РЕФЕРАТ

на тему:

“Норми права, система правових відносин в суспільстві” ПЛАН

1. ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ НОРМИ ПРАВА

2. ВИДИ НОРМ ПРАВА

3. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ПРАВОВІДНОСИН

4. СИСТЕМА ПРАВОВІДНОСИН

5. ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ПРАВОВІДНОСИНИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ НОРМИ ПРАВА

Норма права — це загальнообов’язкове, формально-визначене правило
поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване
державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру
свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та
індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма
заходами державного впливу, аж до примусу.

Ознаки норми права такі ж, що й права в цілому, але норма не має такої
ознаки, як системність, оскільки вона регулює групу певних суспільних
відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами складає
систему права.

Оскільки ознаки права вже наводилися, перелічимо специфічні ознаки норми
права:

1. Правило поведінки регулятивного характеру — норма права вводить нове
правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв’язки; впливає на
суспільні відносини, поведінку людей; є модель (зразок, еталон, масштаб)
регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює
її дія, «роботу», яка повинна призвести до певного результату.

2. Загальнообов’язкове правило поведінки — норма права виходить від
держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, котре не підлягає
обговоренню щодо доцільності.

3. Правило поведінки загального характеру — норма права має загальний
(без зазначення конкретного адресата — неперсоніфікований) характер,
тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відносин, регульованих
нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість
застосування (наприклад, заборона хуліганства).

4. Формально-визиачене правило поведінки представницько-зобов’язуючого
характеру — норма права закріплює права і обов’язки учасників суспільних
відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), яка
застосовується у разі її порушення. Надаючи права одним, норма права
покладає обов’язки на інших (наприклад, молоді люди мають право на
навчання, обов’язок інших — забезпечити це право). Формальну
визначеність норма права отримує після викладення її в законах, інших
писаних джерелах права.

5. Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому порядку, — норма
права видається уповноваженими на те суб’єктами в межах їх компетенції з
дотриманням певної процедури: розробка, обговорення, прийняття, набуття
чинності, зміна або скасування чинності.

6. Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж
до примусу, — держава створює реальні умови для добровільного здійснення
суб’єктами зразків поведінки, сформульованих у нормі права; застосовує
способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні
санкції у разі невиконання вимог норми права.

Риси норми права як класичного розпорядження:

1) норма відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони поведінки (вид
і міру поведінки);

2) норма вбирає в себе всі основні властивості права (нормативність,
формальну визначеність, стабільність, владність);

3) норма має чітко виражену структуру, складається з елементів
(диспозиція, гіпотеза, санкція).

Поряд із цим норма права має внутрішній зміст:

— є мірою свободи і справедливості;

— є результатом владної діяльності держави, яка полягає в узагальненні і
систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у
громадянському суспільстві;

— має завжди загальний характер, тобто це таке розпорядження, що
адресоване безлічі індивідуально не визначених суб’єктів і розраховано
на багатократність застосування за певних життєвих обставин.

2. ВИДИ НОРМ ПРАВА

У будь-якій державі існує і виникає величезна кількість норм права. Ці
норми можна класифікувати (поділити) на види за певним критерієм
(ознакою).

Норми права за предметом правового регулювання (або за галузями права):
норми конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного,
трудового, екологічного права та ін.

Норми права за методом правового регулювання (або за формою закріплення
бажаної поведінки суб’єктів права)

імперативні диспозитивні

Імперативні — норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави
чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного
переліку прав і обов’язків суб’єктів. Інакше: імперативні норми прямо
наказують правила поведінки.

Диспозитивні — норми, у яких держава наказує варіант поведінки, але які
дозволяють сторонам регульованих відносин самим визначати права й
обов’язки в окремих випадках. Їх називають «заповнювальними», оскільки
вони заповнюють відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони
регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не
домовилися з даному питання (розпізнаються через формулювання: «за
відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлено в договорі» та ін.).
Інакше: диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки.

Норми права за характером впливу на особу

заохочувальні рекомендаційні

Заохочувальні — норми, що встановлюють заходи заохочення за варіант
поведінки суб’єктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає
в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила щодо виплати
премій).

Рекомендаційні — норми, що встановлюють варіанти бажаної з погляду
держави поведінки суб’єктів

Норми права по субординації в правовому регулюванні

матеріальні процесуальні

Норма матеріального права — норма, що є первинним регулятором суспільних
відносин: містить правило (права, обов’язки, заборони), на підставі
якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, не можна вчиняти
вбивство.

Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок
застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі
якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування
злочину, порядок виклику свідків до суду тощо.

Призначення процесуальної норми — встановити процедуру, «регламент»
здійснення прав або виконання обов’язків, закріплених у матеріальних
нормах; сприяти досягненню результату, передбаченого нормою
матеріального права.

Норми процесуального права походять від норм матеріального права:
процесуальні норми регулюють вже не фактичні, а юридичні зв’язки, що
склалися в соціально-правовій сфері, у правовідносинах, викликаються до
життя потребою реалізації норм матеріального права.

Норми процесуального права мають подвійну обумовленість:

— матеріальними умовами життя суспільства;

— особливостями норм тієї галузі матеріального права, із якою вони тісно
пов’язані і потреби якої обслуговують.

Всі розпорядження процесуальних норм мають процедурний характер, тобто
визначається найдоцільніший порядок здійснення правотворчої,
правозастосувальної, правоохоронної, установчої і контрольно-наглядової
діяльності держави. Багато розпоряджень процесуальних норм визначають
порядок організації органів держави і здійснення ними своєї компетенції.

Розпорядження процесуальних норм, як правило, адресуються суб’єктам, які
наділені владними повноваженнями щодо застосування норм матеріального
права (слідчим, суддям, прокурорам та ін.).

Таким чином, норми процесуального права відрізняються від норм
матеріального права:

— змістом, який виражається у своірідністі їх розпоряджень;

особливостями адресата;

структурою побудови.

Норми права за суб’єктами правотворчості:

норми органів представницької влади норми глави держави норми органів
виконавчої влади норми громадських об’єднань, комерційних організацій,
трудових колективів підприємств

Норми права за дією у просторі:

загальні місцеві

Норми права за дією у часі:

постійні тимчасові

Норми права за дією за колом осіб:

загальні

— поширюються на все населення спеціальні

— поширюються на певне коло осіб виняткові

— роблять винятки із загальних і спеціальних норм

Норми права за функціональною спрямованістю

(за функціями права):

регулятивні

(правила поведінки)

— встановлюють права і обов’язки суб’єктів (наприклад, норма, що
закріплює правомочності власника: володіння, користування,
розпорядження, чи норма, що визначає порядок шлюбу). охоронні

(сторожі порядку)

— встановлюють способи юридичної відповідальності за порушення прав і
невиконання обов’язків, закріплених у регулятивних нормах (наприклад,
норма Кримінального кодексу про відповідальність за вбивство).

Заборонна норма відповідає охоронній нормі, проте їх не слід плутати. У
заборонній нормі заборона чинити правопорушення (злочини) має
регулятивний характер, оскільки її дотримання, пов’язане з недоведенням
до правопорушення (злочину), із підтримкою правопорядку. Наприклад,
адміністративно-правова норма, що встановлює заборону займатися певним
промислом, є заборонною нормою.

Охоронна (кримінально-правова) норма, яка вказує на конкретні злочини і
міри покарання, припускає заборону чинити злочини, але не містить
заборони, оскільки її застосування розраховане на факт скоєння
злочинного діяння, на порушення правопорядку. У разі злочину
відбувається порушення не охоронної (кримінально-правової) норми, а
регулятивної норми з іншої галузі права: зобов’язувальної, заборонної
або дозвільної. Охоронна правова норма не порушується, оскільки умовою,
що викликає її дію, служить акт злочину.

Заборона входить до змісту і зобов’язувальної норми. Встановлюючи
обов’язок особи здійснювати певні позитивні дії, зобов’язувальна норма
містить заборону зробити щось інакше, ніж це потрібно для забезпечення
інтересу уповноваженої особи. У разі порушення зобов’язувальної норми
відбувається посягання не на заборону (як у заборонній нормі), а на
позитивне зобов’язування.

Тричленний поділ регулятивних юридичних норм відповідає тричленному
поділу засобів регулювання: дозволяння, заборона, зобов’язування
(веління).

На схемі це виглядає так:

Дозволяння Заборони Зобов’язування (веління)

Дозвільні (що надають правомочностей) норми Заборонні норми Норми, що
зобов’язують

3. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ПРАВОВІДНОСИН

Під правовідносинами слід розуміти регульовані нормами права вольові
суспільні відносини, що виражаються в конкретному зв’язку між
правомочними і зобов’язаними суб’єктами — носіями суб’єктивних юридичних
прав, обов’язків, повноважень і відповідальності — і забезпечуються
державою.

Ознаки правовідносин:

1. Становлять різновид суспільних відносин, соціальний зв’язок.

Правовідносини складаються між людьми або колективами як суб’єктами
права з приводу соціального блага або забезпечення яких-небудь
інтересів. Не може бути правовідносин з тваринами, рослинами,
предметами. Відносини з ними є, але не за допомогою права. За негуманне
поводження з собакою людина відповідає не перед собакою, а перед
органами, що покликані захищати тварин.

У колишні часи (середньовіччя) суб’єктами права визнавалися тварини і
навіть неживі предмети. Наприклад, у Росії в 1593 p. був покараний
батогом і засланий до Сибіру церковний дзвін, що «дзвонив» у зв’язку з
убивством царевича Дмитра.

2. Є ідеологічними відносинами — результатом свідомої діяльності
(поведінки) людей. Правовідносини не можуть виникати, не проходячи через
свідомість людей: норми права не можуть вплинути на людину, її
поведінку, доки зміст правових норм не усвідомиться людьми, не стане їх
правосвідомістю.

3. Є вольовими відносинами, які проявляються вдвох аспектах:

а) у втіленні в них волі (інтересу) держави, оскільки право відносини
виникають на підставі правових норм;

б) у втіленні в них волі (інтересу) учасників правовідносин вони
зв’язані предметом інтересу, досягненням його результат.

Правда, правовідносини можуть виникати і припинятися по волею
(інтересом) їх учасників (наприклад, потерплий від зло чину всупереч
своєму бажанню залучається у кримінально-процесуальні правовідносини зі
злочинцем і судом).

Однак реалізація правовідносин можлива лише на підставі виявлення волі
(інтересу) їх учасників. При цьому є правовідносини, для виникнення яких
необхідне волевиявлення всіх їх учасників (договір купівлі-продажу), а є
правовідносини, для виникнення яких досить волевиявлення лише одного з
учасників (проведення обшуку).

4. Виникають, припиняються або змінюються, як правило, на основі норм
права у разі настання передбачених правовою нормою фактів.
Правовідносини виступають як спосіб реалізації норм права, або, інакше,
норми права втілюються в правовідносинах, відбувається їх
індивідуалізація стосовно суб’єктів і реальних ситуацій. У нормах права
вже закладені правовідносини, але в абстрактній формі.

Проте не можна вважати, що наявність правових норм автоматично
призводить до виникнення правовідносин. Можливий і такий варіант, коли
правові норми реалізуються, але правовідносин немає. Правда, таке
трапляється вкрай рідко, наприклад, виникнення правовідносин у разі
вирішення справи на підставі аналогії права.

5. Мають, як правило, двосторонній характер і є особливою формою
взаємного зв’язку між конкретними суб’єктами через їх права, обов’язки,
повноваження і відповідальність, які закріплені в правових нормах. Одна
сторона має точно визначені суб’єктивні юридичні права (правомочна
сторона), на іншу покладені відповідні суб’єктивні юридичні обов’язки
(зобов’язана сторона). Повноваження — прерогатива державних органів і
посадових осіб. Юридична відповідальність — елемент вторинного
характеру, який реалізується в результаті вчиненого правопорушення.
Основний зміст правовідносин — суб’єктивне юридичне право і суб’єктивний
юридичний обов’язок.

Не може бути правовідносин, заснованих лише на правах або лише на
обов’язках. Правам однієї сторони відповідають обов’язки іншої.
Наприклад, одна сторона — кредитор — має право на одержання боргу, а
інша — боржник — обов’язок повернути борг. У деяких правовідносинах
кожна сторона має і права, і обов’язки (фізичні особи), правомочності і
відповідальність (посадові особи).

Ступінь конкретизації сторін може бути різним: а) точно визначена
зобов’язана сторона; б) точно визначена лише правомочна сторона, а коло
зобов’язаних осіб не визначено; в) точно визначені обидві сторони.

6. Охороняються державою, забезпечуються заходами державного впливу. У
більшості випадків суб’єктивні права і юридичні обов’язки здійснюються
без застосування примусових заходів. У разі потреби зацікавлена сторона
може звернутися до компетентного державного органу, який виносить
рішення (акт застосування права) з чітким визначенням прав і обов’язків
сторін. Можливість державного примусу створює режим соціальної
захищеності, безпеки, законності.

4. СИСТЕМА ПРАВОВІДНОСИН

Система (організованість) правовідносин розкривається через їх
структуру.

Структура правовідносин — це основні елементи правовідносин (суб’єкти) і
доцільний спосіб зв’язку між ними на підставі суб’єктивних юридичних
прав, обов’язків, повноважень і відповідальності з приводу соціального
блага або забезпечення яких-небудь інтересів.

Термін «структура» є адекватнішим стану правовідносин, оскільки термін
«склад» лише фіксує їх елементи без вказівки на їх логічний
взаємозв’язок. Правовідносини є логічно пов’язаною конструкцією всіх
елементів, де головними полюсами зв’язку є їх суб’єкти, що реалізують
суб’єктивні юридичні права, суб’єктивні юридичні обов’язки, повноваження
і суб’єктивну юридичну відповідальність заради досягнення результату
цього зв’язку.

Отже, термін «структура» містить елементний склад правовідносин і
правові зв’язки між ними, тобто власне відносини між суб’єктами.

Суб’єкти, або суб’єктний склад, — це сукупність осіб, які беруть участь
у правовідносинах (якнайменше дві — правомочний і зобов’язаний).

Об’єктом є те, з приводу чого виникає і здійснюється діяльність його
суб’єктів.

Зміст — це суб’єктивні права, обов’язки, повноваження, відповідальність
суб’єктів правовідносин, а також структура змісту — спосіб
взаємозв’язку, що виникає на підставі суб’єктивних прав, обов’язків,
повноважень, відповідальності. Структура змісту правовідносин утворює не
зв’язок її змістовних елементів (суб’єктивних прав, обов’язків,
повноважень, відповідальності), а той правовий зв’язок, який виникає на
їх підставі з приводу домагання чогось. Інакше кажучи, це юридичне
взаємне становище суб’єктів, яке визначає, формує їх поведінку через
кореспондуючі один одному права і обов’язки заради задоволення їх
інтересів. Структура змісту правовідносин може бути простою і складною.

Юридичний факт є підставою виникнення, зміни і припинення правовідносин.

5. ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ПРАВОВІДНОСИНИ

Правовідносини виникають і розвиваються за певних передумов.

Виділяють два види передумов виникнення правовідносин:

1) матеріальні (загальні):

— у вузькому значенні — це певні інтереси або блага, що зв’язують
суб’єктів права (не менше двох) як учасників правовідносин;

— у широкому значенні — система соціальних, економічних, політичних,
ідеологічних обставин, що спричиняють об’єктивну необхідність у
правовому регулюванні суспільних відносин;

встановлення доцільних відносин між суб’єктами через надання їм
юридичних прав, повноважень (посадовим особам), а також покладання
юридичних обов’язків і відповідальності;

2) юридичні (спеціальні):

• норма права;

• правосуб’єктність (праводієздатність);

• юридичний факт (може розглядатися і як передумова правовідносин, і як
їх структурний елемент).

Двом видам передумов виникнення правовідносин відповідають два види їх
змісту:

1) матеріальний — реальні дії, пов’язані з використанням і здійсненням
суб’єктивних юридичних прав і суб’єктивних юридичних обов’язків;
фактично поведінка (дія чи бездіяльність), яку правомочний може, а
правозобов’язаний повинен здійснити;

2) юридичний — суб’єктивне юридичне право, повноваження, суб’єктивний
юридичний обов’язок, юридична відповідальність.

Норма права і правовідносини є взаємозалежними.

Взаємозв’язок норми права і правовідносин виражається у такому.

1. Правовідносини виникають і функціонують на підставі норми права.

Обумовленість змісту правовідносин нормами права аж ніяк не означає, що
всі види правовідносин можуть виникати і розвиватися лише за наявності
відповідних норм права. Норми права найчастіше встановлюють лише окремі
принципи правового регулювання, які як би окреслюють певні рамки
правовідносин. Це є найхарактернішим для приватноправового регулювання
(цивільно-правові відносини), де діє принцип «Дозволено все, що не
заборонено законом».

Нерідкі випадки (особливо в правових системах англо-американського
типу), коли норми права є наслідком правових відносин, які виникли в
результаті індивідуальних рішень у судах, адміністративних органах. Тут
шлях до норми права проходить від фактичних відносин до конкретних
правових відносин, а потім до формулювання державою норми права
загального характеру.

Як правило, правовідносини:

а) виникають, припиняються або змінюються на підставі норм права (повна
детермінованість, тобто причинна обумовленість правовідносин нормами
права);

б) допускаються нормами права {часткова детермінованість). У цьому разі
зміст правовідносин визначається незалежними від правових норм
«детермінантами», насамперед договором суб’єктів майбутніх
правовідносин.

2. Правовідносини є формою реалізації норми права, впровадженням її в
життя, нормою права в дії.

За характером зв’язку між нормою права і правовідносинами можна судити
про дійсну реалізацію прагнень, домагань людей. Точніше, за самим фактом
виникнення або невиникнення правових відносин можна судити, чи
відповідають правила, наказані нормою права, їх інтересам. Якщо норма
права суперечить їх домаганням, люди не встановлюватимуть правові
відносини відповідно до неї. З встановленням правових відносин їх
сторонами реалізація права не закінчується, а тільки починається.

3. Норма права і правовідносини — неодмінні складові елементи механізму
правового регулювання.

Їх єдність виражає союз самостійних, відносно вільних юридичних явиш, їх
взаємодію, а не породження одного юридичного явища іншим юридичним
явищем (див. главу «Правове регулювання і його механізм»).

4. Норма права містить у собі модель фактичних відносин та їх форми —
правовідносини.

Якщо звернутися до аналізу структури норми права, то можна побачити, що
гіпотеза вказує на умови виникнення правовідносин, диспозиція — на права
і обов’язки, а санкція — на можливі наслідки недодержання норми і
правовідносин, що виникають на її підставі.

ВИСНОВКИ

Отже, можна зробити наступні висновки:

1. Норми права створюються з урахуванням норм моралі, що панують у
суспільстві, виступають як формально (офіційно) визначена міра
справедливості, і тому право в широкому розумінні є моральним явищем.
Наприклад, заборона убивства — це насамперед моральна заборона, а потім
уже правова. Законом передбачена кримінальна відповідальність за наклеп,
давання неправдивих показань, підробку документів, шахрайство, які у
своїй основі мають неправду як аморальне явище. Або конституційна норма
(ст. 63 Конституції України), відповідно до якої особа не несе
відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе,
членів сім’ї чи близьких родичів, є насамперед моральною нормою.

2. Норми права змінюються і розвиваються під впливом норм моралі.
Наприклад, зміна ставлення до комерційної діяльності зажадала юридичного
закріплення, оскільки норма, що забороняє комерційну діяльність в
Україні, морально відпала.

3. Норми права скасовуються у разі невідповідності вимогам норм моралі,
яка панує в суспільстві. Наприклад, смертна кара в Україні.

Ознаки норми права такі ж, що й права в цілому, але норма не має такої
ознаки, як системність, оскільки вона регулює групу певних суспільних
відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами складає
систему права.

Правовідносини — це врегульовані нормами права вольові суспільні
відносини, що виражаються в конкретному зв’язку між правомочними і
зобов’язаними суб’єктами — носіями суб’єктивних юридичних прав,
обов’язків, повноважень і відповідальності — і забезпечуються державою.

Ознаки правовідносин:

1. Становлять різновид суспільних відносин, соціальний зв’язок.

2. Є ідеологічними відносинами — результатом свідомої діяльності
(поведінки) людей. 3. Є вольовими відносинами, які проявляються вдвох
аспектах:

а) у втіленні в них волі (інтересу) держави, оскільки право відносини
виникають на підставі правових норм;

б) у втіленні в них волі (інтересу) учасників правовідносин вони
зв’язані предметом інтересу, досягненням його результат.

4. Виникають, припиняються або змінюються, як правило, на основі норм
права у разі настання передбачених правовою нормою фактів.
Правовідносини виступають як спосіб реалізації норм права, або, інакше,
норми права втілюються в правовідносинах, відбувається їх
індивідуалізація стосовно суб’єктів і реальних ситуацій. У нормах права
вже закладені правовідносини, але в абстрактній формі.

5. Мають, як правило, двосторонній характер і є особливою формою
взаємного зв’язку між конкретними суб’єктами через їх права, обов’язки,
повноваження і відповідальність, які закріплені в правових нормах. 6.
Охороняються державою, забезпечуються заходами державного впливу.
Структура правовідносин — це основні елементи правовідносин (суб’єкти) і
доцільний спосіб зв’язку між ними на підставі суб’єктивних юридичних
прав, обов’язків, повноважень і відповідальності з приводу соціального
блага або забезпечення яких-небудь інтересів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України. – К., 1996.

Кутафіє О.Е. Основи держави і права: Навчальний посібник для поступаючих
у вузи. — М.: Юрист, 1996.

Лившиц Р.З. Современная теория права: Краткий очерк – М., 1992.

Нерсесянц В.С. Наш путь к праву. От социализма к цивилизму – М.1992

Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В.Лазарева – М.
Юрист, 1996.

Основы государства и права: Учебное пособие /Под общей ред. С.А.
Камарова – М. Манускрипт, Русь-90, 1996.

Охримович Ю. Теорія права. – К., 1981.

Погорілко В.Ф. та ін. Конституційне право України. — К., 1999.

Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник / – Харків: Консул, 2001.

Теория государства и права: Курс лекций в 2-х томах / Под ред.
Профессора М.Н. Марченко – М. Юридический колледж МГУ, 1995.

Теория права и государства: Учебник для вузов /Под ред. Профессора
Г.Н.Манова – М. БЕК, 1996.

Кутафіє О.Е. Основи держави і права: Навчальний посібник для
поступаючих у вузи. — М.: Юрист, 1996.

Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник / – Харків: Консул,
2001.

PAGE

PAGE 12

Похожие записи