментарій. За допомогою юридичних норм
здійснюється як організація державної служби, так і регламентація
практичної діяльності державних службовців щодо реалізації наданих їм
повноважень. Це, зокрема, встановлення посадових найменувань, визначення
повноважень відповідно до посади, вироблення правил вступу на державну
службу, проходження служби та просування по ній, укладання документів і
порядок роботи з ними, прийом громадян і розгляд їх звернень,
застосування заходів заохочення і відповідальності, припинення службових
відносин тощо.

Основним нормативним документом, що регламентує питання державної служби
в Україні, є Закон «Про державну службу» від 16 грудня 1993 p. Стаття 1
Закону «Державна служба і державні службовці» визначає, що державна
служба — це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних
органах та їх апараті, щодо практичного виконання завдань і функцій
держави, за що їм виплачується заробітна платня із державного бюджету.

Основні принципи державної служби

Державна служба грунтується на таких основних принципах: служіння народу
України;

демократизму і законності;

гуманізму і соціальної справедливості;

пріоритету прав людини і громадянина;

професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості
справі;

персональної відповідальності за виконання службових обов’язків і
дисципліни;

дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального
самоврядування;

дотримання прав підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян.

Право на державну службу мають громадяни України незалежно від
походження, соціального і майнового стану, расової і національної
приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця
проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та
пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою
процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.

Правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та
його заступників, голів постійних комісій Верховної Ради України та їх
заступників, народних депутатів України, Прем’єр-міністра України,
членів Кабінету Міністрів України, Голови та членів Конституційного Суду
України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та арбітрів
Вищого арбітражного суду України, Генерального прокурора України та його
заступників регулюється Конституцією ( 888-09 ) та спеціальними законами
України.

Регулювання правового становища державних службовців, що працюють в
апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного
контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється
відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

Посади державних службовців класифікуються за категоріями та рангами.
Основними критеріями класифікації посад державних службовців є:
організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу; обсяг і
характер компетенції на конкретній посаді; роль і місце посади в
структурі державного органу.

Усього встановлено 7 категорій і 15 рангів. Кожній із 7 категорій
відповідає 3 ранги. Отже, державному службовцю присвоюється один із
трьох рангів, що відповідає категорії, під яку підпадає та чи інша
посада.

Ранг службовцю присвоюється відповідно до очолюваної посади, рівня
професійної кваліфікації та результатів роботи. Ранги, які відповідають
посадам першої категорії, присвоюються Президентом України. Ранги, які
відповідають посадам другої категорії, присвоюються Кабінетом Міністрів
України. Ранги, які відповідають посадам третьої — сьомої категорій,
присвоюються керівником безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що
стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках
давати особисті пояснення; на просування по службі з урахуванням
кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових
обов’язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої
категорії; вимагати службового розслідування з метою зняття
безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри; на здорові,
безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці; на
соціальний і правовий захист відповідно до його статусу; захищати свої
законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому
порядку.

Відповідно до прав, державний службовець має обов’язки. Основні
обов’язки державних службовців: додержання Конституції України та інших
актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання
завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення
порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання
покладених на них службових обов’язків, своєчасне і точне виконання
рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок
своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про
громадян, що стала їм відома під час виконання обов’язків державної
служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не
підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і
підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових
обов’язків, ініціатива і творчість у роботі.

Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі
одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний
службовець зобов’язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це
посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його
виконанні — повідомити вищу за посадою особу.

Конкретні обов’язки та права державних службовців визначаються на основі
типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових
положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних
державних органів у межах закону та їх компетенції.

Окрім цього, для державних службовців передбачені особливі умови
декларування доходів. Так, особа, яка претендує на зайняття посади
державного службовця третьої — сьомої категорій, подає за місцем
майбутньої служби відомості про доходи та зобов’язання фінансового
характеру, в тому числі і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім’ї.
Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця першої і
другої категорій, повинна подати також відомості про належні їй та
членам її сім’ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні
папери. Зазначені відомості подаються державним службовцем щорічно.
Порядок подання, зберігання і використання цих відомостей встановлюється
Кабінетом Міністрів України.

За невиконання службових обов’язків державний службовець може бути
усунений від виконання посадових повноважень із збереженням заробітної
плати. Проте усунення припускається лише в тих випадках, коли
невиконання службових обов’язків призвело до людських жертв або
заподіяло значної матеріальної чи моральної шкоди громадянинові,
державі, підприємству, установі, організації чи об’єднанню громадян.

Рішення про усунення державного службовця від виконання повноважень за
посадою приймається керівником державного органу, в якому працює цей
службовець. Тривалість усунення від виконання посадових повноважень не
повинна перевищувати часу службового розслідування. Службове
розслідування проводиться у строк до двох місяців у порядку, визначеному
Кабінетом Міністрів України.

Якщо правомірність рішення про усунення державного службовця від
виконання повноважень за посадою не підтверджується результатами
службового розслідування, це рішення скасовується.

Заключним етапом правового статусу державного службовця є припинення
державно-службових відносин. Ці відносини можуть припинятися у випадку:

1. Виникнення підстав, передбачених Кодексом законів про працю України.

2. Порушення умов реалізації права на державну службу (право на державну
службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і
майнового стану, расової і національної належності, статі, політичних
поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали
відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому
порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою
Кабінетом Міністрів України).

3. Недотримання обмежень, пов’язаних із проходженням державної служби.

4. Досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної
служби (граничний вік перебування на державній службі становить 60 років
для чоловіків і 55 років для жінок). У разі необхідності керівник
державного органу за погодженням з Начальником Головного управління
державної служби при Кабінеті Міністрів України може продовжити термін
перебування на державній службі, але не більш як на п’ять років. У
виняткових випадках після закінчення цього терміну державні службовці
можуть бути залишені на державній службі лише на посадах радників або
консультантів за рішенням керівника відповідного державного органу.

5. Відставки державних службовців (відставкою є припинення службовцем
державної служби за його письмовою заявою), які займають посади першої
або другої категорії.

За державними службовцями, які займали посади першої категорії не менше
трьох років і звільнені у зв’язку із зміною складу органу, де вони
працювали, або закінченням терміну повноважень цього органу,
зберігається середньомісячний заробіток на період працевлаштування, але
не більше одного року.

Список використаної літератури:

Закон України»Про державну службу» від 16 грудня 1993 p.

Битяк Ю. П. Державна служба та розвиток її демократичних основ.— Харків,
1990.

Гончарук С. Т. Суб’єкти адміністративного права. — К., 1998.

Державна служба в Україні: розвиток і перспективи // Урядовий кур’єр. —
1996. — 29 лютого.

Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком
Інтер, 1999. — 736 с.

Старилов Ю. Н. Служебное право. — М., 1996.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи